Договір між Творцем (творцями) і Роботодавцем про передання права на одержання охоронного документа на об’єкти права інтелектуальної власності, створені у зв’язку з виконанням трудового договору чи окремого доручення

Завантажити презентацію Договір  між Творцем (творцями) і Роботодавцем про передання права на одержання охоронного документа на об’єкти права інтелектуальної власності, створені у зв’язку з виконанням трудового договору чи окремого дорученняДоговір  між Творцем (творцями) і Роботодавцем про передання права на одержання охоронного документа на об’єкти права інтелектуальної власності, створені у зв’язку з виконанням трудового договору чи окремого дорученняДоговір  між Творцем (творцями) і Роботодавцем про передання права на одержання охоронного документа на об’єкти права інтелектуальної власності, створені у зв’язку з виконанням трудового договору чи окремого дорученняДоговір  між Творцем (творцями) і Роботодавцем про передання права на одержання охоронного документа на об’єкти права інтелектуальної власності, створені у зв’язку з виконанням трудового договору чи окремого дорученняДоговір  між Творцем (творцями) і Роботодавцем про передання права на одержання охоронного документа на об’єкти права інтелектуальної власності, створені у зв’язку з виконанням трудового договору чи окремого дорученняДоговір  між Творцем (творцями) і Роботодавцем про передання права на одержання охоронного документа на об’єкти права інтелектуальної власності, створені у зв’язку з виконанням трудового договору чи окремого дорученняДоговір  між Творцем (творцями) і Роботодавцем про передання права на одержання охоронного документа на об’єкти права інтелектуальної власності, створені у зв’язку з виконанням трудового договору чи окремого дорученняДоговір  між Творцем (творцями) і Роботодавцем про передання права на одержання охоронного документа на об’єкти права інтелектуальної власності, створені у зв’язку з виконанням трудового договору чи окремого дорученняДоговір  між Творцем (творцями) і Роботодавцем про передання права на одержання охоронного документа на об’єкти права інтелектуальної власності, створені у зв’язку з виконанням трудового договору чи окремого дорученняДоговір  між Творцем (творцями) і Роботодавцем про передання права на одержання охоронного документа на об’єкти права інтелектуальної власності, створені у зв’язку з виконанням трудового договору чи окремого доручення

Права інтелектуальної власності у внз

Завантажити презентацію

Презентація по слайдам:

Слайд 1

Права інтелектуальної власності у внз

Слайд 2

Короткий огляд законодавства України у галузі інтелектуальної власності. Об'єкти авторського права: виникнення авторських прав, реєстрація авторських прав, розподіл прав, управління правами.

Авторське право при створенні електронних ресурсів вузу (репозитарії, електронні бібліотеки, електронні архіви, портали) Об'єкти промислової власності: виявлення об'єктів промислової власності, визначення доцільності одержання охоронних документів, особливості патентування у вузі, розподіл прав, управління правами.

Види договорів про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності Охорона об’єктів промислової власності за кордоном Інформаційне забезпечення процесів патентування: джерела патентної інформації, патентний пошук

Слайд 4

Офіційний ВЕБ-портал Державної служби інтелектуальної власності України http://www.sdip.gov.ua Державне підприємство «Український інститут промислової власності« (Укрпатент) http://www.ukrpatent.org

Слайд 7

Нормативні і правові акти Загальне законодавство України у сфері інтелектуальної власності Конституція України Кодекси України Закони України Укази Президента України Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України Відомчі нормативно-правові акти Спеціальне законодавство України у сфері інтелектуальної власності Cпеціальне законодавство України у сфері промислової власності Спеціальне законодавство України у сфері авторського права і суміжних прав Міжнародні договори та угоди в сфері інтелектуальної власності

Слайд 8

Спеціальне законодавство України у сфері промислової власності Закони України Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» … Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України … Про затвердження Порядку сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності Відомчі нормативно-правові акти Винаходи Правила складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель Правила розгляду заявки на винахід та заявки на корисну модель … Промислові зразки Знаки для товарів і послуг Зазначення походження товарів Топографії інтегральних мікросхем Інші

