Час та місце відкриття спадщини

Час та місце відкриття спадщини

Якщо є сертифікат про право на земельну ділянку (пай)

Якщо ж ви стикнулись із оформлення спадщини на пай, першочергово слід з’ясувати, чи видавався спадкодавцю сертифікат на право на земельну ділянку (пай). Якщо сертифікат є – чудово! Процес оформлення спадщини полегшується в кілька разів. Відповідно до законодавства сертифікат є основним правовстановлюючим документом, на основі якого можливо успадкувати право на пай.

Такі сертифікати видавалися за розпорядженням відповідних районних державних адміністрацій за місцем розташування землі відповідної КПС і ними же реєструвались. Якщо невідомо, чи отримував спадкодавець такий сертифікат на землю, слід звернутись до відповідної районної державної адміністрації за місцем розташування земельного паю і з’ясувати це.

У випадку втрати такого сертифікату, можна отримати його дублікат.
Маючи сертифікат про право на пай, спадкоємець повинен протягом шести місяців від дня відкриття спадщини (тобто дня смерті) подати заяву про її прийняття до нотаріальної контори.

Звернутися можна до будь-якого  нотаріусу: як до державного, так і до приватного, але лише  за місцем відкриття спадщини (останнім місцем проживання спадкодавця).

Для оформлення спадщини нотаріусу треба надати:

  • сертифікат на право на земельну частку (пай);
  • свідоцтво про смерть спадкодавця;
  • документ, що підтверджує наявність родинних зв’язків між спадкоємцем та померлим (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб) або заповіт;
  • паспорт і ідентифікаційний код спадкоємця;
  • пенсійне посвідчення спадкодавця (якщо померлий був пенсіонером);
  • документ, що підтверджує місце відкриття спадщини (довідка про склад сім’ї, запис у будинковій книзі тощо).

Якщо шестимісячний термін прострочений і спадкоємець не проживав разом зі спадкодавцем, то для прийняття спадщини необхідно звертатися до суду про поновлення строку для звернення із заявою до нотаріусу.

Якщо  сертифікату про право на земельну ділянку (пай) немає

Якщо ж у спадкоємця немає сертифіката на земельну частку, право на пай підлягає встановленню у судовому порядку. У такій ситуації необхідно звернутись  зі позовом до суду за місцем розташування земельної частки про визнання права на земельний пай у порядку спадкування.

Відповідачем у таких справах буде виступати сільська, селищна міська рада, якщо спірна земельна ділянка на сьогоднішній день перебуває у її власності чи користуванні, КСП, якщо воно реорганізоване у іншу організаційну форму і зберегло право власності на землю або районна державна адміністрація.

У якості третьої особи слід залучити відповідне територіальне управління Держгеокадастру. Будьте готові, що суд при розгляді подібних справ встановлює такі обставини:

  • наявність у спадкодавця на день його смерті права власності на земельний пай, який згідно із законом може успадковуватися;
  • членство спадкодавця у КСП після розпаювання в ньому землі.

Суду слід надати якомога більше доказів, що будуть підтверджувати право спадкоємця на пай. Такими документами можуть бути:

  • трудова книжка члена КСП чи нотаріально засвідчена виписка з неї;
  • рішення відповідної ради народних депутатів про видачу державного акта на право колективної власності, виданого конкретному КСП;
  • державний акт на право колективної власності, виданий конкретному КСП;
  • списки, що додавалися до державного акта на право колективної власності;
  • розпорядження райдержадміністрації про видачу сертифіката про право на земельну ділянку (пай);
  • будь-які інші документи, що підтверджують членство спадкодавця у КСП після розпаювання в ньому землі.

При цьому, якщо спадкодавця не було внесено до списку, що додається до державного акта колективної власності на землю з будь-яких причин, але він був членом КСП на час передачі у колективну власність землі, він все одно має право на земельну частку.

