Договір поруки у банківських кредитах: основні положення, особливості

Договір поруки у банківських кредитах: основні положення, особливостіОсобливості укладення договорів поруки

  • Публікується мовою оригіналу
  • Поручительство наряду с неустойкой, гарантией, залогом, удержанием и задатком является одним из обязательственно-правовых способов обеспечения исполнения основного обязательства, что стимулирует должника к надлежащему исполнению обязательства путем создания возможности предъявления к нему или третьим лицам обязательного требования, а также является дополнительной гарантией погашения задолженности поручителем, если должник свои обязательства не исполнит.
  • Вопросы поручительства регулируются параграфом 3 главы 49 ГКУ.

Понятие договора поручительства

По договору поручительства поручитель поручается перед кредитором должника за исполнение им своего обязательства. При этом поручитель отвечает перед кредитором за нарушение обязательства должником (ч. 1 ст. 553 ГКУ).

К поручителю, который исполнил обязательство, обеспеченное поручительством, согласно ч. 2 ст. 556 ГКУ переходят все права кредитора в этом обязательстве, и, таким образом, поручитель становится кредитором по отношению к должнику.

Отличием договора поручительства от других видов договоров является то, что данный договор не может быть самостоятельным, он всегда производный от других договоров, то есть является дополнительным обязательством.

Так, отношения по поручительству могут возникать при исполнении других обязательств, например, по договорам купли-продажи товаров, кредитным договорам, договорам займа, комиссии и пр.

При этом обязательства по поручительству являются дополнительными и регулируются в первую очередь нормами, регламентирующими основные виды договоров.

Согласие второго из супругов на заключение договора поручительства не является обязательным и его отсутствие не является основанием для признания договора поручительства недействительным.

Поскольку договор поручительства заключен не в интересах семьи, он не порождает для второго из супругов никаких обязанностей и по обязательствам поручителя по такому договору взыскания не может быть наложено на имущество, являющееся общей совместной собственностью супругов.

По обязательствам того из супругов, который является поручителем, взыскание может быть наложено только на личное имущество поручителя.

Кредитор совладельца имущества, находящегося в общей совместной собственности, в случае недостаточности у него другого имущества, на которое может быть наложено взыскание, может предъявить иск о выделе части из общего имущества в натуре для обращения взыскания на него (см. письмо ВСУ от 01.02.2015 г).

Предмет договора поручительства

Как правило, по договору поручительства поручитель обязуется в случае неисполнения обязательства должником уплатить кредитору сумму задолженности в денежной форме.

Однако, учитывая то, что ГКУ не содержит ограничений относительно исключительно денежного характера обязательств должника, данным договором может обеспечиваться и иное его обязательство. То есть в случае неисполнения должником обязательств на поручителя может быть возложена обязанность уплатить кредитору денежные средства, передать имущество, выполнить работу, предоставить услуги и т. п.

  1. Джерело: Аверс-Бухгалтерія – не забудьте оформити передплату на улюблене видання!
  2. Чтобы БЕСПЛАТНО получить доступ к полному тексту статьи заполните, пожалуйста, заявку

Що таке порука по кредиту?

Послугу поруки за кредитом не можна віднести до числа широко розповсюджених, тому більшість українців вважають їх порожньою формальністю.

Насправді поняття поруки за кредит визначає рівень матеріальної відповідальності третьої особи, готової взяти на себе боргові зобов'язання позичальника в разі неспроможності останнього.

Іншими словами, якщо громадянин, який взяв кошти в банку та попросив підписати договір поруки за кредитним договором позики, не поверне гроші, вимагати борг будуть не тільки з нього, а й співпозичальника.

Мета поруки

В умовах збереження високих економічних ризиків договір поруки фізичної особи за фізичну особу за договором позики гарантує фінорганізації можливість не тільки повернути, а й примножити свої активи. Правила стандартної угоди узаконюють право позикодавця вимагати гроші з поручителя, яким згодом відшкодує збитки істинний боржник.

Документи передбачають такий порядок дій, але як договір поруки між поручителем і боржником буде використаний на практиці — невідомо. Тому, перш ніж взяти на себе чужі зобов'язання, слід подумати тричі, щоб згодом не довелося шкодувати про прийняте рішення. Оформити договір поруки в Україні легко, але його наслідки будуть відчуватися дуже довго.

Як оформлюються поруки по кредиту в Україні?

Новий закон про поруки в Україні закріплює факт того, що єдиним доказом факту поруки є письмове свідчення договірних відносин.

Оформлення договору поруки фізособи може здійснюватися між кредитором, позичальником або його гарантом.

Можливий варіант підписання паперів без залучення кредитопозичальника, але юристи радять максимально повно прописувати обов'язки учасників угоди, щоб в майбутньому уникнути непорозумінь і суперечок.

