Аналіз нормативно-правового забезпечення житлом соціально уразливих верств населення в україні

Аналіз нормативно-правового забезпечення житлом соціально уразливих верств населення в Україні


  • Обратная связь
  • ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
  • Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение
  • Как определить диапазон голоса — ваш вокал
  • Как цель узнает о ваших желаниях прежде, чем вы начнете действовать. Как компании прогнозируют привычки и манипулируют ими
  • Целительная привычка
  • Как самому избавиться от обидчивости
  • Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам
  • Тренинг уверенности в себе
  • Вкуснейший «Салат из свеклы с чесноком»
  • Натюрморт и его изобразительные возможности

Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д.

  1. Как научиться брать на себя ответственность
  2. Зачем нужны границы в отношениях с детьми?
  3. Световозвращающие элементы на детской одежде
  4. Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия
  5. Как слышать голос Бога
  6. Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ)
  7. Глава 3. Завет мужчины с женщиной
  8. Аналіз нормативно-правового забезпечення житлом соціально уразливих верств населення в Україні

Оси и плоскости тела человека — Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

  • Аналіз нормативно-правового забезпечення житлом соціально уразливих верств населення в Україні
    Отёска стен и прирубка косяков — Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.
  • Аналіз нормативно-правового забезпечення житлом соціально уразливих верств населення в Україні
    Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) — В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.
  • Тема 2 : Державні соціальні служби в Україні.
  • План:

1. Формування системи соціального захисту в Україні. Суб’єкти та об’єкти соціального захисту.

  1. 2. Державні спеціалізовані служби в сфері соціального захисту населення:
  2. 1) Служби , що працюють з людьми похилого віку;
  3. 2) Служби, що працюють з людьми із функціональними обмеженнями.
  4. 3) Служби, які переймаються проблемами молоді і дітей;
  5. 4) Служби які працюють з сім’ями;
  6. 5) Служби соціальної роботи з жінками;
  7. 6) Служби допомоги особам без постійного місця проживання та особам, що звільнилися з місць позбавлення волі.
  8. Література:

1. Вступ до соціальної роботи: Навчальний посібник для студентів вищих навч. закладів/ За ред. Т.В.Семігиної, І.І.Миговича. – Л.: Академвидав, 2005. -150с.

2. Маркетинг соціальних послуг: Навчальний посібник /Під ред. д.ф.н., проф. В.Г.Воронкової. – К.: „Видавничий дім „Професіонал”, 2008. -605с.

3. Іванова О., Семігіна Т. Система соціального обслуговування та соціальних служб в Україні // Соціальна робота в Україні: перші кроки/ За ред. В.І.Полтавця. – К.: КМ Академія, 2000. -125с.

4. Сташків Б.І. Теорія права соціального забезпечення: Навч. посіб. – К.: Знання, 2005. – 405с.

Формування системи соціального захисту в Україні. Суб’єкти та об’єкти соціального захисту.

Розвиток сучасної системи соціального захисту припадає на кінець XIX — початок XX ст., тобто період інтенсивного процесу індустріального розвитку і зростання чисельності працівників найманого труда.

В результаті чого відбувається зміна вікової структури працездатного населення: в його складі систематично підвищується частка людей похилого віку, що потребують соціального захисту. Працююче населення також вимагало захисту у випадках втрати' доходів через хворобу, інвалідність, у разі втрати годувальника, втрати роботи.

  • населення потребує соціального захисту: до пенсіонерів та інвалідів додалися мільйони безробітних, вимушених переселенців, демобілізованих військовослужбовців, бездоглядних тощо.
  • Соціальний захист та допомога населенню повинні бути диференційовані в залежності від рівня доходу, міри працездатності, а в окремих випадках — за принципом зайнятості в суспільному виробництві.
  • Диференційований підхід до вибору форм і заходів соціального захисту гарантує: для працездатного населення -створення належних умов праці і робо­чих місць; для непрацездатних (або працездатних, які за певних обставин потре­бують державної підтримки), пенсіонерів та інвалідів — соціальне гарантований рівень життя та підтримку держави; для деяких особливо вразливих верств населення — розробку та впровадження спеціальних програм соціальної підтримки.
  • Дієвою формою, яка відображає диференційованість соціального захисту, є адресна допомога категорій населення, найбільш потребуючих такої підтримки.
  • В Україні соціальний захист вразливих верств населення здійснюється таким:
  • 1. виплати пенсій за віком, з інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, за особливі заслуги перед Україною, соціальних пенсій; виплати державних допомог (трудові допомоги, соціальні допомоги, допомога тим, хто доглядає психічно хворих; допомоги при малозабезпеченості);
  • 2. виплати адресної соціальної допомоги (житлово-комунальні субсидії; адресна допомога малозабезпеченим сім'ям);
  • 3. соціальне обслуговування непрацездатних (стаціонарне обслуговування, обслуговування на дому тощо);

4. надання пільг ветеранам війни, інвалідам, особам, які мають особливі заслуги перед Україною.

Соціальний захист функціонує як цілісна система направленої дії суб'єктів, що займаються виробленням правових норм та соціально-економічних заходів, на об'єктів, потребуючих захищеності.

