Позовна заява про припинення права особи на частку у спільному майні

Позовна заява про припинення права особи на частку у спільному майні Позовна заява про припинення права особи на частку у спільному майні

Євген МОРОЗОВ,адвокат

Двадцять шостого грудня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 303/4849/16-ц, провадження № 61-27907св18 (ЄДРСРУ № 86755021) досліджував питання щодо особливостей припинення права особи на частку у спільному майні.

Згідно з частинами четвертою, п’ятою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього й повного відшкодування їх вартості.

Позовна заява про припинення права особи на частку у спільному майні

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо цього будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена в його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частина перша, друга статті 321 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння й користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку в спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Аналіз зазначеної норми дає підстави дійти висновку про те, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої з обставин, передбачених пунктами 1—3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї. Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року в справі № 6-81 цс 11 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року в справі № 908/1754/17. При цьому, висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об’єкта, який є спільним майном (постанова Верховного Суду від 18 липня 2019 року по справі № 210/2236/15-ц, провадження № 61-33924св18 (ЄДРСРУ № 83105519).

Джерело: Юридичний вісник України

Квартира може бути продана без згоди співвласника

Позовна заява про припинення права особи на частку у спільному майні

Нерухомість може бути продана без згоди співвласника, якщо продаж, на думку суду, не завдає всім сторонам «істотної шкоди»

Нерухомість та інше майно, що перебуває у спільному володінні, може продаватися без дозволу співвласників з невеликими частками. Так постановив Верховний суд, розглядаючи справу № 6-68цс14 від 02.07.2014 р.

У ньому говориться, що один з більших власників майна, в даному випадку, приватного будинку, може без згоди іншої особи — володіючої меншою часткою в цій нерухомості — його продати.

Це не означає, що останній нічого не отримає з цього продажу — йому дістанеться сума пропорційна його частці, проте важливий сам факт угоди: нерухомість може бути продана без згоди співвласника, якщо продаж, на думку суду, не завдає всім сторонам «істотної шкоди».

Яку саме частку майна — який відсоток — тепер слід вважати значною і незначною, теж не ясно. Це повністю передано на розсуд судам, тобто з'явилася нова корупційна лазівка.

Юристи практично не сумніваються, що переконувати суддів у своїй правоті тепер побіжать чи не всі, кому не вдавалося вмовити рідних і близьких на продаж квартир. Домашні сварки перенесуться в зали засідань.

Рішення ж судів будуть дуже непередбачуваними, ще й тому, що кожен суддя буде на власний розсуд вирішувати, чи завдає угода «істотної шкоди» всім співвласникам майна чи ні.

Дане поняття чітко не прописано чинним законодавством.

Це суб'єктивний фактор. Суди приймають рішення виходячи з оцінки доказів за своїм внутрішнім переконанням, які мають ґрунтуватися на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому вивченні наявних у справі доказів.

Власник починає піддаватися ризику суб'єктивної оцінки матеріалів справи з боку суду, що може спричинити за собою позбавлення права власності.

 Незважаючи на те, що рішення ВСУ прийнято у спорі за нерухомість, воно стосується ще й рухомого майна.

Головна порада, яку сьогодні дають юристи на випадок, якщо ваше майно захочуть продати — це постаратися максимально закріпити свої права на нього. Власникові, який побоюється позбавлення його частини у спільному майні, можна порекомендувати проживати в даному нерухомому майні самостійно або поселити туди членів своєї сім'ї.

*     *     *

Постановою Верховного Суду України від 2.07.2014 у справі №6-68цс14 визначено правову позицію Суду щодо припинення права особи на частку у спільному майні.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

2  липня  2014 року                                                        м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого    Яреми А.Г.,

суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Романюка Я.М.,Сеніна Ю.Л., —                          

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про припинення права на частку у спільному майні за заявою ОСОБА_2, ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 березня 2014 року,

У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що їй на праві власності належить S_1 частина житлового будинку АДРЕСА_1, у порядку спадкування за заповітом ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Проте відповідачі за її відсутності неправомірно вселились до будинку, оформили реєстрацію за місцем проживання, перешкоджають їй користуватися будинком.