Уточнюючи, хто може бути поручителем, хочеться відзначити, що банківські організації мають право самостійно встановлювати вимоги до гарантів. У числі основних побажань:

  • громадянство України;
  • відповідність віковим рамкам — 21-70 років;
  • наявність офіційного працевлаштування або стабільного джерела доходів (актуально для ІП).

Фінансова порука за кредитним договором буде без сумнівів довірено особі, яка має великі майнові права на нерухомість, авто, земельні наділи. Власне, всі вимоги, що кредитують структур зводяться до надання гарантій по обов'язковому поверненню виданих грошей — нехай і шляхом стягнення майна.

В якій формі може бути укладений договір поруки?

Кредитний договір займа з порукою оформляється тільки в письмовому вигляді. Усні угоди неприйнятні через те, що в спірній ситуації (які не є рідкістю) довести правомочності сторін буде дуже складно. Так, в документі слід обов'язково зафіксувати:

  • умови, на яких гарантується правомірність угоди;
  • термін давності у договору поруки за кредитом;
  • найменування та реквізити сторін;
  • вид відповідальності (субсидіарна або солідарна);
  • термін виконання кредитних зобов'язань, по закінченню яких позичальник може наполягати на терміновому поверненні боргу.

Дуже важливий момент, який потрібно передбачити на етапі обговорення домовленостей, — термін дії договору поруки перед банком, якщо помер позичальник. Від такої ситуації не застрахований ніхто, і поручителю важливо убезпечити себе, щоб не довелося роками віддавати чужий борг за відсутності матеріальних вигод.

Чи можна підписати договір поруки за дорученням?

Відповідальність поручителя можна поставити без особистої присутності за умови, що в довіреності представника прописана така можливість.

Незважаючи на актуальність даної норми, вона переважно застосовується юрособами, і тільки в рідких випадках практикується при укладанні угод між банком і клієнтами.

Прописувати в довіреності право надання матеріальних гарантій небезпечно: велика ймовірність, що через недобросовісних дій в майбутньому доведеться шукати можливість, як відмовитися від поруки, а якщо не вийде — платити чужу позику.

Скільки діє договір поруки?

Збираючи документи для поруки, слід враховувати, що відповідальність перед цедентом за повернення коштів актуальна протягом всього терміну дії договору. Тому доцільно оформити кредит без поручителів, особливо якщо потрібна невелика сума на короткий термін.

Широко поширені ситуації, коли банки відмовляються видавати позику без залучення співпозичальника. Гідна альтернатива — звернутися в MyCredit, де протягом 20 хвилин в режимі онлайн можна отримати на карту:

  • до 6 000 гривень під 0,01% — при першому зверненні;
  • до 12 000 гривень при повторній подачі заявки.

Кредитна порука по мікропозиці не потрібне — для отримання коштів досить пройти просту процедуру реєстрації, верифікувати карту, вибрати бажану суму та подати запит. При необхідності Служба турботи сервісу відповість на всі цікавлячі вас питання.

MyCredit робить гроші по-справжньому доступними, забезпечуючи простоту оформлення кредитів, інформаційну відкритість та всебічну консультативну підтримку.

Порука. Податки & бухоблік, № 16, Лютий, 2018

Суть договору поруки в тому, що поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним (боржником) свого зобов’язання. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником (ч. 1 і 2 ст. 553 ЦКУ).

Тобто обов’язок поручителя погасити заборгованість виникає тільки в разі порушення зобов’язань боржником. Якщо ж боржник своє зобов’язання виконує, то кредитор не може пред’являти поручителю жодних вимог.

Зверніть увагу: ЦКУ не передбачає обмежень за видом договору, який може забезпечуватися порукою. Тому вона може бути способом забезпечення зобов’язань як за кредитним договором, так і за договором позики, які ми розглядаємо в цьому спецвипуску.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або в повному обсязі.

При цьому кількість поручителів не обмежується (ч. 3 ст. 553 ЦКУ). Такі особи можуть поручитися за боржника спільно на підставі одного договору поруки або незалежно один від одного на підставі різних договорів.

У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Виняток становлять випадки, коли договором поруки встановлена додаткова (субсидіарна) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦКУ).

Особи, що спільно поручилися, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки*.

Пояснимо, що таке солідарна відповідальність. Згідно зі ст.

543 ЦКУ кредитор має право вимагати виконання зобов’язань частково або в повному обсязі як від усіх солідарних боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

При цьому якщо один із солідарних боржників виконує пред’явлену вимогу не в повному обсязі, кредитор має право вимагати недоотриману суму від інших боржників до повного її погашення.

У разі коли вимогу кредитора повністю виконує один боржник, обов’язок інших солідарних боржників перед кредитором припиняється. Проте при цьому в порядку регресу виникає обов’язок таких солідарних боржників перед тим боржником, який виконав зобов’язання перед кредитором (ст. 544 ЦКУ).

Читайте также:  How quickly to collect the alimony in a month

Таким чином, за загальним правилом кредитор у разі порушення зобов’язання може звернутися з вимогою погасити заборгованість або до боржника, або до поручителя, або до них обох.