Але!  Зауважте, що при розгляді судом подібних справ застосовується законодавство, що діяло на час існування відповідних правовідносин, тобто старий ЦК УРСР, за яким строк позовної давності становить 3 роки і порушення цього строку є підставою для відмови у позові. Це означає, що якщо з моменту смерті спадкодавця пройшло вже три роки, вам навряд чи вдасться отримати рішення на вашу користь і визнати право на пай. Єдиний вихід – клопотати суд про відновлення строку позовної давності і доводити поважність причин через які ви пропусти його.

Що робити після оформлення спадщини на земельну частку (пай)?

Після прийняття спадщини слід звернутися до відповідної сільської, селищної, міської ради (у випадку, якщо земля знаходиться у межах населених пунктів) чи районної адміністрації (якщо земля у заходиться за межами населених пунктів) із заявою про виділення земельної частки в натурі на місцевості. У результаті виділення паю в натурі, ви отримаєте державний акт про право власності на земельну ділянку.
Зверніть увагу, навіть при неможливості надати земельну частку з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі або у випадку розпаювання всіх земель КСП і виділені їх в натурі на місцевості, ви має гарантоване право на отримання земельної ділянки із земель резерву (запасу). Тобто усі відмовки сільської, селищної, міської ради або райдержадміністрації про відсутність вільних земель є безпідставними і можуть бути оскаржені у суді.
 
Спадкування земельної частки (паю) видається складною, але цілком реальною і успішною справою. Якщо ви маєте проблеми зі спадкуванням паю і спадкоємець не залишив вам сертифіката на право на пай, залучайте до справи кваліфікованого адвоката, який допоможе успадкувати земельну ділянку від померлого родича без зайвих проблем і тяганини.

  • Бєлікова Анастасія
  • помічник адвоката – партнера практики
  • судового представництва
  • АО «Бачинський та партнери»
  • Наталії Жеманової
  • ]]>

2.1 Час та місце відкриття спадщини

«Спадкоємці як за законом, так і за заповітом набувають право на спадщину незалежно від свого бажання, в силу однієї події — факту смерті спадкодавця.

Реальне здійснення субєктивних прав можливо лише за умови існування передбачених законом правових гарантій їх реалізації. Здійснення права на спадкування тісно повязано із такими юридичними фактами: 1) відкриття спадщини; 2) здатністю особи виступати спадкоємцем; 3) наявність спадкового майна; 4) прийняття спадщини особою, яка є спадкоємцем за законом чи за заповітом.

Відкриття спадщини — це наявність підстав, з якими законодавець повязує виникнення права спадкування. Спадкові правовідносини виникають зі сметрю громадянини або оголошенням його у встановленому порядку померлим.

  • Саме з часом та місцем відкриття спадщини повязане встановлення таких істотних обставин, як: 1) коло спадкоємців; 2) строк для прийняття спадщини чи відмова від спадщини; 3) склад спадкового майна; 4) закон, яким потрібно керуватися; 5) можливість спадкоємців здійснити надане їм право на спадщини; 6) можливість вжити заходів для охорони спадкового майна; 7) звернення спадкоємців за свідоцтвом про право на спадщину.
  • Спадщина відкривається з того моменту, коли припиняються всі належні фізичній особі права та обовязки майнового характеру.
  • Час відкриття спадщини відіграє важливе значення для визначення складу спадкового майна.

В ст. 1220 ЦК зазначено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відкриття спадщини повязане перш за все із днем смерті спадкодавця, факт і дата смерті якого підтверджуються свідоцтвом органів РАЦС чи іншим документом, який видається у встановлених законом випадках (наприклад повідомлення Міністерства оборони про загибель військовослужбовця тощо).

Сам факт зникнення громадянини безвісти (на фронті чи під час техногенної катастрофи) або визнання його безвісно відсутнім у судовому порядку не тягене за собою відкриття спадщини.

Коли спадкодавець оголошується померлим за рішення суду, днем смерті вважається день набрання законної сили рішенням суду про оголошення такого громадянини померлим.

