Економічні сфери

ЕКОНОМІЧНІ СФЕРИ

Ви чули про таку подію, як «чорна п’ятниця», і що саме? Чи брали ви участь у такій акції? Подумайте, хто зацікавлений у такій акції. Як маркетингова служба готується до такої акції? У чому її позитивні й негативні сторони та яких сфер життя людини стосується ця акція?

§ 37 ЕКОНОМІКА ЯК СФЕРА ЖИТТЯ ЛЮДЕЙ

Ми отримуємо послуги, купуємо різні товари, продукти харчування, одяг, зошити для школи, електроніку, послуги мобільного зв’язку, електричну енергію та багато чого іншого.

Усі ці дії є нашою взаємодією в суспільстві у сфері економічного життя, яка охоплює виробництво благ, обмін ними, розподіл і споживання. Економіка — це господарська діяльність суспільства, що включає стосунки виробництва, споживання, обміну та розподілу.

Сучасна економіка складається з різних галузей, таких як промисловість, сільське господарство, енергетика, будівництво тощо, до яких входять безліч різних підприємств та організацій.

Усі вони створюють певні блага та послуги, необхідні для задоволення наших потреб, які називаються споживчими товарами, а також засоби виробництва, без яких було б неможливим виготовлення споживчих товарів. Це устаткування для заводів і фабрик, а також сировина, з якої виготовляють різні речі.

Будь-яка сфера економічного життя передбачає наявність певних ресурсів: матеріальних, грошових, людських, часових.

Ці ресурси завжди обмежені: якщо, скажімо, ви витратили гроші, щоб придбати новий телефон, ви вже не зможете витратити ці гроші на придбання нової пари взуття.

Землю, на якій побудували житловий будинок, уже неможливо використати, щоб вирощувати городину. І навіть час, який ви витрачаєте на відеоігри, ви вже не використаєте для навчання або занять спортом.

Таким чином, у сучасній економіці й виробникам, і споживачам доводиться весь час приймати рішення в умовах обмежених ресурсів. Ми розмірковуємо, на що витратити гроші.

Виробники вирішують, які товари виробляти зараз, водночас відмовляючись від вироблення якихось інших товарів.

Основна функція економіки полягає в задоволенні потреб людини, створенні таких благ, без яких неможливий розвиток суспільства, за умови обмеженості ресурсів.

Ідеї для дослідження

Проаналізуйте один день свого життя. Складіть перелік своїх основних потреб, поясніть, які вони згідно з класифікацією. Обговоріть, від кого й від чого залежить задоволення ваших потреб.

Потреби людей задовольняються благами. Благо — це те, що здатне приносити нам користь або задоволення, що може задовольнити потреби. Повітря, яким ми дихаємо, гриби та ягоди в лісі, вода в річці — це безкоштовні блага, які дає нам сама природа.

Проте є блага, які є результатом свідомої діяльності людей, виробництва, проходять через обмін — такі блага називають економічними. Економіка вивчає саме економічні блага.

Економічні блага можна розділити на матеріальні, що створюються в результаті матеріального виробництва (їжа, ліки, транспортні засоби тощо), і нематеріальні, які існують у формі послуг або певного виду діяльності й створюються в невиробничій сфері (освіта, мистецтво тощо).

Також блага поділяють на приватні (індивідуального споживання) та суспільні (громадського споживання).

Приватне благо споживається окремою особою або групою, його можна придбати в постачальника або виробника, сплативши певну суму, а споживання здійснюється на виключній основі.

Споживання однією особою або групою осіб робить неможливим споживання іншими. Наприклад, якщо ви придбали квиток на концерт, то тільки ви маєте виключне право зайняти місце, зазначене в цьому квитку.

Суспільні блага зазвичай не виробляються ринковою системою, складаються з надто великих одиниць, щоб їх міг придбати окремий споживач, та надаються усім без винятку.

Такі блага зазвичай надаються державою безкоштовно, і не існує ефективного способу виключити людину зі споживання цих благ. Прикладом такого блага є освітлення вулиць, національна оборона, маяк.

Існують також квазісуспільні блага, які є безоплатними для певних категорій громадян, наприклад, це музеї або медичні послуги, проїзд у громадському транспорті.

Ідеї для дослідження

Візьміть будь-яку річ, яка є з вами. Спробуйте описати історію її створення, тобто шлях, який пройшла ця річ від початку створення до моменту, коли ви її придбали для себе як благо для задоволення потреб.

Основними об’єктами економіки є виробництво, обмін, розподіл та споживання.

Виробництво — це процес створення економічних благ. Прикладом є робота заводу, фабрики, ресторан, перукарня.

Кінцевим результатом процесу виробництва є продукт. Споживання виробленого продукту стає можливим завдяки стосункам обміну та розподілу. Обмін — це процес просування продукту від виробника до споживача. Наприклад, коли ми купуємо товар у магазині, сплачуємо за нього кошти, ми вступаємо в процес обміну.

