Дмитро Коноваленко ділився досвідом у сфері екстрадиції та Інтерполу на lbs criminal talks №3

  • Читать
  • Печатать
  • Без ответов
  • FB2

Дата: 2012-02-19

Редактор: Максим Поташев (Москва)

Показать ответы

Вопрос 1: Знаменитая киноактриса Джина Лоллобриджида раздала за свою жизнь
множество автографов. Но однажды она сама взяла автограф у человека,
которым восхищалась. Он написал ей: «Много видел я звезд, но главная
звезда — Джина Лоллобриджида». Назовите этого человека.

Ответ: Юрий Гагарин.

Источник(и): «Gala. Биография». 2011, N 13. — С. 22.

Максим Поташев (Москва)

Результат: 65/74

 ! 

Вопрос 2: Блиц.     1. Среди ЕЕ народных названий «ворогуша», «деруга», «хвилюга»,
«кутёха». Назовите ЕЕ.     2. Герой романа Стивена Кинга «11/22/63» [двадцать второе ноября
шестьдесят третьего] — путешественник во времени, желающий остановить
ЭТО. Назовите ЭТО одним словом.

    3. Кто в фильме «Человек с бульвара Капуцинов» изготовил для мистера
Фёста операторскую будку?

Ответ:     1. Метель.     2. Выстрел.

    3. Гробовщик.

Источник(и):     1. http://dic.academic.ru/dic.nsf/dic_synonims/77637/     2. http://ru.wikipedia.org/wiki/11/22/63

    3. В тексте вопроса.


    1. Максим Поташев (Москва)

    2. Валерий Леонченко (Кишинев)

    3. Александр Василенко (Ростов-на-Дону)

Результат: 58/74

 ! 

Вопрос 3: После неудачного старта миланского «Интера» в чемпионате Италии один
спортивный журналист, размышляя о судьбе тогдашнего тренера Джан Пьеро
Гасперини, отметил, что ЕЕ в деле Гасперини будет ставить президент
Массимо Моратти. Назовите ЕЕ.

Ответ: Запятая.

Речь идет об известной фразе: «Казнить нельзя помиловать». Моратти
поставил запятую после слова «казнить».

Источник(и): http://www.football.ua/italy/news/142314.html

Владимир Войтюк (Сокаль)

Результат: 29/74

 ! 

Вопрос 4: На улице Молчания нельзя исполнять музыку, танцевать и веселиться.
Свадебные кортежи стараются ее объезжать. В каком европейском городе она
находится?

  • Ответ: Гамельн.
  • Зачёт: Хамельн.
  • Согласно легенде, Крысолов вел заколдованных детей прочь из города
    именно по этой улице, и траур по погибшим сохраняется до сих пор.

Источник(и):     1. http://www.sovsekretno.ru/magazines/article/1616

    2. http://ru.wikipedia.org/wiki/Гамельнский_крысолов

  1. Вадим Кузмич (Логойск — Минск)
  2. Результат: 16/74

 ! 

Вопрос 5: Главный герой романа Умберто Эко «Баудолино» — прекрасный рассказчик,
постоянно норовящий приврать, историк, книжник, искатель приключений.
Его прототипами называют двух известных итальянцев, первый из которых
появился на свет в 1883 году, а второй — в 1932 году. Назовите обоих.

Ответ: Пиноккио, [Умберто] Эко.

Источник(и): http://lib.rus.ec/b/193226/read

Юрий Трухан (Львов)

Результат: 19/74

 ! 

Вопрос 6: Двумя словами, начинающимися на одну букву, можно назвать и Генриха IV,
и Орсона Уэллса, и Савву Ефимова. Кое-кого из его соседей тоже можно так
назвать. А вот персонажа, прототипом которого некоторые литературоведы
считают Горького, формально так назвать нельзя. Напишите эти два слова.

Ответ: Муж Маргариты.

Жена Генриха IV — Маргарита Наваррская, жена Уэллса — Рита Хейворт
(Маргарита Кансино), Савва Ефимов женился на Маргарите Павловне, до того
ее мужем был Хоботов, Костик Ромин тоже женился на Маргарите. Горький,
по одной из теорий, был прототипом Мастера.

Источник(и):     1. http://ru.wikipedia.org/wiki/Хейворт,_Рита     2. Л. Зорин. Покровские ворота.

    3. http://ru.wikipedia.org/wiki/Мастер_(персонаж)

  • Максим Поташев (Москва)
  • Результат: 22/74

 ! 

Вопрос 7: Столкнувшись с непривычными заграничными реалиями, наши бывшие
соотечественники довольно быстро нашли выход: взяли обычную двухлитровую
пластиковую бутылку и прорезали в ней несколько отверстий. В качестве
чего они стали использовать эту бутылку?

