Коментар для «Юридична газета» щодо питання відмінності кримінальних проступків і злочинів.

29 січня 2013

«Юридична газета»публікує коментар Сергія Гребенюка щодо використання практики Європейського суду у діяльності адвоката

Коментар для «Юридична газета» щодо питання відмінності кримінальних проступків і злочинів.

Новий КПК, закріплюючи принцип змагальності, застосовує абсолютно нову модель взаємовідносин учасників процесу та надає адвокату нові повноваження та можливості для реалізації цього принципу.

Ефективність захисту клієнтів буде в тому числі залежати від компетентності та професіоналізму самих адвокатів.

І таким додатковим інструментом для ефективного захисту клієнта безумовно повинна стати практика Європейського суду з прав людини.  

Особлива роль практики Європейського суду для кримінального процесу вперше закріплена в Кримінальному процесуальному кодексі України (надалі – Кодексі).

Так, стаття 8 КПК України закріплює, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

А стаття 9 КПК України в свою чергу закріплює, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Зазначені норми потрібно максимально використовувати.

Безумовно і раніше адвокати, правоохоронні органи та суди могли застосовувати практику Європейського суду з прав людини. Але таке посилання адвокатами на практику Європейського суду з прав людини було не завжди ефективним, оскільки досить часто не бралося правоохоронними органами чи судами до уваги.

  Застосування ж практики Європейського суду з прав людини самими судами було досить рідким явищем і доволі формальним та залежало виключно від їх бажання.

Більш того, таке посилання судами на практику Європейського суду  інколи навіть доходило до абсурду, коли суди посилалися на рішення Європейського суду з прав людини, які не тільки не підтверджували позицію суду, а навпаки – її спростовували.

Зараз же, коли КПК України чітко закріплює необхідність використання практики Європейського суду з прав людини, використання адвокатами практики Європейського суду дозволить готувати більш обґрунтовану позицію та що найголовніше – змусить правоохоронні органи та суди реагувати на такі посилання з огляду на те, що  КПК України про це чітко зазначив.

Таким чином, активне застосування адвокатами практики Європейського суду з прав людини не тільки свідчитиме про компетентність адвоката, а й дозволить впливати на формування  судової практики.

Можна навести багато прикладів, коли застосування практики Європейського суду України буде доволі ефективним і навіть необхідним. Наприклад, Кодекс встановлює, що для застосування запобіжного заходу стороною обвинувачення обов'язково, серед іншого, повинна бути доведена наявність обґрунтованої підозри.

Що таке обґрунтована підозра кодекс не закріплює. Водночас, в статті 5 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод йде мова якраз про обґрунтовану підозру. Європейський суд називає таку підозру ще «розумною підозрою».

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що  наявність «обґрунтованої підозри» у вчинені правопорушення  передбачає «наявність фактів або інформації, які б могли переконати об’єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла-таки вчинити злочин».

І такі факти мають бути досить переконливими, щоб суддя на підставі їх розумної оцінки міг визнати причетність особи до вчинення злочину вірогідною.

Використання практики Європейського суду буде корисним та допоміжним і при аналізі наявності ризиків, для запобігання яким може бути обрано запобіжний захід. Європейський суд неодноразово аналізував зазначені ризики, тому з цього питання є достатньо значна кількість прецедентів, які можна використовувати для захисту своїх клієнтів.

Таким чином, застосування практики Європейського суду з прав людини є додатковим інструментом для забезпечення адвокатом здійснення ефективного та успішного захисту інтересів своїх клієнтів у кримінальному процесі.

Керування авто в стані сп’яніння стане кримінальним проступком

З 1 липня управління транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного або іншого сп'яніння стане кримінальним проступком Коментар для «Юридична газета» щодо питання відмінності кримінальних проступків і злочинів.

Судово-юридична газета

З 1 липня 2020 року набирає чинності Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень», яким зокрема вносяться зміни до  Кодексу України про Адміністративні Правопорушення та Кримінального кодексу України. Про це повідомляється на сайті судової влади.

  • Таким чином, відповідно до цього закону управління транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного або іншого сп'яніння стане кримінальним проступком, яке не несе великої суспільної небезпеки і за вчинення якого передбачене менш суворе покарання, ніж за злочин.
  • Так, Кримінальний кодекс України буде доповнено статтею 286-1, наступного змісту:
  • «Стаття 286-1. Керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції

Керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп’яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, або відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку медичного освідування на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а так само вживання водієм транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди за його участю алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), або після того, як транспортний засіб був зупинений на вимогу поліцейського, до проведення уповноваженою особою медичного освідування з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого медичного освідування — караються штрафом від однієї тисячі (17000 грн.) до двох тисяч (34000 грн.)  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

Ті самі дії, вчинені повторно: — караються штрафом у розмірі до трьох тисяч (51000 грн.) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк від двох до трьох років».

