Договір доручення загальна характеристика.

Договір доручення загальна характеристика.

Швидкий ритм сучасного життя змушує людей перекладати свої справи та обов'язки на інших. Через роботу, турботу про родину часто не залишається часу на інші, не менш важливі справи. І якщо посилку з іншої країни прямо до дверей може доставити кур'єр, то отримання заробітної плати не довіриш першому-ліпшому знайомому.

Все більшого поширення набуває таке явище, як делегування повноважень з укладанням договору доручення та підписанням довіреності в цивільному обороті.

Повіреним в цьому випадку часто виступає юрист, який може здійснювати від імені довіритель різноманітні дії: купівлю-продаж майна, представляти юрибичних осіб фізичних осіб під час здійснення державної реєстрації.

Користуйтесь довідником: Стаття 1000. Договір доручення

Укладання договору доручення

Згідно цивільного законодавства, за договором доручення одна сторона (ПОВІРЕНИЙ) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (ДОВІРИТЕЛЯ) певні юридичні дії. Суть договору полягає у прописанні конкретних юридичних дій, способу та строків їх виконання.

Слід памятати, що лише довіритель має права та обов'язки, повірений є лише дистанційним представником довірителя.

Наприклад, у випадку підписання договору між компаніями А і Б, представництва які знаходятся у різних містах, щодо купівлі нерухомості, майнове право лишається за компанією-покупцем, а не за повіреним, який його купив з дорученням.

Чим відрізняються договір доручення та довіреність

Дові́реність — письмове уповноваження, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами і має свій строк чинності.

Договір доручення є більш широким понянттям і згідно зі ст. 1000 ЦК за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Згідно з ч. З ст. 244 ЦК основною метою довіреності є засвідчення факту уповноваження особи на вчинення певних юридичних дій. Натомість основною метою договору доручення є визначення умов такого уповноваження.

Наприклад, якщо між сторонами укладений договір доручення, метою якого є купівля автомобіля за кордоном для довірителя, предметом такого договору є укладення повіреним договору купівлі-продажу із закордонним продавцем в інтересах довірителя (вчинення юридичних дій).

Повноваження повіреного на укладення договору купівлі-продажу, на сплату митних, податкових та інших платежів під час його оформлення, перетину кордону, а також на керування придбаним для довірителя автомобілем тощо підтверджуються довіреністю.

Умовами договору доручення є процедура доставки автомобіля довірителю, виплата винагороди повіреному тощо, тобто, дії, які є необхідними для виконання договору доручення.

Користуйтесь консультацією: Придбання автомобіля по «генеральній» довіреності

Що необхідно включити в договір доручення?

Найважливішою умовою є визначення предмету договору. Вони мають бути прописані максимально чітко, зрозуміло, з використанням формулювань, які не можуть бути двояко трактовані. Обов'язково потрібно окреслити межі повноважень, права, обов'язки обох сторін.

також необхідно встановити відповідальність у випадку невиконання прописаних домовленостей будь-якою із сторін. Окремо слід винести умови оплати, термін чинності договору, винагороду повіреного.

Не зайвим буде нотаріально засвідчити договір доручення, їхоча це не є обов'язковим.

Договір до рученя і інші види цивільно-правових договорів

У цивільному праві існує ряд договорів, які мають спільні риси з договором доручення.

Наприклад, договір комісії. Цей договір полягає в тому, що одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату чинить один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Головна відмінність інститутів комісії та доручення полягає в тому, що комісіонер діє не від імені комітента (як повірений — від імені довірителя у договорі доручення), а від свого власного імені і предметом договору комісії є надання представницьких послуг у сфері торгівлі, а не правочин, як у випадку договору доручення.

  • Користуйтесь довідником: Стаття 1011. Договір комісії
  • Аналогічно, у договорі підряду, предметом договору є робота, яку одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
  • Користуйтесь довідником: Стаття 837. Договір підряду
  • Джерело: Юридичний ресурс «Протокол»

Договір доручення: правові аспекти

Договір доручення – один із досить поширених посередницьких договорів. Як його правильно оформити та які умови варто до нього включити, ви дізнаєтеся із цієї консультації.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст. 1000 Цивільного кодексу України від 16.01.03 р. № 435-IV (далі – ЦК). При укладенні цього договору необхідно керуватися нормами:

  • гл. 68 ЦК, присвяченої договорам доручення;
  • гл. 17 ЦК, що регулює представництво.