Слайд 9

Спеціальне законодавство України у сфері авторського права і суміжних прав Закони України Про авторське право i сумiжнi права … Укази Президента України Про деякi питання державної пiдтримки книговидавничої справи … Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України Про розмiри вiдрахувань до фондiв творчих спiлок України за використання творiв лiтератури та мистецтва Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав … Відомчі нормативно-правові акти Про затвердження правил використання комп’ютерних програм у навчальних закладах …

Слайд 10

Міжнародні договори та угоди в сфері інтелектуальної власності Міжнародні договори, адміністративні функції яких виконує ВОІВ Конвенція, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності Всесвітня конвенція про авторське право Паризька конвенція про охорону промислової власності Договір про патентну кооперацію Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків … Міжнародні угоди держав-учасниць СНД Міжурядові угоди

Слайд 11

Цивільний кодекс України Введений в дію з 1.01.2004 р. Книга 4. Право інтелектуальної власності Книга 5. Зобовязальне право Глава 75. Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності

Слайд 12

Цивільний кодекс України Глава 35. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Слайд 13

ЦКУ: Стаття 418. Поняття права інтелектуальної власності   1. Право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.   2.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.   3. Право інтелектуальної власності є непорушним.

Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Слайд 14

ЦКУ: Стаття 424. Майнові права інтелектуальної власності   1.

Майновими правами інтелектуальної власності є:   1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;   2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;   3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;   4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.   2. Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб'єктів цих прав. …

Слайд 15

ЦКУ: Стаття 428. Здійснення права інтелектуальної власності, яке належить кільком особам  1. Право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам спільно, може здійснюватися за договором між ними. У разі відсутності такого договору право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам, здійснюється спільно.

Слайд 16

Стаття 429. Права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору  1. Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт.

У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник.   2.

Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.   3.

Особливості здійснення майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, можуть бути встановлені законом.

Слайд 17

Стаття 430. Права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням  1. Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта.

  У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати замовникові.   2.

Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором.

Слайд 18

об’єкти авторського права виникнення авторських прав реєстрація авторських прав розподіл прав управління правами

Слайд 19

Аналіз роботодавців як суб’єктів права інтелектуальної власності

Подібне визначення правового режиму роботодавця є в Законі України 
«Про охорону прав на сорти рослин». Цей Закон визначає, що право на одержання патенту на сорт має 
роботодавець за умови, що сорт створено в порядку виконання автором службових обов'язків, конкретного завдання, що належним чином оформлено роботодавцем.

При цьому відносини між роботодавцем і автором сорту мають бути оформлені спеціальним договором про створення сорту. Цей договір має передбачати передачу прав на сорт роботодавцеві.

Якщо ж між автором сорту і роботодавцем такого договору не було укладено в письмовій формі або роботодавець порушив суттєві умови цього договору, право на одержання патенту (право на сорт) залишається за автором.

З визначень правового режиму роботодавця випливає одне — об'єкт інтелектуальної творчої діяльності, якщо він створений у порядку виконання службових обов'язків, належить роботодавцеві. Такий висновок не в інтересах творця. Тому автори вважають, що найбільш вдалим є визначення правового режиму роботодавця, яке містить ЦК України.

Роботодавцеві належить право на одержання 
патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок, інший об'єкт 
промислової власності, якщо винахідник або автор промислового зразка передав 
йому це право за договором, укладеним між роботодавцем і автором науково-технічного досягнення у письмовій формі. Стороною у цьому договорі може бути і правонаступник роботодавця.

Право на одержання патенту роботодавець має за таких умов.

Творець (об'єкта промислової власності) у письмовій формі повідомляє роботодавця про створений ним винахід, корисну модель чи промисловий зразок з описанням, що розкриває суть винаходу, корисної моделі чи промислового зразка досить ясно і повно. Якщо роботодавець протягом чотирьох місяців від дати одержання повідомлення не подасть заявки, то право на одержання патенту переходить до винахідника чи автора промислового зразка.

