Олександр Строкань про протидії АМКУ у притягненні до відповідальності за антиконкурентні дії у спецвипуску «Юридична практика»

Ukrainian Antitrust Forum, який відбувся 19 травня 2015 року, запам’ятався учасникам не лише цікавими доповідями і дискусіями між представниками АМКУ та практикуючими юристами, а й символічними виступами двох голів АМКУ — форум відкривав виконуючий обов’язки голови АМКУ Микола Бараш, а закривав Юрій Терентьєв, якого пізніше того ж дня було призначено на посаду голови відомства

Загалом захід, який зібрав чимало представників обох таборів — АМКУ та юристів, які спеціалізуються на антимонопольному праві, — виявився досить продуктивним.

Юристи критикували дії АМКУ, чи не половина доповідей стосувалися недоліків діяльності цього відомства та пропозицій щодо вдосконалення його роботи.

Представники АМКУ, у свою чергу, висловлювали готовність до змін та звітували про результати своєї роботи.

Перша сесія, модератором якої виступив партнер ЮФ «Астерс» Ігор Свечкар, проходила у вигляді панельної дискусії, в якій взяли участь виконуючий обов’язки голови АМКУ Микола Бараш, директор Інституту економіки та прогнозування НАН України, член експертної ради Фонду розвитку конкуренції Валерій Геєць, голова експертної ради Фонду розвитку конкуренції Олександр Мельниченко та єдиний у сесії представник юрбізнесу — партнер АО Arzinger Лана Сінічкіна.

Говорили про реформу антимо­нопольного законодавства, особливості роботи АМКУ у кризовий період, світові тенденції, транспарентність АМКУ, питання конкуренції в Угоді про асоціацію тощо. Пані Сінічкіна також розповіла про своє бачення реформування законодавства у частині обмеження дискреції АМКУ у визначенні штрафів.

Говорячи про нинішню ситуацію, вона вказала на відсутність обґрунтування при визначенні штрафів, непередбаченість підходів АМКУ, відсутність методики розрахунку штрафів та інші проблемні моменти.

Вона також навела статистичні дані, згідно з якими, попри необ’єктивність винесення рішень відомством, у 2013 році було оскаржено всього 9,4 % рішень АМКУ, з яких скасовано лише 1,3 %, а у 2014 році — 12,6 %, з яких скасовано було 2,2 %. І причинами цього є неповноцінна законодавча основа, недовіра до судової системи та ексклюзивність повноважень АМКУ.

Вона наголосила на тому, що бізнесу потрібна чітка шкала визначення штрафів, що, зокрема, також передбачено статтею 255 Угоди про асоціацію. Також пані Сінічкіна висловила пропозиції щодо методики розрахунку штрафів органами АМКУ.

Друга сесія була поділена на дві секції. Перша секція зібрала бажаючих послухати та поговорити про антиконкурентні узгоджені дії та контроль за концентраціями під модераторством радника ЮФ Sayenko Kharenko Дмитра Тараника. Друга ж була присвячена протидії недоб­росовісній конкуренції, а дискусію у потрібне русло спрямовував партнер МЮФ Integrites Олександр Алексєєнко.

Так, у рамках першої секції, радник ЮФ MT Partners Ольга Логінова розповіла присутнім про нинішні особливості отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання на окремих товарних ринках, зокрема у сферах фармацевтики (особливості визначення товарних меж ринку), ритейлу та банківських послуг (отримання дозволу на придбання неплатоспроможного банку). Старший юрист практики конкурентного права ЮФ «Авеллум Партнерс» Микита Нота виступив з пропозиціями з удосконалення порядку отримання дозволу на концентрацію. За його словами, потрібно переглянути випадки, в яких необхідне отримання дозволу на концентрацію, запровадити спрощену процедуру розгляду заяв на концентрацію, запровадити процедури участі третіх осіб у розгляді заяв на концентрацію та забезпечити прозорість, передбачуваність та правову визначеність при здійсненні контролю за концентраціями. Керівник департаменту з юридичних та адміністративних питань ТОВ «Такеда України» Ірина Головкова порівняла підходи до визначення антиконкурентних дій у законодавстві ЄС та України та зробила прогнози щодо зближення ЄС та України у цьому питанні. А представники АМКУ Олена Шевчук і Тетяна Полтавец доповіли про основні результати роботи АМКУ.

Робота у другій секції була не менш активною. Так, Олександр Алексєєнко розповів про українські реалії, іноземний досвід та можливі зміни у сфері захисту від недобросовісної конкуренції.

