Навіть якщо договором не передбачена пеня, порушника госпзобов’язань можна притягнути до відповідальності

14 серпня 2009

При укладанні договору сторони в переважній більшості випадків збираються сумлінно виконувати всі його умови. Із-за цього таке незручне питання, як санкції за невиконання зобов'язань, може бути взагалі забуте. Загальна фраза договору про відповідальність сторін «відповідно до чинного законодавства» на практиці може виявитися декларативною і ні до чого не зобов'язуючою. Що робити в такому випадку — вирішила розібратися ЛІГА: ЗАКОН.

Проблема

Розглядаючи питання нарахування штрафних санкцій у матеріалі «Кому я должен — прощаю», ми припустили, що згідно зі ст. 231 Господарського кодексу України в господарсько-правових зобов'язаннях існують штрафні санкції «за замовчуванням».

Тобто, якщо договором не обговорений конкретний розмір неустойки або пені, то в разі порушення грошового зобов'язання слід керуватися частиною 6 ст. 231 ГК, яка хоча й розпливчасто написана, тим не менш передбачає фіксований розмір санкції, і витлумачити її якось інакше важко.

Але, як випливає з листа нашого читача, що зіткнувся з цим питанням в суді, все не зовсім так просто.

Загальне правило статті 193 ГК говорить: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, іншим правовим актам, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, які в певних умовах звичайно пред'являються. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК, іншими законами або договором. Так що ж написано в пункті 6 статті 231 ГК? Зважаючи на принциповості питання цитуємо мовою оригіналу:

«6.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором». Крім фіксованого розміру санкції (одна облікова ставка НБУ), цю норму можна розуміти й так, що вона визначає лише правило, як встановлюються штрафні санкції, а саме — у відсотках, з прив'язкою до облікової ставки.

Невеликий ліричний відступ

Звичайно, стиль написання деяких законодавчих норм після десятого їх прочитання іноді викликає бажання сильно виругаться в напрямку авторів. Адже недостатньо чітке формулювання положень тягне за собою можливість неоднозначного їх застосування на практиці. В результаті доводиться в суді змагатися з контрагентом з красномовства та вміння тлумачення законів.

 До речі, відомий англійський мандрівник Лемюель Гулівер колись поділився своїми враженнями про гідну наслідування правову систему королівства Бробдінгнег: «В цій країні не дозволялося формулювати жоден закон за допомогою числа слів, що перевищує число букв алфавіту, а в ньому їх налічують всього двадцять дві; але лише дуже небагато законів досягають навіть цієї довжини. Всі вони виражені в самих ясних і простих термінах, і ці люди не відрізняються такою «изворотливостью» розуму, щоб відкривати в законі кілька смислів; писати коментар до будь-якого закону вважається великим злочином. Що стосується цивільного та кримінального судочинства, то прецедентів в цих областях у них так мало, що вони не можуть похвалитися особливим мистецтвом по цій частині». Україна — не Бробдінгнег, у зв'язку з чим у наших юристів завжди буде шматок хліба, та ще й з маслом. Без вміння аналізувати, коментувати і тлумачити законодавство зараз просто нікуди.

Коментарі, роз'яснення, тлумачення та практика

Порушення умов договору: одночасне застосування пені та штрафу. Місце

Пеня та штраф

Перш ніж перейти до вивчення та аналізу озвученої теми, необхідно зауважити, що українське законодавство чітко не регулює питання накладення штрафу та застосування пені як юридичної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання умов договору.

При цьому це стосується всіх видів цивільних та господарських договорів, тому закономірно виникають різні трактування з цього приводу, що, в свою чергу, призводить до різної судової практики з означеного питання.

У нашій статті ми спробуємо розібратися зіспецифікою законодавчого регулювання юридичної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання договору оренди нежитлового приміщення, проаналізуємо судову практику та дамо своє бачення із цього приводу.

Зазначимо: договір оренди нежитлового приміщення (офісу, складу, торгової площі тощо) регулюється і цивільним, і господарським законодавством. Більше того, суди у своїй практиці застосовують норми і Цивільного, і Господарського кодексів України при вирішенні питання застосування штрафу та пені як юридичної відповідальності.

Необхідно зазначити, що є загальноприйнятий підхід урегулювання таких відносин: Господарський кодекс України1 є спеціальним щодо Цивільного кодексу України2. І дійсно, ч. 2 ст.

9 ЦК передбачає можливість встановлення законом особливостей регулювання ма нових відносин у сфері господарювання; акомпанує цьому положенню ч. 2 ст. 4 ГК, де вказується, що особливості регулювання майнових відносин суб’єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Тобто за загальним правилом договір оренди приміщення регулюється ЦК, а в разі якщо однією зі сторін є суб’єкт господарювання, то регулювання здійснюється ще й ГК.

Відповідно до Конституції України нікого не можна притягнути до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж порушення двічі. Але часто сторони правовідносин включають у договір умови відповідальності, які передбачають одночасне стягнення пені та штрафу.

Наприклад, за порушення строку оплати – пеня за кожен день затримки, та штраф – якщо затримка склала якусь кількість днів.

Відразу постає запитання: чи можливе застосування одночасно й штрафу й пені? Чи не суперечать такі умови договору законодавству? Про те, чи є штраф та пеня одним видом юридичної відповідальності, та позицію господарських судів щодо одночасного стягнення пені та штрафу будемо говорити далі.

