Порядок надання житла для постійного проживання

Порядок надання житла для постійного проживанняУ одній з попередніх публікацій ми вже розглядали питання постановки на квартирний облік, яка є необхідною передумовою для отримання житла для постійного проживання із державного або комунального фонду.

У зазначеній статті проаналізуємо порядок надання житла для постійного проживання. Також розглянемо особливості правового регулювання вказаного питання для військовослужбовців.

Також читайте про порядок отримання службового житла.

Надання житла для постійного проживання

Забезпечення житлом для постійного проживання здійснюється:

  1. Лише осіб, що перебувають на квартирному обліку. Виключеннями з цього правила є надання житла особам, які включені до списків осіб, що позачергово забезпечуються житлом; одному з наймачів у разі звільненні площі іншим з наймачем, що спільно проживали в одній квартирі; надання житла у зв’язку з капітальним ремонтом жилого будинку (в тому числі у разі неможливості завершення капітального ремонту); у разі знесення будинку або загрози його обвалу; у разі виселення з житлового приміщення, коли законодавством передбачено обов’язкове надання житла при такому виселенні.
  2. В порядку черговості, тобто з урахування дати постановки на облік. Громадянам, що одночасно перебувають на квартирному обліку у відповідному органі місцевого самоврядування і за місцем роботи, житлове приміщення надається там, де раніше підійшла черга. При цьому, за іншим місцем перебування на квартирному обліку особа знімається з квартирної черги, як така, що поліпшила свої житлові умови.

Розмір житлового приміщення, що надається для постійного проживання

Житло, що надається, не повинно бути більше норми жилої площі на одну особу, яка відповідно до ст. 47 Житлового кодексу УРСР становить 13,65 кв.м. Водночас, житло має надаватися не менше рівня середньої забезпеченості громадян у відповідному населеному пункті. Так, відповідно до п.

2 постанови виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів і президії Київської міської ради профспілок “Про порядок застосування у м. Києві “Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР” рівень середньої забезпеченості громадян у м. Києві становить 9 кв.м. на одну особу.

В інших населенних пунктах такий рівень є, як правило, меншим.

Отже одна особа (для приклада розглядаємо м. Київ) може отримати житлове приміщення, що має житлову площу від 9 кв.м. до 13,65 кв.м., дві особи – від 18 кв.м. до 27,3 кв.м., три особи – від 27 кв.м. до 40,95 кв.м. тощо.

Перевищення при наданні житла

При цьому, законодавством передбачені випадки, коли допускається перевищення при наданні житлової площі.

Житло може надаватися з перевищенням:

  • якщо приміщення є однокімнатною квартирою;
  • якщо житло надається особам, що є різними за статтю. Вказане правило стосується лише випадків, коли особи є старшими за 9 років і при цьому не є подружжям. Подружжю може бути надана з перевищенням лише однокімнатна квартира.

Зменшення житлової площі при наданні житла

Статтею 48 Житлового кодексу УРСР визначено:

При наданні житлового приміщення враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки. При передачі громадянам житла, яке перебуває у їх приватній власності, органу, який здійснює поліпшення житлових умов, вони мають право на одержання житла у межах встановленої норми жилої площі.

Зі змісту статті вбачається, що розмір житлової площі, що перебуває на праві приватної власності, має враховуватися незалежно від підстав набуття (приватизація, договори дарування, купівлі-продажу тощо).

Приклад

Особа проживає у двокімнатній квартирі житловою площею 25 кв.м., що приватизована на 5 осіб в рівних частинах, в тому числі і на таку особу. При цьому, вона перебуває на квартирному обліку складом сім’ї 3 особи (інші члени сім’ї на праві приватної власності житла не мають).

Розмір житла, що може бути наданий цій сім’ї, розраховується таким чином:

  • максимальна житлова площа, що може бути надана трьом особам: 3 ос.*13,65 кв.м./ос.=40,95 кв.м.;
  • мінімальна житлова площа, що може бути надана трьом особам: 3 ос.*9 кв.м./ос.=27 кв.м.;
  • віднімаємо від зазначених показників житлову площу, що перебуває у приватній власності (в нашому випадку 5 кв.м.). В результаті отримуємо, що особі у вказаному випадку на склад сім’ї може бути надано приміщення житловою площею від 22 кв.м. і до 35,95 кв.м.

