Право на таємницю усиновлення

Усиновлення – це непросте і надзвичайно відповідальне рішення! Зваживши всі «за» і «проти», маючи в серці достатньо любові, щоб розділити її ще з кимось, люди вирішують усиновити дитину.

Дехто – через те, що не має власних дітей, а дехто, вже будучи навіть багатодітними батьками, – через те, що мають величезний запас нерозтраченої ніжності і турботи, яких вистачить ще на не одну дитину.

Таємниця усиновлення покликана захищати права та законні інтереси не тільки усиновлених дітей, але й усиновлювачів. Проте, факти – річ вперта! Статистика свідчить, що не зважаючи на дотримання надзвичайної секретності процесу усиновлення, майже 100 відсотків усиновлених дітей все одно хочуть знайти своїх біологічних батьків і дізнатися, хто вони насправді.

Чи дійсно усиновлення є «таємницею за 7-ма печатками»? Розповідає фахівчиня Сарненського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Анастасія Новацька.

Яким чином забезпечується таємниця усиновлення?

  • В законодавстві Укрaїни (статті 229-231 Сімейного кодексу України) передбачено певні застереження, що допоможуть захистити таємницю усиновлення. Серед них:
  • прaво усиновлювача бути записаним батьком (матір’ю) дитини;
  • право на зміну відомостей про місце народження та дату народження дитини;
  • право на зміну прізвища, імені та по батькові усиновленої особи.
  • Так, заявник може бути записаний у Книзі реєстрації народжень матір’ю, батьком дитини або повнолітньої особи – виключно на підставі рішення суду.

Якщо дитині, яка усиновлюється, вже виповнилося 7 років, то обов’зковою є її згода для запису усиновлювача матір’ю чи батьком.

Якщо ж дитина  проживає в сім’ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками, тоді у її згоді немає потреби.

Вирішуючи питання запису усиновлювача матір’ю чи батьком, суд обов’язково враховує інтереси дитини при винесенні рішення про усиновлення.

Існують виняткові випадки, коли іншими гарантованими законом заходами неможливо забезпечити таємницю усиновлення. Тоді особа-усиновлювач може звернутися з проханням змінити відомості про місце і дату народження дитини. Важливо: дата народження може бути змінена не більш як на 6 місяців.

Нове свідоцтво про нaродження видається після внесення державним органом реєстрації актів цивільного стану змін до aктового запису про народження дитини aбо повнолітньої особи. Попереднє свідоцтво про нaродження в такому випадку анулюється.

Трапляється, що батьки хочуть змінити дитині ім’я. Це можливо зробити за заявою усиновлювaчів, за умови обов’язкової згоди дитини. Не потрібно одержувати згоду дитини на зміну імені у випадку, коли вона живе в сім’ї усиновлювaчів і звикла до нового імені.

Законодавство України допускає зміну прізвища, імені тa по батькові особи, яка усиновлена.

У випадку усиновлення повнолітньої особи її прізвище, ім’я та по батькові можуть бути змінені за спільною заявою усиновлювaчa та усиновленої особи. Якщо усиновлювaч записується бaтьком дитини, то змінюється по батькові дитини.

Якщо ж усиновлювачами є одночасно жінка та чоловік і якщо вони записуються батьками дитини, то змінюються і прізвище, і по батькові дитини.

Головною особою, заради якої зберігають таємницю усиновлення, є дитина. Усиновлювaч має право приховувати від дитини факт її усиновлення, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шкоди її інтересам.

Збереження таємниці усиновлення нерозривно пов`язане з самим поняттям «таємниця». Це відомості, фaкти, у розголошенні яких усиновлювaч не зацікавлений саме через те, що вони безпосередньо стосуються прав або благ, якими він дорожить.

«Нові» батьки дитини в першу чергу зацікавлені, щоб оточуючі сприймали відносини між дитиною та усиновлювaчами, як справжні стосунки між родичами за походженням.

Для них важливо зберегти факт усиновлення у таємниці від дитини та від занадто допитливих сусідів/друзів чи колег по роботі.

Бажання дотриматись таємниці усиновлення означає відсутність волі (згоди) усиновлювача на розкриття цієї таємниці.

Варто зазначити, що для забезпечення таємниці усиновлення, національні суди розглядають справи про усиновлення лише в закритих судових засіданнях.

Які є винятки в забезпеченні таємниці усиновлення?

Законодавчо визначено, що таємниця усиновлення повинна бути дотримана, як на стадії підготовки матеріалів справи до судового розгляду, так і під час розгляду справи по суті.

Однак, у більшості європейських країн таємниця усиновлення не охороняється законом. З урахуванням цього, законодавство України встановлює обмеження прав іноземця на таємницю усиновлення дитини, яка є громадянином України.

Так, усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, не є таємним, за умови, що у державі, в якій усиновлювач постійно проживає і в яку має переїхати дитина, усиновлення не є таємним.

Чи може хтось розкрити таємницю усиновлення?

Існують виняткові обставини, за яких дозволяється розголошення таємниці усиновлення. Такими є: невиліковна хвороба одинокого усиновлювача, або ж безнадійно важке матеріальне становище усиновлювача.

