Позовна заява про визначення розміру часток у приватній спільній сумісній власності

Новини

Останні події, новини зі світу юриспруденції, інформаційні статті

Фабула судового акта: Рішення у справі, що пропонується увазі читачів, можна вважати певним посібником у вирішенні достатньо поширеної життєвої ситуації. Йдеться про встановлення судом факту проживання однією сім’єю, і, як наслідок, – визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що позивачка з 14 лютого 2007 року по 04 січня 2016 року проживала однією сім’єю без реєстрації шлюбу з чоловіком.

У цей період, за спільні кошти, вони придбали автомобіль Renault Kangoo, право власності на який було зареєстровано саме за чоловіком, який помер.

Між тим, його спадкоємці за законом заперечують  право власності позивачки на 1/2 частини зазначеного автомобіля.

Колегія суддів Касаційного цивільного суду погодилась с висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що вказані особи проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу, оскільки у цей період спільно проживали, вели спільний побут та мали взаємні права та обов’язки притаманні подружжю.

 Суд зазначив, що позивачка надала суду належні і допустимі докази на підтвердження проживання однією сім’єю, наявності  спільного побуту, спільних друзів, спільного відпочинку, спілкування подружжя з батьками і дітьми чоловіка від першого шлюбу, придбання ними майна, що було підтверджено, зокрема, показаннями декількох свідків.

Відповідно до статті 3 СК України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

  • Отже, проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов’язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
  • Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім’єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов’язків.
  • Принагідно зазначити, що далеко не завжди суди задовольняють подібні позови.
  • Так в ухвалі від 12 жовтня 2016 року у справі № 396/1549/15-ц суд касаційної інстанції зазначив, що передача коштів продавцеві будинку здійснювалася сторонами разом, однак це жодним чином не може свідчити про те, що будинок придбано за спільні кошти, оскільки жодного факту та доказу апеляційним судом не встановлено, а матеріали справи таких доказів не містять.

В ухвалі від 31 серпня 2016 року у справі № 521/20202/13-ц суд касаційної інстанції, залишаючи рішення суду апеляційної інстанції про відмову у позові без змін, зазначив, що суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім’єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці. Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

В ухвалі від 1 березня 2017 року у справі № 369/3920/15-ц суд касаційної інстанції зазначив, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Аналізуйте судовий акт: Недобросовісність – обов’язкова підстава для визнання недійсним договору щодо спільного майна укладеного одним з подружжя без згоди іншого (ВСУ у справі за № 6-533цс16 від 30 березня 2016р.)

ВС/КЦС: У випадку коли встановлено, що один з подружжя здійснив відчуження спільного майна проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім’ї чи не на її потреби, таке майно враховується при поділі. (ВС/КЦС, справа № 726/2165/15-ц, 21.03.18)

Спільна сумісна власність на земельну ділянку

Спільна сумісна власність полягає в тому, що її учасники не мають наперед визначених часток. Всі співвласники спільної сумісної власності мають рівні права щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою.

Частина 1 статті 89 Земельного кодексу України передбачає, що земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. Під категорією громадян слід розуміти не лише громадян України, а також громадян інших держав та осіб без громадянства.

Суб´єкти права власності

До осіб, між якими може виникнути спільна сумісна власність на земельну ділянку, віднесено:

Відповідно до ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договорам або законом.

В силу ст.

60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зокрема, ч. 4 ст. 368 Цивільного кодексу України передбачає, що у спільній сумісній власності перебуває майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім´ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі/

Об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 Сімейного кодексу України).

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (ст. 65 Сімейного кодексу України).

Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном (ч. 1 ст. 67 Сімейного кодексу України).

При цьому, договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки (ч. 2 ст. 64 Сімейного кодексу України).

Положення сімейного законодавства, що встановлюють режим спільної власності на майно, набуте під час шлюбу (ст. 61 Сімейного кодексу України), не передбачають поширення режиму спільної сумісної власності подружжя на земельні ділянки, приватизовані одним з подружжя (виключенно). Відповідно до ст.