Серед українських реалій він відзначив відсутність експертизи при розгляді справ про порушення антимонопольного законодавства, що призводить до невідповідності висновків, викладених у рішенні АМКУ, обставинам справи, а також звернув увагу на те, що наявність правоохоронних документів на об’єкти інтелектуальної власності не звільняє від дотримання конкурентного законодавства, так само як і відповідність пакувальних матеріалів/етикетки нормам технічного регламенту щодо правил маркування харчових продуктів. Також пан Алексєєнко навів аналіз судової практики з оскаржень дій АМКУ.

Головний юрисконсульт компанії «Про-Фарма» Станіслав Підкович зупинився на механізмах протидії недобросовісній конкуренції, серед яких — звернення до суб’єкта господарювання, звернення до материнської компанії суб’єкта господарювання, притягнення до адміністративної відповідальності, заява до АМКУ, вжиття інших заходів адміністративного характеру (внесення відомостей до митного реєстру, звернення зі скаргами до інших органів виконавчої влади тощо), притягнення до кримінальної відповідальності. Керівник напряму судових справ Carlsberg Ukraine Віталій Труфін розповів присутнім про практику кваліфікації дій, що повністю відповідають іншим сферам законодавства, як недобросовісної конкуренції. А старший науковий співробітник Науково-методичного відділу Центру комплексних досліджень з питань антимонопольної політики Діна Кравчук ознайомила учасників форуму з практикою опитування споживачів при визначенні інформації, що вводить в оману.

Не менш цікавою виявилася третя сесія, що була присвячена судовій практиці з антимонопольних спорів, модератором якої став керуючий партнер АК «Коннов і Созановський» Олексій Іванов.

Від судового корпусу виступали суддя Вищого адміністративного суду України Любов Гончар, яка говорила про проблему підсудності спорів з оскарження рішень АМКУ та суддя Вищого господарського суду України Ігор Бенедисюк, який зробив огляд актуальної судової практики вирішення спорів, пов’язаних із конкурентним законодавством.

А про квазісудову процедуру в АМКУ та перспективи реформування присутнім розповіла представниця законодавчої гілки влади Вікторія Пташник.

Представники юридичного бізнесу теж надали своє бачення судової практики в антимонопольній сфері. Керуючий партнер ЮФ «Антіка» та член Громадської ради при АМКУ Олексій Кот спершу окреслив основні проблемні питання розгляду справи у АМКУ та проблеми при оспорюванні цих рішень у суді.

Основні проблеми, на його думку, полягають у такому: діючий Порядок розгляду справи не забезпечує права суб’єкта господарювання — потенційного порушника; суб’єкт господарювання часто має можливість дізнатися про суть претензій та позицію АМКУ у справі лише на етапі отримання попередніх виснов­ків; АМКУ вкрай неохоче змінює свою позицію у справі, яка вже відображена у попередніх висновках, попри аргументи та доводи суб’єкта господарювання; рішення територіальних відділень АМКУ рідко скасовуються вищими органами у рамках адміністративного оспорювання. Тож Олексій Кот вкотре наголосив на необхідності реформування у цій сфері.

Доповідь куратора практики антимонопольного та конкурентного права АО Arzinger Вікторії Гладкої стосувалася стандартів доказування у різних категоріях конкурентних спорів та оспорювання рішень АМКУ по суті та у розрізі штрафних санкцій.

Вона зупинилася на таких способах доказування, як експертний економічний аналіз, опитування споживачів, отримання висновків фахівців, професійних та експертних організацій, і навела приклади з практики.

А старший юрист ЮФ Aequo Сергій Денисенко, говорячи про перевірку рішень територіальних відділень АМКУ як квазісудову процедуру, окреслив основні засоби боротьби із рішеннями територіальних відділень — клопотання про прискорення розгляду справи і прийняття рішення, включення відповідного питання в саму заяву про перевірку рішення або подання окремого клопотання про зупинення виконання рішення.

Четверта сесія Форуму під модераторством керівника практики антимонопольного та конкурентного права ЮФ «Ілляшев та Партнери» Олександра Фефелова зібрала всіх бажаючих поговорити про антимонопольний комплаєнс.

Так, партнер ЮБ «Єгоров, Пугінскій, Афанасьєв і Партнери» Україна Оксана Ільченко та партнер МЮФ Baker & McKenzie Оксана Симонова у своїх доповідях розповідали про необхідність комплаєнсу для компаній та роль у ньому зовнішнього юридичного радника.

Зокрема, пані Симонова окреслила основні причини, чому такий комплаєнс є важливим, а саме: що порушення антимонопольного законодавства призводять до суттєвих штрафів, репутаційних ризиків, вилучення документів, переписки та електронних носіїв інформації у рамках перевірки регулятора, відповідальності не лише для компанії, а й для її контрагентів. А загалом успішна комплаєнс-програма, на її думку, має містити такі ключові елементи: підтримка топ-менеджменту, розробка і впровадження окремих письмових політик та правил, регулярні тренінги для персоналу, який працює з клієнтами, конкурентами та постачальниками, регулярна оцінка ефективності програми, моніторинг тенденцій (зміни законодавства, приклади з практики) та оцінка ризиків для компанії. Про способи забезпечення ефективності комплаєнс-програм говорив і партнер ЮФ «Астерс» Олексій Пустовіт.

