Права батьків та дітей щодо користування майном

Права батьків та дітей щодо користування майном

Права батьків та дітей щодо користування майном

Права батьків та дітей щодо користування майном

Майно неповнолітніх дітей: особливості поняття

  • В сучасних умовах діти, які не досягли повноліття, часто є власниками майна.
  • Це може бути майно:
  • — подароване батьками та близькими родичами;- вигране на спортивних змаганнях;- зароблене під час участі в різних конкурсах і олімпіадах.
  • Діти є власниками свого майна, при цьому існують правові обмеження розпорядження таким майном до настання повноліття.

Права батьків та дітей щодо користування майном

Яке майно може належати неповнолітній дитині?

Багато батьків піклуються про майбутнє своїх дітей заздалегідь і набувають власність дітям в ранньому віці.

Неповнолітня дитина може бути власником:

  • нерухомості (квартира, будинок, частину квартири / будинку);
  • цінних паперів;
  • предметів мистецтва;
  • грошових вкладів;
  • комп’ютерної та мобільної техніки;
  • інтелектуальної власності.

Дитина може бути власником майна в будь-якому віці, з моменту народження.

Майно може бути оформлено на дитину такими способами:

  • отримання за заповітом — спадщина;
  • оформлення по дарчому;
  • в результаті укладення договору купівлі-продажу.

Оформлення майна на неповнолітніх дітей має ряд особливостей і нюансів, розібратися з якими Вам допоможе адвокат у сфері сімейного права.

Права батьків та дітей щодо користування майном

Які права є у дитини відносно власного майна?

Говорячи про права дитини щодо майна, слід зазначити, що існують вікові відмінності, що впливають на володіння і розпорядження власністю.

Так діти поділяються на:

  • малолітніх — у віці до чотирнадцяти років;
  • неповнолітніх — у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Залежно від вікової категорії змінюється кількість прав дитини на володіння і розпорядження майном.

Права батьків та дітей щодо користування майном

Які правові норми і закони регулюють право власності дитини на майно?

На рівні законодавства права та обов’язки дітей щодо власного майна регулюються українським Сімейним та Цивільним Кодексом.

У ст. 173-179 СК вказуються такі особливості володіння майном дитини:

  • права власності дітей на майно, призначене для навчання і виховання;
  • права батьків щодо користування майном дитини;
  • управління майном дітей;
  • використання доходу від дитячого майна.

Права батьків та дітей щодо користування майном

Який обсяг прав і обов’язків у малолітньої дитини щодо свого майна?

Обсяг прав дитини до чотирнадцяти років щодо майна наступний:

  • можливість придбання дрібних покупок для задоволення щоденних потреб і розвитку;
  • можливість відстоювання своїх авторських прав на створені дитиною картини, комп’ютерні програми, вірші, наукові винаходи;
  • відсутність можливості придбання дорогих предметів і об’єктів без згоди батьків.

Права батьків та дітей щодо користування майном

Який обсяг прав і обов’язків у дитини з 14 до 18 років щодо свого майна?

Обсяг прав дітей з чотирнадцяти до вісімнадцяти років щодо майна включає ті ж права, які були в віці до чотирнадцяти років. До зазначених прав додаються такі:

  • розпорядження банківськими вкладами;
  • розпорядження власними доходами (стипендія, зарплата, інші види доходу);
  • відкриття рахунків в банку;
  • підписання договорів за згодою батьків;
  • оформлення угод купівлі-продажу нерухомості та транспорту при нотаріально завіреній згоді батьків.

Права батьків та дітей щодо користування майном

Які особливості укладення угод з майном неповнолітньої дитини?

  1. Підписання угод з майном неповнолітніх дітей має ряд особливостей і обмежень.
  2. Так, якщо дитина володіє об’єктом нерухомості (квартира, будинок) або його частиною, то для укладення угоди потрібно отримати дозвіл від органу опіки.

  3. Такий дозвіл буде потрібен для оформлення:
  • обміну однієї нерухомості на іншу;
  • продажу нерухомості;
  • розділ квартири або будинку.