Як випливає з визначення, сторонами договору є повірений і довіритель.

Будь-яких особливих законодавчих вимог до них не встановлено, тобто в ролі повіреного та довірителя можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи, причому останні можуть не мати статусу суб'єктів підприємницької діяльності.

У цьому відмінність договору доручення від агентських договорів, у яких обидві сторони повинні бути суб'єктами господарювання – юридичними особами або приватними підприємцями (ст. 295 ГК).

Функції повіреного може виконувати комерційний представник – особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 243 ЦК). Комерційний представник може одночасно «служити» декільком сторонам правочину.

Крім того, такому повіреному довіритель може відразу надати право відступати від його вказівок в інтересах довірителя без попереднього запиту (ч. 2 ст. 1004 ЦК).

Правда, у такому випадку комерційний представник зобов'язаний в розумний строк проінформувати довірителя про допущені відступлення (якщо інше не передбачене в договорі).

Суть договірних відносин за договором доручення – вчинення певних юридичних дій повіреним від імені та за рахунок довірителя. Це можуть бути дії, пов'язані з укладанням або виконанням договорів, а також процесуальні дії, складання актів.

Дії, які доручено вчинити повіреному, повинні бути (ч. 1 ст. 1003 ЦК):

  • правомірними (тобто повірений зобов'язаний діяти суворо в рамках закону та договору);
  • конкретними (у договорі слід чітко вказати, які саме дії повинен виконати повірений, яким способом, у який строк і т. п.);
  • здійсненними (доручення можна виконати відомими та доступними повіреному засобами).

Зверніть увагу: юридичні дії, учинені повіреним, спричиняють виникнення, зміну або припинення прав та обов'язків саме довірителя. Тобто за правочинами, укладеними повіреним, права та обов'язки набуває довіритель. Саме він може пред'являти третій особі претензії із приводу невиконання або неналежного виконання договору.

Договір доручення укладається в простій письмовій формі (ст. 208 ЦК). За бажанням сторін він може бути засвідчений у нотаріуса. У цьому випадку в договорі слід передбачити, як будуть розподілені витрати на його нотаріальне посвідчення.

Договір доручення вважається укладеним із моменту його підписання сторонами, а якщо сторони вирішать засвідчити договір у нотаріуса, тоді з моменту такого посвідчення.

В обов'язковому порядку довіритель видає повіреному довіреність (ст. 1007 ЦК).

У довіреності треба вказати, які конкретно дії повинен учинити повірений (тобто застерегти обсяг його повноважень), а також дату складання (без неї довіреність вважається нікчемною, тобто недійсною) і строк дії.

Довіреність підписується довірителем (його уповноваженою особою, наприклад керівником підприємства) і скріплюється печаткою (для юросіб – обов'язково, якщо довіритель – приватний підприємець, то при наявності в нього печатки).

Форма довіреності на укладання правочинів повинна відповідати формі самого правочину (ч. 1 ст. 245 ЦК). Це означає, що якщо договір, який повинен укласти повірений, потребує нотаріального посвідчення, то й видана повіреному довіреність повинна бути засвідчена нотаріусом.

Договір уважається укладеним із моменту досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами договору. Для господарських договорів такими умовами є: предмет, ціна та строк дії. Саме ці умови рекомендуємо як найдетальніше викласти в договорі (див. зразок у кінці консультації).

  • Розглянемо умови, які слід включити до договору доручення.
  • Предмет договору
  • Предметом договору доручення є те коло юридичних дій, які потрібно виконати повіреному.

Повірений повинен діяти відповідно до отриманого доручення, тому суть доручення треба розкрити в договорі дуже чітко та зрозуміло. Наприклад, якщо доручення полягає в продажу товару довірителя, то слід указати всю необхідну інформацію про такий товар (вид, марка, модель і т. д.), а також його кількість, ціну, умови оплати та інші питання, що стосуються виконання доручення.

Зверніть увагу: у договорі доручення може бути передбачене виключне право повіреного на вчинення від імені довірителя всіх або частини юридичних дій (ч. 2 ст. 1000 ЦК).

