Дозвіл органів опіки та піклування на дарування дітям нерухомого майна

Розпочинаємо рубрику #запитай_у_нотаріуса

Як оформити нерухомість на дитину?

Щоб передати нерухомість у власність дитини, можна скласти заповіт або скласти договір дарування. У той же час, за заповітом особа стане власником майна тільки після смерті заповідача.

Обидва варіанти досить широко поширені в світі. Важливо розуміти, що заповіт – не єдиний вихід із ситуації, адже діти – повноцінні члени суспільства і можуть також володіти майном, як і дорослі, з тією лише різницею, що власність дітей вимагає додаткової опіки і контролю з боку батьків.

Звернемо увагу на деякі правові особливості, пов’язані з віковою категорією дітей, та умови за яких дитина може набувати майно.

Так, згідно з українським законодавством,  дитиною вважається людина, яка не досягла 18-річного віку. У свою чергу, до 14 років дитина вважається малолітньою, а з 14 до 18 – неповнолітньою. Цей поділ має принципову різницю і відрізняє їх один від одного об’ємом прав і обов’язків.

У чому ж полягають відмінності?

Якщо говорити про малолітню дитину, то вона може вчиняти дрібні побутові покупки невисокої вартості, які відповідають її розвитку і такі, що задовольняють її щоденні потреби.

Тобто для того, щоб передати майно своїй дитині, батьки неповнолітніх повинні спочатку отримати схвальне рішення (дозвіл) від органу опіки та піклування. Адже основним видом діяльності цієї установи є захист прав і інтересів кожної дитини, в тому числі захист від недобросовісних батьків.

Особливо важливим моментом є отримання дозволу від даного органу, без якого неможливо укласти ряд серйозних правочинів на ім’я дитини, наприклад: укласти договори, що вимагають нотаріального посвідчення або державної реєстрації; договору щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; надання письмових зобов’язань від імені дитини; відмова від її майнових прав та інше. Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.

Будь-яке відчуження нерухомості дитини може бути здійснено лише з урахуванням гарантування збереження її права на житло.

Гарантією може бути, наприклад, переоформлення на дитину права власності іншої еквівалентної по пропорційності нерухомості, або ж, як варіант, укладення попереднього договору про купівлю нерухомості на дитину, і надання цього документа в орган опіки та піклування, як доказ про збереження її прав.

  • Але лише подача заяви для отримання дозволу не гарантує позитивного вирішення питання, оскільки органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса щодо накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, якщо ними встановлено, що:
  • 1) мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав;
  • 2) судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав;
  • 3) до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав;
  • 4) особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;
  • 5) між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини;
  • 6) між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них);
  • 7) вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.

Звичайно ж, дарування не має на увазі під собою передачу чогось натомість. Не можна передбачити в договорі дарування те, що, наприклад, квартира дарується в обмін на що-небудь або ж подарунок зобов’язує вчинити на користь дарувальника будь-які дії.

В договір можуть бути внесені деякі умови, такі як заборона на продаж, обмін, поділ та інші обтяження подарунка на певний термін.

Наприклад, батько може подарувати будинок своєму малолітньому синові, але за умовами договору дарування заборонити продавати цей будинок до настання певного віку або після закінчення визначеного в договорі терміну.

За замовчуванням, майном дитини керують його батьки, які зобов’язані забезпечувати його схоронність і використання виключно в інтересах дитини. Якщо між батьками не укладено спеціального договору, що розподіляє їх обов’язки з управління, то вважається, що вони роблять це спільно.

Тож не обов’язково чекати повноліття дитини, щоб передати у її власність майно. Скориставшись такою можливістю, батьки можуть бути спокійні вже сьогодні. Адже набагато простіше сконцентруватися на вихованні і моральних цінностях, коли ви заздалегідь подбали про матеріальну складову життя своєї дитини.

Дозвіл органів опіки та піклування на дарування дітям нерухомого майна

ДОГОВІР ДАРУВАННЯ. БЕЗОПЛАТНА ПРАВОВА ДОПОМОГА

Дозвіл органів опіки та піклування на дарування дітям нерухомого майна

Що таке договір дарування?

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (ст. 717 ЦК України).

Договір дарування завжди є безоплатним. Дарувальник (той, хто дарує) не має права вимагати від обдаровуваного зустрічних дій за свій дарунок. Він не отримує ніякої матеріальної вигоди. Тобто, не можна просити взамін сплату коштів, вимагати утримання чи догляд т.п.