Також важливим аспектом здійснення операцій з майном неповнолітніх дітей є те, що батьки не мають право:

  • оформляти дарчу від імені дитини;
  • зобов’язуватися порукою від імені дитини.

Зазначені аспекти регулюються українським Цивільним Кодексом.

При цьому батьки можуть при наявності дозволу органів опіки:

  • відмовитися від прав на майно, належне дитині, яке переходить у власність у спадок;
  • відмовитися від прав на майно, яке належить дитині.

Складнощі оформлення угод з майном дитини пов’язані з захистом їхніх інтересів. Звертайтеся до наших адвокатів і вони допоможуть Вам укласти угоди з майном дитини, оформити на дитину майно без зайвих проблем і витрат.

ВІДПОВІДІ НА ТИПОВІ ЗАПИТАННЯ

  • ЧИ МОЖНА ПРОДАТИ КВАРТИРУ, ЯКЩО МАЛОЛІТНЯ ДИТИНА Є СПІВВЛАСНИКОМ?

Продаж нерухомості можлива в такому випадку тільки при наявності дозволу на угоду від органів опіки.

  • ЧИ МОЖЕ ДИТИНА САМА РОЗПОРЯДЖАТИСЯ СВОЄЮ СТИПЕНДІЄЮ ДО ВІСІМНАДЦЯТИ РОКІВ?

Неповнолітні діти можуть самостійно розпоряджатися своїми доходами, включаючи стипендію.

  • ЧИ МОЖЕ ДИТИНА ДО 18 РОКІВ САМОСТІЙНО ПРИДБАТИ АВТОМОБІЛЬ?

Діти, які не досягли 18 років, не можуть самостійно, без дозволу батьків, укладати угоди на купівлю автомобіля, інших транспортних засобів та нерухомості.

КОРИСНІ МАТЕРІАЛИ:

Теги сайту rastorzhenie-braka.com.ua: майно дітей, майно неповнолітніх дітей, поділ майна з дітьми, як ділиться майно дитини, майно при розлученні з дітьми, розлучення без дітей і майна, майно неповнолітніх дітей розлучення, як ділиться майно при розлученні з дітьми, майно неповнолітніх дітей, майно неповнолітніх дітей розлучення.

Особливості правового регулювання посвідчення правочинів щодо нерухомого майна за участю малолітніх та неповнолітніх осіб

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ Особливості правового регулювання посвідчення правочинів щодо нерухомого майна за участю малолітніх та неповнолітніх осіб
Згідно статті 6 Сімейного кодексу України ( 2947-14 ) правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.
Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Як передбачено статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» від

2 червня 2005 року N 2623-IV ( 2623-15 ), держава охороняє і

захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо

нерухомого майна.

Читайте также:  Типовий договір купівлі-продажу майнового паю

Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.
Батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися

від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Суд у разі позбавлення батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав одночасно накладає заборону на відчуження майна та житла дітей, про що повідомляє нотаріуса за місцем знаходження майна та житла (частини третя, четверта статті 17 Закону України «Про охорону дитинства»

від 26 квітня 2001 року N 2402-III) ( 2402-14 ).

При посвідченні правочинів щодо нерухомого майна дитини нотаріуси керуються вимогами Цивільного ( 435-15 ) та Сімейного кодексів України ( 2947-14 ), законів України «Про нотаріат» ( 3425-12 ), «Про охорону дитинства» ( 2402-14 ), «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»

( 2623-15 ), Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій

нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції

України від 03.03.2004 N 20/5 ( z0283-04 ), тощо.

Відповідно до статей 43, 44 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року N 3425-XII ( 3425-12 ) при вчиненні нотаріальної дії нотаріуси встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. Особа віком до 16 років встановлюється за свідоцтвом про народження за умови підтвердження батьками (одним з батьків) того, що ця особа є

їх дитиною.

