Батько вкрав дитину у матері: як повернути її в Україну

Тема виплати допомоги важлива більшості матерям-одиначкам, адже серед них досить багато незаможних. Питання щодо того, як зробити правильний розрахунок, які документи потрібні для оформлення, який розмір у грошовому еквіваленті годиться, чи є якісь нововведення у новому році актуальні завжди.

Закон України про виплати матерям одиначкам

Держава передбачила 18 статтю Закону про «Про державну допомогу сім’ям із дітьми», де є пояснення цьому соціальному статусу в Україні.

Хто має право на допомогу:

  1. Жінки, що виховують дітей самостійно, яким ще не виповнилося 18 років;
  2. Не мають законного чоловіка. Графа, де вказуються дані про батька, зобов’язана бути не заповнена у свідоцтві про народження дітей або ж вони будуть вказані зі слів матері та внесені туди працівниками РАЦСу.
  3. У цю категорію можна віднести і мам, які зважилися на усиновлення, але при цьому не перебувають у шлюбі.
  4. Також, це матері-вдови, у яких є неповнолітні діти. Але за умови, що шлюб з батьком, який помер, не був анульований у момент його смерті.

Часто виникає питання щодо того, чи належить до категорії одинокої матері та, що проживає із батьком дитини, але в офіційному шлюбі з ним не перебуває?  Так, така жінка має право на виплату допомоги одиноким матерям.

Серед прав матерям-одиначкам належить і соцзабезпечення.  Відповідно до Закону “Про надання державної допомоги сім’ям з дітьми”, їм належить виплата матеріальної допомоги. Є ситуації, коли їм дають право на тимчасову матеріальну допомогу.

Виплати непрацюючим матерям-одиначкам і працюючим відбуваються обов’язково після того, як вони звертаються для цього до відповідної інстанції.

Батько вкрав дитину у матері: як повернути її в Україну

Нові правила виплат матерям-одиначкам

З липня минулого року відбулися нововведення. Фінансову допомогу з боку держави будуть мати матері, якщо батько помер або ж, якщо записи про нього у свідоцтві про народження дитини немає.

Якщо дитина не досягла повноліття і навчається на денній формі, то їй належить фінансова допомога у 100% розмірі до того моменту, коли вона закінчить навчальний заклад.  Вік, коли такі виплати закінчуються — 23 роки.

Що стосується виплат матерям-одиначкам у 2021 році, то вони будуть мати грошову допомогу від держави, яка становить різницю середньомісячного сукупного прибутку і прожиткового мінімуму, розраховану на одного члена такого сімейства.

Як розрахувати допомогу матері одиночки

Питанням “Як розрахувати допомогу одинокій матері?”  задаються всі, хто зіштовхнувся з подібним, адже в наш час жінці, що опинилася у подібному становищі, складно власними зусиллями займатися вихованням дитини.

Під час оформлення всього пакету документів мама може і сама зробити розрахунок, так як він досить простий.

Для цього вираховується різниця у 100% між повним прибутком з розрахунку на одного члена родини за минулі півроку і прожитковим мінімумом, що встановлений державою дитині певного віку.  Це або до 6 років, або ж від 6 і до 18.

Що стосується перерахунку, то це автоматична процедура, для здійснення якої не варто подавати спеціальну заяву до держорганів.

Розмір виплат матерям одиначкам

За офіційними даними у нашій країні приблизно 195 тис жінок, що удостоєні такого звання. Сума виплат матерям-одиначкам в середньому — 2 500 грн.  Вона щомісячна.

Яка допомога належить працюючим і непрацюючим матерям одиначкам

Все залежить від віку дитини. Існує три категорії: рання, шкільна або ж доросла.  Важливо враховувати, що після того, як дитина досягає повноліття забезпечення грошовими пільгами триває аж до 23 років.  Але можливо це за тієї умови, що вона перебуває на денному навчанні в одному з ВУЗів, технікумів і тд.

Також, після народження дитини такі матері отримуватимуть наступні виплати:

  • соціальні виплати, які належить за вагітності.  До них відносять декретну і допомогу при пологах;
  • по догляду за дітьми, які виплачуються до 3-х років.  Вони сплачуються щомісяця;
  • мати-одиначка має одноразову дитячу допомогу за народження дитини.  ЇЇ сума дорівнює понад 10 000 грн.

Виплати непрацюючим і працюючим матерям одиначкам ідентичні і відбуваються на регулярній основі.

Батько вкрав дитину у матері: як повернути її в Україну

Як оформити допомогу матері одиночки

 “Як отримати допомогу одинокій матері?” — це одне з перших питань у матерів-одиначок. Щоб отримувати допомогу обов’язково варто з’явитися до управління соцзахисту громадян. Знаходиться воно за місцем проживання або ж прописки.