Оскільки сучасна економічна система є складною та розгалуженою, обмін у більшості випадків відбувається не безпосередньо між виробником і споживачем, а через різноманітних посередників: торговельні кампанії, фізичні й віртуальні магазини роздрібної та гуртової торгівлі тощо.

Налагоджені відносини обміну сприяють більшій ефективності виробництва, а отже, кращому задоволенню потреб суспільства.

Бюро корисної інформації

До виникнення грошей весь обмін здійснювався в натуральній формі: люди просто обмінювали речі, які виробляли, на інші потрібні їм речі, які вони не могли виробити або здобути самі. З виникненням грошей процес обміну став набагато зручнішим і швидшим, хоча форма натурального обміну (бартер) збереглася і в наш час.

На вашу думку, чому натуральний обмін був замінений, які причини цього? Чи не простіше було б обмінювати один продукт на інший, які недоліки натурального обміну?

Розподіл — це процес отримання доходів економічними суб’єктами. Наприклад, працівник отримує зарплату, акціонери-дивіденди, підприємець прибуток.

  • Споживання — це використання вироблених благ у процесі задоволення потреб.
  • Усі ті, хто бере участь у відносинах виробництва, обміну, розподілу та споживання, є суб’єктами економічних відносин. До них належать:
  • 1) домогосподарство — це одна особа чи багато людей, які мешкають разом, разом витрачають кошти;
  • 2) держава;
  • 3) підприємство (фірма);
  • 4) закордонний сектор — іноземні фірми та інші держави.

Споживачі формують попит на товари й послуги, а потім споживають уже вироблений продукт на ринку товарів і послуг. Виробники отримують доходи від спожитих продуктів, які потім витрачаються на ресурси для виробництва. Будь-які економічні стосунки регулюються державою, яка також стає учасником цих відносин.

Саме держава встановлює «правила гри», запроваджуючи законодавство в економічній сфері. Вона відіграє важливу функцію в розподілі благ, збираючи податки й потім розподіляючи державний бюджет, надаючи трансферти (беззворотну допомогу) громадянам, які цього потребують. Держава виробляє різноманітні товари й послуги, які не може надати ринок.

Також держава і сама виступає як споживач певних товарів чи послуг, закуповуючи їх у приватних постачальників.

  1. Прокоментуйте філософські думки
  2. Усе, що може зробити уряд для покращення матеріального добробуту мас, — це встановити і зберегти інституціональний устрій, за якого не існує завад для прогресивного накопичення нового капіталу і його використання для покращення технічних методів виробництва.
  3. Людвіг фон Мізес («Планування свободи»)

Багатство країни не обов’язково будується на власних природних ресурсах, воно досягається навіть при повній їх відсутності. Головним ресурсом є людина. Державі лише потрібно створити основу для розквіту таланту людей.

Маргарет Тетчер

Чи погоджуєтеся ви з наведеними твердженнями? Обговоріть, роль держави в розвитку економічного добробуту.

У сучасній відкритій економіці важлива роль належить також і іноземним державам. У випадку експорту й імпорту вони виступають як споживачі або постачальники. Їх участь у виробленні міжнародної політики та роботі міжнародних організацій впливають також і на внутрішній ринок будь-якої країни з відкритою економікою.

Таким чином, економічна сфера тісно пов’язана із суспільною сферою життя людини. У сучасних умовах важливо, щоб економіка працювала на підвищення загального добробуту населення. Економіка має бути соціально спрямованою, тобто враховувати інтереси всіх верств населення.

Рефлексія до засвоєного



Економічні закони та категорії. Місце економічної теорії в системі економічних наук

Кожна наука має свій набір категорій і законів. Наприклад, математика має такі категорії, як число, сума, степінь, пропорція, логарифм і т.д., фізика – маса, тіло, енергія. Економічна теорія має свої економічні категорії, такі, як товар, інфляція, вартість, гроші, ціна, прибуток і т.д.

  • Економічна теорія, пізнаючи об’єктивну економічну реальність, відкриває і формулює економічні категорії, закони та принципи.
  • Економічні категоріїце логічні поняття, які відображають в загальному вигляді істотні сторони економічних явищ і процесів.
  • Економічні категорії
загальні характерні для всіх економічних систем чи всіх історичних епох (праця, виробництво, продукт і т.д.)   специфічні характерні окремим економічним системам (капітал, додаткова вартість, гроші і т.д.)  

Всі економічні явища і процеси розвиваються під дією економічних законів. В усіх країнах з ринковою економікою діють одні і ті ж закони.

Економічні законисуттєві, стійкі причинно-наслідкові зв’язки як у середині виробничих відносин, економічних процесів і явищ, так і між ними.

Читайте также:  Стоматологический бизнес - Юридическое сопровождение

Всезагальні економічні закони – функціонують у всіх економічних системах (закон зростання продуктивності праці, закон зростання потреб, закон нагромадження, закон відтворення та ін.).

Загальні економічні закони – це закони, які охоплюють усі сторони і сфери економічних відносин, тобто їхню сукупність як єдине ціле (закон попиту і пропозиції, спадної граничної корисності благ, конкуренції та ін.).

