Про право користування жилим приміщенням.

Про право користування жилим приміщенням. Про право користування жилим приміщенням.

Євген МОРОЗОВ,адвокат

Визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки. 

Двадцять четвертого грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 369/6361/15-ц, провадження № 61-7233св19 (ЄДРСРУ № 93835783) досліджував питання щодо визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки.

Про право користування жилим приміщенням.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно статті 383 Цивільного кодексу власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї. Згідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

А відповідно до статті 64 ЖК Української РСР члени сім’ї наймача, які проживають разом із ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами й несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім’ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов’язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім’ї наймача належать дружина, їхні діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом із ним і ведуть спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім’ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права й обов’язки, як наймач та члени його сім’ї.

Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше, як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

У частині третій статті 71 вказаного кодексу наведено випадки, в яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім’ї понад шість місяців.

  • Вичерпного переліку поважності причин непроживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв’язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи. В свою чергу доказами, що відповідач не проживає в спірному приміщенні, можуть бути зокрема:
  • — правовстановлюючі документи, які підтверджують факт власності спірним майном;
  • — довідка з ЖЕКу/ОСББ про склад сім’ї або проживаючих;
  • — показання свідків; — матеріали судових або виконавчих проваджень;
  • — документи про створення іншої сім’ї;
  • — трудові контракти відповідача в іншій місцевості;
  • — договори орендованого помешкання відповідачем у іншій місцевості / оплата комунальних послуг;
  • — листи / телеграми з іншого регіону тощо.

Згідно зі статтею 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Засадничими принципами цивільного судочинства, як відомо, є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов’язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог.

Саме на позивача покладається обов’язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їхня достатність та переконливість.

Верховний Суд виходить з того, що у справах про визнання наймача або члена його сім’ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з’ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи в жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.

Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК Української РСР строки.

У справах про визнання наймача або члена його сім’ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з’ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

У разі їх поважності (перебування у відрядженні, в осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім’ї тощо) суд може продовжити строк тимчасової відсутності.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 2 грудня 2020 року у справі № 754/11532/19, провадження № 6 1 – 10959 св 20 (ЄДРСР У № 93336396).

Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім’ї є одним зі способів захисту житлових прав фізичних осіб. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов’язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Шістнядцятого грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 320/9482/17, провадження № 61 – 6318 св 19 ( ЄДРСРУ № 93793165) вказав, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення.

Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності.

При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатися намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на житло, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

  1. Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18); від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц (провадження № 61-30912св18); від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17 (провадження № 61-7317св19); від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19).
  2. Висновок
  3. Після остаточності судових баталій (набранням судовим рішенням законної сили) необхідно звернутися із заявою про зняття з реєстрації місця проживання особи до центру надання адміністративних послуг та надати відповідне рішення.
  4. Джерело: Юридичний вісник України

Позбавлення особи права користування жилим приміщенням

  • Про право користування жилим приміщенням.У рамках проекту “Я маю право”, який реалізується фахівцями системи безоплатної правової допомоги та органів юстиції на території всієї України, працівники Шепетівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги інформують.
  • Позбавлення особи права користування жилим приміщенням
  • Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
  • Позовна заява про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням подається власником або квартиронаймачем (якщо квартира не приватизована і є ордер) в порядку цивільного судочинства до районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів за зареєстрованим місцезнаходження жилого приміщення.

За подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою — 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна позовна заява подається до суду (для прикладу, з 1 січня 2019 року ставка судового збору в цій категорії справ становить 768 грн. 40 коп.)

Підстави звернення

Перелік осіб, які є членами сім’ї власника житла визначено в статті 64 Житлового кодексу УРСР, зокрема, до членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Випадки збереження за тимчасово відсутнім наймачем та членами його сім’ї жилого приміщення понад шість місяців

  • Призов на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років — протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби;
  • Перебування на військовій службі прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби — протягом перших п’яти років перебування на дійсній військовій службі;
  • Тимчасовий виїзд з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв’язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном — протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання;
  • Влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, — протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім’ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
  • Виїзд у зв’язку з виконанням обов’язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу — протягом усього часу виконання таких обов’язків;
  • Влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей-інвалідів, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги — протягом усього часу перебування в них;
  • Виїзд для лікування в лікувально-профілактичному закладі — протягом усього часу перебування в ньому;
  • Взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі — протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім’ї.
  1. Жиле приміщення зберігається за особою протягом 6 місяців з дня закінчення відповідного строку.
  2. Підтвердження відсутності особи в жилому приміщенні
  3. Будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання. Наприклад:
  • пояснення свідків, котрі підтвердять в суді факт не проживання особи в житловому приміщенні;
  • акти про відсутність члена сім’ї протягом одного року за місцем проживання (для багатоквартирних будинків – складаються працівниками ЖЕКу чи ОСББ, для приватного сектору в містах – квартальними комітетами);
  • довідки відділення поштового зв’язку про те, що особа не отримувала поштові відправлення, які надходили на її ім’я чи особисте листування із якого вбачається, що особа дійсно змінила місце проживання
  • довідка про склад сім’ї;
  • інші докази зокрема: утворення сім’ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо.
Читайте также:  Підводні камені договорів про закупівлю: що варто знати замовникам та учасникам тендеру

Зняття особи з реєстрації місця проживання за рішенням суду

Після розгляду справи і задоволення позовної заяви про визнання особи такою що втратила право користування житловим приміщенням, власнику житлового приміщення необхідно отримати рішення суду котре набрало законної сили та звернутись із заявою про зняття з реєстрації місця проживання особи до центру надання адміністративних послуг.