Аналіз нормативно-правового забезпечення житлом соціально уразливих верств населення в Україні

  1. Суб'єктами соціального захисту є державні структури, органи місцевого самоврядування, громадські організації та фонди, профспілки, союзи й асоціації підприємців.
  2. Принципом діяльності суб'єктів соціальної підтримки є, по-перше, адресність їх допомоги і можливість її надання незалежно від соціального статусу об'єкта, по-друге, публічність діяльності як метод створення громадської думки та виховання людини.
  3. Об'єктом соціального захисту може бути все населення або будь-нкий громадянин, окремі групи населення (військовослужбовці, працівники освіти, охорони здоров'я і культури тощо), соціально-вразливі перстви населення (багатодітні сім'ї, інваліди, пенсіонери, безробітні гощо).
  4. Організаційно-правова структура, соціального захисту має такі рівні:
  5. 1) рівень державного управління містить заходи та дії глобального характеру, спрямовані на управління соціальним захистом усього населення України, визначає загальну лінію розвитку соціального захисту населення;
  6. 2) рівень галузевого управління — являє собою соціальний захист за професійною ознакою, включає мережу відомчих соціальних установ, де заходи носять прикладний характер;
  7. 3) рівень регіонального управління — включає заходи щодо соціального захисту населення, які враховують регіональну специфіку, природні умови, соціально-економічне розміщення продуктивних сил, етнічно-національні фактори та містить конкретні регіональні програми соціального захисту населення, що узгоджуються з державними;
  8. 4) місцеве управління соціальним захистом — включає заходи, спрямовані на реалізацію соціального захисту на рівні міст і районів, що носять винятково прикладний характер.
  9. принципи системи соціального захисту:
  10. · загальнодоступність соціального захисту для всіх громадян;
  11. · наявність законодавче встановлених засад соціального захисту;
  12. · законодавче закріплена міра відповідальності суб'єктів соціального захисту щодо забезпечення гідного рівня життя населення;
  13. · відповідність основних норм соціального захисту рівню економічного розвитку.
  14. 2. Державні спеціалізовані служби в сфері соціального захисту населення:
  15. 1) Служби , що працюють з людьми похилого віку;
  16. Соціальна допомога людям похилого віку — це забезпечення у грошовій чи натуральній формах, у вигляді послуг чи пільг, які надаються із урахуванням законодавчо закріплених державою соціальних гарантій із соціального забезпечення.
  17. Виділяють термінову соціальну допомогу, адресну соціальну допомогу, бригадну соціальну допомогу для важкохворих.
  18. Термінова соціальна допомога — це надання допомоги разового характеру людям похилого віку, які її гостро потребують.
  19. Вона включає разове забезпечення безкоштовним гарячим харчуванням чи продуктовими наборами; забезпечення одягом, взуттям, предметами першої необхідності; разове надання матеріальної допомоги; сприяння в отриманні тимчасового житла; надання екстреної соціально-психологічної підтримки за Телефоном довіри і юридичної допомоги у межах компетенції служби.

В окремих великих містах України у підпорядкуванні органів соціального захисту населення перебувають соціальні аптеки, соціальні лікарні.

До них слід додати соціальні їдальні, спеціалізовані магазини, будинки побуту та інші життєво важливі заклади для престарілих людей, які почали створюватися в останні роки.

Працюють перукарні, майстерні з ремонту побутової техніки, пункти прокату, які надають пенсіонерам послуги за прийнятними цінами.

Адресна соціальна допомога надається літнім людям, які перебувають в особливо складній життєвій ситуації. їх відвідують соціальні працівники, які надають необхідну побутову чи соціально-психологічну допомогу.

