Позовна заява про визначення порядку користування квартирою

Позовна заява про визначення порядку користування квартирою

Адвокат Морозов (судовий захист)

  • Судова практика Верховного
    суду щодо особливостей встановлення порядку спільного користування квартирою
  • 12
    грудня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати
    Касаційного цивільного суду в рамках справи №
    639/2184/16-ц, провадження № 61-15936св18 (ЄДРСРУ № 86310018)
    досліджував питання щодо особливостей встановлення порядку спільного
    користування квартирою.
  • Відповідно
    до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше
    осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
  • Частиною
    першою статті 355 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із
    визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою
    власністю.
  • Згідно
    із частиною першою статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб
    без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною
    власністю.
  • Частиною
    першою статті 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у
    спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не
    встановлено домовленістю між ними.
  • Відповідно
    до частини першої статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у
    натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності.
  • Згідно
    із частиною першої статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності,
    може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

Кожен
із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї
частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної
часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших
співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної
матеріальної компенсації (ст. 358 ЦК України).

Відповідно
до пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду від 25 грудня 1995 (зі змінами,
внесеними постановою від 25 травня 1998) № 15 «Про судову практику у справах за
позовами про захист права приватної власності» квартира, яка є спільною
сумісною чи спільною часткою власності, на вимогу учасника (учасників) цієї
власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані
жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватись
як окремі квартири або ті, які можна переобладнати в такі квартири. У
протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщенням
квартири, якщо про це заявлено позов.

Відповідно
до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється
співвласниками за їхньою згодою.

Кожен із співвласників має право на надання
йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка
відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

У разі
неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які
володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Ця
норма свідчить про те, що первинне
значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість
.
Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість.
Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне
встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий
порядок користування може встановити суд.

При
здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно
враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так
звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним
вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже,
кожному з них належить не
частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно
.
Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі
спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки
використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його
спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини
третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку
користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

А
тому доводи сторони про те, що остання не має права користування приміщеннями
облаштованими під кухню та санвузол, оскільки вони є частиною приватизованої
загальної площі, яка входить до складу частини від загальної площі квартири і
належить іншій особі на праві приватної власності є необґрунтованими з огляду
на те, що кожен із співвласників спірної квартири має право на частку у праві
власності на майно (ідеальну частку) в цілому і частка кожного співвласника не
є вираженою в натурі. Отже, встановити, що приміщеннями (кухня, санвузол)
приватизовані та належать виключно однією із сторін неможливо.

У
даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а
встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності
виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення,
особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток
реальним, не є обов`язковим.

  1. Зазначене
    узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду
    України від 17 лютого 2016 року № 6-1500цс15
    та до подібних правових висновків дійшов верховний Суд у постанові  
    від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16-ц, провадження № 61-24395св18.
  2. Матеріал по темі: «Особливості
    встановлення порядку спільного користування квартирою»

Визначення порядку користування квартирою в частковій власності. Житлове питання

У житті зустрічаються ситуації, при яких чужі один одному люди змушені проживати на одній території. Це можуть бути, наприклад, подружжя, які розлучилися, але продовжують жити в одній квартирі, так як іншого житла у них немає, кілька спадкоємців, яким дісталася квартира від спадкодавця, причому не завжди це родичі, і так далі.

Не бажаючи поступатися свою частину житла, їм доводиться проживати спільно. На цьому грунті нерідко виникають суперечки, непорозуміння, докори і претензії і скандали. Виходом з подібної ситуації може бути визначення порядку користування квартирою в частковій власності. Про це й поговоримо у статті.

Коли потрібно визначення порядку користування житлом?

Зазвичай частки в квартирі належать родичам, які отримали її у спадок, або подружжю, які розлучилися. В обох випадках громадяни фактично не є членами сім’ї і не ведуть спільного господарства. При цьому постає питання про визначення порядку користування квартирою в частковій власності.

Краще за все встановити цей порядок самим на добровільній основі. З цією метою укладається угода в письмовому вигляді, де власниками обумовлюються всі моменти користування квартирою. Оптимальним варіантом буде посвідчення даного документа у нотаріуса.