57 Сімейного кодексу України земельні ділянки, набуті у власність у порядку приватизації, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, незважаючи на факт набуття такого права під час шлюбу. Логіка викладеного правила зумовлена тим, що зі змісту спеціальних положень земельного законодавства (ст. 116, 121 та ін.

Земельного кодексу України) однозначно вбачається особистий характер права на приватизацію.

  • члени фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними

Виходячи зі ст. 118 Земельного кодексу України та ст.

7 Закону України “Про фермерське господарство” земельні ділянки для ведення фермерського господарства надаються членам фермерського господарства у їх особисту приватну власність кожній окремій особі.

А тому положення про те, що земельні ділянки перебувають у спільній сумісній власності членів фермерського господарства по суті не має застосування.

  • співвласники жилого будинку

Слід звернути увагу, що чинним законодавством, крім можливості виникнення права спільної сумісної власності співвласників жилого будинку, також передбачено можливість виникнення спільної часткової власності. Так, ч. 4 ст.

120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

  • співвласників багатоквартирного будинку

Статтею 42 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

У разі знищення (руйнування) багатоквартирного будинку майнові права на земельну ділянку, на якій розташовано такий будинок, а також належні до нього будівлі, споруди та прибудинкова територія, зберігаються за співвласниками багатоквартирного будинку.

Умови здійснення права спільної сумісної власності врегульовано Законом України “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку” від 14.05.2015 № 417-VIII.

Читайте также:  ДТП, що робити? (покрокова інструкція)

Правовий режим

Відповідно до частини 3 статті 89 Земельного кодексу України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.

Статтею 369 Цивільного кодексу України визначено, що володіння та користування здійснюється співвласниками спільно (ч. 1), а розпорядження — за спільною згодою (ч. 2).

У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Положення щодо здійснення права спільної сумісної власності подружжя передбачені ст. 63 Сімейного кодексу України. Зокрема: “Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

  • Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом.
  • Виділення частки
  • Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

При цьому, у разі бажання поділу земельної ділянки з виділенням частки в натурі, повинна бути фактична можливість такого поділу. Досить часто існують ситуації, за яких не можливо розподілити земельну ділянку, що знаходиться у спільній сумісній власності. І насамперед це стосується земельних ділянок, що знаходяться у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку.

Більш детальне регулювання відповідних правовідносин передбачене ст. 370-372 Цивільного кодексу України, які також виходять із рівності часток у праві спільної сумісної власності.

В той же час, необхідно враховувати, що в силу ч. 2 ст. 372 Цивільного кодексу України за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Розгляд заяв в судовому порядку

Спори пов´язані із земельними відносинами розглядаються в позовному провадженні.

При застосуванні наведених норм важливе значення мають рекомендації Пленуму Верховного Суду України, викладені у Постанові від 16.04.2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ». Слід особливо відзначити позицію, викладену в абз. 3 п.

21 Постанови, за якою «якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої».

При зверненні до суду необхідно сплачувати судовий збір у розмірі, визначеному Законом України “Про судовий збір”, окрім випадків коли особи звільнені від сплати судового збору. Розміри ставок судового збору доступні на сайті Судової влади України.

Отримати консультацію з правових питань можна у Першому миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: м. Миколаїв, вул..

Образцова, 4а/2, (0512) – 47-20-90, 47-20-91 або у відділі Очаківське бюро правової допомоги Першого миколаївського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: м.

Очаків, вул. Торгова, 44, (05154)– 2-52-37.

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

Договір (позовна заява) про виділ частки в натурі у суспільній сумісній власності (зразок)

Справи про розділ спільної власності досить поширені. Іноді це питання вирішуються в суді, в деяких випадках власники ділять квартиру, будинок або земельну ділянку шляхом укладення договору. Але перед тим як провести виділ частки в натурі, треба визначити, яка частина належить кожному з учасників. Зробити це можна, уклавши договір про визначення часток.

Ми розповімо, в яких випадках укладається зазначена угода та які вимоги пред’являються до документа. Зразки договору та позовної заяви про визначення часток у спільній власності представлені нижче.