Надважливим є право дитини знати правду про своє походження. Стаття 7 Конвенції ООН про права дитини встановлює право дитини знати, на скільки це можливо, своїх батьків. Як наслідок, стаття 226 Сімейного кодексу України передбачає, що особа, яка була усиновлена, має право після досягнення нею 14 років одержати інформацію щодо свого усиновлення.

Варто зазначити, що відомості про усиновлення видаються судом лише зі згоди усиновлювача, крім випадків, коли такі відомості потрібні правоохоронним органам, суду в зв’язку з цивільною чи кримінальною справою, яка знаходиться у їх провадженні.

Однак, дуже часто, не зважаючи на всі можливі застороги, усиновлені діти дізнаються правду поза волею усиновлювача. Досвід багатьох усиновлювачів говорить, що краще у доступній для дитині формі, якомога раніше розповісти їй про те, як вона з’явилась в сім’ї.

Яка відповідальність передбачена за порушення таємниці усиновлення?

Часто трапляється, що зайва цікавість оточуючих призводить до непоправних наслідків. Інформація про усиновлення, яку так намагалися зберегти у секреті, стає «надбанням громадськості».

Треба пам’ятати, що за недотримання таємниці усиновлення законодавством передбачена серйозна відповідальність.

А саме, згідно зі статтею 168 Кримінального кодексу України за розголошення таємниці усиновлення всупереч волі усиновителя, на винну особу чекає:

  1. штраф до 850 гривень;
  2. або громадські роботи на строк до 240 годин;
  3. або виправні роботи на строк до 2-х років.
  4. Якщо ж ті самі дії вчинять службові особи чи працівники медичного закладу, які по службі чи по роботі дізналися інформацію про усиновлення, або ж якщо розголошення таємниці усиновлення спричинить тяжкі наслідки, то таким особам загрожує:

штраф від 17 тис. гривень до 68 тис. гривень;

  • або обмеження волі на строк до 3-х років;
  • або позбавленням волі на той самий строк.
  • Додатковим покаранням за вказане кримінальне правопорушення може бути позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років.
  • Батьки, які вирішили подарувати дитині родинне тепло та відчуття сімейного затишку, заслуговують на повагу не тільки до свого по-справжньому героїчного вчинку, а й мають безумовне право на збереження інформації про усиновлення у таємниці!

Збереження таємниці усиновлення порушує права дитини — експерт

  • Збереження таємниці усиновлення порушує права дитини.
  • Про це під час конференції УНІАН заявила керівник Управління забезпечення діяльності Уповноваженого Президента України з прав дитини Адміністрації Президента України Людмила Волинець.
  • Експерт стверджує, що «більшість батьків намагаються зберегти таємницю усиновлення, хоча за Конвенцією ООН про права дитини збереження таємниці усиновлення — це порушення її прав, оскільки дитина повинна знати, що вона усиновлена».

Волинець пояснює неможливість збереження таємниці усиновлення тим, що українці починають все активніше всиновлювати дітей віком старше 5 років і окремі сімейні групи. У цих випадках просто неможливо приховати факт усиновлення.

Також вона запевняє, що «таємниця усиновлення, в тому числі, позбавляє права батьків знайти усиновителів та отримати ефективну допомогу, якщо вони такої допомоги потребують. Вони втрачають об’єктивну інформацію про своїх дітей, і тому Уповноважений Президента з прав дитини виступає за скасування таємниці усиновлення».

Експерт акцентує увагу на тому, що таємниця усиновлення – «це неправда, введена в ранг закону, як норма по відношенню до дитини.

Тому я ще раз стверджую, що таємниця усиновлення, крім усіх інших бід, ще й несе біду, коли всиновлювач не може, не знає й не знаходить того, хто здатен допомогти.

Що спричинює те, що у нас в державі, в результаті таємниці усиновлення, не розвиваються послуги для усиновлювачів, і це катастрофа».

Власне тому керівник Управління забезпечення діяльності Уповноваженого Президента України з прав дитини наполягає на тому, що «спочатку треба скасувати таємницю усиновлення, а потім зробити систему сервісів для тих людей, які усиновлюють дітей – надавати окрему психологічну допомогу і, в деяких випадках, психіатричну допомогу, і в багатьох випадках, генетичну допомогу. Але у людини повинно бути право і можливість сказати про те, що вона усиновила, і бути впевненою в тому, що це не завадить дитині».

Волинець відзвітувала про те, що місто Київ працює над системою сервісів для усиновлювачів – «на сьогодні функціонує Центр матері і дитини, який проводить консультації, за добровільною згодою усиновлювачів, також ця робота почалася у Вінниці».

«Ми напрацьовуємо цю програму, а далі – слово за народними депутатами України. Поки що ми не відчуваємо, що ВР нас підтримає з точки зору скасування таємниці усиновлення, хоча це треба зробити і для дітей, і для батьків, для того, щоб запобігти усім трагедіям, які виникають на цьому ґрунті», — резюмувала експерт.

Як повідомляв УНІАН, Уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко ініціює скасування таємниці усиновлення шляхом внесення змін до Сімейного та Кримінального кодексів України, що, на його думку, дасть можливість запровадити ефективний, толерантний контроль за умовами проживання та виховання усиновлених дітей із залученням широкого кола спеціалістів і дозволить до мінімуму звести ризик порушення прав усиновленої дитини в сім`ї.