Якщо об'єкт промислової власності 
створено у зв'язку з виконанням трудового договору, наданням фінансової чи іншої матеріальної допомоги автору на основі знань, досвіду та інформації роботодавця або іншого сприяння створенню винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, останньому належить право на частку інтелектуальної власності на зазначений об'єкт.

Використання об'єкта промислової 
власності в такому разі здійснюється на умовах угоди, укладеної між роботодавцем і автором.

Відповідно до ст. 429 ЦК України 
особисті немайнові права інтелектуальної 
власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт.

Читайте также:  Как правильно составить долговую расписку. Образец 2022

ЦК України відмовився від терміна 
«службовий об'єкт права інтелектуальної 
власності», замінивши його терміном «об'єкт, створений у порядку виконання 
трудового договору». Така заміна видається доцільною.

Отже, будь-який результат інтелектуальної, творчої діяльності, досягнутий у 
процесі виконання трудового 
договору, є тим об'єктом, що раніше називався «службовим».[25, c.71]

Право інтелектуальної власності 
на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належить працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Особливості здійснення права інтелектуальної власності на зазначений об'єкт можуть бути встановлені договором.

Отже, новий ЦК України зробив крок назустріч визнанню за творцем права 
інтелектуальної власності в 
усіх випадках його створення, визнавши за ним спільне право з роботодавцем.

Тобто право інтелектуальної власності 
на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належить творцеві і роботодавцю спільно, не означає, що це право належить їм порівну.

Очевидно при визначенні часток у спільному праві слід враховувати певні чинники — внесок сторін у створення цього об'єкта, обсяг матеріальних витрат роботодавця, творчий внесок творця, передбачуваний дохід від використання даного об'єкта тощо.

При цьому особисті немайнові права 
автора будь-якого досягнення інтелектуальної 
діяльності в усіх випадках належать автору, адже вони невідчужувані.

Проте визначення правового режиму роботодавця щодо об'єктів інтелектуальної 
власності, створених у порядку виконання трудового договору, залишається нечітким.

Передусім слід визнати, що цей режим має бути однаковим для всіх роботодавців, для яких створюються об'єкти інтелектуальної власності.

У відносинах роботодавця і творців різних видів творчої діяльності не повинно бути ніякої різниці. Правила гри мають бути однаковими.

В усіх випадках, на нашу думку, право 
інтелектуальної власності на результат інтелектуальної діяльності має належати його творцю, а не роботодавцеві. Останньому мало б належати виключне право на використання зазначеного об'єкта на певний, визначений законом строк.

У зв'язку з цим слід висловити одне зауваження до ЦК України. Справа в тому, що ст. 9 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» надає право роботодавцеві прийняти щодо створеного службового винаходу рішення про збереження його як конфіденційної інформації протягом чотирьох років.

Отже, роботодавець має право протягом зазначеного строку не подавати заявку на цей винахід і не використовувати його протягом цього самого строку.

Тобто така норма суперечить суспільним інтересам, оскільки вона надає право роботодавцеві протягом чотирьох років тримати цінний винахід «під сукном» замість впровадження його у виробництво якнайшвидше.

  • Виключне право на використання об'єкта інтелектуальної власності 
    охоплює всі майнові права 
    творця цього об'єкта. Майнові права 
    належать роботодавцю за таких умов:
  • —  творець об'єкта інтелектуальної власності перебував 
    у трудових відносинах з роботодавцем на підставі договору трудового найму;
  • — договір найму визначає коло службових обов'язків творця, до числа яких входить обов'язок створювати об'єкти інтелектуальної власності;
  • — об'єкт інтелектуальної 
    власності створено в порядку 
    виконання трудового договору;
  • —  об'єкт інтелектуальної 
    власності слід визнавати службовим 
    і за умов, що роботодавець надавав 
    творцю фінансову, матеріальну та іншу допомогу або іншим чином істотно сприяв творцеві у процесі створення зазначеного об'єкта. Ця допомога має бути такою, без якої об'єкт інтелектуальної власності не міг би бути створений;
  • — договір має бути укладений лише в письмовій формі;
  • — у договорі обов'язково має бути визначений розмір винагороди за використання об'єкта інтелектуальної власності, створеного за договором найму, строки і порядок її виплати.
  • При будь-якому використанні об'єкта інтелектуальної власності, створеного за договором найму, роботодавець має 
    право зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення.