Про власний досвід із запровадження комплаєнс-програм присутнім розповідали і представники компаній — керівник юридичного відділу групи компаній «Хенкель Україна» Ольга Лукьянова та керівник юридичного відділу LG Electronics Ukraine Дмитро Федечко.

Читайте также:  Адвокаты и бухгалтеры будут информировать Госфинмониторинг?

Завершився форум, як уже було зазначено, привітальним словом новопризначеного голови АМКУ Юрія Терентьєва та обговоренням з ним проблем реформування галузі за вечірнім коктейлем.

§ 1. Загальні правила притягнення юристів-практиків до дисциплінарної відповідальності

Юрист-практик
(суддя, адвокат, нотаріус та ін.) в
демократично­му суспільстві діє в
атмосфері заохочування за сумлінну
працю. Застосування
заохочувальних норм формує правосвідомість,
право­ву
культуру, культивує ініціативу, зразок
сумлінної діяльності.

Ін­дивідуальні
заохочувальні норми володіють особливою
цінністю, якщо розглядати їх у контексті
утвердження юриста-практика як автономної
особи.

Водночас за вчинення посадового
або іншого проступку він несе
відповідальність згідно з чинним
законодавст­вом при дотриманні
встановлених гарантій його недоторканності.

Дисциплінарна відповідальність
працівників юридичної служби будь-якого
профілю наступає у випадку порушення
ними дисцип­лінарних статутів, учинення
дисциплінарних проступків. Всі сфери
юридичної
діяльності мають визначені режими
притягнення праців­ників
до відповідальності.

За
порушення вимог деонтологічних кодексів
(кодексів честі, раритетів, канонів
етики тощо) також передбачається
дисциплінар­на відповідальність, що
визначається кваліфікаційними комісіями
професійних
об'єднань юристів. При цьому враховуються
всі обста­вини
зробленого проступку, його вага і збиток,
заподіяний прести­жу професії.

Проступком, що ганьбить честь і гідність
юриста-про-фесіонала, признається така
дія або бездіяльність, що хоча і не є
злочинною, але за своїм характером
несумісна з високим званням судді,
адвоката, нотаріуса, слідчого та ін.

За
вчинення такого про­ступку кваліфікаційна
комісія (колегія) може припинити
повнова­ження
юриста (судді, адвоката, нотаріуса) у
порядку, що передбача­ється
законом.

  • Закон
    передбачає, що підставою юридичної
    (дисциплінарної)
    відповідальності
    є вчинення дисциплінарного проступку
    — про­типравної, винної (навмисної
    або необережної) дії або бездіяль­ності
    — зазіханні на службову дисципліну в
    державному органі внаслідок невиконання
    або неналежного виконання своїх
    службо­вих обов'язків; порушенні
    заборон і обмежень, зловживанні права-
  • исциплінарна
    відповідальність юристів-практиків
    205
  • ми;
    вчиненні проступку, що ганьбить його
    як державного службовця і
    дискредитує орган, де він працює.
  • Загальні правила
    залучення юристів до дисциплінарної
    відпові­дальності:
  1. за дисциплінарний проступок може бути накладене тільки одне дисциплінарне стягнення;

  2. дисциплінарне стягнення накладається, як правило, не пізніше шести місяців з моменту вчинення проступку і не пізніше одного мі-сяця з моменту його виявлення.,

  3. дисциплінарне стягнення (письмове) вважається знятим у ви­падку відсутності нового стягнення протягом одного року з дня його накладення, усне — по закінченні одного місяця (наприклад з пра-цівника органів внутрішніх справ);

  4. дисциплінарне стягнення може бути зняте достроково відпо-відною комісією;

  5. рішення про накладення дисциплінарного стягнення може бути оскаржене у вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію, вищий державний орган або в судовому порядку (наприклад адвокат може звернутися протягом трьох місяців у Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури)

Розгляд
дисциплінарної справи здійснюється в
порядку, встано­вленому відповідно
до нормативно-правових актів. Стадії
дисциплінарного виробництва.
Основні
стадії:

  1. перевірка даних про дисциплінарний проступок;

  2. відкриття дисциплінарного провадження;

  3. розгляд дисциплінарної справи (аналіз фактів і обставин, що мають відношення до справи);

  4. ухвалення рішення (про накладення дисциплінарного стягнен­ня або відмову в його накладенні).

Факультативні
стадії:

  1. виконання рішення по дисциплінарній справі;

  1. оскарження рішення в справі у відповідні органи. Так, скарги на рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури в АР Крим, областях, містах Києві і Севастополі розглядає Вища кваліфікаційна комісія адвокатури.