Які документи потрібні для оформлення допомоги матері одиночки

  1. Заява.
  2. Паспорт громадянина України.
  3. Свідоцтво про народження дитини.
  4. Якщо було усиновлення дитини, то тоді постанова.

  5. Довідка, яка свідчить про те, що мати не отримує пенсійні виплати, що надаються у зв’язку з втратою годувальника;
  6. Виписка з РАГСу про те, що інформації про батька немає;
  7. Якщо ж батьківство на стадії оскарження, то окрема постанова суду;
  8. Документація, яка служить у якості підтвердження того, що мати і дитина проживають на території одного житла, а не нарізно.

Як довго виплачується допомога матерям-одиначкам

Виплати відбуваються щомісяця до моменту, коли дитині виповнюється 18 років.  Якщо ж вона продовжує навчання на денній формі у вищих навчальних закладах, то тоді до 23 років включно. Напрям навчання не має значення: гуманітарне або математичне.

У яких випадках припиняється виплата допомоги

Отримання виплат на дитину припиняється в таких випадках, коли:

  1. Вона влаштовується на постійну або ж тимчасову роботу.
  2. Помирає вона або ж той, хто отримував допомогу.
  3. Якщо мати позбавлена ​​батьківських прав і опікою дитини займається держава.
  4. Якщо дитина виходить заміж/одружується до того, як їй виповниться 18 років.
  5. Якщо тимчасово опікою дитини в руках держави.
  6. Якщо усиновлення скасовується.
  7. Якщо дитині, якій не виповнилося 18 років, була надана повна працездатність.

Серед клієнтів SOS CREDIT багато самотніх матерів, тому якщо вам знадобляться гроші — подавайте заявку.

У нас цілодобовий сервіс і отримати кредит на картку можна відразу ж —  як тільки у цьому виникла необхідність.

У SOS CREDIT дійсно вигідні умови співпраці: без поручителів, без застави, віддалено, цілодобово і без зайвих документів. Допоможемо, щоб ваша дитина була ситою, одягненою та взутою, аби вона мала все необхідне!

3336 переглядів

Право батька на особисте спілкування з дитиною: нова практика Верховного Суду | ЮРЛІГА

Однією з найпоширеніших категорій сімейних спорів є справи про встановлення порядку спілкування батька з дитиною після розірвання шлюбу батьків.

Як і в будь-якому спорі, який стосується дитини, її інтереси повинні мати першочергове значення. У той же час, навіть у практиці Верховного Суду (далі — ВС) зустрічаються досить спірні рішення.

Пропоную розглянути, як на сьогодні ВС розглядає цю категорію справ і на що варто звернути особливу увагу.

Наприкінці червня 2020 року була опублікована постанова Касаційного цивільного суду ВС у справі № 754/9026/16-ц, на мою суб'єктивну думку, з незвичайним формулюванням.

В рамках цієї справи батько подавав позов про визначення способу участі у вихованні доньки і просив суд встановити графік особистих зустрічей з дитиною.

Суди задовольнили позов частково, вказавши при цьому, що зустрічі можуть проводитись виключно в присутності матері.

  • У постанові ВС вказав:
  • «Проведення зустрічей батька з дочкою без присутності матері може негативно вплинути на психоемоційний стан дитини, оскільки між батьком і дитиною відсутній стійкий психологічний зв'язок і дитина, з огляду на її вік і тривале проживання з матір'ю, повноцінно не сприймає позивача, як батька».
  • Суд першої інстанції встановив, що з моменту розірвання шлюбу мати систематично перешкоджає батькові у виконанні обов'язків по вихованню дочки, у спілкуванні з нею, чим порушує права як батька, так і дитини, зокрема, право дівчинки на особисте спілкування з батьком.

Батько просив суд встановити графік особистого спілкування з дочкою: щотижня в понеділок, середу і п'ятницю з 17.00 до 19.00, для відпочинку і оздоровлення дитини в літній період — один місяць, в зимовий період — два тижні.

Рішенням Деснянського районного суду м.Києва позовні вимоги батька були задоволені частково, визначено такий графік спілкування батька з дочкою: щотижня в понеділок, середу і п'ятницю з 17.00 до 19.00. в присутності матері. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Батько оскаржив таке рішення суду в апеляційному порядку. Київський апеляційний суд постановою від 13 лютого 2019 року апеляційну скаргу батька відхилив, а рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Батько намагався захистити своє право на особисте спілкування з дочкою і у Верховному Суді. Однак, 23 червня 2020 року Касаційний цивільний суд у складі ВС відхилив касаційну скаргу батька і залишив рішення судів без змін.