Після аналізу норм цивільного законодавства закономірно виникає запитання, якщо штраф та пеня є різновидами неустойки, то чи можливо їх застосувати за одне й те ж правопорушення? Одразу зазначимо, що практика із цього питання протягом років була неоднаковою.

Так, починаючи з 2011 року Вищий господарський суд України3 наголошував, якщо у договорі, яким передбачена відповідальність у вигляді штрафу і пені як відповідальність одного виду, то їх одночасне застосування неможливе.

Неустойка в договорі: штраф і пеня

Господарські договори: практичні поради та зразки документів

Застосування неустойки при невиконанні сторонами умов договору – один із найпоширеніших способів забезпечення виконання зобов'язань. Що таке неустойка, як правильно прописати умову про її застосування в договорі, які бувають види неустойки, який строк позовної давності для стягнення неустойки – відповіді на ці та інші запитання ви знайдете в даній консультації.

Неустойка – це грошова сума або інше майно, яке боржник зобов'язаний передати кредитору в разі порушення договірного зобов'язання (ст. 549 ЦК). Неустойка – один зі способів забезпечити виконання зобов'язань.

Неустойка буває двох видів:

  • штраф – неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного/неналежним чином виконаного грошового зобов'язання;
  • пеня – неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Порядок нарахування та утримання неустойки регулюється такими нормативними актами:

  • ГК (ст. 230-234);
  • ЦК (ст. 549-552);
  • Законом № 543.

Розрізняють два різновиди неустойки: договірна та законна.

Це означає, що неустойка в договірних відносинах може нараховуватися:

  • за домовленістю сторін (розмір неустойки та порядок її нарахування зазначено в договорі/додатку до договору);
  • на підставі відповідної норми закону (розмір неустойки встановлено безпосередньо законодавством). Наприклад, конкретний розмір штрафу та пені передбачено ч. 2 ст. 231 ГК.

Умова про неустойку включається до договору за бажанням сторін. Тобто якщо немає бажання, цю умову можна не включати до договору. Але тоді важливо пам'ятати, що якщо за законом для даних договірних відносин не передбачена пеня, то стягнути її з боржника в кредитора не буде можливості (докладніше про це див. нижче).

Контрагент може бути звільнений від сплати неустойки, якщо доведе, що порушення строків виконання грошового зобов'язання відбулося не з його вини, а, наприклад, унаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажору). У такому випадку неустойка боржнику не нараховується (ч. 3 ст. 550, ст. 617 ЦК).

Як було зазначено вище, розмір неустойки визначається або законом, або договором. Розглянемо обидва варіанти.

У передбачених законодавством випадках неустойка з порушника стягується у вже визначених розмірах.

Наприклад, за невиконання зобов'язань за договором, стороною якого є суб'єкт господарювання (далі – СГ) державного сектору економіки, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховуються такі штрафні санкції (ч. 2 ст. 231 ГК):

  • за порушення умов про якість (комплектацію) товарів (робіт, послуг) – штраф у розмірі 20 % вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
  • за порушення строків виконання зобов'язання – пеня в розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг) за кожний день такого прострочення. При цьому за прострочення понад 30 днів додатково накладається штраф у розмірі 7 % вартості товарів (робіт, послуг).

Таким чином, якщо договором щодо неустойки (штрафу, пені) нічого не передбачено, то вона буде стягуватися в розмірі, визначеному ст. 231 ГК.

У даному випадку сторони самостійно визначають розмір неустойки. Причому при бажанні вони можуть відкоригувати розмір неустойки, передбачений законом (збільшити/зменшити), якщо це прямо не заборонено законом.

Таблиця для друку доступна на сторінці: https://uteka.ua/ua/tables/47361-1

Зверніть увагу: розмір пені законодавством обмежений. Так, згідно з ч. 2 ст. 343 ГК і ст. 3 Закону № 543 платник коштів сплачує на користь отримувача таких коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, установленому за угодою сторін (тобто в договорі). При цьому пеня обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в певний період (період прострочення). Дане обмеження не стосується пені, яка стягується відповідно до закону (див. п. 2.9 Постанови ВГСУ від 17.12.13 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань», далі — Постанова № 14).

Таким чином, у договорі можна прописати будь-який розмір пені, а от реально стягнути з контрагента ви зможете тільки суму пені в межах подвійної облікової ставки НБУ. Тому контрагенти найчастіше прив'язують пеню в договорі саме до дисконтної ставки НБУ.

Дата, з якої починається нарахування пені, залежить від того, як у договорі сформульовано строки виконання зобов'язання, адже пеня нараховується за прострочення оплати. Тому починати її нарахування слід із дати, коли грошове зобов'язання вже буде вважатися порушеним (простроченим).

Матеріальна відповідальність працівника: кого і як можна притягнути? | ЮРЛІГА

Виконання працівниками трудових обов’язків, як правило, пов’язане з використанням майна роботодавця – обладнання, інструменти, а в окремих випадках – і з грошовими коштами. Досить часто працівники ставляться до наданого майна не настільки бережливо, як того хотів би роботодавець.

Це, в першу чергу, стосується поширеної в умовах карантину дистанційної роботи, коли працівники працюють із засобами роботодавця поза робочими приміщеннями, які можуть бути погано пристосовані для роботи.

То як же роботодавцю захистити свої права у разі завдання шкоди? У цій статті ми з’ясуємо, кого і як можна притягнути до матеріальної відповідальності.

