Недійсність усиновлення

Недійсність усиновлення

Визнання усиновлення недійсним і скасування усиновлення здійснюються виключно в судовому порядку.

Недійсність усиновлення є наслідком недотримання вимог закону при постановленні судом рішення про усиновлення. Підставою для цього може бути відсутність згоди рідних матері, батька дитини, відсутність згоди дитини, якщо вона була необхідною, подання фіктивних документів, а також фіктивність усиновлення (ст. 236 СК).

Усиновлення визнається недійсним не шляхом скасування рішення суду, яким усиновлення було здійснене, а в спеціальному судовому процесі, провадження в якому відкривається на підставі позовної заяви про визнання усиновлення недійсним. Такий позов може подати заінтересована особа (батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, усиновлена дитина, яка досягла 14 років), прокурор, орган опіки та піклування.

Усиновлення, визнане судом недійсним, вважається таким з моменту його здійснення, тобто від дня набрання чинності рішенням суду про усиновлення. Визнання усиновлення недійсним породжує низку серйозних правових наслідків:

  1. припиняються права та обов’язки, які виникли раніше і встановлені законом для усиновлювача, його родичів та усиновленої дитини;
  2. відновлюються права та обов’язки між дитиною, її батьками та іншими родичами за походженням;
  3. дитина, яка не досягла 14 років, за бажанням батьків або інших родичів передається їм, а якщо це неможливо, вона передається на опікування органові опіки та піклування;
  4. відновлюються прізвище, ім’я та по батькові дитини, які вона мала до усиновлення. За бажанням дитини вона має право надалі іменуватися прізвищем, ім’ям та по батькові, які вона одержала у зв’язку з усиновленням;
  5. суд може постановити рішення про стягнення аліментів на дитину з особи, яка була її усиновлювачем, на строк не більш як два роки, якщо дитина не має батьків або батьки не мають змоги її утримувати, за умови, що усиновлювач може надавати матеріальну допомогу.

Скасування усиновлення — результат невиконання усиновлювачем своїх батьківських обов’язків.

Підставою для цього може бути, зокрема, жорстоке поводження з дитиною, аморальна поведінка, яка може справити негативний вплив на духовний розвиток дитини, тривале спільне непроживання з дитиною та інші обставини, які засвідчують невідповідність усиновлення інтересам усиновленої особи або усиновлювача.

Усиновлення може бути скасоване за рішенням суду і за відсутності у діях усиновлювача протиправної поведінки, якщо неможливість виконання своїх обов’язків пов’язана з тим, що дитина страждає недоумством, має психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення (п. 2 ч. 1 ст. 238 СК).

Справи про скасування усиновлення, як і справи про визнання усиновлення недійсним, вирішуються в порядку позовного провадження з обов’язковою участю органу опіки та піклування (ч. 4 ст. 19 СК). Право вимагати скасування усиновлення мають батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор, а також усиновлена дитина, яка досягла 14 років.

Вітчизняне законодавство не встановлює строку позовної давності для вимог про скасування усиновлення. За загальним правилом (ч. 2 ст.

238 СК), скасування усиновлення не допускається після досягнення дитиною повноліття, виняток можливий лише в тому разі, якщо протиправна поведінка усиновленого або усиновлювача (погроза вбивством, замах на життя, ушкодження здоров’я) загрожує життю, здоров’ю усиновлювача, усиновленого чи інших членів сім’ї.

Рішення суду про скасування усиновлення, на відміну від рішення суду про визнання усиновлення недійсним, не має зворотної сили і з моменту набрання чинності припиняє на майбутнє права та обов’язки, що виникли у зв’язку з усиновленням між дитиною та усиновлювачем і його родичами.

У разі скасування усиновлення відновлюються права та обов’язки між дитиною та її батьками, іншими родичами за походженням. Відповідно до ч. 3 ст. 239 СК, дитина може бути передана за бажанням батьків або інших родичів їм, а якщо це неможливо, — органові опіки та піклування.

Цей орган опікується дитиною та обирає оптимальну для неї форму влаштування, яка передбачена законодавством для дітей, позбавлених батьківського піклування.

Якщо усиновлення скасовано на тій підставі, що воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання, і після скасування усиновлення дитина не повертається батькам, то за нею зберігається право на проживання у житловому приміщенні, в якому вона проживала після усиновлення (ч. 4 ст. 239 СК).

