Кримінальне право та процес

Кримінальне право та процес

Як вид державної діяльності Судова влада здійснюється державними органами, виражає державну волю. Діяльність правоохоронних органів (дізнавача, слідчого, прокурора) з розслідування справ а також судді під час розгляду кримінальних справ має публічно-правовий характер. Державні органи в межах своєї компетенції зобов'язані вести боротьбу зі злочинністю, розслідувати кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, а суд зобов'язаний розглянути кримінальну справу. Вжити усіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину і до їх покарання.

Як галузь права.

Це значення обумовлено тим, що кримінально-процесуальна діяльність, будучи врегульованою правом, має своєю правовою основою кримінальне процесуальне право і як галузь права регулює вказану діяльність. Це специфічна, самостійна галузь, в якій дістає вираження правоохоронна функція держави, яку виконують спеціальні органи держави.

Як науково дисципліна і правова наука.

Вона розробляє теорію кримінального процесу, вивчає діюче право, практику його застосування органами досудового розслідування, прокуратури і суду, історію кримінального процесу, як у нашій країні, так і в зарубіжних країнах.

Кримінальне право та процес

Охорона прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть в ньому участь. Це означає, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження й забезпечення прав людини є головним обов'язком держави. Кримінальне судочинство покликане гарантувати всім його учасникам створення належних умов для безперешкодної реалізації їхніх законних прав та інтересів.

Швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону, з тим щоб кожний, хто вчинив злочин був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. Швидкість — це необхідність виконати дії, спрямовані на розкриття злочину у передбаченій законом послідовності, у відповідності з вимогами слідчої та судової практики у чітко визначені строки.

Викриття винних зобов'язує правоохоронні органи забезпечити зібрання і процесуальне оформлення доказів, які доводять винність особи у вчиненні злочину. Гарантією встановлення істини в справі, застосування до винного справедливого впливу і не притягнення до відповідальності невинного є суворе додержання норм КК та КПК України.

2. Історичні форми кримінального процесу

Кримінальне право та процес

3. Стадії кримінального процесу

Кримінальне право та процесКримінальне право та процес

4. Функції кримінального процесу

Кримінальне право та процес

5. Кримінально-процесуальна форма

Кримінальне право та процес

6. Процесуальні відносини

Кримінальне право та процесКримінальне право та процес

  • Слідчий, прокурор, суддя наділені правом вимагати від громадян, службових осіб підприємств, установ, організацій відповідної поведінки і вживати заходів кримінального процесуального примусу в разі невиконання цих вимог.
  • Процесуальні дії та рішення слідчого, прокурора і судді є не тільки засобом виконання їх обов'язків з викриття і розслідування злочинів , викриття винних та їх покарання, а й засобом забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу.
  • Відносини, що встановлюються між учасниками судового розгляду, поза судом і без його участі не мають процесуального значення, вони не набувають відповідної правової форми і тому не є процесуальними.

7. Процесуальні гарантії

Кримінальне право та процес

8. Наука кримінального процесуального права

9. Джерела кримінального процесуального права

Конституція України — Основний Закон Української держави, який закріплює суспільно-політичний і державний устрій, права, свободи та обов'язки громадян України. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні їй відповідати.

Згідно Конституції України визнається і діє принцип верховенства права. Це означає, що конституційні права та свободи громадян, в тому числі й у сфері кримінально-процесуальної діяльності, є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст кримінального процесуального закону, спрямованість діяльності суду, правоохоронних органів.

Суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Міжнародні договори, конвенції, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства нашої держави. Міжнародні договори, конвенції: Загальна декларація прав людини; Європейська конвенція про видачу правопорушників; Конвенція про передачу засуджених осіб та інші.

Двосторонні договори України про надання правової допомоги з кримінальних справ ратифіковані Верховною Радою з Польщею, Молдовою, Грузією, Монголією, Канадою, Латвійською, Литовською, Естонською республіками… У цих договорах визначається порядок надання правової допомоги у кримінальних справах — провадження слідчих дій, порядок видачі осіб, що вчинили злочин та інші питання.