Проте якщо в договорі поруки передбачена субсидіарна відповідальність, то кредитор повинен спочатку звернутися з вимогою до боржника, а вже якщо той не задовольнить його вимогу — до поручителя (ст. 619 ЦКУ).

Згідно з ч. 2 ст. 554 ЦКУ поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник. Сюди включаються сплата основного боргу, відсотки, неустойка, відшкодування збитків.

Але договором можуть передбачатися інші умови. Наприклад, сторони можуть домовитися про те, що поручитель бере на себе тільки відшкодування збитків і сплату неустойки.

Важливо! Оскільки порука — це засіб забезпечення основного зобов’язання, то відповідний договір можна укласти тільки одночасно з основним договором або після його укладення.

Окремо від основного зобов’язання порука існувати не може

Водночас закон не забороняє укладати договір поруки на забезпечення виконання зобов’язання, яке може виникнути в майбутньому (п.п. 4.1.1 постанови пленуму ВГСУ від 24.11.2014 р. № 1).

ЦКУ не закріплює перелік істотних умов такого виду угод.

Порука як спосіб забезпечення кредитних зобов’язань — ЗКГ

  • Одним із факторів оцінки кредитоспроможності позичальника, а також уникнення кредитних ризиків є можливість передбачити у кредитному договорі механізми його забезпечення.
  • Традиційним способом забезпечення у кредитах виступає саме порука – добровільно взятий третьою особою на себе обов’язок сплатити суму боргу, якщо позичальник не зробив цього у встановлений строк; так забезпечено близько 20-30% усіх кредитів в Україні.
  • Відповідальність поручителя перед банком встановлена не лише у розмірі основного боргу, але і нарахованих відсотків, неустойки, покритті збитків; однак обсяг відповідальності може бути змінена також самим договором (стаття 554 ЦК), причому порука може бути встановлена як разом із кредитним договором, так і значно пізніше.
  • Досліджуючи судові спори приводу поруки у кредитних зобов’язаннях, можна окреслити таке коло проблемних практичних питань:
  1. Зміна змісту зобов’язання забезпеченого порукою.

Однією з підстав припинення поруки є заміна зобов’язання, в результаті чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, якщо на таку заміну не було отримано його згоду.

Часто у кредитних договорах містяться пункти наступного змісту: «Без згоди Поручителя Кредитор не має права  змінювати умови основного договору з Боржником, якщо внаслідок цього збільшується або може бути збільшений розмір відповідальності Поручителя.

Згодою Поручителя Сторони зазвичай вважають підписання (візування) від імені Поручителя змін, що вносяться в Основний договір і/або отримання від нього письмової згоди щодо таких змін і/або внаслідок обміну листами чи факсимільними повідомленнями і/або укладення Поручителем додаткового договору до цього Договору про внесення зазначених змін». Навіть у разі відсутності такого положення, наголошуємо, що норма закону є імперативною і застосовується незалежно від наявності саме такого положення у договорі.

Саме ця обставина у судовій практиці найчастіше стає предметом розгляду як підстава припинення відносин поруки, а поняття «збільшення обсягу відповідальності» – конкретно у кредитних відносинах – у випадках підвищення процентної ставки.

Крім цього, умовами, що тягнуть за собою такий правовий наслідок, є: відстрочення виконання – збільшення періоду виплати кредиту і відповідно нарахування процентів; додатково встановлення неустойки або її збільшення тощо.

Навіть у випадку, якщо банк-кредитодавець повідомив про зміни умов кредитного договору самого позичальника, і він погодився з ними, автоматичне створення нових обов’язків для поручителя забороняється (Постанова ВСУ від 18.06.2012 р № 6-73цс12).

Тут варто також звернути увагу, що обсяг відповідальності поручителя перед банком за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх обов’язків, встановлюється або може бути визначений не лише за умовами договору поруки, але і умовами основного – між банком та боржником. Тому поручителю необхідно бути уважним при ознайомленні з договорами, оскільки часто в кредитній угоді може бути застереження про відсутність необхідності повідомлення поручителя та укладання з ним окремого правочину, і така умова буде цілком законною, є результатом досягнення домовленості між банком і безпосередньо поручителем. Так, його згода буде презюмуватись у наступному при зміні будь-яких умов без додаткового повідомлення, поручитель не матиме права вимагати визнання поруки припиненою (пункт 22 ППВССУ № 52012 р.).

Так, за змістом частини 1 статті 559 ЦК України припинення поруки за цією підставою є автоматичним, припинення відбувається на підставі закону, і судове рішення за цією вимогою не вимагається.

Однак, якщо між сторонами все ж таки виникає спір (це відбувається у 100% випадків, оскільки банки завжди пред’являють вимоги до поручителя і добровільно не зізнаються у своїх порушеннях), вимоги про визнання права підставі п.

1 частина 2 статті 16 ЦК України підлягають розгляду судом (Постанова ВСУ від 21.05.2012 р. No 6-20цс11).