У разі скасування усиновлення деякі права усиновленої дитини та обов’язки усиновлювача можуть бути збережені за рішенням суду. Так, дитина має право на збереження прізвища, імені та по батькові, які вона одержала у зв’язку з усиновленням.

За умови, що усиновлення скасовано на тій підставі, що воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання, і після скасування усиновлення дитина не повертається батькам, суд може постановити рішення про стягнення аліментів на дитину з особи, яка була її усиновлювачем, якщо останній може надавати матеріальну допомогу (ч. 6 ст. 239 СК). Розмір аліментів встановлюється за загальними правилами ст. 182 СК.

Після набрання чинності рішенням суду про скасування усиновлення, як і після набрання чинності рішенням суду про визнання усиновлення недійсним, суд у місячний строк зобов’язаний надіслати копію рішення державному органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народжень дитини, який на підставі рішення суду про скасування усиновлення або визнання його недійсним вносить відповідні зміни до актового запису про народження дитини.

Альтернативою скасування усиновлення є позбавлення усиновлювача батьківських прав (ст. 242 СК), що, з точки зору інтересів дитини, є більш вигідним для неї.

  • Усиновлювач, позбавлений батьківських прав:
  • 1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов’язків щодо її виховання;
  • 2) перестає бути законним представником дитини;
  • 3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім’ям з дітьми;
  • 4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;
  • 5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов’язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);
  • 6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

УВАГА!!! У разі смерті усиновлювача, позбавленого батьківських прав, дитина одержує право на спадкування на загальних підставах.

Батьківські права усиновлювача можуть бути поновлені.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

1.3 Недійсність усиновлення. Скасування усиновлення

Як
уже зазначалося, усиновлення здійснюється
за дотриманням певних умов. Недотримання
умов усиновлення може призвести до
недійсності усиновлення. Недійсність
усиновлення призводить до того, що між
усиновлювачем та усиновленою дитиною
не виникає юридичного зв’язку.

Недійсність
усиновлення

є наслідком недотримання вимог закону
при постановленні судом рішення про
усиновлення. Підставою для цього може
бути відсутність згоди рідних матері,
батька дитини, відсутність згоди дитини,
якщо вона була необхідною, подання
фіктивних документів, а також фіктивність
усиновлення (ст. 236 СК).

Усиновлення
визнається недійсним не шляхом скасування
рішення суду, яким усиновлення було
здійснене, а в спеціальному судовому
процесі, провадження в якому відривається
на підставі позовної заяви про визнання
усиновлення недійсним. Такий позов може
подати заінтересована особа
(батьки,усиновлювач, опікун, піклувальник,
усиновлена дитина,яка досягла 14 років),
прокурор, орган опіки та піклування.

За
загальним правилом, встановленим ст.
ст. 217-218 СК, усиновлення здійснюється
зі згоди батьків дитини та зі згоди
самої дитини. Тому усиновлення визнається
недійсним, якщо воно було проведено без
згоди дитини та батьків, коли така згода
була необхідною.

Недійсним
визнається також усиновлення, за якого
усиновлювач не бажав настання прав та
обов’язків, які виникають у результаті
усиновлення (фіктивне усиновлення).

Фіктивне усиновлення формально хоча й
відповідає вимогам закону, але не ставить за мету встановлення передбачених
законом відносин по усиновленню і не
призводить до передбачених законодавством
позитивних змін у реальному житті
дитини.

Як правило, фіктивне усиновлення
використовується як засіб для незаконного
набуття усиновлювачем тих чи інших прав
( наприклад, права на житлову площу, на
допомогу по багатодітності тощо). Для
визнання усиновлення недійсним за цією
підставою важливо, щоб фіктивність
усиновлення була доведена при розгляді
справи у суді.

Усиновлення
може бути визнане недійсним, якщо воно
було проведене на підставі підроблених
документів.

Такими можуть бути : акт
обстеження сімейно-побутових умов,
довідка про стан здоров’я усиновлювачів,
письмова згода батьків на усиновлення
дитини та інші документи, які були
покладені в основу рішення суду про
усиновлення.

Підробка вказаних документів
може полягати як у повному виготовленні
фальшивого документа, так і у внесенні
до нього завідомо неправдивих відомостей,
завдяки яким було здійснено факт
усиновлення.