Під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь.
При визначенні цивільної дієздатності дитини нотаріуси керуються положеннями статей 31, 32 Кодексу ( 435-15 ), згідно яких дитина наділена в залежності від віку частковою цивільною дієздатністю (особа, яка не досягла чотирнадцяти років — малолітня особа) або неповною цивільною дієздатністю (особа у віці від

чотирнадцяти до вісімнадцяти років — неповнолітня особа).

Слід зазначити, що малолітні та неповнолітні особи мають право самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини, які забезпечують їх побутові потреби, відповідають їх фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосуються предмета, який має

невисоку вартість.

Інші правочини, в тому числі щодо нерухомого майна, від імені малолітньої особи вчиняються її законними представниками —

батьками (усиновлювачами) або опікунами.

Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.
На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування (частина друга статті 32

Кодексу) ( 435-15 ).

Згідно вимог статті 177 Сімейного кодексу України ( 2947-14 ), батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових

прав:

укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу

або обміну житлового будинку, квартири;

видавати письмові зобов'язання від імені дитини;
відмовлятися від майнових прав дитини.
Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною зазначених правочинів лише з дозволу органу опіки та

піклування.

При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди,

якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

На вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути

письмова нотаріально засвідчена згода другого з батьків.

Якщо той з батьків, хто проживає окремо від дитини протягом не менш як шість місяців, не бере участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його проживання невідоме, такі правочини

можуть бути вчинені без його згоди.

Оскільки вищевказані факти мають юридичне значення та можуть бути встановлені лише судом, на їх підтвердження нотаріусу має

бути надано рішення суду, що набрало законної сили.

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» від 2 червня 2005 року

N 2623-IV ( 2623-15 ) передбачено, що попередній дозвіл органів

опіки та піклування необхідний для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право

користування яким мають діти.

Тобто, дозвіл органів опіки та піклування необхідний і у разі, коли у дитини є лише право користування нерухомим майном,

як правило житлом.

Наприклад, дитина постійно проживає та/або зареєстрована у житловому приміщенні, яке відчужується.
Документом, за яким встановлюється склад сім'ї наймача або власника жилого приміщення може бути довідка за формою N 3, яка видається житлово-експлуатаційною організацією, правлінням житлово-будівельного кооперативу або довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування, яка видається органом реєстрації.
Заступник начальника відділу організаційного забезпечення та контролю у сфері нотаріату Департаменту нотаріату, банкрутства та функціонування центрального засвідчувального органу В.М.Соловецька

Майнові права та обов‘язки батьків та дітей

  • — діти мають право на майно, придбане батьками для забезпечення розвитку, навчання, виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо),
  • — якщо у малолітньої дитини ( до 14 років) є майно, батьки управляють ним без спеціального на те повноваження (потім повертають майно і доходи від нього),
  • — майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності,
  • — батьки зобов‘язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Читайте также:  Поняття шлюбу

— За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і у твердій грошовій сумі. Якщо місце проживання батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається державна допомога. Аліменти можуть бути стягнуті  за виконавчим листом за минулий час, але не більше, ніж за три роки, що передували пред‘явленню виконавчого листа до виконання. Якщо повнолітні діти продовжують навчання і у зв‘язку з цим потребують матеріальної допомоги, то батьки зобов‘язані утримувати їх до досягнення 23-х років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

— Повнолітні дочка, син зобов‘язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. В іншому випадку з них також стягуються аліменти.  Діти зобов‘язані брати участь у додаткових витратах на батьків, спричинених важкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

У певних випадках мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав.

  1. Усиновлення – це прийняття усиновлювачем на підставі рішення суду у свою сім‘ю особи на правах дочки чи сина. Усиновленою може бути як особа, що не досягла 18 років, так, і повнолітня особа (за умови, що в неї немає матері і батька або вона позбавлена їхнього піклування.

Можна усиновити дитину з 2-х місячного віку, якщо дитина покинута в пологовому будинку, після спливу 2-х місяців з часу її знайдення. Рідні брати та сестри не можуть бути роз‘єднані при їх усиновленні (за наявності обставин, що мають істотне значення можуть бути усиновлені різними особами).