§ 5. Таємниця усиновлення

Так зване «повне» усиновлення, на яке зорієнтоване чинне законодавство, передбачає створення для дитини іншого родин­ного середовища.

Закономірним у більшості випадків є праг­нення усиновлювачів до того, щоб ніхто, у тому числі й сам усиновлений, не знали, що усиновлювачі не є його рідними батьками.

Читайте также:  Аліменти на одну дитину

Тому закон закріплює право на таємницю усинов­лення і передбачає ряд заходів, які її забезпечують.

Стаття 226 СК України гарантує особі право на таємницю перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, по­шуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення.

Особи, яким у зв'язку з виконанням службових обов'язків доступна інформація щодо усиновлення (перебування осіб, які бажають усиновити дитину, на обліку; пошук ними дитини для усиновлення; подання заяви про усиновлення; розгляд справи про усиновлення; здійснення нагляду за дотриманням прав уси­новленої дитини тощо), зобов'язані не розголошувати її, зокрема й тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним.

Усиновлена дитина також має право на таємницю факту її усиновлення, в тому числі й від неї самої. Лише по досягненні чотирнадцяти років вона має право на одержання інформації щодо свого усиновлення.

Якщо усиновлюється дитина, яка не досягла семи років, посадові особи при виявленні її згоди на усиновлення зобов'язані вживати заходів щодо забезпечення таємниці усиновлення від самої дитини (ст. 227 СК України).

Усиновлювач має право приховувати від дитини факт її усиновлення, якщо розкриття таємниці усиновлення може зав­дати шкоди її інтересам. Крім цього, він має право вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття.

Отже, законодавство виділяє два види таємниці усиновлення: від дитини; від інших сторонніх осіб.

Ряд важливих заходів, спрямованих на забезпечення таєм­ниці усиновлення, передбачено також ст. ст. 229—231 Сімейного кодексу України. Це — право усиновлювача бути записаним матір'ю (батьком) дитини; право на зміну відомостей про місце народження та дату народження дитини; право на зміну пріз­вища, імені та по батькові усиновленої особи.

Так, за бажанням особи, яка подає заяву про усиновлення, вона може бути записана у Книзі реєстрації народжень матір'ю, батьком дитини або повнолітньої особи на підставі рішення суду. Якщо усиновлюється дитина, яка досягла семи років, то для запису усиновлювача матір'ю, батьком потрібна згода ди­тини.

Згода дитини на запис усиновлювача матір'ю, батьком дитини не вимагається, якщо вона проживає в сім'ї усиновлю-вачів і вважає їх своїми батьками.

При вирішенні питання про запис у Книзі реєстрації народжень суд обов'язково враховує інтереси дитини і задовольняє заяву усиновлювача у рішенні про усиновлення, якщо такий запис відповідає інтересам дитини.

Якщо усиновлювач був записаний матір'ю, батьком усинов­леної ним дитини, то за наявності підстав, передбачених законом (ст. 164 СК України), він може бути позбавлений батьківських прав або поновлений у батьківських правах відповідно до по­ложень ст. 169 СК України.

У виняткових випадках, коли іншими гарантованими зако­ном заходами неможливо забезпечити таємницю усиновлення, особа, яка подала заяву про усиновлення, може звернутися з проханням змінити відомості про місце народження та дату народження дитини. У рішенні про усиновлення суд змінює такі відомості, якщо це відповідає інтересам дитини. При цьому дата народження дитини може бути змінена не більш як на шість місяців.

На підставі рішення суду про усиновлення до актового запису про народження дитини або повнолітньої особи державний орган реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове Свідоцтво про народження з урахуванням цих змін. Свідоцтво про народження, яке було видано раніше, анулю­ється.

З метою забезпечення таємниці усиновлення закон допускає зміну прізвища, імені та по батькові особи, яка усиновлена. Про такі зміни суд зазначає у рішенні про усиновлення. Якщо усиновлюється повнолітня особа, її прізвище, ім'я та по бать­кові можуть бути змінені у зв'язку з усиновленням за заявою усиновлювача та усиновленої особи.

Прізвище та по батькові дитини змінюються, якщо усинов-лювачами є одночасно жінка та чоловік і якщо вони запису­ються батьками дитини. Якщо усиновлювач записується батьком дитини, відповідно змінюється по батькові дитини.

За заявою усиновлювачів може бути змінено також ім'я дитини. Згода дитини для такої зміни є обов'язковою. Не ви­магається згода дитини на зміну її імені у випадку, коли вона живе в сім'ї усиновлювачів і звикла до нового імені.

Законодавством більшості розвинених країн, зокрема європей­ських, таємниця усиновлення не охороняється законом. З урахуванням цього ст. 285 СК України встановлює обмеження прав іноземця на таємницю усиновлення дитини, яка є грома­дянином України.

Так, усиновлення дитини, яка є громадяни­ном України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, не є таємним, якщо у державі, в якій усиновлювач постійно про­живає і в яку має переїхати дитина, усиновлення не є таєм­ним.

Усиновлення дитини, яка є громадянином України, осо­бою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, і якщо ця особа в Україні постійно не проживає, не є таємним.