Крім того, статтю 130 Кодексу України про Адміністративні Правопорушення, буде викладено в наступній редакції:

«Стаття 130. Керування суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Керування річковими, морськими або маломірними суднами судноводіями в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а так само передача керування судном особі, яка перебуває в стані такого сп’яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а також відмова осіб, які керують річковими, морськими або маломірними суднами від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, — тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі (17000 грн.)  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, з позбавленням права керування всіма видами плавучих засобів на строк  від одного до трьох років.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особами, які не мають права керування річковими, морськими або маломірними суднами, — тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі п’ятисот (25500 грн.)  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин.

Уживання судноводієм після аварійної події за його участю алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), або після того, як судно було зупинено на вимогу поліцейського або іншої уповноваженої законом посадової особи до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого огляду, — тягне за собою накладення штрафу на судноводіїв у розмірі однієї тисячі двохсот (20400 грн.)  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування всіма видами плавучих засобів на строк  три роки».

***

УВАГА!

Тепер ви можете читати бухгалтерські новини від «Дебету-Кредиту» у Telegram та VIBER. Приєднуйтесь і дізнавайтесь найважливіші новини першими!

Коли є і проступок, і злочин: як суди застосовують закон про кримінальні проступки

13:41, 4 августа 2020

Як в судах застосовують закон про кримінальні проступки, коли особа обвинувачується і у вчиненні злочину, і у вчиненні проступку.

Як відомо, з 1 липня 2020 року набув чинності закон про кримінальні проступки (Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» №2617-VIII від 22.11.2018).

Відповідно в судах повертають кримінальні провадження не призначені на момент набрання ним чинності до судового розгляду прокурорам для внесення з урахуванням вимог глави 25 КПК (Особливості досудового розслідування кримінальних проступків).

Це передбачено п.

5 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення даного Закону, відповідно до якого обвинувальні акти, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру у кримінальних провадженнях про злочини, що визначені як кримінальні проступки, які направлені до суду до набрання чинності цим Законом і не призначені на момент набрання ним чинності до судового розгляду, повертаються прокурору для внесення з урахуванням вимог глави 25 КПК.

Як свідчить Реєстр судових рішень, таких ухвал чимало (як і вироків із застосуванням нового закону про кримінальні проступки). Втім, у прокурорів виникають деякі питання, зокрема у випадках, коли особу притягають до відповідальності за декількома статтями, одні з яких визначені як злочин, а інші тепер є кримінальним проступком.

Читайте также:  Divorce without the consent of one of the spouses

Коли є і проступок, і злочин

Так, до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 надійшов обвинувальний акт та додатки стосовно особи, яка обвинувачується у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.309, ч.1 ст.313, ч.1 ст.311, ч.1 ст.317 КК (справа №932/5077/20).

Прокурор заперечував проти повернення обвинувального акту до органу досудового розслідування, у зв`язку з набранням законної сили законом про кримінальні проступки, та заявив клопотання вирішити питання про об`єднання в одному кримінальному провадженні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.309, ч.1 ст.313, ч.1 ст.317 КК, та проступку, передбаченого ч.1 ст.311 КК.

Захисник заперечувала проти клопотання прокурора та просила повернути обвинувальний акт, у зв`язку з набранням законної сили законом про кримінальні проступки. Обвинувачена особа підтримала клопотання захисника.

Суд вирішив клопотання прокурора залишити без задоволення, клопотання сторони захисту задовольнити та обвинувальний акт повернути прокурору з наступних підстав.

01 липня 2020 року набрав чинності Закон про кримінальні проступки (далі – Закон). Відповідно вищевказаного Закону, діяння вчинені особою, передбачені ч.2 ст.309, ч.1 ст.313, ч.1 ст.317 КК, є кримінальними правопорушеннями, а діяння за ч.1 ст.

311 КК, є кримінальним проступком. Згідно ст.

217 КПК передбачено,що не можуть бути об`єднані в одне провадження матеріали досудових розслідувань щодо кримінального проступку та щодо злочину, крім випадків, коли це може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду.

В підпункті 3 п. 4 р.

2 Закону зазначено, що у кримінальних провадженнях за сукупністю злочинів, один або декілька з яких визначені як кримінальні проступки, в яких до набрання чинності цим Законом особам повідомлено про підозру, але не прийнято процесуальне рішення, передбачене частиною другою статті 283 КПК, слідчий за погодженням із прокурором виділяє в окреме провадження матеріали щодо кримінального проступку, якщо це можливо без шкоди для подальшого досудового розслідування та судового розгляду, та здійснює дізнання в порядку, встановленому главою 25 КПК. Кримінальне провадження щодо злочину продовжує здійснюватися в порядку, визначеному цим Кодексом.