При цьому також може бути обмежена територія, у межах якої буде діяти виключне право повіреного.

Читайте также:  И в печали, и радости... Муж и жена – одна сатана?

Наприклад, повіреному доручають продавати ексклюзивний товар, який виробляє довіритель, і в договорі вказують, що тільки цей повірений має право продавати його на території Сумської області.

Повірений може відступити від даного йому доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя. Однак таке відступлення можливе, якщо повірений не міг попередньо направити запит довірителю або не отримав від нього відповіді в розумний строк (ст.

1004 ЦК). Що мається на увазі під розумним строком, законодавством не визначено. Тому даний момент можна прописати в договорі, указавши, протягом якого строку повірений повинен отримати відповідь довірителя із приводу відступлення від його вказівок.

Виплата винагороди повіреному

Згідно зі ст. 1002 ЦК повірений має право на плату за виконання своїх обов'язків за договором доручення, якщо інше не встановлене договором або законом. Тому в договорі слід чітко прописати:

  • розмір винагороди;
  • строки її виплати;
  • форму оплати (готівкова, безготівкова).

Також не слід забувати, що довіритель зобов'язаний забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення, і відшкодувати йому фактичні витрати, понесені при виконанні доручення (виходячи з визначення договору доручення, наведеного в ст. 1000 ЦК, де сказано, що доручення виконується за рахунок довірителя).

Виконання доручення

Повірений повинен виконати доручення особисто (ст. 1005 ЦК). Це пов'язане з тим, що під час підписання договору доручення довіритель погоджується на те, що його інтереси буде представляти конкретна особа, тобто має місце фактор довіри. При бажанні сторін у договорі можна передбачити умову про те, чи має право повірений передати виконання доручення іншій особі.

У договорі доручення може бути зазначений заступник, який при необхідності зможе виконати доручення за повіреного. У цьому випадку повіреному видається довіреність із правом передоручення, а він уже, у свою чергу, видасть заступнику нотаріально засвідчену довіреність згідно з вимогами ч. 2 ст. 245 ЦК.

Якщо ж у договорі доручення не зазначено конкретного заступника, а лише передбачена можливість передоручення, то при передачі виконання доручення заступнику повірений повинен повідомити про це довірителя (останній може відхилити запропоновану кандидатуру). При цьому повірений відповідає за вибір заступника, а не за результат виконання доручення.

Права та обов'язки сторін

Повірений зобов'язаний (ст. 1006 ЦК):

  • повідомляти довірителя (на його вимогу) про хід виконання доручення;
  • після виконання доручення або в разі припинення договору до виконання доручення повірений зобов'язаний повернути довірителю довіреність, строк дії якої ще не минув, і подати звіт про виконання доручення (із зазначенням вчинених ним дій і досягнутих результатів) і виправдувальні документи (рахунки, квитанції), якщо цього вимагають умови договору та характер доручення. Рекомендуємо закріпити в договорі умову про обов'язок повіреного подати звіт у письмовій формі;
  • після отримання від третіх осіб грошей, майна, документів відразу передати їх довірителю.

Повірений має право:

  • отримати винагороду;
  • відступити від вказівок довірителя;
  • отримати відшкодування фактичних витрат, понесених ним у зв'язку з виконанням доручення;
  • відмовитися від виконання доручення в односторонньому порядку (ст. 1008 ЦК).

Довіритель зобов'язаний:

  • видати повіреному довіреність на вчинення ним юридичних дій, зазначених у договорі (ст. 1007 ЦК). ;
  • виплатити повіреному винагороду (якщо, звичайно, договором не передбачене безплатне виконання доручення);
  • прийняти від повіреного все отримане ним від третіх осіб у процесі виконання доручення. Виняток становить випадок, коли повірений відступив від вказівок довірителя, а договором передбачена заборона на таке відступлення;
  • забезпечити повіреного необхідними засобами для виконання доручення та відшкодувати йому фактичні затрати, понесені при виконанні доручення. У даному випадку йдеться тільки про ті затрати, без яких дійсно не обійтися, наприклад на проживання, харчування, транспортування та зберігання товару і т. п. Інші витрати можуть бути відшкодовані повіреному, якщо були здійснені з відома та згоди довірителя.