Ответ: В качестве смесителя. Незачет: Душ.

Дмитро Коноваленко ділився досвідом у сфері екстрадиції та Інтерполу на lbs criminal talks №3

    Дело было в Англии, где смесители не предусмотрены.

Источник(и):

Дослідження Трансперенсі Інтернешнл засвідчило досить високий ступінь корупційних ризиків у сфері оборони та безпеки України — Дмитро Коноваленко

Про мінімізацію ризиків кримінально-правових наслідків тендерних процедур у ВПК розповів слухачам спецкурсу Legal High School Дмитро Коноваленко, адвокат з питань екстрадиції та Інтерполу АО Mitrax.

Оцінюючи корупційну складову у тендерних процедурах у сфері ВПК, він послався на дослідження громадської організації Трансперенсі Інтернешнл «Оборона та безпека», яка оприлюднила індекс доброчесності в оборонному врядуванні Східної та Центральної Європи.

Відповідно до цього дослідження, яке окремим елементом містило аналіз закупівель, у 2020 році Україна отримала 41 бал зі 100, таким чином, на думку лектора, засвідчено досить високий ступінь корупційних ризиків у сфері оборони та безпеки України.

Ключовими проблемами у закупівлях для потреб оборонного комплексу, на які звертають увагу дослідники з Трансперенсі Інтернешнл є закупівля через посередника, яким виступає концерн «Укроборонпром», низька прозорість і зовнішній нагляд за оборонними закупівлями.

Аналізуючи закупівлі за 2018 рік, Дмитро Коноваленко відзначив, що 45% їх узагалі були засекречені, а понад 38% відбувалися через єдиного постачальника без конкурентної процедури.

Лектор відзначив поліпшення ситуації в галузі і пов’язує це із ухваленням нового Закону «Про оборонні закупівлі», який покликаний підвищити прозорість тендерних процедур і посилити відповідний нагляд за процесом закупівель.

Аналізуючи кримінально-правові ризики у сфері оборонних закупівель, він зазначив, що будь-які закупівлі, пов’язані з бюджетними коштами, є апріорі ризикованими.

Говорячи про можливість мінімізації цих ризиків, Дмитро Коноваленко відзначив різні підходи правоохоронних органів до кваліфікації таких діянь та відсутність чіткої підслідності, адже злочини у сфері ВПК розслідують і Національна поліція, і Державне бюро розслідувань.

Отже, немає чіткого розуміння, як потрібно кваліфікувати ті чи інші дії суб’єктів закупівлі. «Є досить великий сегмент кваліфікації за різними статтями Кримінального кодексу України дій щодо тих чи інших оборонних закупівель», — наголосив він.

Найбільш популярною кваліфікацією, за словами лектора, є стаття 191 Кримінального кодексу України, яку намагаються використовувати практично в усіх кримінальних провадженнях, де йдеться про невиконання або неналежне виконання оборонних замовлень. Предметом активного аналізу правоохоронних органів стає збільшення фінансування за контрактом, укладеним внаслідок закупівлі, — чи були підстави для збільшення ціни і наскільки вони обґрунтовані.

З цього приводу Дмитро Коноваленко проаналізував для слухачів спецкурсу Legal High School відомий кейс НАБУ щодо компанії «Трейд Комодіті» за підозрою у розкраданні бюджетних коштів у ході закупівлі палива для потреб Міністерства оборони України. У цій справі суд став на сторону підприємства, яке змогло належним чином довести коливання ціни.

Наука Онлайн » Підстави відмови у екстрадиції особи: сучасні тенденції застосування

Юридичні науки

УДК 343.13:341.44

  • Решетняк Карина Юріївна
  • студентка
  • Київського національного університету імені Тараса Шевченка
  • ПІДСТАВИ ВІДМОВИ У ЕКСТРАДИЦІЇ ОСОБИ: СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЗАСТОСУВАННЯ

Анотація. У статті визначено підстави відмови у екстрадиції та проаналізовано їх законодавче закріплення на національному та міжнародному рівнях. Запропоновано доктринальний підхід до класифікації підстав відмови у видачі особи та наведено його співвідношення з нормами міжнародних конвенцій.

У статті наголошено на проблемі захисту прав і основоположних свобод людини та громадянина при проведенні процедури екстрадиції.

Також названо застосовуваний у ЄС метод вирішення зазначеного питання, та проаналізовано доцільність імплементації його до національного законодавства з метою пришвидшення прийняття рішення про екстрадицію, або відмову у видачі.

Ключові слова: екстрадиція, видача особи, європейський ордер на арешт, відмова у екстрадиції, підстави відмови у екстрадиції. 