Підпунктом 5 п. 4 р. 2 Закону визначено, що обвинувальні акти, що визначені як кримінальні проступки, які направлені до суду до набрання чинності цим Законом і не призначені на момент набрання ним чинності до судового розгляду, повертаються прокурору для внесення з урахуванням вимог глави 25 КПК.

З урахуванням вищенаведеного, враховуючи, що обвинувальний акт надійшов до суду 5 травня 2020 року та містить злочин, що визначений як кримінальний проступок, обвинувальний акт не призначено до судового розгляду, а вирішення питання про об`єднання в одне кримінальне провадження проступків та злочинів входить відповідно п.п.3 п.4 розділу 2 Закону до компетенції органів досудового розслідування, суд вважає необхідним клопотання прокурора залишити без задоволення, клопотання захисника задовольнити та обвинувальний акт повернути прокурору.

Інший приклад — справа №461/3049/18. 

26 квітня 2018 року до Галицького районного суду м. Львова надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні про обвинувачення особи у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст.357, ч.2 ст.185 КК України.

Інститут кримінальних проступків: процедура «заморожена»?

Особливе місце в системі реформування правоохоронних органів посідають органи досудового розслідування, адже саме на них сьогодні припадає понад 95% усіх кримінальних правопорушень, які вчиняються на території України.

Через величезне навантаження в цій структурі сьогодні виникає дуже багато проблем, які особливо загострилися з початком реформування системи правоохоронних органів.

Про це заявив заступник Голови Національної поліції України – начальник Головного слідчого управління Олександр Вакуленко під час VІ Щорічного зимового форуму ААУ з кримінального права та процесу, який проходить сьогодні у столиці.

«На мій погляд, ще дуже мало зроблено кроків у напрямку реформування кримінально-процесуального законодавства, з метою усунення тих негативних явищ  від яких страждають громадяни нашої держави.

Однією з таких проблем, на мій погляд, є необхідність законодавчого вирішення проблем інституту кримінальних проступків.

Так, Глава 25 КПК передбачає процедуру розслідування кримінальних проступків, однак вказана процедура на сьогоднішній день є «заморожена» та не може бути застосована, у зв’язку з тим, що Україна не має відповідного законодавства, яким визначаються кримінальні проступки», — зазначає експерт.

При цьому пан Вакуленко підкреслює, що  відповідно до перехідних положень КПК, положення, що стосуються кримінального провадження кримінальних проступків, вводяться в дію одночасно з набранням чинності Закону України «Про кримінальні проступки», який наразі відсутній.

У результаті такої правової колізії запропонована законодавцем модель досудового розслідування повністю не функціонує, а слідчі здійснюють досудове розслідування всіх, без винятків, злочинів, що вплинуло на суттєве зростання навантаження на слідчих і результативність їх праці.

«Щороку реєструється більше 1,5 млн злочинів, в провадженні слідчих знаходилося майже 1,6 млн кримінальних проваджень, 48% з яких становлять саме не тяжкі злочини.

У переважній більшості це некваліфіковані крадіжки, шахрайство, хуліганство, зберігання наркотиків, несплата аліментів, легкі тілесні ушкодження та інші злочини, які не становлять значної суспільної небезпеки.

Однак, замість того, щоб проводити у них дізнання (а мова йде саме про спрощене розслідування), слідчі змушені здійснювати по них повноцінне розслідування. При цьому всі інші працівники поліції взагалі не мають права самостійно проводити будь-які інші слідчі дії.

У результаті цього, в середньому по Україні, у одного слідчого перебуває більше 200 кримінальних проваджень, а в окремих регіонах, де навантаження значно більше (це підрозділи обласного рівня) — навантаження на одного слідчого становить понад 500 кримінальних проваджень (!). Така ситуація негативно впливає на строки кримінального розслідування і на якість, що у свою чергу викликає обґрунтовані нарікання учасників кримінального провадження», — справедливо відмічає заступник Голови Національної поліції України.

В цьому контексті Олександр Вакуленко зазначив, що Верховною Радою України неодноразово здійснювалися спроби прийняття закону про кримінальні проступки. Останнім з таких документів пан Вакуленко називає  законопроект про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження кримінальних проступків №2897 від 19.05.2015.

Утім питання запровадження інституту кримінальних проступків викликало чимало дискусій, оскільки запропоновані зміни не відповідають Конституції України.

«Основним негативним наслідком прийняття закону у такому вигляді  і встановлення кримінальної відповідальності не за злочини, а за кримінальні проступки, є те, що можливим буде незастосування судами цих норм, як таких, що не відповідають Конституції України.

