Право подружжя на укладення договорів між собою

Відповідно до статті 70 Сімейного кодексу України, поділ подружжям нажитого в шлюбі спільного майна здійснюється в рівних частинах (порівну), однак при наявності спору про розподіл суд може не визнати майно спільним і зменшити або збільшити частку чоловіка або дружини. Згідно ч. 2, 3 ст.

70 СК, при розлученні і розділі цінного майна подружжя враховується внесок кожного з них в матеріальне забезпечення сім’ї, роль дружини і чоловіка у вихованні спільної неповнолітньої дитини (за наявності дітей), сума аліментів і вартість 50% частки придбаної в шлюбі квартири, машини та інших видів майна, які підлягають розподілу.

Найчастіше при розірванні шлюбу подружжя ділить комерційну і житлову нерухомість, автомобілі, особисті заощадження чоловіка або дружини (депозити в банку і вклади на рахунках), а також бізнес і доходи від нього.

Однак мало хто з подружжя знає, що крім грошей, цінних речей, рухомого і нерухомого майна, при розлученні порівну діляться всі борги і кредитні зобов’язання, які були взяті (оформлені) дружиною або чоловіком на потреби і в інтересах сім’ї.

Як ділиться майно, нажите в цивільному шлюбі? Чи має значення, на кого оформлена та на чиї гроші куплено квартиру? Як оцінити і поділити авто при розлученні (чи можна залишити його собі)? Чи враховують наявність неповнолітніх дітей, якщо дитина залишається з матір’ю? Як діляться інвестиції, гроші та кредити (в т.ч. споживчі) при розірванні шлюбу? Що робити, якщо чоловік або дружина не хоче ділити майно?
Сімейний адвокат «Юридичного порталу України» (LawPortal.com.ua) роз’яснив правові нюанси та розповів про хитрощі, які використовують подружжя, щоб залишити ні з чим дружину або чоловіка, приховати гроші та збільшити або зменшити аліменти після розлучення (в разі необхідності надається онлайн-консультація сімейного юриста).

Як ділиться майно при розлученні?

Згідно чинного законодавства України, процедура поділу майна можлива як при розлученні, так і в період шлюбу. При цьому слід розуміти, що не всяке майно подружжя може бути поділене. Так, виходячи з норм статті 69 Сімейного кодексу, розділу підлягає лише майно, яке належить чоловікові та дружині на праві спільної сумісної власності, тобто придбане в шлюбі, а не після його розірвання.

Відповідно до статті 61 СК, у спільній сумісній власності подружжя може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, а також грошові кошти, отримані під час перебування в шлюбі: дохід від підприємницької діяльності, заробітна плата, пенсія та інші заощадження. При укладанні фінансового договору в інтересах сім’ї, гроші та інше майно (кредит, гонорар, а у разі інвестування — квартира) теж є спільною сумісною власністю чоловіка і дружини.

У законодавстві не вказано конкретний перелік всіх матеріальних цінностей, які можуть належати подружжю на праві спільної сумісної власності, однак п.

23 постанови Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» містить перелік речей, які діляться при розлученні:

  • приватизована квартира
  • земельна ділянка та приватний будинок
  • транспортні засоби (автомобілі, мотоцикли)
  • іпотечні квартири (куплені за інвестиційним договором, іпотекою)
  • грошові кошти, акції та інші цінні папери, депозитні вклади в банку
  • паєнакоплення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражному кооперативі
  • внески, сплачені дружиною або чоловіком при інвестуванні на етапі будівництва житла
  • грошові суми та майно, які належать одному з подружжя по зобов’язальним правовідносинам
  • страхова сума, страхове відшкодування, сплачені за рахунок спільних коштів чоловіка і дружини
  • страхові платежі, які були повернуті при достроковому розірванні договору страхування або які міг би одержати один із подружжя в разі дострокового розірвання такого договору на час фактичного припинення шлюбу

