Правові наслідки встановлення режиму окремого проживання подружжя

Встановлення режиму окремого проживання подружжя дасть вам можливість придбати майно, яке в подальшому не буде визнано спільним майном подружжя.

Думка про розірвання шлюбу не покидає Вас протягом тривалого часу, але на цей крок так і не можете відважитись? Тоді є вихід, законом передбачена можливість встановлення спеціального режиму окремого проживання для чоловіка та дружини.

Одночасно рекомендую вам подумати про визначення місця проживання дитини, якщо вона є.

Різниця між режимом окремого проживання подружжя та розлученням

Звісно, Ви можете подумати, що це зайва трата часу та коштів проте, можу Вас запевнити що це далеко не так. То чим встановлення такого режиму відрізняється від просто окремого проживання? Адже, здається що просто роз’їхатись на час теж вдала ідея. При встановленні судом режиму окремого проживання фактично настають юридичні наслідки розірвання шлюбу.

Звісно, якщо в подальшому подружжя примириться, і стосунки налагодяться то встановлення такого режиму проживання таки марна трата часу. Але якщо справа дійде до розлучення, то Ви навпаки зекономите море нервів та зусиль.

Даний режим спрямований на забезпечення майнових прав та прав на батьківство одного чи обох з подружжя. Так норма закріплює той факт, що майно набуте в режимі сепарації, хоч і набуте в шлюбі, не буде вважатись спільним сумісним, також що дитина народжена через десять місяців після встановлення відповідного режиму не буде вважатись такою, що походить від чоловіка, з яким зареєстрований шлюб.

Правові наслідки встановлення режиму окремого проживання подружжя

Порядок встановлення режиму окремого проживання подружжя

Отже, підставами для призначення режиму окремого проживання подружжя є:

  • за взаємною заявою подружжя, коли дружина та чоловік не можуть проживати разом і не заперечують на встановлення такого режиму.
  • за позовом одного з подружжя у разі небажання дружини або чоловіка проживати спільно, коли ініціатором роздільного проживання виступає лише один із подружжя.
  • Пам’ятайте, що режим окремого проживання подружжя встановлюється виключно судами.
  • Якщо заява подається до суду за взаємною згодою подружжя, тоді суд розглядає справу в порядку окремого провадження.
  • Якщо ж подружжю не вдалося досягнути взаємної згоди на подання заяви, а один із подружжя не бажає спільно проживати, то в такому випадку Ви може звернутися до суду з позовною заявою про встановлення режиму проживання.
  • В результаті розгляду справи суд винесе рішення, яким власне і буде затверджено режим окремого проживання подружжя.

ᐉ Режим окремого проживання подружжя в Україні 2020

Правові наслідки встановлення режиму окремого проживання подружжя

зміст: Особливості окремого проживання Наслідки окремого проживання Значення офіційного оформлення роздільного життя подружжя

Спільне проживання і загальне ведення побуту – важливі характеристики шлюбних відносин. Але в житті бувають ситуації, коли з різних причин чоловік і дружина не живуть разом. Законодавство регулює подібні ситуації.

Особливості окремого проживання

Закон дає кожному з подружжя право на вільний вибір місця проживання. Рішення жити окремо вони приймають під тиском різних обставин.

Будь-яке розставання – попередник остаточної розлуки.

Цей період може тривати недовго, якщо через сварки чоловік або дружина йде з дому, а може і затягуватися на невизначений термін. Вони ще не мають наміру розірвати шлюб, в надії, що відносини налагодяться після того, як пройде час. До того ж пов’язаний з розлученням розділ майнових благ і дітей лякає обох. Якоюсь мірою рішення про припинення жити разом є репетицією розлучення.

Якщо пара не розірвала шлюб офіційно, для державних органів вони залишаються сім’єю. Якщо після періоду, прожитого не разом, подружжя все-таки прийме рішення розлучитися, в шлюборозлучному процесі виникнуть проблеми з майном, придбаним за період окремого проживання, і прогнозувати результат складно. Слід захистити свої права, для чого і оформляється офіційне роздільне проживання.

Обставини, які є підставою для встановлення режиму окремого проживання:

  • медичні (лікування або догляд за близькою людиною);
  • побутові;
  • матеріальні (робота далеко від будинку);
  • відбування терміну в місцях позбавлення волі;
  • небажання жити разом і ін.