  • Бригадна форма допомоги важкохворим пенсіонерам — це комплексне обслуговування з надання соціальних і медичних послуг.
  • Соціальні працівники надають пенсіонерам послуги побутового характеру, а медичні сестри здійснюють сестринський догляд.
  • Соціальна робота з людьми похилого віку провадиться у таких напрямках:
  • • соціальне забезпечення, соціальна допомога, створення необхідних матеріальних і фінансових умов для підтримання нормальної життєдіяльності;
  • • догляд і соціальна допомога в стаціонарних установах Міністерства праці і соціальної політики;
  • • соціальна робота з людьми похилого віку в територіальних центрах і відділеннях денного перебування;
  • • догляд і соціальна підтримка вдома.
  • В Україні на роботу з людьми похилого віку зорієнтовані такі державні заклади:
  • територіальні центри з обслуговування самотніх непрацездатних громадян похилого віку та інвалідів (спеціальна державна установа, яка надає за місцем проживання різні види послуг пенсіонерам, інвалідам, самотнім, непрацездатним та іншим соціально незахи-щеним громадянам вдома, у закладах стаціонарного, тимчасового і денного перебування);
  • Практично в кожному місті та районі функціонують територіальні центри соціального обслуговування, які опікуються непрацездатними громадянами (
  • Територіальний центр соціального обслуговування є спеціальною установою, яка надає послуги громадянам похилого віку та самотнім непрацездатним громадянам, спрямовані на підтримання їхньої життєдіяльності та соціальної активності.
  • Територіальні центри мають у своїй структурі: відділення соціальної допомоги вдома, відділення соціально-побутової реабілітації; відділення гуманітарної та благодійної допомоги; відділення організації харчування; відділення денного перебування; лікувально-оздоровчий комплекс; відділення медично-соціальної реабілітації; стаціонарне відділення для постійного або тимчасового проживання; спеціальні житлові будинки для самотніх непрацездатних громадян; лікувально-виробничі майстерні, спеціальні цехи, дільниці, підсобні сільські господарства, у тому числі на госпрозрахунковій основі; дієтичні їдальні.
  • Територіальний центр утримують за рахунок коштів, виділених з місцевого бюджету на соціальний захист населення, інших надходжень, у тому числі у вигляді прибутку від діяльності підсобних сільських господарств, спеціальних цехів і дільниць центру, а також коштів благодійних фондів, пожертвувань тощо.
  • будинки-інтернати загального профілю для гро-мадян похилого віку та інвалідів (стаціонарна соціаль-но-медична установа загального типу для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догля-ду, побутового і медичного обслуговування);
  • Будинок-інтернат системи соціального захисту — стаціонарна соціально-медична установа для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни і праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування.
  • Завданнями будинку-інтернату є: матеріально-побутове забезпечення громадян похилого віку, створення для них сприятливих умов життя, наближених до домашніх, організація догляду, надання їм медичної допомоги, здійснення заходів, спрямованих на соціально-трудову реабілітацію, організація раціонального і дієтичного харчування з урахуванням їхнього віку і стану здоров´я, забезпечення інвалідів і старих, які того потребують, протезуванням і немоторними засобами пересування, проведення культурно-масової роботи.
Читайте также:  Приватизация земли, земельного участка в Украине

Пенсіонерів у будинках-інтернатах забезпечують одягом, взуттям, м´яким інвентарем, чотириразовим харчуванням. В усіх будинках-інтернатах є медпункти, ізолятори, карантинні кімнати, які обладнані необхідною медичною апаратурою та інструментарієм.

З метою соціальної адаптації і трудової реабілітації людей похилого віку при стаціонарних установах створено лікувально-виробничі майстерні.

Для організації трудової реабілітації громадян похилого віку та інвалідів і для поліпшення харчування літніх людей при будинках-інтернатах функціонує 233 підсобні сільські господарства, які за рахунок власного виробництва забезпечують від 60 до 100 % потреби інтернатних установ в основних продуктах харчування — м´ясі, молоці, овочах, картоплі.

  1. спеціальні будинки-інтернати для громадян по-хилого віку та інвалідів (стаціонарна соціально-медич-на установа, призначена для постійного проживання осіб похилого віку, переважно з числа особливо небез-печних рецидивістів та інших осіб, за якими відповіднодо чинного законодавства встановлено адміністратив-ний нагляд, інвалідів і громадян похилого віку з ко-лишніх засуджених, які потребують побутового, медич-ного обслуговування і цілеспрямованого виховного впливу, а також для громадян, яких за рішенням місце-вих органів виконавчої влади переводять з інших інтер-натних установ загального типу за систематичне пору-шення громадського порядку, вживання алкоголю, ток-сичних препаратів, за бійки тощо);
  2. геріатричні пансіонати (стаціонарна медико-соці-альна установа для проживання осіб з вираженими ві-ковими порушеннями психіки, підтвердженими вис-новком лікувально-консультативної комісії органів охорони здоров'я);
  3. пансіонати для ветеранів війни та праці (установи інтернатного типу підвищеної комфортності);

спеціальні житлові будинки для ветеранів та пенсіонерів. Функціонально вони є проміжною ланкою між стаціонарним доглядом і доглядом у громаді.

Ці закла-ди працюють, як закордонні будинки компактного про-живання, але розраховані на значно більше мешканців і не орієнтовані на їх активну участь в управлінні бу-динком.

Певною мірою розв'язуючи соціально-побутові та соціально-медичні проблеми людей похилого віку, вони не цілком враховують сучасне розуміння старості як активного етапу в житті людини та право людей по-хилого віку на інтеграцію в суспільство.

Також в в Україні є необхідним створення нових державних соціальних і соціально-медичних служб для людей похилого віку: будинків компактного проживан-ня (для 12—15 осіб), будинків тимчасового проживання (наприклад, на зимовий період 10—15 осіб), хоспісів (служб медико-соціальної допомоги термінально хво-рим), реабілітаційних центрів для тих, хто зазнав насил-ля у сім'ї, кризових центрів, клубів за інтересами тощо.

Соціальна політика

6. Стратегічні напрями подолання бідності

У реалізації Стратегії подолання бідності слід мати на увазі, що подолання бідності не можна досягти виключно шляхом підтримки нужденних. Потрібні комплексні підходи, зорієнтовані як на бідних, так і на відносно забезпечені верстви населення. З огляду на це спинимось на основних стратегічних напрямах подолання бідності, які показані на рис 10.8.

