Деякі проблемні аспекти дотримання таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції

Деякі проблемні аспекти дотримання таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та  іншої  кореспонденціїДослідження даного питання виникло із ситуації, яка змусила мене задуматися на скільки ефективно реалізуються норми Конституції України з питань недопущення розголошення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та  іншої  кореспонденції.

А ситуація була наступною.

При розгляді однієї із цивільних справ про повернення боргу за договором позики, відповідачем по справі у якості доказу суду був наданий телефон із СМС повідомленням, яке ніби-то було направлено позивачем відповідачу і спростовувало певні обставини на які посилався позивач у позовній заяві. Суд, прочитавши повідомлення, заслухавши пояснення позивача з даного приводу, який в свою чергу повідомив, що не надсилав дане СМС повідомлення вирішив, що такий доказ є неналежним і за власною ініціативою постановив ухвалу про направлення запиту в компанію-оператор мобільного зв’язку з метою отримання тексту та з’ясування, чи направлялося таке СМС повідомлення із одного номера на інший. І от саме з цього моменту у мене виникло питання: «А чи має право оператор мобільного зв’язку на запит суду надавати таку інформацію?».

Ст. 31 Конституції України кожному гарантує  таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та  іншої  кореспонденції. Винятки можуть  бути  встановлені  лише  судом  у  випадках,  передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину  під  час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами  одержати інформацію неможливо.

Незважаючи на те, що в переліку кореспонденції прямо не зазначено СМС повідомлення, його все ж таки необхідно віднести до іншої кореспонденції оскільки воно має такі ж родові ознаки як і листування, телефонні розмови, телеграфна кореспонденція: містить інформацію яка для адресата або джерела надання інформації являється таємницею і яку хоча б один із них не бажає довіряти іншим людям.

Що ж стосується можливості розкриття такої таємниці, то вона є правомірною тільки тоді, коли суд прийме рішення про необхідність розкриття такої інформації і тільки в тому випадку, якщо це допоможе запобігти злочину або з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи. А це фактично означає, що по цивільній справі суд не мав права виносити ухвалу і направляти запит для отримання інформації, яка містилася у СМС повідомленні.

А якщо запит направлено, що тоді?

Залишається надія на те, що компанія – оператор мобільного зв’язку не допустить порушення норм Конституції та інших законів. Які нормативно-правові акти стоять на захисті прав абонента інформація про якого повинна бути повідомлена суду:

—    Конституція України, безпосередньо ст. 31 та ст. 32. Що стосується ст. 31 то тут все зрозуміло, а от ч.2 ст.

32, встановлює, що не допускається  збирання,  зберігання,   використання    та поширення конфіденційної інформації про особу без її  згоди,  крім випадків, визначених законом,  і  лише  в  інтересах  національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Тобто оператор мобільного зв’язку, маючи в своїй базі даних СМС повідомлення, крім підстав передбачених ст. 31 Конституції України,  не має права розкривати його зміст, оскільки інформація, яка міститься в СМС повідомленні може бути конфіденційною.

—    Тому наступним нормативно правовим актом, на мою думку, буде логічно зазначити Закон України «Про інформацію» (надалі Закон). Відповідно до ст.

30 Закону під конфіденційною інформацією розуміють відомості, які знаходяться у володінні користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Крім того ст.

37 Закону зазначає, що не підлягають наданню для ознайомлення за запитами документи та інформація, які містять у собі конфіденційну інформацію.

—    В свою чергу, якщо існує заборона на вчинення певних дій, які вважаються протиправними, то повинна існувати і юридична відповідальність осіб, які вчинили такі дії. В нашому випадку необхідно звернути увагу на ст.

163 Кримінального кодексу України, який передбачає кримінальну відповідальність за порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер.

Отже, право особи на таємницю кореспонденції ніби-то захищене і оператор мобільного зв’язку не повинен розкривати її на запит. Інакше працівники винні у розголошенні таємниці кореспонденції повинні бути притягнуті до кримінальної відповідальності.

Але існує ситуація при якій все ж таки право на таємницю кореспонденції більш за все буде проігноровано. Це може статися тоді, коли суд, на підставі ст.

137 Цивільного процесуального кодексу України, замість запиту направить до компанії-оператора ухвалу про витребування тексту повідомлення, який може виступати доказом.

От тоді ситуація явно може скластися не найкращим чином для автора СМС повідомлення.