Приміром, Олександр і Світлана Іванови проживали в квартирі, яку придбали спільно після весілля. Через кілька років подружжя розлучилося і поділили майно. Однак ні Олександр, ні Світлані нікуди було йти жити, і викуп частки чоловіка також був для них неможливим. У зв’язку з цим їм доводилося жити разом на одній території.

Квартира була двокімнатної з окремими кімнатами. Тому з використанням цих приміщень у них проблем не виникло. А от щодо кухні та ванної кімнати вони не могли домовитися. Олександр частенько приводив додому приятелів, з якими розпивав спиртні напої.

Причому він не водив їх у свою кімнату, а розташовувався з ними на кухні. Природно, це не подобалося Світлані. Але і в Олександра виникало незадоволення з приводу того, що Світлана сушить речі у ванній кімнаті.

В результаті колишнім подружжю довелося укласти угоду, згідно з яким Олександр перестав приводити друзів і засиджуватися на кухні, а Світлана більше не сушила білизну у ванній.

Як може використовуватися часткова власність?

На встановлення порядку користування квартирою в частковій власності впливають різні фактори, зокрема:

  • Розміри часток.
  • Кількість житлових кімнат. Якщо їх достатньо для кожного з власників – це одне, а коли власників більше, то визначити відповідний порядок буває набагато важче.
  • Число мешканців. Так, якщо їх двоє (колишнє подружжя, які є власниками), але з ними живе неповнолітня дитина, то дружині виділяється кімната, що має більше квадратних метрів.
  • Чи є у мешканців інше житло.
  • Наявність родинних зв’язків між мешканцями.
  • Планування. Нерідко в квартирах – прохідні кімнати. Природно, нікому не захочеться, щоб в його особистий простір постійно вторгалися інші мешканці.

Ідеалом є випадок, при якому число окремих кімнат – не менше, ніж кількість власників. Тоді кожному з них виділяється по кімнаті, а місця загального користування продовжують бути спільними. В цьому випадку виходить комунальна квартира.

Але якщо квартира знаходиться в частковій власності і в неї не виходить виділити кожному мешканцеві по кімнаті, наприклад, у випадку з однушкой, то найкраще одному власнику викупити частку іншої. Зазвичай той, кому належить велика частка, викуповує меншу.

Але можуть встановлюватися й інші варіанти викупу. Також власники можуть домовитися, наприклад, про те, щоб використовувати квартиру періодично.

Тоді у встановлений період там мешкає один з них, який потім їде і на певний проміжок часу в квартиру вселяється інший власник.

Як визначити відповідний порядок?

При визначенні порядку користування квартирою в частковій власності повинні дотримуватися правила, які мешканці встановлюють собі і між собою. Вони можуть бути сталими або встановленими.

Читайте также:  Заява про ухвалення додаткового рішення

Перший варіант має місце тоді, коли між власниками склався певний уклад як експлуатації кімнат, так і загальних приміщень (кухні, ванної, санвузла, коридора). У цьому випадку даний порядок всіх влаштовує, і ніхто не хоче нічого міняти.

Дивіться також:  Що означає Verified by Visa?

Складніше йде справа у випадках, при яких у власників одне до одного є претензії. Тоді потрібно постаратися вирішувати питання шляхом переговорів. Якщо не виходить ні про що домовитися, то доводиться звертатися до суду.

Визначення порядку користування квартирою в частковій власності означає, що кожному з власників належить певна кімната або її частина, в основному пропорційно їх частки власності. Також обумовлюються правила користування кухнею, ванною та іншими місцями загального користування.

Безумовно, краще всього буває у разі виділу частки кожного з власників квартири в натурі або викупу частки. Але це не завжди є можливим. Часом при виділі необхідно провести перепланування.

У випадку з будинком вирішити питання набагато простіше, ніж з квартирою, коли це зробити буває майже неможливо. Крім того, далеко не завжди у власників є гроші, щоб викупити свою частку.

Тому їм доводиться домовлятися про такому порядку, який влаштує всіх.

Є 2 варіанти виділення частки в натурі в квартирі. Це:

  • Досягнення добровільного угоди.
  • Вирішення питання через судовий орган.