Також окремо слід звернути увагу на ситуацію, коли особа вже отримувала із державного (комунального) житлового фонду житло для постійного проживання, приватизувала його, а згодом відчужила його і після вказаних дій знову перебуває на квартирному обліку. В цьому випадку, на нашу думку, враховуючи загальний контекст ст.

 48 Житлового кодексу УРСР, житло, що перебувало у приватній власності в результаті приватизації, але на момент отримання житла відчужене, має також враховуватись в ході надання житла. Положення ст. 48 Житлового кодексу УРСР підлягають поширювальному тлумаченню і випадках, коли приватизація здійснюється на третіх осіб.

Порядок надання житла для постійного проживання

Особливо складними на практиці при забезпечені житлом є ситуації, коли є підстави, як для збільшення, так і для зменшення житлової площі. На даний час усталеної судової практики із зазначеного питання немає.

При цьому, якщо дивитись суто формально, то норми щодо можливості надання житла з перевищенням мають пріоритет.

В той же час мають з’ясовуватися питання можливості залишення проживання одного або декількох членів сім’ї за місцем знаходження житла, що перебуває на праві власності.

Вимоги до житлового приміщення

Відповідно до житлового законодавства житло, що надається для заселення, повинно відповідати санітарним і технічним вимогам, а також благоустроєне відповідно до умов населеного пункту.

Санітарні та технічні вимоги перш за все передбачають умови, за яких можливе проживання людини без шкоди для її здоров’я. Благоустроєне житлове приміщення повинно бути обладнане необхідними комунальними зручностями, зокрема, водопроводом, каналізацією, опаленням тощо.

Особливості надання житлових приміщень військовослужбовцям

Правовою підставою для забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців є стаття 12 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, відповідно до якої:

Держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.

Вказаною статтею передбачено, що забезпечення військовослужбовців житловими приміщенням здійснюється лише у випадку наявності у них вислуги на військовій службі 20 і більше років один раз протягом усього проходження військової служби.

Фактично вимога щодо забезпечення житлом один раз протягом усього часу проходження служби конкретизує вимоги ст. 48 Житлового кодексу УРСР, якою визначено, що при наданні житлового приміщення враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян.

При цьому поліпшення житлових умов військовослужбовцем за умов повернення попередньо наданого житлового приміщення не може розглядатися як повторне забезпечення житлом.

СЛУЖБОВІ ЖИТЛОВІ ПРИМІЩЕННЯ: ПОНЯТТЯ, ПРАВОВИЙ СТАТУС, ПОРЯДОК НАДАННЯ

У зазначеній публікації розглянемо, що таке службові житлові приміщення, який їх правовий статус, в якому порядку і за яких підстав надається службове житло, як проводиться виселення зі службових житлових приміщень. Крім того, розберемося з аналогічними питаннями стосовно військовослужбовців. У своїх попередніх публікаціях ми вже детально аналізували питання постановки на квартирний облік, а також надання житла для постійного проживання з державного та комунального житлового фонду.

Правовий статус службового житла

Нормативно-правовими актами, які визначають правовий статус службового житла, є:

  • Житловий кодексу УРСР;
  • Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37.

Законодавство не містить чіткого визначення поняття “службове житлове приміщення”.

При цьому, із аналізу положень вказаних вище нормативно-правових актів вбачається, що службове житлове приміщення – це таке житлове приміщення, що перебуває у державній, комунальній, а в окремих випадках і в приватній власності (але крім житлових приміщень, що перебувають у приватній власності фізичних осіб), яке у зв’язку з характером трудових відносин призначене для більш близького проживання працівників.

Пользуйтесь консультацией: Договор аренды нежилого помещения: как составить правильно

Для того, щоб житлове приміщення набуло статусу службового, відповідний орган місцевого самоврядування на підставі клопотання адміністрації органу, закладу, установи, підприємства повинен прийняти рішення про включення житла до числа службових. У зв’язку з таким рішенням службове житлове приміщення закріплюється як службове за відповідним органом, закладом, установою, підприємством.