До того ж указаним проектом пропонується криміналізувати значну кількість діянь, за вчинення яких на сьогодні встановлена адміністративна відповідальність. Зазначений законопроект був підданий критиці і міжнародними правовими організаціями.

У зв’язку з цим пропонується реформувати інститут правових проступків, запровадивши спрощений порядок досудових розслідувань ряду злочинів невеликої тяжкості. З цією метою Нацполіцією розроблено законопроект, яким передбачено внести зміни до КПК та ряду інших законів.

При цьому чітко визначатиметься перелік злочинів невеликої та середньої тяжкості, які кваліфікуватимуться, як кримінальні проступки. Зокрема це ст. 125, 126, ч. 1 ст. 129, ст. 164, ч. 1 ст. 185, 186, 188-1 тощо Кримінального кодексу України», — резюмує начальник Головного слідчого управління.

Серед іншого під час Форуму розглядалися такі питання, як стан дотримання прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні; проблемні питання досудового розслідування злочинів підслідних НПУ; особливості розслідування корупційних злочинів; скандальні обшуки та затримання 2016; сучасні тенденції роботи захисника щодо результатів негласних слідчих дій; останні тенденції розслідування ухилення від сплати податків; сучасні тенденції міжнародного співробітництво під час кримінального провадження; стандарти ефективного захисту тощо.

Детальніше про форум читайте на сайті «Юридичної Газети» 19 грудня.

Влада хоче новий Кримінальний кодекс — що в ньому пропонують — Новости без границ

15 вересня робоча група з питань розвитку кримінального права Комісії з питань правової реформи, яка створена при Зеленському опублікувала проект нового Кримінального кодексу.

Як відомо, Указом Президента України № 584/2019 від 7 серпня 2019 р. «Питання Комісії з питань правової реформи» у складі згаданої комісії створена робоча група з питань розвитку кримінального права.

Серед іншого, перед нею поставлені завдання забезпечити розроблення та внесення Президентові України узгоджених пропозицій з питань вдосконалення правової системи України з урахуванням сучасних викликів та потреб демократичного суспільства, зокрема – підготовки та узагальнення пропозицій стосовно змін до законодавства про кримінальну відповідальність.

  • Реалізуючи ці завдання та маючи на меті організацію широкого громадського обговорення, насамперед у професійному середовищі за участю провідних фахівців з різних галузей права та міжнародних експертів напрацьованих законодавчих ініціатив з питань реформування кримінального законодавства в Україні, робоча група розробила Концепцію.
  • Робоча група зазначає причини, що обумовили необхідність реформування кримінального законодавства України:
  • «Необхідність реформування кримінального законодавства України обумовлена тим, що:
Читайте также:  Що робити коли отримали неякісну медичну послугу?
  • За дев’ятнадцять років чинності КК України 2001 року його принципові положення були зруйновані валоподібними, несистемними і часто необґрунтованими змінами та доповненнями. Станом на 20 серпня 2020 року до Кодексу було внесено 1088 змін та доповнень, з них – 222 зміни та доповнення до Загальної частини КК і 856 – до Особливої частини. Багато положень Кодексу змінювалися неодноразово, а деякі статті – навіть 8-10 разів;
  • КК 2001 року і Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП) 1984 року (далі – закони про відповідальність за публічні правопорушення) не становлять собою єдиної злагодженої системи законів про відповідальність за публічні правопорушення, що обумовлено: архаїчністю КУпАП; побудовою КК і КУпАП на різних засадах; зруйнованістю їхньої внутрішньої структури і міжгалузевих зв’язків численними необґрунтованими змінами в них та ін.
  • КК і КУпАП, навіть у своїй сукупності не вичерпують усього кола законів, що встановлюють відповідальність за публічні правопорушення. Хоча норми про кримінальну відповідальність наразі й зведені до КК, проте норми про т.зв. «адміністративну» відповідальність окрім КУпАП містяться також у низці інших законів, що порушує принцип верховенства права, у т.ч. правову визначеність як його складову.
  • Чинні закони про відповідальність за публічні правопорушення не повною мірою відповідають міжнародно-правовим зобов’язанням України як в частині визначення кола діянь, за які в них має бути встановлена відповідальність, так і в частині забезпечення гарантій прав людини і основоположних свобод щодо осіб, які до такої відповідальності притягуються (гарантії ст. 6 ЄКПЛ для осіб, які притягуються до відповідальності на основі КУпАП, встановлення «права на надію» для осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, та ін.)
  • Встановлення кримінальної відповідальності за діяння, які не заподіють істотної шкоди (значна частина нинішніх злочинів невеликої тяжкості), а також до т.зв. «адміністративної відповідальності» за діяння, за які відповідальність накладається у судовому, а не в адміністративному порядку, а також за діяння, які за розміром заподіюваної шкоди досягають рівня, при якому мають бути визнані підсудними проступками.
  • Неузгодженість санкцій як всередині окремо взятих КК та КУпАП, так і між ними, що призводить до того, що, по-перше, в межах КК та КУпАП за діяння, що заподіюють однаковий розмір шкоди, встановлені різні санкції; по-друге, до того, що санкції за окремі адміністративні правопорушення є більш суворими, ніж за злочини.
  • Численні суперечності, прогалини, неточності та широкі дискреційні повноваження, що закладені у чинні КК та КУпАП, які тягнуть за собою неодноманітність у їх застосуванні судами, а також створюють можливості для зловживання при їх застосуванні, є істотними корупціогенними факторами, що, в свою чергу, призводить до частого та істотного порушення прав людини.
  • Відсутність механізмів захисту законів про відповідальність за публічні правопорушення від необґрунтованих змін, що тягне за собою, з одного боку, намагання через них вирішити проблеми, які мають соціально-економічні чи історично-світоглядні корені, а з іншого – використання їх як інструменту вирішення персоніфіковано-політичного питання (декриміналізація окремих форм контрабанди і перевищення влади, «закон Савченко» тощо).
  • Невирішена проблема уніфікації підходів до законодавчої регламентації, гуманізації та диференціації відповідальності не лише за злочини, але й за інші публічні правопорушення, зокрема, проступки та адміністративні правопорушення. Прийняття Закону № 2617-VIII лише усугубило її.
  • Існує потреба запровадження діджиталізації в законодавчу сферу, здійснення кодифікації законодавства України на більш високому рівні, ніж це було досі. Зокрема, законодавчі акти про відповідальність за правопорушення в публічній сфері можуть бути розроблятися як складова електронного Зводу Законів України.
  • Засади реформування законодавства про відповідальність за правопорушення в публічній сфері