Судова процедура тривала і відбувається, здебільшого, якщо існує спір між сторонами про розміри частин у спільній власності. З цієї причини більш відповідний варіант – досягти взаєморозуміння і добровільно укласти договір, яким визначити, кому що належить.

Якщо власником житлі є неповнолітня дитина, або один із співвласників проти, визначення часток здійснюється у суді.

Виділ частки в натурі або поділ всього майна?

Виділення часток або поділ може відбуватися через:

  • приватизацію;
  • спадкування;
  • розірвання шлюбу.

Виділення передбачає визначення частки одного або декількох власників у житловому будинку, приміщенні, земельній ділянці, при цьому право власності інших учасників не втрачається.

При розділі майна спільна власність припиняється і виникає приватна власність кожної із сторін на виділену частку.

Виділення або розділ не допускаються, якщо у складі нерухомого майна є самовільно збудовані або переплановані об’єкти. Питання розділу можуть бути розглянуто тільки після оформлення права власності.

Ідеальні і реальні частки

За законом кожен з подружжя має право на половину житлового приміщення. В юридичній практиці це називається «ідеальні частки». Існує також поняття «реальні частки»: сторони укладають угоду, яка закріплює право кожного розпоряджатися (а іноді і користуватися) однією з кімнат.

Читайте також:  Поділ земельної ділянки між співвласниками (зразок)

Від ідеальної частки може відійти навіть суд і визначити частку одного з подружжя більше, ніж другого. Це трапляється, якщо, наприклад, в процесі подружнього життя чоловік вклав власні кошти і провів поліпшення об’єкта нерухомості. Або якщо після розірвання шлюбу діти залишаються з матір’ю.

Як правило, після визначення часток власник оформляє договір про виділення в натурі та свідоцтво про право власності.

Для чого потрібен виділ частки в натурі?

Виділ дозволяє власнику використовувати частину приміщення або земельної ділянки на свій розсуд:

  • продати;
  • здати в оренду;
  • зробити об’єктом застави;
  • оформити кредит;
  • провести реконструкцію або капітальний ремонт і таке інше.

Найчастіше необхідність у визначенні часток відбувається через розлучення. Подружжя, перебуваючи у шлюбі, придбало об’єкт нерухомості і володіло на праві спільної власності. При розірванні шлюбу кожен вирішив виділити частину і особисто розпорядитися нею.

Предметом угоди може бути все подружнє майно або конкретна його частина, наприклад, тільки квартира. Також можна укласти кілька договорів на окремий вид майна (автомобіль, земельну ділянку, будинок).

Вимоги до угоди

Законодавець визначив істотні умови, при порушенні яких документ визнається недійсним:

  • дані та реквізити сторін повинні бути повними;
  • предмет угоди повинен чітко визначатися;
  • угода повинна містити інформацію про існуючі частки кожного власника та їх розмір після визначення;
  • повинна містити посилання на документи, що встановлюють право власності на об’єкт (договір купівлі, свідоцтво про право на спадщину або на право власності).

Крім цього, в угоді відзначають додаткові умови:

  • відсутність матеріальних претензій;
  • порядок внесення змін у документ;
  • порядок користування майном, що залишився у спільній власності;
  • відсутність можливості відмовитися від виконання зобов’язань в односторонньому порядку;
  • відсутність обтяження на об’єкт нерухомості;
  • обмеження терміну на реєстрацію змін.

Добровільний виділ частки (в тому числі і в натурі) можливий тільки за згодою всіх власників. Угода має бути підписана всіма учасниками та нотаріально посвідчена.
Зразок позовної заяви про визначення часток
Зразок договору про визначення частки у квартирі
Зверніть увагу!

  • У зв’язку з частими змінами в законодавстві інформація може стати неактуальною швидше, ніж ми встигаємо її оновлювати на сайті.
  • Всі випадки індивідуальні і залежать від багатьох факторів.
  • Для вас працюють безкоштовні експерти-консультанти! Розкажіть про вашу проблему і ми допоможемо її вирішити! Задайте питання прямо зараз!