Кримінальний процесуальний кодекс України ухвалений ВРУ і підписаний Президентом України 13.05.2012 року. КПК містить 614 статей і складається з 46 глав, об'єднаних в XI розділів: 1. Загальні положення. 2. Заходи забезпечення кримінального провадження. 3. Досудове розслідування. 4. Судове провадження у першій інстанції. 5.

Судове провадження з перегляду судових рішень. 6. Особливі порядки кримінального провадження. 7. Відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження. 8. Виконання судових рішень. 9. Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження. 10. Прикінцеві положення. 11. Перехідні положення.

Набирає чинності 19 листопада 2012 р.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» — 2010 р. Містить 154 статті і має XIII розділів: 1. Засади організації судової влади. 2. Суди загальної юрисдикції. 3. Професійні судді, народні засідателі та присяжні. 4. Порядок зайняття посади судді суду загальної юрисдикції. 5.

Забезпечення належного кваліфікаційного рівня судді. 6. Дисциплінарна відповідальність судді. 7. Звільнення судді суду загальної юрисдикції з посади. 8. Суддівське самоврядування. 9. Забезпечення судді. 10. Статус судді у відставці. 11. Організаційне забезпечення діяльності судді. 12. Прикінцеві положення.

13. Перехідні положення.

Закон України «Про прокуратуру» — 1991 р. Визначає завдання, порядок організації, компетенцію і принципи діяльності прокурорських органів і, зокрема, в сфері кримінального процесу. Містить 56 статей, об'єднаних у 5 розділах: І. Загальні положення. II.

Система, структура і організація діяльності органів прокуратури. III. Прокурорський нагляд (має 4 глави). IV. Кадри органів прокуратури. V.

Інші питання організації і діяльності органів прокуратури (науково-навчальні установи, фінансування і матеріально-технічне забезпечення та ін.).

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» — 2012 р.

Містить 61 статтю, у яких розкриваються завдання, принципи, організаційні форми та види діяльності; професійні права, обов'язки та гарантії адвокатської діяльності; кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури та їх повноваження; адвокатська таємниця та відносини з місцевими органами державного управління; спілки та асоціації адвокатів.

Інші закони України: «Про міжнародні договори України» — 2004 р., «Про міліцію» — 1990 р., «Про оперативно-розшукову діяльність» — 1992 р., «Про Службу безпеки України» — 1992 р., «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» — 1993 р., «Про попереднє ув'язнення» — 1993 р., «Про судову експертизу» — 1994 р. тощо.

Чинність кримінального процесуального закону в просторі, часі та за колом осіб (ст. 4-6 КПК України)

Дія Кодексу у просторі Дія Кодексу в часі Дія Кодексу за колом осіб
  1. на території України незалежно від місця вчинення правопорушення;
  2. на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном;
  3. на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під її прапором;
  4. якщо міжнародними договорами передбачено поширення юрисдикції України на особовий склад Збройних Сил України, який перебуває на території іншої Держави; — при виконанні на території України окремих процесуальних дій за дорученням компетентних органів іноземних держав.
Процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями КПК, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.Допустимість доказів визначається положеннями КПК, які були чинними на час їх отримання. о щодо будь-якої особи, незалежно від її громадянства, статі, майнового стану, посади та інших обставин; о щодо особи, яка користується дипломатичним імунітетом, може здійснюватися за правилами КПК. (лише за згодою такої особи або за згодою компетентного органу держави (міжнародної організації), яку представляє така особа, у порядку, передбаченому законодавством України та міжнародними договорами України). Особливості кримінального провадження щодо окремої категорії осіб визначаються Гл. 37 КПК
Читайте также:  Реальна ціна неліцензійного софта

2. Принципи кримінального процесу11. Поняття і значення принципів12. Принцип верховенства права 13. Здійснення правосуддя виключно судами 14. Участь народу у здійснення правосуддя 15. Незалежність і недоторканість суддів, їх підкорення лише закону16. Одноособовий і колегіальний розгляд справ 17. Принцип законності 18. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом 19. Забезпечення доведеності вини

12. Кримінальне право і процес

З
розвитком преторського права на зміну
складному й архаїчному легісакційному
процесу приходить формулярний процес.
Цей вид процесу утвердився з другої
половини II ст. до н. е. після прийняття
спеціального закону (lex Aebutio).