Читайте также:  Розлучення онлайн через рацс

Надання службових житлових приміщень

Відповідно до статті 119 Житлового кодексу УРСР службові житлові приміщення можуть бути надані лише категоріям осіб, що визначені у відповідному Переліку, затвердженому постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37.

  • Призначенням службового житла є забезпечення можливості працівників проживати поблизу від роботи, враховуючи особливий характер їх роботи.
  • Службові житлові приміщення надаються особам за рішенням адміністрації органу, закладу, установи, підприємства без урахування їх перебування/неперебування на обліку, пільг, а також черговості.
  • Особа, якій надається службове житло, повинна постійно проживати та бути зареєстрована у населеному пункті, де знаходиться такий орган, підприємство, установа, організація.

Службове житло надається на всіх членів сім’ї, які проживаються разом з ним. При цьому, службове житлове приміщення може бути також надане на дружину та неповнолітніх дітей, що проживають окремо, в тому числі в іншому населеному пункті.

Наприклад: особа проживає та зареєстрована за місцем знаходження підприємства разом з матір’ю. Дружина, дитина 5 років та батько зареєстровані та проживають в іншому населеному пункті.

В цьому випадку особа може отримати службове житло на себе, матір (як особу, що проживає сім’єю з отримувачем службового житла), а також на дружину і дитину.

На батька (оскільки останній не зареєстрований разом з такою особою) службове житло не надається.

За загальним правилом службове житло надається особам, що не забезпечені житловими приміщеннями. Водночас, коли розташування власного житла унеможливлює належне виконання своїх трудових (службових) обов’язків, особа також може бути забезпечена службовим житловим приміщенням.

Як і у випадку надання житла для постійного проживання службові житлові приміщення надаються із розрахунку не більше 13,65 кв.м житлової площі на кожного члена сім’ї. Слід також зауважити на тому, що при наданні службового житла не враховується наявність у особи, якій надається службове житло, а також членів сім’ї приватизації.

Порядок надання житла для постійного проживання

Пользуйтесь консультацией: Правовая консультация арендатору по договору аренды

Документи, що подаються для отримання службового житла

Законодавством не встановлено вичерпного переліку документів, необхідних для отримання службового житлового приміщення.

Водночас, враховуючи наведені вище положення, документами, необхідними для отримання службового житла, є:

  • заява на керівництво органу, підприємства, установи, організації про надання службового житлового приміщеннями. У вказаній заяві доцільно зазначити склад сім’ї, на який надаватиметься житло;
  • документи, що підтверджують родинні відносини заявника з іншими членами сім’ї (зокрема, свідоцтво про шлюб, свідоцтва про народження тощо);
  • копії паспортів з відбитками штампів про реєстрацію. Вказане має значення у контексті необхідності проживання членів сім’ї (крім іншого з подружжя та неповнолітніх дітей) за місцем реєстрації заявника.

Порядок надання службового житла для військовослужбовців

Право на забезпечення військовослужбовців службовим житлом закріплене у ст. 12 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Більш детально зазначене питання розкрите у Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1081).

Перш за все слід зазначити, що вказаний Порядок передбачає можливість надання службового житла лише військовослужбовцям, в яких відсутнє житло для постійного проживання за місцем проходження служби.

Рішення про надання службового житла приймається командиром військової частини за погодженням з квартирно-експлуатаційним органом.

Службове житло надається так само без урахування пільг, черговості, перебування або не перебування військовослужбовця на квартирному обліку.

Переміщення військовослужбовця для проходження військової служби до іншого місця проходження служби має наслідком необхідність звільнення службового приміщення. Також коли військовослужбовець звільняється з військової служби він підлягає виселенню зі службового житлового приміщення, крім випадків, коли інше встановлено законодавством України.

Питання про виключення житла з числа службових може бути порушено військовослужбовцем лише за наявності у нього 20 календарних років вислуги на військовій службі, враховуючи положення ст. 12 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Пользуйтесь консультацией: Высококвалифицированный адвокат по жилищным вопросам

Приватизація службових житлових приміщень

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” не підлягають приватизації квартири, визнані у встановленому порядку службовими житловими приміщеннями.