Сімейний кодекс враховує подібні ситуації. Відповідно до ч. 2 ст. 119 (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14), подружжям може бути подано до суду заяву про застосування режиму окремого проживання. Звернутися до суду з таким проханням має право й один з них, склавши позов.

Наслідки окремого проживання

Встановлення судовим рішенням такого режиму не скасовує прав і обов’язків між подружжям. Але воно має важливі особливості.

Юридичні наслідки окремого проживання:

  • Нове майно вважається придбаним не в шлюбі і належить їм на праві роздільної власності. Це впорядковує майнові відносини в разі подальшого розлучення.
  • У разі народження дитини після 10 місяців, він не являється батьком дитини
  • Один з подружжя має право усиновити дитину, не потребуючи згоди іншого.

Закон не обмежує період, протягом якого чоловік і дружина живуть не разом. Якщо вони відновлюють відносини, для повернення до звичайного режиму, слід подати до суду заяву.

ЗНАЧЕННЯ ОФІЦІЙНОГО ОФОРМЛЕННЯ роздільне життя ПОДРУЖЖЯ

Механізм юридичного закріплення роздільного проживання зручний. Завдяки юридичному оформленню такого рішення чоловік і дружина мають можливість спокійно оцінити перспективи подальших відносин і потім остаточно вирішити свого шлюбу, без фінансового ризику для кожного.

Закон зберігає права і обов’язки, що випливають із сімейних відносин або встановлені шлюбним контрактом. Це підкреслює важливість вміння домовитися про важливі аспекти життя і правильно вибудувати відносини.

  • Грамотне юридичне відображення таких нюансів сімейних відносин допоможе кожному з подружжя не зазнати збитків і не виявитися втягнутими в тривалий судовий розгляд в разі прийняття рішення про розлучення.
  • Корисні матеріали: Аліменти на дитину і матір Що потрібно для розлучення? Визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні з дитиною
  • Кількість переглядів: 2,223

Правова інформація

  • ЯК ВСТАНОВИТИ РЕЖИМ ОКРЕМОГО ПРОЖИВАННЯ?
  • Іноді подружжя через непорозуміння та різні погляди на сімейне життя втрачають повагу та любов один до одного, але прийняти остаточне рішення щодо припинення сімейних відносин не наважуються.
  • З метою збереження особистих немайнових та майнових прав подружжя  є встановлення режиму окремого проживання подружжя.

Довідково! Режим окремого проживання встановлюється у разі неможливості чи небажанні чоловіка або дружини проживати спільно (стаття 119 Сімейного кодексу України).

  1. Інститут окремого проживання спрямований на можливість не розриваючи шлюбні відносини проживати окремо, але зі збереженням прав, які гарантовані в шлюбі, наприклад право на утримання чи право спадкування.
  2. ЯКІ ПІДСТАВИ ВСТАНОВЛЕННЯ РЕЖИМУ ОКРЕМОГО ПРОЖИВАННЯ ПОДРУЖЖЯ?
  3. — за взаємною заявою подружжя, коли дружина та чоловік не можуть проживати разом і не заперечують на встановлення такого режиму.
  4. — за позовом одного з подружжя у разі небажання дружини або чоловіка проживати спільно, коли ініціатором роздільного проживання виступає лише один із подружжя.

Увага! Режим окремого проживання подружжя встановлюється виключно судами.

За взаємною згодою подружжя.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення режиму окремого проживання за спільною заявою подружжя.

Увага! За подання такої заяви сплачується судовий збір у розмір 0,2 прожиткових мінімума на одну працездатну особу (станом на 1 січня 2020 року – 420, 40 гривень).

За позовом одного з подружжя

Якщо подружжю не вдалося досягнути взаємної згоди на подання заяви, а один із подружжя не бажає спільно проживати, то в такому випадку останній може звернутися до суду з позовною заявою про встановлення режиму окремого проживання.

Увага! За подання такої заяви сплачується судовий збір у розмір 0,4 прожиткових мінімума на одну працездатну особу (станом на 1 січня 2020 року – 840, 80 гривень).