У формулярному
процесі значно підвищилася роль претора,
який перестав бути пасивним учасником
сакраментальних обрядів, що здійснювалися
сторонами під час легісакційного
процесу. Зросло значення першої стадії
судочинства («ін юре»), оскільки саме
тут установлювалася юридична суть
спору.

Це діставало вияв у висновку
(формулі) претора, в якому присяжному
судді вказувалося, як треба вирішувати
цю справу. Поступово прето­ри починають
складати нові формули позовів, відходячи
від старих законів і звичаїв, керуючись
при цьому вимогами торгового обігу і
необхідністю зміцнення приватної
власності.

Створюючи нові формули і
позови, претор за допомогою свого едикту
сприяв розвитку самого змісту приватного
права.

До
кінця класичного періоду, а особливо
за домінату, дедалі більшого поширення
одержав екстраординарний процес. До
кінця III ст. н. е. він майже повністю
витісняє формулярний процес, і останній
уже навіть не згадується у важливому
законі Діоклетіана (294 р.), де йдеться
про ведення судових справ.

В
екстраординарному процесі зникає
традиційний поділ судочинства на дві
стадії: «ін юре» та «ін юдиціо». Магістрат,
приймаючи справу до розгляду, веде тепер
її з початку і до кінця, тобто до винесення
рішення.

Якщо на останньому етапі і
залучається присяжний (третейський)
суддя, то він діє лише від імені магістрату,
який його призначив. Явка відповідача
до суду перестає бути предметом турботи
позивача.

Магістрат, не зв'язаний тепер
жорсткими процесуальними рамками, міг
сам застосовувати заходи впливу до
учасників процесу, примушувати їх до
виконання його розпоряджень. Процес
перестає бути публічним, проводиться
в закритих приміщеннях.

Якщо раніше
судочинство було безоплатним, то тепер
вводиться судове мито, що набуло
особливого поширення в період домінату.
Хоча цивільний процес у цілому залишається
ще усним, основні заяви сторін фіксуються
в судових протоколах, що поклало початок
письмовому судочинству.

Вводиться
апеляція на винесені магістратом судові
рішення. Особа, яка подала апеляцію до
вищої інстанції, у разі повторного
програшу справи сплачувала великий
штраф.

Суттєві
зміни в кримінальному праві Риму
відбуваються під впливом політичних
змін — кризи республіканських інститутів
і зростання всевладдя імператорів.

Кримінальне право безпосередньо
відобразило загострення класової
боротьби і прагнення рабовласницької
верхівки на чолі з імператором будь-якою
ціною, у тому числі шляхом посилення
кримінальної репресії, врятувати
соціальні і політичні порядки, що
похитнулися.

Римське кримінальне право
на той час було поширене на всій території
імперії і на всі категорії населення,
включаючи перегринів.

Характерною
тенденцією розвитку кримінального
права нього періоду є те, що ряд окремих
деліктів поступово стають кримінально
караними, включаються до категорії
злочинів (сгі­men
publicum).

Так, крадіжки, як і раніше, вважаються
окремим деліктом, але в ряді випадків
(крадіжки зі зламом або із застосуванням
насильства, крадіжки на великих дорогах
тощо) до традиційних штрафних санкцій
додаються ще й державні покарання.

З'являється
також велика кількість нових видів
злочинів, у тому числі таких, які
розглядаються як небезпечне посягання
на устої держави.

Але якщо в республіканський
період «образа величності» охоплювала
злочини, спрямовані проти республіканських
інститутів (опір магістратам тощо), то
вже з епохи принципату це поняття
зводиться до злочинів проти імператорської
влади.

Серед цих злочинів — змова з
метою повалення влади імператора, замах
на його життя чи життя його чиновників,
невизнання релігійного культу імператора
та ін.