Читайте также:  Банкротство предприятия - Сопровождение процедуры, услуги

Недійсним
також може бути визнане усиновлення у
випадку, коли одним із подружжя усиновлена
дитина другого з подружжя, якщо було
встановлено, що на момент усиновлення
другий із подружжя не мав наміру
продовжувати з них шлюбні відносини.

Підставою
для визнання усиновлення недійсним є
відсутність згоди на усиновлення:
другого з подружжя при усиновленні одним з подружжя (ст.

220 СК); опікуна або
піклувальника (органу опіки та піклування)
при усиновленні дитини, над якою
встановлена опіка або піклування (ст.

221 СК); закладу охорони здоров’я або
навчального закладу при усиновленні
дитини, яка не має батьків і перебуває
в цих закладах.

Усиновлення,
визнане судом недійсним, вважається
таким з моменту його здійснення, тобто
від дня набрання чинності рішенням суду
про усиновлення. Визнання усиновлення
недійсним породжує низку серйозних
правових наслідків:

  1. припиняються права та обов’язки, які виникли раніше і встановлені законом для усиновлювача, його родичів та усиновленої дитини;

  2. відновлюються права та обов’язки між дитиною,її батьками та іншими родичами за походженням;

  3. дитина, яка не досягла 14 років, за бажанням батьків або інших родичів передається їм, а якщо це неможливо, вона передається на опікування органові опіки та піклування;

  4. відновлюються прізвище, ім’я та по батькові дитини, які вона мала до усиновлення. За бажанням дитини вона має право надалі іменуватися прізвищем, ім’ям та по батькові, які вона одержала у зв’язку з усиновленням;

  5. суд може постановити рішення про стягнення аліментів на дитину з особи, яка була її усиновлювачем,на строк не більш як два роки, якщо дитина не має батьків або батьки не мають змоги її утримувати, за умови, що усиновлювач може надавати матеріальну допомогу.

Отже,
визнання усиновлення недійсним означає,
що відносини по усиновленню взагалі не
існували, тобто ніяких прав і обов’язків
між усиновителем та його родичами, з
одного боку, та дитиною, з іншого боку,
не виникало.

Окрім
визнання усиновлення недійсним
законодавство передбачає можливість
скасування усиновлення. Як і визнання
усиновлення недійсним, скасування
усиновлення може бути проведене лише
за рішенням суду. Водночас передбачені
законом підстави скасування усиновлення
є іншими порівняно з підставами визнання
усиновлення недійсним.

Якщо
визнання усиновлення недійсним в кожному
окремому випадку слід розглядати як
санкцію за допущене в ході здійснення
усиновлення порушення законодавства
(передбачених законом умов усиновлення),
то скасування усиновлення слід розцінювати
як необхідний регулятивно – правовий
захід, здійснений судом з метою
забезпечення інтересів усиновленого,
а також усиновлювача.

Права
та обов’язки, що виникли у зв’язку з
усиновленням між дитиною та усиновлювачем
і його родичами, у разі скасування
усиновлення припиняються на майбутнє,
починаючи від дня набрання чинності
рішенням суду.

Певний проміжок часу,
тобто з дня набрання чинності рішенням
суду про його скасування, усиновлення
вважається дійсним, але з тих чи інших
причин мети забезпечення інтересів
дитини, стабільних та гармонійних умов
її життя не досягнуло.

[18,
стр. 252-254]

Скасування
усиновлення

– результат невиконання усиновлювачем
своїх батьківських обов’язків.

Підставою
для цього може бути, зокрема, жорстоке
поводження з дитиною, аморальна поведінка,
яка може справити негативний вплив на
духовний розвиток дитини, тривале
спільне непроживання з дитиною та інші
обставини, які засвідчують невідповідність
усиновлення інтересам усиновленої
особи або усиновлювача.

Усиновлення
може бути скасоване за рішенням суду і
за відсутності у діях усиновлювача
протиправної поведінки, якщо неможливість
виконання своїх обов’язків пов’язана
з тим, що дитина страждає недоумством,
має психічну чи іншу тяжку невиліковну
хворобу, про що усиновлювач не знав і
не міг знати на час усиновлення ( п.2 ч.
1 ст.238 СК).

Справи
про скасування усиновлення, як і справи
про визнання усиновлення недійсним,
вирішуються в порядку позовного
провадження з обов’язковою участю
органу опіки та піклування ( ч. 4 ст. 19
СК).