Довіритель має право:

  • отримувати інформацію про хід виконання доручення;
  • отримувати звіти повіреного про виконання доручення;
  • скасовувати своє доручення в односторонньому порядку (ст. 1008 ЦК).

Як бачимо, права довірителя взаємопов’язані з обов'язками повіреного.

Строк договору

Із норм ст. 1001 ЦК випливає, що сторони можуть і не вказувати в договорі строк його дії. Однак рекомендуємо все-таки зафіксувати в договорі такий строк для конкретизації відносин. Крім того, для господарського договору строк його дії – це істотна умова, яка обов'язково повинна бути присутньою в договорі.

Як повинна бути оформлена шапка договору, який буде укладати повірений із третіми особами, адже в цьому випадку повірений виступає не від свого імені (на відміну від договору комісії), а від імені довірителя?

У договорі з третіми особами треба вказати і довірителя (як сторону договору), і повіреного (як уповноваженого договором доручення та довіреністю на укладання договору).

Наприклад, ТОВ «Веселка плюс» уклало з фізособою-підприємцем Табаркіним С. Н. договір доручення, згідно з яким він повинен укласти договори поставки продукції. Шапка цих договорів у даному випадку матиме такий вигляд:

Українське цивільне право — Заіка Ю.О. — 33.1. Загальна характеристика договору доручення

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст. 1000 ЦК).

  • Найважливішою характерною ознакою договору доручення є те, що довірений вчиняє доручені йому дії не від свого імені, не за свій рахунок, а від імені довірителя і за його рахунок.
  • Серед особливостей слід назвати:
  • 1) фідуціарний договір (тобто укладається на особливому довір'ї до сторони у договорі. Довіритель вірить як у добрі наміри повіреного, так і в його компетентність);
  • 2) повірений виступає від імені довірителя, тому сам безпосередньо ніяких прав і обов'язків не набуває;
  • 3) повірений діє за дорученням і за рахунок довірителя у межах наданих йому повноважень;
  • 4) дії, які вчиняє повірений, є юридичними, тобто спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків;
  • 5) договір може бути як безоплатним, так і відплатним;
  • 6) сторони можуть у будь-який час в односторонньому порядку розірвати договір.

Це консенсуальний договір. Законодавець не встановлює спеціальних вимог щодо форми договору доручення, тобто форма договору залежить від суми договору та суб'єктного складу. Якщо договір укладено в усній формі, повноваження повіреного мають бути підтверджені довіреністю.

  1. На відміну від підряду, де предметом договору виступає результат виконаної роботи, предметом договору доручення є юридичні дії повіреного.
  2. Довіритель зобов'язаний:
  3. — визначити конкретний перелік дій, які необхідно вчинити;
  4. — видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення;
  5. — забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення;
  6. — відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення;
  7. — прийняти належно виконане;
  8. — виплатити повіреному винагороду, якщо це передбачено договором, якщо вона йому належить.
  9. Обов'язки повіреного:
  10. — особисто виконати надане йому доручення. Повірений має право передати виконання іншій особі, якщо це передбачено дорученням або зумовлено необхідністю захисту інтересів довірителя;
  11. — повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання доручення;
  12. — після виконання доручення передати довірителю все виконане;
  13. — надати звіт про виконання;
  14. Окрім загальних підстав договір припиняється також у разі:
  15. 1) відмови довірителя або повіреного від договору. Якщо така відмова зумовила настання збитків у довірителя, який не міг по-іншому захистити свої інтереси, повірений зобов'язаний відшкодувати такі збитки;
  16. 2) визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім;

3) смерті довірителя або повіреного. У разі смерті повіреного його спадкоємці повинні повідомити довірителя про припинення договору доручення та вжити заходів, необхідних для охорони майна довірителя, зокрема зберегти його речі, документи та передати їх довірителеві.

33.2. Загальна характеристика договору комісії

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст.1011 ЦК).

  • Це двосторонній і завжди оплатний договір.
  • Сторонами за договором комісії є комісіонер і комітент, якими можуть виступати дієздатні фізичні та юридичні особи.
  • Предметом договору комісії є діяльність комісіонера, тобто посередницькі послуги комісіонера, спрямовані на вчинення правочинів, а не сам правочин як результат діяльності комісіонера.
  • Договір комісії, незалежно від суми, укладається у простій письмовій формі.