Крім договору найму не виключається за чинним законодавством укладення 
і спеціального договору між роботодавцем і творцем об'єкта інтелектуальної 
власності, в якому визначаються права й обов'язки сторін.

Це досить складні договори, оскільки в нас ще немає належного досвіду їх укладання. У таких договорах важко визначити вартість створеного об'єкта інтелектуальної власності без попереднього його випробовування.

Відповідно до Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» права на сорт набуваються поданням до Установи заявки, експертизи заявки та державної реєстрації прав.

Від імені селекціонерів (авторів 
сортів), заявників та власників 
сортів у відносинах, врегульованих 
цим Законом, можуть виступати їх представники, зокрема представники з питань інтелектуальної власності, зареєстровані відповідно до положення про них, затвердженого Кабінетом Міністрів України. У такому разі відносини з представниками вважаються відносинами відповідно з авторами, заявниками та власниками прав.

Право на подання заявки на сорт рослин належить автору сорту (селекціонеру), якщо інше не передбачено цим Законом. Якщо сорт створили спільно кілька селекціонерів, то всі вони мають 
однакові права на подання заявки, якщо інше не передбачене угодою між ними. Відмова одного чи кількох із них від прав на сорт не поширюється на інших авторів.

У разі перегляду умов угоди щодо складу авторів сорту Установа за спільним клопотанням осіб, зазначених у заявці як авторів, а також авторів, не зазначених у заявці, вносить зміни до відповідних документів у встановленому порядку.

Автору сорту (селекціонеру) належить право авторства, що є особистим 
немайновим правом і охороняється безстроково.

Якщо сорт створено селекціонером 
у зв'язку з виконанням трудового договору або за дорученням роботодавця, з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва, обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця, то у разі, якщо трудовим договором (контрактом) між роботодавцем і селекціонером не передбачено інше, право на подання заявки на сорт належить роботодавцю. За цих умов автор сорту подає роботодавцю письмове повідомлення про одержаний ним сорт з достатньо повним описом.

Роботодавець повинен протягом 60 днів від дати отримання повідомлення автора сорту подати до Установи заявку на одержання патенту чи передати право на його одержання іншій особі або прийняти рішення про збереження відомостей про сорт як конфіденційної інформації, У цей самий строк роботодавець повинен укласти з автором сорту письмовий договір щодо розміру та умови виплати йому справедливої винагороди відповідно до економічної цінності сорту та іншої вигоди роботодавця.[20, c.26]

  1. Кабінет Міністрів України може встановлювати мінімальні ставки зазначеної винагороди та порядок їх індексації.
  2. Якщо роботодавець (правонаступник роботодавця) не виконає вищезазначених вимог у встановлений строк чи не використовуватиме сорт, зберігаючи відомості про нього як конфіденційну 
    інформацію більше чотирьох років від 
    дати одержання повідомлення автора сорту, то право на подання заявки та одержання патенту переходить до автора сорту, а за роботодавцем залишається переважне право на придбання невиключної ліцензії на використання сорту.
  3. Право на подання заявки та одержання 
    патенту на сорт рослин має відповідно правонаступник автора або роботодавця.

Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» не точно визначає особу заявника. Стаття 6 цього Закону визначає, що право 
на реєстрацію має автор або його правонаступники, а також роботодавець та його правонаступники. Розділ III цього Закону називається «Право на реєстрацію топографії ІМС», до якого входять зазначені статті.