  1. Загальні
    види дисциплінарних стягнень:
    1)
    попередження; 2) до­гана;
    3) зниження кваліфікаційного класу
    (чину, рангу); 4) зниження
  2. 206 Розділ
    УІП
  3. в
    посаді; 5) звільнення з посади; 6)
    призупинення на певний строк дії ліцензії
    або свідоцтва про право на заняття
    юридичною діяльністю (стосується
    насамперед нотаріусів і адвокатів); 7)
    анулювання ліце­нзії (свідоцтва) про
    право на заняття юридичною діяльністю.

Відповідальність
юриста виражається не тільки у виконанні
дисциплінарного покарання.

Відповідальність
повинна полягати в тому, що юрист і без
покарання відчуває, так би мовити,
«розка­яння совісті», якщо підвів
колектив або з його провини (недбалості)
постраждав законослухняний громадянин.

Бути деонтологічно (ети­чно)
відповідальним — це, насамперед,
визнавати і захищати цін­ності
співтовариства юристів, сприяти
реалізації його цілей.

Юридичні наслідки порушення морально-етичних норм

Люди втрачають здатність соромитись за аморальну поведінку, переживати почуття провини за вчинений гріх (це поняття майже зникло з лексикону), відчувати докори сумління за протиправні вчинки.

Відбувається кількісне і якісне зростання шахрайства, жорстокості, байдужості до потреб інших, ворожості у взаємних відносинах, що особливо помітно на фоні економічних кризових явищ.

Щоденно з „провідного“ радіо ми чуємо фальшиві, повідомлення стосовно надзвичайної ефективності „нових“ препаратів і методів лікування. Жертвами радіошахраїв стають переважно люди похилого віку.

Етика і мораль як регулятори людської поведінки

Норми моралі є найпоширенішою різновидністю соціальних норм. Мораль (від латинського „mor“, множина „mores“ – звичаї) визначається як сукупність принципів і норм поведінки людини в суспільстві, на роботі, у побуті. Це норми відносин між людьми.

Моральний простір ширше правового, оскільки охоплює усі сфери людської життєдіяльності. Мораль засуджує будь-які прояви непорядності, нечесності, служить основою, еталоном для правомірної поведінки особи.

Етика – наука, що вивчає людські чесноти, встановлює типові правила та стандарти поведінки особи у певному суспільстві, які визначають її практичний вибір, в основі яких лежить відмінність між поганим і хорошим.

Існують два основні взаємопов’язані види етики — офіційна і корпоративна. Офіційна етика — це етичні вимоги, що містяться в правових нормах, невиконання яких може мати юридичні наслідки (звільнення з посади, відсторонення від роботи, адміністративне стягнення, відшкодування моральної шкоди тощо).

На відміну від правових норм, дотримання яких забезпечується в необхідних випадках силою державного примусу, морально-етичні норми спираються переважно на громадську думку і впливають на переконання, мотивацію, звички людини.

Відтворення морально-етичних норм у кодифікаційних актах 

Загальні морально-етичні вимоги до працюючих осіб встановлені Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП України). Так, його статтею 139 визначено обов’язок працювати чесно та сумлінно.

Нормами КЗпП України до певних категорій працівників висуваються вимоги дотримуватися морально-етичних норм як у період дії трудового договору, так і в неробочий час.

Пункт 3 частини першої статті 41 КЗпП України надає власникові або уповноваженому ним органу право розірвати трудовий договір у випадку вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

КЗпП України не визначає зміст проступку, який можна класифікувати як аморальний, а лише визнає цю правову категорію як підставу для звільнення.

В енциклопедичних джерелах проступок визначається як вчинок, що порушує які-небудь норми, правила поведінки, загальноприйнятий порядок; провина (Великий тлумачний словник сучасної української мови під ред. В.

Т.Бусела, К., Ірпінь, видавництво „Перун“, 2001, стор. 990).

До категорії аморальних вчинків можна віднести: появу на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння (пункт 7 частини першої статті 40), прогул без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40) тощо.

За такі вчинки передбачено розірвання з ініціативи власника або уповноваженого ним органу трудового договору з особою, що його вчинила (Докладніше див.: Головченко В.В., Головченко О.В. Правозастосування і захист прав людини.  – Чернігів. – 2012. – С.

224-260).