Загальні засади притягнення

Загальні засади та умови притягнення до матеріальної відповідальності працівників передбачаються ст. 130 Кодексу законів про працю (далі — КЗпП). Для притягнення до матеріальної відповідальності необхідно встановити наявність таких фактів:

  • невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього обов’язків.

Обов’язок бережливо ставитися до майна підприємства і вживати заходів по запобіганню шкоді передбачається у ст. 131 КЗпП. Також він може конкретизуватися у посадовій інструкції та  договорі про повну матеріальну відповідальність.

У свою чергу, роботодавець зобов’язаний створити працівникам умови необхідні для нормальної роботи і збереження дорученого їм майна. Якщо таких умов не забезпечено, суд може зменшити розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню.

  • завдання шкоди майну роботодавця. Відшкодуванню підлягає лише пряма дійсна шкода – втрата, погіршення або зниження якості майна, необхідність додаткових витрат на відновлення, придбання майна чи інших цінностей, або необхідність провести зайві грошові виплати. За неодержані прибутки до відповідальності можуть притягуватися лише посадові особи.
  • причинно-наслідковий зв’язок між порушенням працівником своїх обов’язків та шкодою майну роботодавця. Причинний зв’язок має бути прямим, тобто шкода майну безпосередньо та неминуче випливає з дій працівника.
  • вина працівника. Вина може виражатися у формі умислу чи необережності. Форма вини може впливати на розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню.
Читайте также:  Пам’ятка споживача: як діяти покупцю, який випадково розбив чи пошкодив товар у магазині?

За загальним правилом, працівник відшкодовує шкоду в розмірі, шо не перевищує середньомісячного заробітку. Якщо завдано більшої шкоди, решта працівником не покривається, крім випадків повної матеріальної відповідальності.

Договір про повну матеріальну відповідальність

Відшкодування повної вартості зіпсованого чи знищеного майна роботодавця можливе, якщо з працівником укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Втім, не з кожним такий договір можна укласти — працівник повинен займати посаду або виконувати роботу, безпосередньо пов’язану із зберіганням, обробкою, продажем, перевезенням або використанням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Перелік таких посад і робіт затверджено Постановою Державного комітету Ради міністрів СРСР № 447/24 від 28.12.1977 (Перелік № 447). Пункт 1 ст. 135-1 КЗпП, який вказує на необхідність звірятися з Переліком № 447, передбачає дві підстави для укладення договору про повну матеріальну відповідальність: або зайняття посади, або виконання робіт, передбачених Переліком № 447.

Досить цікавою є позиція Верховного Суду з питання, чи достатньо будь-якої однієї з них для укладення договору.

Сама лише наявність посади, яку займає працівник, у Переліку № 447, не вважається достатньою підставою для укладення договору про повну матеріальну відповідальність, якщо у змісті трудової функції працівника відсутні обов'язки зі збереження переданих йому цінностей.

В той же час якщо працівник виконує передбачені Переліком № 447 роботи, але його посади там немає, з ним допускається укладення такого договору.

Такий підхід є виправданим – Перелік № 447 було затверджено понад 40 років тому, і очевидно, що в частині посад він втратив актуальність. Цілком логічно, що суди визначають правомірність укладення договорів виходячи з наявності у працівника обов’язків щодо зберігання матеріальних цінностей.

Деякі роботодавці намагаються розширити коло працівників, з якими можна укласти договір про повну матеріальну відповідальність, включивши до їх посадових інструкцій обов’язки щодо виконання робіт зі збереження наданого йому майна. Формально працівник належить до кола осіб, з якими можна укласти договір, хоча фактично він цих робіт не виконує.

Така практика є неправильною – наявність у посадовій інструкції обов’язку збереження отриманого від роботодавця майна  не перетворює працівника на матеріально-відповідальну особу. У листі Міністерства праці і соціальної політики від 27.05.

2008 № 146/06/186-88 зазначається, що крім наявності посади працівника або роботи, яку він виконує, у Переліку № 447, для укладення договору про матеріальну відповідальність необхідно, щоб виконання трудових обов'язків було безпосередньо пов'язане зі збереженням довірених цінностей.

Немає сенсу передбачати у посадовій інструкцій обов’язки, які не є характерними для посади і реально не виконуються – укладений з таким працівником договір не буде взятий судом до уваги. 

У лютому 2021 року до КЗпП внесені зміни щодо можливості укладення договорів на повну матеріальну відповідальність з працівниками, які виконують роботу за трудовим договором про дистанційну або надомну роботу.

Як правило, роботодавець надає дистанційним працівникам  засоби для виконання трудових обов’язків (наприклад, комп’ютер). Місце, яке працівник обрав для виконання трудових обов’язків, може бути погано пристосованим для таких потреб, і ризик втрати чи пошкодження майна зростає.

З огляду на це виникає потреба захистити роботодавця від потенційних витрат.

Пункт 2 ст. 135-1 КЗпП передбачає можливість укладення договору про повну матеріальну відповідальність з надомниками та дистанційними працівниками незалежно від того, чи містяться їх посади і роботи у Переліку № 447.

Крім того, ст.

134 КЗпП окремим випадком повної матеріальної відповідальності передбачено ситуацію, коли шкоду завдано недостачею, знищенням або пошкодженням обладнання та засобів, наданих дистанційному чи надомному працівнику у користування.