Договір комісії має багато спільного з договором доручення. Як і в договорі доручення, за договором комісії виконавець діє в інтересах і за рахунок довірителя.

Відмінність між цими договорами полягає насамперед у тому, що договір доручення є договором про представництво, тобто повірений діє від імені довірителя, а комісіонер хоча і діє в інтересах комітента, але виступає вже від власного імені.

Читайте также:  Юридический анализ, экспертиза договоров, контрактов

Основним обов'язком комісіонера є виконання взятого на себе доручення відповідно до вказівок комітента і на умовах найвигідніших для комітента. У договорі, як правило, встановлюється порядок визначення ціни, за якою комісіонер повинен продати товар комітента. Ціна може бути встановлена як мінімальна, так і максимальна.

Якщо комісіонер укладе договір на умовах більш вигідних, ніж ті, що були зазначені у договорі з комітентом, то вся вигода надходить до комісіонера, якщо інше не передбачено договором.

У разі, коли комісіонер продасть майно за більш низькою ціною, ніж це було передбачено, без погодження з комітентом, він повинен відшкодувати рівницю, якщо не доведе, що цим самим запобіг настанню більших збитків.

  1. Після вчинення правочину комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати все одержане за договором комісії.
  2. Обов'язки комітента:
  3. o забезпечити комісіонера всім необхідним для виконання обов'язку перед третьою особою;
  4. o прийняти від комісіонера все належно виконане за договором комісії;
  5. o оглянути майно, придбане для нього комісіонером, негайно повідомити комісіонера про виявлені у ньому недоліки;

o виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії. Оскільки договір комісії вважається оплатним, то навіть, якщо у договорі розмір винагороди не визначено, вона виплачується, виходячи із звичайної ціни на такого роду послуги.

Характерним є те, що, на відміну від договору доручення, смерть комітента не припиняє виконання договору комісіонером.

33.2. Загальна характеристика договору комісії33.3. Комісійна торгівля непродовольчими товарами33.4. Договір управління майном (ст. 1029 ЦК)Глава 34. Кредитно-розрахункові відносини34.1. Договір позики (ст. 1046 ЦК)34.2. Кредитний договір (ст. 1054 ЦК)34.3. Договір факторингу (статті 1077-1086 ЦК)34.4. Ліцензійний договір (ст.1109 ЦК)34.5. Договір комерційної концесії (ст. 1115 ЦК)РОЗДІЛ VI. НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Читать реферат по теории государства и права: "Договір доручення в цивільному обігу" Страница 19

(Назад) (Cкачать работу)

Функция «чтения» служит для ознакомления с работой.

Разметка, таблицы и картинки документа могут отображаться неверно или не в полном объёме!
чергу, зобов'язаний: видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення; прийняти без зволікання від повіреного усе виконане останнім відповідно до договору; забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення, якщо інше не передбачено договором; відшкодувати повіреному фактичні витрати, що були необхідні для виконання доручення; сплатити повіреному після виконання ним доручення винагороду, якщо вона йому належить.

Підстави припинення договору доручення. До них крім загальних основ, передбачених ЦК, віднесено: відмова довірителя або повіреного від договору; визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім; смерть довірителя або повіреного (ч. 1 ст. 1008). Особливо варто звернути увагу на можливість одностороннього припинення договору за вимогою кожної зі сторін без указівки навіть мотивів ці вимоги. Це обумовлено сугубо довірчим характером відносин між ними. При цьому дане правило носить імперативний характер, і угода сторін про відмовлення від цього права вважається недійсною.

Цим договір доручення відрізняється від більшості інших договорів, що не можуть бути припинені по односторонній заяві без поважної причини. Однак, якщо повірений відмовився від договору за таких умов, коли довіритель позбавлений можливості інакше забезпечити свої інтереси, повірений зобов'язаний відшкодувати заподіяні припиненням договору збитки (ч. 3 ст. 1009).

Якщо договір доручення припинений до того, як доручення виконане цілком, довіритель зобов'язаний відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення, а якщо повіреному належить плата, також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі. Однак це положення не застосовується до виконання повіреним доручення після того, як він довідався або міг довідатися про припинення договору доручення (ч. 1 ст. 1009 ЦК України).