  • У межах кримінального законодавства України нормами, що зобов’язують людину дотримуватися морально-етичних принципів, є, зокрема, статті Кримінального кодексу України: 126 (побої і мордування); 130 (зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби); 138 (незаконна лікувальна діяльність); 190 (шахрайство); 192 (заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою); 225 (обман покупців та замовників); розділ ХІІ „Злочини проти громадського порядку та моральності“ тощо.
  • До суспільних відносин, що регулюються не лише нормами моралі, а й нормами законодавства можна віднести і деякі норми адміністративного законодавства, зокрема, дрібне хуліганство (стаття 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення), розпиття спиртних напоїв у громадських місцях і поява в громадському місці у п’яному вигляді (стаття 178 Кодексу України про адміністративні правопорушення) та інші.
  • Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року № 2947–ХІV (частина друга статті 161) передбачає імперативну норму, яка забороняє органу опіки та піклування або суду у разі наявності спору між матір’ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
  • Морально-етичні норми спеціальних законів
Читайте также:  Как заморозить кредит: основания, процедура и практические советы

Відповідно до статті 54 Закону України „Про освіту“ від 23 травня 1991 року № 1060–ХІІ педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями. Згідно зі статтею 66 цього Закону посадові особи, винні у порушенні законодавства про освіту (а отже, і ті, що втратили високі моральні якості), несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Наявність високих моральних якостей є суттєвою вимогою для перебування на посаді державного службовця.

Згідно зі статтею 5 Закону України „Про державну службу“ від 16 грудня 1993 року № 3723–ХІІ „Етика поведінки державного службовця“, державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов’язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця. Особи, винні у порушені законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із чинним законодавством.

Вимоги морального змісту встановлені Законом України „Про прокуратуру“ від 5 листопада 1991 року № 1789–ХІІ. При призначенні осіб на посади прокурорів та слідчих прокуратури кандидати повинні мати необхідні моральні якості.

Законом передбачено, що за порушення присяги „чесно, сумлінно і неупереджено виконувати свої обов’язки, з гідністю нести високе звання працівника прокуратури“ прокурори та слідчі прокуратури можуть бути звільнені з органів прокуратури, у тому числі з позбавленням класного чину (пункт 2 частини другої статті 46-2).

Згідно з частиною третьою статті 1 Закону України „Про статус народного депутата України“ від 17 листопада 1992 року № 2790–ХІІ народний депутат України при виконанні своїх повноважень повинен керуватися не лише Конституцією і законами України, а й загальновизнаними нормами моралі. Якщо аморальний вчинок, скоєний народним депутатом України, мав вищий ступінь суспільної небезпеки (тобто кваліфікується як злочин), то з набранням законної сили обвинувальним вироком повноваження такого парламентаря припиняються достроково (пункт 2 частини першої статті 4).

Під дію „моральної правоорієнтації“ підпадають також і члени Вищої ради юстиції. Так, пунктом 8 частини першої статті 18 Закону України „Про Вищу раду юстиції“ від 15 січня 1998 року № 22/98 ВР для зазначених посадовців за скоєння аморального вчинку передбачена санкція – припинення повноважень на цій посаді.

Проведення добору кандидатів на посаду судді не виключає можливості з’ясування морально-етичних якостей кандидата, адже суттєвою вимогою для перебування на посаді судді мають бути високі моральні критерії.

У зв’язку з цим частиною четвертою статті 54 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року № 2453  VІ  встановлено, що суддя зобов’язаний дотримуватися правил суддівської етики (пункт 2) та виявляти повагу до учасників процесу (пункт 3).

Згідно із частиною другою статті 19 Закону України „Про Службу безпеки України“ від 25 березня 1992 року № 2229–ХІІ до органів Служби безпеки України приймаються на конкурсний, добровільній і договірній основі громадяни України, здатні за діловими та моральним якостями виконувати службові обов’язки.

Корпоративна етика

Сукупність етичних правил, що містяться в документах, прийнятих добровільно представниками конкретної професії, галузі, громадського об’єднання, й обов’язкові для виконання членами локального об’єднання, що ухвалило цей документ, складають корпоративну етику (див. Лепко Богдан. Юридична етика: Навч. посібник. – Чернівці: книга ХХІ, 2008. – 280 с.).

В різних суспільствах, залежно від економічних інтересів, релігійних уявлень, складаються “свої” правила поведінки.

Скажімо, у непобудованому комуністичному суспільстві мали б діяти норми комуністичної моралі, які начебто акумулюють як загальнолюдські моральні цінності, так і норми поведінки людей та стосунки між ними, що породжені народними масами у багатовіковій боротьбі проти експлуатації, за свободу та соціальну рівність, щастя і мир.

У наш час всередині певних груп існують правила, які мають на меті підтримку високоморального клімату серед професіоналів, колег по роботі або участі у громадській діяльності. Сукупність таких правил складає корпоративну етику (медична етика, етика адвокатів, суддів, журналістів тощо). Ці етичні правила є своєрідними деталізованими додатками до галузевого законодавства.

Рекомендації етичного характеру містяться й у міжнародних корпоративних актах.

