Правові наслідки визнання усиновлення недійсним

Відповідно до ЦК (168 стаття), визнання угоднедійсними здійснюється в разі встановлення невідповідності їх нормам. Вимоги, які повинні дотримуватися при укладанні договорів, можуть визначатися в законі чи іншому юридичному акті. При цьому галузева приналежність норм, в протиріччя з якою вступає угода, значення не має.

Правові наслідки визнання усиновлення недійсним

ключова умова

Законодавство визначає групу договорів,умови яких суперечать нормативним основам. Визнання угод недійсними допустимо при наявності умислу. Він може бути присутнім у будь-якої однієї сторони або у всіх учасників одночасно.

Намір передбачає розуміння суб'єктом незаконність здійснюваних дій. Його наявність необхідно довести. Тому, наприклад, визнання податківцями угоди недійсною повинно підтверджуватися документально.

Дане положення, зокрема, стосується контрольованих договорів.

Правові наслідки визнання недійсності угод

Вони залежать від декількох факторів. За загальним правилом (при встановленні умислу у обох учасників) все майно, яке вони посіли при укладенні договору, стягується на користь держави.

Якщо умови були виконані тільки однією стороною, то все отримане вилучається в іншого суб'єкта. При цьому майно також передається на користь держави.

Якщо умисел був присутній тільки у одного учасника, все отримане в угоді повертається іншій стороні, яка не знала про порушення законодавчих вимог.

Класифікація

Порядок і наслідки визнання угоднедійсними залежать від їх характеру. Так, наприклад, закон виділяє таку категорію, як уявні договору. Їх висновок не спрямоване на створення відповідних юридичних наслідків. Уявними вважаються договору незалежно від форми їх укладення, а також фактичного виконання встановлених умов. Існує категорія удаваних угод.

Вони також не орієнтовані на досягнення відповідних результатів. При цьому такі договори укладаються для приховання іншого волі сторін. Саме доведеність даного факту зумовлює визнання угод недійсними. При цьому застосовуються правила, встановлені для договорів, які в дійсності були на увазі. Наприклад, було оформлено угоду про купівлю-продаж, але на ділі боку зробили дарування.

В такому випадку застосовуються правила купівлі-продажу.

Правові наслідки визнання усиновлення недійсним

нікчемність

Така властивість набувають все угоди,укладені недієздатною суб'єктом. Це означає, що громадянин в момент укладення договору не міг розуміти значення своєї поведінки та керувати ним. Недієздатність встановлюється в судовому порядку.

Визнання угод недійсними в таких випадках передбачає відсутність результатів, які ними передбачалися. Якщо ж умови були виконані, то застосовуються правила про двосторонньої реституції майна в натурі. Якщо ж повернути матеріальні цінності не представляється можливим, здійснюється їх грошова компенсація.

Законодавство встановлює і додаткові правила. Зокрема, визнання угод недійсними передбачає відшкодування збитку потерпілій стороні. Дане положення поширюється на випадки, коли дієздатний суб'єкт знав або міг знати про недієздатність іншого учасника. Разом з цим нормами визначено виняток.

Угода, в якій брав участь недієздатний, може визнаватися дійсним, якщо вона укладена з вигодою для нього.

Правові наслідки визнання усиновлення недійсним

Особливий випадок

У ряді випадків недійсність угод маємісце в ситуаціях, коли вони відбувалися дієздатними особами, але перебували в момент їх укладення в стані, при якому вони не могли усвідомлювати свої дії та забезпечувати контроль над ними.

При цьому не матимуть юридичного значення причини, що зумовили таку нездатність. Вона може як обумовлюватися зовнішніми обставинами (хвороба, фізична травма, втрата близької людини і так далі), так і залежати від самого суб'єкта (наприклад, стан сп'яніння).

У таких ситуаціях факт оформлення угоди в умовах, при яких особа не могла розуміти своїх дій і контролювати їх, повинен бути доведений. Показань свідків для цього недостатньо. Законодавством передбачається експертиза у справах про визнання недійсними угоди, укладеної недієздатними.

Для перевірки стану суб'єкта процедура проводиться кваліфікованими медиками.