У цьому розділі про заявника інших норм немає. Отже, інші фізичні і юридичні особи у цьому розділі не згадуються. Але вже у ст. 9 IV розділу «Про порядок реєстрації топографії ІМС» зазначено: «Особа, яка бажає зареєструвати топографію ІМС і має на це право, подає до Установи заявку на реєстрацію».

Заявка, до речі, може бути подана і через патентного повіреного.

Отже, заявником на реєстрацію компонування інтегральних мікросхем може бути будь-яка 
фізична чи юридична особа, яка має 
на це право.

Має деякі особливості заявка на реєстрацію географічного зазначення походження товару.

Відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» заявниками можуть бути особа або група осіб, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов'язані з цим географічним місцем; асоціації споживачів; установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць.

Особливістю Закону України «Про охорону 
прав на зазначення походження товарів» є й те, що заявниками можуть бути особи, які бажають скористатися уже зареєстрованою назвою місця походження товару або зареєстрованого географічного зазначення походження товару. Право на використання зареєстрованого зазначення мають виробники, які в географічному місці, зазначеному в Реєстрі, виробляють товар, особливі властивості, певні якості чи інші характеристики якого відповідають тим, що внесені до Реєстру.

Отже, на одержання охоронного документа 
України заявниками можуть бути творці об'єктів інтелектуальної власності, створених їх творчою працею. Заявниками також можуть бути будь-які інші фізичні і юридичні особи, до яких право на подання заявки перейшло в силу закону чи договору.

Заявниками можуть бути також представники у справах інтелектуальної власності (патентні повірені). Іноземні заявники та особи без громадянства ведуть свої справи з Установою лише через патентного повіреного.

Вітчизняні заявники можуть вести такі справи через патентного повіреного, але не зобов'язані.

  • Отже, фактично заявником може бути будь-яка фізична чи юридична особа, яка має намір одержати правову охорону об'єкта промислової власності за умови, що зазначена особа має право на одержання охоронного документа.
  • Щодо підприємств, організацій 
    і установ різних форм власності, то вони можуть бути заявниками лише за умови, що вони наділені правами юридичної особи.
  • Висновок
Читайте также:  Місце і вік реалізації права постановки на квартирний облік

Таким чином, суб'єктами права можуть бути і юридичні особи, і держава в тому числі. Проте нас цікавлять суб'єкти цивільних правовідносин, якими можуть бути ті ж самі особи.

Право інтелектуальної власності є підгалуззю цивільного права, отже, ті ж самі особи можуть бути і суб'єктами права інтелектуальної власності. Останніх прийнято поділяти на дві основні групи. Перша група — це передусім творці інтелектуальної власності.

Творцями можуть бути тільки фізичні особи — люди, творчою працею яких створюється інтелектуальна власність.

Другу групу суб'єктів права інтелектуальної власності складають як фізичні, так і юридичні особи, які самі не створювали об'єктів права інтелектуальної власності, але вони стали суб'єктами цього права згідно з законом або договором. Суб'єктом права інтелектуальної власності може бути також і держава в особі її органів.

Договір про передання виключного майнового права на об’єкт права інтелектуальної власності

За договором про передання виключного майнового права на об’єкт права інтелектуальної власності (надалі – відступлення права) одна сторона, якій належать виключні майнові права на об’єкт інтелектуальної власності, передає іншій стороні частково чи в повному обсязі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах (ч.

1 ст. 1113 ЦК). Суть договору полягає в тому, що правоволоділець об’єкта права інтелектуальної власності відмовляється від подальшого його використання і передає виключні майнові права на об’єкт інтелектуальної власності набувачу. Тобто відбувається зміна володільців виключних майнових прав на результат інтелектуальної, творчої діяльності.

Договір про відступлення виключних майнових прав інтелектуальної власності визначає взаємні права та обов’язки сторін і є двостороннім, консенсуальним та зазвичай відоплатним.

Проте відступлення виключних прав може здійснюватися як на відплатній, так і на безвідплатній основі. Відповідно ст. 1113 ЦК, відступлення виключних майнових прав може бути здійснено у повному обсязі або частково.