  • Порядок його встановлення залежить від того, як ставиться дружина та чоловік до факту роздільного проживання.
  • ЯКІ ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ВСТАНОВЛЕННЯ РЕЖИМУ ОКРЕМОГО ПРОЖИВАННЯ?
  • Встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов'язків подружжя, які встановлені Сімейним кодексом України і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов'язків, які встановлені шлюбним договором.
  • У разі встановлення режиму окремого проживання:
  • — майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі;
  • — дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка.
  • НА ЯКИЙ СТРОК ВСТАНОВЛЮЄТЬСЯ РЕЖИМ ОКРЕМОГО ПРОЖИВАННЯ?
Читайте также:  Дозвіл на виїзд дитини за кордон за рішенням суду

Право вибору строку дії режиму окремого проживання подружжя належить позивачу з урахуванням думки відповідача.

Суд може встановити режим окремого проживання без обмеження строку або обмежити його певним терміном.

Для припинення встановленого судом зазначеного режиму потрібна взаємна згода подружжя, що підтверджується поновленням сімейних відносин або їх припиненням за їхньою заявою рішенням суду.

  1. ЯКІ ПІДСТАВИ ДЛЯ ПРИПИНЕННЯ РЕЖИМУ ОКРЕМОГО ПРОЖИВАННЯ?
  2. — відновлення сторонами сімейних відносин;
  3. — за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.

Сторони фактично можуть відновити свої сімейні відносини і це буде свідчити про припинення режиму окремого проживання. Однак, одночасно буде зберігати чинність рішення суду про встановлення режиму окремого проживання, оскільки сторони або одна з них звільнені від необхідності звернення до суду. Внаслідок цього фактично такий режим буде припинено, а юридично він зберігатиметься.

Впровадження і удосконалення такого інституту як встановлення режиму окремого проживання, як певній альтернативі розлучення, буде сприяти забезпеченню прав і свобод кожного з подружжя, а також буде слугувати способом зберегти сім’ю.

#БПД #БВПД #правові_консультації

Сепарації (режим окремого проживання подружжя) — 12 Січня 2015 — Новороздільське міське управління юстиці

Сепарація (від лат. «separatio» — відокремлення, розлучення, розділення) право подружжя на встановлення режиму окремого проживання (ст. 119 СК України). Сепарація («відлучення від стола і ложа») є певним випробуванням, перед тим як наважитись розлучитися остаточно та розірвати шлюб.

Такий режим відомий під назвою «сепарація» системам права багатьох країн Європи, наприклад, Франції, Швейцарії, Бельгії, Іспанії, Португалії, Данії, Фінляндії, Норвегії, Польщі. Застосовуєть­ся він також у деяких країнах Південної Америки та окремих штатах США.

Зарубіжна судова практика застосовує інститут сепарації за наявності таких обставин, як хвороба одного із подружжя (наприклад, психічна, коли перебування з такою особою є небезпечним, або безпліддя), відмова одного із подружжя від співжиття, алкоголізм, наркоманія дружини або чоловіка, велика різниця між ними у віці та зумовлені цим розбіжності у поглядах, належність одного із подружжя до різних сект чи субкультур, інших підстав, що призвели до розладу відносин між подружжям.

Інститут сепарації визнається і канонічним правом.

Запозичення цього інституту обумовило застосування для тлумачення у судовій практиці зазначеного розладу таких підстав, окреслених церквою, як чужолозтво (зрада одного з подружжя); реальна загроза життю та здоров'ю одного із подружжя (бійки, знущання, інші ситуації); загроза душі одного із подружжя чи їхніх дітей (наприклад, перебування іншого з подружжя у секті, примушування ним інших членів сім'ї до цього); небезпека для спільних дітей (наприклад, знущання над ними, примушування їх до бродяжництва, безвідповідальне ставлення до них) тощо.

За національним законодавством інститути окремого проживання та розірвання шлюбу мають самостійний характер, оскільки рішення про розірвання шлюбу суд приймає, якщо його подальше збереження суперечить істотним інтересам одного з подружжя чи їхніх дітей, а підставою для встановлення режиму окремого проживання є, згідно зі ст.

119 СК України, неможливість чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. За відсутності взаємної згоди подружжя на встановлення сепарації волевиявлення одного з них має бути обґрунтованим.