У випадку смерті повіреного його спадкоємці зобов'язані сповістити довірителя про припинення договору доручення і вжити заходи, необхідні для охорони майна довірителя. Зокрема, вони повинні зберегти гроші, речі, документи довірителя, а потім передати їх йому. Такі ж обов'язки лежать на ліквідаторі юридичної особи, що була повіреним (ст. 1010 ЦК України).

З огляду на те, що договір доручення припиняється зі смертю повіреного, то зазначений обов'язок спадкоємців не є договірним, а покладається на них законом в інтересах довірителя; права й обов'язки повіреного, внаслідок особистого їхнього характеру, не можуть перейти на спадкоємців, крім права на винагороду і на відшкодування витрат. Тому довіритель зобов'язаний виплатити спадкоємцям повіреного суми, що належали йому.

Література

    Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – № 30. – ст. 141. Господарський кодекс України. – К.: Школа, 2003. – 192 с. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. Бірюков І.А. Цивільне право України. Загальна частина: Навч.

    посібник для вузів / В.А.Бірюкова, Ю.О. Заїка, В.М.Співак. – К.: Наукова думка, 2000. – 304 с. Богданов Е.В. Договор в сфере предпринимательства. – Х.: Консум, 1997. – 112 с. Брагинский М.И. Витрянский В.В. Договорное право. – Кн. 1. Общие положения. – М.: Статут, 2000. – 848 с.

    Брагинский М.И. Витрянский

Интересная статья: Основы написания курсовой работы

Цивільне право України

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст. 1000 ЦК).

Правове регулювання договору здійснюється главою 68 ЦК.

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний та відплатний. Однак договором або законом може бути передбачено виконання дій повіреним безоплатно.

Сторонами договору є повірений — особа, яка зобов'язується виконати юридичні дії, та довіритель — особа, яка доручає повіреному виконати ці дії. Це можуть бути як дієздатні фізичні особи, так і юридичні особи (наприклад, посередницькі організації, юридичні консультації, банки, товарні біржі тощо).

Істотною умовою договору є умова про предмет. Предметом договору доручення є юридичні дії повіреного (укладення правочинів, вчинення процесуальних дій, складання актів тощо). Причому такі дії мають бути правомірними, конкретними та здійсненими.

Однак повірена особа виконує і фактичні дії — пошук контрагентів, наведення довідок, огляд майна тощо, які підпорядковані меті виконання юридичних дій і тому не мають самостійного значення.

Вимога особистого виконання доручення стосується лише юридичних дій повіреного.

У договорі може бути визначено строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя, а також територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного. У такому разі строк доручення та територія є істотними умовами.

У договорі може бути визначено розмір плати повіреному або порядок її виплати. Якщо її не визначено, то виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.

Характерним для договору доручення є те, що повірений виконує юридичні дії від імені й за рахунок довірителя. Повірений виступає як представник свого довірителя перед третіми особами.

Проте представництво ширше за договірне представництво, оскільки підставами представництва взагалі можуть бути закон, адміністративний акт, трудовий договір.

Отже, договір доручення — це одна з можливих підстав виникнення правовідносин з представництва. Повірений діє на підставі доручення.

Форма договору: застосовуються загальні положення про форму правочину.

На підставі договору доручення довіритель зобов'язаний видати довіреність на вчинення юридичних дій і тим самим легалізує повіреного як свого представника перед третіми особами. Довіреність відтворює повноваження повіреного, визначене умовами договору доручення.

Змістом договору доручення є права та обов'язки сторін.

Права та обов'язки повіреного:

1) зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення (ч. 1 ст. 1004 ЦК);

2) має право відхилитися від змісту договору, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений: а) не міг попередньо запитати довірителя; б) не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. При цьому повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення, як тільки буде можливість (ч. 1 ст. 1004 ЦК);

3) повинен виконати дане йому доручення особисто; має право передати виконання доручення іншій особі (замісникові) якщо: а) це передбачено договором; б) повірений був вимушений до цього обставинами з метою охорони інтересів довірителя. При цьому повірений повинен негайно повідомити про це довірителя і у цьому разі відповідає лише за вибір замісника (ст. 1005 ЦК);

4) зобов'язаний повідомляти довірителеві на його вимогу всі дані про хід виконання його доручення (ч. 1 ст. 1006 ЦК);

5) зобов'язаний після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдані документи, якщо цього вимагають умови договору та характер доручення (ч. 2 ст. 1006 ЦК);

6) зобов'язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення (ч. 3 ст. 1006 ЦК).