Це положення має диспозитивний характер, тобто дозволяє встановити умови сторонам, відповідно до яких відбувається відступлення виключних майнових прав.

Але сторони повинні брати до уваги специфіку кожного об’єкта права інтелектуальної власності та положення спеціального законодавства з питань інтелектуальної власності, що регулює особливості відступлення прав на окремі об’єкти права інтелектуальної власності.

Часткова передача виключних майнових прав, наприклад, можлива щодо торговельних марок, що прямо передбачено в Законі України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Так, його ст. 16 передбачає можливість відступлення торговельної марки стосовно всіх чи частини товарів, для яких вона зареєстрована.

При повному відступленні правоволодільцем майнових прав інтелектуальної власності на об’єкт його набувач отримує весь комплекс виключних майнових прав інтелектуальної власності – право використовувати об’єкт у будь-якій формі та будь-яким способом, а також виключне право дозволяти використання і право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта, в тому числі забороняти використання цього об’єкта іншим особам.

  • Істотною умовою договору про передання виключних майнових прав на об’єкт права інтелектуальної власності є – предмет договору і ціна.
  • Предметом договору про відступлення прав є передача правоволодільцем частково або в повному обсязі належних йому виключних майнових прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що при наявності державної реєстрації тягне за собою зміну правоволодільця реєстрації і внесення відповідного запису до реєстру.
  • Розмір винагороди, яка, як правило, не виплачується у вигляді паушальних платежів або роялті, хоча сторони можуть передбачити і такий варіант розрахунків.

Сторонами договору є суб'єкт права інтелектуальної власності (фізична або юридична особа), якому належать дійсні виключні майнові права на об’єкт права інтелектуальної власності, і особа (фізична або юридична), яка бажає набути таких прав.

Стороною договору, що передає виключні майнові права інтелектуальної власності, може бути автор (творець, винахідник, селекціонер) результату інтелектуальної, творчої діяльності або його правонаступник – це особа, яка набула виключних майнових прав інтелектуальної власності за договором або за законом.

Договір про відступлення укладається в письмовій формі з урахуванням вимог законодавства та за бажанням сторін може підлягати державній реєстрації, у цьому разі він вважається дійсним з моменту публікації відповідних відомостей в офіційному бюлетені Держдепартаменту з одночасним внесенням їх до Державного Реєстру. Факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до ЦК або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації.

Цивільне право. Том 2 — Борисова В.І. — 4. Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності

Договір про переданий виключних майнових прав інтелектуальної власності — це договір, за яким одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах (ч. 1 ст. 1113 ЦК).

Правова характеристика договору: реальний, двосторонній, оплатний чи безоплатний.

При укладенні договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності права відчужуються, тобто передаються безповоротно. У зв'язку з цим особа, якій передані виключні майнові права, стає правонаступником.

Тому до неї переходять усі права і обов'язки стосовно об'єкта інтелектуальної власності.

Зокрема, укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не впливає на ліцензійні договори, які були укладені раніше.

Та обставина, що у визначенні договору міститься формулювання, що особа може передати виключні майнові права частково або у повному складі, зовсім не означає, що можна передати лише одне з повноважень, наприклад право на використання. У цьому випадку, незважаючи на назву, фактично був би укладений ліцензійний договір.

Можливість часткової передачі прав на об'єкти інтелектуальної власності не є універсальною, а існує лише за наявності специфіки певних об'єктів інтелектуальної власності. Зокрема, можна зареєструвати як торговельну марку певне позначення стосовно кількох товарів чи послуг.

Фактично у цьому випадку відбувається поєднання кількох об'єктів, оскільки саме позначення стосовно кожного товару чи послуги може бути самостійною торговельною маркою.

Тому в такому випадку правоволоділець може передати іншій особі виключні майнові права на торговельну марку стосовно лише частини товарів чи послуг, залишивши за собою іншу частину.

Якщо проводити розмежування між видачею ліцензії і укладенням договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, то, як уже зазначалося, у першому випадку надається право використання, а у другому відбувається заміна володільця виключних майнових прав.