Предмет договору

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому (ст. 718 ЦК України).

Форма договору

Договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно.

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним.

Куди звертатися

Для укладення договору дарування слід звернутися до державного за адресами: Перша вінницька державна нотаріальна контора: 21000, м.Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7 Тел: консультанти 66-06-53, 66-09-66.

Друга вінницька державна нотаріальна контора: м.Вінииця, вул. Козицького 85, тел.: (0432) 32-09-12, 67-01-60,

Третя вінницька державна нотаріальна контора: м.Вінниця, вул..Хмельницьке шосе, 7 тел: 66-02-35; або приватного нотаріуса: за місцем знаходження нерухомого майна (квартири, будинку, земельної ділянки т.п.) або за зареєстрованим місцем проживання фізичної особи — однієї із сторін договору (дарувальника чи обдаровуваного).

Обов'язки дарувальника

         Якщо дарувальникові відомо про недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдаровуваного або інших осіб, він зобов'язаний повідомити про них обдаровуваного.

         Дарувальник, якому було відомо про недоліки або особливі властивості подарованої речі і який не повідомив про них обдаровуваного, зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком (ст. 721 ЦК України).

  • Прийняття дарунка
  •          Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.
  • Дарувальник, який передав річ підприємству, організації транспорту, зв'язку або іншій особі для вручення її обдаровуваному, має право відмовитися від договору дарування до вручення речі обдаровуваному.
  • Якщо дарунок направлено обдаровуваному без його попередньої згоди, дарунок є прийнятим, якщо обдаровуваний негайно не заявить про відмову від його прийняття.

Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка (ст. 722 ЦК України).

Якщо малолітня чи неповнолітня дитина набуває майно у власність, то є обов'язковою згода органів опіки та піклування на вчинення договору дарування. До досягнення дитиною повноліття батьки розпоряджаються майном і інтересах дитини.

При недосягненні обдаровуваним віку 18 років або наявності зареєстрованих в квартирі, будинку неповнолітніх дітей необхідним є дозвіл органу опіки та піклування на посвідчення договору дарування такої нерухомості.

Перелік документів

  1. паспорти й ідентифікаційні коди обох сторін договору;
  2. оригінал правовстановлюючого документу на нерухомість (документ, який засвідчує, що дарувальник є власником майна);
  3. довідка про осіб, які зареєстровані у будинку, квартирі;
  4. якщо право власності на квартиру, житловий будинок виникло до 2013 року, необхідно одержати в БТІ довідку про те, що станом на 01.01.2013 року нерухомість належала дарувальнику;
  5. технічний паспорт на житло;
  6. звіт про оцінку нерухомого майна;
  7. витяг з Державного земельного кадастру (якщо предметом договору є земельна ділянка чи житловий будинок, який розташований на ній);
  8. свідоцтво про шлюб та письмова згода другого з подружжя, якщо нерухомість була придбана в шлюбі;
  9. рішення суду або свідоцтво про розлучення, якщо нерухомість була придбана в шлюбі, але в даний момент подружжя вже розірвало шлюб;
  10. свідоцтво про смерть, якщо квартира, житловий будинок т.п. були придбані в шлюбі, але однин із подружжя помер;
  11. свідоцтво про народження дитини та дозвіл органу опіки та піклування, якщо обдаровуваний є неповнолітнім або неповнолітня дитина має право на користуватися цим житлом (зареєстрована в ньому);
  12. документи, що засвідчують родинні відносини між особами першого та другого ступеня споріднення (батьки, чоловік/дружина, діти, зокрема й усиновлені, рідні брати/сестри, бабусі, дідусі, онуки) — для звільнення від сплати податку та військового збору).

Нотаріус, засвідчуючи договір дарування земельної ділянки, одночасно обов’язково в Державному реєстрі речових прав самостійно реєструє на нового власника право власності. Тобто, Обдаровуваний залишає нотаріуса вже повноправним власником будинку, і немає необхідності додатково реєструвати своє право власності в будь-яких інших органах.

При посвідченні договору дарування нотаріус ретельно перевіряє усі документи, подані для укладення договору, наявність арештів і заборон на відчуження земельної ділянки, що фігурує в договорі, дійсність довіреності (якщо договір укладається представником).