Відомості про усиновлення видаються судом лише зі згоди усиновлювача, крім випадків, коли такі відомості потрібні право­охоронним органам, суду в зв'язку з цивільною чи криміналь­ною справою, яка знаходиться у їх провадженні.

Таємниця усиновлення охороняється законом. Для охорони інтересів осіб, які усиновлені, та усиновлювачів закон не лише передбачає заходи, які забезпечують збереження таємниці, але й встановлює відповідальність за її розголошення. Відповідно до ст.

168 КК України розголошення таємниці усиновлення всупереч волі усиновлювача карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

Те саме діяння, вчинене служ­бовою особою або працівником медичного закладу, яким відо­мості про усиновлення стали відомі по службі чи роботі, або якщо воно спричинило тяжкі наслідки, карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Усиновлення дитини: у чому полягають особливості процедури | ЮРЛІГА

Процедура усиновлення в Україні не є складною, особливо порівняно з європейськими країнами. Проте не кожне подружжя готове до такого відповідального кроку.

І тут справа не лише в юридичних тонкощах процедури усиновлення. Виникає багато інших запитань.

Якщо рідні батьки «передумають», чи зможуть вони забрати дитину в усиновлювачів? Чи можна відмовитися від усиновленої дитини? Яка відповідальність за порушення таємниці усиновлення?

  • На ці та інші запитання відповіла фахівчиня Першого одеського бюро правової допомоги Тетяна Дімова.
  • Які права та обов'язки мають усиновлювачі?
  • Усиновлювачі зобов'язані:
  • — особисто забрати дитину із закладу чи сім'ї, в якій вона виховується, у присутності представника служби у справах дітей після пред'явлення копії рішення суду про усиновлення;
  • — давати можливість представникам служби у справах дітей за місцем проживання усиновлювачів здійснювати контроль за цільовим використанням допомоги при усиновленні дитини;
  • — надавати можливість представникам служби у справах дітей за місцем свого проживання спілкуватися з дитиною та здійснювати нагляд за умовами її проживання і виховання;
  • — повідомляти про зміну місця проживання усиновленої дитини службу у справах дітей, яка здійснює нагляд за умовами проживання і виховання усиновленої дитини.
  • Усиновлювачі мають право:
  • — на першочергове влаштування в сім'ю дитини, яка є рідним братом або сестрою раніше усиновленої ними дитини;
  • — в інтересах усиновленої дитини, для підтримання родинних стосунків між братами та сестрами після усиновлення, якщо усиновлення для дитини не є таємним, отримати інформацію про наявність у неї братів, сестер та місце їх проживання;
  • — особа, яка подала заяву про усиновлення, може виявити бажання бути записаною у Книзі реєстрації народжень матір'ю, батьком дитини або повнолітньої особи;
  • — особа, яка подала заяву про усиновлення, може виявити бажання змінити відомості про місце народження та дату народження дитини;
  • — усиновлювач має право на таємницю усиновлення.
  • Чи отримують усиновлювачі якісь додаткові права?
  • 23 вересня 2008 року було прийнято Закон № 573-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної підтримки сімей, які усиновили дитину з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування», яким запроваджено такі додаткові права та гарантії у зв'язку з усиновленням дитини:
  • — право на отримання одноразової оплачуваної відпустки тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів — при усиновленні двох і більше дітей) без урахування святкових і неробочих днів після набрання законної сили рішенням про усиновлення дитини (якщо усиновлювачами є подружжя — одному з них на їх розсуд);

— право на грошову допомогу при усиновленні дитини у розмірі, встановленому для виплати допомоги при народженні дитини (41 280 гривень). У разі усиновлення двох і більше дітей допомога надається на кожну дитину. Допомога при усиновленні дитини призначається на підставі рішення про усиновлення дитини.

Чи можна відмовитися від усиновлення?

Законодавство України не містить прямої норми, яка б передбачала право усиновлювачів на відмову від усиновленої дитини. Однак усиновлення може бути скасоване або визнане недійсним у судовому порядку.

  1. Так, ст. 240 Сімейного кодексу передбачає, що право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним мають:
  2. — батьки дитини;
  3. — усиновлювач;
  4. — опікун, піклувальник;
  5. — орган опіки та піклування;
  6. — прокурор;
  7. — усиновлена дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
  8. Усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо:
  9. 1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання;
  10. 2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення;
  11. 3) між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов'язків.

Увага! Скасування усиновлення не допускається після досягнення дитиною повноліття.

  • Однак в окремих випадках усиновлення може бути скасоване після досягнення дитиною повноліття, зокрема:
  • — якщо протиправна поведінка усиновленого, усиновлювача загрожує життю, здоров'ю усиновлювача, усиновленого або інших членів сім'ї;
  • — за взаємною згодою усиновлювача і усиновленого або на вимогу одного з них, якщо сімейні відносини між ними не склалися, в судовому порядку.
  • Якщо рідні батьки «передумають», чи можуть вони забрати дитину в усиновлювачів?
Читайте также:  Зразки позовних заяв, договорів, процесуальних документів. Юридична аналітика.

Батьки забрати дитину не можуть, однак серед осіб, які мають право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним, є батьки усиновленої дитини. У разі скасування усиновлення відновлюються права та обов'язки між дитиною та її батьками та дитина передається на їх виховання.

Яка відповідальність за порушення таємниці усиновлення?