Хоча надання повної ліцензії на весь строк дії охоронного документа за своїм економічним значенням рівноцінно передачі права на об'єкт, однак з юридичної точки зору між відчуженням виключних майнових прав інтелектуальної власності і повною ліцензією є суттєві відмінності.

Так, договір повної ліцензії може бути укладений на певний термін, по закінченні якого всі повноваження поновлюються у повному обсязі у володільця охоронного документа (патенту чи свідоцтва). Слід також враховувати, що дозвіл може бути достроково припинений.

Крім того, у випадку передачі виключних майнових прав інтелектуальної власності на умовах, наприклад, виплати періодичних відрахувань від суми реалізації запатентованих виробів несплата кількох чергових внесків не тягне за собою поновлення прав на об'єкт інтелектуальної власності у попереднього право власника.

Що ж стосується повної ліцензії, виданої на аналогічних умовах, то така бездіяльність ліцензіата може служити підставою припинення її дії, якщо це обумовлено при її видачі.

Незважаючи на те, що в результаті видачі повної ліцензії можливість використання об'єкта інтелектуальної власності самим ліцензіаром вичерпана, він залишається його формальним правовласником, якому не байдужа подальша доля цього результату творчої діяльності. А при відчуженні прав усі зазначені майнові права на об'єкт інтелектуальної власності переходять до правонаступника.

Читайте также:  Рішення суду про усиновлення

Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності може бути укладений як стосовно об'єктів інтелектуальної власності, які підлягають обов'язковій реєстрації (винахід, корисна модель, промисловий зразок, торговельна марка, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин, порода тварин), так і об'єктів авторського чи суміжних прав.

Законодавчо передбачені певні умови, дотримання яких є обов'язковим при укладенні договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності. Ці обмеження принципу свободи договору направлені на захист прав та інтересів правоволодільців та споживачів.

Зокрема, умови договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відповідного об'єкта або його спадкоємців порівняно зі становищем, передбаченим ЦК та іншим законом, а також обмежують право творця на створення інших об'єктів, є нікчемними (ч. З ст. 1113 ЦК).

Майнові права, що передаються за договором, мають бути у ньому визначені. У цьому випадку застосовується загальне правило: майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані (п. 1 ст. 31 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Якщо договір укладається з метою відчуження права на торговельну марку, то воно не допускається, якщо може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу (п. 7 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»).

5. Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності6. Інші договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власностіГЛАВА 60. Договір про передачу «ноу-хау»Загальні положенняФорма і порядок укладення договору про передачу «ноу-хау»Види договорів про передачу «ноу-хау»Істотні умови договору про передачу «ноу-хау»Права і обов'язки сторінГЛАВА 61. Комерційна концесія1. Загальна характеристика договору комерційної концесії

Договір факторингу або договір відступлення права вимоги: істотні умови

Передання права вимоги

Операція відступлення права вимоги є одним з поширених способів вирішення проблем, пов'язаних з погашенням заборгованості.

Передання права вимоги, згідно з ч. 1 ст. 512 ЦКУ, є одним із способів заміни кредитора в зобов'язанні. Причому така операція не може бути як самостійне зобов'язання, а лише як похідна операція з основного зобов'язання.

Зобов'язання — це правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦКУ).

Таким чином, передання права вимоги полягає в тому, що кредитор поступається своїм правом вимагати виконання зобов'язання іншій особі — новому кредиторові. А новий кредитор відтепер має право вимагати від боржника виконання зобов'язання.

Сторонами договору передання права вимоги є первинний кредитор і новий кредитор.

Така операція має й іншу назву — цесія. Кредитор, який поступається своїм правом вимоги за зобов'язанням іншій особі, називається цедентом, а особа, якій кредитор поступається своїм правом вимоги за зобов'язанням, — цесіонарієм.

Зазначимо, що такий термін зустрічається в одному нормативному документі — постанові Правління НБУ від 16.12.2002 р. № 508, якою затверджено Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території Україні.