Аналіз нормативно-правового забезпечення житлом соціально уразливих верств населення в Україні

  • Розвиток зайнятості та ринку праці
  • Це передбачає:

Першочерговою і необхідною передумовою подолання бідності є забезпечення працездатним верствам населення умов для самостійного розв’язання проблем підвищення добробуту, збалансування попиту і пропозиції на ринку праці, запобігання безробіттю.

  • здійснення додаткових заходів, спрямованих на стабілізацію чисельності зайнятих у всіх сферах економічної діяльності, створення нових робочих місць на базі широкого розвитку малого і середнього бізнесу;
  • упорядкування процесів, пов’язаних з перерозподілом зайнятого населення між державним та недержавним секторами економіки у зв’язку зі зміною форм власності підприємств;
  • підвищення територіальної мобільності населення з метою забезпечення збалансованості між пропозицією робочої сили та попитом на неї;
  • створення правових і соціально-економічних засад регулювання зовнішніх трудових міграцій громадян України, а також контролю за імміграційними процесами;
  • удосконалення державного регулювання ринку праці шляхом реалізації програм зайнятості, затверджуваних законами України.

Підвищення доходів від трудової діяльності Підвищення доходів від трудової діяльності має здійснюватися шляхом:

  • реалізації заходів, спрямованих на зростання реальної заробітної плати; встановлення економічно та соціально обґрунтованих рівнів мінімальної заробітної плати з поетапним наближенням її розміру до прожиткового мінімуму;
  • забезпечення підтримки купівельної спроможності населення через індексацію його грошових доходів;
  • посилення захисту прав працівників у сфері оплати праці, зокрема шляхом розвитку соціального партнерства та договірного регулювання трудових відносин;
  • здійснення комплексу заходів щодо стимулювання легалізації незареєстрованої трудової діяльності;
  • забезпечення оптимальної міжпрофесійної, міжкваліфікаційної, міжпосадової та міжгалузевої диференціації заробітної плати всіх категорій працюючих;
  • зменшення оподаткування фонду оплати праці та зміни системи оподаткування доходів громадян через поглиблення диференціації ставок;
  • підвищення рівня неоподаткованого мінімуму доходів громадян до розміру мінімальної заробітної плати.
  1. Розвиток соціального страхування як запобіжного захисту від утрат доходу Створення системи загальнообов’язкового державного соціаль­ного страхування спрямовано на посилення соціального захисту працюючих і членів їхніх сімей від імовірної бідності внаслідок неможливості отримувати дохід у разі втрати роботи або працездатності через хворобу, нещасний випадок, каліцтво, старість чи смерть годувальника.
  2. Це передбачає створення і реалізацію загальнообов’язкового державного і добровільного соціального страхування, а саме:
  • страхування на випадок безробіття;
  • державного пенсійного страхування;
  • добровільного недержавного пенсійного забезпечення;
  • страхування від нещасних випадків і професійних захворювань;
  • страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;
  • загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування.

Запровадження цих видів страхування сприятиме нагромадженню страхових коштів на рахунках кожного працюючого і відповідно підвищуватиме їхній захист, а також їхніх сімей від імовірної бідності.

Соціальна підтримка найбільш уразливих верств населення

Соціальна підтримка найбільш уразливих верств населення передбачає низку заходів щодо захисту та надання соціальних послуг найменш захищеним верствам населення держави (рис. 10.9).

Аналіз нормативно-правового забезпечення житлом соціально уразливих верств населення в Україні

Рис. 10.9. Напрями соціальної підтримки найбільш уразливих верств населення

Серед них найбільш невідкладними є наступні заходи:

упровадження консолідованої системи адресної соціальної допомоги та соціальних послуг;

  • соціальна підтримка осіб, які втратили працездатність, та інвалідів;
  • соціальна підтримка сімей з дітьми та дітей, позбавлених батьківського піклування;
  • реформування житлово-комунального господарства.

Для детальнішого ознайомлення зі змістом зазначених напрямів можна порадити звернутись до Стратегії подолання бідності в Україні, ініційованої Президентом України і затвердженої Верховною Радою України в 2001 р.

До цього слід додати, що система соціального захисту і підтримки найбільш уразливих верств населення базується на законодавчій базі, зокрема на законах України «Про державну соціаль­ну допомогу малозабезпеченим сім’ям», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та низки соціальних програм, зокрема Програм житлових субсидій. Об’єктом надання державної соціальної допомоги виступатиме малозабезпечена сім’я або окрема одинока особа.

  • 7. Етапи впровадження Стратегії подолання бідності
  • На першому етапі (2001—2002рр.) необхідно було здійснити комплекс заходів щодо стабілізації рівня життя, усунути найгостріші прояви бідності шляхом:

Стратегія подолання бідності на державному рівні охоплює три етапи.