Право вимагати скасування усиновлення
мають особи, визначені у ст. 240,- батьки,
усиновлювач, опікун, піклувальник, орган
опіки та піклування, прокурор, а також
усиновлена дитина, яка досягла 14 років.

Вітчизняне
законодавство не встановлює строку
позовної давності для вимог про скасування
усиновлення. З загальним правилом (ч. 2
ст. 238 СК), скасування усиновлення не
допускається після досягнення дитиною
повноліття (ст.

238 СК), виняток можливий
лише в тому разі, якщо протиправна
поведінка усиновленого або усиновлювача
(погроза вбивством, замах на життя,
ушкодження здоров’я) загрожує життю,
здоров’ю усиновлювача, усиновленого
чи інших членів сім’ї.

Рішення
суду про скасування усиновлення, на
відміну від рішення суду про визнання
усиновлення недійсним, не має зворотної
сили і з моменту набрання чинності
припиняє на майбутнє права та обов’язки,
що виникли у зв’язку з усиновленням
між дитиною та усиновлювачем і його
родичами.

У разі скасування усиновлення
відновлюються права та обов’язки між
дитиною та її батьками, іншими родичами
за походженням. Відповідно до ч. 3 ст.
239 СК, дитина може бути передана за
бажанням батьків або інших родичів їм,
а якщо це неможливо,- органові опіки та
піклування.

Цей орган опікується дитиною
та обирає оптимальну для неї форму
влаштування, яка передбачена законодавством
для дітей, позбавлених батьківського
піклування.

Якщо усиновлення скасовано
на тій підставі, що воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй
сімейного виховання, і після скасування
усиновлення дитина не повертається
батькам, то за нею зберігається право
на проживання у житловому приміщенні,
в якому вона проживала після усиновлення.

У
разі скасування усиновлення деякі права
усиновленої дитини та обов’язки
усиновлювача можуть бути збережені за
рішенням суду. Так, дитина має право на
збереження прізвища, імені та по батькові,
які вона одержала у зв’язку з усиновленням.

За умови, що усиновлення скасовано на
тій підставі, що воно суперечить інтересам
дитини, не забезпечує їй сімейного
виховання, і після скасування усиновлення
дитина не повертається батькам, суд може постановити рішення про стягнення
аліментів на дитину з особи, яка була
її усиновлювачем, якщо останній може
надавати матеріальну допомогу (ч. 6 ст.
239 СК). Розмір аліментів встановлюється
за загальними правилами ст. 182 СК.

Після
набрання чинності рішенням суду про
скасування усиновлення, як і після
набрання чинності рішенням суду про
визнання усиновлення недійсним, суд у
місячний строк зобов’язаний надіслати
копію рішення державному органу
реєстрації актів цивільного стану за
місцем реєстрації народження дитини,
який на підставі рішення суду про
скасування усиновлення або визнання
його недійсним вносить відповідні зміни
до актового запису про народження
дитини.

У
разі скасування усиновлення дитина має
право на збереження прізвища, імені та
по батькові, які вона одержала у зв’язку
з усиновленням. За бажанням дитини їй
присвоюється прізвище, ім’я, по батькові,
які вона мала до усиновлення.

Альтернативою
скасування усиновлення є позбавлення
усиновлювача батьківських прав (ст.242 СК), що, з точки зору інтересів
дитини, є більш вигідним для неї.

Якщо
усиновлювач був записаний матір’ю,
батьком усиновленої ним дитини, він
може бути позбавлений батьківських
прав за наявності підстав, зазначених
у ст. 164 СК України. Таким чином, ст. 242 СК
України передбачає можливість позбавлення
усиновлювача батьківських прав, якими
він був наділений у результаті здійснення
усиновлення відповідно до закону.[18,
стр. 254-256]

Застосування
до усиновлювача такої санкції, як
позбавлення батьківських прав,
допускається лише у судовому порядку.
Крім того, виходячи зі змісту вищенаведеної
норми, позбавлення усиновлювача
батьківських прав передбачає необхідність
попереднього запису його матір’ю,
батьком усиновленої ним дитини та
наявність хоча б однієї з передбачених
законом підстав позбавлення батьківських
прав.