Якщо ж громадянин пропав безвісти за обставин, які загрожували йому смертю або давали підстави припускати, що він загинув від певного нещасного випадку, або у звязку з воєнними діями, суд може оголосити його померлим від дня ймовірної смерті (ст. 46 ЦК).

У ЦК законодавець не дає прямої відповіді на питання, коли ж відкривається спадщина після смерті особи, яку було посмертно реабілітовано.

Читайте также:  Поділ земельної ділянки між співвласниками (зразок)

Наприклад, якщо особу було засуджено до смертної кари, а як додаткову міру покарання було застосовано конфіскацію майна, то, звичайно, спадщина не відкривалася, оскільки обєкта спадкування як такого не було.

Якщо ж після посмертної реабілітації часом відкриття спадщини вважати день смерті реабілітованого, то спадкоємці пропускають строк на прийняття спадщини.

В Законі України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» говориться, що часом відкриття спадщини посмертно реабілітованого у встановленому порядку є день прийняття рішення районною Комісією з питань поновлення прав реабілітованих про повернення майна спадкоємцям першої черги. Факт смерті такого спадкодавця визначається на підставі відповідного рішення Комісії з питань поновлення прав реабілітованих, яке повинно містити перелік документів, що підтверджують відповідні факти. [25]

За умов, коли внаслідок стихійного лиха, нещасних випадків на виробництві, на транспорті, в побуті гинуть щорічно десятки тисяч громадян, в тому числі й ті, які б могли спадкувати одні після одних, законодавець вперше закріпив правило, за яким особи, що померли протягом однієї доби, вважаються такими,що померли одночасно, тому, відповідно, спадщина відкривається окремо щодо кожної з них (ст. 1220 ЦК).

Законодавець не дає правового значення годинам та хвилинам настання смерті. Правові наслідки повязані лише з днем смерті. Якщо особи померли в один і той самий день (незалежно від часу смерті), вони не спадкують одна після одної, про це прямо зазначено в п.

6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 р. «Про практику розгляду судами справ про спадкування».

Якщо внаслідок автотранспортної події чоловік загинів на місті події, скажімо, о 1-й годині ночі, а його дружина померла в лікарні через 20 годин, спадщина після чоловіка для жінки не відкривається, оскільки подружжя померло в один день.

Якщо ж чоловік помер об 11-й вечора, а його дружина — через півтори години, то в цьому випадку дружина, яка була жива на день відкриття спадщини після чоловіка, закликається до прийняття спадщини як спадкоємець першої черги, а після смерті дружини її спадщину спадкують відповідно її спадкоємці.[24]

До комморієнтів, тобто осіб, які померли одночасно, не відносять тих, смерть яких настала при обрахуванні часу в різних часових поясах.

Скажімо, внаслідок авіакатастрофи батько загинув, а сина для надання медичної допомоги було вивезено у район іншого часового поясу, де він і помер, але вже в іншу добу.

Аналогічно, якщо особи померли в сусідніх державах одночасно, але в різні дні, внаслідок введення так званого, літнього часу».[5, с. 147-149]

Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживан-ня спадкодавця — місто, село тощо (ст. 1221 ЦК України).[8, с. 392]

«Місце відкриття спадщини може не збігатися з місцем смерті спадкодавця. Наприклад, якщо він помер не в місці свого постійного проживання: під час перебування у відрядженні, санаторіях, місцях позбавлення волі.

У цих випадках місцем відкриття спадщини вважається той населений, де громадянин постійно проживав.

Так, місцем проживання (і відповідно, місцем відкриття спадщини) студентів, військовослужбовців строкової служби, осіб, засуджених до відбуван-ня покарання у вигляді позбавлення волі, вважається місто, село, селище тощо, в якому вони постійно проживали до вступу у відповідний навчальний заклад, або до призову на військову службу чи альтернативну службу, або до призначення покарання у вигляді позбавлення волі. Проте в разі смерті громадянина, що постійно проживав у будинку для осіб похилого віку та інвалідів, місцем відкриття спадщини вважається місце, де знаходиться ця установа.