Основна проблема в тому, що не завжди норми права регулюють всі можливі ситуації, які можуть виникнути і більше того часто являються суперечливими одна-одній. Так ст.

124 Конституції України передбачає, що … Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Відповідно до ст. 208 Цивільного процесуального кодексу України судові рішення викладаються у двох формах: ухвали і рішення.

Ст.

14 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що судові рішення, які набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. За невиконання судових рішень також може наступати відповідальність.

Оскарження такої ухвали окремо від рішення суду Цивільним процесуальним кодексом України не передбачається та і навряд чи оператор мобільного зв’язку оскаржував би таку ухвалу.

От і виходить, що виконання ухвали суду призведе до порушення таємниці листування, телефонних розмов та іншої кореспонденції. Хоча Конституцією України це заборонено, якщо не стосується кримінальної справи.

Євген Кіріченко

©2009 Кіріченко Є.Ю. 2009

Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції

Деякі проблемні аспекти дотримання таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та  іншої  кореспонденціїСтаття 31. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Гарантовані статтями 30 і 31 Конституції недоторканність житла і таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції є невід'ємним правом особи.

Дозвіл на проникнення до житла чи до іншого володіння особи, на накладення арешту на кореспонденцію, її виїмку в поштово-телеграфних установах та на зняття інформації з каналів зв'язку надається тільки судом.

За результатами розгляду матеріалів про надання такого дозволу, який здійснюється судом з додержанням таємниці слідства, ухвалюється процесуальне рішення.

  • Слід мати на увазі, що статті 9 і 13 Перехідних положень Конституції (розділу XV) на дію статті 30 (в частині надання дозволу на проникнення до житла чи іншого володіння особи) та статті 31 Конституції не поширюються.
  • (п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»)
  • Відповідно до положень статей 31, 32 Конституції України, статей 270, 306 Цивільного кодексу України кожному гарантується право на недоторканність особистого життя, право на таємницю телефонних розмов; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
  • На зазначені конституційні положення, які гарантують право на недоторканність особистого життя, суди взагалі не звернули уваги незважаючи на те, що позивачка посилалась на них як на підставу позову.

У сфері телекомунікаційних послуг, які надавались ЗАТ «Київстар Дж. Ее. Ем. » на договірній основі ОСОБА_З, права споживача гарантовані ст.

9 Закону України «Про телекомунікації», згідно з якою охорона таємниці телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються технічними засобами телекомунікацій, та інформаційна безпека телекомунікаційних мереж гарантуються Конституцією та законами України; зняття інформації з телекомунікаційних мереж заборонене, крім випадків, передбачених законом.

Цим же Законом покладені обов'язки на оператора телекомунікацій, який зобов'язаний вживати відповідно до законодавства технічних та організаційних заходів із захисту телекомунікаційних мереж, засобів телекомунікацш; оператори повинні забезпечувати і нести відповідальність за схоронність відомостей щодо споживача, отриманих при укладенні договору, наданих телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо (статті 9, 34).

Крім того, згідно зі ст. 39 цього ж Закону України оператори телекомунікацій зобов'язані вживати заходів для недопущення несанкціонованого доступу до телекомунікаційних мереж та інформації, що передається цими мережами.

У зв'язку з наведеним посилання суду на те, що ОСОБА_З не довела вини оператора телекомунікацій щодо незабезпечення схоронності наданих їй телекомунікаційних послуг та роздрукування телефонних розмов, є безпідставним і таким, що не відповідає вимогам наведених вище положень Закону, а також ст. 614 Цивільного кодексу України, згідно з якою саме на відповідачі лежить обов'язок довести відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання (тобто діє презумпція вини).

Читайте также:  Як перевірити забудовника перед купівлею житла

Суди не звернули уваги на те, що позивачка довела факт порушення її права на недоторканність особистого життя, довела наявність роздрукування її телефонних розмов, якою володіли інші особи, а також правоохоронні органи.

(ухвала Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 28 липня 2010 року у справі № 6-2673св09).