Договір дарування від імені дарувальника (власника майна) може укласти і його представник. Для цього дарувальник має надати своєму представнику довіреність, яка повинна бути нотаріально засвідченою.

За наявності такого доручення будь-яка особа, що вказана в ньому, може представляти інтереси дарувальника у нотаріуса та підписати за нього договір дарування.

Проте, таке доручення має чітко передбачати ім'я обдаровуваного (особи, якій перейде дарунок в дар).

Сплата податку

         Для укладення договору дарування, сторонами в якому виступають члени сім’ї першого ступеня спорідненості (до них, згідно із законодавством, відносяться батьки, чоловік або дружина, діти, у тому числі усиновлені), то дохід, отриманий як подарунок, підлягає оподаткуванню за нульовою ставкою.

         Також детальну інформацію щодо отримання безоплатної правової допомоги можна дізнатися, зателефонувавши за номером «гарячої лінії» системи безоплатної правової допомоги 0 800 213 103 (цілодобово та безкоштовно у межах України зі стаціонарних та мобільних телефонів). За згаданою «гарячою лінією» можна отримати консультацію з правових питань, дізнатися інформацію щодо актуальних адрес центрів та з’ясувати інші питання функціонування системи надання безоплатної правової допомоги.

Вінницький місцевий центр з надання безоплатної  вторинної правової допомоги 21021, Україна, м. Вінниця, вул. Порика, 29

Читайте также:  Взыскание долга на сумму 9,2 млн. грн в пользу агрохолдинга

Телефон / факс: (0432) 56-01-80; 38 (098) 00 26 774, 38 (098) 67 87 593;

Особливості посвідчення договорів дарування нерухомого майна

Управління нотаріату консультує про деталі укладання договору дарування.

Відтак, за договором дарування одна сторона (Дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (Обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч. 1 ст. 717 ЦК України).

Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (ч. 2 ст. 717 ЦК України).

Договір може бути укладено в усній, письмовій простій або ж письмовій нотаріально посвідченій формі. Договір дарування нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч.2 ст. 719 ЦК України). Даний правочин може бути посвідчено за місцем знаходження об’єкту нерухомого майна або ж за місцем реєстрації однієї із сторін.