  • Кодифікації підлягає не лише кримінальне законодавство України, а й інші акти, які регламентують відповідальність за публічні правопорушення. Відтак передбачається розробка трьох кодифікованих актів:
    • Кодексу України про відповідальність за порушення – в ньому будуть передбачені такі діяння, до відповідальності за які особа притягується в адміністративному порядку за невиконання чи неналежне виконання правил в певній сфері та полягатиме, як правило, у накладені штрафу безпосередньо під час виявлення порушення.
    • Кодекс України про відповідальність за проступки – в якому будуть передбачені такі діяння, до відповідальності за які особа притягується виключно судом, але без виникнення стану судимості.
    • Кодекс України про відповідальність за злочини (Кримінальний кодекс України).

    За межами цих трьох Кодексів не може бути жодного нормативно-правового акту, який передбачав би відповідальність фізичної особи за порушення, проступок чи злочин.

    Вказані кодекси повинні базуватися на єдиних принципах, мати спільний понятійний апарат, а також однакові правила кваліфікації та визначення правових наслідків, у них мають бути узгодженими критеріїв визначення шкоди і досягнуто те, що «нижня межа злочину є верхньою межею проступку» і т.п.

    Загалом має бути розроблено чотири Кодекси, а саме:

    • Кодекс України про відповідальність за порушення (з матеріально-правовою і процесуально-правовою частинами);
    • Кодекс України про відповідальність за проступки (матеріально-правовий);
    • Кримінальний кодекс України;
    • Кримінальний процесуальний кодекс України (процесуально-правовий стосовно Кодексу України про відповідальність за проступки та Кримінального кодексу України).
  • Усі публічні правопорушення отримають чітку, вичерпну, послідовну та багаторівневу класифікацію, причому не за розміром передбаченого за них покарання, а саме за характером заподіюваної ними шкоди. Публічні правопорушення будуть поділені не лише на види, але й ще на ступені тяжкості. Така класифікація отримає наскрізне значення для усього кримінального законодавства, з нею буде пов’язане застосування практично кожного інституту кримінального права. Зокрема, саме від класифікації буде залежати суворість правових наслідків правопорушень, передбачених у санкціях.
  • Матеріально-правові Кодекси, передусім Кримінальний кодекс України, будуть побудовані на основі максимально можливого перерозподілу законодавчого матеріалу між Загальною та Особливою (Спеціальною) частинами на користь Загальної. Йдеться, зокрема, про винесення до Загальної частини усіх типових, повторюваних властивостей певних груп злочинів, а саме:
  • Новий кримінальний закон має бути повністю звільнений від декларативних положень, невластивих сучасному кримінальному праву: видів покарань (позбавлення військового, спеціального звання, рангу чину чи кваліфікаційного класу, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців); в інституті звільнення від кримінальної відповідальності передача на поруки трудовому колективу та інші. Натомість, мають бути перейняті і з урахуванням базових засад національної правової традиції закріплені у майбутньому законодавстві властиві сучасному кримінальному праву європейських країн правові засоби (реституція, компенсація, заходи безпеки, пробація та інші.
    • типових кваліфікуючих та привілеюючих ознак складів злочинів. Мається на увазі створення загального переліку таких ознак з визначенням їхнього впливу на ступінь тяжкості злочину шляхом його підвищення чи зниження на один чи два розряди. Водночас, це дасть можливість уніфікувати вказані ознаки з ознаками, які посилюють чи пом’якшують покарання;
    • типових санкцій за злочини різних видів та ступенів тяжкості. З цією метою для кожного ступеня тяжкості кожного виду злочинів будуть розроблені типові і співмірні між собою розміри окремих видів покарань, що можуть бути застосовані за їх учинення, і тим самим усі санкції будуть винесені в Загальну частину із залишенням в Особливій (Спеціальній) частині лише вказівок про те, до якого ступеня тяжкості належить злочин;
    • типізації так званих «спеціальних підстав звільнення від кримінальної відповідальності» і винесення їх до Загальної частини у виді підстав звільнення від покарання у зв’язку із добровільним припиненням особою вчинення певного злочину, добровільною видачею предметів злочину, добровільним виконанням обов’язку, невиконання якого становило злочин, тощо.