Особа має право на таємницю перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення (стаття 226 Сімейного кодексу).

Крім того, дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, в тому числі і від неї самої, факту її усиновлення. Однак після досягнення чотирнадцяти років дитина має право на одержання інформації щодо свого усиновлення.

  1. Усиновлювач має право приховувати факт усиновлення від дитини, яка ним усиновлена, і вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття.
  2. Усиновлювач має право приховувати від дитини факт її усиновлення, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шкоди її інтересам.
  3. Особи, яким у зв'язку з виконанням службових обов'язків доступна інформація щодо усиновлення, а також інші особи, яким став відомий факт усиновлення, зобов'язані не розголошувати її, зокрема і тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним.

Увага! Відомості про усиновлення видає суд лише за згодою усиновлювача, крім випадків, коли такі відомості потрібні правоохоронним органам, суду у зв'язку з цивільною справою чи кримінальним провадженням.

Особи, які розголосили таємницю усиновлення, несуть відповідальність, встановлену законом.

Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя (удочерителя) — карається штрафом до п'ятдесяти НМДГ (850 грн.) або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років.

Те саме діяння, вчинене службовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі по службі чи по роботі, або якщо воно спричинило тяжкі наслідки, — карається штрафом від однієї тисячі (17000 грн.

) до чотирьох тисяч НМДГ (68000 грн.

) або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого (стаття 168 Кримінального кодексу).

  • Усі найважливіші інструменти для роботи юрисконсульта в одному комплексному рішенні від ЛІГА:ЗАКОН — LIGA360!
  • — Перевірки бізнес-партнерів 24/7
  • — Алгоритми дій у різноманітних сферах діяльності
  • — Запобігання ризикам у разі перевірок контролюючих органів
  • Спробуйте рішення уже сьогодні!

Про порядок усиновлення дитини та про відповідальність, що передбачена за розголошення таємниці усиновлення роз’яснюють фахівці Першого полтавського місцевого центру з надання БВПД

Стаття 226 Сімейного кодексу України гарантує особі право на таємницю перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення.

Особи, яким у зв’язку з виконанням службових обов’язків доступна інформація щодо усиновлення (перебування осіб, які бажають усиновити дитину, на обліку; пошук ними дитини для усиновлення; подання заяви про усиновлення; розгляд справи про усиновлення; здійснення нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини тощо), зобов’язані не розголошувати її, зокрема й тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним.

Усиновлена дитина також має право на таємницю факту її усиновлення, у тому числі й від неї самої. Лише по досягненні чотирнадцяти років вона має право на одержання інформації щодо свого усиновлення.

Якщо усиновлюється дитина, яка не досягла семи років, посадові особи при виявленні її згоди на усиновлення зобов’язані вживати заходів щодо забезпечення таємниці усиновлення від самої дитини (стаття 227 Сімейного кодексу України).

Усиновлювач має право приховувати від дитини факт її усиновлення, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шкоди її інтересам. Крім цього, він має право вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття. 

Отже, законодавство виділяє два види таємниці усиновлення: від дитини; від інших сторонніх осіб.

Ряд важливих заходів, спрямованих на забезпечення таємниці усиновлення, передбачено також статтями 229 – 231 Сімейного кодексу України. Це право усиновлювача бути записаним матір’ю (батьком) дитини; право на зміну відомостей про місце народження та дату народження дитини; право на зміну прізвища, імені та по батькові усиновленої особи.

Так, за бажанням особи, яка подає заяву про усиновлення, вона може бути записана в Книзі реєстрації народжень матір’ю, батьком дитини або повнолітньої особи на підставі рішення суду. Якщо усиновлюється дитина, яка досягла семи років, то для запису усиновлювача матір’ю, батьком потрібна згода дитини.

Згода дитини на запис усиновлювача матір’ю, батьком дитини не вимагається, якщо вона проживає в сім’ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.

При вирішенні питання про запис у Книзі реєстрації народжень суд обов’язково враховує інтереси дитини й задовольняє заяву усиновлювача в рішенні про усиновлення, якщо такий запис відповідає інтересам дитини. 

Якщо усиновлювач був записаний матір’ю, батьком усиновленої ним дитини, то за наявності підстав, передбачених законом (стаття 164 Сімейного кодексу України), він може бути позбавлений батьківських прав або поновлений у батьківських правах відповідно до положень статті 169 Сімейного кодексу України.

У виняткових випадках, коли іншими гарантованими законом заходами неможливо забезпечити таємницю усиновлення, особа, яка подала заяву про усиновлення, може звернутися з проханням змінити відомості про місце народження та дату народження дитини. У рішенні про усиновлення суд змінює такі відомості, якщо це відповідає інтересам дитини. При цьому дата народження дитини може бути змінена не більш як на шість місяців.

На підставі рішення суду про усиновлення до актового запису про народження дитини державний орган реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове Свідоцтво про народження з урахуванням цих змін. Свідоцтво про народження, яке було видано раніше, анулюється.

З метою забезпечення таємниці усиновлення закон допускає зміну прізвища, імені та по батькові особи, яка усиновлена. Про такі зміни суд зазначає у рішенні про усиновлення.