Крім документа, що посвідчує право власності на житловий будинок, квартиру, садибу та інше нерухоме майно, право власності на яке підлягало реєстрації відповідно до законодавства, що діяло на момент його виникнення, та не зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, долучається документ, що підтверджує державну реєстрацію права власності на це майно (крім випадків, коли відомості про державну реєстрацію права власності містяться в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, який є архівною складовою частиною Державного реєстру речових прав на нерухоме майно).У разі якщо подані документи не містять усіх передбачених законодавством відомостей або в таких документах міститься суперечлива інформація, нотаріус може запитувати від відповідних суб’єктів (органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які видавали такі документи) інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для вчинення нотаріальної дії.Сторонами в договорі є Дарувальник і Обдаровуваний. Ними можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада. Нотаріус встановлює обсяг цивільної дієздатності осіб (тобто здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та мати можливість керувати ними). Батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, підопічних (п. 2 ст. 720 ЦК України). А у випадку дарування на ім’я малолітнього, неповнолітнього, а також на ім’я осіб, над якими встановлено опіку або піклування, або ж разі реєстрації зазначених осіб на житловій площі, яка дарується або ж наявності в них прав власності на частину дарунку нотаріус перевіряє наявність дозволу органів опіки та піклування. Якщо ж стороною договору виступає юридична особа, то в установчих документах повинно бути прямо передбачена можливість дарування або ж отримання дарунку. Також можливо дарування нерухомості по довіреності, у такому разі в довіреності повинно бути чітко прописано прізвище, ім’я та по батькові обдаровуваного, якщо ж цього немає довіреність вважається нікчемною, тобто недійсною.Предметом договору є нерухоме майно, яке переходить у власність від Дарувальника до Обдаровуваного. При цьому нотаріусу надається документ, який посвідчує право власності на нерухоме майно, якщо про даний об’єкт є інформація внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, також надається Витяг про реєстрацію прав власності. Якщо з документів вбачається, що об’єкт є спільним майном подружжя, якщо документ, що посвідчує право власності, оформлений на ім’я одного з подружжя, нотаріус вимагає письмову згоду іншого з подружжя. Справжність підпису другого з подружжя на заяві про таку згоду має бути нотаріально засвідчена.У разі відчуження житлового будинку, будівлі або споруди нотаріус роз’яснює сторонам ст. 377 ЦК України щодо переходу права власності або користування на земельну ділянку, на якій розташована будівля без зміни її цільового призначення. При підготовці до посвідчення правочину нотаріус перевіряє відсутність заборони відчуження або арешту майна шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, перевірки податкової застави. У разі наявності арешту нерухомого майна нотаріус відмовляє у посвідченні правочину. У випадку обтяження нерухомого майна іпотекою нотаріус вимагає згоду іпотекодержателя, якщо це не заборонено іпотечним договором. У випадку наявності податкової застави договір посвідчується за умови письмової згоди відповідного податкового органу. Також надається технічний паспорт на нерухоме майно, в якому зазначена характеристика нерухомості.Відповідно до ст. 174 Податкового кодексу України дарунок, який подарований від осіб, які не є спадкоємцями І-ї, ІІ-ї черги або онуками, оподатковується в розмірі 5% від суми договору. Відповідно хто сплачує податок, той також і сплачує військовий збір в розмірі 1,5% від суми дарунку. Тому тим Дарувальникам, які повинні будуть сплатити податок необхідно замовити також і Висновок про експертну оцінку об’єктанерухомого майна. Якщо ж сторони договору перебувають у зазначенихвищеродиннихстосункахїмнеобхіднонадатидоказисвоїхродиннихстосунків (Свідоцтва про народження, про шлюбабо ж рішення суду, якимвизначеноїх статус).Обов’язком Дарувальника є повідомити Обдаровуваного у разінаявності у дарунка певних недоліків або особливих властивостей, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна Обдаровуваного або інших осіб. У Обдаровуваного ж немає ніяких обов’язків, за винятком договору дарування з обов'язком обдаровуваного на користь третьої особи.Право власності Обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняттям дарунку вважається одержання Обдаровуваним примірника договору дарування після нотаріального посвідчення та державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Існує кілька видів договору дарування:І.Договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому (ст. 723, 724 ЦК України), тобто встановлються обов'язок дарувальника передати дарунок обдаровуваному в майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини.У разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановлених договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості.Якщо до настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановленої договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, дарувальник або обдаровуваний помре, договір дарування припиняється.ІІ. Договір дарування з обов'язком Обдаровуваного на користь третьої особи (ст. 725, 726 ЦК України), тобтовстановлюється обов'язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо).Дарувальник має право вимагати від обдаровуваного виконання покладеного на нього обов'язку на користь третьої особи.У разі смерті дарувальника, оголошення його померлим, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним виконання обов'язку на користь третьої особи має право вимагати від обдаровуваного особа, на користь якої встановлений цей обов'язок.У разі порушення обдаровуваним обов'язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, — відшкодування його вартості.ІІІ. Договір про пожертву (ст. 729,730 ЦК України).Пожертвою є дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, особам, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети. Договір про пожертву є укладеним з моменту прийняття пожертви. До договору про пожертву застосовуються положення про договір дарування, якщо інше не встановлено законом. Пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву. Якщо використання пожертви за призначенням виявилося неможливим, використання її за іншим призначенням можливе лише за згодою пожертвувача, а в разі його смерті чи ліквідації юридичної особи — за рішенням суду. Пожертвувач або його правонаступники мають право вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням.Розірвання договору дарування.1. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей.Якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування.2. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність.3. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена.4. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим.5. У разі розірвання договору дарування обдаровуваний зобов'язаний повернути дарунок у натурі.До вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік.

З вищезазначеного можна зробити висновок, що Договір дарування є надійним інструментом переходу прав власності від Дарувальника та Обдаровуваного.

Державний нотаріус Дванадцятої київської державноїнотаріальної контори Я.О. Щербина

Дозвіл органу опіки та піклування для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти

24 квітня 2009

   Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна.

У зв'язку з цим для запобігання порушення прав та інтересів неповнолітніх осіб при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна право власності  або право користування яким мають діти, в контексті законів були закріплені конкретні норми права, які покликані реалізувати дане завдання держави.

Так ч.3 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» від  26.04.

2001 № 2402-III встановлено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Дещо згодом був прийнятий Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 02.06.2005 № 2623-IV, ст. 12 якого встановлює, що неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.

 Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. 

  Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.