До
злочинів, що безпосередньо стосувалися
інтересів Римської держави, належали
також привласнення казенного майна і
розкрадання державних коштів, хабарництво,
фальшивомонетництво, участь у заборонених
збіговиськах і об'єднаннях, спекуляція
зерном та іншими продуктами, несплата
податків тощо.

У зв'язку із зростанням
постійної армії збільшилася кількість
військових злочинів, серед яких виділялися
зрада в бою, дезертирство, втрата зброї,
непокора командиру та ін.

Існував також
цілий ряд релігійних злочинів, кількість
яких значно зросла в посткласичний
період після офіційного визнання
християнства.

Злочинами
проти особи, крім різних видів убивств,
публічними деліктами стали вважатися
«образи», насамперед тілесні ушкодження,
які за Законами XII таблиць розглядалися
як окремий делікт.

У зв'язку з поглибленням
майнової і станової нерівності в період
імперії відповідальність за тілесні
ушкодження почала диференціюватися
залежно від того, яке місце посідав
потерпілий у соціальній ієрархії.

Розширилося
також (особливо під впливом християнської
релігії) коло злочинів, що належать до
сфери сім'ї і моральності (кровозмішення,
подружня зрада, полігамія, сожительство
з незаміжньою жінкою, мужолозтво тощо).

В
імператорському Римі збільшується
кількість нових видів покарань,
посилюється їхня каральна спрямованість.

Якщо раніше покарання будувалося за
принципом відплати, то в період домінату
воно все частіше застосовується для
залякування.

За імператорів знову
відновлюється смертна кара, що за часів
пізньої республіки не застосовувалася
до римських громадян, при­чому з
являються нові її види: спалення,
повішення, розп'яття на хресті, утоплення.

За
тяжкі злочини призначалися також
каторжні роботи на копальнях (засуджений
при цьому розглядався як вічний раб
держави), примусові роботи на встановлений
термін (на будівництві доріг та ін.),
віддача в гладіатори.

Широко застосовувалися
різні види заслання: вигнання з Риму із
втратою громадянства, заслання на
острови з повною ізоляцією, тимчасове
заслання. Засудженого, який самовільно
залишав місце заслання, вбивали.

Щодо
деяких видів злочинів передбачалися
тілесні покарання, часто практикувалася
конфіскація майна засуджених (лише
певна частина майна зберігалася за
дітьми).

Найхарактернішою
ознакою кримінального права імператорського
періоду (особливо за часів домінату)
стає яскраво виражений становий принцип
кримінальної відповідальності. Особливо
суворо, як і в попередній період, каралися
раби. Були передбачені і нові репресивні
заходи.

Представники
вищих станів (сенатори, вершники,
декуріони та ін.) звільнялися від
примусових робіт, пороття тощо, що
замінювалися засланням. У ранній імперії
привілейовані особи могли каратися
лише у випадку вбивства родичів, а в
період домінату — в чотирьох випадках:
убивства, підпалу, магії й образи
величності.

У той же час особи нижчого
стану каралися стратою за 31 вид злочинів.
Деякі привілеї у сфері покарань мали
солдати: вони не засуджувалися до
повішення, до заслання на копальні, хоча
за ряд злочинів їхня відповідальність
була більш суворою.

Значною мірою вибір
покарання і його тяжкість залежали від
суддів, які в імператорський період у
зв'язку з перебудовою всієї системи
кримінального суду і процесу одержали
широку свободу розсуду.

Кримінальний
процес (особливо за часів домінату)
набуває чітко вираженого інквізиційного
характеру. Суддя (імператорський
чиновник) зосереджує у своїх руках і
обвинувальні, і судові функції. Суд
відбувається за закритими дверима,
обвинувачений позбавляється права на
юридичну допомогу та інших процесуальних
гарантій, що існували в республіканську
епоху.

У ході судового процесу до осіб
нижчих станів, як раніше до рабів, почали
застосовуватися катування. Судовий
вирок можна було оскаржити в апеляційному
порядку до вищестоящого імператорського
суду (спочатку допускалися дві інстанції,
після Діоклетіана — три).