Очевидно, що таке рішення судів може привести до того, що стійкий психологічний зв'язок дівчинки з батьком так і не буде відновлений, і дитина не зможе сприймати позивача як одного зі своїх батьків, який бере участь в її житті і вихованні нарівні з матір'ю.

Я вже не кажу про те, що суд порушив / обмежив права батька і доньки, і що в подальшому, «завдяки» такому рішенню, у дитини може виникнути неправильний світогляд.

Це може призвести до психологічних проблем у дитини, що ніяк не може відповідати найкращим інтересам дитини, до яких повинен прагнути суд.

На мій погляд, таке питання не може вирішуватися без висновків спеціаліста із спеціальними знаннями дитячої психології, а, як нам усім відомо, суд не володіє такими знаннями.

Навіть мені, не спеціалісту, очевидно, що більш розумно було б визначити «перехідний» період тривалістю 1-1,5 року, під час якого між дитиною і батьком встановилися б родинні і довірчі відносини. У цей період присутність матері на зустрічах була б цілком виправданою та доцільною.

Читайте также:  Заява про усиновлення дитини

Після того, як дівчинка звикла б до батька, зустрічі можна було б проводити без присутності матері. Таким чином, було б реалізовано право дитини і батька на особисте спілкування.

Більш того, ВС у своїй постанові сам вказав, що для налагодження довірчих відносин між батьком і дитиною потрібен час, протягом якого поступово буде відбуватися налагодження спілкування і формування емоційної прихильності дочки до батька. Суди також встановили, що спілкування дівчинки з батьком відповідає її найкращим інтересам, а батько підтвердив своє бажання брати в житті дитини найактивнішу участь.

На жаль, в рамках цієї справи суди не взяли до уваги принцип рівності ролей батька і матері у вихованні дитини. Хоча цей принцип відображений не тільки в українському законодавстві, але і в міжнародних актах:

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 (далі — Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

Згідно зі статтею 9 Конвенції, держави-учасники поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини. Аналогічна норма відображена в ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства».

Статтею 157 Сімейного кодексу (далі — СК) України встановлено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з дитиною.

Відповідно до статті 159 СК України, суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Із загальнодоступних судовий рішень у справі №754/9026/16-ц можна визначити, що дитині не менше 6 років, а це означає, що в силу свого віку дівчинка вже може проводити деякий час без присутності матері. Крім того, в рішеннях судів відсутня мотивація, чому після налагодження довірчих відносин спілкування батька з дочкою не може відбуватися без присутності матері.

Цікаво, що раніше судова практика була більш лояльною до батьків, які підтверджували своє бажання брати участь в житті дитини. ВС часто змінював рішення судів першої та апеляційної інстанцій і, навпаки, встановлював порядок зустрічей дитини з батьком без присутності матері.

Наприклад, в постанові від 11 грудня 2019 року по справі № 753/15487/18 ВС вказав: при наявності конфлікту між батьками зустрічі одного з батьків з дитиною доцільно проводити без присутності другого з батьків, особисті конфліктні відносини між сторонами не повинні порушувати інтереси дітей, спричиняти на них негативний вплив.

У постанові від 28 січня 2019 року по справі № 619/3051/17 ВС зробив висновок, що батько має право особисто брати участь у вихованні дитини та зустрічатися з нею без присутності матері або інших осіб.

Про право батьків на спілкування з дітьми та важливість ролі батька в своїх рішеннях неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини (далі — ЄСПЛ). Так, в рішенні по справі «A.V. проти Словенії» (заява № 878/13) ЄСПЛ нагадав, що згідно зі ст.

8 Конвенції держава несе позитивні зобов'язання щодо «ефективної поваги» до сімейного життя. Зокрема, в справах, що стосуються права контакту одного з батьків, держава зобов'язана вживати заходів з метою возз'єднання батьків зі своїми дітьми і сприяти такому возз'єднанню.

У зазначеній справі ЄСПЛ присудив батькові-заявнику, який втратив право на особистий контакт зі своїми дітьми, 20 тис. євро компенсації за моральну шкоду.

Виходячи з перерахованого вище, напрошується висновок, що батько має право на безпосередню участь в житті і вихованні дитини та на зустрічі з дитиною без присутності матері.

Згідно із законодавством, суд може обумовити зустрічі батька з дитиною присутністю матері або іншої особи, тільки якщо в процесі розгляду справи буде встановлено, що особисте спілкування з батьком може негативно вплинути на дитину, та/або нашкодити її розвитку.

Якщо ж суд без вагомих на те причин встановлює графік зустрічей батька з дитиною при постійній присутності матері, то, очевидно, що це не сприяє ефективній реалізації права дитини і батька на особисте спілкування.