До нового кредитора переходять права первинного кредитора в обсязі і на умовах, які існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦКУ).

Тобто до нового кредитора переходить не лише право в тому обсязі і на тих умовах, на яких воно існувало у первинного кредитора в момент відступлення, але і права, які забезпечують або гарантують виконання зобов'язання (порука, застава, гарантія, утримання тощо).

Ті права, які переходять від первинного кредитора до нового, можуть бути змінені законом або договором, але такі зміни не повинні спричинити погіршення матеріального стану боржника. Водночас зміна прав нового кредитора може бути лише на зменшення.

Не допускається заміна кредитора в зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особистістю кредитора (ст. 515 ЦКУ).

Мова йде про право вимоги, яке виникло під час порушення особистих немайнових прав і немайнових благ, що належать громадянину від народження чи за законом.

Зокрема, не допускається заміна кредитора в зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 512 ЦКУ, кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Таким чином, якщо в основному договорі факторингу, за яким виникла заборгованість, передбачено, що кредитор (постачальник) не може поступитися своїми правами іншій особі, то укладення договору відступлення прав вимоги буде неможливим.

Для заміни кредитора в зобов'язанні згоди боржника не потрібно, якщо інше не встановлено договором, в якому замінюється кредитор, або законом. Але при цьому боржника слід письмово повідомити про те, що відбулася заміна кредитора, інакше виконання боржником свого зобов'язання первинному кредитору вважатиметься необхідним (ст. 516 ЦКУ).

Первинний кредитор відповідає перед новим кредитором у зобов'язанні за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, оскільки первинний кредитор не може відповідати за неплатоспроможність або несумлінність боржника. Виняток становлять випадки, коли первинний кредитор поручився перед новим, тобто новий кредитор буде його поручителем. У цьому випадку, згідно зі ст. 553-559 ЦКУ, первинний кредитор як поручник відповідає за боржника.

Враховуючи, що передання права вимоги є одним із способів заміни кредитора в зобов'язанні, а зобов'язання за договором полягає у вчиненні однією стороною (боржником) на користь іншої сторони (кредитора) певної дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу,сплатити гроші та ін.) або утриматися від певної дії, то предметом договору факторингу може бути не лише погашення грошової заборгованості, а й виконання постачання продукції (товару), роботи та ін.

Договори факторингу: особливості укладення

Під час укладення договору передання права вимоги слід звернути увагу на таке. У ЦКУ перелік істотних умов таких договорів не передбачений. Однак, згідно з ст. 512 — 519 ЦКУ, такими умовами можуть бути:

  • зобов'язання, право вимоги, за яким відступається (номер, дата та предмет договору);
  • обсяг і умови переходу прав до нового кредитора за зобов'язанням;
  • порядок і терміни письмового повідомлення боржника про передання права вимоги;
  • перелік документів, які первинний кредитор зобов'язаний передати новому;
  • відповідальність первинного кредитора перед новим за недійсність відступленої йому вимоги.

Якщо договір передання права вимоги укладається між суб'єктами господарювання, то, за ст. 180 ЦКУ, для будь-якого господарського договору, зокрема і передання права вимоги, істотними умовами є предмет, ціна і термін дії договору.

Істотною умовою договору відступлення вимоги буде і умова про компенсацію первинному кредитору вартості переданих прав і плата новому кредитору.

У зв'язку з цим слід звернути увагу на постанову ВГСУ від 13.10.2005 р. № 14/113, в якій суд вказав, що договір відступлення прав вимоги (який передбачає фінансування передання на умовах платності) є по суті договором факторингу (ст. 1079 ЦКУ).

Тобто такий договір може укладатися лише банком або фінансовою установою, а також фізичною особою-підприємцем, яка має право здійснювати факторингові операції відповідно до закону. Якщо новим кредитором є інша особа, не зазначена у ст.

1079 ЦКУ, то такий договір може бути визнаний недійсним.

Ссылка на основную публикацию