  • ліквідації та недопущення в майбутньому заборгованості із заробітної плати, соціальних виплат;
  • реформування системи оплати праці та її оподаткування з метою підвищення заробітної плати та відновлення мотивації до продуктивної праці;
  • забезпечення підтримки купівельної спроможності на- селення через індексацію та компенсацію його грошових до-ходів;
  • збільшення рівня мінімальних соціальних виплат;
  • забезпечення стабілізації зайнятості та створення умов для її зростання;
  • упровадження першого рівня оновленої пенсійної системи;
  • запровадження системи соціального страхування (на випадок безробіття; у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; від нещас­них випадків на виробництві та професійних захворювань);
  • нормативно-правового встановлення межі бідності; створення єдиної обліково-інформаційної системи малозабезпечених сімей;
  • удосконалення механізму надання населенню субсидій на оплату житлово-комунальних послуг, адресної допомоги малозабезпеченим сім’ям;
  • створення та розвитку системи професійної реабілітації та зайнятості інвалідів.

На другому етапі (2003—2004рр.) будуть створені об’єктивні передумови для реального зростання грошових доходів населення, забезпечення оптимального рівня зайнятості. На цьому етапі передбачається:

  • збільшити частку оплати праці у валовому внутрішньому продукті до рівня не нижче 50—55 %;
  • поступово наближати розміри мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії та інших соціальних гарантій до рівня прожит­кового мінімуму;
  • здійснити широкомасштабну пенсійну реформу;
  • поетапно впроваджувати систему загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування;
  • удосконалити порядок формування бюджетних витрат на соціальні потреби на засадах упровадження державних мінімальних соціальних стандартів у складі Державного та місцевих бюджетів;
  • реформувати житлово-комунальне господарство;
  • розвивати іпотечне кредитування та систему кредитування населення на отримання освіти, придбання житла та іншого майна;
  • створювати умови для діяльності громадських і благодійних організацій, спрямованих на підтримку найменш соціально захищених верств населення.
Читайте также:  Яким чином можна визнати недійсною мирову угоду, укладену під час судового розгляду?

На третьому етапі (2005—2010рр.

), при сталому економічному розвитку та посиленню орієнтації економіки на ефективніше задоволення потреб людини мають бути створені передумови для стійкого соціального розвитку, формування суспільства, відкритого для широкої соціальної інтеграції, яка дозволятиме людям значною мірою реалізувати свій потенціал та запобігати бідності. На цьому етапі будуть активно діяти всі розроблені програми соціального захисту та ефективна система соціального страхування.

Очікуються реальні результати проведення соціальних реформ, які дадуть можливість справедливо розподілити результати економічного розвитку шляхом:

  • забезпечення динамічного зростання рівня реальних доходів населення;
  • створення умов для закріплення широкого прошарку серед­нього класу громадян.

Відбудеться суттєве поліпшення матеріального становища біль­шості населення та всього комплексу соціальних показників, які характеризують якість життя людей.

Аналіз нормативно-правового забезпечення житлом соціально уразливих верств населення в Україні

Аналіз нормативно-правового забезпечення житлом соціально уразливих верств населення в УкраїніРинкова економіка не може існувати та ефективно функціонувати без відповідного державного регулювання. Основна ціль такого регулювання – збереження інтересів суспільства в цілому, і, насамперед, соціально уразливих верств населення. За умов кризи, зменшення обсягів національного виробництва, зростання безробіття проблема забезпечення реалізації гарантованих Конституцією України та законами України житлових прав стає критичною для значної частини населення нашої держави. Причини кризового стану у сфері реалізації житлових прав криються не тільки у суто виробничих аспектах (проектування, будівництво, реконструкція і капітальний ремонт житлового фонду тощо), у скороченні обсягів будівництва житла, погіршенні стану будинків, не тільки у проблемах фінансування будівництва житла, скороченні його кредитування. На цей процес впливає також політичний, економічний, соціально-культурний, а також загальногуманітарний рівні розвитку українського суспільства. Так, не так давно для України вкрай гострою стала проблема вимушених переселенців. Слід зазначити, що проблема внутрішньої вимушеної міграції у всіх її аспектах є новою і малодослідженою. Велика кількість вимушених переселенців актуалізує питання захисту їх прав, створення належних умов їх життєдіяльності в регіонах розселення.

Перш за все, визначимося з поняттям «соціально незахищені верстви населення». Воно не має законодавчого визначення і превалює його розширене тлумачення.

Зазначається, що відсутність ясності у понятті «соціально уразливі категорії громадян» породжує складності у правозастосовній практиці.

Отже, необхідна конкретизація, уточнення і нормативне закріплення цього поняття ще й тому, що чисельність громадян, які потребують державного захисту і підтримки, стає дедалі більшою.

У міжнародних нормативно-правових актах до категорії соціально-уразливих верст населення відносять, насамперед, дітей, інвалідів, людей похилого віку, безробітних та деякі інші категорії членів суспільства, які потребують соціальної допомоги з незалежних від них причин (наприклад, мігранти, біженці) тощо.

Соціально вразливими верствами населення, в широкому розумінні, є представники вразливих/пригнічених верств населення, а саме: індивіди або соціальні групи, що мають більшу, ніж інші, ймовірність зазнати негативних впливів соціальних, екологічних факторів або дістати хвороби.