Правові наслідки визнання усиновлення недійсним

Недійсність угод, укладених з малолітніми

Громадяни, які не досягнули 18 років, ще невважаються повністю дієздатними. Тому угоди, які здійснюються особами 6-14 років, є нікчемними. Виняток становлять випадки, передбачені ст. 28 ГК (пункти 2 і 3).

Позовні заяви про визнання угод недійсними в таких ситуаціях направляються батьками, усиновителями / опікунами чи іншим учасником. У таких ситуаціях також застосовуються правила двосторонньої реституції і стягується збиток на користь неповнолітнього. Разом з цим вчинене дія може нести вигоду для малолітнього.

У таких випадках за заявою опікунів, батьків, усиновителів угоди можуть визнаватися дійсними.

додатково

Позовні заяви про визнання угоднедійсними можуть направлятися законними представниками осіб, які перебувають у віці 14-18 років. Ці громадяни також вважаються неповнолітніми і, відповідно, обмежено дієздатними. У зв'язку з цим угоди, які ними полягають, можуть визнаватися нікчемними.

Таке допускається, якщо вони здійснюються без згоди законних представників, коли воно необхідне. Це правило не поширюється на неповнолітніх, які стали дієздатними (вступили в шлюб, наприклад).

Як і в попередньому випадку, наслідками недійсності буде двостороння реституція і компенсація збитку неповнолітньому.

Правові наслідки визнання усиновлення недійсним

Омана

У ряді випадків суб'єкт може мати спотворенеуявлення про яку здійснюють операції. Помилка повинна бути присутньою в момент укладення договору і бути істотним. Спотворене уявлення може стосуватися природи угоди або характеристик предмета, значно зменшують можливості його використання.

Чи не буде мати істотного значення оману щодо мотиву укладення договору. Якщо угода буде визнана недійсною в силу того, що вона була здійснена в стані омани, застосовуються правила про взаємну реституції. Крім цього, у потерпілої сторони є право вимагати компенсацію заподіяної шкоди.

При цьому потерпілий учасник повинен довести, що помилка з'явилася з вини відповідача. Якщо цього зроблено не буде, то суб'єкт, за позовом якого буде визнана недійсність, відшкодовує відповідачу реальний збиток.

Дане правило діє і в разі, коли помилка з'явилася з не залежних від позивача обставин.

Правові наслідки визнання усиновлення недійсним

кабальний договір

Правочин може вчинятися при різнихобставинах. Далеко не завжди вони сприятливі. Наприклад, укладення угоди може проходити під впливом погрози, насильства, обману, в зв'язку з важкими життєвими обставинами. У таких випадках говорять про кабальних договорах.

Відповідач в таких ситуаціях користується становищем позивача і, можна сказати, примушує його до укладення угоди на невигідних умовах. Обманом є умисне введення іншого учасника в оману, надання невірної, помилкової інформації, замовчування про важливі обставини. Насильство може виражатися в заподіянні потерпілій стороні або її родичам моральних або фізичних страждань.

Загроза — психічний тиск на суб'єкта. Вона виражається в заяві про заподіяння потерпілому шкоди згодом, якщо він не погодиться на угоду.

Наявність важких обставин

Само по собі воно не виступає як підстава длявизнання недійсності. В даному випадку необхідно дотримання додаткових умов.

Зокрема, укладення угоди має проходити при наявності важких обставин на умовах, вкрай невигідних для потерпілого. Важливо й те, що відповідач в такій ситуації повинен скористатися складною ситуацією суб'єкта.

Тобто йому повинно бути відомо про тяжке становище позивача, і він користується ним для отримання вигоди.

Правові наслідки визнання усиновлення недійсним

Результати кабальних договорів

При визнання недійсності за допомогою одного знаведених вище підстав відповідач повертає все отримане потерпілому в натурі. Якщо це зробити неможливо, постраждалій стороні відшкодовується вартість майна в грошах.

Отримані матеріальні цінності, а також належна компенсація потерпілого стягується на користь держави. У разі неможливості передати майно в натурі його вартість відшкодовується грішми і передається в бюджет.

Потерпілий може також зажадати компенсації реального збитку.

Термін давності

Позовна заява може бути подана протягом 3років з моменту, коли почалося виконання нікчемного правочину. Даний період застосовується до договорів, період для пред'явлення вимог по яких не закінчився до 26 липня 2005 р (до вступу в дію ФЗ №109, який вніс зміни в ст. 181 ч. 1 ЦК).