Постановка проблеми. Криміногенна ситуація у світі зумовлює необхідність міжнародного співробітництва у сфері боротьби зі злочинністю, найпоширенішою формою якого є надання правової допомоги. Одним з основних видів такої допомоги є видача злочинців (екстрадиція).

Однак існують випадки за яких шкода від застосування цього інституту може перевищити відвернену, тож саме з цієї причини законодавством України та міжнародними актами передбачено підстави відмови у екстрадиції. Поширення умов і принципів світової спільноти на правовий простір змушує й національні інституції реформувати систему права загалом та її окремі галузі.

Цей інститут безспірно довів свою ефективність, однак через стрімкий розвиток світової науки він має усі підгрунтя до подальшого вдосконалення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Підстави відмови у екстрадиції масштабно окреслені у працях таких дослідників як Татаров О.Ю., Сьомака Н.А., Бандурка О.М.,. Тертишник В.М та інших. Серед науковців, які займалися вивченням інституту екстрадиції, також варто назвати О.Є. Устюгову, І.Я. Фойницького, В.П. Шибіко та інших.

Метою дослідження є наукове осмислення та порівняння законодавчого закріплення підстав відмови у екстрадиції у міжнародній площині та на рівні національного законодавства, виокремлення проблематики пов’язаної із вирішенням питання про відмову у екстрадиції та виклад методу вдосконалення поставленого питання.

Виклад основного матеріалу дослідження. Підстави відмови у екстрадиції врегульовано не лише законодавством України, а й багатьма міжнародними актами. Загальні положення визначені Кримінальним процесуальним кодексом України. Зокрема ст. 589 зазначає, що іноземній державі відмовляється у видачі особи за наступних умов.

Перша і основна підстава, це наявність у особи, стосовно якої надійшов запит про видачу, громадянства України на момент прийняття рішення про екстрадицію. По-друге, за законодавством України покарання злочин, за який запитано видачу, не передбачає позбавлення волі.

Читайте также:  Юрист: мошенничество и 6 правил безопасного онлайн-шоппинга

Також важливо вказати, що не може бути видана особа, щодо котрої існує реальний ризик застосування смертної кари, знущань або негуманного поводження у запитуючій країні. По-третє, відповідно до законодавства України вичерпаний строк для притягнення особи до кримінальної відповідальності або виконання вироку щодо злочину, за який особу мало бути екстрадовано.

По-четверте, за умови, якщо процедурні аспекти екстрадиції були порушені з боку компетентного органу запитуючої держави. До таких порушень законодавець відносить ненадання матеріалів або даних, без яких неможливе прийняття рішення щодо екстрадиції особи, на вимогу компетентного органу України.

Також відмові у видачі особи можуть посприяти зобов’язання України за міжнародними договорами. У разі наявності суперечності запитуваної видачі міжнародним договорам України, остання залишає за собою право відмовити у видачі.

У зв’язку із останніми подіями на території України законодавець цілком логічно залишив за собою право не видавати особу, якщо є обґрунтовані підстави вважати, що така видача входить у дисонанс із інтересами національної безпеки України. Важливо зазначити, що наведений перелік не є вичерпним, тобто можуть виникати і інші підстави відмови у екстрадиції, зокрема у випадку їх визначення міжнародними нормативно-правовими актами. [1].

Також окрім переліку підстав відмови у екстрадиції, наведеного ч. 1 ст. 589 КПК України, ч. 2 вказаної статті передбачено , що не можуть бути видані наступні категорії осіб: тим, що надано статус біженця, статус особи, яка потребує додаткового захисту, або тимчасовий захист в Україні.

Вказані категорії осіб не можуть бути видані іноземній державі, де їх здоров’ю, життю або свободі загрожує небезпека за ознаками раси, віросповідання (релігії), національності, громадянства (підданства), приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Виключення можливі лише за випадків прямо передбачених міжнародними договорами, зобов’язання за якими взяла на себе України. На це вказує також Постанова Пленуму Верховного Суду України від 2004 р. № 16.

Виникає логічне питання, як бути з особами, котрі мають множинне громадянство. Водночас п. 1 ст. 2 Закону України Про громадянство України 2001 р. визначає, що законодавство України про громадянство ґрунтується на принципі єдиного громадянства – громадянства держави Україна.

Водночас відповідно до цього закону, в нашій державі не виключається можливість поліпатризму, але у відносинах з Україною, включаючи випадки процедури екстрадиції, особа буде визнаватися тільки як громадянин України, котрий знаходиться під захистом і піклуванням нашої держави [2].

На нашу думку, також необхідно враховувати думку особи, яка підлягає процедурі екстрадиції, та дізнатися те, громадянином якої держави вона себе вважає.

Підстави для відмови у здійсненні екстрадиції у кримінальному судочинстві можна умовно розподілити на дві групи: обов’язкові та факультативні.