Договори про визначення часток у праві власності, про зміну розміру часток у праві власності. необхідність реєстрації права власності

  • Цивільний кодекс України
  • Стаття 355. Поняття і види права спільної власності
  • Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
  • Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
  • Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.
  • Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
  • Стаття 356. Право спільної часткової власності
  • Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю
  • Стаття 357. Визначення часток у праві спільної часткової власності
  • Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом
  • У разі якщо співвласники, яким майно належить на праві спільної сумісної власності, мають намір визначити свої частки у праві власності на нерухоме майно, вони укладають договір про визначення часток у праві власності.
  • Якщо частки співвласників, яким майно належить на праві спільної часткової власності, визначені невірно (в результаті їх суми не виходить одиниця), вони можуть уточнити розміри своїх часток у праві власності на нерухоме майно договором про зміну розміру часток.
Читайте также:  Аліменти на дитину у 2022 році: процедура, розмір, стягнення (зразки ЗАЯВ)

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно — офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ч. 2 п. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Договори про визначення часток, про зміну розміру часток не є підставами для виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно. Слід зазначити, що такий підхід є дуже спірним. Існують такі точки зору.

Вказані договори є нотаріальною дією з майном. Термін «нотаріальна дія з нерухомим майном» визначено в абз. 2 ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень».

І якщо тлумачити його широко, то під нього підпадають навіть довіреності на відчуження майна тощо.

Вважаємо, що під нотаріальною дією з нерухомим майном слід розуміти нотаріальні дії, внаслідок яких здійснюється виникнення, перехід або припинення речових прав та їх обтяжень. І тут актуальною стає така точка зору.

Договір про визначення часток, зміну розміру є підставою для виникнення, переходу або припинення права власності.

На нашу думку, це не так, оскільки внаслідок укладення договору визначення часток здійснюється фактично зміна виду спільної власності (але саме спільне право не припиняється, власники не змінюються).

Внаслідок укладення договору про зміну розміру часток здійснюється перерозподіл часток, але право спільної часткової власності не припиняється.

Тому в разі звернення осіб з проханням посвідчити один з таких договорів нотаріус тільки перевіряє правовстановлюючий документ на об’єкт нерухомого майна, встановлює особи співвласників та їх дійсні наміри.

Рекомендується, звісно, здійснити попередні перевірки за даними ДРРП щодо об’єкта нерухомого майна, аби забезпечити безспірність нотаріальної дії.

Якщо немає ніяких перешкод, нотаріус посвідчує вищевказані договори.

Слід зауважити, що відсутність державної реєстрації права власності у ДРРП не є підставою для відмови у посвідченні договорів про визначення часток, про зміну розміру часток за умови, що такі права дійсні, тобто зареєстровані за законодавством, що діяло до 2013 року. Тому, на нашу думку, попередня державна реєстрація права власності у ДРРП не обов’язкова.

Договір про визначення часток, зміну розміру часток є невід’ємною частиною правовстановлюючого документа.

При цьому нотаріус або підшиває один примірник такого договору до правовстановлюючого документа, або вчиняє на цьому документі службову відмітку щодо посвідчення договору про визначення, зміну розміру часток (п.п. 6.7 п. 6 глави 1 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Питання, чи може договір про визначення часток бути правовстановлюючим документом, залишається спірним.

На нашу думку, такий договір змінює режим права власності, що була набута на підставі іншого документа, в якому вказані всі співвласники.

Отже, договір про визначення часток є додатковим та невід’ємним від правовстановлюючого документа, що узгоджується з вищевказаними вимогами Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Після нотаріального посвідчення договорів про визначення часток, про зміну розміру часток нотаріус роз’яснює сторонам договору можливість державної реєстрації їх прав (змін у їх правах) в органі державної реєстрації прав за місцезнаходженням об’єкта нерухомого майна або у нотаріуса під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном.

Однак є точка зору, що нотаріус має право здійснити реєстрацію права власності з урахуванням змін, що стались.