Для оспорімих угод встановлений термін в 1 рік.

Обчислення періоду починається з дня, коли були припинені загрози або насильство, під впливом яких був підписаний договір, або коли заявник повинен був дізнатися чи дізнався про обставини, які виступають в якості підстави для пред'явлення вимог.

висновок

Порок одного або декількох компонентів угоди -невідповідність їх нормам — призводить до недійсності. Судові процедури покликані усунути результати, які виникли під час укладання таких договорів.

У разі відсутності умислу у обох сторін вони повинні повернути все, що було отримано за угодою, або виплатити відповідну грошову суму. Слід сказати, що аналогічний порядок передбачається в законодавствах різних країн. Наприклад, в ЦКУ присутній стаття 215 «Недійсність угоди».

У ній визначаються підстави, за якими договір між особами може бути скасований.

Читайте также:  Позовна заява про визнання права власності на майно, виключення з акту опису майна та звільнення з-під арешту

>

Визнання усиновлення недійсним

Виходячи з того, що усиновлення — це юридичний акт, то во­но, як і будь-який інший подібний акт, що не досягає поставленої мети, може визнаватися недійсним і скасовуватися. Звідси підставами при­пинення усиновлення є визнання усиновлення недійсним і скасуван­ня усиновлення.

Право на звернення до суду з позовом про визнання усиновлення недійсним мають батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор, а також усиновлена дитина, яка досяг­ла чотирнадцяти років.

Усиновлення визнається недійсним, якщо воно було проведене без згоди дитини та батьків, якщо така згода була необхідною; якщо уси­новлювач не бажав настання прав та обов'язків, які виникають у ре­зультаті усиновлення (фіктивне усиновлення); якщо воно було про­ведене на підставі підроблених документів; у разі відсутності згоди на усиновлення другого з подружжя, опікуна, піклувальника, закладу охо­рони здоров'я або навчального закладу.

Якщо одним з подружжя усиновлена дитина другого з подружжя, усиновлення може бути визнане недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що на момент усиновлення другий із подружжя не мав наміру продовжувати з ним шлюбні відносини.Правові наслідки визнання усиновлення недійсним.

Усиновлення, визнане недійсним, анулюється з моменту його здійснення, тобто при­пиняються права та обов'язки, які виникли раніше та встановлені за­коном для усиновлювача, його родичів та усиновленої дитини й відно­влюються права та обов'язки між дитиною, її батьками та іншими ро­дичами за походженням.

Дитина, яка не досягла чотирнадцяти років, за бажанням батьків або інших родичів передається їм, а якщо це не­можливо, вона передається на опікування органу опіки та піклування. Відновлюється прізвище, ім'я та по батькові дитини, які вона мала до усиновлення.

За бажанням дитини вона має право надалі іменуватися прізвищем, ім'ям та по батькові, які вона одержала у зв'язку з усинов­ленням.

Суд може постановити рішення про стягнення аліментів на дитину з особи, яка була її усиновлювачем, на строк не більш як два роки, як­що дитина не має батьків або батьки не мають змоги її утримувати, за умови, що усиновлювач може надавати матеріальну допомогу.

Порядок поновлення актового запису про народження у разі ви­знання усиновлення недійсним.

Після набрання чинності рішен­ням суду про визнання усиновлення недійсним суд у місячний строк зобов'язаний надіслати копію рішення до органу державної реєстра­ції актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини, який вносить відповідні зміни до актового запису про народження дитини.

Скасування усиновлення

Скасування усиновлення — теж одна з підстав припинення усиновлення, яку можна розглядати як правоприпинюючий і водночас правовідновлюючий юридичний факт.

Право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлен­ня мають батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор, а також усиновлена дитина, яка досягла чотир­надцяти років.

Скасування усиновлення відбувається лише за рішенням суду.

Умови скасування усиновлення: коли воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання; дитина страждає недо­умством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що уси­новлювач не знав і не міг знати на час усиновлення; між усиновлюва­чем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання уси­новлювачем своїх батьківських обов'язків.Скасування усиновлення не допускається після досягнення дити­ною повноліття за виключенням тих випадків, якщо протиправна по­ведінка усиновленого, усиновлювача загрожує життю, здоров'ю уси­новлювача, усиновленого або інших членів сім'ї.