Набагато краще домовитися один з одним самостійно, так як це сприяє збереженню добрих відносин між мешканцями. Також це займе набагато менше часу, ніж розгляд у суді. В цьому випадку мешканці самі вирішують, яке приміщення кому дістанеться і як будуть використовуватися приміщення загального користування. Досягнуті домовленості закріплюються шляхом укладення угоди у письмовому вигляді.

Якщо не вийде домовитися, то сторонам нічого не залишається, окрім як звернутися до суду. Але і в цьому випадку потрібно дотримуватися порядок, при якому слід дотримуватися досудового врегулювання спору.

З цією метою потрібно звернутися до інших власникам з пропозицією укласти угоду. Краще документ направити рекомендованим листом через пошту. Допускається передати його особисто, але адресат повинен розписатися про факт отримання.

Це є доказом спроби вирішення питання мирним шляхом.

Угода обов’язково завіряти у нотаріуса. Можна навіть обмежитися усними домовленостями. Однак якщо хтось із сторін порушить досягнуті домовленості, то довести це буде дуже важко. Крім цього, сторони можуть домовитися про продаж квартири в частковій власності.

Укладення угоди

Якщо власники вже проживають разом якийсь час, визначений порядок використання приміщень вже склався і претензій один до одного немає, то це говорить про досягнення усних домовленостей.

Але для того, щоб підстрахувати себе на майбутнє, наприклад, якщо хтось вирішить змінити усталений уклад, варто укласти угоду письмово.

З цією метою в тексті прописуються умови про те, яким приміщенням користуватиметься кожен мешканець і як будуть використовуватися загальні приміщення.

Документ набуде чинності після того, як кожен з мешканців поставить свій підпис на угоді. Також можливо звернутися до нотаріуса. Тоді документ отримає ще більший «вагу». Але в житті подібні угоди, на жаль, укладаються рідко. При наявності світу в цьому просто не виникає необхідності, а при наявності взаємних докорів і претензій домовитися сторони, як правило, не можуть і звертаються в суд.

Якщо вирішено продати квартиру або викупити її частина, укладається договір купівлі-продажу частки в квартирі. Найчастіше при цьому виникають дебати з приводу вартості. Щоб уникнути суперечок, варто викликати оцінювача нерухомості, який встановить реальну ціну.

Визначення порядку через суд

Основна умова для встановлення відповідного порядку, це знаходження квартири у спільній частковій власності. Частка в кімнаті, комунальній квартирі і без того розділена. Там кожен з власників є одноосібним власником окремої кімнати або її частини. Тому до суду можна звертатися лише для визначення порядку експлуатації кухні, ванної та іншими подібними місцями.

Інша умова полягає в тому, що позов має право подати тільки власник частки квартири. Таким чином, навіть якщо громадянин зареєстрований в квартирі, але юридично не є співвласником, то він не вправі звертатися до суду.

Алгоритм дій

Заявник, що подає позовну заяву до суду про розпорядження майном, що перебуває в частковій власності, повинен дотримуватися певного порядку дій, зокрема:

  • Зробити спробу мирного врегулювання спору шляхом звернення до іншій стороні або сторонам з пропозицією про вихід зі сформованої ситуації, в тому числі, і шляхом укладення договору купівлі-продажу частки в квартирі.
  • Якщо це не допомогло, можна починати готуватися до суду. З цією метою потрібно зібрати необхідні документи.
  • Далі складається позов. Краще з цим проханням звернутися до досвідченого юриста, так як помилки в складанні цього документа чреваті відмовою в прийнятті заяви до розгляду або призведуть до затягування судового процесу.
  • Взяти участь у судовому засіданні. Процес може тривати не один місяць. Тому при відсутності часу відвідувати засідання, це право можна також доручити юристу.
  • Оскаржити рішення суду. Це робиться в тому разі, якщо воно не влаштувало бік.
  • Отримати рішення суду і виконавчий лист на руки. Іноді відповідачі не бажають виконувати прийняте рішення. Тоді позивачеві слід звернутися в службу приставів. Головний документ, за яким діють ці фахівці, – виконавчий лист. На його підставі вони відкривають провадження у справі, і змушують відповідача виконати рішення суду.
  • Документи

    Разом з позовом суду слід подати такі документи:

    • Кілька примірників позовної заяви (один для суду, інших учасників процесу і один – для себе).
    • Копія посвідчення особи.
    • Виписка з ЕГРН.
    • Документ, що підтверджує право спільної часткової власності на квартиру.
    • Документи, що підтверджують спробу мирного врегулювання спору.
    • Технічний паспорт на нерухомість.
    • Квитанція з оплаченою держмитом.