Серед них можна виділити такі категорії: бездомні; родини, в яких є проблеми дитячої занедбаності, сексуальних фізичних зловживань стосовно дитини або одного з партнерів; подружні пари, які мають серйозні подружні конфлікти; родини, в яких дитину виховує лише один із батьків та в яких мають місце серйозні конфлікти; ВІЛ-інфіковані люди та їхні родини; особи, які мають низькі доходи через безробіття, відсутність годувальника, фізичні вади, низький рівень професійної підготовки тощо; особи, які порушили закон і були за це покарані; вагітні дівчата-підлітки; гомосексуалісти/лесбіянки, які мають особисті або сімейні проблеми; особи, які мають соматичні (тілесні) чи психічні захворювання або інвалідність; залежні від алкоголю, наркотиків та їхні родини; іммігранти та меншини, що мають недостатні ресурси та можливості або ті, хто став жертвою расизму, сектизму або інших форм дискримінації; особи із затримками розвитку (інваліди розвитку) та їхні родини; особи похилого віку, які не можуть адекватно функціонувати; мігранти та біженці, які мають недостатні необхідні ресурси; діти, які мають проблеми, пов’язані з навчанням в школі, та їхні родини; особи, які перебувають у стресовому стані, пов’язаному з травмуючими подіями (вихід на пенсію, смерть близької людини тощо), а також бездомні діти.

За роки незалежності прийнято значну кількість нормативно-правових актів різного рівня, спрямованих на реалізації цього права.

Ще на початку розбудови незалежності в Україні було розроблено Концепцію державної житлової політики (1995), яка своєю головною метою визначила створення умов для реалізації права громадян на житло, розширення житлового будівництва, поліпшення утримання та схоронності житлового фонду. Проте виконання означеної мети здійснюється вкрай повільно.

Нормативно-правове забезпечення захисту соціально уразливих верств населення, відносно до предмета дослідження – забезпечення їх житлом, базується на Конституції України, ЗУ «Про соціальні послуги» (2003), «Про житлово-комунальні послуги» (2004), «Про житловий фонд соціального призначення» (2006) тощо. Так, останній з перелічених законів визначає правові, організаційні та соціальні засади державної політики щодо забезпечення конституційного права соціально незахищених верств населення України на отримання житла.

Зокрема тривалий час проводиться робота щодо розробки та прийняття нового Житлового кодексу України, Закону України «Про основні засади державної житлової політики» тощо.

У пояснювальній записці до останнього законопроекту зазначається, що він має стане підставою для визначення основних способів реалізації конституційного права на житло; прогнозованості та публічності житлової політики; створення умов для доступності житла громадянам відповідно до їх фінансових можливостей, державних та місцевих соціальних гарантій; запровадження етапності вирішення житлової потреби громадян відповідно до Державної житлової програми та регіональних програм; системність вирішення житлової проблеми в Україні з врахуванням соціальних, економічних, містобудівних, технічних, демографічних, екологічних та регіональних умов. Також його завданням є наближення національних норм, правил та стандартів житлового законодавства до європейських рекомендацій, що є вкрай важливим за умов активної адаптації законодавства України до європейських стандартів після підписання Угоди між нашою державою та ЄС.

У 2009 р. було розроблено й прийнято Державну програму будівництва (придбання) доступного житла.

Програма передбачає спільну участь громадян та держави у фінансуванні будівництва (придбання) доступного житла (середньою загальною площею 62,5 м2 для сім’ї із трьох осіб) за схемою 70/30 – 70 % вартості житла сплачує громадянин, а 30 % – держава.

Вартість 1 м2 будівництва (придбання) доступного житла складати – в середньому 5182 грн. Виконання програми надало б можливість збудувати в Україні протягом 2010-2017 рр. 16,6 млн. м2 загальної площі житла та забезпечити доступним житлом 265,8 тис. сімей. Загальна вартість Програми складає 88,5 млрд. грн..

(без урахування щорічної інфляції), з яких бюджетні видатки мають складати 28,6 млрд. грн. (23,2 млрд. грн. – з держбюджету та 5,4 млрд. грн. – з місцевих бюджетів). Передбачалося, що щорічні бюджетні видатки на реалізацію Програми зростатимуть з 1 млрд. грн. до 6,7 млрд. грн.

Вже перші роки реалізації цієї Програми зазвідчили низькі показники її виконання через вкрай низьких обсягів її фінансування (фактичні обсяги фінансування в 2010‑2013 рр. становили 5,6 % від прогнозних показників). За даними Національного інституту стратегічних досліджень, сьогодні реальний внесок Програми у подолання житлової кризи складає трохи більше 0,35 %.

Отже, державна програма, яка мала б сприяти розв’язанню житлової проблеми, цього не здійснює, оскільки вона не є інструментом розв’язання житлових проблем громадян із низькими, зокрема, середньостатистичними доходами.

Вона є інструментом реалізації конституційного права на житло сімей із відносно високим рівнем добробуту – сімей, які мають власні накопичення на суму не менше 265 тис. грн. або щомісячні доходи на рівні не менше 11,3 тис. грн.

А чи багато сімей в Україні з такими заощадженнями та доходами? За офіційними даними, у січні 2016 р. середня заробітня плата склала 4362 гр., у вересні – 5368 гр. І це показники без врахування сплати податків, після чого ця сума зменшиться майже на 25 %.

Якщо ж додати ще й постійно зростаючи комунальні платежі, то залучення майже 90% сімей до цієї програми взагалі неможливе.