Місцем проживання неповнолітніх або осіб, що перебувають під опікою, визнається місце проживання їхніх батіків, усиновителів, опікунів.

Щодо громадян України, які постійно проживали за кордоном, місцем відкриття спадщини буде країна, де вони постійно проживали.

Свідоцтво про право на спадщину в такому разі видається консульською установою або дипло-матичним представництвом України (крім випадків, коли держава, де постійно проживав померлий, має на це виключну компетенцію).

Для громадян України, які тимчасово проживали за кордоном і померли там, місцем відкриття спадщини буде їхнє останнє місце проживання в Україні до їх виїзду за кордон.

Якщо у спадкодавця є нерухоме майно на території декількох держав, то згідно з Конвенцією «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» між країнами СНД, підписана в м. Кишиневі 07.10.2002 року у тих країнах, що приєдналися до цієї Конвенції, свідоцтво про право на спадщину видається в кожній країні згідно з чинним законодавством країни, але з урахуванням кола спадкоємців, що подали заяви про прийняття спадщини за основним місцем відкриття спадщини.[23]

Якщо місце проживання спадкодавця встановити неможливо (наприклад, через те що він часто змінював місця проживання, ніде не затримуючись надовго), місцем відкриття спадщини вважається місце, де знаходиться нерухоме майно або основна його частина.

Таким місцем може бути місто, де громадянин мав квартиру; село, в якому знаходиться земельна ділянка, що належить спадко-давцеві на праві приватної власності, тощо.

Якщо ж спадкодавець мав одночасно кілька квартир, будинків, земельних ділянок тощо, що знаходилися в різних населених пунктах, то місце відкриття спадщини визначається з урахуванням вартості цього нерухомого майна.

Де знаходиться майно більшої вартості, там і відкривається спадщина. Якщо ж той, хто помер, не мав нерухомості, то місцем відкриття спадщини вважається те місце, де знаходиться основна частина рухомого майна.

Місце відкриття спадщини підтверджується відповідними документами: свідоцтвом органів РАЦС про смерть спадкодавця, якщо його останнє постійне місце проживання і місце смерті збігаються; довідками житлово-експлуатаційної організації, витягом з трудової книжки покійного тощо. Якщо місце проживання спадкодавця встановити неможливо, місце відкриття спадщини підтверджується довідкою виконкому місцевої ради про місцезнаходження спадкового майна чи його частини».[8, с. 274-275]

14.2. Час і місце відкриття спадщини

Відкриття
спадщини

це
наявність певних юридичних фактів,
з якими законодавець пов'язує виникнення
права спад­кування.
Спадкові правовідносини виникають із
смертю гро­мадянина або з оголошенням
його у встановленому порядку померлим.

З
часом та місцем відкриття спадщини
пов'язане встанов­лення
таких істотних обставин, як:

  • визначення кола спадкоємців;
  • строк для прийняття спадщини чи відмови від спадщини;
  • склад спадкового майна;
  • строк для звернення кредиторів з претензіями;

109

  • строк для видачі свідоцтва на спадщину.

Саме
за місцем відкриття спадщини вживаються
заходи з охорони спадкового майна і
видається свідоцтво про право на
спадщину.

Часом
відкриття спадщини
є
день смерті спадкодавця, або день,
коли за рішенням суду він оголошується
померлим.

Особи,
які померли в різний час, але в
межах
однієї доби, називаються
комморієнтами. Наприклад, під час
катастрофи з гігантським
морським лайнером «Титаніком»
загинуло понад 1,5
тис. пасажирів в тому числі ряд родин.
Спадщина після таких
осіб відкривається одночасно і окремо
після кожної із них.