    Якщо в майбутньому передбачається продати частку, але позивач бажає спершу оформити порядок користування, йому знадобиться документ від оцінювача нерухомості.

    Терміни

    Період розгляду заяви залежить від безлічі чинників, зокрема:

    • Явка учасників на засідання.
    • Позиція відповідної сторони.
    • Наявність необхідних документів.
    • Інші моменти.

    Так чи інакше, судовий процес триває, як мінімум, 2 місяці.

    Вартість

    Згідно ст. 333.19 Податкового кодексу величина державного мита за даним спором становить 300 руб. Необхідна сума зросте, якщо позивач забажає звернутися до адвоката. Так, складання заяви може коштувати від 1 до 3 тис. руб. Окремо потрібно заплатити за представлення інтересів позивача юристом.

    Позовну заяву

    Законом не встановлена форма позову. У той же час до його складання пред’являються жорсткі вимоги, які викладені в ст. 131 ЦПК РФ. Зокрема, в ньому має міститися наступна інформація:

    • Назва суду.
    • Особисті дані сторін.
    • Найменування документа.
    • Підстави появи права власності на частку в приміщенні.
    • Розміри часток.
    • Опис приміщення із зазначенням кількості кімнат, їх розташування, описом, площею підсобних приміщень та іншого.
    • Суть спору.
    • Вказівка на спроби досудового врегулювання.
    • Позовні вимоги.
    • Список доданих документів.
    • Дата і підпис.

    Правова база

    При розгляді таких позовів суди керуються наступними положеннями:

    • Ст.35 Головного закону країни (Конституції).
    • Ст.247 ГК РФ.
    • Ст.307 ГК РФ.
    • Ст.3 ЖК РФ.
    • Ст.30 ЖК РФ.

    Також рішення суду залежить від конкретних обставин справи.

    Приклад з судової практики: вторгнення на чужу територію

    Громадянин Микола Петров є власником частки в квартирі. Крім нього, в ній проживає ще два співвласника. Вони без дозволу періодично заходять в кімнату Миколая. При цьому відмовляються укладати будь-які угоди. Петров подав позовну заяву з вимогою встановити відповідний порядок примусово.

    Так як раніше Микола робив спроби щодо укладення угоди, суд розглянув справу та виніс рішення на користь позивача. Виділена кімната є його особистою власністю, і ніхто не має права заходити в неї, так само як і Микола не може заходити без запрошення в приміщення, що належать іншим мешканцям. На місця спільного користування ніяких обмежень не накладається.

    Приклад з судової практики: «гра на нервах»

    Якщо одному з подружжя не потрібна кімната, так як у нього є інше житло, де він і живе, але він подав заяву лише для того, щоб полоскотати нерви іншій стороні, суд навряд чи ухвалить рішення на користь позивача. Таким чином, якщо один з подружжя не живе в квартирі, то інший має право зайняти кімнату, володіє кращими характеристиками.

    Наприклад, після розлучення Наталія Петрова залишилася проживати в двокімнатній квартирі, яка була придбана разом з колишнім чоловіком Миколою. Останній переїхала в однокімнатну квартиру, куплену ним до вступу в шлюб. Одна з двох кімнат спільної квартири є прохідною, а інша має велику площу в порівнянні з першою. Виходить, що кімнати є явно нерівноцінними.

    Тим не менш, Микола, який переїхав у свою однушку, подав заяву в суд з вимогою про те, щоб в його розпорядженні залишалася кімната більшого розміру. У той же час він не бажав продавати свою частку, а також не проживав в спірній квартирі. До суду подала колишня дружина Миколи, Наталія Петрова. Вона просила суд визначити її проживання в зручній великій кімнаті.

    Читайте также:  Возврат долгов - адвокат по взысканию задолженности

    Суд задовольнив вимоги позивача.