    Запропонована законодавча модель дозволить перейти до конструкції, основою якої є убезпечення прав людини на захист від свавільного втручання держави при вчиненні публічного правопорушення та активна роль потерпілого. Існує суспільний запит на те, щоб від декларацій про гуманізм вітчизняного законодавства у відповідній сфері та необхідність повсякчасної уваги до прав потерпілого перейти до конкретних заходів, серед яких:

    • акцент на примирення учасників конфліктних відносин та вирішення ситуації з мінімально можливими репресіями, скрізь, де це можливо, з урахуванням і публічних, і особистих інтересів потерпілого;
    • розширення прав потерпілого щодо початку переслідування за публічні правопорушення;
    • встановлення правила, згідно з яким будь-яке пом’якшення становища правопорушника (зокрема, застосування помилування, угоди зі стороною обвинувачення, умовно-дострокове звільнення від покарання чи заміна його більш м’яким) здійснювалося лише з урахуванням позиції потерпілого та за умови відшкодування завданої шкоди;
    • включення до правових заходів, які застосовуються за публічні правопорушення, компенсаторних елементів (зокрема, сплати частини штрафу на користь потерпілого та у фонд відшкодування шкоди від правопорушень).

    Принциповим є уніфікація відповідних заходів та процедур щодо усіх видів публічних правопорушень, з тим, щоб реалізація прав учасників відповідних правовідносин не залежали від того, до якого виду віднесене правопорушення законодавцем та здійснювалися за їх активною участю принаймні у визначенні його правових наслідків. 

  • Новий Кримінальний кодекс має бути побудований по моделі «маленького, але суворого». Це означає, що до категорії злочинів у ньому мають бути віднесені лише такі діяння, які, як відзначалося, заподіюють істотну шкоду, а відтак – за вчинення яких безальтернативно або в альтернативі із великим штрафом має встановлюватися і застосовуватися переважно позбавлення свободи.
  • Нове кримінальне законодавство має забезпечити максимально допустимий широкий і, водночас, диференційований перелік не лише покарання, а й інших заходів кримінально-правового характеру, що підлягають застосуванню до особи у зв’язку із вчиненням нею злочину. Зокрема, йдеться про:
  • Нове кримінальне законодавство має бути побудоване з використанням сучасних досягнень законодавчої техніки, що забезпечить підвищення доступності його для сприйняття і розуміння населенням та істотно знизить можливості помилок чи зловживань при його застосуванні уповноваженими органами влади. Воно має створюватися з використанням цифрових технологій та з розрахунком на майбутнє застосування в умовах діджиталізації, що, зокрема, дозволить уніфікувати термінологію, давати відсилки до «пов’язаних» інших статей цього ж кодексу чи інших нормативно-правових актів (зокрема тих, на які вказують бланкетні диспозиції), проводити розмежування з суміжними злочинами чи іншими правопорушеннями тощо. У перспективі таке законодавство може стати інструментом штучного інтелекту в правозастовній сфері.
  • Передбачається запровадження запобіжників від свавільного, необґрунтованого втручання в законодавство про відповідальність за публічні правопорушення – особливий порядок внесення змін та доповнень, обов’язковість дотримання засад криміналізації, необхідність врахування і неможливість ігнорування категоризації деліктів, закладеної при прийнятті відповідних кодексів».
    • кримінально-правові заходи, спрямовані на максимально можливе вирівнювання ситуації, що мала місце до злочину, зокрема реституція і компенсація:
    • кримінально-правові заходи, спрямовані на усунення причин і факторів, що сприяли вчиненню злочину, а саме: спеціальна конфіскація; позбавлення особи права, яким вона зловжила, вчинивши злочин; примусові заходи виховного або медичного характеру;
    • кримінально-правові заходи, спрямовані на превенцію вчинення особою нових злочинів, такі як пробація, обмежувальні заходи тощо.
    Читайте также:  Основания и условия признания расторжения брака фиктивным

     Наталья Мамченко;  «Судово-юридична газета»

    Злочини проти правосуддя в проекті нового Кримінального кодексу

    Робоча група вирішила діджиталізувати опрацювання проекту Кримінального кодексу.