Так, Положенням про захист прав конфіденційності пацієнта, прийнятим Всесвітньою медичною асоціацією у жовтні 1993 року, зазначено, що етичні обов’язки медичних працівників мають пріоритет над договірними обов’язками, що пов’язані з прийняттям на роботу (Докладніше див.: В.В.Головченко, О.В.Головченко. Правозастосування і захист прав людини. – Чернігів, 2012. – С. 261-262).

Нині в Україні існує значна кількість кодексів професійної етики: Кодекс етики українського журналіста; Етичний кодекс працівника органів МВС; Етичний кодекс лікаря України; Етичний кодекс психолога; Етичний кодекс медичної сестри України; Правила адвокатської етики; Кодекс суддівської етики та інших фахівців. Наслідками порушення норм корпоративної етики, вимоги якої багато в чому збігаються або відповідають вимогам етики офіційної, можуть бути заходи як морального, так і юридичного впливу, передбаченого чинним законодавством.

Загальні висновки

  • Більшість суспільних відносин регулюються нормами моралі, але там, де вплив цих норм є недостатнім, повинні діяти норми закону. Як свідчить багатовікова історія, самі лише моральні й релігійні норми неспроможні забезпечити моральну поведінку людей (навіть віруючих) без допомоги норм права.
  • Далеко не все, що засуджується нормами моралі як проступок, є діянням протиправним і карається законом, але переважна більшість правопорушень засуджується суспільною думкою і є аморальною.
  • Вимоги етичних норм до людини значно вищі, ніж юридичні. Аморальні вчинки, що мають вищий ступінь суспільної небезпеки, кваліфікуються у законодавстві як злочин.
  • Норма про аморальний вчинок має персоніфікований характер. Навіть за наявності типових ознак, аморальність проступку винної особи встановлюється посадовими особами або правозастосовним органом (судом) щодо конкретної особи з урахуванням конкретних обставин справи. Тобто аморальний вчинок є оціночною категорією і юридичним фактом. Ця обставина впливає на перебіг правовідносин після відповідної персоніфікації.
  • Враховуючи особливу суспільну небезпеку наслідків недобросовісної реклами лікарських засобів рекламодавцями-шахраями,  вважаємо за необхідне доповнити Закон України „Про рекламу“ нормою, котра б забороняла рекламу лікарських засобів та встановлювала юридичну відповідальність рекламодавця за введення або можливість введення в оману споживачів реклами лікарських засобів і способів лікування.  Компанії, що поширюють оманливу рекламу, повинні притягатись до відповідальності як співучасники.
  1. Валентин  Головченко,
  2. кандидат юридичних наук,
  3. заслужений юрист України

Кр адмін відповідальность військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів

  • Контрольна робота
  •  з дисципліни «Адміністративна юрисдикція»
  •  на тему: Особливості адміністративної відповідальності військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів
  •   ПЛАН

 Вступ ……………………………………………………………………………………… 3

 1. Поняття і підстави адміністративної відповідальності …………….. 5

 2. Загальний підхід до визначення адміністративної відповідальності військовослужбовців та інших осіб,

на яких поширюється дія дисциплінарних статутів …………………. 9

 3. Особливості адміністративної відповідальності  військовослужбовців за Дисциплінарним Статутом

… Збройних Сил України ……………………………………………………….. 11

 Висновки ………………………………………………………………………………. 21

 Список використаної літератури …………………………………………….. 23

 ВСТУП

 Важливість і масштабність завдань з охорони життя та здоров'я, прав та інтересів громадян відповідно до ст.

3 Конституції України, реформування адміністративного законодавства, а також поширеність адміністративних проступків, їх структура, причини і динаміка зумовлюють необхідність предметного дослідження інституту адміністративної відповідальності, зокрема специфіки відповідальності військовослужбовців.

 Військовослужбовці, поряд з іншими громадянами, визнаються суб'єктами адміністративної відповідальності. Проте їх правовий статус суттєво відрізняється від загального. Це визначається можливістю, а в більшості випадків — й обов’язковістю трансформації їх загальної відповідальності у специфічну.

Така нормативна регламентація була успадкована з часів існування радянського адміністративного і військового законодавства та пояснювалася тим, що в інтересах обороноздатності країни, підтримання дисципліни у військах юрисдикція цивільних органів повинна була поширюватися на військовослужбовців лише за окремі адміністративні проступки.

 В Україні започатковано створення армії нового зразка, яка б відповідала потребам розумної достатності, була б орієнтованою на захист своєї території і керованою з боку цивільних органів влади.

 У зв'язку з цим змінюється становище самого військовослужбовця, який за своїм правовим статусом наближається або повинен наближатися до інших громадян [9, с. 261].