Тобто, за умов масового зубожнення населення України, Державна програма будівництва (придбання) доступного житла є неефективною, оскільки з, здавалося б доступне житло є доступним лише для населення з високим рівнем доходів.

За останніми дослідженнями ООН рівня життя, майже 80 % населення живуть за межею бідності.

Тому нещодавно Кабінетом Міністрів України було затверджено Стратегію подолання бідності (2016), у якій передбачено удосконалення системи забезпечення житлом найбільш вразливих верств населення із державного житлового фонду з урахуванням новітньої світової практики та вітчизняного досвіду. Але чи є вона реальною, чи цей документ – чергова декларація, оскільки фінансовий механізм її реалізації не зрозумілий.

Україною за роки незалежності також ратифіковано значну кількість документів, спрямованих на реалізацію прав людини, у тому числі у житловій сфері (наприклад, Європейська соціальна хартія (переглянута), відповідно до ст. 31 якої держава має сприяти громадянам у доступі до житла належного рівня, запобігати бездомності та скорочувати її з метою поступової ліквідації, встановлювати доступні для малозабезпечених осіб ціни на квартири.

Здавалось би, в Україні створено нормативно-правову базу забезпечення житлом соціально уразливих верств населення. Але, як свідчить практика їх реалізації, це, здебільшого, декларативні норми, які не забезпечені реальним механізмом їх реалізації.

Читайте также:  Позовна заява про визнання права власності на майно, виключення з акту опису майна та звільнення з-під арешту

Європейський комітет із соціальних прав у заключних зауваженнях до третьої Національної доповіді стосовно виконання згаданої Хартії дійшов висновку, що ситуація в Україні не відповідає п. 1. ст. 31 цього документа через не встановлення ефективних гарантій права на доступне житло належного рівня.

За даними Уповноваженого з прав людини в Україні, протягом останніх років кількість звернень до цієї інституції зростає і у загальній кількості скарг громадян з порушення соціальних прав складає понад 30 %.

Вбачається, що великого значення у такій ситуації набуває формування інституту соціального житла, розроблення порядку надання соціального житла в оренду (найм), який вже ефективно функціонує за кордоном.

Як вже було зазначено, до соціально уразливих верств населення, як на міжнародному, так і на національному рівнях, відносять мігрантів та біженців. Проблема забезпечення житлом вимушених внутрішніх мігрантів для України сьогодні є вкрай гострою.

За два роки з держави, яка не стикалася з такою проблемою, перетворилася на таку, в якій поза межами постійного проживання на території України на початок 2016 р. за офіційними статистичними даними знаходиться 1 684 815 переселенців з Донбасу та Криму (за даними Держкомстату на початок 2016 р.

кількість населення України складає 42 539 010 постійних мешканців). А це означає, що майже така ж кількість внутрішніх переселенців (мігрантів) стикається з житловими проблемами. На вирішення цих проблем було прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (2014).

Так, він до повноважень центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування з питань забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відносить надання у тимчасове користування цій категорії населення житлового приміщення або соціального житла, придатного для проживання, за умови оплати зазначеними особами відповідно до законодавства вартості житлово-комунальних послуг.

Справедливо зазначається, що важливою складовою вирішення проблем переселенців є нормотворча діяльність Верховної Ради України, інших державних установ.

Зрозумілим є зв’язок між ефективною (оперативною, якісною, економічно виваженою тощо) нормотворчою діяльністю та результативністю державних структур щодо вирішення проблем вимушених переселенців.

Відсутність досвіду, фінансових ресурсів, а також дія інших факторів зумовлюють «вузькі місця» і в цій сфері.

Основними чинниками, що негативно впливають на вирішення житлових проблем вимушених переселенців, є:

  • відсутність відповідних політики і стратегій з боку держави;
  • недостатність допомоги та брак економічних можливостей вимушених переселенців;
  • відсутність постійного житла та перспектив його отримання.

Більшість тимчасово орендує житло, проте умови часто не відповідають належним, а на оренду та комунальні послуги витрачається майже весь дохід (через що майже не залишається ресурсів на інші витрати);  невідповідність реального стану забезпечення житлом вимушених переселенців тим даним, якими оперує Мінсоцполітики України. Так, створено проект vpo.gov.

ua – інформаційний сайт для переселенців, на якому розміщуються дані про житло, яке їм пропонується. Але розміщені на ньому дані не відповідають дійсності.

Багато вимушених переселенців змушені повертатися на попереднє місце проживання (навіть якщо житло зруйноване), і цей процес посилюватиметься, якщо найближчим часом не буде знайдено довготривалого рішення проблеми.

Справедливо зазначається, що загострення проблем тимчасових переселенців і дослідження зарубіжного досвіду в їх вирішенні свідчать про необхідність негайних дій держави щодо формування законодавчої бази з ряду питань, у тому числі отримання житла.

Вирішення житлової проблеми вимушених переселенців є стратегічно важливим для України. Справедливо зазначається, що залишити її без вирішення означає приректи десітки тисяч людей на жебрацькі умови існування.