    Приклад з судової практики: проживання з дочкою

    Подружжя Світлана і Олександр Іванови придбали двокімнатну квартиру, площа якої дорівнює 60 квадратних метрів. У період сімейного життя у них народилася дочка. Подружжя прийняли рішення про розірвання шлюбу, після чого кожному з них дісталася окрема кімната. Роз’їхатися у них не вийшло, так як продати частку в квартирі неповнолітньої дитини, колишній чоловік не погоджувався

    Олександр зайняв велику кімнату, площа якої становить 20 кв. м. При цьому Світлані з дочкою довелося тулитися в невеликій кімнатці. Прохання Світлани про те, щоб помінятися кімнатами, на Олександра не діяли.

    У зв’язку з цим Світлані довелося звертатися до суду з вимогою передати їй у користування кімнату 20 кв. м, де розташувався колишній чоловік.

    Суд, зрозуміло, став на бік позивача і зобов’язав Олександра передати велику кімнату в користування Світлани з дочкою.

    Виділення частки

    Якщо питання вирішується через суд, то потрібно бути готовим до великих труднощів. Набагато простіше виділення частки здійснюється у випадку з приватним будинком.

    Особливі складності виникають при маленькій площі приміщення, але великій кількості власників. Виділення частки в натурі пов’язане з різними проблемами. При розгляді справи суд виходить із конкретних обставин.

    Зокрема, враховуються такі фактори, як:

    • Вік.
    • Наявність дитини або його/їх відсутність.
    • Професійна діяльність учасників процесу.
    • Інвалідність.
    • Інші фактори.

    Так чи інакше, при вирішенні питання про те, як оформити частку в квартирі у власність, відповідь буде однозначною: звернення до суду.

    Якщо квартира муніципальна

    У чинному законодавстві немає норм про порядок використання муніципального житла наймачами. Порядок, про який йшлося раніше, поширюється тільки на те житло, яке належить фізичним особам на праві власності. Вимога про передачу в користування конкретних приміщень в муніципальній квартирі можливо лише при зміні договору соцнайма.

    Відповідно до ч. 2 ст. 69 ЖК РФ, наймачі такого житла рівні щодо прав і обов’язків. Тому кожна з цих осіб користується житловим приміщенням на рівних правах. У зв’язку з цим визначити порядок користування приміщення не представляється можливим.

    Якщо мешканці не можуть домовитися, то вихід з цієї ситуації один: оформити квартиру в приватну власність. Іноді мешканці задаються питанням про те, чи можна приватизувати частку в квартирі. Таке запитання – некоректне. В муніципальному житлі немає ніяких часток.

    Вони з’являться тільки тоді, коли квартира буде належати мешканцям по праву приватної власності. Тому відповідь на нього – ні.

    Висновок

    Якщо мешканці знаходяться в добросусідських відносинах, визначення для них порядку користування приміщенням, прийняття рішення про продаж квартири в частковій власності не представляє труднощів. Але при натягнутих відносинах – все по-іншому. Часто вони вирішуються тільки в судовому порядку.

    Подібні судові розгляди, як правило, даються сторонам нелегко. Для цього необхідно обзавестися достатньою доказовою базою, спиратися на практику, що склалася, знати процесуальні норми.

    Тому оптимальним варіантом у цьому випадку є звернення до досвідченого юриста, який зробить все для того, щоб відстояти права звернулася сторони у відповідності з законом.

    Як власникам однієї квартири розділити особові рахунки за сплату комунальних послуг — LDN

    Квартира перебуває у власності двох людей. Однак сплачує комунальні рахунки лише один – інший платити відмовляється. Сплачувати за обох сумлінний власник житла не зобов’язаний – особові рахунки за сплату «комуналки» можна розділити через суд. Як це зробити, пояснюють юристи Слов’янського офісу Мережі правового розвитку.

    До Офісу при громадській організації «Агенція демократичного розвитку Донбасу» звернулася мешканка Слов’янська Тетяна Петрусенко*. Пояснила, що є власницею ½ частини квартири, в якій мешкає.

    Власником іншої половини житла є її брат, який у квартирі не мешкає, оскільки з 2001 року живе в місті Маріуполь. Жінка уточнила: брат жодного разу не сплачував комунальних платежів за утримання квартири та за послуги з вивезення відходів – він взагалі відмовляється їх сплачувати.

    Відтак цікавилася, чи може вона розділити особові рахунки за сплату комунальних послуг.

    Роз’яснення подає юристка Офісу Лілія Олексенко.