Обов’язковими підставами відмови у екстрадиції є обставини, при виникненні котрих, за нормами міжнародних договорів України, які мають пріоритет у застосуванні на території України, запитуючій державі надається відмова у видачі особи.

До обов’язкових підстав відмови у екстрадиції слід віднести обставини, при виникненні яких за нормами міжнародних договорів України у держави виникає право, а не обов’язок відмовити у екстрадиції, але у внутрішньому законодавстві України такі обставини визнані обов’язковими для відмови у екстрадиції. [3, с. 389].

За Європейською конвенцією про видачу правопорушників, 1957 року до обов’язкових підстав відмови у екстрадиції належать наступні правопорушення: 1) політичні або пов’язані з ними (ч. 1 ст.

3); 2) запит про видачу був зроблений з метою переслідування або покарання особи на підставі її раси, релігії, національної приналежності чи політичних переконань або становище такої особи може бути зашкоджене з будь-якої з цих причин (ч. 2 ст. 3); 3) військового правопорушення, яке не є правопорушенням за звичайним кримінальним правом (ст.

4); 4) вже було проголошено остаточне рішення щодо відповідної особи – правило «Non Bis In Idem» (ст. 9); 5) закінчення строку давності (ст. 10). До факультативних підстав за Конвенцією пропонується відносити наступні причини відмови: 1) у видачі своїх громадян (ст. 6); 2) правопорушення, вчиненим на території запитуваної держави (ст. 7); 3) запитуваною стороною вже ведеться переслідування за це правопорушення (ст. 8); 4) запитуючою державою передбачене покарання у вигляді смертної кари (ст. 11) [4].

Обов’язкові підстави прийнято вважати безумовними щодо відмови у видачі, однак на практиці все ж таки за запитуваною державою залишається «останнє слово».

Наведемо приклад, австралійський журналіст і програміст Джуліан Ассанж у 2010 році розмістив на сайті WikiLeaks конфіденційні відомості про незаконні дії органів державної влади США.

У результаті, він був вимушений виїхати з держави і переїхати до Швеції, де у подальшому його звинуватили у вчиненні іншого правопорушення.

Проте, під час розгляду справи адвокати Ассанжа заявили, що пред’явлені звинувачення являються політизованими і мають відношення до його діяльності в США [5, с. 149]. Таким чином, ми спостерігаємо в питаннях екстрадиції дії, які направлені на формування обвинувачення особи на інших підставах, що у свою чергу можна трактувати як спробу обійти норми Європейської конвенції про видачу правопорушників.

Основною проблемою при відмові у екстрадиції, безумовно, є дотримання прав людини під час прийняття рішення про відмову. Норми, визначені міжнародними актами та національним законодавством за своїм формулюванням є такими, що можуть бути розтлумачені двояко, як вбачається з вищенаведеного прикладу.

Це створює значний люфт для маніпуляцій та перетворює істинно правовий процес видачі правопорушника на «екстрадиційні торги» між державами. Необхідність прийняття рішення про екстрадицію особи розпочинає процес переговорів, що обертається тривалим перебуванням людини у в’язниці до суду, а іноді і без суду.

Зрозуміло, що більш чіткі норми не дозволять охопити усе різноманіття ситуацій, пов’язаних із екстрадицією особи, що незмінно призведе до порушень прав людини, тому пропонуємо максимально регламентувати інший аспект. Як стверджує академік О.М. Бандурка, міжнародне співробітництво в питаннях боротьби зі злочинністю основною своєю метою ставить захист прав і свобод людини [6, с. 78].

Відповідно держави мають всебічно спряти пришвидшенню переговорів, тому, на нашу думку, доцільно, з огляду на активні інтеграційні процеси в Україні, врахувати міжнародний досвід.

Так, у межах Європейського Союзу функціонує більш скорочена у часі процедура – Європейський ордер на арешт (ЄОА).

Це судове рішення, на підставі якого здійснюється примусова видача осіб із території однієї держави – члена ЄС на територію іншої держави – члена ЄС із метою притягнення до кримінальної відповідальності та покарання.

Це рішення суду, що видається державою –членом ЄС із метою арешту та приводу до суду іншою державою – членом ЄС особи, яка розшукується за підозрою у вчиненні злочину, з метою виконання покарання у вигляді позбавлення волі або запобіжного заходу – взяття під варту [7, с. 134].

Варто зазначити, що національне законодавство в цьому питанні не залишилося осторонь. Верховна Рада України прийняла Закон від 02. 10.

2018 «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України у зв’язку з ратифікацією Третього додаткового протоколу та Четвертого додаткового протоколу до Європейської конвенції про видачу правопорушників».

З його ухваленням до законодавчого базису України імплементовано положення Третього та Четвертого додаткових протоколів до Європейської конвенції про видачу правопорушників. Відповідно до вищевказаних документів, особа має право просити про застосування спрощеного порядку видачі одразу ж після затримання.