Як бачимо, укладення договору про повну матеріальну відповідальність не є обов’язковим для стягнення з працівника повної вартості пошкодженого чи знищеного майна, головне – відобразити документально, що трудові обов’язки виконуються в дистанційному (надомному) порядку та факт передачі такого майна працівнику роботодавцем. Це можна зробити шляхом укладення з працівником трудового договору про дистанційну роботу, прийняття наказу про переведення працівників на дистанційну роботу, або введення Положення про дистанційну роботу на підприємстві та актом приймання-передачі обладнання (інструментів).

Закріплення майна за працівниками

Досить поширеною серед роботодавців є практика видання наказів про закріплення майна за тими працівниками, з якими неможливо укласти договір про повну матеріальну відповідальність. За певних умов такий підхід може допомогти у стягненні з працівника повної ввіреного йому майна.

Пункт 5 ст. 134 КЗпП передбачає повну матеріальну відповідальність, зокрема, якщо шкоду завдано недостачею, умисним знищенням чи пошкодженням інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові в користування.

Закріплення майна за працівником може розглядатися як документальне оформлення надання зазначених предметів у користування. Втім, таке закріплення має сенс лише у тому випадку, якщо працівник безпосередньо використовує майно у роботі – наприклад, комп’ютер.

Підставою для відповідальності працівника є нестача майна, його умисне знищення чи пошкодження.

Якщо майно було знищено або пошкоджено, необхідно довести умисел працівника, оскільки за необережне знищення чи пошкодження майна настає відповідальність у розмірі середньомісячного заробітку.

А ось щодо недостачі такої вимоги не встановлено, тому якщо майно відсутнє, а не пошкоджене або знищене, то є підстави відшкодування його повної вартості незалежно від форми вини працівника.

Документально оформлювати надання працівникам майна у користування у будь-якому разі не буде зайвим – цей захід матиме профілактичний вплив і дисциплінувати працівників бережливо ставитися до майна роботодавця.

Завдання шкоди не при виконанні трудових обов’язків

Така підстава для повної матеріальної відповідальності передбачена п. 7 ст. 134 КЗпП. Положення «не при виконанні трудових обов’язків» тлумачиться судами як самовільне використання працівником майна роботодавця в особистих цілях та не в інтересах роботодавця.

Найчастіше дана підстава стосується самовільного використання в особистих цілях технічних засобів роботодавця – автомобілів, тракторів, автокранів, і т. д. Така шкода відшкодовується із застосуванням норм цивільного законодавства – це  правило передбачено Постановою Пленуму ВСУ № 14 від 29.12.1992 р.

Шкода відшкодовується у повному обсязі, у тому числі неодержані прибутки від використання пошкоджених технічних засобів.

Втім, доведення того факту, що під час завдання шкоди працівник не виконував трудових обов’язків, часто викликає труднощі, навіть якщо шкоди завдано у позаробочий час.

Для того, щоб довести використання майна працівником у власних інтересах, необхідно документувати надання працівнику вказівок та їх виконання (наприклад, видача подорожніх листів водієві). Відсутність таких документів буде свідчити про те, що працівник не виконував завдання роботодавця, а користувався майном у власних цілях.

Якщо ж подорожні листи на підприємстві не оформлюються взагалі, то його відсутність у спірній ситуації не буде доказом самовільного використання автомобіля.

З усіма необхідними судовими рішеннями, а також правовими позиціями Верховного Суду ознайомтесь в системі

Матеріальна відповідальність директора підприємства

Посада директора підприємства не належить до Переліку № 447, втім, можливість притягнути директора до повної матеріальної відповідальності усе ж є.

Ст. 21 КЗпП передбачає особливу форму трудового договору – контракт. У контракті за згодою сторін може передбачатися, зокрема, і відповідальність сторін, в тому числі матеріальна.

 Можливість укладення контракту з директором передбачається ст. 65 Господарського кодексу. Ця ж стаття передбачає, що директор підприємства є посадовою особою, яка відповідно до положень ст.

130 КЗпП може притягатися ще й до відповідальності за неодержаний прибуток.

Також посадовими особами підприємства визнаються головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту.

Втім, законодавство передбачає можливість укладення контакту лише з директором підприємства та із членами наглядової ради.

Контракти, укладені з іншими посадовими особами, можуть у подальшому визнаватися недійсними.

Порядок стягнення шкоди

Першим кроком після виявлення шкоди має бути її документальне оформлення. Для цього потрібно провести інвентаризацію майна, в ході якої зафіксувати недостачу, пошкодження чи знищення майна. Положення про інвентаризацію активів та зобов’язань, затверджене наказом Міністерства фінансів України № 879 від 02.09.

2014, передбачає проведення інвентаризації у разі встановлення фактів крадіжок, зловживань, псування цінностей в обсязі, визначеному керівником підприємства.

Результати інвентаризації оформлюються інвентаризаційним описом та звіряльними відомостями (у разі нестачі) або актом інвентаризації у довільній формі (у разі псування чи знищення майна).

Наступним кроком є пропозиція відповідальному за майно працівнику надати пояснення щодо виявленого незбереження майна – чи сталося його пошкодження або знищення у робочий час, чи було воно пов’язане з виконання посадових обов’язків, чи повідомляв він когось про ці обставини та факти.

Розмір шкоди, завданої з необережності, визначається на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості матеріальних цінностей. Якщо шкода завдана розкраданням, нестачею, умисним знищенням чи пошкодженням майна, її розмір визначається за цінами на аналогічні товари, що діють на день відшкодування шкоди.