Статтею
164 СК України суду надано право постановити
рішення про позбавлення усиновлювача
(усиновлювачів)батьківських прав, якщо
він:

  • не забрав дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявив щодо неї батьківського піклування;
  • ухиляється від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;
  • жорстоко поводиться з дитиною;
  • є хронічним алкоголіком або наркоманом;
  • вдається до будь-яких видів експлуатації дитини примушує її до жебракування та бродяжництва;
  • засуджений за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Читайте также:  Заява про усиновлення дитини

Право
на звернення до суду з позовом про
позбавлення усиновлювача батьківських
прав мають батьки, опікун, піклувальник,
особа, в сім’ї
якої проживає дитина, заклад охорони
здоров’я або навчальний заклад, в якому
вона перебуває, орган опіки та піклування,
прокурор, а також сама дитина, яка досягла
чотирнадцяти років. Такий висновок
можна зробити, виходячи зі змісту

ст.165
СК.

У
разі позбавлення усиновлювача батьківських
прав настають наслідки, встановлені
ст. 166 СК. Особа позбавлена батьківських
прав:

  • а)
    втрачає особисті немайнові права щодо
    дитини та звільняється від обов’язків
    щодо її виховання;
  • б)
    перестає бути законним представником
    дитини;
  • в)
    втрачає права та пільги та державну
    допомогу, що надаються сім’ям з дітьми;
  • г)
    не може бути усиновлювачем, опікуном
    та піклувальником;
  • д)
    не може мати в майбутньому майнових
    прав, пов’язаних із батьківство, які
    вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання
    від дитини, право на пенсію та відшкодування
    шкоди у разі втрати годувальника, право
    на спадкування);
  • е)втрачає
    інші права, засновані на спорідненості
    з дитиною.

Законодавець
встановлює важливе правило , відповідно
до якого у разі смерті усиновлювача,позбавленого
батьківських прав, дитини одержує право
на спадкування на загальних підставах
(п. 2 ст. 242 СК).

Усиновлювач
(усиновлювачі), позбавлений батьківських
прав, має право на звернення до суду з
позовом про поновлення батьківських
прав. Суд перевіряє, наскільки змінилася
поведінка особи, позбавленої батьківських
прав, а також обставини, що були підставою
для позбавлення батьківських прав, і
постановляє рішення відповідно до
інтересів дитини.

Батьківські
права усиновлювача можуть бути поновлені
відповідно до положень ст. 169 СК. Закон
не дозволяє поновлення батьківських
прав, якщо дитини була усиновлена і
усиновлення не скасоване або не визнане
недійсним у судовому порядку, а також
у випадку, коли на час розгляду справи
судом дитина досягла повноліття.

Позбавлення
усиновлювача батьківських прав
здійснюється з метою захисту інтересів
дитини. Покладаючи в основу саме інтереси
дитини, можна відзначити кілька відмінних
ознак між інститутами позбавлення
усиновлювача батьківських прав та
скасування усиновлення:

  1. У разі позбавлення усиновлювача батьківських прав законом допускається їх поновлення відповідно до вимог, передбачених ст. 169 СК. При скасуванні усиновлення закон не передбачає можливості його поновлення.

  2. При позбавленні усиновлювача батьківських прав дитина залишається у його родинному середовищі, а тому має шанс на піклування з боку «законних» діда (баби) та на аліменти від них. Скасування усиновлення позбавляє дитину такої можливості.

  3. Позбавлення батьківських прав не припиняє правового зв’язку між усиновлювачем і дитиною, а скасування усиновлення передбачає припинення такого зв’язку.

  4. Позбавлення батьківських прав не виключає дитину з числа спадкоємців за законом. Скасування усиновлення цього не передбачає.

  5. У разі позбавлення батьківських прав дитини може бути залишена у квартирі усиновлювача. а він сам виселений з неї. При скасуванні усиновлення такий наслідок неможливий. [24, стр. 84-96]

§ 6. Недійсність усиновлення

Недійсним (незаконним) може бути визнане усиновлення, проведене з порушенням вимог, передбачених законом. Лише суд може визнати усиновлення недійсним і лише за наявності підстав, передбачених ст. 236 СК України.

Право на звернення до суду з позовом про визнання усинов­лення недійсним має усиновлена дитина, яка досягла чотирнад­цяти років, повнолітня усиновлена особа. Окрім усиновленого, таким правом наділені батьки, усиновлювач, опікун, піклуваль­ник, орган опіки та піклування, прокурор.

Важливо відзначити, що рішення суду про визнання усинов­лення недійсним має зворотну силу, тобто усиновлення ану­люється з моменту його здійснення.