Новою і єдиною
гаранті­єю для обвинуваченого стало
право притулку в імператорських храмах
і біля статуй імператорів, що тимчасово
могло врятувати його від арешту.

Читайте также:  Юридична консультація онлайн. задати питання юристу

У
римському кримінальному праві класичної
епохи спостерігався деякий прогрес в
галузі юридичної техніки (розроблення
понять вини, співучасті, замаху тощо),
але зростання сваволі імператорів
призвело до того, що ці загальні і важливі
категорії, як правило, не використовувалися
в практиці імператорських судів. Однак
у подальшому вони вплинули на розвиток
феодального права, хоча королівська
влада запозичала з римського кримінального
права насамперед його каральні і
репресивні положення.

Кримінальне право та процес

  • Міжнародний гуманітарний університет
  • Інститут національного та міжнародного права
  • Південний регіональний центр
  • Національної академії правових наук України
  • Всеукраїнська
  • Науково-практична конференція
  • «Нові завдання та напрями розвитку юридичної науки у ХХІ столітті»
  • Січня 2017 року, м. Одеса

Шановні науково-педагогічні працівники вітчизняних та зарубіжних вищих навчальних закладів, аспіранти та здобувачі, студенти, юристи-практики! Запрошуємо Вас взяти участь у роботі Всеукраїнської науково-практичної конференції «Нові завдання та напрями розвитку юридичної науки у ХХІ столітті», яка відбудеться 20–21 січня 2017 року на базі Інституту національного та міжнародного права Міжнародного гуманітарного університету.

Організаційний комітет конференції:

Голова організаційного комітету: Крижановський А.Ф.– д.ю.н., професор, ректор Міжнародного гуманітарного університету.
Члени організаційного комітету: Громовенко К.В. –к.ю.н., доцент, директор Інституту національного та міжнародного права Міжнародного гуманітарного університету; Ківалова Т.С.–д.ю.н., професор, професор кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства Міжнародного гуманітарного університету; Стрельцов Є.Л. –д.ю.н., професор, член-кореспондент НАПрН України, вчений секретар Південного регіонального центру НАПрН України, доктор теології; Нестеренко А.С. –д.ю.н., професор, завідувач кафедри конституційного права та державного управління Міжнародного гуманітарного університету; Манько Д.Г. – к.ю.н., доцент кафедри теорії держави і права Міжнародного гуманітарного університету.

На конференцію приймаються матеріали науково-педагогічних працівників вітчизняних та зарубіжних вищих навчальних закладів, аспірантів та здобувачів, студентів, юристів-практиків, фахівців, які мають науково-практичні інтереси за тематикою конференції. До публікації приймаються наукові матеріали, які раніше не друкувалися.

Для участі у конференції необхідно до 17.01.2017 р.надіслати на електронну адресу оргкомітету: lawmgu@mgu.od.uaтези, відскановану копію квитанції про сплату організаційного внеску та заявку на участь у конференції.

Назва надісланих файлів має включати в себе прізвище авторів (Наприклад: Ющик_Заявка, Ющик_Тези, Ющик_Квитанція).

Від оргкомітету обов’язково має надійти підтвердження про отримання і прийняття матеріалів до публікації протягом одного дня після відправки матеріалів.

  1. На конференції планується обговорення за такими науковими напрямами:
  2. 1. Теорія та історія держави та права
  3. 2. Конституційне право
  4. 3. Кримінальне право та процес
  5. 4. Цивільне право та процес
  6. 5. Господарське право та процес
  7. 6. Адміністративне та фінансове право
  8. 7. Трудове право та право соціального забезпечення
  9. 8. Міжнародне право та право ЄС
  10. 9. Порівняльне правознавство
  11. 10. Кримінально-виконавче право та кримінологія
  12. 11. Криміналістика та судова експертиза
  13. 12. Екологічне, земельне та аграрне право
  14. Робочі мови конференції: українська, російська, англійська.
  15. Форма участі: дистанційна.
  16. Організаційний внесок:

Вартість участі у конференції – 210 гривень. Організаційний внесок включає: видання матеріалів, пересилку одного екземпляра виданих тез конференції авторові, розсилку інформаційних листів.