 Ці питання є актуальними, вони існували ще до проголошення української незалежної держави і вимагають належного наукового осмислення та реалізації у сфері державного управління [8, с. 289].

 Крім того, особливого значення необхідно надавати профілактиці адміністративної деліктності як діяльності, що здатна суттєво впливати на це негативне соціальне явище.

Читайте также:  Право батьків на визначення місця проживання дитини

Теоретичні розробки в цьому напрямі з'явилися порівняно недавно і не стосувалися питань попередження адміністративних правопорушень серед військовослужбовців.

Наразі вони потрібні, оскільки комплекс профілактичних заходів повинен відповідати об'єктам профілактичного впливу і враховувати специфіку середовища застосування.

  1. ПОНЯТТЯ І ПІДСТАВИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

 Адміністративна відповідальність — це специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб'єкта правопорушення [7, с. 9].

 Як явище правової дійсності вона характеризується двома видами ознак [10, с. 13].

  1.  По-перше, це ознаки, властиві юридичній відповідальності в цілому (основні); по-друге, ознаки, що відмежовують адміністративну відповідальність від інших видів юридичної відповідальності (похідні).
  2.  Основні ознаки адміністративної відповідальності полягають у тому, що вона:
  3.  1) є засобом охорони встановленого державою правопорядку;
  4.  2) нормативне визначена і полягає в застосуванні (реалізації) санкцій правових норм;
  5.  3) є наслідком винного антигромадського діяння;
  6.  4) супроводжується державним і громадським осудом правопорушника і вчиненого ним діяння;
  7.  5) пов'язана з примусом, з негативними для правопорушника наслідками (морального або матеріального характеру), яких він має зазнати;
  8.  6) реалізується у відповідних процесуальних формах.
  9.  Похідні ознаки адміністративної відповідальності визначаються її юридичною природою.

 Тривалий час у правовій науці підставою адміністративної відповідальності вважалася протиправна винна дія або бездіяльність, що порушує встановлене адміністративно-правовою нормою правило, але за своїм характером і наслідками не тягне за собою кримінального покарання [7, с. 10].

 Отже, першим вихідним моментом була теза про те, що порушення правил поведінки, встановлених будь-якою адміністративно-правовою нормою, тягне за собою адміністративну відповідальність.

 Друге вихідне положення полягало в тезі про те, що притягнення до адміністративної відповідальності можливе лише при порушенні норми адміністративного права.

 Проте сучасна юридична практика довела, що ці відправні позиції не завжди вірні. Дослідження інституту адміністративної відповідальності свідчать про те, що вона настає, по-перше, при порушенні не всіх, а лише певної групи адміністративно-правових норм, і, по-друге, при порушенні норм не тільки адміністративного права [7, с. 12].

 Це пояснюється специфікою адміністративного права, що, як відомо, регулює суспільні відносини, які виникають у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності держави. Внаслідок багатоманітності суспільних відносин, які виникають у даній галузі, всі норми адміністративного права утворюють кілька груп. Це такі, що:

  •  — закріплюють порядок утворення і правове положення суб'єктів;
  •  — визначають форми і методи управлінської діяльності;
  •  — встановлюють порядок проходження державної служби, права й обов'язки державних службовців;
  •  — визначають способи і порядок забезпечення законності в державному управлінні;
  •  — регулюють управління окремими галузями (соціально-культурною, адміністративно-політичною тощо), державними функціями і територіями;
  •  — встановлюють права і обов'язки різних категорій фізичних осіб у сфері виконавчої і розпорядницької діяльності держави.
  •  Як правило, адміністративна відповідальність настає за порушення найменшої частини адміністративно-правових норм, а саме — за порушення фізичними особами деяких обов'язків у сфері державного управління, тобто за вчинення адміністративних правопорушень (проступків).

 Щодо основної маси норм адміністративного права, то порушення встановлених ними правил тягне дисциплінарну відповідальність.

Більш того, у ряді випадків окремі категорії фізичних осіб (наприклад, військовослужбовці) при вчиненні адміністративних правопорушень підлягають дисциплінарній відповідальності, тоді як за загальним правилом встановлена відповідальність адміністративна (ст. 15 КпАП).

 Таким чином, не всяке порушення правил, встановлених адміністративно-правовою нормою, спричиняє адміністративну відповідальність. Адміністративну відповідальність тягне порушення лише тієї норми адміністративного права, що охороняється адміністративними санкціями.

 До того ж, адміністративна відповідальність може наставати не лише за порушення правил, встановлених адміністративно-правовою нормою, а й за порушення норм інших галузей права.

 Зокрема, ст. 51 КК України передбачає можливість притягнення до адміністративної відповідальності особи, що вчинила злочин, який не має значної суспільної небезпеки.