Місце
відкриття спадщини —
останнє
постійне місце про­живання
спадкодавця, а якщо воно невідоме — то
місце зна­ходження
нерухомого майна або його основної
частини, а за відсутності
такого — місце знаходження рухомого
майна.

Місцем
проживання малолітньої і неповнолітньої
особи є місце
проживання її батьків (усиновлювачів)
або місце знаход­ження
навчального закладу чи закладу охорони
здоров'я, в якому вона
проживає.

14.3. Спадкування за заповітом

Законодавець
встановлює два способи (види) визначення
спадкоємців та поділу спадкового майна:

  • спадкування за заповітом;
  • спадкування за законом.

Законодавець
надає громадянину право призначити
спадко­ємців
особисто шляхом складання заповіту.

Заповіт

це
особисте розпорядження фізичної особи
на випадок її смерті. Як односторонній
правочин заповіт характе­ризується
рядом специфічних ознак:

  • це — односторонній правочин, він вважається дійсним
    після того, як заповідач у встановленому порядку і в належній
    формі виявить свою волю. Про складення заповіту заповідач
    може сповістити своїх спадкоємців чи інших заінтересованих
    осіб, а може і не знайомити їх із своєю останньою волею, це
    ніяк не впливає на дійсність заповіту;
  • особливість заповіту полягає в тому, що цей правочин
    настільки тісно пов'язаний з особою заповідача, що виключає
    його складання за допомогою представника;
Читайте также:  Шлюбний договір у нотаріуса: вартість оформлення

ПО

  • заповідач може наділити своїх спадкоємців лише тими
    правами та обов'язками, які йому належать або будуть належати
    на день смерті, оскільки в іншому випадку його волю виконати
    неможливо;
  • оскільки заповіт становить собою розпорядження запові­
    дача на випадок смерті, то правові наслідки настануть лише за
    неодмінної умови — смерті заповідача. Заінтересовані особи не
    можуть оспорити заповіт, навіть якщо їм став відомий його
    зміст, оскільки заповіт вступає в силу лише після смерті запо­
    відача.

Водночас
заповіт не є умовним правочином. Та
обставина, що
він вступає в силу лише за наявності
певного складу юри­дичних
фактів, є основним положенням такого
правочину, а не
додатковою обставиною, від якої він
буде залежати. Умовою є
певна обставина, яка може настати, а
може і не настати. Смерть
людини неминуча, невідомий лише момент
смерті.

В
заповіті зазначаються місце і час його
укладення, він під­писується особисто
заповідачем. Якщо громадянин внаслідок
фізичної вади, хвороби або з інших
поважних причин не може власноручно
підписати заповіт, за його дорученням
і в його присутності
та в присутності нотаріуса заповіт може
бути під­писаний
іншим громадянином.

Головне
в будь-якому заповіті — призначення
спадкоємців. Спадкоємцями
за заповітом можуть бути призначені як
най­ближчі
родичі, так і будь-які фізичні та юридичні
особи, а також
держава чи територіальна громада.

Так,
Національна картинна галерея імені І.
Айвазовского
була
започаткована
саме завдяки заповіту відомого
художника-мариніста: «…

Моє
щире бажання, щоб приміщення моєї
картинної галереї, з усіма
в ній картинами, статуями та іншими
художніми творами, стало
цілковитою власністю Феодосії, а на
пам'ять про мене, Айва-зовського,
заповідаю галерею Феодосії, моєму
рідному місту…».

Підпризначення
спадкоємця
(субінституція)
— це призна­чення
заповідачем додаткового спадкоємця на
той випадок, коли основний
спадкоємець, який вказаний у заповіті,
помре раніше заповідача,
відмовиться від спадщини або не прийме
її. Для закликання
до спадщини підпризначеного спадкоємця
необ­хідна
наявність двох умов:

  • -1) підпризначений
    спадкоємець повинен пережити момент
    відкриття спадщини;
  • 2)
    підпризначений спадкоємець повинен
    пережити момент, коли від спадкування
    «відпаде» основний спадкоємець за
    за­повітом.
  • 111

Не
можна не згадати хрестоматійно відому
спадкову справу, яка
розглядалася в Римі ще в 93 р. до н.е.
Якийсь Курій був під­призначений
спадкоємцем ще ненародженого спадкоємця
на випа­док,
якщо той помре, не досягнувши повноліття.
Але призначений в
заповіті спадкоємець взагалі не
народився.