Права та обов'язки між усиновлювачем та усиновленим анулюються з моменту їх ви­никнення (з часу набрання судовим рішенням законної сили).

За загальним правилом, встановленим ст. ст. 217—218 СК України, усиновлення здійснюється зі згоди батьків дитини та зі згоди самої дитини. Тому усиновлення визнається недій­сним, якщо воно було проведено без згоди дитини та батьків, коли така згода була необхідною.

Недійсним визнається також усиновлення, за якого усинов-лювач не бажав настання прав та обов'язків, які виникають у результаті усиновлення (фіктивне усиновлення).

Фіктивне уси­новлення формально хоча й відповідає вимогам закону, але не ставить за мету встановлення передбачених законом відносин по усиновленню і не призводить до передбачених законодавством позитивних змін у реальному житті дитини.

Як правило, фік­тивне усиновлення використовується як засіб для незаконного набуття усиновлювачем тих чи інших прав (наприклад, права на житлову площу, на допомогу по багатодітності тощо). Для визнання усиновлення недійсним за цією підставою важливо, щоб фіктивність усиновлення була доведена при розгляді справи У суді.

Усиновлення може бути визнане недійсним, якщо воно було проведене на підставі підроблених документів.

Такими можуть бути: акт обстеження сімейно-побутових умов, довідка про стан здоров'я усиновлювачів, письмова згода батьків на усиновлення дитини та інші документи, які були покладені в основу рішення суду про усиновлення.

Підробка вказаних документів може по­лягати як у повному виготовленні фальшивого документа, так і у внесенні до нього завідомо неправдивих відомостей, завдяки яким було здійснено факт усиновлення.

Недійсним також може бути визнане усиновлення у випадку, коли одним із подружжя усиновлена дитина другого з подружжя, якщо буде встановлено, що на момент усиновлення другий із подружжя не мав наміру продовжувати з ним шлюбні відносини.

Підставою для визнання усиновлення недійсним є відсут­ність згоди на усиновлення: другого з подружжя при усинов­ленні одним з подружжя (ст.

220 СК України); опікуна або піклувальника (органу опіки та піклування) при усиновленні дитини, над якою встановлена опіка або піклування (ст.

221 СК України); закладу охорони здоров'я або навчального закладу при усиновленні дитини, яка не має батьків і перебуває в цих закладах (ст. 222 СК України).

У разі визнання усиновлення недійсним права та обов'язки, які виникли раніше (в момент здійснення усиновлення) і вста­новлені законом для усиновлювача, його родичів та усиновленої дитини (особисті немайнові та майнові), припиняються. Одно­часно з визнанням усиновлення недійсним відновлюються права та обов'язки між дитиною, її батьками та іншими роди­чами за походженням.

Відповідно до п. 5 ст. 237 СК України у разі визнання усиновлення недійсним відновлюються прізвище, ім'я та по батькові дитини, які вона мала до усиновлення. За бажанням дитини вона має право й надалі іменуватися прізвищем, ім'ям та по батькові, які вона одержала у зв'язку з усиновленням.

Закономірним і важливим є питання щодо вирішення по­дальшої долі дитини у разі визнання усиновлення недійсним. В силу закону дитина, яка не досягла чотирнадцяти років, за бажанням батьків або інших родичів передається їм, а якщо це неможливо — на опікування органові опіки та піклування.

Якщо дитина не має батьків або батьки не мають змоги її утримувати, суд може постановити рішення про стягнення алі­ментів на дитину з особи, яка була її усиновлювачем. Строк сплати аліментів — не більш як два роки. Умовою такої сплати є можливість усиновлювача надавати матеріальну допомогу.

Визнання усиновлення недійсним передбачає необхідність поновлення актового запису народження особи, яка була уси­новлена. Після набрання чинності рішенням суду про визнання усиновлення недійсним суд у місячний строк зобов'язаний на­діслати копію рішення до державного органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Державний орган реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду про визнання усиновлення недійсним вносить відповідні зміни до актового запису про народження дитини.

Отже, визнання усиновлення недійсним означає, що відно­сини по усиновленню взагалі не існували, тобто ніяких прав і обов'язків між усиновителем та його родичами, з одного боку, та дитиною, з іншого боку, не виникало.

Усиновлення

Зміст стр.