Таке нововведення позбавить необхідності отримання державою формального запиту про видачу особи.

Відповідно до вищезазначеного нормативно-правового акту, видача особи, стосовно якої прийнято рішення про екстрадицію у спрощеному порядку, проводиться протягом 10 робочих днів з дня повідомлення про зазначене рішення компетентного органу іноземної держави. Також за законодавством не допускається відстрочення фактичної передачі особи з підстав, визначених ст. 592 КПК України. Окреслені нововведення спонукають до скорочення строку перебування особи з метою її екстрадиції іншій державі під вартою на території України.

На нашу думку, такі зміни у законодавстві засвідчують, що вектор пріоритетів держави звернений на забезпечення прав та свобод людини. Однак за доцільне вважаємо звернути увагу та запропонувати на озброєння законодавцю інший аспект. Для ЄОА визначена специфічна сфера застосування ст. 2 рамкового Рішення від 2002 р.

Так, ЄОА може видаватись щодо діянь, за які законом держави-члена, що видає ордер, передбачено покарання або захід безпеки, пов’язаний із позбавленням волі із верхньою межею не менше 12 місяців, або коли вже було призначено покарання – щодо обвинувальних вироків, які передбачають засудження до позбавлення волі не менше ніж на 4 місяці.

Вірогідно, що цей досвід не буде сприйнятий законодавцем у світлі євроінтеграційних процесів, і під сумнів може бути поставлена необхідність дублювання в національному законодавстві таких положень.

Однак беручи до уваги те, що строки євроінтеграції чітко не визначені, то доцільним є імплементувати схожі положення, задля забезпечення прав та основоположних свобод людини і громадянина.

Читайте также:  Adoption in ukraine. actions and procedure

Література

Вас разыскивает Интерпол: приговор или всё же есть выход

О работе организации по поиску преступников слагают легенды, снимают фильмы и рассказывают много интересных историй, но большинство из них они не соответствуют действительности. На деле Интерпол не участвует в расследованиях и не содержит штат собственных агентов, не занимается сыском.

Интерпол — механизм, система международного сотрудничества в борьбе с транснациональной преступностью. Организация предоставляет правоохранительным органам набор инструментов и возможностей для координации совместных действий. Среди них — защищённая коммуникационная сеть, базы данных, международные уведомления.

Как пояснил News.

ru член Инвестиционно-миграционного совета в Женеве, учредитель компании «Второй паспорт» Юрий Моша, вместо этого сотрудники Интерпола работают с многочисленными базами данных и предоставляют информацию по требованию правоохранительных органов каждой из 192 стран, которые являются членами организации. В этих странах есть национальные центральные бюро (НЦБ), куда блюстители порядка направляют информацию. В Интерполе её изучают и присваивают соответствующую категорию опасности (цветовой угол):

«жёлтый» — человек пропал без вести; «синий» — обвиняемый или осуждённый скрылся и необходимо установить его местоположение; «зелёный» — люди, представляющие потенциальную опасность, по мнению правоохранительных органов той или иной страны (рецидивисты, активные члены банд, опытные мошенники, уже попадавшиеся ранее, и другие преступники); «красный» — разыскивается для ареста и последующей выдачи стране по запросу.

«Красная» маркировка означает, что сотрудники Интерпола координируют действия своих коллег таким образом, чтобы как можно быстрее задержать и выдать преступника тому государству, которое его разыскивает.

Интерпол эффективно справляется с несговорчивыми предпринимателями

К сожалению, Интерпол уже давно является инструментом наказания не только настоящих преступников, но и честных людей, которые не угодны власти. Так, во времена правления Адольфа Гитлера службу возглавлял его помощник, использующий своё влияние для поимки опасных для фашистского режима людей.

С тех пор, утверждает Юрий Моша, мало что изменилось и государства прибегают к помощи Интерпола, когда нужно вернуть и перемолоть в жерновах очередного журналиста-правдоруба или же упрямого предпринимателя, не желающего отдавать свой бизнес.

Юрий Моша, член Инвестиционно-миграционного совета в Женеве

Шантаж, взятки, незаконное преследование — вот лишь малая часть дел, которые проводятся благодаря поддержке Интерпола, пусть даже там о низменных мотивах ничего и не знают.

Случаи, когда на бизнесменов фабрикуют уголовные дела, довольно часты. И если это всё же произошло и человек пытается покинуть территорию государства, то страны, состоящие в Интерполе, угрожают ему преследованием при въезде на их территорию. А правосудие всегда готово обвинить и осудить предпринимателя на его родине. Получается замкнутый круг.