  • Крім цього, усиновлення повнолітньої особи може бути скасоване судом за взаємною згодою усиновлювача і усиновленого чи на вимогу одного з них, якщо сімейні відносини між ними не склалися.
  • Усиновлення скасовується від дня набрання чинності рішенням
  • суду.

Правові наслідки скасування усиновлення. У разі скасування уси­новлення припиняються на майбутнє права та обов'язки, що виникли у зв'язку з усиновленням між дитиною та усиновлювачем, його роди­чами і водночас відновлюються права та обов'язки між дитиною та її батьками, іншими родичами за походженням.

Правові наслідки визнання усиновлення недійсним

Усиновлена дитина передається за бажанням батьків або інших ро­дичів їм, а якщо це неможливо, — вона передається на опікування ор­ганові опіки та піклування.

У разі скасування усиновлення як таке, що суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання, якщо дитина не переда­ється батькам, за нею зберігається право на проживання у житловому приміщенні, в якому вона проживала після усиновлення, а також суд може постановити рішення про стягнення аліментів на дитину з особи, яка була її усиновлювачем, за умови, що останній може надавати мате­ріальну допомогу.

Дитина має право на збереження прізвища, імені та по батькові, які вона одержала у зв'язку з усиновленням. За бажанням дитини їй при­своюється прізвище, ім'я, по батькові, які вона мала до усиновлення.

Порядок поновлення актового запису про народження у разі ска­сування усиновлення.

Після набрання чинності рішенням суду про ска­сування усиновлення суд у місячний строк зобов'язаний надіслати ко­пію рішення до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини, який вносить відповідні зміни до актового запису щодо народження дитини.

Правові наслідки недійсності правочинів. Місцеве самоврядування, № 12

  • Станом на сьогодні виникає багато проблем, пов’язаних із здійсненням правочинів та з усіма похідними наслідками.
  • Вчинення правочину призводить до виникнення правовідносин між фізичними особами, юридичними особами, органами державної влади та ОМС.
  • Саме вчинення правочинів є невід’ємною частиною функціонування громадянина в сучасному соціумі.
  • Враховуючи актуальність та практичність теми у сьогоденні, важливо розібратись як і з загальними положеннями про правочин, так і з правовими наслідками недійсності правочинів.

Виклад основного матеріалу

Необхідно зазначити, що поняття правочину визначено у ст. 202 ЦК України.

Відповідно до вищезазначеної статті правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути як односторонніми так дво- чи багатосторонніми (договори).

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

  1. ЦК України передбачено вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:
  2. — зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;
  3. — особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
  4. — волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
  5. — правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
  6. — правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
  7. — правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Звертаємо увагу на той факт, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Ознайомившись з поняттям правочину, перейдемо до основної проблематики, пов’язаної з правочинами, а саме з правовими наслідками недійсності правочинів.

Що ж таке недійсний правочин?

  • Недійсний правочин – це правочин, який унаслідок невідповідності вимогам закону не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.
  • Існують такі види недійсних правочинів:
  • І. Нікчемні правочини (абсолютно недійсні):
1 Недійсність правочину прямо встановлена законом
2 Не потребує визнання його недійсним рішенням суду
3 Сторони можуть не виконувати умови правочину навіть без рішення суду про визнання його недійсним
4 Формулювання закону: «є нікчемним», «є недійсним»

ІІ. Оспорювані правочини (відносно недійсні):

1 Недійсність правочину прямо НЕ встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом
2 Може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду
3 Сторони зобов’язані виконувати умови правочину до рішення суду про визнання цього правочину недійсним
4 Формулювання закону: «визнається судом недійсним», «може бути визнаний недійсним»

Для повного розуміння усієї проблематики необхідно розмежувати юридичні й майнові наслідки недійсності правочинів.

Юридичні наслідки призводять до визнання правочину недійсним за умов нікчемності або оспорюваності. Як правило, правочини визнаються недійсними (як нікчемний, так і оспорюваний) з моменту їх вчинення, а в окремих випадках передбачена можливість припинення їх дії у майбутньому (наприклад, майновий найм).