Якщо розмір шкоди не перевищує середньомісячного заробітку, шкода відшкодовується шляхом відрахувань із заробітної плати, про що видається окремий наказ. Наказ потрібно прийняти не пізніше двох тижнів з дня виявлення шкоди.

У разі проведення інвентаризації днем виявлення шкоди вважатиметься день складення інвентаризаційних описів чи актів. Почати відрахування можна не раніше семи днів з моменту, коли працівника про них попередили. Зауважимо, що розмір відрахувань не може перевищувати 20 відсотків від кожної виплати.

Якщо шкода перевищує цей розмір, вона має відшкодовуватися протягом декількох місяців.

Шкода, що перевищує середньомісячний заробіток працівника, стягується за позовом роботодавця до суду. Ст. 233 КЗпП передбачає для звернення роботодавця строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Також у судовому порядку відшкодовується шкода, завдана працівником, який уже не працює на підприємстві.

Крім того, працівник може відшкодувати завдану шкоду добровільно, у тому числі замінити пошкоджене чи знищене майно на рівноцінне.

Добровільне відшкодування не обмежується в часі та розмірах – працівник може відшкодувати шкоду частково чи повністю у будь-який час після псування майна.

Тому рекомендуємо роботодавцям запропонувати працівникові добровільно відшкодувати завдані збитки, перш ніж прийняти рішення про відрахування із заробітної плати або звернутися до суду.

Господарське право України. Частина 2

За порушення умов договору підряду сторони несуть одна перед одною матеріальну відповідальність. Так, підрядник відповідає насамперед за неналежну якість роботи.

Якщо підрядник допустив відступи від умов договору, які погіршили роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право на вибір зажадати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або відшкодування понесених ним необхідних витрат з виправленням своїми засобами недоліків роботи, якщо договором передбачено таке право замовника, або відповідного зменшення винагороди за роботу. За наявності в роботі істотних відступів від договору або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору з відшкодуванням збитків.

Згідно із ст. 858 ЦК України підрядник має право замість усунення недоліків роботи, за які він несе відповідальність, безоплатно виконати роботу заново з відшкодуванням замовникові збитків, завданих прогаянням строку виконання роботи. У цьому разі, на думку В. В.

Луця, замовник повинен повернути підрядникові раніше передану йому роботу, якщо за характером роботи таке повернення можливе.

Якщо відступи у роботі від умов договору або інші недоліки в роботі є істотними й такими, що не усуваються, або ж у встановлений замовником розумний строк виявлені недоліки не було усунуто, замовник має право відмовитися від договору та зажадати відшкодування завданих збитків.

Умова договору підряду про звільнення підрядника від відповідальності за певні недоліки в роботі не звільняє його від відповідальності, якщо доведено, що такі недоліки виникли внаслідок його умисних дій або бездіяльності. Крім того, варто врахувати, що підрядник, який надав матеріал для виконання роботи, відповідає за його якість відповідно до положень про відповідальність продавця за товари неналежної якості.

Читайте также:  Ідентифікаційний код для дитини

Наслідки порушення підрядником договірних обов’язків врегульовано статтями 852, 858 ЦК України. Так, за ст. 852 ЦК України, якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати:

  • — безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк;
  • — виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором;
  • — розірвання договору та відшкодування збитків (за наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків).

У разі встановлення правила щодо безоплатного виправлення недоліків законодавець зазначає, що ці недоліки повинні бути усунуті у «розумний строк».

Зазвичай такий строк буде визначатися в кожному конкретному випадку сторонами, а у випадку виникнення спору між ними — судом.

Проте у кожному випадку, визначаючи тривалість строку, слід брати до уваги те, що замовник не повинен втратити інтерес до результату роботи.

Як зазначалося, ст. 858 ЦК України також регулює питання відповідальності підрядника за неналежну якість роботи та наділяє замовника правом альтернативних вимог до підрядника, застосування яких залежить від вибору замовника. Положення вказаної статті певною мірою дублюють вимоги ст. 852 ЦК України.

Зокрема, передбачено права замовника щодо безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк, пропорційного зменшення ціни роботи. Стаття 858 ЦК України так само, як і ст. 852 ЦК України, передбачає право замовника на відшкодування своїх витрат на усунення недоліків. Проте на відміну від ст. 852 ЦК України, ст.

858 ЦК України дозволяє реалізувати замовникові це право лише в тому випадку, якщо право замовника на усунення недоліків установлено договором.

Підрядник має право замість усунення недоліків роботи, за які він відповідає, безоплатно виконати роботу заново з відшкодуванням замовникові збитків, заподіяних простроченням виконання. У цьому разі замовник зобов’язаний повернути раніше передану йому роботу підрядникові, якщо за характером роботи таке повернення можливе.

Якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки в роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник згідно із ч. 3 ст. 858 ЦК України має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків.

Умова договору підряду про звільнення підрядника від відповідальності за певні недоліки роботи не звільняє його від відповідальності за недоліки, які виникли внаслідок умисних дій або бездіяльності підрядника.

Підрядник, який надав матеріал для виконання роботи, відповідає за його якість відповідно до положень про відповідальність продавця за товари неналежної якості.

ЦК України закріплює у ст. 883 правило про відповідальність підрядника за будь-яке винне порушення договору будівельного підряду, якщо він не доведе, що ці порушення сталися не з його вини.

За невиконання або неналежне виконання зобов’язань за договором підряду на капітальне будівництво винна сторона згідно із ст.