 Виходячи зі змісту вищезазначених статтей абсолютно чітко зрозуміло, що без дозволу органу опіки та піклування продаж, обмін, дарування, застава та ін. правочини щодо нерухомого майна право власності на яке або право користування яким мають діти, неможливі. Жоден із нотаріусів не посвідчить такої угоди без зазначеного дозволу.

 Отже, маючи намір здійснити правочин щодо такого нерухомого майна,  батьки або особи, які їх замінюють (опікуни, піклувальники, прийомні батьки) перед тим як іти до нотаріуса повинні звернутися в орган опіки та піклування ( перелік установ, які є органами опіки та піклування ви знайдете в ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13.01.2005 № 2342-IV).

  •  Орган опіки та піклування вивчає наступні документи:
  • заяву кожного з батьків (опікунів, піклувальників);
  • копію паспорта, довідку про присвоєння ідентифікаційного номера;
  • документ, що підтверджує право власності (користування) дитини на відчужуване майно;
  • витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданий відповідно до законодавства;
  • копію свідоцтва про народження дитини;
  • довідку з місця проживання, про склад сім'ї та реєстрацію або витяг з домової книги;
  • копію рішення про встановлення опіки над дитиною (для опікунів, піклувальників);
  • копію рішення про встановлення опіки над майном дитини (для опікунів, піклувальників);
  • копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу між батьками дитини (у разі наявності).
  •   У разі виїзду сім'ї на постійне місце проживання за кордон до зазначених документів додається довідка управління (відділу) у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб за місцем реєстрації сім'ї.
Читайте также:  Як мутує український вірус "рейдерство 2022"

  Відповідно до п. 67  порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р.

N 866, дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається у разі гарантування збереження її права на житло і оформлюється рішенням районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної в місті ради, витяг з якого заявникам видає служба у справах дітей.

У разі виїзду сім'ї, в якій виховується дитина, за межі населеного пункту, у рішенні зазначається строк та умови придбання житла з урахуванням інтересів дитини.

 Тобто цілком впевнено можна сказати, що в разі, якщо при вчиненні правочину частка житлового приміщення дитини буде продана але в замін дитина не отримає, або отримає меншу частину іншого житлового приміщення, то орган опіки та піклування не надасть дозвіл на вчинення такого правочину.

Також не буде дозволу і в тому випадку, коли дитина, маючи право корстування житлом, стосовно якого вчиняється правочин, не буде забезпечена правом користування іншим житловим приміщенням умови проживання в якому принаймні не гірші.

Практика свідчить, що майже в усіх випадках, коли житло виступає  заставою орган опіки та піклування не надає згоди, якщо відсутні гарантії щодо майбутнього забезпечення житлом дитини у разі стягнення на заставлену нерухомість.

 І на останок зазначу, що не слід забувати про п.6 ст.

203 Цивільного кодексу України, який встановлює — правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Тому на підставі ч.1 ст.

215 Цивільного кодексу України правочин, судом, може бути визнаний недійсним. Наслідком чого буде застосовано двосторонню реституцію — повернення сторін правочину у первісний стан.

Євген Кіріченко

©2009 Кіріченко Є.Ю. 2009

Коли відсутність дозволу органів опіки і піклування стає підставою для визнання правочину недійсним

Першочерговим завданням судочинства є захист прав та інтересів дітей. Тому визначальним для суду має бути встановлення факту порушення договором прав та інтересів дитини, а не сам собою факт наявності або відсутності дозволу органу опіки та піклування на його укладення. Такого висновку дійшов Верховний Суд України.

Захист найслабших

Згідно з ст.18 закону «Про охорону дитинства» встановлено, що діти — члени сім’ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

При цьому органи опіки та піклування зобов’язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових і житлових прав дітей при відчуженні приміщень чи купівлі нового помешкання.

Водночас бувають випадки порушення прав дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна, право власності чи користування на яке вони мають. При захисті таких прав необхідним є врахування останніх позицій ВСУ в подібних категоріях справ.

Користуйтесь консультацією: Место жительства ребенка, как определить: о чем молчат юристы

Відповідно до ч.3 ст.

17 закону «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою чи видавати письмові зобов’язання.

Згідно з ст.12 закону «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє та захищає права й інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимим є зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів.

Детально питання управління майном дитини регулюється ст.177 Сімейного кодексу. За її вимогами, батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження.

Батьки зобов’язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах.

Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, ураховуючи такі потреби та інтереси.

Під опікою держави

Разом з тим ч.2 ст.177 СК встановлена пряма заборона для батьків малолітньої дитини без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав:

  • • укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; • видавати письмові зобов’язання від імені дитини;
  • • відмовлятися від майнових прав дитини.

Дати згоду батькам неповнолітньої дитини на вчинення вищезазначених правочинів мають право тільки органи опіки та піклування. Такий дозвіл надається після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.

Відповідно ч.5 ст.177 СК законодавством чітко передбачені підстави для відмови органами опіки та піклування в наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини:

  1. • повідомлення особою неправдивих відомостей про себе, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу; • відсутність згоди між батьками дитини стосовно вчинення такого правочину; • наявність судового спору стосовно нерухомого майна;
  2. • звуження в разі вчинення правочину обсягу майнових прав дитини або порушення охоронюваних законом її інтересів тощо.

При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого. А інший має право звернутися до суду з вимогою про визнання договору недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

При цьому на вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути письмова нотаріально засвідчена згода другого з них. Крім випадків, коли той, хто проживає окремо від дитини протягом 6 місяців, не бере участі в її вихованні та утриманні або якщо місце його проживання невідоме.

Користуйтесь консультацією: Патронат дитини- порядок оформлення

Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно, якщо інше не передбачено договором між ними, а виниклі із цих питань спори можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Також батьки зобов’язані повернути дитині майно, яким вони управляли, та доходи від нього, а в разі неналежного виконання своїх обов’язків щодо управління майном — компенсувати завдану матеріальну шкоду.

З’ясування місця проживання

Судова палата у цивільних справах ВСУ розглянула справу №6-1560цс15 за позовом батька в інтересах малолітньої дитини про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку, укладеного її матір’ю.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що договір купівлі-продажу укладено без попередньої згоди органу опіки та піклування, чим порушені житлові права неповнолітньої дитини, єдиним місцем проживання якої був спірний будинок.

У заяві також зазначив, що з червня 2012 року дитина проживає з батьком в орендованій кімнаті гуртожитку, не має належних умов для повноцінного розвитку, постійно перебуває у стресі через відсутність власного місця проживання.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції ст.12 закону «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» та ст.17 закону «Про охорону дитинства», постановою від 20.01.

2016 ВСУ скасував усі рішення в цій справі та направив її на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зокрема, наголошено, що відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на укладення будь-якого договору стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, не встановив, чи був спірний будинок місцем проживання на той час малолітньої дитини, де та з ким вона проживала.

Водночас у рішенні суду другої інстанції також не наведено доказів на підтвердження висновків про те, що на час укладення оскаржуваного правочину батьки дитини були зареєстровані за однією адресою та разом з нею проживали в спірному будинку.

Квартира в іпотеці

Розглядаючи справу №6-2918цс15, Судова палата у цивільних справах ВСУ в постанові від 16.03.2016 вказала на те, що в разі вчинення правочину щодо нерухомого майна, право власності на яке мають діти, попередня згода органу опіки та піклування є обов’язковою.

Укладення батьками договорів, предметом яких є житлові приміщення, право користування котрими мають малолітні або неповнолітні діти, без попередньої згоди органу опіки та піклування є підставою для визнання цих правочинів недійсними, як передбачено стст.

203, 215 Цивільного кодексу.

Частиною 1 ст.405 ЦК визначено, що члени сім’ї власника житла, які проживають спільно, мають право користування ним відповідно до закону.

За змістом цієї статті, право членів сім’ї власника будинку користуватися жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім’ї якої вони є; з припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім’ї.

Вспомните новость: Повышения населения Украины до 48-50 млн. человек за 5 лет

Вирішуючи спори щодо захисту прав дітей під час укладення договорів іпотеки, суди повинні в кожному конкретному випадку перевіряти право користування житловим приміщенням дитиною, яке може ґрунтуватися на документальній підставі (довідка про наявність зареєстрованих осіб на житловій площі, серед яких зазначена й дитина) та законодавчо (ст.405 ЦК).

Права батьків та дітей на майно

Стаття 173. Роздільність майна батьків і дітей

  1.  Батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна.

  2.  При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків, якщо інше не встановлено судом.

Стаття 174. Право власності дитини на майно, призначене для її розвитку, навчання та виховання

  1. Майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини.