При этом, как утверждают эксперты, сотрудники Интерпола иногда могут и не проверить правдивость сведений, поступающих от стран, входящих в организацию. Вот и получается, что, например, в США человека выдают после детального разбирательства лишь в том случае, если он действительно совершил преступление, а не является жертвой преступления. Интерпол же действует прямо противоположным образом.

Что делать, если вас преследует Интерпол?

Находясь в России, можно попытаться повлиять на процесс и совершать это надо как можно быстрее. Делается это в несколько этапов:

Обжалование решения следователя по объявлению в розыск в суде. Ходатайство в Генеральную прокуратуру.

Просьба провести проверку на предмет экстрадиции и контроль за её выполнением (информация по человеку должна быть обновлена в базе данных ГИАЦ МВД) поможет отменить поиски и проверки личности в РФ.

Жалоба в Комиссию контроля за интерпол-архивами. Действия независимого подразделения Интерпола помогут удалить неправдивые сведения из базы международного агентства.

При нахождении за пределами РФ необходимо обратиться к адвокату, который будет действовать в соответствии с национальными особенностями правосудия.

Но прежде следует завершить все дела, способные бросить тень на вашу репутацию. Например, судебные споры с деловыми партнёрами, процессы ликвидации бизнеса, незакрытые контракты.

Затем надо приступить к изучению вопроса — убедиться в возможности въезда на территорию других государств (нередко информация имеется в открытом доступе), запросить выписку из упомянутого выше ГИАЦ МВД, и если своё имя там будет найдено, необходимо немедленно начинать процесс обжалования действий прокурора или следователя, обратившись в суд.

Служители Фемиды зачастую даже не направляют повестку на допрос до объявления человека в розыск, а такое преследование полностью незаконно.

Получение политического убежища

Получение политического убежища является одним из способов забыть о коррумпированности судебной и правоохранительной систем и уехать строить новую жизнь. Обзавестись новым гражданством можно почти во всех государствах, но для этого действуют определённые условия.

Скажем, прожить некоторое время в стране и сдать экзамен, говорит Юрий Моша. Например, в США после получения green card для политического убежища на полноценное гражданство можно подавать лишь спустя пять лет.

При этом никто не будет «валить» вас каверзными вопросами, но язык и минимальное знание истории страны просто необходимы.

Наиболее «тёплыми» странами для получения гражданства являются США и Великобритания — как по уровню жизни, так и по количеству предоставленных политических убежищ, в том числе и для россиян. Из стран Евросоюза лидируют Швеция, страны Балтии, а в последнее время к этой группе примкнула и Франция.

Для того чтобы получить убежище, предстоит доказать, что вы подвергаетесь незаконному преследованию со стороны властей. После того, как вам его предоставят, сотрудники Интерпола обязаны снять с вас все обвинения, но и тут есть вариант дополнительной подстраховки.

Параллельно с ожиданием убежища можно вести переговоры с Интерполом и пытаться доказать факт незаконного преследования со стороны властей и то, что сама международная полиция просто используется как инструмент давления. В ряде случаев это получалось сделать и с человека снимали обвинение.

Однако надо быть готовым к тому, что на слово Интерпол никому не поверит, поэтому необходимо подготовить пакет доказательств, а также подробно объяснить сложившуюся ситуацию.

Генерал-лейтенант милиции в отставке Александр Михайлов пояснил News.ru, что если человека объявляют в розыск через Интерпол, то эта организация и будет его искать. Но сам по себе Интерпол не может снять обвинение с разыскиваемого, он не имеет возможности отменить решение суда по аресту, которое вынесено какой-либо из стран.

Александр Михайлов, генерал-лейтенант милиции в отставке

Интерпол — это такая структура, которая занимается координацией и розыском преступников. Они как штаб-квартира получают запрос от той или иной страны с указанием определённых обстоятельств расследования разыскиваемого лица.

После этого следует рассылка в национальное бюро Интерпола, которое соответственно рассылает эти же документы по своим правоохранительным органам и спецслужбам. Вот, собственно, схема такая. Поэтому Интерпол как таковой не определяет — арестовывать человека или нет. Это не суд.

Он выполняет запрос страны, которая к нему обратилась.

Ориентировки «улетают» по национальным бюро, а каждая страна, куда в национальное бюро поступила информация, передаёт их в правоохранительные органы. И в случае попадания человека в поле зрения полиции принимается решение по его задержанию.

Генерал-лейтенант милиции в отставке подчеркнул, что сотрудники Интерпола отбирают основания, по которым разыскивается человек. То есть если там видят, что как таковых оснований по материалам дела недостаточно, то страна будет определять — надо ли задерживать человека.

Но тем не менее они сориентируют ту же самую Россию, что разыскиваемый человек обнаружен и живёт по определённому адресу и в случае предоставления дополнительных сведений или полномочий будут применены меры к нему.