322 ГК України сплачує штрафні санкції, а також відшкодовує другій стороні збитки (зроблені другою стороною витрати, втрату або пошкодження її майна, неодержані доходи) в сумі, не покритій штрафними санкціями, якщо інший порядок не встановлено законом.

Недоліки, виявлені під час прийняття робіт (об’єкта), підрядник зобов’язаний усунути за свій рахунок у строки, погоджені з замовником. У разі порушення строків усунення недоліків підрядник несе відповідальність, передбачену договором.

  1. Згідно із ст. 322 ГК України позовна давність для вимог, що випливають з неналежної якості робіт за договором підряду на капітальне будівництво, визначається з дня прийняття роботи замовником і становить:
  2. 1) один рік — щодо недоліків некапітальних конструкцій, а в разі, якщо недоліки не могли бути виявлені за звичайного способу прийняття роботи, — два роки;
  3. 2) три роки — щодо недоліків капітальних конструкцій, а в разі, якщо недоліки не могли бути виявлені за звичайного способу прийняття роботи, — десять років;
  4. 3) тридцять років — щодо відшкодування збитків, завданих замовникові протиправними діями підрядника, які призвели до руйнувань чи аварій.

У разі, якщо договором підряду або законодавством передбачено надання гарантії якості роботи і недоліки виявлено в межах гарантійного строку, за ч. 4 ст. 322 ГК України перебіг строку позовної давності починається з дня виявлення недоліків. Дещо інший перебіг строку позовної давності передбачено в ЦК України. Зокрема, за ч. 1 ст.

864 ЦК України, якщо договором підряду або законом установлено гарантійний строк і заява з приводу недоліків роботи зроблена у межах гарантійного строку, перебіг позовної давності починається від дня заявлення про недоліки.

Якщо відповідно до договору підряду роботу було прийнято замовником частинами, перебіг позовної давності починається від дня прийняття роботи в цілому.

Стосовно відповідальності замовника за договором побутового підряду згідно із ст. 867 ЦК України можна зазначити таке: якщо замовник відмовився від договору побутового підряду до здачі йому роботи, то він зобов’язаний сплатити підрядникові понесені ним збитки.

Їх розмір обмежений, оскільки відшкодовується тільки частина встановленої договірної ціни, пропорційно тій частині роботи, яка була фактично виконана підрядником до повідомлення про відмову від виконання договору, і витрати, понесені підрядником до цього моменту виконання договору, якщо вони не входять в ціну вказаної частини роботи, яка підлягає сплаті.

  • Згідно із ст. 872 ЦК України, якщо підрядником були допущені істотні відступи від умов договору побутового підряду або інші істотні недоліки в роботі, виконаній із матеріалу замовника, він має право вимагати за своїм вибором:
  • а) виготовлення іншої речі з однорідного матеріалу такої самої якості;
  • б) розірвання договору та відшкодування збитків.
  • У разі виявлення інших відступів від умов договору або інших недоліків у роботі замовник має право за своїм вибором вимагати:
  • а) безоплатного усунення цих недоліків у розумний строк;
  • б) відшкодування його витрат на усунення недоліків;
  • в) відповідного зменшення плати.

Вимога про безоплатне усунення недоліків роботи, виконаної за договором побутового підряду, які можуть становити небезпеку для життя або здоров’я замовника та інших осіб, може бути пред’явлена замовником або його правонаступником протягом десяти років з моменту прийняття роботи, якщо у встановленому законом порядку не передбачені більш тривалі строки (строки служби). Така вимога може бути пред’явлена незалежно від того, коли виявлено ці недоліки, у тому числі й при виявленні їх після закінчення гарантійного строку. У разі невиконання підрядником цієї вимоги замовник має право протягом цього ж строку вимагати повернення частини ціни, сплаченої за роботу, або відшкодування його витрат на усунення недоліків.

Замовник має право вимагати розірвання договору побутового підряду та відшкодування збитків, якщо внаслідок неповноти або недостовірності інформації, отриманої від підрядника, укладено договір на виконання робіт, що не мають тих властивостей, які мав на увазі замовник.

Крім відповідальності, передбаченої нормами ЦК України щодо договору побутового підряду, підрядник буде нести відповідальність, передбачену Законом України «Про захист прав споживачів». Так, згідно із ч. 5 ст.

10 вказаного Закону у разі, якщо виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) відповідно до договору, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі, коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов’язання, не звільняє його від виконання зобов’язання в натурі.

До того ж на підрядника можуть накладатися штрафи в розмірах, передбачених ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів». Наприклад, якщо підрядник відмовив споживачу в реалізації його прав, установлених ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст.

9 і ч. 3 ст. 10 вказаного Закону, він несе відповідальність у десятикратному розмірі вартості продукції, виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції, але не менше п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У ст. 891 ЦК України встановлюються підстави притягнення до відповідальності підрядника за недоліки документації та робіт за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт.

Зокрема, підрядник відповідає за недоліки проектно-кошторисної документації та пошукових робіт, включаючи недоліки, виявлені згодом у ході будівництва, а також у процесі експлуатації об’єкта, створеного на основі виконаної проектно-кошторисної документації і результатів пошукових робіт. Крім того, у разі виявлення недоліків у проектно-кошторисній документації або в пошукових роботах підрядник на вимогу замовника зобов’язаний безоплатно переробити проектно-кошторисну документацію або здійснити необхідні додаткові пошукові роботи, а також відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 5 ст. 324 ГК України позов про відшкодування замовнику збитків, спричинених недоліками проекту за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт, може бути заявлено протягом десяти років, а якщо збитки замовнику завдано протиправними діями підрядника, які призвели до руйнувань, аварій, обрушень, — протягом тридцяти років з дня прийняття побудованого об’єкта.