Відповідно до судової практики розгляду спорів про поділ майна, до спільної (сумісної) нажитої власності подружжя, що підлягає розподілу після розлучення, також відноситься: меблі та побутова техніка, придбана чоловіком або дружиною за час шлюбу (холодильник, телевізор, пральна і посудомийна машина, пилосос, СВЧ тощо); речі для професійних занять (комп’ютери, музичні інструменти, лікарське обладнання та інше); предмети духовного розвитку (книги, картини і т.п.); прикраси (золото, ювелірні вироби та дорогоцінне каміння).
На відміну від транспорту і нерухомості, при розірванні шлюбу зазвичай не ділять предмети меблів, комп’ютерну та побутову техніку, однак висока залишкова вартість цих речей може вплинути на розподіл часток і «рівний» (за законом) розділ між дружиною і чоловіком грошей на рахунках, а також купленого під час шлюбу житла, авто, паркомісця чи інших дорогих об’єктів.

Яке майно не ділиться при розлученні?

Майно, що належить одному з подружжя на праві особистої приватної власності, поділу не підлягає. Відповідно до ст. 57 СКУ, приватною власністю дружини або чоловіка є:

  • майно, придбане до укладення шлюбу
  • майно, куплене за час шлюбу, але за особисті кошти
  • майно, отримане на підставі договору дарування або в порядку спадкування

Крім того, особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування (навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів); премії, нагороди за особисті заслуги; грошові кошти, отримані як відшкодування за втрату (пошкодження) особистих речей, а також компенсація моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов’язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням (при використанні власних коштів).

У зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте ними за час їхнього окремого проживання. Також, при придбанні подружжям майна не тільки за спільні, а й особисті кошти, частка в цьому майні, відповідно до розміру особистого внеску, є приватною власністю чоловіка, дружини.

Як поділити майно?

Існує два способи розподілу майна після розірвання шлюбу:

В добровільному порядку розділ спільного майна між подружжям здійснюється за домовленістю дружини і чоловіка, шляхом укладення договору про поділ майна або відповідно до пунктів шлюбного контракту, якщо таку угоду було підписано.

Примусовий порядок поділу спільного майна передбачає звернення до суду з позовною заявою про розподіл купленого у шлюбі майна. Тривалість розгляду справи зазвичай становить від одного до трьох років, оскільки рішення першої інстанції може бути оскаржено в апеляційному та касаційному порядку.

Через тривалість судового процесу при вирішенні майнових суперечок між колишнім подружжям може застосовуватися альтернативний метод врегулювання конфлікту — медіація (досудові переговори із залученням третьої особи).

Читайте также:  Проблемы бракоразводных процессов в период выхода из карантина

Однак, в разі небажання будь-якої сторони застосовувати процедуру медіації, або ж неефективності досудового порядку врегулювання спору, єдиним можливим способом справедливо поділити нажиті матеріальні цінності є подача позову до судових інстанцій.

Як оформити договір про розподіл майна?

Згідно сімейного законодавства і Цивільного кодекса України, чоловік і дружина мають право укладати між собою договір про розподіл житла та іншого нерухомого майна. Подібна угода дає подружжю можливість в позасудовому порядку вирішити спірні питання з будинком (квартирою), а також самостійно визначити частки в нерухомості.

Оформлення угоди про добровільний розподіл майна повинно здійснюватися з урахуванням законодавства, яке регулює порядок реєстрації нерухомості. Договір про поділ нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, укладається в письмовій формі та підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню (ст. 367 ЦК).

Як визначається розмір частки чоловіка і дружини при розлученні?

При розділі спільно нажитого майна частки подружжя вважаються рівними, якщо інше не було визначено домовленістю між ними або шлюбним контрактом (ст. 70 СКУ).

Тим не менше, принцип рівності часток чоловіка і дружини може бути переглянутий в судовому порядку, внаслідок чого вартість майна подружжя може бути зменшена або збільшена.

Підставою для винесення судового рішення про зміну частки в майні є обставини, які мають істотне значення (наприклад, якщо один з подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї або приховав, знищив чи пошкодив спільне майно).

Також частка майна дружини може бути більшою у випадках, коли після розірвання шлюбу неповнолітня дитина залишається проживати разом з матір’ю, якщо розмір аліментів, які виплачуються батьком на утримання дітей, є недостатнім. При цьому позбавити колишнього чоловіка частини належного йому майна можна тільки при наявності великої суми заборгованості зі сплати аліментів та за умови дотримання термінів давності звернення до суду.