Незважаючи на наявність великої кількості Постанов ВСУ, практика якого є обов’язковою (пункт 6 частини 2 статті 36 ЗУ про судоустрій), суди першої інстанції продовжують задовольняти позовні вимоги банків про стягнення заборгованості, належним чином не оцінивши правовідносини з позиції частини 1 статті 559 ЦК України.

  1. Заміна боржника в зобов’язанні забезпеченому порукою

Спірні моменти виникають також у разі заміни боржника.

Ще однією підставою припинення поруки є відмова поручителя або відсутність його згоди на заміну боржника за кредитною угодою (частина 1 статті 523; частина 3 статті 559 ЦК України).

За своєю суттю порука є фідуціарними відносинами, пов’язаними з довірою до особи боржника, і відсутність яких має наслідком неправомірність покладення на поручителя обов’язку нової особи.

Тривалий час в Україні не було єдності судової практики щодо заміни боржника у разі смерті такого; так суди, з’ясувавши факт смерті боржника, закривали провадження у справі, виходячи з того, помилково припускаючи, що правонаступництво в таких правових відносинах не є можливим.

Однозначну відповідь надано в згаданій вище ППВССУ No5 2012 р.

: у разі, якщо спадкоємці прийняли спадщину в установленому законом порядку, їх правонаступництво є універсальним, тому вони відповідають за зобов’язаннями спадкодавця, у тому числі – за кредитним договором, однак обсяг їх відповідальності обмежений розміром спадкового майна, а нараховані відсотки та неустойка підлягають покриттю лише у тій частині, яка була нарахована банком за життя позичальника. У такому випадку, поручитель має дати свою згоду на поручительство за нового боржника (спадкоємця), або така згода може бути зафіксована в договорі поруки; при цьому обсяг відповідальності поручителя буде таким же, як у спадкоємців.

При переведенні боргу на нову особу, також можлива ситуація, коли кредитна угода містить положення про прийняття поручителем на себе зобов’язання відповідати перед банком за будь-якого боржника. У такому разі поручитель не матиме права вимагати визнання поруки припиненою.

У цілому, для вирішення спору при зміні боржника, необхідно визначити: чи містить основний договір чи договір поруки беззастережну згоду поручителя на переведення боргу; чи надано згоду поручителем, та цю згоду зафіксовано у договорі поруки або окремому правочині; чи було надано таку згоду вже після фактичної заміни боржника; чи достатньо спадкової маси для задоволення вимог кредитора у випадку правонаступництва.

  1. Судова практика з припинення поруки зі спливом строку.

Надзвичайно проблемним на практиці, у тому числі неоднозначною є судова практика, із питання припинення поруки зі спливом строку її дії. Такі положення встановленні частина 4 статті 559 ЦК України.

Відповідно, за загальним правилом порука припиняється із закінченням встановленого в договорі строку (або у встановлений в договорі термін).

Якщо угодою це питання не врегульоване, порука буде припиненою якщо кредитор не скористається своїм правом пред’явити до поручителя вимогу про виконання протягом 6 місяців з дня настання строку виконання зобов’язання основним боржником.

Більш складною є ситуація, коли договором не встановлено і точного строку (дати) виконання кредитного зобов’язання. У цьому випадку, кредитор має право пред’явити вимогу до поручителя протягом 1 року з дня встановлення поруки, а інакше порука буде вважатись припиненою.

Практичне значення має розуміння, за яким поширене у кредитних договорах положення «строк дії поруки встановлюється до повного виконання позичальником своїх зобов’язань перед банком за кредитним договором» насправді не є встановленим строком у розумінні закону, тому застосуванню підлягатимуть норми частини 4 статті 559 ЦК України із встановленим шестимісячним (або річним) строком (Постанова ВСУ від 06.02.2018 No 242/3772/14).

Реферат Банківський кредит

  • Реферат на задану тему:
  • Банківський кредит
  • Запровадження

У ринковій економіці основний формою кредиту є банківський кредит.

Кредитування суб'єктів господарювання і громадян є одним із найважливіших функцій банків як спеціалізованих кредитних установ. Банківський кредит — необхідний інструмент стимулювання народного господарства, якого що неспроможні успішно працювати товаровиробники.

За сучасних умов необхідно навчитися як у макро-, і на мікрорівні, правильно і змогли ефективно використати банківський кредит у сфері розвитку національної економіки України.

Читайте также:  Как создать Франкенштейна своими руками. Легенда про Общество с ограниченной ответственностью

1. Сутність й особливо банківського кредиту

Банківський кредит — це форма кредиту, яку кошти видають у позичку банками.

Комерційні банки, які мають ліцензію НБУ, є головним ланкою кредитної системи; вони відразу виконують роль покупця продавця є у суспільства тимчасово вільних коштів.

Позички надаються банками суб'єктам ведення господарства всіх форм власності напрокат за умов, передбачених кредитним договором. Фінансове підґрунтя банківського кредиту є заимообразный банківський капітал.