У договорі підряду можуть передбачатися санкції (неустойка, штраф, пеня) за порушення й інших умов договору, зокрема за прострочення підрядником виконання і здачі роботи замовникові, за прогаяння строку приймання її замовником, за несвоєчасну оплату виконаної роботи тощо.

Відповідальність за порушення господарського зобов’язання. Проблеми застосування на практиці

У сфері господарсько-правових відносин явищем перманентного характеру є вчинення суб’єктами господарювання правопорушень.

Відповідно до норм господарського законодавства за вчинення учасниками господарських правовідносин правопорушень у сфері господарювання до суб’єкта, який вчинив таке правопорушення застосовується різноманітного роду санкції (заходи відповідальності). Теорія господарського права такі санкції визначає як окремий вид юридичної відповідальності, а саме господарсько-правову відповідальність.

  • Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, які знайшли своє формальне закріплення в ст. 216 Господарського кодексу України (далі – ГК України) і згідно з якими:
  • і)   потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; іі)  передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження в договорі; ііі)  сплата штрафних санкцій за порушення зобов’язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов’язань в натурі;
  • іііі) у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.
  • Зі змісту принципів господарського законодавства можна дійти висновку, що господарська відповідальність загалом є матеріальною відповідальністю і за правопорушення у сфері господарювання до правопорушника застосовуються санкції майнового (економічного) характеру.

Окрему увагу слід звернути на те, що господарське законодавство закріплює з-поміж інших такий принцип, як повна майнова відповідальність аж до оголошення банкрутом (ч. 4. ст. 205 ГК України).

У господарському законодавстві, як і у цивільному до правопорушника може бути застосовано відповідальність лише за наявності вини (принцип презумпції вини).

Як зазначено в ч. 2. ст. 216 ГКУ, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасниками господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Тому, застосування господарських санкцій є не лише способом захисту порушених прав, а й стимулом для суб’єктів господарювання, порушників охоронюваних прав та інтересів до не вчинення в майбутньому правопорушень в сфері господарювання та уникнення таким суб’єктом (правопорушником) настання економічно несприятливих наслідків та застосування господарських санкцій.

  1. Cтаття 217 ГК України визначає господарськими санкціями заходи впливу на порушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та правові наслідки.
  2. Господарський кодекс України передбачає застосування у сфері господарювання таких видів господарських санкцій: і)   відшкодування збитків;іі)  штрафні санкцій;
  3. ііі) оперативно-господарські санкції.
Читайте также:  Внесення змін до актового запису про народження у разі визнання батьківства, материнства

Окрім зазначених вище санкцій, до суб’єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції (ч. 3. ст. 217 ГК України).

  • Господарські санкції застосовуються за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції – уповноваженими органами державної влади.
  • і) Відшкодування збитків.
  • У ГК України під збитками розуміються:- витрати, зроблені управненою стороною;- втрата або пошкодження її майна;
  • — неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
  • Цивільним кодексом України (далі – ЦК України) перших два види збитків визначено, як реальні збитки, останній вид – упущеною вигодою.
  • Крім того, окрім зазначених вище збитків статтею 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково виплачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною, неодержаний прибуток та матеріальна компенсація моральної шкоди.

ГК України передбачає можливість затвердження Кабінетом Міністрів України методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання.

Однак такої Методики наразі ще не затверджено, але є Тимчасова методика визначення розміру збитків, затверджена Державною комісією Ради Міністрів СРСР з економічної реформи та, яка передбачає визначення розміру шкоди збитків, заподіяних порушенням господарських договорів.

Дана Тимчасова методика, хоча і не чинна, але слугує інформаційним джерелом та рекомендацією для визначення розміру реальних збитків та упущеної вигоди.

  1. іі) штрафні санкції.
  2. Штрафними санкціями в ГК України визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання ним господарського зобов’язання.
  3. Змістом накладення штрафних санкцій є понесення боржником та/або правопорушником у зобов’язанні певних несприятливих для себе майнових наслідків.

Зазначення в договорі тих чи інших штрафних санкцій, їх розміру слугує надійним інструментом уникнення від невиконання або неналежного виконання стороною покладеного на нього зобов’язання.

Сторони керуючись прогалинами у законодавстві, нечіткістю формулювання норм статей та не зовсім вдалим формулюванням визначень в Законі, ну й врешті-решт диспозитивністю господарського законодавства прописують розмір, порядок застосування штрафних санкцій на власний розсуд. Розглянемо детальніше штрафні санкції, які визначені в ГК України.

Неустойка. У ГК України не закріплено визначення поняття «неустойка», але беручи до уваги ст.

199 ГК України, відповідно до якої, до відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання (549 ЦК України).

ЦК України та ГК України стосовно трактування та, власне самого розуміння поняття «неустойка» містять деякі розбіжності, а саме в ГК України зазначено, що штрафними санкціями є неустойка, пеня, штраф, а в ЦК України передбачено, що неустойка є поняттям, яке охоплює штраф та пеню. Більш того, стаття 230 ГК України містить визначення штрафних санкцій, які можуть бути лише у вигляді грошової суми, натомість ЦК України чітко формулює, що неустойкою є грошова сума або інше майно.