Який термін позовної давності при розподілі майна?

Розділ майна між подружжям, які не розірвали шлюб, не обмежений термінами давності і може здійснюватися в будь-який час.

У разі подання до суду позову про поділ спільної сумісної власності після розлучення, застосовується позовна давність у три роки і цей строк обчислюється з дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Трирічний період, встановлений українським законодавством в якості обмеження строку позовної давності, означає, що вже через 3 роки з моменту завершення шлюборозлучного процесу колишнє подружжя не зможе поділити куплене житло, землю, машину та інші цінні речі. Винятком є менше 5% випадків, коли дружина або чоловік не знали про дорогі покупки та не підозрювали про факт витрати коштів другим чоловіком.

Як при розлученні ділиться квартира (будинок)?

Процедура розділу спільної квартири і будинку досить клопітка та має безліч нюансів, які впливають на результат судового розгляду.

При цьому слід пам’ятати, що неповнолітні діти не можуть претендувати на частку квартири при її розділі, якщо вона знаходиться у власності одного чи обох батьків.

Це обумовлено статтею 173 Сімейного кодексу, згідно якої майно дітей і батьків є роздільним. Іншими словами, частка дитини в майні відсутня.

Поділ квартири або будинку, які придбано в кредит (іпотеку), здійснюється в рівних частинах між чоловіком і дружиною. Однак, слід пам’ятати, що кредитний договір, підписаний за згодою другого з подружжя, вважається укладеним в інтересах сім’ї і тягне за собою солідарну відповідальність дружини та чоловіка за його виконання, в тому числі, щодо повернення кредитних коштів.

Як розділити земельну ділянку при розлученні?

Поділ землі між колишнім подружжям багато в чому залежить від розміру ділянки, кількості власників і порядку оформлення прав власності на майно, а також техніко-юридичних умов.

Якщо немає можливості поділити земельну ділянку в натурі (тобто шляхом виділення частки), чоловік і дружина можуть вирішити питання самостійно (укласти договір) або звернутися до суду. Також способом вирішення проблеми є продаж земельної ділянки з подальшим розділом отриманих грошей.

Крім того, один з подружжя може відмовитися від своєї частки у праві спільної сумісної власності на землю і отримати грошову компенсацію.

Чи можна розділити автомобіль при розлученні?

Відповідно до ч. 2 ст.

71 СК України машина є неподільною річчю при розділі майна, тому після розлучення вона присуджується лише одному з подружжя (при цьому автомобіль оцінюється і дружині / чоловіку виплачується 50% компенсація вартості авто). Як правило суд приймає рішення на користь того з подружжя, на кого зареєстрований автомобіль, хто ним керує та здійснює технічне обслуговування.

Реєстрація машини на чоловіка або дружину не дає їм переважного права на авто, так як вони мають рівні права на володіння, користування і розпорядження спільним майном. У судовій практиці є випадки передачі автомобіля другому з подружжя, виходячи з його інтересів або при наявності дітей.

Якщо машина була куплена у шлюбі, але за документами оформлена на чоловіка, він може продати або переписати її перед розлученням, однак дружина має право на отримання часткового відшкодування вартості авто.

Чи діляться кредити і борги при розлученні?

Кредити є невід’ємною частиною сучасного життя і нерідко до моменту розірвання шлюбу подружжя обростає не лише спільним майном, але і боргами. Законодавство відносить боргові зобов’язання, взяті в період шлюбу, до загального майна подружжя і, як наслідок, їх розділ відбувається за тими ж правилами, що діють при розподілі решти майна.

Домовитися про поділ боргів — найпростіший і найдешевший спосіб. На жаль, він не завжди можливий і тоді виникає необхідність судового вирішення спору.

При розгляді подібних справ, суд, в першу чергу, повинен встановити, на які цілі були витрачені кредитні кошти.

Таким чином, чоловік, який не бажає самостійно виплачувати борг, взятий на сімейні потреби, повинен довести, що отримані в кредит гроші були витрачені не на особисті цілі.