Захист права на недоторканість телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції у кримінальному судочинстві України

  • Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
  • Національний університет «Одеська юридична академія»
  • Івано-Франківський факультет   
  • Кафедра кримінального права,
  • процесу і криміналістики   
       
  • КУРСОВА РОБОТА
  • на тему: 
  • «Захист права на недоторканість телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції у кримінальному судочинстві України» 
      
  •      Виконав:
  •      Студент групи ПР-__
  •      ___________________
  •      (ПІП студента)
  •      Науковий керівник:
  •      ___________________
  •      (посада, ПІП керівника) 
  • Здано на кафедру:
  • “___” ___________200___ р.
  • Реєстраційний номер _____
  • Захищено:
  • “___” ____________200___ р.
  • Оцінка:
  • ________________________ 
       
  • Івано-Франківськ, 2012 
  • ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ПРИНЦИПИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА…………………………………………………………………………5

РОЗДІЛ 2. ПРИНЦИП НЕДОТОРКАНОСТІ ЖИТЛА…………………………….…………9

РОЗДІЛ 3. ПРИНЦИП ТАЄМНОСТІ ЛИСТУВАННЯ, ТЕЛЕФОННИХ РОЗМОВ І ТЕЛЕГРАФНОЇ 
ТА ІНШОЇ КОРЕСПОНДЕНЦІЇ…………………………………………21

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………………32

СПИСОК 
ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………………..…34

     ВСТУП

     Принципи 
кримінального процесу — це закріплені в законі основоположні ідеї, засади, найбільш загальні положення, що визначають сутність, зміст і спрямованість 
діяльності суб'єктів процесу, спосіб і процесуальну форму їх діяльності та здійснення правосуддя, створюють 
систему гарантій встановлення істини, захисту прав і свобод людини та забезпечення справедливості правосуддя, засади від яких не відступають, а 
їх порушення тягне за собою скасування вироку та інших прийнятих за таких 
умов рішень по справі.

     З прийняттям Конституції України 
створено правову основу для реалізації можливостей демократичного шляху 
розвитку суспільства, побудови правової держави. Саме в Основному Законі одержали свій прояв такі принципи кримінального процесу як: принцип 
недоторканості житла, таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та ін кореспонденції.

     Так, ст. 30 Конституції проголошує: Кожному гарантується недоторканність житла,[1,ст. 30]; стаття 31: Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.[1, ст. 31]

     Але існують винятки: у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням 
життя людей та майна чи з безпосереднім 
переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку. Винятки можуть бути встановлені 
лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові 
чи з'ясувати істину під час розслідування 
кримінальної справи, якщо іншими способами 
одержати інформацію неможливо.

     Предметом дослідження моєї теми являється висвітлення таких питань: принципи кримінального процесу. Загальна характеристика; принцип недоторканості житла; принцип таємності листування, телефонних розмов і телеграфної та іншої кореспонденції.

  1.      Мета 
    курсової роботи
    . На підставі чинного кримінально-процесуального законодавства і практики його застосування розглянути питання принципів недоторканості житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції
  2.      Завдання 
    курсової роботи:
  3.      — з’ясувати принципи кримінального 
    процесу. Встановити загальну 
    характеристику;
  4.      — дослідити принцип недоторканості 
    житла;
  5.      — дослідити принцип таємності листування, телефонних розмов і телеграфної та іншої кореспонденції;
  6.      — зробити висновки.
  7.      Об’єкт 
    дослідження 
    — принцип недоторканості житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції .

     Дана 
тема курсової роботи завжди буде актуальною, адже кожна людина має житло, в якому хоче почуватиме себе захищено. Також кожний день ми спілкуємося по телефону, пишемо листи (у наш час більшість електронних),чи коли це необхідно надсилаємо телеграмами, и навряд чи хочемо, щоб інші люди знали їх зміст.

     При написанні курсової роботи я використовувала 
різні дослідницькі методи, опрацьовувала 
і устатковувала різні правові 
підручники, шукала нормативно-правові 
акти, які стосуються моєї теми та інше.

     При написання даної роботи я використала 
праці таких вчених: Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіно В. Л., Головченко В. В., Ковальський В. С., Тертишник В. М. та інших.

РОЗДІЛ 1. ПРИНЦИПИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

     Принципи 
кримінального процесу
— це основні правові вимоги, що визначають зміст і форму кримінального процесу в цілому, його стадій і інститутів, недотримання яких призводить до несприятливих наслідків у вигляді скасування прийнятих по справі рішень. [22, с. 297].