Банківський капітал значно меншою мірою обмежений щодо напрями, термінів і величини кредитних угод порівняно з комерційним кредитом.

Кредитором за умов банківського кредиту є банк, позичальником — юридичні і особи. При перехід до ринкової економіки принципово змінюється объектно-субъектный механізм організації банківського кредитування.

Відбувся перехід від пооб'єктного до прямому кредитування суб'єктів господарювання. Головне значення у механізмі банківського кредиту має не вибір об'єкта, а оцінка суб'єкта кредитної угоди.

У колишньому СРСР центральний державний банк з урахуванням кредитного плану жорстко контролював кредитні межі, тобто величину кредитних коштів. Устанавливалась планова сума кредиту (передбачена кредитним планом) для певних підприємств (організацій) й у конкретних об'єктів кредитування.

Центральний банк доводив ліміти кредитування своїм конторах і відділам, перевищення встановлених лімітів вважалося порушенням планової дисципліни.

У найрозвиненіших країнах світу кількісне обмеження банківського кредиту з боку уряду застосовується лише окремих випадках як одна з дефляційних заходів.

У нормально функціонуючої економіці має місце досить жорстка міжбанківська конкуренція за кредитне обслуговування клієнтів. Позичальник самостійно вільно вибирає той банк, у якому він хотіла отримати позичку. Господарський суб'єкт проти неї одночасно брати позички у різних банках.

У централізованої планової економіки колишнього Радянського Союзу повинна була значна диференціація системи кредитування у залежність від галузевого ознаки позичальників.

Система кредитування промислових підприємств істотно відрізнялася від кредитування колгоспів і радгоспів.

У середовищі сучасних ринкових умов комерційних банків реалізують у своїй кредитної діяльності єдині уніфіковані підходи до своїх клієнтам — господарським суб'єктам незалежно від своїх галузевої спеціалізації, форми власності і відомчої підпорядкованості.

Основними джерелами формування банківських ресурсів є кошти банків, залишки на розрахункових і поточних рахунках, залучені на депозитні рахунки кошти юридичних і фізичних осіб, міжбанківські кредити і кошти, одержані від випуску цінних паперів. Кредитні операції здійснюються банками у власних ресурсів. Величина ресурсів банків залежить від рівня обов'язкових економічних нормативів регуляції діяльності комерційних банків, що встановлюються НБУ.

Ліцензуванню НБУ підлягають такі активні операції комерційних банків: надання кредитів банкам; надання кредитів юридичних осіб; надання кредитів фізичних осіб; придбання права вимоги щодо поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання цих вимог та інкасація цих вимог (факторинг); вкладення засобів у статутні фонди інших юридичних.

З метою захисту національних інтересів кредиторів і вкладників банків кредитування позичальників здійснюється згідно з законодавством України із дотриманням встановлених НБУ нормативів й виконання вимог щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.

Банківський кредит носить комерційний характер. Мета діяльності банку процесі кредитування — отримання прибутку. Направленностью на прибутку визначається головна лінія економічної поведінки комерційних банків як із купівлі ресурсів, і за її продажу клієнтам.

Кожен комерційний банк ставить за мета — забезпечити високу якість власного кредитного портфеля.

Кредитний портфель — це сукупність кредитів, наданих банком на певну дату; він характеризує величину капіталу, вкладеного банком в кредитні операції.

Кредитний портфель включає аггрегированную балансову вартість всіх кредитів, зокрема прострочених, пролонгованих і сумнівних щодо повернення.

У звіті про кредитному портфелі комерційного банку, який щомісяця подається до регіональних управління НБУ, відзначаються такі параметри кредитного портфеля: міжбанків-ський ринок — кредити і фінансовий лізинг, надані банкам; кредити і фінансовий лізинг, одержані від банків; небанків-ський ринок — кредити, надані органом загального управління; кредити, надані з допомогою бюджетних і позабюджетних коштів; кредити, надані за овердрафтом; кредити, надані за операціями РЕПО; кредити, надані за врахованими векселями; кредити, надані за факторинговыми операціями; кредити, надані за внутрішніми торгових операціях; кредити, надані за експортно-імпортними операціями; інші кредити, надані у поточну діяльність; кредити, надані в інвестиційного розвитку; надано фінансовий лізинг; кредити, надані фізичних осіб.

Банківський кредит надається під час укладання кредитного договору. Всі питання, які виникають сумніви з приводу кредитування, вирішуються на договірній основі безпосередньо між банком і позичальником. За договором кожен із суб'єктів кредитних відносин перебирає певні зобов'язання. Кредитний договір полягає банком кожному за позичальника індивідуально.

Позички господарським суб'єктам надають комерційних банків. НБУ як банк останньої інстанції надає кредити комерційних банків через кредитні тендери, ломбардні операції, переоблік векселів за умов обопільних умов.

Комерційні банки надання кредитів як у національній, і у іноземній валюті.