 Прізвище та по батькові дитини змінюються, якщо усиновлювачами є одночасно жінка та чоловік і якщо вони записуються батьками дитини. Якщо усиновлювач записується батьком дитини, відповідно змінюється по батькові дитини.

За заявою усиновлювачів може бути змінено також ім’я дитини. Згода дитини для такої зміни є обов’язковою. Не вимагається згода дитини на зміну її імені у випадку, коли вона живе в сім’ї усиновлювачів і звикла до нового імені.

Законодавством більшості розвинутих країн, зокрема європейських, таємниця усиновлення не охороняється законом. З урахуванням цього стаття 285 Сімейного кодексу України встановлює обмеження прав іноземця на таємницю усиновлення дитини, яка є громадянином України.

Так, усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, не є таємним, якщо у державі, у якій усиновлювач постійно проживає і в яку має переїхати дитина, усиновлення не є таємним.

Усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, і якщо ця особа в Україні постійно не проживає, не є таємним.

 Відомості про усиновлення видаються судом лише зі згоди усиновлювача, крім випадків, коли такі відомості потрібні правоохоронним органам, суду в зв’язку з цивільною чи кримінальною справою, яка знаходиться в їх провадженні.

Таємниця усиновлення охороняється законом. Для охорони інтересів осіб, які усиновлені, та усиновлювачів закон не лише передбачає заходи, які забезпечують збереження таємниці, але й встановлює відповідальність за її розголошення.

Відповідно до статті 168 Кримінального кодексу України, розголошення таємниці усиновлення всупереч волі усиновлювача карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

Те саме діяння, вчинене службовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення стали відомі по службі чи роботі, або якщо воно спричинило тяжкі наслідки, карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. 

За наданням безкоштовних роз’яснень та консультацій можна звернутися до Першого полтавського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги за адресою: м. Полтава, вул. Міщенка, 2, з понеділка по п’ятницю з 9.00 до 18.00 або за тел. (0532)50 27 22

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103 звінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні).

Перший полтавський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги

Усиновлення та удочеріння в міжнародному приватному праві

  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  •  ІМЕНІ 
    ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
  • Реферат на тему:
  • Усиновлення та удочеріння
  • в міжнародному приватному праві
  • Виконала:
  • студентка 2 курсу 
    магістратури
  • групи № 1 (цивільне право)
  • юридичного 
    факультету
  • заочної форми 
    навчання
  • Левченко Тетяна Василівна
  • КИЇВ — 2012

Вступ

Усиновлення (удочеріння) — основна форма сімейного 
влаштування дитини. За рішенням суду дитина стає повноправним членом родини і може носити прізвище батьків. За бажанням батьки можуть поміняти йому ім'я, по батькові, місце і дату народження. Після усиновлення держава не втручається в життя сім'ї, окрім ситуацій, прописаних у Законі, оскільки зберігається таємниця усиновлення. Усиновлена ​​дитина має право на отримання пільг та допомог соціальної підтримки

Однією із умов усиновлення є те, що усиновлення 
можливе тільки на користь дитини, причому особливо треба враховувати 
цей інтерес, якщо дитини усиновляється 
іноземними громадянами. Оскільки, дитині усиновленій іноземцем «належить покинути свою країну і жити в державі усиновлювача, де він у правовому відношенні повинен бути надійно захищений». [4]

Саме тому на сьогоднішній день в центрі суспільної уваги перебуває проблема міждержавного усиновлення (удочеріння). Це сімейні відносини з іноземним елементом, які регулюються матеріально-правовими нормами (уніфіковані на міжнародному рівні) та за допомогою колізійних норм, які визначають,  право якої країни буде застосовуватися до регулювання цих відносин

Основним 
нормативно-правовим актом, який регулює 
відносини усиновлення за допомогою колізійних норм є Закон України «Про міжнародне приватне право».

Усиновлення міцно 
ввійшло до життя нашого суспільства, і є в певному значенні, мірилом 
гуманності будь-якого суспільства 
і держави. Цей інститут має багату та цікаву історії з стародавніх часів і до сьогоднішніх днів. Особливий інтерес викликає усиновлення українських дітей іноземними громадянами.

  1. Правовий інститут усиновлення в міжнародному приватному праві
Читайте также:  Припинення договору страхування: як розпрощатися зі страховою компанією з вигодою для себе

Одним із найстаріших 
засобів набуття сімейних відносин є усиновлення. Так, за законами Хамурапі (18 ст. до н.е.) ст.

106 передбачала, що коли людина усиновляє підкидька, вона повинна пересвідчитись у відсутності батьків у дитини, а якщо вона їх знайде — повернути дитину їм.

У праві стародавнього Риму за допомогою інституту усиновлення забезпечувалася наявність сина і спадкоємця у бездітних осіб для продовження сімейної лінії, передачі власності, титулів і т. ін. З цією метою були усиновленими декілька римських імператорів (Тиберій, Нерон).

В Азії усиновлення слугує для підтримки культу предків; раніше в європейському законодавстві воно було засобом підтримки ослабленої сім'ї.

У сучасних умовах усиновлення має на меті задоволення індивідуальних інтересів бездітних осіб і заохочується в інтересах дітей, що не мають батьків.