     Принципи 
містяться в Конституції України, Кримінально-процесуальному кодексі 
й інших правових актах (в тому числі і міжнародних-правових актах, що складають частину національного 
законодавства України) у вигляді 
кримінально-процесуальних норм загального і визначального характеру, які 
відбивають найбільш істотні риси і 
властивості кримінального судочинства. Ці норми-принципи діють на всіх (або 
декількох) стадіях кримінального 
процесу й обов'язково виявляються 
в стрижневій його стадії — судовому розгляді. Всі принципи нерозривно пов'язані між собою і складають 
одну систему, в якій порушення одного принципу призводить до порушення інших 
принципів і, відповідно, до порушення 
законності. Тому недотримання хоча б 
одного з принципів кримінального 
процесу є приводом до скасування прийнятих по справі рішень. Принципи є гарантією дотримання прав і 
законних інтересів особистості 
при провадженні по кримінальній справі, а також гарантією прийняття 
законного й обґрунтованого рішення 
по справі.

     Оскільки 
кримінальний процес являє собою 
систему правових норм і заснованої на них діяльності, то в ньому 
теж можна виокремити основні 
вихідні положення, загальні правила, засади, які утворюють фундамент 
цієї системи.

     Принципи 
кримінального процесу
— це закріплені в законі основоположні ідеї, засади, найзагальніші положення, що визначають сутність, зміст і направленість діяльності суб'єктів процесу, спосіб і процесуальну форму їх діяльності та здійснення правосуддя, створюють систему гарантій встановлення істини, захисту прав і свобод людини та забезпечення справедливості правосуддя, засади, від яких не відступають, а їх порушення веде до скасування вироку та інших прийнятих за таких умов рішень у справі.[23, с. 148]

  •      Значення 
    принципів кримінального 
    процесу
    полягає в тому, що вони:
  •      • є першоджерелом і становлять основу окремих інститутів кримінально-процесуального права;
  •      • являють собою суттєві гарантії правосуддя, забезпечення прав і свобод людини, законних інтересів фізичних і юридичних осіб;
  •      • синхронізують всю систему процесуальних 
    норм і забезпечують узгодженість кримінально-процесуальних 
    інститутів та єдність процесуальної 
    форми;
  •      • дають юридичну базу для тлумачення конкретних кримінально-процесуальних 
    норм та вирішення суперечливих питань, «сприяють правильному пізнанню та застосуванню норм права»;

     • служать основою й вихідним положенням для вдосконалення окремих кримінально-процесуальних 
інститутів і правових норм, розвитку процесуальної форми й процесуальних 
гарантій правосуддя.[24, с. 285]

     Традиційно 
в юридичній літературі всі принципи кримінального процесу поділяють 
на конституційні (закріплені в Конституції 
держави) та інші (суто кримінально-процесуальні).

     На 
слушну думку М.М. Михеєнка, слід розрізняти такі принципи:

     а) суто організаційні, наприклад, назначуваність слідчих;

     б) організаційно-функціональні, наприклад, колегіальність;

     в) функціональні, тобто суто кримінально-процесуальні, наприклад, презумпція невинуватості, змагальність.[23, с. 149]

     За 
визначенням М. М. Михеєнка, система засад кримінального процесу охоплює: конституційні засади:

  1.      1) законність;
  2.      2) державна мова судочинства;
  3.      3) рівність усіх учасників судового 
    процесу перед законом і судом;
  4.      4) повага до гідності особи, невтручання 
    в її особисте і сімейне 
    життя;
  5.      5) право людини на свободу та 
    особисту недоторканність;
  6.      6) недоторканність житла;
  7.      7) таємниця листування, телефонних 
    розмов, телеграфної та іншої 
    кореспонденції;
  8.      8) з'ясування істини;
  9.      9) забезпечення підозрюваному, обвинувачуваному, підсудному права на захист;
  10.      10) презумпція невинуватості;
  11.      11) свобода від самовикриття, викриття 
    членів сім'ї чи близьких родичів;
  12.      12) здійснення правосуддя виключно 
    судами;
  13.      13) участь народу у здійсненні 
    правосуддя;
  14.      14) незалежність і недоторканність 
    суддів, підкорення їх лише законові;
  15.      15) змагальність судового розгляду;
  16.      16) гласність судового процесу;
  17.      17) забезпечення апеляційного та 
    касаційного оскарження судових 
    рішень;
  18.      18) обов'язковість рішень суду;
  19.      інші 
    засади:
  20.      1) публічність;
  21.      2) забезпечення всім особам, які 
    беруть участь у справі, права 
    на захист їхніх законних інтересів;
  22.      3) вільна оцінка доказів;
  23.      4) безпосередність дослідження доказів;