Більше того, такий порядок зустрічей може стати підґрунтям для зловживань з боку матері, яка може продовжувати перешкоджати батькові в налагодженні близьких відносин з дитиною. Також такий приклад може стати стимулом для інших батьків, з ким проживає дитина, не давати можливість другому з батьків спілкуватися з дитиною, в результаті чого може виникнути повна відсутність емоційного зв'язку з дитиною.

Однак, навіть в таких складних ситуаціях, і навіть за наявності рішення ВС, батько завжди має право через деякий час вимагати через суд змінити спосіб його участі у вихованні дитини. Таке звернення вимагає ретельної підготовки і збору доказів. Але вузькоспеціалізовані юристи у сімейних справах знають, як грамотно реалізувати даний процес, щоб мати хорошу перспективу для виграшу справи.

  1. Нам залишається тільки сподіватися, на те, що в подальшому українські суди будуть більш послідовними і залучатимуть фахівців зі знанням дитячої психології, особливо, при розгляді справ, які безпосередньо стосуються прав та інтересів дітей, а Велика палата ВС, при розгляді подібних справ, відступить від сумнівної практики, приклад якої я проаналізувала вище.
  2. Таліна Кравцова, партнер юридичної фірми «Астерс»
  3. Читайте також:
  4. ВС висловився стосовно визначення способу участі у вихованні дитини одного із батьків
  5. Процедура розлучення з іноземцем в Україні
  6. Батькам хочуть забезпечити рівні з матір'ю можливості на догляд за дитиною

Швидко готуйте власну позицію, щоб виграти в суді, та будьте в курсі всіх законодавчих новацій разом із LIGA360:АДВОКАТ. Отримайте доступ до повної бази НПА і коментованих кодексів.

Зручний пошук та аналіз бази із 85 млн судових рішень. Можливість в один клік обирати рішення із правовими позиціями ВС й отримати подібні рішення у справі. Доступний розклад судових засідань, моніторинг справ і засідань за десятками параметрів.

Замовляйте доступ зі знижкою 30%.

Украдені діти. Як батьки втрачають їх назавжди після розлучення | Громадське телебачення

Одружитися в Україні стає все легше. Зовсім скоро можна буде подати заяву на реєстрацію шлюбу в «Дії». З розлученнями — інакше. Часто цей процес стає тривалим, а якщо є спільні діти, то ще й травматичним і не завжди мирним. Не всі пари доходять згоди, з ким житиме дитина, і часом вдаються до крайнощів — викрадають її або перешкоджають бачитися одному з батьків.

У цьому матеріалі ми не прагнемо з’ясувати, хто винен, а хто має рацію в кожній окремій сім’ї. На прикладі кількох історій ми демонструємо, як працює система в Україні. А точніше, де вона зламалася, і чому, нібито прагнучи кращого для дитини, їй роблять тільки гірше.

«Він приїхав із лялькою для дитини»

У Наталі на обличчі дві свіжих, ледь загоєних подряпини. Одна — на носі, інша — на щоці. На очах — сльози, які от-от почнуть крапати. 

Вісім днів тому її чоловік, з яким розійшлися півтора року тому, забрав їхню спільну доньку до себе й не дозволяв бачитися з нею Наталі.

«Це був звичайний день. У нашому дворі та будинку все було відчинено. Мама була біля дому, я змінювала доньці підгузок. Чоловік приїхав зі своїми батьками, спокійно підійшов до мене, взяв дитину на руки й забрав. Я навіть не думала, що повезе її з собою. Гадала, вони просто хочуть поговорити. Тим паче він приїхав із лялькою для дитини», — каже Наталя.  

Жінка не наважилася виривати з рук чоловіка маленьку доньку. Натомість її мама намагалася зупинити машину, чіплялася за двері, коли та вже їхала. Спинити автівку не вийшло, жінка лише сильно вдарилася головою. 

Наталя викликала поліцію, писала заяву до районного відділку про незаконне проникнення в її дім, викрадення дитини, телефонувала на урядову гарячу лінію. Та їй відповідали, що рідний батько не може вкрасти дитину. Тож і поліція нібито не може нічого вчинити.

Згодом правоохоронці повідомили Наталі, що донька перебуває з батьком у Києві. Щодня вона приїздила під будинок чоловіка, викликала поліцію і вимагала, щоб їй показали, у якому стані донька. Іноді навіть вдавалося поговорити з чоловіком. 

«Я телефонувала, він повторював без упину, що дитина з ним. Коли я питала, що вона їсть і як спить — кидав слухавку», — каже жінка. 