Серед заінтересованих родичів
виник спір: чи має право Курій як
підпризначений спад­коємець отримати
спадщину, чи, виходячи з буквального
тлума­чення
заповіту, який дає йому змогу набути
спадщину лише за умови
смерті основного спадкоємця, слід
розподілити спадщину за законом
так, ніби заповіт не був складений.

Перемогла думка тих юристів,
які вважали, що у заповіті малося на
увазі підпризначення і
у випадку, коли основний спадкоємець
не народиться.

Загальне поняття про спадщину. Спадкування за заповітом, за законом. Прийняття спадщини – Освіта.UA

  • Напечатать
  • Спросить
  • Отправить другу
  • Подписаться на новости

Отже, спадкування — перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Звідси випливає, що спадкове право — це сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу прав та обов'язків померлого до інших осіб. Слід наголосити, що спадщина відкривається після смерті фізичних осіб і лише вони можуть бути спадкодавцями.

Юридичні особи не помирають, а ліквідовуються; отже, вони можуть бути тільки спадкоємцями. Не буває спадкування і між живими.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, існування яких не припиняється його смертю.

Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права, право на відшкодування шкоди у зв'язку з каліцтвом. До спадщини входять і борги спадкодавця.

Однак спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає за борги спадкодавця лише в межах дійсної вартості успадкованого ним майна.

Особливий порядок встановлений для спадкування предметів домашньої обстановки та вжитку. Ці предмети переходять за законом до спадкоємців, які проживали спільно зі спадкодавцем до його смерті не менше від одного року незалежно від їх черги і спадкової частки.

Велике значення для спадкування мають час відкриття та місце відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а місцем відкриття спадщини є останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме — місцезнаходження майна або його основної частини.

Спадкоємцями можуть бути особи, які були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті за його життя і народжені після його смерті. Проте не мають права стати спадкоємцями особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця або кого-небудь із спадкоємців або зробили замах на їх життя.

Крім цього, за законом не мають права стати спадкоємцями батьки після дітей, стосовно яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання покладених на них законом обов'язків щодо утримання спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку.

Спадкування за заповітом

Спадкування відбувається на двох головних підставах: за заповітом та за законом. Звичайно, що законним буде і такий варіант спадкування: частина майна заповідається спадкодавцем, а частина — переходить у спадщину за законом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок її смерті.

Кожен може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам (як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом), а також державі або окремим юридичним особам. Причому заповідач може в заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Зазначимо, що неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менш як дві третини частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов'язкова частка). На випадок смерті зазначеного в заповіті спадкоємця або відмови його від заповіту заповідач може назначити іншого спадкоємця, тобто у цьому випадку відбувається підпризначення спадкоємця.

Заповіт — це одностороння угода, за якою права та обов'язки для Інших осіб виникають за волею заповідача. Тому до заповіту встановлюються такі самі умови дійсності, як до будь-якої угоди. Звідси стає зрозумілим, що заповіт може бути складений лише дієздатною особою.

Більш того, якщо буде встановлено, що заповідач склав заповіт внаслідок насильства чи погрози, чи був змушений його скласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, він може бути визнаний недійсним. Заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт.

При цьому заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт цілком або в частині, в якій він йому суперечить.

Оскільки заповіт виконується після смерті заповідача, то з'ясувати його зміст просто ні в кого. Тому до форми заповіту законом встановлюються жорсткі вимоги.