     5) усність процесу.[23, с. 150]

     Після того як я проаналізував наукову 
літературу, до критеріїв визнання певного положення принципом 
кримінального процесу слід віднести таку сукупність властивостей:

  1. Це найбільш загальні, вихідні положення, ідеї, які мають фундаментальне значення для кримінального процесу, визнають його спрямованість, побудову в цілому, форму і зміст його стадій і інститутів.
  2. Принципи виражають панівні в нашій державі політичні і правові ідеї, які стосуються завдань, способу формування і здійснення правосуддя в кримінальних справах.
  3. Принципи повинні бути закріплені в нормах права.
  4. Принципи мають діяти у всіх стадіях або кількох стадіях кримінального процесу і обов'язково в її центральній стадії — стадії судового розгляду.
  5. Порушення будь-якого принципу означає незаконність рішення в справі та обов'язкове його скасування.
  •      Таким чином, принципи кримінального процесу — це найважливіші правові положення, які визначають кримінального процесу 
    в цілому, форму і зміст його стадії та інститутів, порушення яких обов'язково тягне за собою скасування вироку та інших рішень у справі.
  •      На 
    мою думку значення принципів полягає в тому, що вони:
  •      По-перше, відображують демократизм і гуманізм кримінального процесу, визнають структуру 
    і систему.
Читайте также:  З ким із батьків залишається дитина після розлучення?

Читать онлайн "Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів" автора Біленчук Петро Дмитрович — RuLit — Страница 40

Особливий порядок також передбачений для виїмки поштово-телеграфної кореспонденції. У ст. 187 КПК України передбачено, що виїмку поштово-телеграфної кореспонденції здійснюють за постановою слідчого, яка санкціонована прокурором або його заступником. Але ця норма КПК України суперечить Конституції України. Так, ст.

31 Конституції України проголошує, що кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 1 листопада 1996 р.

роз’яснив, що недоторканність житла і тайна листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції є невіддільними правами особи, і дозвіл на накладення арешту на кореспонденцію та її виїмку в поштово-телеграфних установах надає тільки суд.

За поданням органу, який провадить попереднє розслідування, відповідні матеріали розглядає суд і з дотриманням таємниці слідства приймає процесуальне рішення — суддя виносить відповідну постанову про надання дозволу на накладення арешту на кореспонденцію та її виїмку у поштово-телеграфних установах, в якій зазначає термін дії дозволу, або про відмову в застосуванні таких заходів. Стаття 187 КПК України суперечить Конституції, тому як норми прямої дії застосовуються норми Конституції України.

Для виїмки поштово-телеграфної кореспонденції запрошують двох понятих — представників пошти та здійснюють вилучення, за результатами якого складають протокол.

У випадках, коли особа переховує документи та предмети, що підлягають виїмці, або протидіє проведенню виїмки, слідчий замість виїмки здійснює обшук з наступним повідомленням про це прокурора або його заступника.

2.4.5. Фіксація результатів обшуку та виїмки

Основним способом фіксації здійсненого обшуку або виїмки є складання протоколу цієї слідчої дії відповідно до вимог ст. 85, 188 КПК України. Додатковими способами фіксації є фото-, кіно-, відеозйомка, складання планів, схем і креслень.

Протокол обшуку або виїмки складається у двох примірниках та містить вступну, описову і заключну частини.

У вступній частині протоколу зазначається таке: коли, де і ким складений протокол, прізвище, звання або класний чин посадової особи, яка проводила цю слідчу дію; підстави для обшуку або виїмки; особа, в якої здійснювався обшук або виїмка; хто брав участь у проведенні слідчої дії, прізвища та адреси понятих, відмітка про роз’яснення понятим їхніх прав та обов’язків; пропозиція слідчого добровільно видати предмети та документи і відповідь обшукуваної особи на цю пропозицію.

В описовій частині протоколу містяться: відомості про порядок і послідовність пошукових дій; відомості про виявлені об’єкти, їх назва, стан, ознаки та місце їх виявлення.

Всі виявлені під час проведення обшуку або виїмки предмети і документи пред’являються спочатку понятим, після чого детально описуються у протоколі із зазначенням їх кількості, загальних та характерних ознак (назва, розмір, форма, вага, колір, маркування, позначки, номери, особливості, дефекти), а також наявних слідів (кров, фарба, сперма, ґрунт та ін.).