Як розділити бізнес при розлученні?

Право дружини та чоловіка укладати між собою договори

Стаття 64. Право подружжя на укладення договорів між собою 1.

Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. 2.

Читайте также:  Идентификационный код для ребенка

Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки. Сімейний кодекс України

Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом. До майнових договорів подружжя належать: • договори дружини та чоловіка щодо їхнього майна; • договори дружини та чоловіка про надання взаємного утримання; • договори про утримання дітей.

Спільність майна передбачає певну координацію дій дружини та чоловіка. Інструментом такої координації можуть служити договори про визначення правового режиму подружнього майна. Всі договори укладаються щодо майна подружжя. Вони можуть стосуватися його поділу (виділу частки), передачі від одного з подружжя до іншого або визначення порядку користування майном.

Характерним для цих договорів є те, що їх предметом виступає майно, що є наявним на момент укладення договору. Це майно вже має певний правовий режим (належить до спільного або роздільного майна подружжя).

У зв’язку із цим метою договору є зміна такого режиму (визнання роздільного майна спільним, а спільного — роздільним). Сюди ж включаються й договори про встановлення порядку користування майном дружини та чоловіка.

Ці договори хоча і не змінюють правового режиму майна, але спрямовані на встановлення певних параметрів його використання.

У СК України міститься норма, згідно з якою договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.

Ідея цієї норми полягає у спрощенні порядку пере- дання майна одного з подружжя на користь другого з подружжя.

Такий порядок встановлювався для того, щоб, дружина та чоловік могли визначити свої частки у спільному майні і одразу передати частку одного з них на користь другого (подарувати, продати, обміняти тощо).

На сьогодні процедура визначення та передання частки в спільному майні від одного з подружжя до другого має розглядатися як складна та багатоетапна. Лише після того, як подружжя зареєструє право власності на належну їм частку, настає другий етап.

Сторони можуть укладати договір про передання частки в праві на майно другому з подружжя — договір дарування, купівлі-продажу, міни частки тощо. У випадках, передбачених законом, такий договір також підлягає державній реєстрації, яка здійснюється нотаріусом.

Після цього реєстрації підлягає вже право власності на майно, що виникло у одного з подружжя.

Окрему групу складають договори про утримання дитини (дітей). Зазвичай такі договори укладають особи, які перебувають або перебували у шлюбі (подружжя або колишнє подружжя), тому вони включаються до системи подружніх договорів.

До цієї групи можна віднести: • договір про забезпечення умов проживання дитини з тим із батьків, хто буде проживати окремо від дитини після розірвання шлюбу (ст. 109 СК України); • договір дружини та чоловіка про розмір аліментів на дітей після розірвання шлюбу (ст. 109 СК України); • договір про сплату аліментів на дитину (ст.

189 СК України); • договір про припинення права на аліменти на дитину у зв’язку із набуттям права власності на нерухоме майно (ст. 190 СК України).

До цієї групи входять договори дружини та чоловіка з приводу надання утримання дитині (дітям) у широкому розумінні. Батьки можуть укласти договір не лише про сплату аліментів, а й про заміну аліментів на нерухоме майно.

Сторони можуть домовитися про інші варіанти забезпечення майнових інтересів дитини, коли один з батьків бере на себе обов’язок оплачувати, наприклад, навчання дитини, її поїздки за кордон на відпочинок, придбання дитині музичних інструментів тощо.

СК України передбачає договори, що укладаються не лише подружжям, а й колишнім подружжям, тобто особами, які розірвали свій шлюб або подали до суду заяву про розірвання шлюбу.

Сімейне законодавство передбачає також договори осіб, які проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу — договір про визначення правового режиму майна та договір про припинення права на утримання.

Втім, такі особи не можуть укладати шлюбний договір, оскільки реєстрація шлюбного договору нерозривно пов’язана з реєстрацією шлюбу.

Подружжям можуть укладатися і будь-які інші цивільно-правові договори.

Юридичний порадник Сімейне право. Зміст

41. Види договорів подружжя

Стаття
64. Право подружжя на укладення договорів
між собою

1.