Коли Наталя просила побачитися з донькою, чоловік радив писати заяву до суду, щоб там визначили, де проживатиме дитина. 

Наталя згадує, що півтора року тому, коли вона пішла від свого чоловіка, він також подавав заяву в поліцію про викрадення дитини. Йому повідомили, що дівчинка мешкає з матір’ю, у її батьків. Та далі він нічого не робив — не приїздив і не телефонував. Тому Наталя переконана, що на чоловіка натиснули його батьки. 

Жінка розуміла — їй потрібно повернути доньку якомога швидше, інакше ця історія затягнеться на роки, і дівчинку вона побачить, коли та вже буде дорослою. 

«Я діставала всіх, аби хоча б хтось заворушився. Ходила в ювенальну поліцію, до служби у справах дітей, щоб перевірили місце її перебування, до прокуратури. У нас просто приймали заяви, а повноважень вони ні на що не мали. Казали, що він не викрав, бо у свідоцтві записаний як батько.Для них було досить, що дитина жива й здорова». 

Читайте также:  Заява про визнання громадянина недієздатним

Тоді, коли чоловік забрав дитину в Наталі, пара не була розлучена, місце проживання дитини також іще не було визначеним, суди тривали. На п’ятий день Наталя забрала дитину до себе додому. Після того, як вона вчергове звернулася до поліції, виявилося, що доньки немає вдома з батьком. Згодом правоохоронці надіслали їй фото, на якому дівчинка була з дідусем. 

«Ми зверталися в поліцію, казали, що батьки в різних місцях, а дитини немає з жодним із них, і наполягали, що дівчинка має бути з татом чи мамою. Бабуся й дідусь — не опікуни», — каже Наталя. 

О першій ночі разом із правоохоронцями жінка забрала дитину з рук її дідуся під будинком колишнього чоловіка. Тоді й отримала від свекрухи по обличчю, каже Наталя.

«У мене просто крадуть важливий час»

Шестирічна донька Дмитра, Дарія, цього року, можливо, пішла до школи. Він не знає цього достеменно. А також не знає, де вона мешкає, чим нині цікавиться та що її турбує. Вони не бачилися половину життя дівчинки — три роки. Фактично, відколи подружжя розлучилося. 

Дружина ще до офіційного рішення про розлучення також подала до суду — на визначення місця проживання дитини й виплату аліментів. Донька залишилася мешкати з матір’ю, батько мав право раз на тиждень бачитися з нею без присутності колишньої дружини, проводити разом літні й зимові канікули, говорити телефоном раз на тиждень. А ще повинен був сплачувати 10 тисяч гривень аліментів щомісяця.

Брати участь у вихованні доньки Дмитро не міг. Каже, що дружина повсякчас створювала перешкоди, змінювала місце проживання, не відповідала на його дзвінки.

Дмитро подав до суду на такі дії дружини. На одному із засідань чоловік востаннє й бачив доньку.

«Ми гралися та розмовляли з Дарією у коридорі суду. Аж раптом сестра моєї колишньої почала це все записувати на камеру телефону. Я просив її не робити цього. Я також почав знімати на свій телефон у відповідь. Сестра дружини вибила його з рук, і я не міг його знайти. Тоді побачив його в кишені сестри дружини, розгубився й почав кричати: “У мене викрали телефон!”». 

Через конфлікт, який стався між сестрою колишньої дружини та Дмитром, відкрили кримінальні провадження. На Дмитра — через те, що він нібито вдарив дружину та її сестру. А на жінку — через підозру у спробі викрасти телефон Дмитра. 

В одній із судових постанов, яка є в розпорядженні hromadske, зазначено: через цю ситуацію колишня дружина Дмитра вважає, що побачення доньки з батьком «спричинять додаткові нервові та психологічні потрясіння. Агресивна та непередбачувана поведінка батька вже відома доньці, яка боїться його присутності, про що весь час нагадує». 

У цій же постанові йдеться про спостереження фахівчині з центру соціального обслуговування, яка була свідком конфлікту Дмитра та сестри дружини під судом. Вона стверджує, що дитина радісно прийняла батька, хотіла гратися та спілкуватися з ним, але постійно зважала на те, як реагуватиме матір.

Дмитро відверто зізнається: не знає, що робити в цій ситуації, оскільки дружина не виконує рішення суду, і де вона мешкає, він також не знає. 

«Державний виконавець просто мене футболив. Тому що дружина має різні місця фактичного проживання та реєстрації», — каже чоловік. 

«Ці суди можуть тривати вічність. Це просто нісенітниця. Так, ми можемо почати спілкуватися з донькою, коли вона подорослішає і все зрозуміє, але це вже будуть зовсім інші стосунки, ми станемо чужими людьми. Потрібно буде наново знайомитися. У мене просто крадуть час, важливий час у житті будь-якої людини», — каже чоловік.  