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).

Що ж стосується майнових наслідків, то на них впливають підстави недійсності та наявність або відсутність умислу у сторін (сторони) і застосовуються залежно від того, чи мало місце повне або часткове виконання чи невиконання правочину. Якщо відповідно до вчиненого правочину не були виконані умови, то незалежно від його характеру, майнові наслідки будуть відсутні.

Визнання правочинів недійсними пов’язано з усуненням тих майнових наслідків, які виникли в результаті виконання правочину. Загальним правилом є повернення сторін у початкове становище, тобто в той майновий стан, що мав місце до вчинення недійсного правочину.

  1. Законодавством передбачений основний вид загальних майнових наслідків недійсності правочинів — двостороння реституція.
  2. Окрім загальних наслідків недійсності правочинів, застосовуються також і спеціальні — у вигляді накладання обов’язку відшкодувати збитки та моральну шкоду, що понесла одна зі сторін внаслідок вчинення та виконання недійсного правочину, та додаткові наслідки, що використовуються по відношенню до сторони, з вини якої виник обман, помилка, насильство, зловмисна домовленість та збіг тяжких обставин.
  3. До загальних правил майнових наслідків недійсності правочинів належить двостороння реституція — у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов’язана повернути іншій стороні у натурі все, що вона отримала від виконання цього правочину.
  4. Тобто при двосторонній реституції сторонами повертається все виконане ними відповідно до правочину.
  5. Найбільш актуальним та гострим питанням сьогодення є саме оспорювання правочинів у суді.
  6. Аналізуючи судову практику судів всіх інстанцій, можна з впевненістю сказати, що найбільш завантаженими суди є саме через розгляд численних спорів щодо дійсності правочинів.

Найбільш практичні аспекти, пов’язані з недійсністю правочинів

  • Як уже зазначалося, основним наслідком недійсності правочину є реституція.
  • Для застосування двосторонньої реституції не має значення, хто винний у виникненні помилки, обману, насильства чи погроз, зловмисної домовленості та збігу тяжких обставин: позивач, відповідач або третя особа.
  • Чинне законодавство ґрунтується на тому, що сторона, за позовом якої правочин визнано недійсним, має право вимагати від іншої сторони відшкодування витрат, втрати або пошкодження свого майна, якщо доведе, що помилка виникла з вини іншої сторони.
  • Якщо це не буде доведено, особа, за позовом якої правочин визнано недійсним, зобов’язана відшкодувати іншій стороні понесені нею витрати за втрату або пошкодження її майна.
  • Отже, відшкодування збитків (в окремих випадках у подвійному розмірі) тій чи іншій стороні залежить від того, хто винен у виникненні помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості тощо.

Також ЦК України встановлюється новий додатковий правовий наслідок, як відшкодування збитків у подвійному розмірі, й застосовується він до недобросовісної сторони у випадках визнання правочину недійсним внаслідок обману та насильства (ст. 230, 231 ЦК України), а також відшкодування моральної шкоди (ст. 225, 226, 227, 230, 231, 232, 233 ЦК України).

Застосування реституції, наприклад, до таких правочинів, як позика, кредит, комерційний кредит, позичка, полягає в тому, що сторона, яка використовувала кошти, зобов’язана їх повернути кредитору, а також сплатити відсотки за користування грошовими коштами за весь період користування ними.

Механізм судового врегулювання спору щодо визнання правочинів недійсними

Зокрема, вважаємо доцільним перерахувати види позовних вимог, пов’язаних з недійсністю правочину:

1 про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності
2 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину
3 про встановлення нікчемності правочину без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину
4 про застосування наслідків недійсності правочину в разі наявності рішення суду про визнання оспорюваного правочину недійсним
5 про визнання нікчемного правочину недійсним

З огляду на складність питань про недійсність правочинів і з метою правильного та однакового застосування судами норм матеріального права Пленум ВСУ прийняв постанову «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6.11.2009 № 9, в якій надав роз’яснення щодо застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними.

У п. 5 постанови Пленуму ВСУ № 9 вказано, що відповідно до ст. 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред’являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Відповідно до ст. 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено здійсненням правочину.

Однак під час аналізу судової практики виявлено, що проблемним для судів залишається питання про необхідність підтвердження в судовому порядку нікчемності правочину.