Наприклад, перебування одного із подружжя у тривалому відрядженні, на заробітках, його навчання в іншому населеному пункті не може слугувати обґрунтуванням вимоги про застосування судом цього інституту.

Наприклад, часто ставлять запитання такого змісту: я одружений багато років, проте останнім часом наші стосунки з дружиною зіпсувалися.

Але, зважаючи на досить тривалий час нашого подружнього життя, мені не хотілося б одразу розлучатися (все ще сподіваюся на налагодження відносин). Разом з тим, відчуваю, що жити у такому напруженні більше не можу.

Друзі радять мені скористатися передбаченою у СК України можливістю встановлення режиму окремого проживання. Як його оформити, і взагалі, чи має це сенс (які правові наслідки встановлення такого режиму)?

Дійсно, у ст.

119 СК України зазначено, що у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно, за заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для них режиму окремого проживання. Таким чином, дописувачеві необхідно подати спільну з дружиною заяву (а у разі її відмови — позов до суду) про встановлення режиму окремого проживання.

Щодо правових наслідків встановлення судом такого режиму, то, перш за все, слід звернути увагу на зміни майнового характеру. Так, при окремому проживанні, відповідно до п. 1 ч. 2 ст.

120 СК України, припиняється режим спільної сумісної власності подружжя — майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком при окремому проживанні, не буде вважатися набутим у шлюбі, тобто буде роздільним.

Отже, якщо сподівання на покращення стосунків виявляться марними, то при подальшому розлученні усе майно, набуте чоловіком і дружиною під час окремого проживання, не підлягатиме розподілу, оскільки вважатиметься їх особистою приватною власністю.

Щоправда, подружжя, за взаємним бажанням, може замінити згадане положення СК України щодо майна, набутого при окремому проживанні, шляхом укладення шлюбного договору, адже у ч. 1 ст. 120 СК України міститься вказівка на те, що встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов'язків подружжя, які встановлені шлюбним договором.

Таким чином, подружжя може одночасно звернутися до суду із заявою про встановлення режиму окремого проживання і до нотаріуса — з проханням посвідчити шлюбний договір, в якому будуть встановлені правила правового режиму набутого ними у майбутньому майна (наприклад, у договорі можна зазначити, що певні речі, які сторони набудуть за період окремого проживання, становитимуть все ж таки їх спільну сумісну власність).

Зміни в особистих стосунках подружжя, передбачені п. 2 та п. 3 ч. 2 ст.

120 СК України, полягають у тому, що дитина, народжена дружиною через десять місяців після встановлення режиму окремого проживання, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка.

Щодо інших особистих прав та обов'язків подружжя у період окремого проживання, то вони, згідно з ч. 1 ст. 120 СК України, залишаються незмінними.

Читайте также:  Договір дарування або заповіт - що краще та дешевше?

Встановлення режиму окремого проживання не означає, що один із подружжя має виїхати з помешкання, у якому вони спільно проживали, або має відбутися його поділ. Режим окремого проживання може бути встановлено щодо подружжя, яке займає однокімнатну квартиру, і за умови, що ніхто з них не має наміру виселитися з неї.

Оскільки ст. 119 СК України не встановлює конкретні строки тривалості режиму окремого проживання, право вибору строку дії такого режиму належить позивачу з урахуванням думки відповідача.

Суд може встановити режим окремого проживання без обмеження строку або обмежити його певним терміном.

Для припинення встановленого судом зазначеного режиму потрібна взаємна згода подружжя, що підтверджується поновленням сімейних відносин або їх припиненням за їхньою заявою рішенням суду.

Відповідно до українського законодавства стан сепарації не вимагає державної реєстрації.

Не виключено, що на пред'явлення позову про встановлення режиму окремого проживання може бути подано зустрічний позов про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дитини або одного з подружжя або інших вимог, пов'язаних з наслідками встановлення режиму окремого проживання.

Щодо правових наслідків встановлення режиму окремого проживання, слід зазначити, що, згідно з імперативною вказівкою ст. 120 СК України, права та обов'язки подружжя не припиняються (як до встановлення цього режиму, так і ті, що виникли за шлюбним договором).

Сепарація не є видом припинення шлюбу. Норми про неї включені до глави 11 «Припинення шлюбу» Сімейного кодексу України лише за спорідненістю з інститутом його розірвання.