Під час проведення кредитної політики комерційних банків виходять із необхідності забезпечити поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб'єктів господарювання з урахуванням загальнодержавних інтересів.

Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення й використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткові ставки і комісійних винагород.

Вони за своїми зобов'язаннями перед клієнтами всім належним їм майном і коштами.

З метою активізації участі України комерційних банків процесах структурної перебудови вітчизняної економіки важливе значення має впровадження механізму передачі у управління банкам на період контрольних пакетів акцій підприємств, яких вони надають довгострокові кредити.

Рішення щодо надання кредитів позичальникам, незалежно від приглашаемого розміру кредиту, приймається колегіально (Правлінням банку, Кредитным комітетом, Комісією та іншого подібного начиння) більшістю голосами й оформляється протоколом.

У разі подання позичальнику позики у розмірі, який перевищує 10 відсотків власного капіталу («великі кредити»), комерційний банк повідомляє про кожен такий випадок Національний банк.

Жоден з виданих великих кредитів неспроможна перевищувати 25 відсотків власні кошти банків. Загальний обсяг наданих кредитів неспроможна перевищувати восьмиразовий розмір власні кошти комерційного банку (див.

Становище НБУ «Про кредитуванні»).

Значну загрозу несуть стабільності фінансового становища комерційних банків несе занадто ризикована кредитна політика для одержання зайве високих прибутків.

2. Принципи банківського кредитування

Принципи банківського кредитування (у широкому значенні — принципи кредитування взагалі, що єдиними всім форм кредиту) — це основні вихідні становища, куди спирається теорія і практика кредитного процесу.

Ці вихідні становища обумовлені цілями і завданнями, які перебувають перед банками, і навіть об'єктивними закономірностями розвитку та функціонування кредитних відносин.

Кредитний процес жадає від банків та усіх господарських суб'єктів чіткого дотримання принципів кредитування.

Необхідно розрізняти принципи і правила кредитування. Правила випливають із принципів і відбивають лише положення і моменти одного чи іншого принципу, механізми використання принципів у певній практичної діяльності банку.

У науковому плані єдино правильне системний підхід до дослідження принципів кредитування. У системний підхід реалізують і конкретизується наукове розуміння принципів кредитування як взаємопов'язаної цілісної сукупності певних положень (понять).

  1. Можна виділити три основних рівних системи принципів банківського кредитування:
  2. 1) загальноекономічні принципи кредитування (відповідність ринкових відносин, раціональності та ефективності, комплексності, розвитку);
  3. 2) особливі принципи кредитування, поза яких кредит втрачає своє специфічне економічний зміст (поверненості, забезпеченості, строковості, платності, цільової спрямованості);
  4. 3) часткові, поодинокі принципи кредитування, чи правила кредитування, які випливають з кожного особливого принципу і може по-різному виявлятися у конкретних кредитних операціях.
  5. Общеэкономические й особливі принципи кредитування, і навіть правила кредитування взаємопов'язані, належним чином вони взаємопереходять один одного.

У цьому вище системі принципів банківського кредитування чільному місці стоїть загальноекономічний принцип
відповідності змісту банківського кредиту ринкових відносин,
умовам ринкової економіки.

Кредитний механізм повинен відображати умови конкуренції, суперництва комерційних банків за позичальника, комерціалізації кредитної угоди, прагнення забезпечити максимально можливу вигоду (прибуток) від позички, самостійність і автономність до прийняття управлінських рішень та іншого подібного начиння.

Принцип раціональності та ефективності банківського кредитування характеризує економічність використання позички що з позицій інтересів банку, що з позицій позичальників — суб'єктів господарювання.

Кредитний механізм неспроможна не містити здоровому практицизмі, спрямованості збільшення доходів.

Принцип раціональності кредитування складає основі оцінки кредитоспроможності позичальника, який забезпечуватиме впевненість банку здатності та готовності боржника повернути позику в обумовлений договором термін.

Принцип комплексності банківського кредитування передбачає побудова кредитного механізму з урахуванням обліку лише комплексу чинників, які впливають у кредитної операції. Безумовно, що у першу чергу слід сприймати до уваги економічних чинників й умови.

Принцип розвитку банківського кредитування відображає постіний рух і динаміку кредитного механізму. Зміна економічних відносин призводить і зміну кредитних відносин, підходів до практичної організації.

Принцип розвитку вимагає від комерційних банків використовувати гнучкі методи кредитування, оперативно змінювати порядок практичної роботи з ссудами, методи контролю над використанням і поверненням кредиту, кошти регуляції заборгованості тощо.

Центральне місце у системі принципів банківського кредитування займають особливі принципи кредиту. Саме вони відбивають економічну сутність банківського кредиту.

Читайте также:  Позовна давність при розподілі майна подружжя при розлученні

Принцип поверненості отже, що кредит може бути повернутий позичальником банкові. Установи банків можуть надавати відстрочку повернення позики, стягуючи при цьому підвищений відсоток. Цей принцип вважається вихідним у системі банківського кредитування. Він випливає з суті кредитних відносин, бо коли позику не повертається, втрачається економічний зміст кредиту.