Читайте также:  Право на утримання після розірвання шлюбу

Права та обов'язки довірителя:

1) зобов'язаний забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення (п. 1 ч. 2 ст. 1007 ЦК);

2) зобов'язаний відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення (п. 2 ч. 2 ст. 1007 ЦК);

3) зобов'язаний негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення (ч. 3 ст. 1007 ЦК);

4) зобов'язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить (ч. 4 ст. 1007 ЦК);

  • 5) має право в односторонньому порядку змінити, відмінити свої вказівки чи дати повіреному нові інструкції щодо порядку виконання доручення;
  • 6) має право знати про передоручення;
  • 7) має право контролювати дії повіреного та своєчасно вжити заходів з метою захисту своїх інтересів.
  • Відповідно до ст. 1008 ЦК, договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі:

1) відмови довірителя або повіреного від договору (п. 1 ч. 1 ст. 1008 ЦК). Причому вони мають право відмовитися від договору в будь-який час.

Якщо повірений діє як підприємець, то сторона, яка відмовляється від договору, має повідомити другу сторону про відмову не пізніше ніж за 1 місяць до його припинення, якщо триваліший строк не встановлено договором.

А в разі припинення юридичної особи, яка є комерційним представником, довіритель має право відмовитися від договору без попереднього повідомлення про це повіреному;

2) визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім (п. 2 ч. 1 ст. 1008 ЦК);

3) смерті довірителя або повіреного (п. 3 ч. 1 ст. 1008 ЦК). При цьому спадкоємці повіреного повинні повідомити довірителя про припинення договору доручення та вжити заходів, необхідних для охорони майна довірителя, зокрема, зберегти його речі, документи та передати їх довірителеві (ч. 1 ст. 1010 ЦК України);

4) ліквідації юридичної особи-повіреного. Ліквідатор повинен повідомити довірителя про припинення договору доручення та вжити заходів, необхідних для охорони майна довірителя, зберегти його речі, документи та передати довірителеві (ч. 2 ст. 1010 ЦК).

Законодавець у ст. 1009 ЦК передбачає наслідки припинення договору доручення.

Наприклад, якщо договір доручення припинено до того, як доручення повністю виконав повірений, довіритель повинен відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення, а якщо повіреному належить плата, — також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі.

Це положення не застосовується до виконання повіреним доручення після того, як він довідався або міг довідатися про припинення договору доручення. Причому відмова від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків, завданих повіреному припиненням договору, крім випадку припинення договору, за яким повірений діяв як комерційний представник.

Відмова повіреного від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків, завданих довірителеві припиненням договору, крім випадку відмови повіреного від договору за таких умов, коли довіритель позбавлений можливості інакше забезпечити свої інтереси, а також відмови від договору, за яким повірений діяв як комерційний представник.

Чим відрізняється агентський договір від договору доручення

Господарські відносини між суб’єктами підприємницької діяльності немислимі без делегування частини повноважень стороннім організаціям та фізичним особам. Для реалізації даної задачі використовуються агентські договори, а також договору доручення. Тонке розуміння правових норм дає можливість використовувати відповідну форму правовідносин у тих чи інших ситуаціях.

Визначення агентського договору та договору доручення
Агентський договір – це двостороння угода, відповідно до якого виконавець (агент) бере на себе обов’язок по виконанню доручення замовника (принципала) та реалізації пов’язаних з цим дій.

Така форма роботи дозволяє прискорити процес прийняття рішень, орієнтуючи сторони на результат. Фактично, агент виступає в якості посередника, представника свого замовника і може виконувати одразу кілька юридично пов’язаних між собою дій.

Договір доручення – це письмова угода між повіреним, який приймає на себе зобов’язання, і довірителем, який передає частину своїх повноважень, про вчинення юридично значимих дій. При цьому повірений може виступати тільки від імені замовника, що пов’язано зі специфікою правовідносин.