  • Організаційний внесок необхідно перерахувати за реквізитами:
  • Банк одержувача: АТ «УкрСиббанк»
  • Рахунок одержувача: 26252007284814
  • ОКПО: 3355510569
  • МФО банка одержувача: 351005

призначення платежу: поповнення рахунку Бокша В.О. від ПІБ учасника.

  1. · Всі учасники конференції обов’язково забезпечуються збірником матеріалів конференції та сертифікатом учасника, які будуть надіслані поштою впродовж місяця після проведення конференції.
  2. Зразок оформлення заявки:
  3. 1. Прізвище, ім’я, по батькові учасника
  4. 2. Місце роботи (навчання), посада, науковий ступінь, вчене звання
  5. 3. Контактний телефон
  6. 4. E-mail

5. Поштова адреса для направлення збірнику (наприклад, вул. Грецька 12, кв. 7, м. Одеса, 65007)

  • Структура та вимоги до оформлення тез:
  • 1. Обсяг тез – до 5-ти сторінок при форматі сторінки А4 (297х210 мм), орієнтація – книжкова;
  • 2. Поля: верхнє, нижнє та праве – 15 мм, ліве – 20 мм;
  • 3. Шрифт – Times New Roman, кегель – 14, міжрядковий інтервал – 1,5, стиль – Normal;
  • 4. Перший рядок – назва напрямку;
  • 5. Другий рядок – прізвище та ініціали автора (шрифт напівжирний курсив, вирівняний по центру);

6. Третій рядок – (шрифт курсив, вирівняний по центру) науковий ступінь, вчене звання, посада, навчальний заклад (міжрядковий інтервал – 1,5);

7. Наступний абзац – назва доповіді (шрифт напівжирний всі прописні, вирівняний по центру);

8. Далі йде текст тез, вирівняний по ширині з відступом зліва 10 мм.

Зразок оформлення тез доповіді:

Кримінальне право та процес

Ющик О.І.

к.ю.н., доцент кафедри кримінального права і криміналістики юридичного факультету

Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

§ 5. Кримінальне право і суміжні галузі права

§ 5. Кримінальне право і суміжні галузі права

Кримінальне право, перебуваючи в системі права України, тісно пов’язане з його іншими галузями. Цей зв’язок виявляється передусім у тому, що кримінальне право, як уже зазначалося, виконує стосовно інших галузей права охоронну функцію. Здійснюючи охоронну функцію, кримінальне право опосередковано бере участь у регулюванні тих суспільних відносин, що становлять предмет інших галузей права.

Відрізняючись від низки інших галузей права за основною, притаманною йому функцією, а також за характером урегульованих ним відносин, кримінальне право тісно пов’язане із суміжними галузями права. Найтіснішим цей зв’язок є з конституційним правом, адміністративним правом, кримінально-процесуальним правом, кримінально-виконавчим правом, міжнародним правом.

1. Кримінальне і конституційне право. Конституційне право, норми якого закріплені в Конституції України та інших конституційних законах (наприклад, у законі про громадянство), мають основне значення для кримінального права.

Перш за все норми кримінального права повинні цілком відповідати положенням Конституції. Якщо ж яка-небудь норма суперечить положенням Основного Закону, вона не може бути застосована. Норми Конституції є нормами прямої дії і тим самим можуть застосовуватися при вирішенні кримінальних справ.

Наприклад, ст. 41 КК, що регулює відповідальність особи при виконанні нею злочинного наказу чи розпорядження, може бути правильно застосована тільки на підставі ст.

60 Конституції, де передбачено, що ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази і що за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.

Для кримінального права мають вирішальне значення положення Конституції України про заборону зворотної дії законів та інших нормативних актів; про те, що ніхто не може нести відповідальність за діяння, яке на час його вчинення не визнавалося законом як правопорушення; про те, що ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення та ін. (статті 58, 61 тощо).