Закони окремих сфер – охоплюють певні сторони економічних відносин: виробництво, розподіл, обмін, споживання (закон підвищення продуктивності праці, закон оплати праці та ін.).

Специфічні економічні закони – функціонують лише у межах однієї економічної системи.

Економічні закони в сукупності утворюють систему економічних законів чи закономірності розвитку суспільства.

Всі економічні закони важливі і взаємопов’язані. Порушення одного з них тягне за собою порушення всієї системи економічних законів і економічної рівноваги суспільства.

Існують дві основні форми пізнання економічних законів: емпірична (люди не знаючи сутності економічних законів використовують їх несвідомо у своїй практичній діяльності), наукова (люди, пізнавши і розкривши сутність економічних законів, використовують їх свідомо, а отже, більш ефективно у своїй економічній діяльності).

Загалом економічна теорія є фундаментальною базою, теоретичним ядром усього комплексу економічних наук (рис. 1.3). Економічна теорія водночас має враховувати знання інших соціально-політичних наук (соціології, політології, філософії, історії, права, математики тощо).

Значення економічної теорії для суспільства – розробка принципів, що стають основою економічної політики; сприяння економічній проінформованості населення і, отже, демократизації суспільства; прогнозування розвитку подій у суспільстві.

  1. Значення економічної теорії для людини – сприяння раціональній поведінці у сфері споживання, доцільному використанню індивідуальних заощаджень; формування вмінь орієнтуватися у сфері бізнесу; сприяння прийняттю правильних рішень при виборі сфери діяльності.
  2. Отже, економічна теорія вивчає закони, які виражають суть і характер розвитку економічних відносин та збагачує і поглиблює методологічну базу міждисциплінарності.
  3. Міжгалузеві економічні науки (економічна географія, економіка природокористування та інші)  

    ЕКОНОМІЧНІ СФЕРИ

Рис. 1.3. Місце економічної теорії в системі економічних наук

Питання для обговорення на семінарі

1. Визначте основні етапи розвитку економічної теорії.

2. Охарактеризуйте сучасні економічні теорії.

3. Дайте визначення предмета економічної теорії та охарактеризуйте еволюцію його трактування.

4. Структура економічної теорії. Позитивна й нормативна економіка.

5. Методи пізнання економічних процесів і явищ та їхня класифікація. Функції економічної теорії.

6. Економічні категорії та закони, їх класифікація.

7. Економічна теорія як теоретико-методологічна база інших економічних наук.

8. Роль економічної теорії в розвитку людського суспільства та у здійсненні суспільно-економічних перетворень в Україні.

Не нашли то, что искали? Воспользуйтесь поиском гугл на сайте:

Сфери суспільного життя

Устрій суспільства завжди цікавило людей. А ви замислювалися над цим? Протягом багатьох століть вчені намагалися створити модель, образ, за допомогою якого можна було відтворити людське суспільство для вивчення. Його представляли у вигляді піраміди, годинникового механізму, уподібнювала гіллястому дереву.

Сфери життя суспільства

Суспільство розумно влаштовано. Кожна його сфера (частина) виконує свої функції, задовольняє певні потреби людей. Згадайте, які бувають потреби.

Радимо запам’ятати!

Сфери суспільного життя – сфери суспільного життя, в яких задовольняються найважливіші потреби людей.

Вчені виділяють чотири головні сфери суспільного життя: економічну, політичну, соціальну та духовну. Такий поділ умовно, але воно допомагає краще орієнтуватися в різноманітті суспільних явищ.

Економічна сфера включає фірми, підприємства, заводи, банки, ринки, шахти та ін. Тобто все те, що дозволяє суспільству виробляти таку кількість товарів і послуг, які задовольнять життєво важливі матеріальні потреби людей – в їжі, житлі, одязі, дозвіллі і т .буд.

Основне завдання економічної сфери – організація діяльності великих груп людей по виробництву, споживанню (купівля і використання купленого в своїх власних цілях) і розподілу товарів і послуг.

В економічному житті бере участь все населення. Діти, пенсіонери, інваліди в більшості своїй не є виробниками матеріальних благ. Але вони беруть участь в обміні – коли купують товари в магазині, розподілі – коли отримують пенсії та допомоги, і, звичайно, в споживанні матеріальних благ. Ви ще не створюєте матеріальні блага, але зате активно їх споживаєте.

Політична сфера включає держава та органи державної влади і управління. У Росії – це Президент, уряд, парламент (Федеральне Збори), місцеві органи влади, армія, поліція, податкова і митна служби, а також політичні партії.

Основне завдання політичної сфери – забезпечення порядку в суспільстві та його безпеки, вирішення соціальних конфліктів, прийняття нових законів і здійснення контролю за їх виконанням, захист зовнішніх кордонів, збір податків і т.

д.

Соціальна сфера включає повсякденні взаємини громадян, а також взаємини великих соціальних груп суспільства: народів, класів і т.д.