Порівняння агентського договору та договору доручення
Обидва договори є оплатним, так як послуги агента і повіреного є платними. Ціна роботи може зазначатися разом з порядком виплати, проте дане питання не відноситься до числа істотних умов угоди.

Як договір доручення, так і агентський договір можуть встановлювати певний обсяг повноважень представника інтересів.

Агентські відносини ширше поширені в бізнесі, де представник може реалізовувати товари або послуги необмеженій кількості покупців на тій чи іншій території.

Що стосується поручительства, то цей договір більше характерний для некомерційних відносин між фізичними та юридичними особами.

Довіреність, яку отримує повірений, може використовуватися для здійснення угод, представництва інтересів в суді та державних органах.

Мова про винагороду йде тільки тоді, коли один із суб’єктів професійно займається представницькою діяльністю (наприклад, адвокат чи юрист).

Різниця між агентським договором та договором доручення полягає в наступному:
Представництво інтересів.

За договором доручення, повірений може діяти тільки від імені довірителя, за агентським договором – як від імені замовника, так і від свого власного.
Коло суспільних відносин.

Повірений може здійснювати юридично значимі дії, в той час як агент – дії, які носять фактичний характер і не створюють правовідносин між замовником і третьою особою.

Тривалість відносин. У відповідності з договором доручення, повірений наділяється повноваженнями на певний термін. Агентський ж договір орієнтований на реалізацію певних завдань, а тому носить тривалий характер.

Договори перевезення: загальна характеристика й особливості їх окремих видів | Бухгалтерський сервіс «Iнтерактивна бухгалтерія»

Користуючись послугами перевезення як приватна особа, мало хто замислюється над нюансами їх правової природи. Однак коли укладення відповідних договорів потребує госпдіяльність, підхід до такого питання має бути більш виваженим.
Розгляньмо загальні положення й особливості правового регулювання договорів перевезення

Договір перевезення: загальна характеристика

Визначення договору перевезення у Цивільному кодексі України (далі — ЦКУ) відсутнє — натомість законодавець формулює окремі дефініції для кожного з різновидів перевезення.

Узагальнивши їх, виходить, що договором перевезення є договір, за яким одна сторона (перевізник) зобов’язується надати другій стороні (замовнику, назви якого за договором можуть бути різними залежно від його виду — пасажир, фрахтувальник, відправник тощо) послуги з транспортування осіб/багажу/надання місця в транспортному засобі тощо, а замовник зобов’язується оплатити надані йому послуги. Здебільшого договори перевезення належать до публічних. 

 Публічний договір — договір, за яким одна сторона — підприємець взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться.

При цьому умови публічного договору встановлюють однаковими для всіх споживачів, окрім тих, кому за законом надані відповідні пільги (ст. 633 ЦКУ).

Тому суб’єкти підприємницької діяльності, які надають споживачам послуги з перевезення, не вправі встановлювати будь-які привілеї чи обмеження для осіб, що бажають скористатися їх послугами.

Договори перевезення можуть бути консенсуальними, тобто такими, що вважаються укладеними з моменту досягнення сторонами згоди щодо їх істотних умов. Можливим є укладення й реальних договорів перевезення, наприклад, таким є договір перевезення вантажу, який вважають укладеним із моменту передання вантажу транспортній організації.

Договори перевезення зазвичай є оплатними, навіть якщо про це не вказано в договорі, і двосторонніми, адже обидві сторони наділені правами й обов’язками.

З огляду на різноманіття видів транспорту й договорів у сфері перевезення, для кожного виду є свій масив нормативно-правових актів, що регулюють відносини між перевізником та клієнтами.

На боці перевізника під час здійснення перевезень, як правило, є спеціальний суб’єкт, що має право на надання таких послуг. Адже для здійснення перевезень, з огляду на складність і відповідальність такої діяльності, необхідно отримати ліцензію, яка підтверджує відповідність перевізника всім необхідним вимогам.

Ліцензійні умови з вимогами до перевізників різняться залежно від виду перевезень, що здійснює підприємство.

Наприклад, з 2016 року діють Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів залізничним транспортом (постанова КМУ від 09.12.2015 р. № 1168).

Щодо спеціальних вимог до перевезень іншими видами транспорту нині діють такі ліцензійні умови:

Ссылка на основную публикацию