«Но любая страна при выдаче преступников руководствуется своими нормами. То ли выдавать по этой статье, то ли не выдавать вообще по каким-то там причинам. Поэтому Интерпол — это в основном координатор поиска», — сообщил Михайлов.

Однако могут быть всякие технические ошибки — например, устаревшие базы данных Интерпола, подтверждает Михайлов.

По его словам, в том случае если подозреваемый чувствует свою невиновность, то он должен выходить на контакт с теми органами, которые его разыскивают. Без этого его никто с учёта по розыску не снимет.

В этой связи оправдываться ему надо не перед Интерполом, а перед той страной, которая его разыскивает.

Читайте также:  Как заморозить кредит: основания, процедура и практические советы

Со своей стороны адвокат правового центра «Человек и закон» Александр Спиричев пояснил News.ru, что если человека разыскивает Интерпол, значит, в определённой стране к нему появился «интерес» в правоохранительных органах.

На него, возможно, возбуждено уголовное дело, и он объявлен в розыск, — сказал адвокат.

По его словам, сам факт нахождения в розыске по линии Интерпола — не приговор. Арест и экстрадицию можно предотвратить.

А юрист Александр Желватых пояснил порталу, что полномочия у Интерпола весьма ограничены.

Александр Желватых, юрист

Основная их задача — составление международных баз данных преступников, фальшивых документов, отпечатков пальцев и т. д., которыми может пользоваться полиция страны — участника Интерпола.

Чтобы попасть в розыск Интерпола, подчёркивает юрист, нужно совершить некое тяжкое преступление и сбежать за границу.

Однако при этом не исключён и риск ошибки следователя: к примеру, был случай, когда предприниматель уехал из России в Азию по семейным обстоятельствам, на родине в отношении него возбудили уголовное дело по признакам мошенничества на основании отзывов о его компании в Интернете. Поскольку его не было в России, он был объявлен в международный розыск.

Процедура обжалования розыска затруднена и фактически напрямую не урегулирована, сетует юрист.

В теории есть возможность обжалования действий Интерпола в Европейском суде по правам человека, но нужно помнить, что в этом случае необходимо будет доказать политический характер дела.

Наиболее вероятной возможностью обжалования будет оспаривание, к примеру, задержания по законодательству государства, по запросу которого разыскивался человек. Но это будет возможно уже после выдачи гражданина государству.

Доставка из-за границы: Как работает Интерпол

Аэропорт. Правоохранители в спецформе выламывают руки неприметному с виду мужчине, который, как окажется позже, является крупным оружейным бароном.

Злодея годами разыскивали полицейские всех государств мира, и вот наконец он оказался в руках Интерпола. Так могло бы выглядеть задержание Интерполом в художественном фильме.

На самом же деле голливудский имидж Международной организации криминальной полиции не всегда совпадает с реальным

123

Интерпол самостоятельно не занимается расследованиями, его сотрудники не носят с собой оружие, и для того чтобы привлечь их внимание, необязательно быть оружейным бароном. 9 ноября польские пограничники по запросу России через Интерпол задержали одного из лидеров УНА-УНСО, ветерана АТО Игоря Мазура «Тополю».

РФ обвиняет его в якобы боевых действиях против ее войск в Чечне. Позже вице-спикер Польши Малгожата Гошевска заявила, что задержание Мазура является «исключительно техническим» шагом, а внесение его в реестр задержаний Интерпола — это «наглядный пример использования Кремлем институтов международного права для политической мести».

Исходя из этого, мы решили напомнить, что такое Интерпол и почему не стоит попадаться ему на глаза.

Интерпол – это полиция?

Не совсем. Даже несмотря на то что полное официальное название звучит как Международная организация уголовной полиции. Главная функция Интерпола – составление и поддержка разных баз данных, которыми могут пользоваться правоохранительные органы 194 стран — участниц организации. Украина тоже в этом списке.

Интерпол

На официальном сайте говорится, что Интерпол помогает правоохранителям из этих стран работать совместно, чтобы «сделать этот мир более безопасным». «Для этого мы даем им (правоохранителям, — ред.) возможность обмениваться и получать доступ к данным о преступлениях и преступниках, а также предлагаем широкий спектр технической и оперативной поддержки», — говорится в сообщении.

Организация располагает обширной базой преступников, украденных и фальшивых документов, отпечатков пальцев, ДНК, угнанных автомобилей, похищенных предметов искусства и оружия.

Согласно уставу Интерпола, ему категорически запрещается осуществлять какое-либо вмешательство или осуществлять деятельность политического, военного, религиозного или расового характера. «Все наши действия являются политически нейтральными и предпринимаются в рамках действующих законов разных стран», — сказано в документе.