До соціальній сфері відносяться і різні установи по забезпеченню життєдіяльності людей. Це магазини, пасажирський транспорт, комунальне та побутове обслуговування (житлові керуючі компанії та хімчистки), громадське харчування (їдальні та ресторани), охорона здоров’я (поліклініки та лікарні), зв’язок (телефон, пошта, телеграф), а також установи дозвілля та розваги (парки культури, стадіони).

Важливе місце в соціальній сфері займають органи соціального захисту і соціального забезпечення. Вони покликані надавати соціальну допомогу нужденним: пенсіонерам, безробітним, багатодітним сім’ям, інвалідам, малозабезпеченим людям. Про те, як надається соціальна допомога сім’ям, ви дізналися в 5 класі.

До духовній сфері відносяться наука, освіта, релігія і мистецтво.

Вона включає університети і академії, науково-дослідні інститути, школи, музеї, театри, художні галереї, пам’ятники культури, національні художні скарби, об’єднання віруючих і т.д.

Саме в цій сфері здійснюється накопичення та передача духовних багатств суспільства наступним поколінням, а люди й цілі суспільства знаходять відповідь на питання про сенс життя і свого існування.

Які сфери суспільного життя зображені на фотографіях? Аргументуйте свою відповідь.

Взаємозв’язок чотирьох сфер життя суспільства

Отже, ми виділили чотири головні сфери сучасного суспільства. Але це не означає, що вони існують окремо один від одного. Навпаки, вони тісно пов’язані між собою і впливають один на одного.

Наприклад, якщо економіка країни не виконує своїх завдань, не забезпечує населення достатньою кількістю товарів і послуг, не розширює кількість робочих місць, то рівень життя різко знижується, не вистачає грошей на виплату зарплати і пенсій, з’являється безробіття, зростає злочинність.

Таким чином, успіхи в одній, економічній, сфері впливають на благополуччя в інший, соціальної.

Економіка може сильно впливати і на політику, в історії того є багато прикладів.

додаткове читання

Візантійська імперія та Іран вели один з одним багаторічні війни за те, хто з них буде збирати мита з купців, що водили каравани по Великому шовковому шляху. В результаті вони виснажили свої сили в цих війнах, і цим скористалися араби, які захопили у візантійських імператорів більшу частину їхніх володінь, а Іран завоювали цілком.

Поясніть, як даний приклад показує взаємозв’язок економічної та політичної сфер.

Соціальна сфера безпосередньо пов’язана з політичним життям. Зміни в політичній сфері, наприклад СМЕП влади, прихід до управління державою інших політиків, можуть погіршити умови життя людей. Але можлива й зворотний зв’язок.

Причиною зміни влади часто ставало обурення народних мас погіршенням свого становища.

Наприклад, Західна Римська імперія перестала існувати ще й тому, що податки, які встановлював імператор, були нестерпно великими для його підданих і вони віддали перевагу влада варварських королів імператорської.

Підіб’ємо підсумки

Існують чотири сфери суспільного життя: економічна, політична, соціальна і духовна. Сфери суспільного життя задовольняють основні потреби людей і тісно взаємопов’язані один з одним.

Загальна соціологія

Виникнення економічної соціології зумовлене соціальною потребою створення спеціального знання соціальних явищ і процесів, нагромадження спеціальних наукових ідей, концепцій, фактів і факторів, а також вироблення нових методів соціологічних досліджень. Основою її появи стали потреби у пошуку шляхів ефективного управління людським фактором в умовах науково-технічного прогресу, розширення масштабів виробництва, ускладнення економічних зв´язків і загострення соціальних суперечностей.

Важливим фактором становлення економічної соціології став процес соціологізації економічної науки, який охопив мотивацію економічної поведінки, співвідношення свободи і регламентованості в економіці, відносини людини і держави, бізнес та менеджмент, соціальні інститути — політику, власність, сім´ю та ін., а також підвищив їх роль в економічному житті. Передумовами визначення цього напряму стали дослідження М. Вебера і Т. Веблена, які розробили теорію соціальних інститутів та їх ролей у регулюванні економіки.

Особливу роль у становленні економічної соціології відіграв розвиток емпіричних соціологічних досліджень, зокрема дослідження промислової соціології, теорії соціальної стратифікації і мобільності, соціології організації тощо. На становлення економічної соціології особливий вплив мали дослідження управління людським фактором, які ґрунтувались на людських відносинах.

Економічну соціологію також пов´язують із структурно-функціональним напрямом соціології, який розробили Г. Парсонс, н. Смелзер, К. Девіс та ін. Цей напрям охоплював також такі елементи, як бізнес, ринок, адміністрація, конкуренція, інфляція тощо. Дослідження даного напряму ґрунтувались на соціологічних методах і підходах, на соціологічному аналізі зв´язків економіки і суспільства.