Вступ …………………………………………………………………………… 3-6

1. Усиновлення: поняття, суб’єкти, умови та порядок його здійснення:

а) поняття усиновлення ……………………………………………………… 7-9

Читайте также:  Отмена налогового уведомления-решения

б) особи, які можуть бути усиновлені ……………………………….…… 10-11

в) особи, які можуть бути усиновлювачами ………………………..….. 12-14

г) умови усиновлення та порядок його здійснення …………………….. 15-20

2. Таємниця усиновлення ………………………………………………….. 21-24

3. Позбавлення усиновлювача батьківських прав, недійсність та скасування усиновлення:

а) позбавлення усиновлювача батьківських прав ………………..……. 25-27

б) недійсність усиновлення ………………………………………………. 28-30

в) скасування усиновлення …………………………………………….….. 31-33

4. Вдосконалення системи усиновлення в Україні ………………………. 34-43

Висновки …………………………………………………………………………………………… 44-47

Перелік посилань ……………………………………………………………………………….. 48-49

Список використаної літератури ………………………………………………………… 50-52

Вступ

Сімейний кодекс України (СК України) у ст. 207 наголошує, що усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки та сина. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя (ч. 2 ст. 207 СК України).

Практично усиновлення є формою влаштування особи шляхом юридичного «заміщення» її сім’ї іншою. Основним завданням цього «заміщення» є подолання процесу «соціального відторгнення» особи з боку суспільства, залучення її до нормального процесу природного буття, але у складі іншої сім’ї та іноді навіть і під іншим іменем.

Усиновлення традиційно розглядають як суто сімейно-правовий інститут. Проте сучасне розуміння місця особистих немайнових прав у системі приватноправових відносин дозволяє стверджувати, що право на усиновлення є їх органічним складовим елементом.

У цивільному законодавстві ми не знайдемо згадки про особисте немайнове право людини на усиновлення.

До числа особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, Цивільний кодекс України (ЦК України) відносить право малолітньої або неповнолітньої особи, а також фізичної особи, яку визнано недієздатною, або цивільну дієздатність якої обмежено, на опіку або піклування (ст. 292 ЦК України). Право дитини на опіку та піклування у контексті різновиду влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлено також у главі 19 СК України.

Під усиновленням у юридичній науці розуміють юридичний акт, в силу якого між усиновленим (та його нащадками) і усиновителем (і його родичами) виникають ті самі права й обов’язки, що й між родичами за походженням.

Одночасно за цим актом усиновлена особа втрачає особисті та майнові права і звільняється від обов’язків по відношенню до своїх батьків та їх родичів. Тобто усиновлення є прийняттям у сім’ю чужих дітей, які втратили своїх батьків (сиріт), або які не можуть виховуватись ними внаслідок певних причин.

Не в останню чергу усиновлення задовольняє і особисту мету усиновителів, особливо тих, хто не має власних дітей, — зробити своє сімейне життя більш змістовним.

Усиновлення — це юридичний акт, в результаті якого усиновлений отримує щодо усиновителя і його родичів права й обов’язки, встановлені Законом для батьків і дітей, і втрачає їх щодо своїх родичів за походженням.

Усиновлення є важливою формою виховання усиновлених (сиріт або дітей, батьки яких з певних причин про них не піклуються).

Усиновлення відповідає як інтересам дітей, оскільки вони отримують сім’ю замість втраченої, так і інтересам усиновителів, задовольняючи їх почуття материнства і батьківства.

Усиновлення — це акт великої соціальної ваги, прояв гуманізму та жертовності, а також реалізація природної потреби материнства і батьківства та водночас захист від самотності.

Отже, сьогодні відбулось ускладнення акцентів усиновлення — задоволення інтересів не тільки усиновленого, під якими необхідно розуміти передусім нормальні умови його виховання, а й інтереси усиновителів, які прагнуть, щоб їх сім’я була повною. В результаті усиновлення відбувається певний обмін усіх особистих і майнових прав, бо, з одного боку, припиняються правовідносини дитини з кровними батьками, а з іншого — виникає правовий зв’язок з особами, що їх заміняють.

Дитина може залишитись без батьківського догляду внаслідок дії різноманітних обставин: у разі смерті батьків, позбавлення їх батьківських прав, засудження до позбавлення волі, тяжкої хвороби або тривалої відсутності батьків, ухилення батьків від виконання своїх обов’язків, відмови батьків взяти своїх дітей із пологових будинків або інших установ. У більшості випадків, якщо батьки тимчасово не мають можливості здійснювати догляд за своїми дітьми, вони влаштовують їх до родичів або інших осіб, а у певних випадках і в державні установи.