Дружина та чоловік мають право на
укладення між собою усіх договорів, які
не заборонені законом як щодо майна, що
є їхньою особистою приватною власністю,
так і щодо майна, яке є об'єктом права
спільної сумісної власності подружжя. 2.
Договір про відчуження одним із подружжя
на користь другого з подружжя своєї
частки у праві спільної сумісної
власності подружжя може бути укладений
без виділу цієї частки.

  • Договори
    подружжя набувають

    все більшого поширення в системі
    регуляторів сімейних відносин, їх
    аналізу присвячені спеціальні наукові
    дослідження.
  • До
    майнових договорів подружжя, що знайшли
    своє безпосереднє закріплення в
    законодавстві, належать:
  • 1)
    договори дружини та чоловіка щодо
    їхнього майна;
  • 2)договори
    дружини та чоловіка про надання взаємного
    утримання; 3)договори
    про утримання дітей.

До
договорів щодо майна дружини та чоловіка
можуть бути віднесені:

договір про відчуження одним із подружжя
на користь другого з подружжя своєї
частки у праві спільної сумісної
власності без виділу цієї частки (ч. 2
ст.

64 СК); договір про визначення порядку
користування майном (ст. 66 СК); договір
про поділ майна дружини та чоловіка
(ст. ст. 69, 70 СК); договір про виділ
нерухомого майна дружини або чоловіка
зі складу усього майна подружжя (ч. 2 ст.

69 СК).

До
договорів подружжя про надання утримання
належать наступні види поіменованих
договорів:

договір про надання утримання (ст.

78 СК
України); договір про припинення права
на утримання взамін набуття права
власності на нерухоме майно або одержання
одноразової грошової виплати (ст. 89СК).

Договір
довічного утримання за участю дружини
та чоловіка (ст. 747ЦК). Схожі риси має
також спадковий договір за участю
подружжя (ст. 1306 ЦК).

Окрему
групу складають договори про утримання
дитини. Зазвичай такі договори укладають
особи, які перебувають або перебували
у шлюбі.

До
цієї групи можна віднести:

договір про забезпечення умов проживання
дитини тим з батьків, хто буде проживати
окремо від дитини після розірвання
шлюбу (ч. 1 ст. 109 СК); договір дружини та
чоловіка про розмір аліментів на дітей
після розірвання шлюбу (ч. 2 ст.

Читайте также:  Момент припинення шлюбу у разі його розірвання

109 СК);
договір про сплату аліментів на дитину
(ст. 189 СК); договір про припинення права
на аліменти на дитину у зв'язку із
набуттям права власності на нерухоме
майно (ст. 190 СК).

42. Шлюбний договір: поняття, природа,зміст

Шлюбний
договір

— це цивільний правочин, що базується
на домовленості наречених або подружжя
відносно встановлення майнових прав
та обов'язків подружжя на період існування
та припинення шлюбу.

Сімейно-правова
природа шлюбного

договору зумовлює те, що кожен з
притаманних йому цивільно-правових
елементів, а саме предмет, зміст, об’єкт
шлюбного договору, порядок укладення,
міри відповідальності та способи захисту
сторін набувають в сфері дії шлюбного
договору специфічних сімейно-правових
рис та особливостей, які полягають у
тому, що об’єктом шлюбного договору не
може бути майно дитини подружжя; шлюбний
договір може укладатися як щодо існуючого
майна так і того , яке буде набуте
подружжям в майбутньому; всі різновиди
майна подружжя можуть бути об’єктом
шлюбного договору, крім об’єктів
нерухомого майна та іншого майна, право
на яке підлягає державній реєстрації

Стаття
93.
Зміст
шлюбного договору

1.


Шлюбним договором регулюються майнові
відносини між подружжям, визначаються
їхні майнові права та обов'язки.2.
Шлюбним
договором можуть бути визначені майнові
права та обов'язки подружжя як батьків.
3.
Шлюбний договір не може регулювати
особисті відносини подружжя, а також
особисті відносини між ними та дітьми. 4.
Шлюбний договір не може зменшувати
обсягу прав дитини, які встановлені цим
Кодексом, а також ставити одного з
подружжя у надзвичайно невигідне
матеріальне становище. 5.