Кримінальне право покликане охороняти притаманними йому методами встановлений Конституцією України суспільний і державний лад, законні права і свободи громадян від злочинних посягань на них. Так, оскільки в ст.

3 Конституції зазначено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, у кримінальному законодавстві встановлено сувору відповідальність за злочинні діяння, спрямовані проти цих благ особистості (див. розділи II-IV Особливої частини КК).

У Конституції зазначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (ч. 1 ст. 17).

Читайте также:  Фрахтование судов - заказать услуги фрахта судна

Відповідно до цього в КК передбачено відповідальність за посягання на суверенітет, територіальну недоторканність і національну безпеку України як найважливіші об’єкти кримінально-правової охорони (див.

розділ І Особливої частини КК).

Можна навести ще багато положень Конституції України, що визначають спрямованість і зміст норм кримінального права. Обмежимося лише одним. Так, у ч. 3 ст.

27 Конституції встановлено, що кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань. Згідно з цим у ст.

36 КК докладно регулюються права громадянина на необхідну оборону, чітко окреслюються її межі, вказується, що такі дії особи, яка захищається, є правомірними і не можуть тягти за собою кримінальну відповідальність.

Отже, кримінальне право стосовно права конституційного перебуває в субординаційній залежності і має цілком відповідати Основному Закону держави.

2. Кримінальне й адміністративне право. Тісний зв’язок між цими галузями права спостерігається в тій частині адміністративного права, що встановлює адміністративну відповідальність за різні правопорушення (так звані адміністративні делікти).

У цій своїй частині адміністративне право виконує охоронну функцію, захищаючи правопорядок від адміністративних правопорушень. Однак кримінальне право охороняє правопорядок від більш небезпечних посягань — злочинів, а адміністративне право — від менш небезпечних правопорушень — адміністративних деліктів.

Саме ступінь суспільної небезпечності відрізняє адміністративний делікт від злочину. Наприклад, дрібне хуліганство — це адміністративний делікт, що тягне за собою адміністративне стягнення.

Хуліганство ж як злочин є більш суспільно небезпечним: воно грубо порушує суспільний порядок, норми моральності і тому тягне за собою досить суворе кримінальне покарання за ст. 296 КК.

3. Кримінальне і кримінально-процесуальне право. Кримінальне право визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання можуть бути призначені особам, винним у їх учиненні.

З метою правильного з’ясування питання про винність особи в учиненні злочину і правильного застосування до неї покарання встановлено особливу процесуальну процедуру, яка виявляється в розслідуванні і розгляді кримінальних справ.

Ця процесуальна процедура (кримінальний процес, чи кримінальне судочинство) регулюється нормами кримінально-процесуального права, зосередженими в Кримінально-процесуальному кодексі України (КПК).

Таким чином, зв’язок між кримінальним (матеріальним) правом і кримінально-процесуальним правом виявляється, насамперед, у тому, що вони співвідносяться між собою як зміст і форма. Кримінально-процесуальне право є формою, в якій застосовується кримінальне право.

Кримінальне право і кримінальні правовідносини реалізуються через кримінально-процесуальне право, через кримінально-процесуальні відносини. Якби не було кримінального права, кримінально-процесуальне право було б безпредметним. З іншого боку, відсутність кримінально-процесуального права позбавила б кримінальне право тієї необхідної процесуальної форми, в якій воно тільки і може реалізуватися.

4. Кримінальне і кримінально-виконавче право. Кримінально-виконавче право (його також називають виправно-трудовим правом) являє собою сукупність юридичних норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі виконання покарань, призначених вироком суду.

Тісний зв’язок кримінально-виконавчого права з кримінальним визначається перш за все тим, що воно ґрунтується на нормах кримінального права, яке визначає підстави, межі, умови і порядок призначення покарань.

Сам же порядок і умови виконання (відбування) таких покарань регулюються нормами кримінально-виконавчого права, зосередженими у Кримінально-виконавчому кодексі України (КВК). Мета покарання, визначена в ст.

50 КК, а саме кара засудженого, його виправлення, а також попередження вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, в подальшому реалізується в кримінально-виконавчому праві (ст. 1 КВК).