У працях юристів, які спеціалізуються на господарському праві існує думка, що в ЦК України поняття неустойки вживається як узагальнююче (родове) стосовно штрафу та пені поняття, тобто як спосіб забезпечення виконання зобов’язання. У ч. 1 ст. 230 ГК України поняття «неустойка» вживається у вузькому значенні, як різновид штрафних санкцій.

Для договірної практики та практики правозастосування сама лише неправильна назва тієї чи іншої санкції, вважають вони, використана в тексті закону або договору, практичного значення не має, правові наслідки її неправильного вживання відсутні.

В свою чергу це підтверджує диспозитивність господарського права, а також принцип свободи договору, який хоча й прямо не передбачений ГК України.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов’язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3. ст. 549 ЦК України).

Законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (ч. 1 ст. 231 ГК України).

Звідси можна дійти до висновку, що сторони можуть встановити будь-який розмір штрафних санкцій, окрім тих договорів, де за порушення певного зобов’язання розмір передбачено в законі. В цьому контексті особливу увагу слід звернути на ч. 2 ст.

551 ЦК України, де сказано, що сторони можуть збільшити розмір неустойки, встановлений законом, у договорі. Сторони мають право також, домовившись про це, зменшити розмір неустойки, встановлений актами цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Юристи-практики твердять, що розмір пені за прострочення виконання грошових зобов’язань не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

При цьому вони посилаються на ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» № 543/96-вр від 22 листопада 1996 р. (далі – Закон № 543/96)  та ч. 2 ст.

343 ГК України.

Статтею 1 Закону № 543/96 передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за просрочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Тобто в даному законі визначена диспозитивна норма, яка власне і не визначає розмір пені. Натомість в ст.

3 Закону № 543/96 визначена верхня межа пені, що не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ. До речі, ч. 6 ст. 231 ГК України встановлює, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами.

Якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Таким чином, пеня відповідно до ст. 3 Закону № 543/96 не може бути більша ніж подвійна облікова ставка НБУ.

Потрібно зазначити, що Закон № 543/96 регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів  щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань.

Суб’єктами таких правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності та господарювання, а також фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності.

Дія Закону № 543/96 не поширюються на правовідносини щодо нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну плату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб’єктів переказу грошей через платіжні системи.

Щодо граничного розміру пені ГК України також містить положення, як вже раніше згадувалося, зміст якого зводиться до того, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня (ч. 2 ст. 343 ГК України). На вказане положення ГК України, на думку автора, доречно посилатися лише при порушенні зобов’язань, коли однією з сторін є суб’єкт господарювання, що здійснює свою діяльність в сфері фінансів та банківської діяльності. Власне, це пояснюється тим, що ст. 343 ГК України розміщена в параграфі 1 глави 35 ГК України, які й називаються «Фінанси і банківська діяльність» та «Особливості правового регулювання фінансової діяльності» відповідно.

З метою застосування більшого розміру відповідальності за порушення грошового зобов’язання сторони можуть зазначати в договорі замість пені неустойку, при цьому керуватися ст.

551 ЦК України, яка надає сторонам право збільшити розмір неустойки у договорі, а також  ст.

627 ЦК України, свобода договору, згідно з якою сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням ЦК України та інших актів цивільного кодексу України.

ГК України закріпив право сторін, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, визначати розмір санкцій в договорі у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

ііі) оперативно-господарські санкції.

Згідно до ст. 235 ГК України, за порушення господарських зобов’язань до суб’єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції – заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов’язання, що використовується самими сторонами в односторонньому порядку.

У договорі сторони можуть закріпити такі види оперативно-господарських санкцій, як одностороння відмова від виконання свого зобов’язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це – у разі порушення зобов’язання боржником; відмова від оплати за зобов’язання, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони; відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо; відмова управненої сторони зобов’язання від прийняття подальшого виконання зобов’язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов’язанням (списання з рахунка божника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо); встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов’язань стороною, яка порушила зобов’язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо; відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов’язання. В договорі можуть бути зазначені і інші види оперативно-господарських санкцій.

Звертаю увагу, норми ГК України не містять положення про те, що до суб’єкта, у разі порушення ним зобов’язання, не може застосовуватися оперативно-господарська санкція, яка не зазначена в договорі, навіть тоді, коли така оперативно-господарська санкція безпосередньо закріплена в законі. Так, Господарський кодекс виключає можливість застосування заходів оперативного впливу на правопорушника передбачених законом, але не вказаних в договорі.

Розглянемо останній захід впливу з економічними та правовими несприятливими наслідками, що обумовлений господарським законодавством та який може бути застосований до правопорушника у сфері господарювання – адміністративно-господарські санкції.

У ст. 238 ГК України мова йде про те, що до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Адміністративно-господарські санкції відрізняються від інших санкцій тим, що вони застосовуються за порушення норм у сфері господарювання, а не за порушення договірних зобов’язань; компетенцією щодо застосування таких санкцій мають органи державної влади та органи місцевого самоврядування, також: вони можуть бути застосовані виключно до суб’єктів господарювання; строки застосування таких санкцій передбачені законом (ст. 250 ГК України).

Види адміністративно-господарський санкцій знайшли своє закріплення в ст.

239 ГК України, зокрема, серед них: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов’язкових платежів); застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання певних видів господарської діяльності та інші адміністративно-господарські санкції, які встановлені ГК України та іншими Законами України.

Ссылка на основную публикацию