Він завжди повинен бути укладений у письмовій формі із зазначенням місця й часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і посвідчений нотаріусом або посадовою особою, посвідчення якої прирівнюється до нотаріального, зокрема головним лікарем лікарні, де перебуває на лікуванні фізична особа.

За заповітом можуть переходити не лише права, заповідач має право пов'язати перехід прав і з виконанням певних обов'язків. Зокрема, заповідач вправі покласти на спадкоємця за заповітом виконання будь-якого зобов'язання (заповідальний відказ) на користь однієї або кількох осіб (відказоодержувачів), які набувають права вимагати його виконання.

Виконання заповіту покладається на призначених у ньому спадкоємців. Однак заповідач може доручити виконання заповіту особі, зазначеній у заповіті (за її згодою), яка не є спадкоємцем (виконавцеві заповіту).

Читайте также:  Договір дарування або заповіт - що краще та дешевше?

Виконавець заповіту має право вчиняти всі дії, необхідні для виконання заповіту, зокрема розшукувати спадкоємців, управляти спадковим майном, виявляти боржників і кредиторів спадкоємця та ін.

Виконавець заповіту не одержує винагороди за свої дії щодо виконання заповіту, але має право на відшкодування за рахунок спадщини понесених ним необхідних витрат.

Спадкування за законом

Досить часто спадкодавці не складають заповітів. Яким же чином слід поступати у цьому випадку? Тут діє дуже просте правило: спадкоємство відбувається за законом, оскільки воно не змінено заповітом.

Спадкоємцями за законом є діти (в тому числі й усиновлені), дружина, батьки (усиновителі) померлого; онуки і правнуки; брати і сестри; дід і бабуся як з боку батька, так і з боку матері. Однак всі ці спадкоємці спадкують права та обов'язки померлого в порядку черги (див. «Мовою документів»).

До числа спадкоємців за законом належать також непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менш як один рік до його смерті. Вони успадковують нарівні зі спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства.

Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден із спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого переходить до держави.

Перехід майна до держави відбувається також у випадках, якщо хтось із спадкоємців відмовився від спадщини на користь держави.

Зазначимо, що й у разі, якщо через відсутність спадкоємців за законом заповідана тільки частина майна спадкодавця, то решта майна переходить до держави.

Прийняття спадщини

Для того щоб спадкоємець став власником належного йому майна, він має прийняти спадщину. При цьому законом передбачено, що не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

Вважається, що спадкоємець прийняв спадщину:

  • якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;
  • якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Спадкоємець зобов'язаний вчинити ці дії протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини.

Якщо строк, що залишився, менше від 3 місяців, він продовжується до трьох місяців. Строк, встановлений для прийняття спадщини, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними.

Спадщина може бути прийнята після закінчення строку і без звернення до суду за наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.

Інколи трапляються випадки, коли спадкоємець помирає після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти. У цьому разі право на прийняття належної йому частки спадщини переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

08.09.2010

Українське цивільне право — Заіка Ю.О. — 14.2. Час і місце відкриття спадщини

  • Спадкове право як підгалузь цивільного права являє собою сукупність встановлених державою правових норм, які регламентують порядок та умови переходу майнових прав та обов'язків померлого громадянина до інших осіб.
  • Право спадкування тісно пов'язане з правом власності, оскільки спадкування є одним із найпоширеніших засобів набуття права власності і служить охороні цього права.
  • Спадкове правонаступництво виникає після смерті особи, яку називають спадкодавцем, і встановлюється на користь спадкоємця.

Спадкоємці — це особи, які набувають право на спадщину, тобто фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народилися після відкриття спадщини. Спадкоємцями можуть виступати юридичні особи, держава.

Спадкування становить універсальну правонаступність. Саме у спадкуванні яскраво виявляється така особливість універсального правонаступництва, як одночасність переходу до правонаступника всіх прав та обов'язків, які належали правопопереднику.