Позивачка просила зобов’язати відповідачів не чинити їй перешкод у користуванні спадковим майном і вселити її до будинку.

ОСОБА_2, ОСОБА_3 від свого імені та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 звернулись до суду із зустрічним позовом, в якому просили припинити право власності ОСОБА_1 на S_1 частину житлового будинку, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що спільне володіння та користування цим будинком неможливе, частка ОСОБА_1 не може бути виділена в натурі, ними внесено на депозитний рахунок територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області 100 тис. грн, що дорівнює вартості S_1 частини спірного будинку.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов  задоволено. Постановлено припинити право власності ОСОБА_1 на S_1 частину житлового будинку з надвірними спорудами, АДРЕСА_1, загальною площею S_2, у тому числі S_3 житлової площі; виплатити ОСОБА_1

100 тис. грн з депозитного рахунку територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, що внесені ОСОБА_2

7 жовтня 2013 року за квитанцією НОМЕР_1; визнати за неповнолітнім ОСОБА_5 право власності на S_1 частину житлового будинку з надвірними спорудами, АДРЕСА_1.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 5 лютого 2014 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2013 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов’язано ОСОБА_2, ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні будинком АДРЕСА_1, що знаходиться у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5, і вселити ОСОБА_1 до цього будинку.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

  • Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 березня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 5 лютого 2014 року на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).
  • У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 березня 2014 року й рішення Апеляційного суду Одеської області від 5 травня 2014 року,  постановити нове рішення про задоволення їхніх позовних вимог, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 365 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).
  • На підтвердження своїх доводів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 наводять ухвалу судді Верховного Суду України від 27 червня 2008 року, рішення колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 28 січня 2009 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 грудня 2010 року.
  • Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
  • від 19 травня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.
  • Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їхнього представника, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
  • Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:
  • 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
  • 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.
  • Судами встановлено, що житловий будинок з надвірними спорудами, АДРЕСА_1, належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та неповнолітньому ОСОБА_5 у рівних частках – кожному співвласнику
  • по S_1 частині.
  • ОСОБА_5 та його батьки: ОСОБА_2 і ОСОБА_3 – зареєстровані й постійно проживають у цьому будинку, іншого житла вони не мають.
  • ОСОБА_1 є громадянкою Російської Федерації, постійно мешкає в будинку АДРЕСА_2, спірним будинком користується лише під час відпочинку в літній період.
Читайте также:  Все, что вы хотели знать о беловоротничковой преступности и международном розыске, расскажет Дмитрий Коноваленко

Згідно з висновком судової будівельно — технічної експертизи від 16 серпня 2013 року ринкова вартість S_1 частини спірного будинку складає 100 тис. грн, технічна можливість поділити спірний будинок між співвласниками відсутня.

7 жовтня 2013 року ОСОБА_2 внесла на депозитний рахунок територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області 100 тис. грн.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що технічної можливості поділити будинок між співвласниками немає, спільне користування будинком неможливе, ОСОБА_1 постійно проживає та працює на території Російської Федерації, а припинення права власності на S_1 частину спірного будинку не завдасть істотної шкоди її інтересам.

Скасовуючи рішення районного суду й ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відмову в задоволенні зустрічного позову, суд апеляційної інстанції, з яким погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 у спірному будинку належить S_1 частка, яка є рівною частці ОСОБА_5, тому вона не може вважатись незначною. Сторони знаходяться в неприязних стосунках, спільне володіння та користування спірним будинком є неможливим. Незважаючи на те, що згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи неможливо поділити будинок у рівних частках, сторони мають можливість установити порядок користування будинком, оскільки він має три житлові кімнати та інші приміщення, а внесення ОСОБА_2 100 тис. грн грошової компенсації на депозитний рахунок вартості належної ОСОБА_1 частки не є безумовною підставою для позбавлення її права на частку у спірному майні.