Такий підхід пояснюється необхідністю захистити права співвласників, оскільки вони можуть не зареєструвати зміни, що стались з їх правами, згодом втратити свої примірники договору про визначення часток, про зміну розміру часток, а також свої примірники правовстановлюючого документа (з відміткою про посвідчення одного з вищевказаних договорів). При отриманні дубліката правовстановлюючого документа (без відповідної відмітки) співвласники (або один з них) можуть забути або навмисно стверджувати, що жодних змін з їх правами не сталось.

ЮЛІЯ ПЕТУТІНА отримати повну версію статті

←назад

визначення частки померлої у спільному сумісному майні

«__» вересня 2004 року померла ОСОБА_2, актовий запис про смерть №___, яка являється моєю, Особи_1, матір’ю, що підтверджується копією свідоцтва про народження.

Я, ОСОБА_1, являюся єдиним спадкоємцем першої черги після померлої ОСОБИ_2.

На підставі свідоцтва про право власності на житло № _________  від «__».

______1993 року, виданого   органом приватизації – Управлінням житлово-комунального господарства _____________ міської ради, згідно з розпорядженням №___ від «__» червня 1993 року на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБІ_2  та ОСОБІ_3  належить приватизована квартира за адресою: м. ________, вул. ___________, __, кв. __.

    Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим КП «________ БТІ»  в книзі 26п-110, підтверджується право приватної спільної сумісної власності на квартиру за ОСОБОЮ_2   та   ОСОБОЮ_3, частки не визначені.

Квартира 2-х кімнатна на 4 поверсі 5 поверхового житлового будинку, загальною площею 41,8 кв.м, житловою площею 27,72 кв.м. Загальна вартість квартири станом на 17.03.2005р.

становить  6349 гривень, а вартість 1/2 частки квартири відповідно — 3174 гривні 50 коп.

Для оформлення спадкових прав після смерті матері я, ОСОБА_1, звернувся до Першої _______ державної нотаріальної контори.

{smscoin_key}Постановою державного нотаріуса Першої _______ державної нотаріальної контори від «__» листопада 2007 року мені, ОСОБІ_1,  відмовлено у видачі  свідоцтва про право на спадщину після померлої матері, у зв'язку з тим, що не виділена (визначена) частка померлої у спільному майні.

Згідно п.224 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріус може видати свідоцтво про право власності на спадщину після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення (визначення) частки померлого в спільному майні.

Викладеним обставинам відповідають правовідносини, що випливають із ст.

370 ЦК України, де передбачається, що у разі виділу частки із майна, що є в спільній сумісній власності, частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду та правовідносини, що випливають з права на спадкування.

 Відповідно до положень ст.1226 ЦК України, суб’єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності  до її визначення та виділу в натурі.

Таким чином, оскільки при спадкуванні частки в майні, розмір якої не визначено, істотне значення має встановлення її розміру, що може бути зроблено також після відкриття спадщини, спадкоємець не позбавлений законом такого права, і його право на визначення частки померлого витікає з поняття спадкування, яке відповідно до ст. 1216 ЦК України, є перехід права та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Я, ОСОБА_1,  є сином померлої ОСОБИ_2  та відповідно до положень ст.1261 ЦК України, маю право на спадкування після смерті матері в першу чергу.

 На підставі зазначеного вище та керуючись ст.ст. 224-225, 355,356,370, 1216, 1226,1261 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 19, 20, 107, 108, 114 ЦПК України, —

ПРОШУ:

Ухвалити рішення, яким визначити за ОСОБОЮ_2 , померлою «__» вересня 2004 року 1/2 частку у спільному сумісному майні, а саме квартирі, яка знаходиться за адресою: м._________, вул. ____________, __, кв. __.

  • Додатки:
  • 1)    Квитанція про сплату держ. мита;
  • 2)    Квитанція про сплату ІТЗ;
  • 3)    Свідоцтво про народження Особи_1;
  • 4)    Свідоцтво про смерть Особи_2;
  • 5)    Свідоцтво про право власності на житло;
  • 6)    Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно;
  • 7)    Постанова державного нотаріуса;
  • 8)    Копії позовних заяв та додатків у кількості учасників

Дата                        Підпис

Поняття, ознаки та види права спільної власності. Спільна часткова власність. Спільна сумісна власність

Тема 18. Право спільної власності.