    Робоча група з розроблення нового Кримінального кодексу України опрацьовує розділ 7.4. проекту під назвою «Злочини проти правосуддя». Розділ міститься в Книзі 7 проекту «Злочини проти держави».

     До розділу включені три статті.

     Постановлення завідомо незаконного та необґрунтованого судового рішення (стаття 7.4.1. проекту)

    Згідно із цією статтею суддя, який постановив завідомо незаконне та необґрунтоване судове рішення (вирок, рішення, ухвалу, постанову суду або судовий наказ),– вчинив злочин 4 ступеня.

     Нагадаємо, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 7-р/2020 у грудні 2020 року втратила чинність стаття 375 Кримінального кодексу України (постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови), що була визнана неконституційною.

     Втручання в діяльність судді (стаття 7.4.2. проекту)

    •  Особа, яка втрутилася в діяльність судді з метою:
    • а) домогтися ухвалення незаконного та необґрунтованого судового рішення або
    • б) перешкодити здійсненню ним правосуддя у будь-який інший спосіб – вчинила злочин 3 ступеня.

     Відповідно до статті 7.4.3. проекту (порушення порядку автоматичного розподілу справ між суддями), особа, яка порушила порядок розподілу справ між суддями шляхом:

    1. а) внесення завідомо неправдивих відомостей до системи автоматичного розподілу справ,
    2. б) невнесення чи несвоєчасного внесення відомостей до системи автоматичного розподілу справ, або
    3. в) вчинення несанкціонованих дій з інформацією, що міститься в системі автоматичного розподілу справ – вчинила злочин 3 ступеня.

     Крім того, автори законопроекту передбачили в ньому розділ 7.5. «Злочини проти сприяння правосуддя та діяльності органів правопорядку».

     Зокрема, обставиною, яка підвищує на один ступінь тяжкість злочину, передбаченою цим Розділом, визнається вчинення злочину шляхом надання показань, висновку або перекладу під присягою у суді (стаття 7.5.1.).

    Цей розділ містить склади наступних злочинів:

    – протиправне втручання в діяльність прокурора, слідчого, детектива, дізнавача, захисника, представника особи, експерта, працівника державної виконавчої служби чи приватного виконавця (стаття 7.5.2. );

    – перешкоджання діяльності органів правопорядку (стаття 7.5.3.);

    – незаконне обвинувачення у вчиненні злочину (стаття 7.5.4., мається на увазі без повідомлення про підозру без встановлених законом підстав);

    – порушення права на захист (стаття 7.5.5. застосовується якщо захисника не допустили, не залучили до кримінального провадження або здійснили без нього процесуальну дію);

    – примушування до давання показань (примушувати не можна, стаття 7.5.6. проекту);

    – розголошення відомостей оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування або про заходи безпеки (суб’єкт статті 7.5.7. є спеціальним, це працівники правоохоронних органів);

    – незабезпечення безпеки особи, взятої під захист (стаття 7.5.8.);

    – відмова свідка давати показання (свідок не підлягає кримінальній відповідальності за відмову давати показання щодо себе, а також членів своєї сім’ї чи близьких родичів, стаття 7.5.9.);

    – неправдиві показання (відповідати будуть свідок та потерпілий, стаття 7.5.10.)

    Публікації

    Куди рухаються законодавчі ініціативи щодо медичного канабісу

    За 500 м до казино: що не так у законодавстві про гральний бізнес

    iCloud у спадок: як передати свої цифрові надбання

    Звик до ударів, або Як працює АМКУ

    Проміжна перемога Росії у справі ЮКОСу

    Ключові висновки Верховного Суду в корпоративних спорах у 2021 році

    Як виїхати за кордон з дитиною, якщо один із батьків проти?

    Цікаві позиції Верховного Суду в цивільних справах 2021 року

    Порядок прийняття спадщини дитиною

    Чи можна відсторонити від роботи невакцинованих співробітників?

    Якою землею можна володіти іноземцям в Україні?