  1. Спадкування здійснюється на певних засадах. Серед принципів спадкового права необхідно назвати такі:
  2. 1) свобода волевиявлення спадкодавця і спадкоємця;
  3. 2) універсальність спадкового правонаступництва;
  4. 3) родинно-сімейний характер спадкування;
  5. 4) послідовність закликання до спадщини при спадкуванні за законом;
  6. 5) рівність спадкових часток при спадкуванні за законом;
  7. 6) державно-правовий захист непрацездатних родичів та членів сім'ї спадкодавця;
  8. Спадщина.

Майно, яке переходить у порядку спадкування, називається спадщиною. Спадщина складається із сукупності майнових прав та обов'язків померлого громадянина, які, згідно з чинним законодавством , можуть переходити у порядку спадкування до іншої особи. Іноді спадщину називають спадковою масою або спадковим майном.

  • Усклад спадщини не входять:
  • — особисті немайнові права (честь, гідність, ділова репутація, право на участь у товариствах; членство в об'єднаннях тощо);
  • — права та обов'язки, які нерозривно пов'язані з особою (обов'язок підрядника виконати роботу, право на отримання аліментів);
  • — права та обов'язки, спадкування яких не дозволяється законом (речі, на яких поширюється особливий правовий режим, наприклад, морські кортики, які підлягають здачі у військкомісаріат).
  • Спадщина складається, як правило, із права приватної власності померлого громадянина на різне майно (будинок, земельну ділянку, транспортні засоби, домашні речі).
  • Окрім права приватної власності у склад спадщини можуть входити й інші права померлого громадянина:
  • — право на одержання суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були отримані ним за життя;
  • — право на одержання страхових виплат, якщо у договорі страхування не був визначений вигодонабувач;
  • — право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцю в договірних відносинах;
  • — право на стягнення неустойки та на відшкодування моральної шкоди, які були присуджені спадкодавцю за життя та інші.
  • До спадкоємців переходять не лише права, а й обов'язки померлого: обов'язок відшкодувати шкоду, яка була завдана спадкодавцем іншій особі; відшкодувати моральну шкоду, яка була присуджена за життя спадкодавця; повернути борги тощо.

14.2. Час і місце відкриття спадщини

Відкриття спадщини — це наявність певних юридичних фактів, з якими законодавець пов'язує виникнення права спадкування. Спадкові правовідносини виникають із смертю громадянина або з оголошенням його у встановленому порядку померлим.

  1. З часом та місцем відкриття спадщини пов'язане встановлення таких істотних обставин, як:
  2. o визначення кола спадкоємців;
  3. o строку для прийняття спадщини чи відмови від спадщини;
  4. o склад спадкового майна;
  5. o строк для звернення кредиторів з претензіями;
  6. o закон, яким треба керуватися;
  7. o строк для видачі свідоцтва на спадщину.
  8. Саме за місцем відкриття спадщини вживаються заходи з охорони спадкового майна і видається свідоцтво про право на спадщину.
  9. Часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця, або день, коли за рішенням суду він оголошується померлим.

Особи, які померли у різний час, але у межах однієї доби, називаються комморієнтами. Наприклад, під час катастрофи з гігантським морським лайнером «Титаніком» загинуло понад 1 600 пасажирів, у тому числі ряд родин. Спадщина після таких осіб відкривається одночасно й окремо після кожної з них.

Місце відкриття спадщини — останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме — то місцезнаходження нерухомого майна або його основної частини, а за відсутності такого — місцезнаходження рухомого майна.

Місцем проживання малолітньої і неповнолітньої особи є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

14.3. Спадкування за заповітом14.4. Заповідальний відказ. Заповідальне покладання14.5. Форма заповіту14.6. Складання заповіту з умовою14.7. Секретний заповіт14.8. Обов'язкова частка у спадщині14.9. Спадковий договір14.10. Спадкування за законом14.11. Усунення від спадщини14.12. Прийняття спадщини. Відмова від спадщини

Ссылка на основную публикацию