  1. Поняття, ознаки та види права спільної власності.
  2. Спільна часткова власність.
  3. Спільна сумісна власність.
  4. Відмінності між спільною частковою та спільною сумісною власністю.
  5. Припинення спільної власності.
  • 1. — Залежно від кількісного складу суб’єктів права власності воно поділяється на:
  • 1) особисте, що належить одній особі;
  • 2) спільне, що належить одночасно двом або більше особам.
  • — Об’єктами права спільної власності, як і права власності взагалі, можуть виступати як одна річ, так і сукупність речей, які у вузькому значенні називаються майном.
  • ^

Від поняття «право спільної власності» треба відрізняти поняття «спільна власність».

На відміну від права власності, спільна власність розглядається як правовідношення, що виникає між кількома особами з-приводу спільного володіння, користування та розпоряджання одним і тим же майном.

  1. ^ характеризується такими ознаками:
  2. 1) множинність його суб’єктів (цим воно відрізняється від права власності юридичної особи, де суб’єктом права власності виступає одна особа – юридична особа);
  3. 2) єдність його об’єкта (майна) (право власності суб’єктів спільної власності поширюється не на якусьь частину речі (майна), а на всю річ (майно) в цілому.
  4. 1) право спільної часткової власності із визначенням часток;
  5. 2) право спільної сумісної власності без визначення часток.

Пошкодження, знищення, або втрата якоїсь частини речі (майна), що є об’єктом права спільної власності, не припиняє її на боці жодного із співвласників.- Відповідно до ч.2 ст. 355 ЦК України розрізняється два види права спільної власності:

Читайте также:  Момент припинення шлюбу у разі його розірвання

2. — Спільна власність називається частковою, якщо кожному із співвласників належить частка. У спільній сумісній власності частки зазделегідь не визначені, вони можуть бути зафіксовані лише при поділі спільної власності чи виділі із неї.

— З приводу того у чому визначається частка співвласників при спільній частковій власності в теорії цивільного права склалося два підходи:

^

2. Частка у праві власності на майно (Ромовська З.В., Дзера О.В., Толстой Ю.К. ін).

  • Недоліки і переваги:
  • 2) друга – по-перше, вказхує на множинність суб’єктів, оскільки всім належить право власності на одне і те ж майно,
  • а по-друге, підкреслюється, що право кожного із співвласників не обмежується якоюсь конкретною частиною майна, а поширюється на все майно в цілому.

1) перша консрукція веде до заміни багатосуб’єктної власності на односуб’єктну;

— Оскілки частки визначаються не у майні, а у праві власності на майно – вони отримали назву «ідеальних часток». Разом з тим, незважаючи на їх ідеальний характер, частки є чітко визначеними.

— Частки у спільній часткові власності можуть визначатися двома способами: 1) у виді дробу 1/2, 1/5 і т.д.; 2) у виді відсотків 20%, 50% тощо.

^

Однак, це не означає, що вони не можуть бути різними. Так, відповідно до ч.2 ст. 357 ЦК України якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного із співвласників у придбання,(виготовлення, спорудження) майна.

— У ЦК України встановлено презумпцію «спільної часткової власності».

Відповідно до ч.4 ст. 355 ЦК України спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.- Правовому регулюванню відносин між учасниками спільної часткової власності присвячено безпосередньо ст.ст. 356-367 ЦК України, а якщо спільна власність виникає на підставі договору про спільну діяльність – ст. 1134 ЦК.- Не зважаючи на чітку визначеність часток у спільній частковій власності, її правовий режим враховує інтереси всіх співвласників. Зокрема: 1) володіння, користування та розпоряджання майном здійснюється за взаємною згодою усіх співвласників, а при відсутності такої згоди – спір може бути вирішений судом; 2) при визначенні порядку володіння, користування та розпоряджання спільним майном усі спввласники мають рівне право голосу незалежно від розміру їх часток; 3) за взаємною згодою співвласники можуть виділити із спільної власності частину майна у натурі (такий виділ не припиняє права спільної власності, оскільки відбувається в межах правового режиму спільної часткової власності і виділені частини не стають окремими (самостійними) об’єктами права власності); 4) кожен співвласник має право на відплатне чи безвідплатне відчуження іншій особі своєї частки.