Сепарація не звільняє від збереження подружньої вірності, її встановлення не дає права на укладення іншого шлюбу.

  • Отже, ще раз наголошуємо, що правовими наслідками встановлення режиму окремого проживання є:
  • 1) майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважається набутим у шлюбі (тобто на нього не поширюється режим спільності);
  • 2) дитина, народжена дружиною десять місяців потому не вважається такою, що походить від її чоловіка.

Режим окремого проживання не припиняє шлюбу, а отже, не дає права на реєстрацію шлюбу з іншою особою. Режим окремого проживання не стосується тих прав та обов'язків, які виникли до його встановлення.

Встановлення режиму окремого проживання не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, яке було набуте до цього. А це значить, що для розпоряджання цим майном одним із подружжя згода другого із подружжя у випадках, встановлених у ст. 65 СК України, є обов'язковою.

Режим окремого проживання не є перешкодою для виникнення у одного із подружжя права на утримання. Але та обставина, що подружжя у шлюбних відносинах перебувало нетривалий час, зокрема у зв'язку із сепарацією, може, відповідно до ч. 1 ст. 83 СК України, бути підставою для позбавлення одного з них права на утримання.

Режим окремого проживання не є підставою для припинення дії шлюбного договору. Водночас зацікавлена сторона може вимагати внесення до шлюбного договору змін, обумовлених сепарацією.

Основний сенс режиму окремого проживання полягає у паралізації дії двох презумпцій: презумпції спільної сумісної власності на майно, придбаного у шлюбі та презумпції батьківства.

Тому майно, набуте дружиною та чоловіком після встановлення сепарації, вважається особистого приватною власністю кожного з них. Щоправда, спір між ними може виникнути відносно часу його придбання, у зв'язку з чим відповідні документи слід зберігати.

Після встановлення сепарації презумпція батьківства також триває ще десять місяців. Дитина, зачата після цього, не вважається такою, що походить від батьків, які перебувають у шлюбі. Батьківство щодо неї буде визначатися відповідно до ст. 125 СК України.

Якщо дружина завагітніла після закінчення дії презумпції батьківства свого чоловіка, вона не має права на аліменти за ст. 84 СК України.

Українське сімейне право — Ромовська 3.В. — 1. Встановлення режиму окремого проживання подружжя

У 1563 р. Тридентський собор Римської католицької церкви заборонив розірвання шлюбу, ввівши одночасно separatio a mensa et thoro — відлучення від стола і ложа.

Суть такого відлучення полягала у дозволі подружжю жити окремо (на той час дружина зобов'язана була жити з чоловіком і всюди слідувати за ним, тобто мала, за словами доцента Львівського національного університету С. Е. Базилевича, «статус чемоданчика»). Отже, формально залишаючись у шлюбі, жінка та чоловік могли отримати право не підтримувати шлюбних стосунків між собою.

Відлучення від стола означало припинення майнових відносин між ними, зокрема звільнення чоловіка від обов'язку утримувати дружину.

Відлучення від ложа означало припинення права та обов'язку на інтимні стосунки між подружжям, започатковувало презумпцію «небатьківства» чоловіка щодо дитини, зачатої в період такого відлучення.

Інститут сепарації був включений згодом у цивільні кодекси ряду європейських держав, у тому числі й Російської імперії. Але поступова демократизація життя призвела до того, що у більшості цих кодексів поряд із сепарацією були визначені і підстави для розірвання шлюбу. Отже, з часом сепарація перетворилася із заперечення розлучення у альтернативу розлученню.

У жодному із законодавчих актів радянського періоду норми про сепарацію не було. У післявоєнний період інститут сепарації, під впливом радянської правничої доктрини, не був включений у нове сімейне законодавство країн «соціалістичного табору». У законодавстві зокрема Польщі сепарація була законодавчо закріплена у 1990 р.

Абсолютній більшості радянських юристів навіть сам термін «сепарація» був невідомий, оскільки у жодному з підручників з сімейного права про нього не було й згадки: перешкоджали ідеологічні погляди, оскільки сепарація була інститутом канонічного права.