Кожна дитина має право жити і виховуватись у сім’ї, наскільки це є можливим. А тому сучасна правова теорія, вказуючи на форми влаштування дітей, що залишились без батьківської опіки, ототожнює їх з формами сімейного виховання дітей, які позбавлені батьківського догляду.

Наприклад, відповідно до Сімейного кодексу України або Російської Федерації при виборі форм влаштування дитини надають перевагу сімейним формам виховання: передача на усиновлення (удочеріння), під опіку (піклування), у прийомну сім’ю.

І тільки якщо немає можливості передати дитину у сім’ю, Законом дозволено її направлення до установ для дітей-сиріт і дітей, що залишились без догляду батьків, усіх типів (виховні установи, лікувальні установи, установи соціального захисту).

Встановлений пріоритет сімейного виховання має бути втілено на практиці.

Отже, при вирішенні питання щодо влаштування дитини беруть до уваги її етнічне походження, мову, культуру і релігійну належність, а також можливість забезпечити дитині спадковість у вихованні та освіті. Релігійна, культурна і етнічна належність дитини, як і її рідна мова, є якостями, що визначають індивідуальність. А необхідність забезпечення цього права дитини є базовою.

Правовим проблемам усиновлення приділяли та приділяють увагу такі відомі вчені-цивілісти, як З.В. Ромовська, М.В. Антокольська, Г.К. Матвєєв, В.О. Рясенцев, Л.М. Пчелінцева, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та багато інших.

  • Метою дослідження є з’ясування місця права на усиновлення у структурі особистих немайнових прав людини, окреслення перспектив вирішення окремих проблем, пов’язаних із процесом здійснення цього права, а також на основі вивчення та узагальнення правозастосовної практики та досвіду, досягнень правознавчої науки розкрити суть та зміст такого інституту цивільного процесу як усиновлення в Україні в сучасних умовах нашої держави. Тому відповідно слід вирішити наступні завдання:
  • — розкрити суть інституту усиновлення в Україні;
  • — всебічно проаналізувати та описати вказаний вище інститут, а також порядок його застосування на сучасному етапі;
  • — дослідити зміст цивільно-процесуального інституту усиновлення в Україні.
  • Об’єктом дослідження в курсовій роботі стали роботи вітчизняних цивілістів, які безпосередньо стосуються проблематики застосування інституту усиновлення в Україні, а також відповідні норми чинного законодавства України.
  • Предметом дослідження є суспільні відносини, що виникають в процесі застосування інституту усиновлення в Україні.
  • Методологічною основою курсової роботи стали такі методи, як: порівняльний, описовий та системного аналізу.
  • Структуру курсової роботи складають: вступ, чотири питання, висновки, перелік посилань та список використаної літератури.

… із загального правила про судову процедуру усиновлення пов’язане з якнай швидшим вирішенням цього питання. Усиновлення здійснюється відповідно до законів України за винятком порядку усиновлення.

  3 Правові наслідки усиновлення Усиновлення породжує певні правові наслідки. По-перше, з моменту здійснення усиновлення, а ним вважається день набрання чинності рішенням суду (ч. 1 ст. 225 СК), …

… або через представників (ст. 38 ЦПК України). їх процесуальні права та, обов'язки визначені ст.

27 ЦПК України, а також нормами,; які врегульовують порядок розгляду певних категорій справ; окремого провадження (розділ IV, глави 2-12 ЦПК України).   3.

Процесуальний порядок розгляду справ Відповідно до ч. З ст. 235 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються за загальними правилами …

… насамперед в інтересах дитини, оскільки без реєстрації народження вона не зможе повноцінно користуватися своїми правами й виконувати певні обов’язки як суб’єкт правовідносин.

Водночас він є обов’язком батьків перед державою, тобто також має не тільки сімейно — , а й публічно — правовий характер.

У зазначеній статті закріплені й наслідки невиконання батьками дитини обов’язку щодо реєстрації її …

… ією дітей. Проведене автором практичне дослідження підтверджує висунуту на його початку гіпотезу про те, що готовність переходу в прийомну сім'ю, а значить, і доцільність впровадження альтернативних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, безпосередньо залежить від віку дітей, збільшуючись пропорційно його зменшенню. Загальні висновки В Укра …

Ссылка на основную публикацию