  • У загальному виді економічну соціологію спочатку визначали як науку про взаємозв´язки економічної та неекономічної сфер суспільного життя. До економічної сфери відносили:
  • • виробництво,
  • • розподіл,
  • • облік;
  • • споживання,
  • а до неекономічної:
  • • політику,
  • • культуру,
  • • етнос;
  • • стратифікацію.
  • Дослідження економічної соціології спрямовувалися на:
  • • поведінку споживачів товарів;
  • • соціальні ролі у дефіцитній економіці;
  • • поведінку і стимулювання діяльності господарських керівників;
  • • ставлення до економічних реформ;
  • • вплив соціальних та культурних факторів на розвиток економіки;
  • • систему цінностей людей.
  • Важливе місце займали дослідження на стику економіки і соціології, зокрема трудової мобільності — плинності, міграції, міжгалузевих переміщень, ставлення молоді до праці і до професії, соціальних проблем міста і села, бюджету часу тощо.
  • Виникнення економічної соціології пов´язується із зростанням ролі людського фактора у розвитку суспільства, як колективного суб´єкта суспільного життя, що має соціальну, демографічну, економічну і політичну структуру та функції, що забезпечують розвиток суспільства.

На розвиток економічної соціології суттєво вплинув науково-технічний прогрес, який проявляється у широкому спектрі тенденцій, зокрема у зростанні технічної озброєності і спеціалізації суспільної праці, що зумовлює зміну ролі людини у системі «природа-суспільство».

Підвищення технічної озброєності праці дозволило людині приводити у дію все більшу масу технічних засобів, енергетичних потужностей, сировини і матеріалів.

Набуває більшого значення інтенсифікація виробництва, економне витрачання матеріальних ресурсів, вдосконалення технології тощо.

Важливим фактором соціально-економічного розвитку суспільства є зростання рівня освіти і культури. Сучасна молодь вступає у трудове життя з вищим рівнем загальної і професійної підготовки. Освічені, культурні і кваліфіковані працівники значно активніші у праці і житті.

Водночас виникли різні особисті стратегії поведінки у праці і одержанні доходів. Одні прагнуть одержувати максимально високі доходи будь-яким чином. Інші задовольняються одержанням фіктивних доходів при мінімальних затратах праці. Більшість працівників обирає стратегію цінностей, критеріями яких є доход та вільний від роботи час.

Економічна соціологія вивчає широке коло питань соціальної політики, яка стосується діяльності органів влади, спрямованої на регулювання стану, відносин і взаємодії основних елементів соціальної структури суспільства — класів, націй, верств і груп.

Завдання цієї політики полягає у забезпеченні узгодження інтересів індивідів і спільностей з інтересами суспільства.

Конкретні цілі соціальної політики ґрунтуються на потребах і умовах та спрямовуються на здійснення соціального захисту людей і соціальної справедливості в усіх сферах суспільного життя.

Соціальна політика тісно пов´язана з господарським механізмом, який включає сукупність важелів, зорієнтованих на форми відносин, самостійність підприємств, приватну власність, інтереси і мотивації людей.

Характерна особливість економічної соціології полягає в тому, що вона ґрунтується на взаємозв´язках і взаємодіях соціальної і економічної сфер.

Соціальна сфера істотно впливає на функціонування і розвиток економіки, тобто на соціально-економічні процеси. Під соціальними процесами розуміються зміни у соціальних об´єктах, які відбуваються під впливом людського фактора.

Філософія — Щерба С.П. — Тема 20. Економічна сфера суспільства

У процесі розвитку суспільства постійно відбувається його взаємодія з природою. Для того щоб це осмислити, необхідно розкрити сутність понять «природа», «природне і географічне середовище», «біосфера» й «ноосфера».

Щодо поняття «природа», то воно багатозначне. В широкому значенні під природою розуміють весь існуючий матеріальний світ (Всесвіт).

Проте в житті люди взаємодіють лише з незначною частиною природи — середовищем життєдіяльності, яке називають природним. В цьому розумінні суспільство абстрактно виділяється із природи як позаприродне явище. Це мають на увазі тоді, коли йдеться про відмінність суспільства від природи або про загибель природи в ході втручання людини в природний процес.

Говорячи про суспільство в першому розумінні слід рахуватися з тим, що воно — частина особливого роду, а не просто сукупність об'єктів, хоча й вміщує їх (люди, створені ними предмети тощо).

Головне заключається в тому, що в ньому існує особливий тип процесів, якому немає аналогів у природі. Це, в першу чергу, процеси духовного життя, які протікають в головах людей.

При цьому координуючись, з'єднуючись між собою утворюють суспільну свідомість.

Крім того, суспільство існує в територіальних і хронологічних межах — природа поза територіальна й поза хронологічна — впливає на всі частини природи. Його відмінність від природних об'єктів дозволяє протиставити його природі, вбачаючи в цьому особливий (надприродний чи поза природний) тип реальності.

Середовище життєдіяльності завжди має конкретно-історичний зміст. В його рамках виділяються: біосфера-поверхнева оболонка нашої планети, в межах якої може здійснюватись (здійснюється) життєдіяльність усього живого.