Для Дмитра нині важливо — писати листи, скарги, подавати заяви в поліцію про невиконання рішення суду. Він хотів би по черзі з дружиною виховувати доньку. Але поки що було б добре, аби жінка почала виконувати рішення суду і він міг бачитися з донькою, каже Дмитро.

Неефективна система

В Україні немає точної статистики про те, скількох дітей викрадав один із батьків після розлучення. Представниця Уповноваженої з дотримання прав дитини та сім’ї Аксана Філіпішина розповідає, що п’ята частина від усіх звернень щодо порушення прав дитини, які отримують в Офісі, стосується саме категорії викрадень. На час карантину динаміка зменшилася, але загалом заяв надходить усе більше. 

Філіпішина наголошує, що за її спостереженнями, порушниками в таких історіях є як чоловіки, так і жінки — 50 на 50. Та найбільше страждають від цього діти. 

«Це не просто право матері чи батька виховувати свою дитину. За Сімейним кодексом — це обов’язок. Обоє батьків мають брати участь у вихованні, піклуватися про її здоров’я та освіту.

За невиконання обов’язків законом передбачена відповідальність аж до позбавлення батьківських прав. Людина, яка обмежує спілкування дитини з одним із батьків, однозначно є порушником прав.

Насамперед — прав дитини», — каже представниця Уповноваженої. 

Система, яка мала б зважати на дотримання прав та інтересів дитини, працює неефективно, додає Філіпішина. Органи поліції не завжди адекватно реагують і кваліфікують дії того з батьків, який порушив право дитини й іншого партнера на виховання та спілкування з нею. Державні виконавці недостатньо стежать за тим, щоб рішення суду були виконані. 

«Неефективно розслідують і кримінальні справи за статтею про злісне ухиляння або невиконання рішення суду. Практика свідчить, що такі справи згодом закривають, або вони «висять», і роками їх ніхто не розслідує», — каже представниця Уповноваженої. 

У 162 статті Сімейного кодексу є поняття «викрадення дитини». Воно розглядається як один зі способів самочинної зміни місця проживання дитини. Це робить один із батьків без згоди того, з ким мешкала дитина за законом або рішенням суду.

«Однак у юридичній спільноті заведено вважати, що батьки чи інші близькі родичі дитини не можуть вчиняти такий злочин, бо за законом мають право на участь у житті дитини», — пояснює Анна Козьменко, юристка Центру стратегічних справ.

Чинне законодавство України також не передбачає окремої кримінальної відповідальності за викрадення одним із батьків власної дитини. А втім, у деяких країнах така практика існує, каже Козьменко.

«Наприклад, у США викрадення дитини одним із батьків є окремим злочином у Кримінальному кодексі. Крім того, вже понад 20 років у США розробляються методологічні гайди для слідчих щодо того, як розслідувати викрадення дітей, зокрема батьками. Схожі положення передбачені у кримінальному законодавстві Франції та Японії», — розповідає юристка. 

Нещодавно у Верховній раді на розгляді був законопроєкт №5549, який передбачав кримінальну відповідальність у формі обмеження чи позбавлення волі до шести років за викрадення дитини одним із батьків в іншого, у якого вона перебувала на законних підставах. 

«Я підтримувала цей законопроєкт. Але влітку його відхилили. Як зазначають, питання є спірним, і це не відповідатиме найкращим інтересам дитини. А для розв'язання спорів щодо місця проживання дитини існують орган опіки та піклування і суд, тому нема потреби криміналізувати такі дії», — каже Козьменко.

«Ми мали купувати портфель, готуватися до навчального року» 

Марія вже понад рік не бачила й не чула свою 10-річну доньку Катю. Одного дня вона просто не змогла забрати її від батька. Привезла на заплановану зустріч, а повернути за кілька тижнів уже не вдалося.

Спершу чоловік сказав, що вони з донькою поїхали відпочивати на море, тому їх немає вдома. Коли на виклик Марії приїхала поліція, з’ясувалося, що вони обоє в будинку.  

Це все сталося напередодні нового навчального року. Донька Марії мала йти в четвертий клас. Вони планували разом купувати нові зошити, портфель, необхідне приладдя після того, як вона повернеться від батька. Цього не трапилося, і Марія не могла повірити, що це справді відбувається з нею. 

Перші місяці для неї були складними — багато плакала, не могла працювати, усе навколо втратило сенс. Коли зрозуміла масштаби проблеми й дізналася про інші історії розлучених батьків, зрозуміла, що вона не сама. 