  1. Усиновлювачем дитини може бути:
  2. — повнолітня дієздатна особа,
  3. — особа, що старша за дитину не менш, як на 15 років (якщо всиновлюють повнолітню особу – різниця у віці не менше 18 років).
  4.  Не можуть бути усиновлювачами особи, які:
  5. — обмежені у дієздатності,
  6. —  визнані недієздатними,
  • — позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені,
  • — були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасовано з їхньої вини,
  • — перебувають на обліку або лікуванні у психоневрологічному чи наркотичному диспансері,
  • — зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами,
  • — не мають постійного місця проживання та постійного заробітку,
  • — страждають на окремі хвороби.

Усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків (безумовна згода може бути надана лише після досягнення дитиною 2-х місяців). Якщо батьки дитини: 1) невідомі, 2) визнані безвісно відсутніми, 3) визнані недієздатними, 4) позбавлені батьківських прав – згода батьків не потрібна. Письмова згода батьків засвідчується нотаріусом.

Для усиновлення дитини потрібна її згода,що дається у формі, яка відповідає вікові дитини (з 7 років – потрібна згода). Усиновлення проводиться без згоди  дитини, якщо вона у зв‘язку з віком або станом здоров‘я не усвідомлює факту усиновлення. Згода дитини не потрібна, якщо вона проживає в сім‘ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.

Особа, яка бажає усиновити дитину, подає до суду заяву про усиновлення. Усиновлення вважається  здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

Усиновлювач має право приховувати факт усиновлення від дитини, яка ним усиновлена і вимагати нерозголошення цієї інформації іншими особами. Особа, яка була усиновлена, має право після досягнення нею 14 років на одержання інформації щодо свого усиновлення.

Усиновлювач може змінити відомості про місце народження та дату народження дитини (дата може бути змінена не більш, як на 6 місяців), може бути змінене прізвище та по батькові дитини.

Усиновлення надає права і обов‘язки усиновлювачу щодо дитини в такому обсязі, який мають батьки щодо дитини, а особі, яку усиновлено, — відповідні права та обов‘язки щодо усиновлювача. Нагляд за дотриманням прав дітей, які усиновлені і проживають в Україні, здійснює орган опіки та піклування.

Опіка та піклування встановлюються над дітьми, які залишилися без батьківського піклування (опіка встановлюється над дитиною,  яка не досягла 14 років, а піклування – над дитиною у віці від 14 до 18 років) для виховання , а також для захисту їх особистих і майнових прав.

Опіка та піклування над дітьми встановлюються  органом опіки та піклування, а також судом у певних випадках.

Опікуном чи піклувальником може бути повнолітня дієздатна особа, яка не зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, не позбавлена батьківських прав, інтереси якої не суперечать інтересам дитини.

Якщо дитина проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров‘я, функції опікуна та піклувальника щодо неї покладаються на адміністрацію цих закладів.  Орган опіки та піклування контролює умови утримання, виховання, навчання дитини, над якою встановлено опіку або піклування.

  1. Дитина , над якою встановлено опіку або піклування, має право:
  2. — на проживання в сім‘ї опікуна чи піклувальника;
  3. — на забезпечення їй умов для всебічного розвитку , освіти, виховання;
  4. — на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки, піклування.

Патронат – передача органом опіки і піклування дитини-сироти (або позбавленої батьківського піклування з іншої причини) на виховання за плату в сім‘ю іншої особи до досягнення дитиною 18 років. На це потрібна згода дитини.

  • Обов‘язки патронатного вихователя:
  • — забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням тощо,
  • — створити дитині умови для навчання, фізичного та духовного розвитку,
  • — захищати дитину, її права та інтереси як опікун або піклувальник, без спеціальних на те повноважень.
Читайте также:  Обовьязок батьків зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану

Договір про патронат припиняється у разі відмови від нього вихователя або дитини, яка досягла 14 років. Також такий договір може бути розірваний за згодою сторін або за рішенням суду в разі невиконання вихователем своїх обов‘язків або якщо між ним і дитиною склалися стосунки, які перешкоджають виконанню обов‘язків за договором.