У біосферу включають тропосферу (нижня частина земної атмосфери до 18 км висоти), світовий океан, ґрунт і частину літосфери — верхньої твердої оболонки земної кулі до глибини 1 — 2 км, де можуть існувати мікроорганізми.

Географічне середовище — це частина природного середовища, освоєного людиною на даному етапі розвитку. Люди, взаємодіючи з природою, силою свого розуму й праці створили штучний світ: міста, села, дороги і таке ін. Частина поверхні Землі, яка змінена за допомогою техніки, називається техносферою. Все це так звана «друга природа», створена суспільством.

Ця частина географічного середовища має тенденцію до швидкого розширення.

Необхідність осмислення цього процесу зумовлює потребу в пізнанні специфічних законів взаємодії суспільства й цієї частини природи в умовах науково-технічного прогресу. Цю проблему на початку XX ст.

зробили предметом дослідження П. Т. Тейяр де Шарден, Е.Леруа та В.І.Вернадський, впровадивши в науку поняття ноосфери (грец. — сфера розуму).

За В.І.Вернадським, Е.Леруа та П.Т. де Шарденом, ноосфера — сфера свідомої діяльності людини в глобальному масштабі, взаємодії суспільства й природи, у межах якої розумна діяльність людини стає головним, вирішальним фактором розвитку.

Ноосфера є новою, вищою стадією розвитку біосфери, яка пов'язана з функціонуванням продуктів людського розуму.

Пізнаючи закони природи, й створюючи нові техніку й технології, людина здійснює вирішальний вплив на процеси у земному й навколоземному середовищі її проживання, змінюючи і перетворюючи його своєю діяльністю.

Проблема «природа й суспільство» по-різному вирішується філософськими школами, напрямами. Наприклад, об'єктивні ідеалісти ігнорують зв'язок суспільства з природою, розглядаючи історію людства як розвиток світового розуму, абсолютної ідеї. Суб'єктивні ідеалісти навпаки, вважають природу комплексами людських відчуттів.

Представники натуралістичного напряму в соціології (географічний детермінізм) вважають, що джерело розвитку суспільства перебуває за його межами. Одні з них стверджували, що доля народів і держав зумовлена кліматом (Ш.

Монтеск'є), інші перебільшували значення річок і морів, абсолютизували вплив інших природних факторів на суспільний прогрес (Г.Бокль, І.Сєченов, І.Павлов).

Прихильники географічного детермінізму механічно переносили дію законів природи на розвиток суспільства, вважали вплив природи на суспільство запрограмованим, вирішальним фактором еволюції людства.

Матеріалісти усіх часів визнавали природу джерелом, з якого вийшла людина (суспільство). Вона пов'язана з природою (географічним середовищем) як соціальний суб'єкт, як суспільство, що є продуктом взаємодії людей.

Природа (географічне середовище) і суспільство утворюють діалектичну єдність. Вона полягає в тому, що соціальна форма руху матерії, будучи вищою формою руху, як і інші, підпорядковується дії законів об'єктивного розвитку світу.

Людина генетично походить з тваринного світу, тому є невід'ємною частиною природи. Будучи невіддільним від неї, суспільство теж залежить від неї і постійно взаємодіє з нею. Ця залежність існувала на всіх етапах історії, проте весь час змінювалась.

З одного боку, у зв'язку з розвитком продуктивних сил, людина все більше підкоряла собі природу й ставала менш залежною від неї. З іншого — розширювалося коло природних факторів, з якими вона змушена була рахуватися.

Водночас, розвиток продуктивних сил породжував цілий ряд демографічних проблем, що зумовило тенденцію зростаючої залежності людини від природи. (Про це йтиметься далі).

У системі «суспільство-природа» кожна із сторін впливала одна на одну. Проте більш рухомим елементом завжди було суспільство.

Природа є колискою, середовищем життєдіяльності людини, єдиним джерелом, звідки вона черпає все необхідне для свого існування.

На початковій стадії розвитку суспільство привласнювало лише готові продукти природи (плоди рослин, результати полювання на тварин тощо).

У подальшому — навчилося перетворювати природу й використовувати родючість землі, енергоємність вугілля, нафти, а також метали для виготовлення засобів виробництва.

Виявилось, що природні умови можуть не лише прискорювати, а й уповільнювати розвиток суспільства, тобто впливати на його продуктивні сили, їх розміщення, розселення людей, на форми трудової діяльності, зумовлюючи певні цикли в житті людини (зміна дня і ночі, пори року). Проте вони можуть й знищувати плоди цивілізації (землетруси, повені, засухи тощо).

  • І все ж у системі «природа-суспільство» вирішальним фактором є суспільство. Свою активність воно спричиняє через:
  • а) розширення просторових меж освоєння природи — використання космосу, нових регіонів земної поверхні, світового океану;
  • б) проникнення людини в мікросвіт, відкриття невідомих раніше властивостей і законів природи;
  • в) інтенсифікацію використання природних ресурсів;
  • г) посилення впливу суспільства на структуру навколишнього середовища — відтворення природи, зміну біосфери, енергетичного й теплового балансу, втручання в біологічні й фізичні процеси тощо.