На момент викрадення дитини подружжя вже рік не жило разом, і про кожну зустріч чоловік із донькою домовлявся окремо. Заяви на визначення місця проживання та виплату аліментів жінка не подавала. Але каже, що неодноразово чула погрози від чоловіка, аби вона цього не робила. Інакше «він затаскає мене по судах». 

Після викрадення Каті жінка одразу подала до суду заяву щодо визначення місця проживання доньки та негайне її повернення. Але ситуація незмінна досі. Судові засідання — наразі єдиний шанс Марії дізнаватися хоча б щось про доньку. 

«Чоловік приносить до суду довідку зі школи, я відразу йду туди, дізнаюся, які оцінки вона має, як вчиться. Приносить медичні довідки — одразу пишу запити в клініку, щоб дізнатися, як вона, навіщо викликали лікарів».

Жінка намагалася спілкуватися з донькою, приїздила під будинок, писала їй повідомлення, натомість у відповідь отримувала образи. Марія переконана, що їх пише не донька, а її колишній чоловік. 

Читайте также:  Как составить заявление на развод

«Відповіді завжди приходять тоді, коли чоловік повертається з роботи. Помітно, що думку висловлює доросла людина. До того ж усі розділові знаки розставлені правильно — коми, три крапки, тире». 

Остання надія Марії — це судова психологічна експертиза, що має відбутися невдовзі. 

«Якщо з’ясується, що на доньку чинять тиск, відбувається психологічне насилля, можливо, тоді правоохоронні органи втрутяться і повернуть мені дитину», — каже Марія. 

Чи справді так станеться — передбачити фактично неможливо. Систему потрібно змінювати на всіх рівнях, погоджуються експерти, з якими нам вдалося поговорити.

І на рівні правоохоронних органів, і на рівні виконавчої державної служби. Важливо також, щоб зміни відбулися і в судовій системі, де розгляд справ затягується на роки.

Це пов’язано з тим, що в Цивільно-процесуальному кодексі строки розгляду цієї категорії справ не визначені, пояснює Анна Козьменко. 

«Виходом для обох батьків може бути мирова угода. Навіть після подання заяви до суду адвокати можуть посадити своїх клієнтів за стіл, аби ті дійшли згоди. Так батьки зекономлять роки в судах і водночас матимуть угоду із силою судового рішення», — каже юристка. Інакше за той час, поки триватимуть суди, у житті дитини можуть відбутися критичні зміни. 

Психологиня Заріна Давлетшина наголошує на тому, що після розлучення контакт дитини має бути збережений з обома батьками:   

«Рекомендую не забороняти дитині обирати. Так задовольняється її потреба в безпеці — “я маю право обирати, де хочу бути”, а також необхідність впливу — “я впливаю на своє життя”. 

Дитина може їздити і до батька, і до матері. Та важливо не нагнітати ситуацію з вибором, а дати можливість їй самій вирішити. У такому разі один із батьків може сказати: “Мій дім — тут, приходь, я тебе чекаю”. Дитині потрібні правила визначеності. Вона потребує опори».

Відібрання дитини у одного з батьків. Чи може батько забрати дитину у матері? — Law firm "Viktor Reshetov & Partners"

Так які ж є підстави забрати дитину у матері або батька в Україні?

Сімейний кодекс України передбачає, що якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Указана норма права встановлює правові наслідки протиправної зміни місця проживання малолітньої дитини одним із батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою. Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання.

Основними підставами для відібрання дитини є ухилення батьків від виконання своїх обов`язків з виховання дитини; жорстоке поводження з дитиною; захворювання батьків на хронічний алкоголізм або їх наркотична залежність; будь-які види експлуатації дитини, примус її до жебракування та бродяжництва тощо. Інші випадки охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише із поведінки батьків, а й із їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини з огляду на її фізичний та психічний розвиток.

Так цей процес описує Закон та судова практика в Україні в 2020 році. А як насправді вирішуються такі справи, і як вам краще діяти, допоможуть розібратись наші адвокати з сімейних справ. 

Клієнти часто задають нам питання з приводу їх дітей:

Чи може батько забрати дитину у матері в Україні? Чи може батько або мати забрати дитину, якщо не розписані? Батько забрав дитину у матері і не віддає. Чи може батько забрати дитину без згоди матері? Як забрати дитину у батька? і багато інших схожих питань.

  • Читайте також:
  • З ким з батьків має проживати дитина після розлучення?
  • РОЗІРВАННЯ ШЛЮБУ:
  • ПИТАННЯ ЩОДО ДІТЕЙ:
  • ПОДІЛ МАЙНА ПОДРУЖЖЯ:

Кейс

Суперечками за участю дітей в наш час вже нікого не здивувати. І на жаль, саме діти найчастіше стають розмінною монетою між, коли — то, рідними людьми.