Структура Интерпола

В состав Международной организации уголовной полиции входят Генеральная ассамблея, Генеральный секретариат, Исполнительный комитет, Национальное центральное бюро и советники.

Генеральная ассамблея (собирается ежегодно) является высшим органом организации. Председательствует на ней избираемый президент Интерпола. Сейчас это представитель Южной Кореи Ким Чон Ян.

Президент Интерпола Ким Чон Ян
123

Текущая работа возложена на постоянно действующий Генеральный секретариат, которым руководит генсек Юрген Сток (избран в 2014 году). Исполнительный комитет – это совещательный орган Интерпола.

Больше внимания уделим Национальному центральному бюро (НЦБ) – органу, который существует в каждой из стран, входящих в Интерпол. Да, у нас он тоже есть. В Украине им выступает Национальная полиция. Его задача – взаимодействовать с различными правоохранительными учреждениями страны, с НЦБ других стран и Генеральным секретариатом Интерпола.

Оттенки розыска

Мы не просто так остановились на НЦБ. Именно туда правоохранительные органы направляют материалы и документы, имеющие прямое отношение к международному полицейскому сотрудничеству.

Затем эту информацию местное бюро Интерпола направляет в НЦБ других стран и Генеральный секретариат. Ее маркируют по категориям опасности, после чего Интерпол выпускает так называемые цветные уведомления, или «карточки»:

«красная карточка» (Red Notice), значит, что разыскиваемого человека нужно как можно быстрее задержать и выдать тому государству, которое его разыскивает. При этом «красные» уведомления не являются ордером на арест – Интерпол не может заставить правоохранительные органы любой страны арестовать кого-либо.

По состоянию на сегодня в базе организации существует около 58 тыс. действующих «красных» уведомлений, около 7 тыс. из них являются общедоступными.

123

Например, «красной карточкой» в базе Интерпола было помечено досье на бывшего президента Украины Виктора Януковича. Это означает, что он подлежал задержанию и экстрадиции в Украину. Позже Януковича и его сына сняли с розыска.

  • «желтая карточка» (Yellow Notice) выпускается для того, чтобы помочь государствам — членам организации найти пропавшего человека или идентифицировать человека, который не может себя идентифицировать;
  • «синяя карточка» (Blue Notice) издается с целью установления контроля за передвижением и местонахождением лица, подозреваемого или обвиняемого в совершении преступления. Иными словами, такое уведомление используется для наведения справок о человеке в интересах следствия;
  • «зеленая карточка» (Green Notice) выпускается, чтобы предупредить о преступной деятельности лица, которое считается угрозой общественной безопасности. Зачастую речь идет о рецидивистах, активных членах банд, мошенниках, уже попадавшиеся ранее, или других преступниках;
  • «фиолетовая карточка» (Purple Notice) – предоставление информации о способах, процедурах, объектах, устройствах, или тайниках, используемых преступниками;
  • «черная карточка» (Black Notice) обозначает информацию о неопознанных телах;
  • «оранжевая карточка» (Orange Notice) – предупреждение о событии, человеке, объекте или процессе, который представляет неизбежную угрозу и опасность для людей или имущества.

Существует еще седьмая разновидность этих «карточек» – это специальное уведомление Совета безопасности Организации объединенных наций. Его цель – информировать членов Интерпола о том, что физическое или юридическое лицо подлежит санкциям ООН.

Интерпол

Стоит отметить, что у всех желающих есть возможность ознакомиться с частью «красных», желтых» и «санкционных карточек» на сайте Интерпола. Остальные «цвета» доступны только для внутреннего пользования.

Можно ли добиться изъятия данных из базы?

Можно. Для этого необходимо либо подготовить обращение в Генеральный секретариат Интерпола и Комиссию по контролю файлов, либо попробовать добиться удаления информации через Национальное центральное бюро.

На сегодня самый популярный способ добиться удаления данных из базы Интерпола – доказать, что дело против вас было политически мотивированным. Еще один способ – убедить Международную организацию уголовной полиции, что в стране, требующей вашей выдачи, нарушаются базовые права человека.

А я могу быть в базе Интерпола?

Узнать это можно, проверив данные на сайте организации. Но, как мы отмечали ранее, в публичном доступе есть только часть информации по «красным», «желтым» и «санкционным карточкам».

Интерпол

Тем более на сайте Интерпола никоим образом нельзя узнать о существовании так называемой «рассылки» (diffusion) в отношении человека. А это еще один, довольно распространенный способ объявить определенное лицо в розыск. В отличие от цветных уведомлений, «рассылки» не попадают в публичную базу.

В таком случае для того. чтобы получить необходимую информацию, придется обратиться с запросом либо в Национальное центральное бюро, либо непосредственно в Комиссию по контролю за документами Интерпола.

Ссылка на основную публикацию