Стосовно документів зазначається матеріал, з якого вони виготовлені, спосіб виконання, колір фарбника, початкові та заключні фрази, наявні реквізити. Якщо виявлені предмети були запаковані, зазначається спосіб упакування, вид пакувального матеріалу.

При виявленні тайника чи іншого сховища у протоколі обшуку детально фіксується місце його розташування, розміри, об’єкти, що перебувають у ньому, їх кількість та взаємне розташування.

Тайник разом з його вмістом фотографують (або знімають на кіно- чи відеокамеру), після чого за правилами детальної фотозйомки фотографують усі вилучені з нього об’єкти.

Розташування тайника зазначається на схемах або планах, які додаються до протоколу.

У заключній частині зазначаються: відомості про використання технічних засобів під час здійснення обшуку або виїмки, їх назва, марка, тип використаної фото-, кіно-, відеоплівки; заяви та зауваження присутніх під час обшуку щодо дій слідчого; перелік вилучених предметів, документів. У тому разі, якщо вилучається значна кількість предметів, складається опис вилучених предметів у двох примірниках.

Таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31)

  • ⇐ Назад
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
  • 11
  • 12
  • 13
  • 14
  • 15
  • 16
  • 171819
  • Далее ⇒

Конституція закріплює свободу думки і слова, світогляду і віросповідання (ст. 34).

Свобода слова –це вільне вираження поглядів та переконань.

Свобода думкипередбачає відсутність державної ідеології, нав’язаної громадянину як юридичний обов’язок.

Щодо питання свободи віросповідання,то законодавством України встановлено, що батьки мають право за взаємною згодою подружжя виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії. Також закріплено право навчатися релігійного віровчення та здобувати релігійну освіту. Зазначимо, що церква та релігійні організації відокремлені від держави, а школа від церкви.

Частина 1 ст. 52 Конституції України передбачає рівність дітейу своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Правовий статус дитини, окрім Конституції України, визначають ряд законів і підзаконних нормативних актів, які забезпечують розвиток дітей, встановлення гарантій і пільг для “маленьких громадян” нашої держави.

В Законі України “Про громадянство України” від 18.01.2001 року зазначено, що “дитина – особа віком до 18 років”.

В цивільному та сімейному законодавсті України поняття особи, що не досягла 18 років визначається поняттями “малолітньої”та “неповнолітньої”.

Відповідно до Цивільного кодексу України малолітньою є особа, яка не досягла 14 років та наділена частковою дієздатністю. Малолітні мають право:

  • самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;
  • здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.
  • Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.
  • Неповнолітньою є фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років та наділена неповною дієздатністю.
  • Неповнолітні особи крім правочинів, що можуть вчиняти малолітні особи, мають право:
  • самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами;
  • самостійно розпоряджатися майном, яке вони придбали на свій заробіток, стипендію чи дохід, за винятком нерухомих речей і транспортних засобів;
  • з 16 років вправі влаштуватись на роботу;
  • самостійно здійснювати права автора творів науки, літератури, мистецтва, права на об’єкти промислової власності чи власності на інші результати своєї творчої діяльності, що охороняються законом;
  • бути учасниками та засновниками юридичних осіб;
  • за нотаріально посвідченою згодою батьків здійснюють угоди стосовно транспортних засобів або нерухомого майна, яке їм належить;
  • за згодою батьків розпоряджатися коштами, що внесли інші особи на їхнє ім’я в банківські установи.

Закон України “Про охорону дитинства”, прийнятий Верховною Радою України 26.04.

2001 року на виконання Конвенції про права дитини, завданням якого є розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав і законних інтересів дитини в Україні, забезпечує кожній дитині право:

  • на житло –діти-члени сім’ї наймача чи власника житлового приміщення – мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником чи наймачем;
  • на майно –кожна дитина в тому числі і усиновлена, має право на одержання в установленому законом порядку у спадщину майна і коштів батьків чи одного з них, у випадках їхньої смерті або визнання їх за рішенням суду померлими, незалежно від місця проживання; дитина, батьків якої позбавлено батьківських прав, не втрачає права на наслідування їхнього майна у випадку визнання батьків або одного з них рішенням суду безвісті відсутніми, дитина має право на утримання за рахунок їх коштів і майна.

Батьки або особи, які їх заміняють, не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати угоди, що зачіпають майнові та житлові права дітей та належать нотаріальному посвідченню чи спеціальній реєстрації.