Принцип забезпеченості кредиту означає його присутність серед банку права захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Мета цього принципу — зменшити ризик кредитної операції.

Майнові інтереси кредитора мали бути зацікавленими повною мірою захищені у разі можливого порушення позичальником узятих він зобов'язань. Кредит надається під певне реальне забезпечення — заставу, гарантію, поручництво, страхове свідчення але ін.

Банківський кредит, не забезпечений реальними цінностями, надається як виняток окремим позичальникам, які мають давні ділові зв'язки з банком і високі платоспроможність.

Принцип строковості отже, що позику може бути повернутий позичальником банкові у визначений у кредитному договорі термін. Кредит обов'язково має бути повернутий у певне попередньо обумовлене час.

У порушення принципу строковості банк пред'являє позичальнику фінансові вимоги. Термін кредиту — це користування заемом.

Він розраховується з одержання позики (зарахування з цього приводу позичальника чи сплати платіжних документів з заимообразного рахунки позичальника) до її кінцевому погашення.

Принцип платності отже, що кредит може бути повернутий позичальником банкові з оплатою над його користування. Кредит як комерційна операція неодмінно повинна приносити кредитору визначено дохід у формі відсотків. Відсоток — плата позичальника в кредитних відносинах. Банк жадає від позичальника як повернення отриманої позички, а й сплати відсотка до її використання.

Принцип цільової спрямованості кредиту передбачає вкладення заимообразных коштів у конкретну мету, зумовлені кредитним договором. Позичальник неспроможна витрачати позику іншу мету.

Цільовий характер кредитування означає спрямованість позики визначений господарський об'єкт. Закономірність початку кредитування господарського суб'єкта, що йшлося вище, не можна абсолютизувати.

Банк обов'язково має розрізняти об'єкти кредитування, насамперед такі, пов'язані чи з капітальними вкладеннями, чи провідною виробничої діяльністю.

Щодо правил кредитування, їх чітка формулювання має вирішальне значення у кредитному менеджменті. У процесі управління кредитними операціями важливо володіти ефективними алгоритмами (сукупністю правил) розв'язання тих чи інших типових проблем.

У умовах роботи комерційного банку, з урахуванням особливостей фінансово господарську діяльність його клієнтів (позичальників), набір і змістом правил банківського кредитування змінюються.

Ці правила переважно й головному визначають стандартні вимоги, і орієнтири для кредитних працівників банку.

Ідеться про чіткої структуризації, систематизації, програмуванні, алгоритмізації, стандартизації засобів і прийомів проведення кредитних операцій.

Отже, в принципах кредитування відбиваються стійкі і перевірені практикою банківські орієнтири, закономірні зв'язки і закономірності організації кредитного процесу. Принципи кредитування стимулюють економічну зацікавленість суб'єктів кредитних взаємин у найкращих результатах своєї діяльності.

Принципи банківського кредиту є назавжди і безповоротно незмінними. Розвиток економіки, характер економічних відносин тягнуть як поява нових принципів, що відповідають нових умов, і зміна сутності традиційних принципів кредитування.

3. Види банківського кредиту

Кредити, які надаються банками, можна класифікувати за різними ознаками. Лише комплексний підхід до виділення видів банківського кредиту дозволяє найповніше охарактеризувати кредитні операції комерційних банків.

  • За термінами користування банківські кредити поділяють на:
  • — короткострокові (до 1 року);
  • — середньострокові (до 3 років);
  • — довгострокові (понад 3 років).
  • Кожен з цих видів банківського кредиту властиві конкретні ознаки, організаційні способи надання позичок та його погашення.
  • Короткострокові кредити надаються банками позичальникам на мети поточної господарської діяльності разі вони тимчасових фінансових негараздів в зв'язку зі видатками, які забезпечені надходженнями засобів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити надаються на оплату устаткування, на поточні видатки, фінансування капітальних вкладень. Довгострокові кредити надаються банками позичальникам на формування основних фондів. Об'єктами кредитування у своїй є капітальні на реконструкцію, модернізацію структури і розширення які діють основних фондів, на нове будівництво, приватизацію й те.

У західної банківської практиці виділяють позички до запитання (онкольный кредит), що повертаються позичальниками на першу вимогу банку (із попередженнями). Ставки відсотки за онкольному кредиту нижче, як по терміновими заемами. Онкольный кредит сприймається як різновид короткострокового кредиту.

За забезпеченням виділяють такі види банківського кредиту:

— забезпечені

51.Банківські гарантії та поруки

  • Гарантії
    та поруки – це спосіб забезпечення
    виконання зобов’язання, що застосовуються
    між будь-якими суб’єктами правовідносин.
  • За
    договором поруки поручитель зобов’язується
    перед кредитором іншої особи відповідати
    за виконання зобов’язання в повному
    обсязі або в певній частині.
  • Договір
    поруки має бути укладений у письмовій
    формі, недотримання цієї вимоги робить
    його недійсним.