У мусульманських країнах інститут усиновлення відсутній (Коран забороняє створення штучних сімейних зв'язків), хоча в Єгипті та Сирії християни можуть усиновлювати за своїми релігійними законами.

Предметом регламентації 
норм МПП є також так зване міжнародне усиновлення, коли сторони належать до різних правопорядків, або усиновлення має місце на території іноземної держави.

Міжнародне усиновлення в сучасному світі стало явищем дуже поширеним, особливо після другої світової війни, коли усиновлення стало інтернаціональним процесом[4].

До цього часу національним законодавствам інститут міжнародного усиновлення відомим не був, а для його регламентації застосовувалися норми внутрішнього усиновлення.

Другим етапом хвилі міжнародного усиновлення 
стало закінчення війни у Північній 
Кореї, коли традиційно багатодітна країна була вимушена певним чином розмістити дітей-сиріт, що залишилися без батьківської опіки після військових дій. Військовослужбовці, а також інші категорії громадян висловили бажання усиновити цих дітей, звертаючись по допомогу до посередників та перших агенцій з організації усиновлення іноземних дітей.

Наступним етапом усиновлення стали 60-і роки ХХ ст., із залученням до усиновлення дітей 
з країн, що позбулися колоніальної залежності.

На кінець 80-х років у всьому світі щорічно мали місце близько 20 тис. таких усиновлень.

Зазвичай законодавства країн, що «дебютують» на арені міжнародного усиновлення, є недосконалими, а це породжує порушення прав дітей, норм моралі, міграційного законодавства і т. ін.

Для вирішення 
питань міжнародного усиновлення на рівні національного й міжнародного права приймаєтьсяшироке коло нормативних актів, які присвячені колізійному і матеріальному регулюванню.

У внутрішньому праві багатьох країн норми, присвячені вирішенню питань міжнародного усиновлення, встановлюють прив'язки до особистого закону (громадянства, місця проживання тощо) усиновителя з поєднанням із законом усиновлюваного або третіх осіб, від яких залежить надання згоди на усиновлення. Це законодавства Грузії, Німеччини, Австрії, Угорщини, Греції, Іспанії, Італії, Ліхтенштейну, Румунії, Тунісу, Швейцарії, Естонії, Японії. Такі країни, як Португалія і Швейцарія, не дозволяють усиновлення, якщо воно не передбачено законом усиновлення, очевидно для запобігання виникненню «шкутильгаючого» усиновлення. Деякі країни використовують 1—2 прив'язки для колізій міжнародного усиновлення: до закону місця проживання сторін (Венесуела, Перу, Канада), національного закону сторін (Польща), громадянства усиновителя (Чехія).

У внутрішньому праві України усиновлення регламентується статтями 282—287 Сімейного кодексу, главою 35-А Цивільно-процесуального кодексу, ст. 31 Консульського статуту, Постановою Кабінету Міністрів від 20 липня 1996 р.

№ 775, якою затверджено Порядок передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім'ях усиновлювачів, і Наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 січня 1997 р.

№ 2, що затвердив Перелік захворювань, які дають право на усиновлення хворих дітей без дотримання строків їх перебування на обліку в Центрі по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України. З метою колізійного регулювання Сімейний кодекс застосовує прив'язку до права України.

Питанням усиновлення 
присвячені також норми двосторонніх договорів про правову допомогу між Україною і низкою держав (двосторонні договори з Грузією, Естонією, Литвою, Польщею, Албанією, Алжиром, КНДР). Відповідно до цих договорів, усиновлення регулюється законом громадянства усиновителя, інколи — законом країни його постійного проживання і правом країни громадянства дитини. [7]

Оскільки у 
відносинах бере участь «іноземний елемент», можуть бути такі випадки усиновлення:

  • в Україні іноземцем усиновлюється українська дитина;
  • в Україні українським громадянином усиновлюється іноземець;
  • в Україні іноземець усиновляє іноземця;
  • за кордоном український громадянин усиновляє іноземного громадянина;
  • за кордоном український громадянин усиновляє українця;
  • за кордоном іноземець усиновляє українського громадянина.

Як бачимо випадків немало, і потрібно розібратися нормами якого права, будуть регулюватися відносини.

2. Порядок регулювання усиновлення, 
згідно положень міжнародного 
договору на прикладі Латвійської 
Республіки

Якщо подружжя, яке усиновлює, є громадянами 
різних договірних держав, повинні 
бути дотримані вимоги законодавства обох держав. У разі проживання подружжя на території однієї з договірних держав застосовується законодавство цієї держави. Зазначене стосується і скасування та визнання усиновлення недійсним.

Для кращого 
розуміння, візмемо за приклад Латвійську Республіку.

Відомо, що Україна підписала з цією країною двосторонній міжнародний договор у сфері міжнародно-правового співробітництва — Договір між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах від 12.07.1996 р., де в стаття 28 усиновлення, регулює порядок усиновлення.

Отже, при  усиновленні  застосовується  законодавство Договірної Сторони,  громадянином якої є усиновитель.

  Якщо  усиновитель  має постійне  місце проживання на території другої Договірної Сторони, застосовується також законодавство цієї Договірної Сторони.