Читайте также:  Позовна заява про визначення місця проживання дитини

Окрім вищезгаданих, дитина має й інші, передбачені Сімейним кодексом України, Законом України “Про молодіжні та дитячі громадські організації”, Законом України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, Законом України “Про освіту” права. А саме:

  • ⇐ Назад
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
  • 11
  • 12
  • 13
  • 14
  • 15
  • 16
  • 171819
  • Далее ⇒



Що робити, якщо колектор атакує

Що являють собою колекторські компанії, які стягують борги, в тому числі і за житлово-комунальні послуги, знають усі. Але далеко не всі знають, як себе поводити у випадку, коли представники цих компаній дзвонять у двері.

Навіть якщо ви впевнені, що нікому нічого не винні, що всі ваші комунальні рахунки оплачені, обіцянки виконані, це не виключає того, що одного разу до вас постукає або подзвонить людина, яка спеціалізується на стягненні боргів.

Зазвичай наша перша реакція на звернення представника колекторської компанії — це неприязнь, а іноді навіть праведний гнів. А даремно.

«У багатьох українців на рівні стереотипів склалося хибне уявлення про роботу колекторських компаній, — відзначає Ашот Арутюнян, директор з розвитку бізнесу Credit Collection Group.

— Завдання колектора не полягає в тому, щоб обдурити, нашкодити, принизити.

Його завдання — допомогти людині виплутатися зі складної фінансової ситуації, поправити свої справи, зуміти повернути борг, тобто виконати свої фінансові зобов'язання».

В ідеалі, колекторські компанії (якщо ми, звичайно, не говоримо про шахраїв, що видають себе за колекторів) не зацікавлені в тому, щоб порушувати закони. Хоча, нікуди правди діти, представляючи інтереси клієнта і переслідуючи власні вигоди, колектори іноді діють досить жорстко.

Ситуація ускладнюється насамперед тим, що діяльність колекторів не регламентується будь-яким спеціальним законодавчим актом. КВЕД (класифікатор видів економічної діяльності) такого виду діяльності не передбачає, тому колекторські компанії позначають свою діяльність як юридичні або інформаційні послуги.

Однак це не означає, що робота колекторів незаконна.

В цілому вони керуються Конституцією України, Цивільним кодексом, Господарським кодексом, ЗУ «Про банки і банківську діяльність» (у випадку співпраці з банківськими та фінансовими установами), а також іншими нормативно-правовими актами, що регламентують, наприклад, угоди цесії або факторингу.

Чого не повинні робити колектори

При виникненні проблем, пов'язаних з роботою колекторських компаній, зазначає Анна Бойко, провідний юрист Адвокатської компанії «Прайм», необхідно в першу чергу проаналізувати методи їхньої роботи. Деякі діють цілком адекватно: купують борг, повідомляють у письмовому вигляді про зміну кредитора на ваші зобов'язання, потім направляють претензію або відразу позов до суду.

Що стосується методів роботи не зовсім порядних колекторських компаній,то їхні дії розвиваються за наступною схемою: нав'язливе встановлення початкового контакту з боржником за допомогою постійних телефонних дзвінків, з'ясування позицій та намірів боржника щодо свого боргу, а також розсилки листів-повідомлень, SMS-повідомлень, e-mail-листів з нагадуванням про наявність боргу і необхідність його погашення. Якщо це не дає бажаних результатів — можуть використовуватися й інші важелі впливу. Одна розмова з начальником, колегами, друзями, родичами, сусідами можуть мати більший ефект, ніж кілька переговорів з неплатником безпосередньо. Частіше можуть турбувати зовсім в «неробочий час», наприклад, приходити додому до боржника, скажімо, о 04:00 год. ранку, зламувати поштові та електронні скриньки та інше.