Інститут сепарації закріплений у законодавстві багатьох держав Західної Європи, зокрема Бельгії, Великобританії, Голландії, Данії, Італії, Іспанії, Норвегії, Фінляндії, Франції, Швейцарії. А також у Аргентині, Бразилії, Колумбії, Чилі, в окремих штатах США (наприклад, Нью-Йорк та Іллінойс). У Центральній та Східній Європі інститут сепарації є лише у законодавстві Польщі та України328.

Фактична сепарація

У сучасних умовах ні дружину, ні чоловіка не можна присилувати жити разом. Кожен з них має юридичне право покинути другого з подружжя. Іншими словами, фактична сепарація може статися з одноосібної волі, будь-коли. В окремих випадках її можна трактувати як акт самозахисту з боку скривдженої сторони.

Окреме проживання може засвідчуватися документом про реєстрацію місця проживання. Проте фактична сепарація не припиняє дії презумпцій, породжених шлюбом, як і не припиняє статусу дружини та чоловіка.

Юридична сепарація

5 липня 2001 р. Верховна Рада України ратифікувала Угоду між Україною і Турецькою республікою «Про правову допомогу та співробітництво в цивільних справах», у розробці проекту якої брало участь Міністерство юстиції України. Один із пунктів цієї Угоди стосувався сепарації.

У ньому було зазначено, що питання сепарації визначається законом місця проживання. Це засвічувало готовність Міністерства юстиції України підтримати пропозицію щодо запровадження цього правового інституту в українське законодавство.

Але згодом Міністерство юстиції України категорично виступило проти, оскільки це наче суперечить Конституції України.

Іншої думки дотримувався правовий департамент Міністерства закордонних справ України: «Введення такого інституту полегшило б застосування міжнародних договорів України про правову допомогу, які містять положення щодо сепарації, а також сприяло б зближенню законодавства України із законодавством багатьох держав, зокрема європейських».

Запровадження у Сімейному кодексі України можливості встановлення режиму окремого проживання (сепарації) було сприйнято нашими науковцями неоднаково329. Встановлення такого режиму «залишається цілком на совісті розробника СК», — з черговим обуренням заявила Я. М. Шевченко330. Так що ж є на моїй совісті?

Читайте также:  Правові наслідки визнання усиновлення недійсним

Інститут сепарації представлений у Кодексі лише двома статтями. У ст. 119 визначені підстави встановлення та припинення цього режиму.

  • Сепарація може бути встановлена судом:
  • 1) за заявою подружжя або одного з них;
  • 2) у разі неможливості чи небажання проживати спільно.
  • У разі, коли бажає сепарації лише один із подружжя, справа слухатиметься судом у порядку позовного провадження.

Неможливість спільного проживання може обумовлюватися засудженням до позбавлення волі, тривалим перебуванням за кордоном. Небажання подальшого спільного проживання може бути викликане зокрема подружньою зрадою.

Т. повідомила свого чоловіка ЦІ. про те, що його не любить, що зустрічається з іншим чоловіком. Свій намір вимагати саме сепарації а не розірвання шлюбу Ш. пояснив тим, що не хоче бути винним перед сином за незбереження сім «і. Суд позов Ш. задовольнив. Однак через один рік шлюб все ж було розірвано за позовом Т.

«Неможливість» чи «небажання» — це, вважає В. Калітенко, — «є оціночними категоріями, тому навряд чи суд може однозначно встановити зазначені обставини»331. З цим можна не погодитися, адже, найперше, небажання не може вважатися оцінюваною категорією.

По-друге, суть кожної оцінюваної категорії полягає саме в тому, що виключає однакові, шаблонні підходи до усіх без винятку ситуацій. Суду надається можливість регулювати відносини подружжя, оцінюючи докази у справі про встановлення сепарації за своїм внутрішнім переконанням (ч. 1 ст. 212 ЦПК).

Це означає, що суди в різних регіонах України можуть, за зовнішньо подібною фабулою справи, постановити неоднакові рішення.

  1. Суд може відмовити у задоволенні позову, якщо для цього не бачитиме достатньої підстави, коли це суперечитиме засаді справедливості або якщо, наприклад, подружжя не домовилися про місце проживання дитини.
  2. Перешкоди на шляху сепарації не можуть бути більш вагомими, ніж перешкоди до розірвання шлюбу.
  3. Режим окремого проживання може бути обмежений у часі певним строком, якщо цього просить один із подружжя332.