Сімейний кодекс України

Кожна сім’я має у власності певне майно. Батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна.

Батьки мають право розпоряджатись належним їм майном на свій розсуд (продавати, дарувати, передавати до найму), не запитуючи згоди на це своїх дітей. Малолітні діти не мають права розпоряджатись належним їм майном. Відповідно до ст.

173 СК України при вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків.

  • Зверніть увагу!     
  • Малолітні діти   — діти, яким не виповнилося 14 років.
  • Неповнолітні діти — діти віком від 14 до 18 років.
  • Неповнолітні діти вправі самостійно розпоряджатися майном, яке вони придбали на свій заробіток, стипендію чи інший дохід, окрім нерухомих речей та транспортних засобів, самостійно здійснювати права автора на твори науки, літератури та мистецтва, об’єкти промислової власності або інші результати своєї творчої діяльності тощо.
Читайте также:  Divorce online through racs in ukraine

Батьки можуть набувати майно в результаті укладання цивільно-правових угод, отримання спадщини тощо. Відповідно до норм цивільного законодавства малолітні діти мають право вчиняти дрібні побутові правочини, вкладати кошти у банківські (кредитні) установи та розпоряджатися ними. В результаті цих дій малолітня особа може набувати у власність певне майно.

Отже, у дітей може виникнути право власності на майно в результаті купівлі речей за власні кошти, отримання спадщини, дарування, створення його власного працею.

Відповідно до ст. 174 СК України майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини. Закон зобов’язує батьків передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток (ст. 176 СК України).

Окрім роздільного майна, батьки і діти можуть мати майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності. Це положення закріплено у ст. 175 СК України: майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Цим правилом законодавець, по-перше, закріплює право участі дітей у господарському житті сім’ї, по-друге, допускає можливість належності суб’єктам сімейних правовідносин (батькам і дітям) майна на праві спільної сумісної власності.

Батьки і діти можуть мати як спільну часткову, так і спільну сумісну власність.

Якщо дитина проживає в житловому будинку (квартирі), що належить на праві приватної власності її батькам або одному з них, вона набуває право користування цим житлом (сервітут). Такий сервітут встановлюється законом, тому для його виникнення не потрібне укладення батьками та дітьми спеціального договору про користування житлом (ст. 402 ЦК України).

Аналогічне право належить і батькам, які проживають в житловому будинку (квартирі), власником якого є малолітня дитина. Така ситуація може виникнути, якщо дитина одержала житло у спадщину, за договором дарування, міни тощо. Батьки не набувають права власності щодо цього житлового приміщення, проте вони мають право на проживання в ньому (сервітут).

Власник житлового будинку (квартири) має право продати це майно. Якщо сервітут належить дитині, то батьки у разі продажу будинку (квартири) мають діяти з урахуванням її прав та інтересів. У ст. 59 СК України вказано, що при розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов’язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім’ї, які мають право користування ним.

Важливе значення мають договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку або квартири, що належить дитині на праві власності.

Такі правочини з майном малолітньої дитини батьки вчиняють лише з дозволу органу опіки та піклування.

При цьому дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається у разі гарантування збереження її права на житло (ст. 177 СК України).

Головне, щоб при цьому батьки діяли виключно в інтересах дитини. Наприклад, батьки укладають договір купівлі-продажу належного дитині автомобіля, за яким вони видають від імені дитини письмове зобов’язання щодо передачі речі покупцеві (взамін одержання грошей).

З дозволу органу опіки та піклування батьки можуть відмовитися від майнових прав, що належать дитині. Інколи такі випадки прямо передбачені в законі. Так, згідно із ч. 4 ст. 1273 ЦК України батьки можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній дитині.

Крім цього, існують правочини, які батьки не можуть вчиняти за жодних умов, оскільки навіть орган опіки та піклування не уповноважений надавати дозвіл на їх укладення.

В законі сказано, що батьки не можуть здійснювати дарування від імені дитини (ч. 2 ст. 720 ЦК України). Крім цього, можна вважати, що батьки не можуть зобов’язуватися від імені дитини порукою (ч. 2 ст. 86 ЦК України).

Хоча останнє правило встановлене для опікунів, воно має застосовуватися і відносно батьків дитини.

Батьки є законними представниками інтересів своїх дітей, і однією з функцій такого представництва є управління їх майном.