У зв’язку з цим для того, щоб житло можна було приватизувати, першим кроком має бути його виведення з числа службових. Відповідно до Положення-37 підставами для виключення квартири з числа службових є:

  • відсутність потреби у подальшому використанні житла у якості службового;
  • виключення у встановленому порядку житла з числа службових.

Виключення житла з числа службових здійснюється за клопотанням адміністрації органу, закладу, установи, підприємства.

При цьому, виключення житла з числа службових без прийняття рішення про виселення сім’ї (необхідності звільнення) є фактично наданням житла цій сім’ї для постійного проживання.

Порядок надання житла для постійного проживання

Таким чином при вивченні можливості ухвалення рішення про виключення житла з числа службових фактично має одночасно з’ясовуватися питання про наявність правових підстав для надання вказаного житла для постійного проживання сім’ї, що проживає у такому службовому житлі. Зокрема, в таких випадках в обов’язковому порядку з’ясовуються питання перебування особи, а також членів його сім’ї на квартирному обліку, наявність у їх власності житла, приватизації тощо.

Враховуючи наведене, приватизація займаного службового приміщення можлива тільки після виключення його у встановленому порядку з числа службових.

Виселення зі службових житлових приміщень

Слід зазначити, що норми житлового законодавства є достатньо застарілими. Крім того в деяких випадках положення щодо забезпечення житлом для постійного проживання та положення, що стосуються службових житлових приміщень, не в повній мірі узгоджуються між собою. Вказане призводить до виникнення достатньо цікавих та дискусійних з правової точки зору ситуацій.

  1. Перш за все варто звернути на увагу, що за загальним правилом особи, що припинили трудові відносини з органом, закладом, установою, підприємством, підлягають виселенню зі службового житлового приміщення разом з усіма іншими членами сім’ї без надання іншого житлового приміщення.
  2. Статтею 125 Житлового кодексу УРСР встановлено перелік випадків, коли особи, що проживають у службових житлових приміщеннях, не підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення.
  3. Користуйтесь консультацією: Які пільги має учасник АТО?
  4. До таких категорій осіб, зокрема, відносяться:
  • особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років;
  • інваліди;
  • особи, звільнені у зв’язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників;
  • одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними;
  • сім’ї військовослужбовців.

Приміщення, що надається у зв’язку з виселенням повинно знаходитись у цьому ж населеному пункті та відповідати санітарним та технічним вимогам.

Співвідношення питань надання службового житла та забезпечення житлом для постійного проживання

Наведені вище положення спричиняють виникнення наступних ситуацій:

  1. Особи, що отримали службове житло і перебувають на квартирному обліку, після 10 років роботи на підприємстві, установі, організації або наявності інших підстав, визначених ст. 125 Житлового кодексу УРСР, фактично набувають право на отримання цього житла для постійного проживання без дотримання черговості, що не в повній мірі узгоджується зі ст. 43 Житлового кодексу УРСР, якою передбачено надання житла в порядку черговості.
  2. Особи, що отримали службове житло і навіть не перебувають на квартирному обліку, не підлягають виселенню зі службового житлового приміщення після 10 років роботи на підприємстві, установі, організації або наявності іншої з підстав, визначених ст. 125 Житлового кодексу УРСР. Вказане житлове приміщення фактично набуває “завислий статус”, тобто особа з нього не може бути виселена без надання іншого приміщення і в той же час вона не має права ініціювати питання про виключення житла з числа службових і надання його для постійного проживання.
  3. Як було зазначено вище, особа може отримати службове житло в тому числі без урахування забезпеченості житлом та наявності приватизації. У зв’язку з цим, у разі наявності у особи та членів його сім’ї приватизації, службове житло не може бути в подальшому виключене з числа службових та надане для постійного проживання. Вказане зумовлено необхідністю врахування при наданні житла для постійного проживання наявності іншого житла на праві приватної власності (в тому числі приватизації) відповідно до ст. 48 ЖК УРСР. Як і у вищезазначеному випадку житлове приміщення фактично набуває “завислий статус”, тобто особа з нього виселена не може бути і в той же час особа, яка в ньому проживає не має права ініціювати питання про виключення житла з числа службових, надання його для постійного проживання. Можливими варіантами при вирішенні зазначеної ситуації є прийняття рішення про надання іншого житла для постійного проживання, що відповідає по площі встановленим законодавством вимогами, і одночасне вжиття заходів по виселенню особи зі службового житла.
Читайте также:  Загальні підстави виникнення прав та обовьязків матері, батька і дитини