Тобто, особа яка хоче усиновити дитину є громадянином Латвійської республіки, а дитина громадянином України, буде застосовуватися право Латвії

Якщо   дитина  усиновлюється  подружжям,  один  з яких  є громадянином однієї,  а інший  —  громадянином  другої  Договірної Сторони, то усиновлення повинно відповідати вимогам законодавства, що діє на території обох Договірних Сторін.

Якщо  дитина  є громадянином однієї Договірної Сторони,  а усиновитель —  громадянином  другої Договірної  Сторони,  то  при усиновленні  чи  його  скасуванні  належить отримати згоду дитини, якщо це вимагається за законом  Договірної  Сторони,  громадянином якої вона є,  його законного представника та компетентної установи цієї  Договірної  Сторони  з  додержанням  обмежень,  передбачених законодавством Договірних Сторін.

Якщо подружжя має спільне місце  проживання  на  території однієї  з  Договірних  Сторін,  застосовується  законодавство цієї Договірної Сторони. Вищезгадане застосовується і при скасуванні усиновлення.

У справах про усиновлення 
або його скасування  компетентні установи тієї Договірної Сторони,  громадянином якої є усиновитель на  момент  подачі  заяви.  Якщо  дитина  є  громадянином   однієї Договірної  Сторони,  а  місце  проживання  її та усиновителя — на території другої Договірної  Сторони,  компетентні установи  цієї Договірної Сторони.

Виносити  рішення  про  усиновлення  компетентна установа Договірної  Сторони,  громадянином  якої  є  усиновитель  або   на території якої він має постійне місце проживання.

У випадку,  передбаченому 
пунктом 2 статті 31, компетентна установа Договірної Сторони,  на території якої подружжя  має або мало останнє спільне місце проживання чи місцеперебування.

У випадку, якщо сторони повинні будуть  застосовувати законодавство Латвії, в першу чергу слід звернутися до Цивільний закон.Частина перша.Сімейне право., від 01.09.1993 року.

Норми даного закону регулюють сферу усиновлення наступним чином:

  • вік усиновителя, має становити не менше 25 років, така особа має бути щонайменше на 18 років доросліша за дитину, яку бажає усиновити. Такі умови можуть бути змінені, якщо усиновлювати в своєму шлюбі. Усиновлювач має бути дієздатним;
  • для усиновлення необхідно, щоб дали згоду всі його учасники: усиновитель, особу яку усиновлюють (якщо дитина досягла 12-річного віку), батьки неповнолітньої дитини, якщо іх не лишили батьківських прав, сирітський дім;
  • усиновлена дитина отримує правове становище народженого в шлюбі, як в особистих так і в майнових віносинах.

У випадку усиновлення 
іноземцем, який не має постійного місця 
проживання в Латвії, чи іншого житла 
за кордоном, дитину можна усиновити 
з дозволу Міністра по справам дітей і сім'ї, і тільки тоді коли в Латвії неможливо забезпечити виховання дитини в сім'ї і належний догляд.

3. Регулювання міжнародного усиновлення 
за допомогою колізійних норм 
на прикладі Республіки Казахстан

Для приклада, звернемося до Республіки Казахстан. З даною країною, договір про співробітництво у сфері сімейних відносин Україна не укладала, тому тут слід використати положення ст. 69 ЗУ «Про міжнародне приватне право», яка регулює відносини усиновлення.

Згідно цієї статті усиновлення   та  його  скасування  регулюються особистим законом дитини   та   особистим   законом    усиновлювача.    Якщо усиновлювач — подружжя, яке не має спільного особистого закону, то застосовується право, що визначає правові наслідки шлюбу. Здатність особи бути усиновлювачем визначається відповідно до її особистого закону.

Правові   наслідки   усиновлення   або   його   припинення визначаються особистим законом усиновлювача.

Нагляд та облік 
дітей,  усиновлених відповідно до положень  
цієї статті, здійснюються відповідно до особистого закону дитини.

Отже, ч. 1 ст. 16 ЗУ «Про міжнародне приватне право», визначає, що собистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є, з цього випливає — особистий закон дитини, це право держави в якій дитина народилася, в даному випадку це законодавство Республіки Казахстан.

  1. Відносини усиновлення 
    в Казахстані урегульовані Главою 13 Кодекса Республіки Казахстан «Про шлюб та сім'ю» від 26 грудня 2011 року. Основні 
    положення, даного розділу кодекса говорять про наступне:
  2. Усиновлення допускається щодо неповнолітніх дітей, та в їх інтересах, щоб забезпечити повноцінне фізичний, психічний, духовий розвиток; також можуть бути усиновленні діти, в яких один або двоє батьків відмовились від дитини, вмерли, позбавлені батьківських прав, дали згоду на усиновлення, невідомі.
  3. При розгляді справ 
    щодо усиновлення дитини іноземцем 
    суд зобов'язаний впевнитися в реалізації уповноваженим органом в сфері 
    захисту прав дітей Республіки Казахстан 
    право першочергового усиновлення цієї дитини родичами, незалежно від їх громадянства місця проживання.

Усиновлення дітей 
іноземцями дозволяється лише громадянам країн, які мають рівнозначні 
обов'язки с Республікою Казахстан 
в сфері захисті прав та інтересів 
дітей. Порядок передачі дітей на усиновлення та порядок діяльності і склад комісії, затверджується Правлінням Республіки Казахстан (ст. 84).

Ссылка на основную публикацию