За
боржника можуть одночасно поручитися
кілька осіб-поручителів. У цьому разі
такі поручителі є між собою солідарними
боржниками перед кредитором.

Поручитель,
який виконав зобов’язання
за боржника, набуває всіх прав кредитора
за цим зобов’язанням.

Порука

Згідно
з новим Цивільним кодексом України за
договором поруки поручитель поручається
перед кредитором боржника за виконання
ним свого обов’язку.
Поручитель відповідає перед кредитором
за порушення зобов’язання
боржником. Виконання зобов’язання
може забезпечуватися порукою частково
або у повному обсязі. Поручителем можуть
бути одна особа або кілька осіб.

У
разі порушення боржником зобов’язання,
забезпеченого порукою, боржник і
поручитель відповідають перед кредитором
як солідарні боржники, якщо договором
поруки не встановлено додаткову
(субсидіарну) відповідальність поручителя.

Боржник,
який виконав зобов’язання,
забезпечене порукою, повинен негайно
повідомити про це поручителя.

  • Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
  • Порука припиняється, якщо після настання терміну виконання зобов’язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.
  • Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника.
  • Порука припиняється після закінчення терміну, встановленого в договорі поруки.
  • Якщо такий термін не встановлено, порука припиняється за умови, що кредитор упродовж шести місяців від дня настання терміну виконання основного зобов’язання не висуне вимогу до поручителя.
  • Якщо термін основного зобов’язання не встановлено або встановлено моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється за умови, що кредитор не вчинить позов до поручителя впродовж одного року від дня укладення договору поруки.

Гарантія

За
гарантією банк, інша фінансова установа,
страхова організація (гарант) гарантує
перед кредитором (бенефіціаром) виконання
боржником (принципалом) свого обов’язку.

Гарант
відповідає перед кредитором за порушення
зобов’язання
боржником.

Гарантія
діє впродовж терміну, на який вона
видана. Гарантія є чинною від дня її
видачі, якщо в ній не встановлено інше.
Гарантія не може бути відкликана
гарантом, якщо в ній не встановлено
інше.

Зобов’язання
гаранта перед кредитором не залежить
від основного зобов’язання
(його припинення або недійсності),
зокрема тоді, коли в гарантії міститься
посилання на основне зобов’язання.
У разі порушення боржником зобов’язання,
забезпеченого гарантією, гарант
зобов’язаний
сплатити кредиторові грошову суму
відповідно до умов гарантії.

Гарант
має право відмовитися від задоволення
вимоги кредитора, якщо вимога або додані
до неї документи не відповідають умовам
гаранти або якщо вони подані гаранту
після закінчення терміну дії гарантії.

Зобов’язання
гаранта перед кредитором припиняється
у разі:

  • сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;
  • закінчення терміну дії гарантії;
  • відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гаранту або шляхом подання йому письмової заяви про звільнення його від обов’язків за гарантією.

Гарант,
якому стало відомо про припинення
гарантії, повинен негайно повідомити
про це боржника.

Відмінності
гарантії від поруки полягають у такому:

  • На відміну від поруки, гарантія може бути односторонньою цивільно-правовою угодою, що ґрунтується на волевиявленні однієї особи -гаранта.
  • Гарант несе субсидіарну (додаткову) відповідальність, тобто він повністю виконує зобов’язання, але лише за умови відсутності в основного боржника коштів, необхідних для належного виконання зобов’язання. Поручитель поруки, якщо інше не встановлено договором, у разі невиконання зобов’язання боржником відповідає разом із ним перед кредитором.
  • Оформлення гарантії договором, на відміну від поруки, не є обов’язковим. Якби гарантія ґрунтувалася лише на договорі й при цьому законом поширювалося б на неї правило поруки, то в ній як у самостійному виді забезпечення зобов’язань не було б потреби. Тому, характеризуючи гарантію, законодавець акцентує увагу на тому, що вона видається, а не укладається в договірному порядку.

Отже,
під гарантією слід розуміти зобов’язання
гаранта, що видається на прохання іншої
особи (принципала), за яким гарант
зобов’язується сплатити кредитору
принципала відповідно до умов гарантійного
зобов’язання певну грошову суму.

У
ролі гаранта та поручителя може виступати
банк. Видаючи гарантію (поруку), банки
повинні переконатися у кредитоспроможності
клієнта, оскільки видача гарантії
(поруки) по суті має кредитний характер.

Банківські
гарантії (поруки) можуть бути спрямовані
на виконання клієнтом своїх зобов’язань
за торговельними та фінансовими угодами:

  • тендерна гарантія;
  • гарантія виконання контракту;
  • гарантія надання кредиту і виставлення акредитива;
  • гарантія платежу; акцептування й авалювання векселів.
Ссылка на основную публикацию