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Згідно з роз’ясненнями, які містяться в п. 5 постанови Пленуму ВСУ № 9, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.

Зі змісту роз’яснень вбачається, що звернутися з вимогою про встановлення нікчемності правочину позивач вправі, якщо є спір про наявність або відсутність такого факту.

Звернення окремо з такою вимогою, без застосування наслідків недійсності правочину, є правом позивача, тому в разі пред’явлення такої вимоги вона підлягає розгляду з констатацією в резолютивній частині рішення факту нікчемності правочину або відмови в цьому. Тобто в резолютивній частині рішення суду ця обставина констатується, а не вирішується як окрема вимога.

Така правова позиція викладена у постанові ВСУ від 02.03.2016 № 6-308цс16.

Так, ВСУ, скасовуючи судове рішення, виходив із того, що ст. 215 ЦК України розмежовано недійсні правочини на нікчемні — якщо їх недійсність встановлена законом (ст.

219, 220, 224 ЦК України тощо), та оспорювані — якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, установлених законом (ст. 222, 223, 225 ЦК України тощо).

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Однак у разі невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред’явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (п. 5 постанови Пленуму ВСУ № 9).

У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв’язку з оспоренням та невизнанням іншими особами.

Також, дослідивши судову практику, можна сказати, що неоднаковою є практика судів і у питанні застосовування наслідків недійсності оспорюваного правочину в разі відсутності таких позовних вимог.

Частиною 5 ст. 216 ЦК України передбачено, що суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Водночас відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Тобто, виходячи зі змісту ст. 11 ЦПК України, суд не має права вийти за межі позовних вимог.

Аналіз вказаних норм дає підстави вважати, що є суперечність між нормами ст.11 ЦПК України та ч. 5 ст. 216 ЦК України, яка фактично дає суду право вийти за межі позовних вимог, що суперечить принципу диспозитивності цивільного процесу.

У судовій практиці трапляються випадки застосування судами наслідків недійсності до оспорюваних правочинів, коли таких вимог позивачі не заявляли.

Визнання усиновлення недійсним та скасування усиновлення — FINDOUT.SU

Виходячи з того, що усиновлення — це юридичний акт, воно, як і будь-який інший подібний акт, що не досягає поставленої мети, може визнаватися недійсним і скасовуватися. Звідси підставами припинення усиновлення є визнання усиновлення недійсним і скасування усиновлення.

  • Право на звернення до суду з позовом про визнання усиновлення недійсним мають батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор, а також усиновлена дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
  • Усиновлення визнається недійсним:
  • · якщо воно було проведене без згоди дитини та батьків, якщо така згода була необхідною;
  • · якщо усиновлювач не бажав настання прав та обов'язків, які виникають у результаті усиновлення (фіктивне усиновлення);
  • · якщо воно було проведене на підставі підроблених документів;
  • · у разі відсутності згоди на усиновлення другого з подружжя, опікуна, піклувальника, закладу охорони здоров'я або навчального закладу.
  • Якщо одним з подружжя усиновлена дитина другого з подружжя, усиновлення може бути визнане недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що на момент усиновлення другий із подружжя не мав наміру продовжувати з ним шлюбні відносини.

Правові наслідки визнання усиновлення недійсним. Усиновлення, визнане недійсним, анулюється з моменту його здійснення, тобто припиняються права та обов'язки, які виникли раніше і встановлені законом для усиновлювача, його родичів та усиновленої дитини і відновлюються права та обов'язки між дитиною, її батьками та іншими родичами за походженням.

Дитина, яка не досягла чотирнадцяти років, за бажанням батьків або інших родичів передається їм, а якщо це неможливо, вона передається на опікування органові опіки та піклування. Відновлюється прізвище, ім'я та по батькові дитини, які вона мала до усиновлення.

За бажанням дитини вона має право надалі іменуватися прізвищем, ім'ям та по батькові, які вона одержала у зв'язку з усиновленням.

Суд може постановити рішення про стягнення аліментів на дитину з особи, яка була її усиновлювачем, на строк не більш як два роки, якщо дитина не має батьків або батьки не мають змоги її утримувати, за умови, що усиновлювач може надавати матеріальну допомогу.