Згадайте новину: Постраждалим в АТО відмовили щодо компенсації зруйнованого житла або ЕСПЛ нічого без доказів не задовільняє

Висновки

Отже, враховуючи вищевикладене, слід зазначити, що:

  1. Законодавством України достатньо детально врегульовані питання надання службового житла.
  2. Приватизація службового житла можлива тільки після виключення такого приміщення з числа службових та надання його особі для постійного проживання, як такій, що потребує поліпшення житлових умов (перебуває на квартирному обліку).
  3. Законодавством України встановлені випадки, коли виселення особи зі службового приміщення без надання іншого житлового приміщення не допускається.

Якщо вирішення Вашого питання потребує кваліфікованої допомоги адвоката — ми завжди готові Вам запропонувати наше уважне ставлення, індивідуальне та конфіденційне спіробітництво і професійну юридичну допомогу.

Автор консультації: «Юрист-блог»

Вид на проживання в Україні: як отримати постійний і тимчасовий вид на проживання в 2021 році

При наданні дозволу на імміграцію застосовуються квоти імміграції. Квота імміграції — це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року.

Дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів:

  • діячі науки і культури, імміграція яких відповідає інтересам України;
  • висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України;
  • особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США;
  • особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України;
  • особи, які раніше перебували в громадянстві України;
  • батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти;
  • особи, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми;
  • особи, які прослужили у Збройних Силах України три і більше років.

Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається:

  • одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;
  • особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України;
  • особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням;
  • особам, імміграція яких становить державний інтерес для України;
  • закордонним українцям, їх подружжю, їх дітям у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України.

Заяви про надання дозволу на імміграцію подаються:

  1. особами, які постійно проживають за межами України, — до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання;
  2. особами, які перебувають в Україні на законних підставах, — до центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику в сфері імміграції (Державна міграційна служба).

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади.

При наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

За неповнолітніх осіб, а також осіб, в установленому порядку визнані недієздатними, заяву про надання дозволу на імміграцію подають їх законні представники.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи:

  • три фотографії;
  • копія документа, що посвідчує особу;
  • документ про місце проживання;
  • відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі);
  • документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено Міністерством охорони здоров'я.

Додатково подаються документи, що підтверджують особливий статус особи: кваліфікацію як спеціаліста, родинні зв'язки з громадянином України, проходження служби в Збройних Силах України та т.д. Особи, які постійно проживають за межами України, подають також довідку про відсутність судимості.

Особі, яка постійно проживає за межами України і отримала дозвіл на імміграцію, дипломатичне представництво або консульська установа України за її зверненням оформляють довгострокову візу.

Після прибуття іммігранта в Україну він повинен звернутися в міграційну службу із заявою про видачу йому посвідки на проживання.

До заяви мають додаватися копія паспортного документа заявника із проставленою в ньому довгостроковою візою та копія рішення про надання дозволу на імміграцію.

Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, міграційна служба видає посвідчення на постійне проживання на підставі поданої ним заяви.

Вид на проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особи без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Вид на проживання оформляється іноземцям та особам без громадянства (незалежно від віку), які мають дозвіл на імміграцію в Україну. З 04.12.

2018 територіальні органи ДМС почали оформлення і видачу посвідок на постійне проживання з безконтатним електронним носієм.