За шлюбним договором не може передаватися
у власність одному з подружжя нерухоме
майно та інше майно, право на яке підлягає
державній реєстрації.

Отже,
під шлюбним договором слід розуміти
домовленість наречених або подружжя,
спрямовану на встановлення, зміну або
припинення їх майнових прав та обов’язків
під час шлюбу та у випадку його розірвання.

Необхідність існування інституту
шлюбного договору в сучасному українському
суспільстві об’єктивно і закономірно
зумовлена сучасним станом
соціально-економічного розвитку,
триваючою еволюцією сімейних відносин
та позитивним ставленням населення до
договірного регулювання сімейних
майнових правовідносин. Шлюбний договір
слід вважати особливим сімейно-правовим
договором.

Проте на практиці шлюбний
договір насамперед застосовується не
для регулювання спільного проживання
і користування майном, а на випадок
розірвання шлюбних відносин.

Стаття 64. Право подружжя на укладення договорів між собою

1. Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

2. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.

Коментар:

1. Будучи учасниками права спільної сумісної власності, подружжя наділені правом розпоряджатися спільним майном шляхом укладення договорів. Поряд з укладенням одним з подружжя договорів на користь третіх осіб (ч. 1 ст. 67 СК), закон дозволяє подружжю укладати договори між собою.

«Внутрішні» договори, які укладаються між подружжям, можуть стосуватися як особистого майна кожного з подружжя, так і майна, що перебуває у спільній власності подружжя. Укладення між подружжям договорів щодо особистого майна позбавлене будь-яких особливостей і підпорядковується загальним засадам договірного цивільного законодавства.

2. Значно складнішим є регулювання відносин, коли подружжя укладають на користь один одного договори, спрямовані на розпорядження спільним майном. За змістом ч. 2 ст. 64 СК подібні договори можуть укладатися без виділу частки у праві спільної сумісної власності. На наш погляд, вживання у цій нормі словосполучення «виділ частки» не є юридично коректним.

Насправді в ній іде мова не про виділ, а про визначення частки.

Між виділом і визначенням частки існує істотна різниця: якщо виділ має наслідком припинення спільної власності і визначає, яка конкретно, виділена в натурі, частка майна переходить у власність колишнього співвласника, в той час, як визначення частки призводить до перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову.

Разом з тим, якщо розуміти правомочність, зазначену у ч. 2 ст. 64 СК, як таку, що надає кожному з подружжя можливість укласти договір про відчуження частки без виділу останньої, залишається невідомим механізм реалізації даної норми. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України містить загальне положення, яке фактично відтворює зміст ч. 2 ст.

64 СК і встановлює, що договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності може бути посвідчений нотаріусом без виділу цієї частки в натурі (пункт 174 Інструкції).

Але оскільки мова йде про укладення договору про розпорядження часткою, логічно вважати, що необхідною передумовою його укладення є саме по собі визначення тієї частки, яка і є предметом розпорядження за даним договором. В протилежному випадку договір, передбачений ч. 2 ст. 64 СК, залишається «безпредметним».

Крім того, навіть якщо припустити факт нотаріального посвідчення договору про визначення часток у праві спільної сумісної власності подружжя, це жодним чином не вирішує проблему відсутності його правовстановлювального значення, якщо спільне майно подружжя містить у своєму складі нерухоме майно.

Справа в тому, що у Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. N 7/5, договір про визначення часток не визнаний правовстановлювальним документом.

З наведеного випливає, що укласти договір, передбачений ч. 2 ст. 64 СК, без попереднього визначення часток неможливо; а навіть у разі попереднього визначення часток за договором останній не підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно за другим з подружжя-набувачем і, відтак, є перешкодою для набуття права власності на нього.

Єдиним можливим випадком відчуження своєї частки у спільній сумісній власності одним з подружжя на користь другого без її визначення є складання на ім'я другого з подружжя заповіту (ч. 2 ст. 67 СК, ч. 2 ст. 1226 ЦК).

Ссылка на основную публикацию