Результати впливу людини на природу проявляються нині в наслідках науково-технічної революції (НТР), яка все більше ускладнює екологічну ситуацію (грец. eikos — житло, місце проживання). У результаті взаємодії суспільства й природи нині виникли гострі суперечності, що становлять суть екологічних проблем.

  1. Найскладнішими серед них є глобальні:
  2. — проблема вичерпності природних ресурсів;
  3. — підтримка рівноваги біосфери і збереження середовища.
  4. Перед сучасним людством стоять дві основні небезпеки — можливість термоядерної катастрофи (трагічне попередження — Чорнобиль) і небезпека незворотного руйнування природного середовища.
  5. У практичній взаємодії з природою людина нерідко продовжує керуватися обмеженими, регіональними і тільки сьогоденними інтересами, коли природа фактично виступає лише плацдармом, на якому розгортається суперництво різних народів, класів, соціальних груп.

Усе це призвело до того, що XX ст.

позначилося різким погіршенням природного середовища: забруднення повітря, річок, озер, морів, надмірне зростання шумових навантажень, особливо в містах, захаращення великих територій різноманітними відходами, зменшення багатьох природних компонентів та видового складу тваринного й рослинного світу, збіднення ґрунтів та інші форми порушення цілісності природи. Усе це різко погіршило умови життєдіяльності. Стає практично неможливим існування всього живого, непередбаченими стали і зміни кліматичних процесів.

Радіаційні, теплові, шумові, електромагнітні зміни також порушують умови життя людей. Усе це, зрештою, пов'язане із збільшенням відходів сучасної виробничої технології.

Сьогодні 90 — 98% речовини, взятої від природи, перетворюються на відходи і забруднюють середовище.

За існуючих тенденцій обсяг газоподібних забруднювачів атмосфери досяг понад 50 млрд тонн, викидів твердих речовин — понад 725 млрд тонн.

Дедалі гострішими стають проблеми «водного голоду» і забезпечення людства мінеральною сировиною та енергією, а також демографічна проблема.

1. Суспільство і природа2. Матеріальне виробництво3. Продуктивні сили. Техніка й науково-технічний прогрес4. Виробничі відносини, їх сутність та структураТема 21. Соціальна сфера суспільства 1. Соціальне, йот природа, сфера і структура2. Народонаселення — передумова й суб'єкт формування та функціонування соціальної сфери3. Первісні творці й носії соціального4. Соціальна структура суспільстваТема 22. Політична сфера суспільства

74. Економічна сфера життя суспільства

Виробництво — процес, за допомогою
якого люди, використовуючи речовини і
сили природи та власні сили й здібності,
цілеспрямовано створюють матеріальні
й духовні цінності, здатні задовольняти
їхні життєві потреби.

Нестабільний процес задоволення потреби
в їжі за простого її добування стає
стабільним внаслідок її виробництва.
Процес виробництва неоднорідний, вимагає
чіткої організації: спеціалізації,
упорядкування, регулювання. Тому
виробництво поступово набуває суспільного
характеру.

  • Суспільне виробництво — процес, завдяки
    якому люди, використовуючи речовини і
    сили природи, суспільні відносини і
    соціальні сили, свої духовні багатства
    та здібності, відтворюють власне і
    суспільне життя.
  • Суспільне виробництво існує на всіх
    етапах розвитку людської спільноти.
    Воно є розгалудженою системою, що
    передбачає наявність таких елементів:
  • — матеріальне виробництво;— виробництво
    необхідних соціальних умов існування
    людей;— духовне виробництво, яке є
    основою формування власне людського в
    людині — духовності, її шляху до
    самовдосконалення і саморозвитку.

Спосіб виробництва представляють дві
сторони: продуктивні сили та виробничі
відносини. У трудовій діяльності
розрізняють, по-перше, саму працю,
по-друге, знаряддя праці та, по-третє,
предмети праці.

Предмети праці — це те, на що спрямована
діяльність людини, що добувається працею
з природи. Знаряддя праці — це все те,
що людина використовує у процесі
взаємодії між собою та природою. Окрім
знарядь праці, для успішного здійснення
процесу виробництва необхідні певні
умови праці.

Основним елементом виробництва
виступає сама людина, яка, використовуючи
в процесі виробництва свої знання,
виробничі навички та досвід, приводить
у дію знаряддя праці.

Засоби виробництва,
що створюються суспільством, разом з
людьми, що володіють знаннями та навичками
до праці, методи та форми організації
виробництва становлять у сукупності
продуктивні сили суспільства.

Продуктивні сили становлять лише одну
сторону суспільного виробництва. Адже
в процесі виробництва люди вступають
у певні відносини не тільки з природою,
а й один з одним. Ці взаємовідносини
людей у процесі виробництва дістали
назву «виробничі відносини».