  • Виходячи з аналізу загальних положень адміністративного, цивільного та кримінального законодавства України, за словами Андрія Осадчого, юридичного консультанта з питань підприємств ЖКГ, можна виділити ряд дій, які колекторським компаніям, як і всім іншим фізичним та юридичним особам в Україні, робити заборонено:
  • • здійснювати телефонні дзвінки та особисті візити з 22:00 до 7:00 (у деяких випадках це можна кваліфікувати як хуліганство);
  • • здійснювати неузгоджені заздалегідь зустрічі і переговори з боржником;
  • • загрожувати життю, здоров'ю та майну боржника та/або членам його сім'ї;
  • • застосовувати заходи, які порушують честь і гідність, ділову репутацію та інші немайнові права боржників;
  • • порушувати громадський порядок і спокій;
  • • надавати боржнику неправдиву інформацію щодо його заборгованості, в тому числі завищувати суму боргу;
  • • вести діалог з боржником від імені суду, прокуратури, міліції, інших правоохоронних органів;
  • • поширювати конфіденційну інформацію про боржника, суму його боргу третім особам;
  • • здійснювати інші дії, які суперечать чинному законодавству України.
  • Такі дії суперечать Конституції України, порушуючи гарантії таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, а також суперечать невтручанню в особисте і сімейне життя боржника.
  • Як вести себе з колектором
  • Фахівці радять запам'ятати ряд нескладних правил, які допоможуть вам уникнути тривалих неприємних взаємин із колекторськими компаніями.

Ви боржник. Якщо претензії, що пред'являються вам кредитором, обгрунтовані, і ви з ними згодні, потрібно спільно з колекторською компанією спробувати знайти вихід з наявної ситуації. Повірте, це в їхніх інтересах. Зовсім інша справа, якщо борги не ваші, якщо ви не ознайомлені або не згодні з претензіями кредитора…

Якщо вам дзвонять. У випадку, якщо вам зателефонували і заявили про претензії за договором — наполягайте на тому, що таке складне питання неможливо вирішити в телефонній розмові, радить Андрій Осадчий.

Домовляйтеся про час і місце зустрічі з представниками колекторської фірми і, про всяк випадок, відвідайте найближчий абонентський пункт, щоб звірити нарахування за комунальні послуги.

У разі неодноразових нагадувань або переслідувань наводьте норми статей 127 («Катування») і 335 КК («Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань»). Якщо ж дзвінки і погрози тривають, і ви вирішили подати скаргу до міліції на протиправні дії компанії, то подбайте про присутність свідків при розмові.

Якщо до вас стукають у двері. Не пускайте колекторів у приміщення (робоче або домашнє). Відповідно до ст. 30 Конституції України не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в ньому огляду чи обшуку, інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Якщо ви все ж таки зустрілися. Перевірте повноваження колектора. Перевіряти потрібно як людину (в документі мають бути вказані прізвище, ім'я, по батькові, посада і назва компанії), так і обсяг його конкретних повноважень (вести переговори, отримувати кошти, майно і т. д.). Підприємцям слід вимагати копії ліцензій Держфінпослуг на проведення факторингу.

Коли з'являються документи. Фахівці радять не підписувати жодних документів, навіть якщо вони, за словами колекторів, «чисто формальні».

Слід наполягати на тому, що вам потрібно ознайомитися з питанням докладніше, і згодом ви надішлете аргументовану відповідь. Письмовий спосіб спілкування з колекторами — найкращий для боржника.

Не варто передавати колекторам документи на майно, яке належить вам, або будь-які інші документи.

Куди бігти, куди телефонувати

У нашій країні якщо не можна, але дуже хочеться, то можна. І, на жаль, деякі несумлінні співробітники колекторських компаній іноді керуються саме цим гаслом при стягненні боргів, порушуючи при цьому, як мінімум, права людини.

Куди ж потрібно звертатися, якщо ви побачили в дії колекторської компанії порушення ваших прав?

«У разі незаконних дій колекторів необхідно звертатися із заявою до правоохоронних органів — прокуратури, органів внутрішніх справ, — радить Олександр Марков, юрист ЮК «Тарасов і партнери». — Рішення за заявою має бути прийнято протягом трьох, а при необхідності перевірки (тобто майже завжди) — протягом десяти днів».

При подачі скарги чи позову ваша позиція повинна бути чітко сформульована і грамотно аргументована, тому що, якщо суд ще й розгляне позовну заяву, то правоохоронні органи кримінальні справи зазвичай порушувати не поспішають.

Інший варіант — звернутися до громадських організацій. Наприклад, ефективно працює «скаржник» Асоціації Колекторського Бізнесу України. Там обробляють 100% скарг, що надійшли, при цьому без церемоній залучають правоохоронні органи, якщо скарга обгрунтована.

Більше того, в Україні почали з'являтися спеціальні антиколекторські компанії, які за певну винагороду надають боржникам допомогу в боротьбі з колекторами. Їхня діяльність поки не дуже розвинена і зазвичай обмежується допомогою правового характеру.

Євген Рідош

Ссылка на основную публикацию