У вид на проживання вноситься наступна інформація:

  1. ім'я особи;
  2. стать;
  3. громадянство;
  4. дата народження;
  5. унікальний номер запису в Реєстрі;
  6. Номер документа;
  7. дата видачі документа;
  8. дата закінчення терміну дії документа;
  9. уповноважений суб'єкт, що видав документ (код);
  10. оцифрований підпис;
  11. підстава для отримання дозволу на імміграцію (код);
  12. місце народження;
  13. оцифроване зображення обличчя людини.

Посвідка на проживання видається строком на 10 років. Посвідка на проживання видається протягом 15 робочих днів з дати прийняття документів від іноземця або особи без громадянства.

Оформлення посвідки на проживання, її обмін здійснюється територіальними органами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства «Поліграфічний комбінат» Україна «по виготовленню цінних паперів».

Документи для оформлення посвідки на проживання подаються державному підприємству, яке належить до сфери управління ДМС, в центр надання адміністративних послуг, територіальні органи підрозділів ДМС за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.

  • Для оформлення посвідки іноземець чи особа без громадянства представляють:
  • паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, з візою типу D, якщо інше не передбачено законодавством та міжнародними договорами України;
  • документ, що засвідчує особу законного представника, і документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником;
  • переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений в установленому законодавством порядку;
  • копію рішення про надання дозволу на імміграцію;
  • документ, що підтверджує сплату адміністративного збору або документ про звільнення від його сплати.

У вартість адміністративної послуги з оформлення посвідки на проживання входять:

  • державне мито в розмірі 85 грн. (Відповідно до пункту 6 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»);
  • вартість адміністративної послуги в розмірі 253,0 грн. (Відповідно до Переліку адміністративних послуг в сфері міграції та їх вартості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2016 № 770 «Деякі питання надання адміністративних послуг в сфері міграції»);
  • вартість бланка дозволу на проживання з безконтактним електронним носієм 291 грн.

Від сплати державного мита звільняються громадяни, віднесені до категорій 1 і 2 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи; інваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи; інваліди I та II груп.

Підстави для отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні:

Читайте также:  Оформление развода: пошаговая инструкция от опытного юриста

1.Іноземці і особи без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування.

Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання в цьому випадку є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства (крім іноземців та осіб без громадянства, які відповідно до законодавства України мають право на працевлаштування без отримання такого дозволу) і зобов'язання роботодавця повідомити центральним органам виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сферах міграції, зайнятості населення та трудової міграції про дострокове розірвання або припинення трудового договору (контракту) з таким іноземцем або особою без громадянства.

Для іноземців та осіб без громадянства, працевлаштування яких відповідно до законодавства України здійснюється без дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, замість такого дозволу подається трудовий договір (контракт), а для осіб, які мають статус закордонного українця, — трудовий договір (контракт ) і посвідчення закордонного українця.

2.Іноземці і особи без громадянства, які прибули в Україну для участі в реалізації проектів міжнародної технічної допомоги, зареєстрованих у встановленому порядку.

Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування і відповідне подання державної установи, підприємства або організації, яка є реципієнтом проекту міжнародної технічної допомоги.

3.Іноземці і особи без громадянства, які прибули в Україну з метою проповідування релігійних віровчень, виконання релігійних обрядів чи іншої канонічної діяльності за запрошенням релігійних організацій та погодженням з державним органом, який здійснив реєстрацію відповідної релігійної організації.

Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, подання відповідної релігійної організації та погодження державного органу, який здійснив реєстрацію відповідної релігійної організації.

4.Іноземці і особи без громадянства, які прибули в Україну для участі в діяльності філій, відділень, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій іноземних держав, зареєстрованих в установленому порядку.

Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, подання відповідної філії, відділення, представництва або іншого структурного осередку громадської (неурядової) організації іноземної держави в Україні та копія свідоцтва про реєстрацію структурного осередку громадської (неурядової) організації іноземної держави в Україні.

5.Іноземці і особи без громадянства, які прибули в Україну для роботи у представництвах іноземних суб'єктів господарювання в Україні, зареєстрованих в установленому порядку.

Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, подання відповідного представництва іноземного суб'єкта господарювання в Україні і копія свідоцтва про реєстрацію такого представництва.