Глава 10 Майнові правовідносини батьків та дітей § 1. Правовідносини батьків та дітей з приводу майна

Глава 10 Майнові правовідносини батьків та дітей

§ 1. Правовідносини батьків та дітей з приводу майна

Окрему групу сімейних правовідносин становлять майнові правовідносини батьків та дітей. У сімейно-правовій літературі вони поділяються на дві групи: 1) правовідносини з приводу майна та 2) аліментні правовідносини.

Перш за все необхідно розглянути перший вид правовідносин — ті, що виникають між батьками та дітьми стосовно належного їм майна. Такі правовідносини поділяються на три види залежно від джерела набуття майна.

До них, зокрема, належать правовідносини щодо майна: а) набутого батьками і призначеного для потреб усієї сім'ї; б) набутого за рахунок спільної праці чи спільних коштів батьків і дітей; в) майна, що набувається самими неповнолітніми на різних правових підставах.

Кожна сім'я має певний обсяг майна, яке призначене для задоволення побутових та інших потреб її членів. Сімейне законодавство послідовно закріплює принцип роздільності майна батьків і дітей. Згідно з ч. 1 ст. 173 СК батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна.

Це означає, що незалежно від тривалості спільного проживання та спільного користування роздільним майном, яке належить батькам або дитині, воно зберігає свій первісний правовий режим. СК уводить також презумпцію права власності батьків на спірне майно. Відповідно до ч. 2 ст.

173 СК при вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вва: жається, що воно є власністю батьків.

Виняток з цього правила стосується речей, які придбані батьками чи одним із них для забезпечення розвитку, навчання і виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо). СК прямо закріплює право влас: ності дитини на таке майно (cт. 174).

Батьки при визначенні порядку володіння та користування майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, а також роздільним майном зобов'язані враховувати інтереси своїх неповнолітніх дітей.

Майно, що забезпечує виховання і розвиток дитини, вони зобов'язані передавати їй у користування (ч. 1 ст. 59, ч. 1 ст. 176 СК). Відповідно до ч. 2 ст. 176 СК права батьків і дітей на користування житлом, що є власністю когось із них, встановлюються законом.

При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов'язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім'ї, які відповідно до закону мають право користуватися ним (ст. 59 СК).

Майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності (ст. 175 СК).

Батьки вирішують спільно питання про управління майном дитини. Порядок вчинення батьками правочинів щодо майна дитини визначається законодавством (ст. 177 СК).

За загальним правилом, продукція, плоди і доходи від майна, що належить власникові речі, є його власністю (ст. 189 ЦК). Це правило поширюється на випадки, коли власником речі є неповнолітня особа. Саме вона набуває прав щодо плодів та доходів від належного їй майна.

Однак управляють таким майном і доходами від нього батьки дитини. Крім того, закон надає батькам право використовувати доходи від майна, що належить малолітній дитині, на виховання та утримання інших дітей, а також на невідкладні потреби сім'ї (ч. 1 ст. 178 СК).

Неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна відповідно до цивільного законодавства (ст. 178 СК).

Батьки управляють майном своєї дитини до досягнення нею повноліття та набуття повної цивільної дієздатності (статті 34, 35 ЦК).

Після припинення управління батьки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього (ч. 4 ст. 177 СК).

У випадку неналежного виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини на них може бути покладений обов'язок відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду (ч. 5 ст. 177 СК).

Законом урегульований правовий режим майна, одержаного як аліментні виплати. Аліменти виплачуються на ім'я того з батьків, з ким проживає дитина.

Разом із правом власності на аліменти за батьками закріплюється й обов'язок використовувати їх строго за цільовим призначенням, тобто для задоволення фізичних, духовних й інших потреб дитини, її навчання і розвитку (ч. 1 ст. 179 СК).

СК закріплює право неповнолітньої дитини брати участь у розпорядженні аліментами, отриманими для неї. Неповнолітня дитина, тобто особа, яка досягла 14 років, має право на самостійне одержання аліментів і розпорядження ними відповідно до ЦК.

Ссылка на основную публикацию