  1. Проте у наданих для порівняння заявниками ухвалах Верховного Суду України від 27 червня 2008 року та від 27 червня 2008 року суд касаційної інстанції погодився з висновками попередніх інстанцій про наявність підстав для припинення права власності на частку у спільному майні та виходив із того, що будинок є неподільним, спільне користування ним через неприязні стосунки між сторонами є неможливим,  таке припинення не завдасть істотної шкоди відповідачам, оскільки вони зареєстровані та мешкають в іншому місці.
  2. Разом із тим у наданому заявниками для порівняння рішенні колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від         28 січня 2009 року, а також ухвалі  колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 грудня 2010 року про припинення права власності на частку у квартирі, суд касаційної інстанції, стягнувши на користь  відповідачів компенсацію вартості  їхньої частки у квартирі та визнавши за  позивачами право власності на квартиру, виходив із того, що квартира є неподільною, спільне проживання сторін є неможливим, а   позивач вніс на депозитний рахунок грошову суму вартості частки  відповідача у спірній квартирі.
  3. Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 365 ЦК України,  що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
  4. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
  5. Відповідно до статті  365  ЦК України  право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:
  6. 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
  7. 2) річ є неподільною;
  8. 3) спільне володіння і користування майном є неможливим;
  9. 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.
  10. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
  11. Задовольняючи позов про припинення права власності ОСОБА_1 на S_1 частку житлового будинку з виплатою їй вартості цієї частки, суд першої інстанції виходив із того, що таке припинення  (пункт 4 частини першої статті 365 ЦК України) не завдасть істотної шкоди її інтересам, оскільки ОСОБА_1 є громадянином іншої держави, в якій проживає й працює, а спірну власність використовує тільки для літнього відпочинку.
  12. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився й касаційний суд, вважав такий висновок необґрунтованим з тих підстав, що порушується принцип рівності прав співвласників, а правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Такий висновок суду свідчить про неправильне застосування статті 365 ЦК України, оскільки відповідно до цієї норми, зокрема пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України, право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні  позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

  • Відповідно до вимог частини другої статті 3604  ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
  • Ураховуючи викладене, ухвала суду касаційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.
  • Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
  • Заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.
  • Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 березня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
  • Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій  пунктом 2 частини  першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий                                                                                А.Г. Ярема


Судді :                                                                                 Л.І. Григор’єва

                                                                                                    В.І. Гуменюк

                                                                                                    Н.П. Лященко

                                                                                                    Л.І. Охрімчук

                                                                                                    М.В. Патрюк

                                                                                                     Я.М. Романюк

                                                                                                     Ю.Л. Сенін

  1. *     *     *
  2. Правова позиція, висловлена ВСУ
  3. при розгляді справи № 6-68цс14
  4. Відповідно до статті  365  ЦК України  право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:
  5. 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
  6. 2) річ є неподільною;
  7. 3) спільне володіння і користування майном є неможливим;
  8. 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.
  9. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
  10. Задовольняючи позов про припинення права власності  відповідачки на S_1 частку житлового будинку з виплатою їй вартості цієї частки, суд першої інстанції виходив із того, що таке припинення  (пункт 4 частини першої статті 365 ЦК України) не завдасть істотної шкоди її інтересам, оскільки вона є громадянином іншої держави, в якій проживає й працює, а спірну власність використовує тільки для літнього відпочинку.
  11. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився й касаційний суд, вважав такий висновок необґрунтованим з тих підстав, що порушується принцип рівності прав співвласників, а правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.
Читайте также:  Зу про виконавче провадження з коментарями

Такий висновок суду свідчить про неправильне застосування статті 365 ЦК України, оскільки відповідно до цієї норми, зокрема пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України, право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні  позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Поділ спільного майна подружжя: чи завжди все порівну? – Я и закон

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як розділити майно після розлучення розповідають у Мінюсті, пише «Я і Закон».

Основна ідея поділу майна полягає у припиненні режиму спільності й виникненні на його основі режиму роздільності майна.

Кожен із подружжя після поділу майна стає власником тієї чи іншої речі або сукупності речей і не пов’язує свої дії щодо володіння, користування та розпорядження майном з іншим із подружжя.

Межа між спільно нажитою і приватною власністю одного з подружжя дуже тонка, а судова практика щодо цього питання досить неоднозначна.