Ні для кого не секрет, що це одна з найважчих категорій справ, оскільки адвокатам доводиться бути буфером між емоціями батьків, пов'язаних з напруженням пристрастей. При цьому адвокат повинен бути врівноваженим і стриманим у своїх емоціях, так як саме він повинен переконати суд прийняти рішення, яке буде засновано на внутрішньому переконанні суду з урахуванням конкретних обставин.

Дуже часто звертатися різні клієнти з даною проблемою, але, по суті, у всіх вихідні дані однакові.

Ось приклад, одного з останніх успішно виграних справ, в якому правильно обрана стратегія юристів нашої компанії дозволила не тільки захистити порушення права клієнта шляхом усунення перешкод спілкування матері з дитиною, але привела до повного возз'єднання матері з сином, так батько після винесення рішення судом на користь нашої клієнтки сам привіз дитину додому до його матері.

Коротка історія: Подружжя розлучилося. Після розлучення мама з сином почали проживати за фактичною адресою прописки мами в квартирі, ½ частина якої їй належала на праві власності. Перешкод в спілкуванні між батьком і сином не було.

Дочекавшись зручного моменту, батько бере дитину, як-би просто прогуляється, і просто не повертає його додому, до мами.

Розуміючи, що добровільно батько дитини не віддасть, так як дитині було відразу ж після поселення у батька, заборонено спілкуватися з матір'ю, юристами нашої компанії було рішення звертатися до суду з проханням усунути перешкоди батьком в спілкуванні матері з дитиною, зобов'язати батька не перешкоджати матері в вихованні та спілкуванні з дитиною та встановить порядок спілкування матері з дитиною в заздалегідь обумовлений час і дні тижня. Зустрічі з дитиною, на нашу вимогу, повинні були проходити на території матері, тобто по її місцем проживання і без участі батька.

Отримавши позов, наш опонент обрав досить класичну стратегію. Він вказав, що у нього високий матеріальний достаток, і він зможе подбає про дитину, а мати дитини він намагався очорнити, називаючи її неблагополучних, без постійного місця роботи і такої, яка зловживає спиртними напоями.

У подібній стратегії, класичним є те, що відповідач намагається переконати суд в емоційної прихильності і формування стійких сімейних зв'язків між дитиною і «батьком-викрадачем», і при цьому, він дає суду негативну характеристику матері, в зв'язку з чим в результаті розгляду справи суд не завжди вирішується стати на сторону батька, чиї права порушені або ж дозволити ведеться з дитиною без присутності другого з батьків.

Незважаючи на це, з здавалося б не вигідної позиції гіршого матеріального становища (в порівнянні з батьком дитини) і не зовсім благополучного минулого т.д., ми змогли переконати суд в тому, що гармонійний розвиток і спілкування матері з дитиною набагато важливіше матеріальних благ.

Ми визнали перед судом, помилки минулого в життя клієнта в зловживанні спиртними напоями, але при цьому надали суду медичну документацію підтверджують, що наш клієнт повністю вилікувався від цієї залежності, проходить обов'язкові психіатричні огляди, а також надали до суду сертифікат про проходження нашим клієнтом профілактичного наркологічного огляду.

Крім цього, ми надали до суду копію трудової книжки клієнта, де вказано, що вона офіційно працевлаштована, а значить отримує стабільний дохід і плюс до цього, їй допомагає бабуся дитини, яка працює за кордоном. Також, в судовому засіданні було допитано свідки, які допомогли «відбілити» репутацію клієнта і спростувати свідчення ответчіка- батька дитини.

Таким чином, нам вдалося сформувати у суду правильне уявлення про особистість батька і про його справжні мотиви «викрадення» дитини, а також мотиви перешкод зустрічам матері з сином.

При цьому ми змогли довести суду, що в інтересах дитини спілкування з мамою.

Без належної підготовки до судового процесу довести це неможливо. Ми спиралися на характеристики дитини і мами, забезпеченість при цьому не завжди грає головну роль. Адже саме гласне прихильністю сина до мами.

  • Як підсумок, нами не тільки було успішно виграна справа, але і ми змогли переконати батька дитини, що участь матері в житті сина є необхідним і важливим.
  • Правильно підібрані докази і аргументи наших юристів, змогли навіть переконати батька, що найкращим для дитини буде якщо той буде жити разом з мамою, так як незабаром після винесення судом рішення, батько привіз сина до матері на постійне місце проживання.
  • Висновки: Цей кейс показує важливість досудової підготовки до справи і детального опрацювання своєї позиції.
Ссылка на основную публикацию