Майном малолітньої дитини в силу закону батьки управляють без спеціальних на те повноважень. Водночас вони зобов’язані вислухати думку дитини щодо способів управління її майном.

Після припинення управління батьки зобов’язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього.

Дохід, одержаний від використання майна малолітньої дитини, батьки мають право використовувати на виховання та утримання інших дітей та на невідкладні потреби сім’ї (ст. 178 СК України).

В процесі продажу приватизованої квартири, яка належить батькам та малолітній дитині на праві спільної сумісної власності, батьки зобов’язані одержати дозвіл органу опіки та піклування. Такий дозвіл надається у разі гарантування батьками збереження права дитини на житло (ст. 177 СК України).

Зверніть увагу!

Управління батьками майном дитини припиняється при досягненні дитиною 14 років, оскільки з цього часу батьки вже позбавляються права управляти майном дитини та обов’язку здійснювати управління належним чином. Неповнолітня дитина управляє своїм майном самостійно, а батьки лише надають згоду на здійснення нею цивільно-правових правочинів у випадках, передбачених законом (ст. 32 ЦК України).

Згідно зі ст. 177 СК України батьки зобов’язані відшкодувати дитині завдану матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном. Ця норма закону є важливою гарантією захисту прав дитини від зловживань з боку батьків.

Укладення договорів стосовно майна неповнолітніх дітей визначається цивільним, а не сімейним законом. Вважається, що неповнолітні самостійно укладають правочини щодо належного їм майна, а батьки лише надають на це згоду. У свою чергу у ч. З ст. 177 СК України закріплюється порядок надання батьками згоди на укладення неповнолітніми особами правочинів щодо їх майна.

Такі правила повністю співпадають з тими, що встановлені цивільним законом для піклувальників (ст. 71 ЦК України). Крім того, в ч. З ст.

32 ЦК України вказано, що на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування.

Право батьків по управлінню майном дитини полягає у можливості здійснення батьками комплексу юридичних та фактичних дій, спрямованих на реалізацію майнових прав дитини по володінню, користуванню та розпорядженню належним їй майном та здійснюваних виключно в інтересах дитини. Управління майном включає два основних види дій батьків:

  •  вчинення правочинів щодо майна дитини, в тому числі правочинів щодо розпорядження майном;
  •  вчинення дій щодо догляду за майном дитини (ремонтування, зберігання, догляд тощо).
  1. В процесі управління майном дітей батьки вчиняють різного роду правочини, об’єктом яких виступає майно малолітніх. Виходячи з норм чинного законодавства, правочини такого роду можуть бути поділені на такі основні види:
  •  правочини, які батьки мають право вчиняти вільно (продаж дитячих речей індивідуального користування, які вже не задовольняють погреби дитини, використання доходу від майна дитини на купівлю продуктів, одягу тощо);
  •  правочини, які батьки мають право вчиняти з дозволу органу опіки та піклування:  укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;  видавати письмові зобов’язання від імені дитини;  відмовлятися від майнових прав дитини;
  •  правочини, які батьки взагалі не мають права вчиняти з майном дитини:  здійснювати дарування від імені дитини;  зобов’язуватися від її імені порукою.
  • Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом 1 місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.
  • Органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса щодо накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, якщо ними встановлено, що:
  •  мати (батько) дитини, яка (який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав;
  •  судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав;
  •  до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав;
  •  особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;
  •  між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини;
  •  між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них);
  •  вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та (або) порушення охоронюваних законом інтересів дитини.
  1. Закон визначає особливості використання доходу від майна залежно від віку дитини, яка є його власником. Так, дохід від майна, що належить на праві власності:
  •  малолітній дитині, використовується батьками дитини;
  •  неповнолітній дитині, використовується дитиною.

Використання батьками доходу, одержаного від майна малолітньої дитини, є одним із різновидів дій батьків щодо управління майном дитини (ст. 177 СК України). При цьому батьки мають право спрямовувати одержані кошти на:

  •  утримання дитини, яка є власником майна;
  •  утримання інших дітей;
  •  невідкладні потреби сім’ї.

Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Звернення до органу опіки та піклування не є обов’язковою стадією розгляду спору батьків. Кожен з них має право одразу звернутися до суду за вирішенням спору.

Згідно з СК України при вчиненні одним з батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

Юридичний порадник Сімейне право. Зміст

Ссылка на основную публикацию