 Викладене дозволяє визначити, що похідними ознаками адміністративної відповідальності будуть такі:

 1) її підставою є не лише адміністративне правопорушення (проступок), а й порушення норм інших галузей права у випадках, прямо передбачених чинним законодавством;

 2) вона полягає у застосуванні до винних адміністративних стягнень. В ст. 23 КУпАП зазначається, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності;

 3) право притягнення до адміністративної відповідальності надано багатьом державним органам та їх посадовим особам. Серед них — органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, суди (ст. 213 КУпАП). Повний їх перелік міститься в розділі ІІІ (ст.ст. 218-244 КУпАП);

  1.  4) законодавством встановлено особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності (складання протоколу, збір і оцінка доказів, винесення постанови тощо);
  2.  5) адміністративна відповідальність урегульована нормами адміністративного права, що містить переліки адміністративних стягнень та органів, уповноважених їх застосовувати;
  3.  6) право встановлення адміністративної відповідальності має досить широке коло суб'єктів.

 Норми, що встановлюють адміністративну відповідальність, розосереджені в різних кодексах і нормативних актах. Основним їх джерелом є Кодекс України про адміністративні правопорушення.

Паралельно з ним діють Митний, Лісовий, Повітряний кодекси; Закони України «Про надзвичайний стан», «Про охорону державного кордону», «Про боротьбу з корупцією» та ін.

, що містять норми, якими встановлюється адміністративна відповідальність.

  •  Усі разом вони становлять законодавство про адміністративні правопорушення.
  •  2. ЗАГАЛЬНИЙ ПІДХІД ДО ВИЗНАЧЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ТА ІНШИХ ОСІБ, НА ЯКИХ ПОШИРЮЄТЬСЯ ДІЯ ДИСЦИПЛІНАРНИХ СТАТУТІВ
  •  Поняття адміністративної відповідальності військовослужбовців виводиться із загального поняття «юридичної відповідальності», оскільки це діалектично і логічно взаємопов'язані категорії.

 Поряд із цим, адміністративна відповідальність характеризується специфічним поєднанням ознак примусовості (застосування санкцій) і добровільності (виконання обов'язку). Таке поєднання відображається конструкцією «зміни правового статусу особи», що проявляється в обмеженні існуючих у особи прав або у покладенні на неї додаткових обов'язків [9, с. 262].

 Стаття 15 КУпАП встановлює особливості відповідальності за адміністративні правопорушення військовослужбовців, призваних на збори військовозобов'язаних і працівників органів внутрішніх справ.

 Ці особи несуть відповідальність за адміністративні проступки за дисциплінарними статутами, тобто дисциплінарну відповідальність.

 Лише в окремих випадках їх може бути притягнено до адміністративної відповідальності на загальних підставах (в разі порушення правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, митних правил, вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією, неправомірного використання державного майна, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови судді, щодо подання органу дізнання, слідчого або протесту, припису чи подання прокурора, ухилення від виконання законних вимог прокурора, порушення законодавства про державну таємницю і за контрабанду) [8, с. 285].

 Втім, і за ці проступки до них не можна застосувати окремі стягнення — виправні роботи і адміністративний арешт.

 Крім того, органи (посадові особи), яким надано право накладати адміністративні стягнення, можуть і в цих випадках передавати матеріали про правопорушення відповідним органам для вирішення питання про притягнення винних до дисциплінарної відповідальності.

 В разі порушення правил дорожнього руху водіями транспортних засобів Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань і військовослужбовцями строкової служби штраф як адміністративне стягнення до них не застосовується. До них може бути застосовано лише попередження.

 Отже, в разі вчинення військовослужбовцем або особою рядового чи начальницького складу органів внутрішніх справ адміністративного проступку за загальним правилом передбачається заміна одного виду юридичної відповідальності на інший, що в літературі одержало назву субститутної відповідальності [9, с. 262].

  1.  Доцільність заміни адміністративної відповідальності дисциплінарною в цьому випадку пояснюється особливостями служби в Збройних Силах або інших утворених відповідно до закону військових формуваннях та органах внутрішніх справ, особливим правовим статусом їх працівників, а відтак і специфікою юридичної відповідальності за порушення правових норм, які охороняються адміністративними санкціями.
  2.  На жаль, ні в КУпАП, ні в дисциплінарних статутах не визначено механізм заміни зазначених видів відповідальності одного одним, хоча, на нашу думку, він має певні особливості і потребує чіткого врегулювання.
  3.  Інші особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів або спеціальних положень про дисципліну (наприклад, судді, працівники прокуратури), у випадках, прямо передбачених ними, несуть за вчинення адміністративних проступків дисциплінарну відповідальність, а в інших випадках — адміністративну відповідальність на загальних підставах.
  4.  3. ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЗА  ДИСЦИПЛІНАРНИМ СТАТУТОМ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ
Ссылка на основную публикацию