    Мита за темною завісою: що не так з торговельним захистом в Україні

    It is time for Ukraine to start working on LNG legislative framework

    ТОВ vs ПП: чому законотворці прагнуть скасувати Господарський кодекс

    Про медіацію або як вирішити конфлікт, не звертаючись до суду

    Sergiy Grebenyuk: On the path of protecting investors’ rights in Ukraine

    European employment law update Ukraine

    Фінмоніторинг операцій з криптовалютою

    Точка відліку

    Чому в суперечці Бреда Пітта й Анджеліни Джолі щодо опіки над дітьми рано ставити крапку

    «Карантинна» державна допомога

    Якщо чоловік іноземець: які у жінки права і з ким залишається дитина

    Забезпечувальні заходи на підтримку арбітражу GAFTA

    Договір позики: з ким укладати, як правильно оформлювати та на що звертати увагу

    Вічний двигун: як пропонують розвивати системи накопичення енергії в Україні

    Особливості укладення шлюбного договору

    Нефантастична історія: навіщо ЄС взявся за регулювання штучного інтелекту

    Як отримати додаткову відпустку працівникам, які мають дітей

    Звільнення вагітної жінки або працівниці з дітьми

    Актуальні підходи Верховного Суду у трудових спорах

    Практика вирішення спорів в IT сфері

    Зберегти своє: чи стане розлучення подружжя Гейтс найдорожчим в історії?

    Уступка права вимоги: правила та порядок реалізації

    Профспілковий страж

    Цифрова трансформація судового процесу

    Кабінет забудовника — як працює?

    Recovering damages from corporate officers in Ukraine: overview of successful cases

    Законопроєкт про Дія City: що змінилося в доопрацьованому документі

    Зміни до Типових вимог до вертикальних узгоджених дій на ринку електронної комерції в Україні

    Захисні наміри

    Які права у жінки при розлученні і як їх захистити?

    Нові можливості в енергетичному секторі Польщі та їх вплив на Україну

    Вакцинація працівників: законодавчі аспекти для роботодавців

    Litigation and enforcement in Ukraine: overview

    Біла Книга 2021 Офшорна вітроенергетика та “зелений” водень: відкриття нових меж енергетичної потужності України

    Факторинг vs відступлення права вимоги: чи поставлена фінальна крапка у тривалій дискусії?

    Lexology GTDT State Aid 2021 – Ukraine

    Ukranian Supreme Court annulled one of the highest fines for gun-jumping

    Не децентралізацією єдиною: 5 важливих змін, що несе законопроект №2194

    Електронна трудова книжка: від А до Я

    У разі форс-мажору

    Інтерв'ю Тетяни Тищенко про актуальні питання запуску ринку азартних ігор в Україні

    Дистанційна і надомна робота: що насправді змінилося?

    Карантину – рік. Які підсумки та висновки на майбутнє для орендних відносин?

    Земельна реформа в Україні. Кінець і знову початок

    Marriage in Ukraine: how to proceed quickly and mitigate your financial risks?

    Відкладений ефект

    Зміни до закону про АМКУ та окремий орган оскарження публічних закупівель

    Ukraine—enforcement of SCC emergency arbitrator award restraining Ukraine goes against public policy (Vnesheconombank v Ukraine)

    Чи важливий штамп в паспорті, чи цивільний шлюб теж рахується?

    Визначення додаткового строку для прийняття спадщини: порядок, підстави та актуальна практика Верховного Суду

    Інвестування у традиційні та альтернативні джерела енергії: плюси і мінуси

    Екологічна реформа в Україні

    Для кого в Україні вакцинація від коронавірусу буде обов’язковою

    Інтерв'ю Олександра Онуфрієнка про посилення особистої майнової відповідальності бізнесменів і менеджерів

    Як отримати дозвіл на приміщення — поради юристів

    З березня медицина без протоколів: чим це загрожуватиме здоров'ю українських пацієнтів

    GCR Know-how – State Aid 2020 – Ukraine

    Merger control in Ukraine: overview

    Restraints of trade and dominance in Ukraine: overview

    Дистрибуція та e-commerce: практика АМКУ

    В Україні додатково контролюватимуть купівлю і продаж бізнесу

    Встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу

    Hydrogen: is it hype or new reality?

    Декретна відпустка для українських чоловіків: нововведення 2021

    Construction in Post-Soviet Countries 2021: Ukraine

    Топ 5 очікуваних змін у «зеленій» енергетиці в 2021

    Інтерв'ю Костянтина Соляра про юридичну освіту в Україні

    Arbitration procedures and practice in Ukraine: overview

    Домовитися довіряти: як укласти безпечний контракт

    Зміни процесуального законодавства 2020/2021

    Особливості медичної конкуренції: світовий досвід і українські реалії

    Останні тренди торгових розслідувань у США: заниження курсу валют як підстава для запровадження мита

    Ссылка на основную публикацию