Як вирішуються спірні питання при поділі майна?

Якщо подружжя не дійшло згоди щодо розміру належних їм часток або способу поділу спільного майна, то спір вирішується у судовому порядку. При поділі майна суду в першу чергу необхідно визначити його предмет, тобто те майно подружжя, яке підлягає поділу. При поділі майна подружжя мають враховуватися три категорії об’єктів:

  • а) речі (окрема річ або сукупність речей), які належать подружжю на праві спільної сумісної власності;
  • б) кредиторські вимоги подружжя (право вимоги за договором позики, купівлі-продажу тощо, коли подружжя виступає як кредитор і вправі вимагати повернення боргу, передачі речі тощо);
  • в) боргові зобов’язання подружжя (зобов’язання, за якими подружжя виступає як боржник і зобов’язане повернути борг, повернути або передати річ тощо).
  • Поділ майна здійснюється з урахуванням вартості речей, які належать подружжю на праві спільної власності, а також розміру їх кредиторських вимог та боргових зобов’язань.

Увага! Майно осіб, які проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу, набуте підчас спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Яка позовна давність подачі заяви про поділ майна?

До вимог про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у 3 роки і обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (стаття 72 Сімейного кодексу України).

Важливо! Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк позовної давності щодо пред’явлення вимог про поділ спільного майна подружжя продовжується на строк дії такого карантину.

Досить поширеними є випадки, коли подружжям спільно купує нерухоме майно, однак право власності на нього реєструється лише на одного з подружжя. Так, в цьому є деякі переваги –менший податковий тягар, але недоліків значно більше, а саме:

  • у випадку розірвання шлюбу. Якщо подружжя не визначає долю такого майна шляхом укладення договору поділу спільного майна або іншого цивільно-правового договору, то вказаний в документах власник може помилково вважати, що він є єдиним власником. Однак, через декілька років може виникнути ситуація, коли під час продажу такого нерухомого майна нотаріус вимагатиме згоду іншого із колишнього подружжя;
  • у разі смерті нетитульного власника (не записаного в договорі щодо набуття нерухомого майна). Наразі законодавчо не закріплено єдиного підходу щодо способу оформлення такої частки. Багато хто вважає, що у зв’язку зі смертю нетитульний власник втрачає своє право на майно. Однак, відповідно до норм Сімейного кодексу України майно є спільним сумісним з моменту купівлі і не перестає ним бути у разі смерті. Тому можуть виникати непорозуміння між власником, записаним у договорі щодо набуття нерухомого майна, та іншими спадкоємцями;
  • у разі розірвання шлюбу та смерті одного зі співвласників. У такому випадку одночасно можуть виникати проблеми як у наведених вище ситуаціях.

Як запобігти таким випадкам:

  • купувати нерухоме майно відразу на обох з подружжя в рівних частках або відповідно до зроблених внесків, про що зазначати у договорі;
  • укладати шлюбні договори, де відразу передбачати положення щодо прав на майно кожного з подружжя та умови щодо отримання згоди іншого з подружжя у випадку його відчуження;
  • укладати договори поділу спільного майна подружжя під час перебування у шлюбі або якнайшвидше після розлучення;
  • у випадку розлучення розглядати інші варіанти вирішення питання щодо спільного майна, наприклад, шляхом укладення договору про припинення права на аліменти у зв’язку з передачею об’єкта нерухомого майна.

Позовна заява про поділ спільного майна подружжя. Інструкція щодо заповнення

Відповідно до статті 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.

За загальним правилом, позовна заява про поділ спільного майна подружжя подається за місцезнаходженням відповідача. Проте, якщо у складі спірного майна є об’єкт нерухомості, то справа має розглядатися за місцезнаходженням такого нерухомого майна або основної його частини.

До позовної заяви обов’язково додаються:

  • Квитанція про сплату судового збору в розмірі 1% від ціни позову (вартість майна, що позивач просить присудити собі), але не менше 0,4 і не більше 3 прожиткових мінімумів, встановлених законом на 1 січня календарного року, в якому подано позов. Актуальні ставки судового збору.
  • копія свідоцтва про шлюб/свідоцтва про розірвання шлюбу
  • докази, що підтверджують наявність спільного майна подружжя, вартість цього майна.
  • Копія позовної заяви та доданих до неї матеріалів.