Сторінки історіїФактична сепараціяЮридична сепараціяКонкуренція позовівПравові наслідки сепараціїЦінність сепараціїМайбутнє інституту сепарації2. Припинення шлюбу у зв'язку із смертю одного з подружжя1. Загальні зауваги3. Розірвання шлюбу

Режим окремого проживання подружжя

Виходом із цієї ситуації і альтернативою розлученню може стати, встановлений в українському законодавстві, режим окремого проживання подружжя або “сепарація” (від лат. separatio – відокремлення, розділення).

Режим під назвою “сепарація” існує в правових системах низки європейських країн: Франції, Швейцарії, Бельгії, Іспанії, Португалії, Польщі. Судова практика застосовує його за наявності певних обставин: хвороба одного з подружжя (психічна, безпліддя, тощо), алкоголізм, наркоманія, поява  розбіжностей ,що призводять до розладу відносин між  подружжям.

Введено режим роздільного проживання і в Сімейний кодекс України (ст.119).

Поява його продиктована прагненням зберегти шлюб, дати певний час на роздуми подружжю перед прийняттям рішення про розірвання шлюбу.

Різниця між режимом окремого проживання і розлученням

По суті, сепарація – це крок до розірвання шлюбу, але ще не саме розірвання. Підставою для встановлення режиму окремого проживання подружжя є неможливість або небажання дружини та (або) чоловіка проживати спільно. Судом встановлюються фактичні взаємини сторін, й приймається рішення про доцільність встановлення режиму окремого проживання подружжя.

Режим окремого проживання подружжя може бути обмежено певним строком або без встановлення такого. Припинення ж сепарації здійснюється судом в порядку окремого провадження згідно вимог цивільно-процесуального законодавства.

  • Рішення ж про розірвання шлюбу приймає суд, якщо його подальше збереження неможливе, суперечить інтересам одного з подружжя або їх дітей.
  • Як бачимо, сепарація відбувається шляхом подання заяви до суду за взаємною згодою подружжя, і розглядається  судом в порядку окремого провадження.
  • Якщо ж подружжю не вдалося досягти взаємної згоди, то в такому випадку Ви може звернутися до суду з позовною заявою про встановлення режиму проживання.
  • Встановлення режиму окремого проживання подружжя

Процедура встановлена ст.119 Сімейного кодексу України, за якою режим окремого проживання подружжя встановлюється за заявою подружжя або позовом одного з них (суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно).

 В порядку окремого провадження

Для розгляду справи подружжя за спільною згодою повинні звернутись до суду з заявою про встановлення режиму окремого проживання. За подання заяви сплачується судовий збір у розмірі 0,2 розміри прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.

Окреме провадження – це  вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 293 Цивільного процесуального кодексу України).

Згідно вимог ч. 3 ст. 293 Цивільного процесуального кодексу України у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя.

В  порядку позовного провадження

У разі, якщо подружжю не вдалось досягнути взаємної згоди у питанні подання заяви, а один із них не бажає спільно проживати, останній може звернутись до суду з позовною заявою про встановлення режиму окремого проживання. В такому разі позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем. За її подання необхідно сплатити судовий збір у розмірі 0,4 розміри прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.

Правові наслідки встановлення сепарації

Згідно ст. 20 СК України встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов'язків подружжя, які встановлені Сімейним Кодексом України  і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов'язків, які встановлені шлюбним договором.

  1. У разі встановлення режиму окремого проживання:
  2. 1) майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі;
  3. 2) дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка.
  4. Припинення режиму окремого проживання

Згідно вимог ч.2 ст.119 СК України припинення сепарації відбувається у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.

Враховуючи вищевикладене, можна констатувати, що основною метою режиму окремого проживання подружжя є збереження шлюбу та убезпечення від  прийняття часом поспішного рішення про його розірвання. Сепарація спрямована й на забезпечення майнових прав та прав на батьківство одного чи обох з подружжя.

Так норма закріплює факт, що майно набуте в режимі сепарації, хоч і набуте в шлюбі, не буде вважатись спільним сумісним.  А дитина, народжена дружиною через десять місяців після встановлення відповідного режиму не вважатиметься такою, що походить від чоловіка у відповідності до вимог ч.2 ст.

20 СК України.

Ссылка на основную публикацию