    Відповідно до частини 1 статті 316, частини 1,2 статті 317 Цивільного кодексу України, право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

    На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
    Згідно ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
    Згідно ч. 1, 2 ст.

    355 Цивільного кодексу України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
    Згідно ч. 1 ст.

    356 Цивільного кодексу України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Статтею 358 Цивільного кодексу України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

    Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
    Відповідно до вимог ч. 1 ст. 364 Цивільного кодексу України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

    Пленум Верховного Суду України у пункті 14 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз’яснив, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

    Стаття 360 Цивільного кодексу України передбачає, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов’язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов’язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов’язаннями, пов’язаними із спільним майном.

    Статтею 179 Житлового кодексу України передбачено, що користування будинками державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов’язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються КМУ.

    Встановлення порядку спільного користування квартирою

    • Судова практика Верховного суду щодо особливостей встановлення порядку спільного користування квартирою
    • 12 грудня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 639/2184/16-ц, провадження № 61-15936св18 (ЄДРСРУ № 86310018) досліджував питання щодо особливостей встановлення порядку спільного користування квартирою.
    • Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
    • Частиною першою статті 355 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
    • Згідно із частиною першою статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
    • Частиною першою статті 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
    • Відповідно до частини першої статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності.
    • Згідно із частиною першої статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

    Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (ст. 358 ЦК України).

    Відповідно до пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду від 25 грудня 1995 (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 1998) № 15 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» квартира, яка є спільною сумісною чи спільною часткою власності, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або ті, які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщенням квартири, якщо про це заявлено позов.

    Читайте также:  Стягнення боргу на суму 9,2 млн. грн на користь агрохолдингу

    Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

    Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

    У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

    Ця норма свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

    При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

    А тому доводи сторони про те, що остання не має права користування приміщеннями облаштованими під кухню та санвузол, оскільки вони є частиною приватизованої загальної площі, яка входить до складу частини від загальної площі квартири і належить іншій особі на праві приватної власності є необґрунтованими з огляду на те, що кожен із співвласників спірної квартири має право на частку у праві власності на майно (ідеальну частку) в цілому і частка кожного співвласника не є вираженою в натурі. Отже, встановити, що приміщеннями (кухня, санвузол) приватизовані та належать виключно однією із сторін неможливо.

    У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим.

    Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року № 6-1500цс15 та до подібних правових висновків дійшов верховний Суд у постанові   від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16-ц, провадження № 61-24395св18.

     Адвокат Морозов

    Українське сімейне право — Ромовська 3.В. — Визначення порядку користування

    Реальний поділ квартири між подружжям здійснюється, як правило, набагато складніше, ніж поділ будинку.

    Це пов'язується часто з невеликим її розміром, неможливістю переобладнання, перепланування квартири чи прибудови до неї.

    Тому, якщо подальше спільне життя стало неможливим, способом розв'язання проблеми можна буде продаж квартири чи її обмін на два помешкання меншого розміру.

    Визначення порядку користування

    Способом залагодженням конфлікту між подружжям може бути визначення порядку користування житловим будинком або квартирою.

    Договір про порядок користування спільним житлом, навіть посвідчений нотаріусом, не припиняє права спільної сумісної власності.

    Тому, якщо, наприклад, у результаті пожежі згорить та частина будинку, яка була виділена у користування дружині, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя залишається його уціліла частина.

    Виплата грошової компенсації одному із подружжя за належну йому частку у спільному майні часто може бути єдиним способом виходу із складної ситуації. При цьому можливість компенсації може стосуватися не лише спільної сумісної власності подружжя, а й їхньої спільної часткової власності.

    Грошова компенсація

    У частині 4 ст. 71 СК сформульовано загальне правило про можливість припинення права власності взамін на одержання грошової компенсації лише за взаємною домовленістю подружжя.

    Це значить, що не можна примушувати до виплати чи до одержання компенсації одного з подружжя. Поряд із цим у цій же нормі міститься застереження про можливість присудження одному з подружжя грошової компенсації помимо його волі.

    Підстави для цього визначені у ст. 365 ЦК, якщо:

    • 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
    • 2) річ є неподільною;
    • 3) спільне володіння і користування майном є неможливим;
    • 4) припинення права на частку не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
    • Чи у кожному випадку для задоволення позову про присудження грошової компенсації одному з подружжя за його частку у спільному майні мають існувати усі ці обставини одночасно?