Разом з тим, відчуження частки у спільній часткові йвласності здійснюється із дотриманням права переважної купівлі, зміст якого розкритий у ст. 362 ЦК України.

— У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна — протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця.

У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.

Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.

  • Право переважної купівлі не поширюється на договори дарування, довічного утримання (догляду), міни, виділу частки співвласнику у натурі (Дзера О.В., Пушкін О.А.);
  • Право переважної купівлі поширюється на договори міни, якщо частка обмінюється на речі визначені родовими ознаками і особа, яка має право переважної купівлі пропонує відчужувану річ того ж роду, в тій же кількості і ті є ї ж якості (Сергєєв А.П., Толстой Ю.К.).
  • Проблема утримання майна, що є у спільній власності (ст. 360 ЦК).

3. — Відповідно до ч.4 ст. 355 ЦК України спільна власність є сумісною, якщо вона встановлена законом або договором. — Законодавством України встановлено випадки виникнення спільної сумісної власності: 1) майно, набуте подружжям за час шлюбу є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 368 ЦК, ч.1 ст. 60 СК України); 2) майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім’ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4 ст. 368 ЦК); — Відповідно до ст. 3 СК України сім’ю складають особи, які: — спільно проживають; — пов’язані спільним побутом; — мають взаємні права та обов’язки. — Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. 3) квартира в багатоквартирному будинку, одноквартирний будинок, кімната в квартирі, де проживають два і більше наймачі, передані у спільну сумісну власність при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім’ї наймача (ст. 8 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду»).

  1. ^
  2. ^
  3. 1) за визначеністю часток (у спільній часткові власності частки кожного із співвласників заздалегідь визначені, у спільній сумісній власності – ні, вони вважаються рівними);
  4. ^ ( у спільній часткові власності доходи і витрати розподіляються між співвласниками пропорційно до розміру їх часток, а у спільній сумісній власності – по рівну);
  5. ^ ( у спільній часткові власності кожен із співвласників розпоряджається належною йому часткою, а у спільній сумісній – правом власності у повному обсязі);
  6. ^ (суб’єкти спільної часткової власності за своїми зобов’язаннями несуть часткову відповідальність, суб’єкти спільної сумісної – солідарну);

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

^ ( право спільної часткової власності виникає з будь-яких підстав, які не суперечать закону: спільне будівництво, спадкування, договірну про спільну діяльність ін., спільна сумісна власність виникає лише у випадках прямо передбачених законом, або договором).

5. — Поряд із загальними підставами припинення права власності, право спільної власності, може бути припинено із спеціальних підстав. Зокрема, шляхом: 1) виділу (спільна власність припиняється для того, чия частка виділяється);

  • 2) поділу (спільна власність припиняється для всіх співвласників);
  • 3) відшкодування вартості частки (спільна власність припиняється для того, кому відшкодовується вартість його частки).
  • І За підставою виділу або поділу:
  • 1. За домовленістю між співвласниками (договором);

— Види виділу та поділу.

2. За рішенням суду (у разі виникнення спору).

ІІ За ініціатором виділу або поділу:

1. З ініціативи іншого із співвласників;

2. З ініціативи третіх (сторонніх) осіб (наприклад, кредитора одного із співвласників).

— Кредитор може ставити питання про виділ частки співвласника у натурі лише у разі недостатності у цього співвласника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення.

  1. — У разі виділу або поділу майна, що є у спільній частковій власності, розмір майна, яке виділяється або підлягає поділу визначається пропорційно до розміру часток кожного із співвласників.
  2. — У разі виділу або поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними.
  3. — Інші співвласники можуть звернутися до суду з вимогою про припинення частки у спільному майні одного із співвласників з відшкодуванням її вартості за наявності таких умов:
  4. 5) позивач попередньо вніс вартість цієї частки на депозитний рахунок суду.

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї;

Ссылка на основную публикацию