У
виробничі відносини входять насамперед
виробничо-технічні відносини, тобто
взаємини між виробниками безпосередньо
на конкретному підприємстві. Але для
успішного функціонування підприємства
необхідні зв'язки його з іншими
підприємствами і навіть галузями
виробництва.

Отже, у виробничі відносини
входять також відносини між людьми
різних підприємств чи галузей виробництва,
а також відносини в процесі розподілу,
обміну та -споживання суспільного
продукту.

Матеріальне виробництво — це спосіб
добування матеріальних благ, необхідних
для виробничого і особистісного
споживання. Матеріально — виробнича
діяльність направлена на задоволення
матеріальних потреб людей: потреб в
їжі, одежі, житлі і т.д.

75. Соціальна сфера життя суспільства

Соціальнасфера — це складна система
зв'язків між різними елементами
суспільства — етнічними, класовими,
іншими спільностями людей. В основі
цієї сфери завжди лежить соціальна
структура суспільства, яка залежить
від панівного способу виробництва
матеріальних благ і ним визначається.

Соціальна структура- це спосіб закономірних
зв'язків між елементами суспільства на
певному етапі його розвитку. Такими
елементами є групи людей, які розрізняються
економічними, професійними, національними
та іншими ознаками. Найпоширенішими є
теорії класової структури і соціальної
стратифікації.

-Соціально-класовий підхід
до аналізу суспільства, поділеного на
класи, є одним з корінних методологічних
принципів марксизму. Поділ суспільства
на класи — це результат розвитку його
продуктивних сил. Його глибинною причиною
був поділ праці в суспільстві.

На
завершальному етапі первісного
суспільства виділилися в окремі галузі
землеробство і скотарство, потім
реміснича праця відокремилася від
сільськогосподарської, розумова — від
фізичної. Все це зумовило зростання
продуктивності праці й появу додаткового
продукту як економічної основи приватної
власності, яка прийшла на зміну суспільній
формі.

Зауважимо, шо приватна власність
виникла поетапно: спочатку вона поширилася
на результат, продукт праці, потім — на
засоби виробництва, а ще пізніше — на
самих виробників. У результаті цього в
суспільстві з'являються соціальні
групи, які займають неоднакове місце у
виробництві, виникають класи.

З'являється
нерівність, суспільство починає ділитися
на багатих і бідних.В
структурному сенсі соціальне буття
поділяється на три взаємопов'язаних
континууми новоствореної реальності:
мікро -, макро- і мегаареали людського
існування1. До мікро ареалу відносять
самих людей, їх об'єднання, відношення
та дії.

Людина, в якій поєднуються
матеріальне й духовне, тіло й душа,
розповсюджує навколо себе усю свою
«подвійність». Тому й вся соціальна
реальність має цю «двошаровість».
Крім цього, кожна людина вирішує «для
себе» питання про смисл своїх дій,
почуття загалом, а також про зміст свого
життя «для інших'.

Особливе
місце в цьому ряду займає мова, за
допомогою якої людина наділяє свої
витвори смислом. За мовою слідує світ
артефактів, які відрізняються від
об'єктів, що виникли природним шляхом.
Це штучно створене людьми середовище
для їх проживання, так звана «друга
природа» (предмети побуту й таке
інше).

До макроареалу відносять
різні типи суспільств та регіональних
формувань, включаючи країнні та
регіональні рівні. Країнний рівень
включає історично обумовлену
диференційованість людства, ієрархію
цінностей, національні інтереси,
національні ідеї тощо.

До регіонального рівня відносяться
асоціації сусідніх національних
формувань, однорідних з національно-культурних
параметрів. Регіони — поліетнічні ареали,
консолідовані в національні, являють
симбіоз територіальних культурних рис.

До мега ареалу відносяться
планетарна соціальність, геосуспільство,
його боротьба за виживання Й виникнення
світової єдності. Ідея спільності
людства не нова. її основою стала людська
діяльність. Завдячуючи їй на місці
окремих культур з'явилась епоха
планетарного єднання.

Підсумовуючи,
слід сказати, що соціум є специфічним
способом життя особливих істот (людей),
головними ознаками яких є діяльність,
спілкування, свідомість.Генетично-функціональний
зв'язок між ними спричиняє утворення
предметно-духовного світу культури.
Людина живе і діє у соціумі, головною
ознакою якого є предметність.

Соціум —
це предметне існування людини в
предметному середовищі, культурі.-Іншим підходом до аналізу структури
суспільства є теорія соціальної
стратифікації, яка виникла на противагу
марксистсько-ленінській теорії. її
засновниками були німецький філософ,
соціолог та історик М.Вебер і американський
соціолог російського походження
П.Сорокін.

Цій теорії віддається перевага,
хоч це не означає, що вона позбавлена
своїх вад. Нині вона активно розробляється
як західними спеціалістами (К.Девіс,
У.Мур, Т.Парсонс), так і вченими країн
СНД (Т.Зас-лавська, Р.Ривкіна, О.Шкаратан
та ін.).

Ссылка на основную публикацию