    На мій погляд, відповідь на це запитання має бути ствердною. Розмір грошової компенсації має визначатися за ринковими цінами, що існують у момент вирішення спору.

    Гарантією прав того з подружжя, частка якого у спільному майні припиняється, є попереднє внесення відповідної грошової суми на депозит суду другим із подружжя. На необхідність перевірки судами виконання цієї вимоги наголосив Пленум Верховного Суду України у Постанові від 21 грудня 2007 р.

    Забезпечення позову про поділ

    Відповідно до статті 153 ЦПК, позивач може звернутися до суду з заявою про забезпечення позову про поділ майна. Таку заяву суд розглядає у день її надходження, без повідомлення відповідача.

    Ж. звернулася до суду з позовною заявою про поділ майна, придбаного у шлюбі. До складу цього майна входить приватизована квартира, вкладу банку, внесений на особистий рахунок відповідача, а також три легкових автомобілі, зареєстровані на відповідача.

    У судовому засіданні Ж. заявила, що її колишній чоловік може продати автомобілі, «зняти» усю суму вкладу, якщо дізнається про подання нею позову про поділ майна.

    Суд наклав арешт на грошовий вклад у банку, заборонив відповідачеві укладати будь-які договори щодо автомобілів і видавати щодо них довіреності. Суд не застосував забезпечувального заходу щодо приватизованої квартири, оскільки відповідач за законом не може розпорядитися своєю часткою до визначення її в натурі.

    К. уклала з будівельною компанією інвестиційний договір, згідно з яким остання має передати замовникові у власність квартиру в побудованому нею будинку. Договір було виконано. Оскільки К.

    перебувала у шлюбі з Г., то квартира стала фактично власністю подружжя. К. Та Г.

    у цій квартирі проживали протягом кількох років, доводячи її до ладу, хоча їх право власності на квартиру не було належним чином зареєстровано.

    У зв'язку із ускладненням відносин Г., скориставшись відсутністю К» виніс із квартири усі її речі, змінив замки, чим позбавив К. права користуватися житлом. К.

    звернулася до суду з позовом про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, оскільки без її відома відбулася заміна сторони у договорі: замовником було зазначено батька чоловіка. Попередні документи, відповідно до яких замовником була К.

    , зникли, за винятком одного, який засвідчив, що саме вона була стороною у договорі. Після декількох судових засідань К. подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом її вселення у квартиру. Суд Галицького району м. Львова цю заяву задовольнив, зазначивши у своїй ухвалі: «Вселити К.

    тимчасово, до вирішення справи по суті». Адвокати відповідача вчинили лемент: «нечувано, незаконно «. І полетіли петиції до прокуратури, до Верховного Суду, до Вищої Ради юстиції з вимогою приборкати і покарати суддю за «явно незаконне рішення «.

    Ухвала у цій справі Галицького районного суду м. Львова та ухвала Судової палати у цивільних справах Львівського апеляційного суду, якою апеляційна скарга була залишена без задоволення, стануть, я впевнена у цьому, хрестоматійними.

    Насамперед слід зазначити, що, згідно із частиною 3 ст.

    151 ЦПК, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи; підставою для забезпечення позову є висновок суду про те, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

    Такий висновок суду має, звичайно, значну питому вагу ймовірності, адже, по-перше, ще невідомо, чи задовольнить суд позовну вимогу позивача. А по-друге, не можна стовідсотково стверджувати, що відповідач у разі задоволення позову чинитиме перешкоди виконанню рішення суду.

    З цього випливає, що ухвала суду про забезпечення позову — це реакція на випередження, на унеможливлення того, що гіпотетично може настати.

    Ухвала суду про забезпечення вимоги К. — це така ж реакція суду на можливе невиконання Г. можливого рішення суду про задоволення позову К.

    Грошова компенсаціяЗабезпечення позову про поділНі — самоуправству одного з подружжяПраво на виділ із спільно майнаПраво на поділ і позовна давністьЗастосування набувальної давностіГЛАВА 6. Право дружини і чоловіка на утримання1. Сторінки історії2. Загальні підстави виникнення права на утримання»Аліменти» і «утримання»

    Ссылка на основную публикацию