Порядок поновлення актового запису про народження у разі визнання усиновлення недійсним. Після набрання чинності рішенням суду про визнання усиновлення недійсним суд у місячний строк зобов'язаний надіслати копію рішення до державного органу РАЦС за місцем реєстрації народження дитини, який вносить відповідні зміни до актового запису про народження дитини.

Скасування усиновлення. Скасування усиновлення — теж одна з підстав припинення усиновлення, яку можна розглядати як правоприпиняючий і одночасно правовідновлюючий юридичний факт.

  1. Право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення мають батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор, а також усиновлена дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
  2. Скасування усиновлення відбувається тільки за рішенням суду.
  3. Умови скасування усиновлення: коли воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання; дитина страждає на недоумство, психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення; між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов'язків.
  4. Скасування усиновлення не допускається після досягнення дитиною повноліття за винятком тих випадків, коли протиправна поведінка усиновленого (усиновлювача) загрожує життю, здоров'ю усиновлювача (усиновленого) або інших членів сім'ї.
  5. Крім цього, усиновлення повнолітньої особи може бути скасоване судом за взаємною згодою усиновлювача і усиновленого або на вимогу одного з них, якщо сімейні відносини між ними не склалися.
  6. Усиновлення скасовується від дня набрання чинності рішенням суду.

Правові наслідки скасування усиновлення. У разі скасування усиновлення припиняються на майбутнє права та обов'язки, що виникли у зв'язку з усиновленням між дитиною та усиновлювачем і його родичами і одночасно відновлюються права та обов'язки між дитиною та її батьками, іншими родичами за походженням.

Усиновлена дитина передається за бажанням батьків або інших родичів їм, а якщо це неможливо — вона передається на опікування органові опіки та піклування.

У разі скасування усиновлення як такого, що суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання, якщо дитина не передається батькам, за нею зберігається право на проживання у жилому приміщенні, в якому вона проживала після усиновлення, а також суд може постановити рішення про стягнення аліментів на дитину з особи, яка була її усиновлювачем, за умови, що останній може надавати матеріальну допомогу.

Дитина має право на збереження прізвища, імені та по батькові, які вона одержала у зв'язку з усиновленням. За бажанням дитини їй присвоюється прізвище, ім'я, по батькові, які вона мала до усиновлення.

Порядок поновлення актового запису про народження у разі скасування усиновлення. Після набрання чинності рішенням суду про скасування усиновлення суд у місячний строк зобов'язаний надіслати копію рішення до державного органу РАЦС за місцем реєстрації народження дитини, який вносить відповідні зміни до актового запису про народження дитини.

Позбавлення усиновлювача батьківських прав

Позбавлення усиновлювача батьківських прав — нова підстава припинення усиновлення.

Усиновлювач позбавляється батьківських прав, якщо він: без поважної причини і протягом шести місяців не виявляв щодо усиновленої дитини батьківського піклування; ухилявся від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини; жорстоко поводився з дитиною; є хронічним алкоголіком або наркоманом; вдається до будь-яких видів експлуатації дитини, примушує її до жебракування та бродяжництва; засуджений за вчинення умисного злочину щодо дитини.

У разі позбавлення усиновлювача батьківських прав усиновлювач втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання; перестає бути її законним представником; втрачає права на пільги та державну допомогу, що видається сім'ям з дітьми; не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником на майбутнє; не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які він міг би мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування). Між тим, він не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини і одночасно з позбавленням усиновлювача батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину (ч. 2 ст. 242).

Тому в разі смерті усиновлювача, позбавленого батьківських прав, дитина одержує право на спадкування на загальних підствах (ч. 2 ст. 242). Це дозволяє розглядати позбавлення усиновлювача батьківськиї прав як міру відповідальності для усиновлювача і міру захисту для усиновленого.

Батьківські права усиновлювача можуть бути поновлені за його позовом за винятком тих випадків, коли дитина була вже усиновлена і усиновлення не скасовано або не визнано недійсним судом, або якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.

Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка усиновлювача, який був позбавлений батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини.

У разі відмови в позові повторне звернення із позовом можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішенням суду про таку відмову (ч. 3 ст. 242).

Ссылка на основную публикацию