6.Іноземці і особи без громадянства, які прибули в Україну для роботи у філіях або представництвах іноземних банків, зареєстрованих в установленому порядку.

Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, подання відповідної філії або представництва іноземного банку в Україні та копія свідоцтва про акредитацію філії або представництва.

7.

Іноземці і особи без громадянства, які прибули в Україну для проведення культурної, наукової, освітньої діяльності на підставах і в порядку, встановлених міжнародними договорами України або спеціальними програмами, а також іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для участі в міжнародних і регіональних волонтерських програмах чи участі в діяльності організацій і установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів відповідно до Закону України «Про волонтерську діяльність».

Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, подання відповідного державного органу, відповідального за виконання культурних, освітніх, наукових, спортивних, волонтерських програм, для участі в яких іноземець чи особа без громадянства прибули в Україну , або організації або установи, які залучають  до своєї діяльності волонтерів.

8.Іноземці і особи без громадянства, які прибули в Україну для роботи кореспондентом або представником іноземних засобів масової інформації.

Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, звернення іноземного засобу масової інформації і подання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері забезпечення інформаційного суверенітету України.

9.Іноземціи і особи без громадянства, які є засновниками і / або учасниками та / або бенефіціарними власниками (контролерами) юридичної особи, зареєстрованої в Україні, і прибули до України з метою контролю за діяльністю таких юридичних осіб. Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому цією частиною, є наступне:

  1. іноземець та особа без громадянства є засновником і / або учасником, і / або бенефіціарним власником (контролером) юридичної особи, дані про яку внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань;
  2. розмір частки власності іноземця або особи без громадянства, або іноземної юридичної особи, бенефіціаром (контролером) якої він є, у статутному капіталі українського юридичної особи становить не менше 100 000 євро за офіційним валютним курсом, установленим Національним банком України на дату внесення іноземної інвестиції.
  3. Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання є:
  4. 1) заява іноземця чи особи без громадянства;
  5. 2) дійсний поліс медичного страхування;
  6. 3) письмове зобов'язання юридичної особи повідомити в центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, про втрату іноземцем або особою без громадянства статусу засновника та / або учасника та / або вигодоодержувача (контролера) цієї юридичної особи;
  7. 4) інші документи в залежності від форми здійснення іноземної інвестиції.

10.Іноземці і особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання.

Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, документ, що підтверджує факт навчання в Україні, і зобов'язання навчального закладу повідомити в центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, про відрахування з такого закладу.

11.Іноземці і особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї.

Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання є заява іноземця або особи без громадянства та документ, що підтверджує факт перебування в шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування.

Якщо шлюб між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства було укладено за межами України відповідно до права іноземної держави, дійсність такого шлюбу визначається згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право».

  • Крім документів для відповідної категорії осіб, іноземці та особи без громадянства подають для отримання посвідки на проживання наступні документи:
  • 1) чотири кольорові фотографії розміром 3,5 х 4,5 сантиметра;
  • 2) паспортний документ іноземця або особи без громадянства з відповідною довгостроковою візою і копією сторінки паспортного документа з такою візою, крім випадків, якщо особа не зобов'язана отримувати таку візу відповідно до законів України або міжнародних договорів України;
  • 3) копії сторінок паспорта іноземця або особи без громадянства з особистими даними з перекладом на українську мову, завіреним у встановленому порядку;
  • 4) документ, що підтверджує сплату державного мита та адміністративного збору за видачу, оформлення або продовження строку дії посвідки.

Адміністративний збір за оформлення або продовження строку дії посвідки на проживання стягується в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (340 грн.).

Крім того оплачуються:

державне мито в розмірі 34 грн. (Відповідно до пункту 6 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»);

вартість адміністративної послуги в розмірі 447,46 грн. (Включаючи вартість бланка).

Від сплати мита звільняються: громадяни, віднесені до категорії 1 і 2 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи; інваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи; інваліди I та II групи.

Для оформлення посвідки на тимчасове проживання слід звернутися до територіального органу ДМС або центр державного підприємства, яке належить до сфери управління ДМС або центру надання адміністративних послуг за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.

Ссылка на основную публикацию