5. Кримінальне право і міжнародне право. Зв’язок цих галузей права визначається тим, що деякі інститути регулюються і в міжнародному, і в кримінальному праві.

Так, питання чинності кримінального закону в просторі, його поширення на іноземців і осіб без громадянства, питання відповідальності осіб, які користуються дипломатичною недоторканністю, видання злочинців регулюються нормами як кримінального права, так і міжнародного.

Цей зв’язок виявляється і в тому, що деякі норми кримінального права введено у кримінальне законодавство України на підставі міжнародних угод, до яких вона приєдналася. Наприклад, відповідно до Гаазької (1970 р.) і Монреальської (1971 р.

) конвенцій про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден у КК встановлено кримінальну відповідальність за викрадення повітряного судна (ст. 278). Відповідно до міжнародної конвенції про заборону найманства в КК уведено статтю, яка передбачає відповідальність за найманство (ст. 447).

У Законі України від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори на території України» закріплено, що узгоджені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори складають невід’ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. У ст.

9 Конституції України зазначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Це означає, що положення міжнародних договорів про боротьбу з окремими видами злочинів обов’язково підлягають імплементації (включенню) у КК, а тому в разі вчинення такого злочину застосовується не міжнародний договір, а відповідна стаття КК.

Кримінальне право і процес протягом 1930-х pp

На початку 30-х pp., у зв'язку з жорстокими, незаконними методами індустріалізації та колективізації та з опором частини суспільства, радянський законодавець ужорсточує відповідальність населення за невиконання чи порушення розпоряджень уряду у кримінальному порядку. Санкції стають неадекватно жорстокими, засоби впливу починаються з крайніх.

Словесна незгода з режимом, критика вождів або відмовчування розцінювалися як зрада, шкідництво, шпигунство, підбурювання до повалення ладу, прихована ворожість і як результат — притягнення до суду або позасудових органів та покарання. Підвищено рівень відповідальності за злочини у сфері економіки, службової діяльності, виробничих відносин.

Приймалися закони у Москві, а в Україні лише дублювалися.

7 серпня 1932 р. ухвалено постанову уряду «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної власності», яка в народі отримала назву «закон про п'ять колосків».

Злочинець, який посягнув на громадське добро, оголошувався ворогом народу і карався розстрілом. За пом'якшуючих обставин — конфіскація майна і позбавлення волі не менше, як на 10 років без застосування амністії.

Жменя зерна, взята з колгоспного поля, ставала підставою порушення кримінальної справи.

Кримінальна відповідальність встановлювалася за випуск недоброякісної продукції, за антиколгоспну агітацію, погрози на адресу керівництва і влади, за обважування і обмірювання покупців, за невиконання у термін планових завдань. Образа представників влади прирівнювалася до злочину проти порядку управління.

Під зрадою Батьківщині, за що встановлено смертну кару, розуміли шпигунство, видачу таємниці, втечу чи переліт за кордон, перехід на бік ворога, здачу в полон. Недонесення каралося терміном до 10 років. Максимальні терміни (до 25 років) встановлювали за більшість злочинів проти держави і суспільства. Законом від 1 грудня 1934 р.

«Про порядок ведення справ про підготовку або здійснення терактів» внесено суттєві зміни до процесуального законодавства.

Слідство у таких справах скорочувалося до 10 днів, звинувачувальний акт вручався за 24 години до суду, процес проходив без прокурора і адвоката, не допускалися касації, апеляції та помилування, вирок виконувався відразу ж після його винесення. Того ж року створено особливу нараду, яка проводила у масовому порядку позасудові репресії.

9 грудня 1934 р. постановою «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу УСРР» ці новели ввели і в Україні. Отже, влада вважала, що шляхом посилення репресій і розширення кримінальної відповідальності можна ефективно розв'язати всі економічні, соціальні та політичні проблеми.

Ключові поняття: репресії, санкції, «закон про п'ять колосків».

Історико-державна подія: 7 серпня 1932 р. — введено в дію «закон про п'ять колосків».

Ссылка на основную публикацию