Позовну заяву слід роздрукувати у трьох екземплярах, якщо Ви плануєте подати її до суду особисто, або у двох, якщо направлятимете поштою (рекомендованим листом з повідомленням про вручення). Всі документи до заяви додаються у копіях, у двох екземплярах (другий – для Відповідача), оригінали слід мати з собою у судовому засіданні.

Зразок позову

До __________(назва суду)
адреса: _________
  • Позивач: _______ (ПІБ позивача)
  • адреса: ____________
  • номер засобу зв'язку (телефон): _____
  1. Відповідач: ________(ПІБ відповідача)
  2. адреса: _____________
  3. номер засобу зв'язку (телефон): _____
Ціна позову:
Судовий збір:

ПОЗОВНА ЗАЯВА ПРО ПОДІЛ СПІЛЬНОГО МАЙНА ПОДРУЖЖЯ

“__” ______ ___ року між мною та Відповідачем було зареєстровано шлюб, про що в Книзі реєстрації актів цивільного стану було зроблено запис № ___ та видано свідоцтво про шлюб № _____ відділом реєстрації актів цивільного стану _______________(вказати назву органу) (якщо позовна заява подається під час перебування у шлюбі копія свідоцтва про шлюб додається).

Читайте также:  10 легальных способов затянуть судебный процесс

Відповідно до рішення ……………………………. суду ………. від «….» ………… 20…. року шлюб між Позивачем та Відповідачем було розірвано. На підставі судового рішення ………………… (вказати назву органу) було видане Свідоцтво про розірвання шлюбу № …. від «…»…………… ….р. (копія свідоцтва додається). Якщо позовна заява подається під час перебування у шлюбі, цей абзац в позовній заяві слід пропустити.

Під час розгляду справи про розірвання шлюбу жодних питань щодо поділу майна, набутого нами з Відповідачкою спільно протягом перебування у шлюбі, не вирішувалося. Жодних договорів про поділ майна, що належить нам на праві спільної сумісної власності між нами не укладалося.

Зважаючи на те, що між Позивачем та Відповідачем не досягнуто згоди щодо поділу майна, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, Позивач вирішив звернутися до суду щодо вирішення зазначеного спору.

Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ст. 70 СК України майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

При цьому суд бере до уваги інтереси  дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Згідно ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

  1. майно, набуте нею, ним до шлюбу;
  2. майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
  3. майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Протягом шлюбу Позивачем та Відповідачем за спільні кошти подружжя було придбане таке майно на загальну суму ………………… грн.. … коп.., в тому числі:

……………………… вартістю ……………………… грн.

………………………. вартістю ……………………. грн.

Автомобіль ………………. ….. року випуску, державний номер ………………… Відповідно до висновку про оцінку ………………….. вартість  автомобіля становить ……………………………. грн. …… коп.

На підставі договору купівлі продажу від «…»…….. 20…р. нами була придбана квартира (будинок, земельна ділянка), яка знаходиться за адресою ……………………………….. Відповідно до висновку про оцінку ………………….. вартість  квартири (будинку, земельної ділянки) становить …………………………….

Для придбання ………………………….. Позивач уклав кредитний договір №……………… від «….»…………….. 20… року з ……… на суму ………………. (…………………….) гривень.  На момент подання Позовної заяви кредитний договір зберігає свою чинність для Позивача.

Розмір кредитних зобов’язань Позивача складається з тіла кредиту, за рахунок якого було придбане майно, а також з відсотків та вартості обслуговування кредитного договору. Розмір заборгованості складає: ………………………………………. гривень.

Частиною 4 статті 65 Сімейного кодексу України визначено, що «Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї».

Відповідно, Відповідач має нести рівні з Позивачем зобов'язання за вказаними договорами кредиту, або ж компенсувати половину вартості кредиту, отриманого Позивачем та використаного виключно в інтересах сім'ї.

Відтак, у сплаті коштів за кредитним договорами в розмірі ………………………………. має взяти участь Відповідач.