Це, у свою чергу, провокуватиме соціальний неспокій і зростання злочинності, загострить непорозуміння між вимушеними переселенцями мешканцями решти України.

Масове ж будівництво житла для цієї категорії громадян України не лише додасть віри і надії людям, які втратили дім і змушені, фактично, починати життя заново – але й стало би потужним імпульсом для економіки країни.

Масштабний будівельний проект такого характерру суттєво пожвавить будівельну та суміжні галузі економіки, створить тисячі робочих місць, знизить рівень безробіття принаймні на період будівництва та суттєво підтримає українського виробника.

Без будівництва нового, спеціально спроектованого під теперішні потреби житла навряд чи можна буде вирішити цю проблему. Сучасні будівельні технології мають сприяти її вирішенню.

Отже, в Україні не створено дієвих механізмів реалізації прав громадян на житло та його захисту. Рівень забезпечення житлом є надзвичайно низьким. Потребує докорінного реформування житлова політика держави.

Тому на сучасному етапі необхідно створити правову систему, спрямовану на забезпечення житлом всіх категорій громадян, у тому числі й найбільш соціально уразливих.

Необхідна адаптація передового зарубіжного досвіду з урахуванням наявного правового забезпечення, організаційно-економічних умов та можливостей розвитку житлового господарства в Україні, послідовне і злагоджене функціонування усіх органів влади, місцевого самоврядування, бізнесу та осередків громадянського суспільства.

 Омельчук Олександр Сергійович, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія»

Тема 3. Нормативно-правове забезпечення соціальної політики в Україні

3.1.
Структура та характеристика
нормативно-правового забезпечення
соціальної політики.

3.2.
Соціальні стандарти та соціальні
гарантії.

3.1. Структура та характеристика нормативно-правового забезпечення соціальної політики

Конституція
України

Визначає
права і гарантії громадян України: право
на вільний розвиток своєї особистості,
право на життя, пошану до своєї гідності,
свободу і особисту недоторканність,
безпечні умови праці, свободу світогляду
та віросповідання, право на недоторканність
житла, освіту, свободу думки і слова,
вираз своїх поглядів і переконань,
охорону здоров'я, медичну допомогу і
медичне страхування тощо.

Закон
України «Про державні соціальні стандарти
та державні соціальні гарантії».

Визначає правові засади формування та
застосування державних соціальних
стандартів і нормативів, спрямованих
на реалізацію закріплених Конституцією
України та законами України основних
соціальних гарантій.

Кодекс
законів про працю України.

Визначає правові засади і гарантії
здійснення громадянами України права
розпоряджатися своїми здібностями до
продуктивної і творчої праці.

Закон
України «Про прожитковий мінімум».

Дає визначення прожитковому мінімуму,
закладає правову основу для його
встановлення, затвердження та врахування
при реалізації державою конституційної
гарантії громадян на достатній життєвий
рівень.

Закон
України «Про індексацію грошових доходів
населення».

Визначає правові, економічні та
організаційні основи підтримання
купівельної спроможності населення
України в умовах зростання цін з метою
дотримання встановлених Конституцією
України гарантій щодо забезпечення
достатнього життєвого рівня населення
України.

Закон
України «Про податок з доходів фізичних
осіб».

Визначає
структуру доходів, які підлягають
оподаткуванню, платників податків,
об'єкт оподаткування, механізм
оподаткування доходів платника податків.

Закон
України «Про соціальні послуги».

Визначає основні організаційні та
правові засади надання соціальних
послуг особам, які перебувають у складних
життєвих обставинах та потребують
сторонньої допомоги.

Закон
України «Про статус і соціальний захист
громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи».


Визначає основні положення щодо
реалізації конституційного права
громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи, на охорону
їх життя і здоров'я та створює єдиний
порядок визначення категорій зон
радіоактивно забруднених територій,
умов проживання і трудової діяльності
на них, соціального захисту потерпілого
населення.

Закон
України «Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні».


Визначає основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні і гарантує їм рівні
з усіма іншими громадянами можливості
для участі в економічній, політичній і
соціальній сферах життя суспільства,
створення необхідних умов, які дають
можливість інвалідам вести повноцінний
спосіб життя згідно з індивідуальними
здібностями і інтересами.

Закон
України «Про державну соціальну допомогу
малозабезпеченим сім'ям».

Спрямований на реалізацію конституційних
гарантій права громадян на соціальний
захист — забезпечення рівня життя не
нижчого від прожиткового мінімуму
шляхом надання грошової допомоги найменш
соціально захищеним сім'ям.

Закон
України «Про охорону праці».


Визначає основні положення щодо
реалізації конституційного права
працівників на охорону їх життя і
здоров'я у процесі трудової діяльності,
на належні, безпечні і здорові умови
праці, регулює за участю відповідних
органів державної влади відносини між
роботодавцем і працівником з питань
безпеки, гігієни праці та виробничого
середовища і встановлює єдиний порядок
організації охорони праці в Україні.

Основи
законодавства України про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування.

Визначають принципи та загальні правові,
фінансові та організаційні засади
загальнообов'язкового державного
соціального страхування громадян в
Україні.

Ссылка на основную публикацию