Зважаючи на викладене вище та керуючись ст.ст. 57, 60, 69-72 Сімейного кодексу України та ст. ст. 4, 19, 23, 28, 175, 184 ЦПК України, —

ПРОШУ:

  1. Здійснити поділ спільного майна подружжя.
  2. Виділити у власність …………………………………………. (ПІБ Позивача) наступне майно …………………………………………………………………………
  3. Виділити у власність ………………………………………….. (ПІБ Відповідача) наступне майно …………………………………………………..
  4. Розділити в рівних частках зобов`язання за кредитним договором № ….. від «…»…….. ……р. між ……………………………. та ………………………
  5. Судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покласти на Відповідача.

Додатки:

  1. Копія свідоцтва про розірвання шлюбу /Копія свідоцтва про шлюб (якщо поділ майна здійснюється подружжям, що не розірвало шлюб).
  2. Копія позовної заяви та доданих до неї документів для Відповідача.
  3. Квитанція про сплату судового збору.
  4. Копії чеків, квитанцій, договорів, інших документів, що підтверджують факт придбання та вартість майна, що підлягає поділу між подружжям.
  5. Копії свідоцтв про народження дітей

“___”_______ ____ року.                                          __________ /_____________________/

Оновлене: 04.02.2021

Prostopravo

Коли право власності співвласника на частку у спільному майні може бути припинено

14:00, 4 мая 2021

Припинення права на частку у спільному майні: позиція ВС.

  • Право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
  • До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 344/120/16-ц.
  • Обставини справи
  • З матеріалів справи відомо, що позивачі звернулися до суду з позовом до відповідача про припинення права особи на частку у спільному майні та визнання права власності на цю частку.

Позовну заяву мотивовано тим, що вони є співвласниками 4/5 частин квартири, іншим співвласником 1/5 частини є відповідач.

Проте з часу отримання у 2004 році у власність цієї частини майна відповідач не ставив питання про його вселення, визначення порядку користування, не брав участі у витратах на управління, утримання та його збереження. Між сторонами склались неприязні стосунки, що унеможливлює їх спільне проживання.

Крім того, відповідача забезпечений іншим житлом у м. Івано-Франківську. Площа кожної з трьох кімнат квартири перевищує належну відповідачу частину і не може бути виділена йому в користування.

  1. Справа розглядалась судами неодноразово, врешті-решт постановою Івано-Франківського апеляційного суду, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області скасовано, позов задоволено.
  2. Не погоджуючись із рішенням апеляційного суду, касатор подав касаційну скаргу.
  3. Висновок Верховного Суду

Судді ВС зазначили, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен зі співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, які відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

У разі неможливості цього, він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (стаття 358 ЦК України).

  • Статтею 365 ЦК України визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
  • ВС наголосив, суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
  • Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім’ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об’єкта, який є спільним майном.

У справі, що переглядається, судом першої інстанції встановлено та не спростовується матеріалами справи те, що відповідно до висновку експертного дослідження, на вирішення експертного дослідження було поставлено питання про технічну можливість відповідно до вимог у галузі будівництва виділити 1/5 частину квартири  для проживання та користування, яка належить на праві спільної часткової власності відповідачу. За результатами цього дослідження експертом був зроблений висновок, що згідно із технічним паспортом у квартирі наявні три житлові кімнати № 8, № 9, № 10, з яких кімнати № 9 та № 10 виділу не підлягають, оскільки їхні вікна розміщені паралельно до тротуару, неможливо виділити у зв'язку із необхідністю у такому випадку переобладнання інженерних мереж, а це, на переконання позивача, призведе до значного погіршення технічного стану будинку.

  1. Колегія суддів погодилась із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено неподільності належної сторонам на праві спільної часткової власності квартири, а також неможливості спільного проживання у ній, зважаючи на те, що за встановлених фактичних обставин жоден зі співаників не проживає у цій кватирі протягом довгого періоду часу.
  2. Враховуючи обставини справи, Верховний Суд скасував рішення суду апеляційної інстанції та залишив у силі рішення суду першої інстанції.
  3. Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на 
Ссылка на основную публикацию