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, юридическая помощь в Киеве и Львове

Говорячи про позбавлення особи права користування житловим приміщенням, слід відрізняти норми, які регулюють даний процес, у випадках, коли справа стосується державного чи комунального житлового фонду (врегульовано Житловим кодексом), та коли це стосується приватного житла (регулюється цивільним законодавством).
Щодо першого випадку, то Житловим кодексом передбачено можливість збереження житла за відсутніми наймачами або членами їх сімей строком у шість місяців. Більше цього встановленого часу житло може зберігатись за даними особами тільки при наявності конкретних підстав, що визначені у Статті 71 Житлового кодексу. За кожною підставою закріплений окремий термін. Наприклад, якщо означену особу було затримано або засуджено до ув’язнення, вона зберігає право власності на житло протягом усього терміну її затримання чи ув’язнення, якщо в приміщенні, яке їй належить, продовжують жити члени її родини.

Втрата права користування житловим приміщенням

Моментом, з якого особа вважається відсутньою, є залишення нею житла. Втрата права користування житловим приміщенням особою через те, що вона була відсутня і не жила в означеному приміщенні довше зазначеного терміну, визначається судом. Постанова Пленуму Верховного Суду України визначає, що доказами залишення житла вважаються відомості, що свідчать про постійне проживання людини в іншому місці.
Такими відомостями можуть слугувати:

  • Лист, в якому сповіщено про те, що означена людина проживає в іншому місці;
  • Розписка;
  • Переадресація поштової кореспонденції;
  • Створення сім’ї, разом із якою особа проживає в іншому приміщенні;
  • Переїзд в інші місто чи будь-який населений пункт;
  • Вивезення свого майна, тощо.

В будь-якому із перерахованих випадків суд повинен з’ясувати, наскільки поважними є причини відсутності означеної особи понад передбачені строки, і якщо визнає їх достатньо поважними, то строки можуть бути продовжені.

Конкретний перелік причин, які можна вважати поважними, не встановлений, тому в кожному окремому випадку, що розглядається, суддя повинен розглянути усі обставини та винести окреме рішення.

Щодо ситуацій, які стосуються приватного житлового фонду, у статті 405 Цивільного Кодексу України говориться, що право користування житлом може бути втрачено в такому випадку, коли власник житла або член його родини не проживали й були відсутні у приміщенні, про яке йдеться, щонайменше один рік без причин, які можна вважати поважними.
Згідно статті 319 ЦК власник майна може обходитись з ним будь-яким чином, який не суперечить діючому законодавству. Відтак, заселення членів родини власника у його будинок чи квартиру, призводить до виникнення у означених осіб законного права на користування чужим майном. Воно носить назву сервітутного.
Якщо ж у подальшому між власником й іншими особами, які мають сервітутне право щодо його житла, виникає спір, необхідно враховувати вимоги статей 405 та 406 ЦК. Вважається, що такий спір відноситься до речово-правових.

Вимога про позбавлення особи права користування житлом часто призводить до виписки людини з квартири (будинку). В такому випадку складається позовна заява про втрату права користування житловим приміщенням.

Виписка з квартири
Виписка з квартири чи будинку проводиться в день, коли відбулося звернення до уповноваженого органу. Підставою для звернення може бути заява або судове рішення, згідно із яким особу позбавлено права власності на житло або права користуватися ним. Також підставою для звернення можуть бути обставини, коли особу визнано померлою чи безвісно відсутньою. Дані відомості повинні вноситись в Єдиний демографічний реєстр і у паспорт.
Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням в судовому порядку, є підставою для того, щоб означена особа була виписана з квартири (будинку). Враховуючи це, органи ДМС не можуть відмовити зняти когось з реєстрації через те, що суд не зобов’язав міграційну службу вчинити цю дію. Міграційна служба не наділена повноваженнями ставити під сумнів законність або обґрунтованість рішення суду.
Нерідко у подібних справах як третю сторону залучають відділи Державної міграційної служби України, які зобов’язують виписати людину з квартири (будинку). Однак, така вимога не є вірною.

Існує відповідний Наказ МВС, який визначає порядок виписки людини з квартири (житлового будинку). Згаданий наказ також встановлює зразки потрібних для цього документів. Згідно цього наказу усі повноваження щодо виписки надано територіальним органам ДМС на місцях.

Даним порядком також затверджено зразок заяви про зняття особи з реєстрації місця проживання, яку подають до органів ДМС.

Як врегулювати право користування житловим приміщенням

Якщо у вас виникають питання з приводу встановлення порядку користування квартирою або втрати права користування житлом, вам слід звернутися до адвокатів по нерухомості.
Консультації й допомогу з усіх житлових питань, пропонує Адвокатське об’єднання «Бачинський та партнери». Ми допоможемо вам визначити, чи маєте право ви або інша особа, користуватися житловим приміщенням, чи є підстави відсутності когось із вас у квартирі (будинку) понад передбачені строки достатньо поважними. Також ми допоможемо вірно скласти позовну заяву про виселення та зняття з реєстрації і у випадках приховання правочину.
Об’єднання також надає інші консультації та послуги щодо операцій із нерухомістю. Ми можемо запропонувати вам повний юридичний супровід будь-яких угод, пов’язаних із нерухомістю.

Звертайтеся в Адвокатське об’єднання «Бачинський та партнери» – наші спеціалісти проконсультують вас і нададуть кваліфіковану юридичну допомогу.

З питання написання позовних заяв про позбавлення осіб права користування житловим приміщенням та виписки особи з квартири чи будинку, звертайтесь:
096 00 20 100
032 247 35 44
ua.legalaid@gmail.com чи за іншими контактами, вказаними на сайті.

Про право користування жилим приміщенням.

Втрата права на користування житлом чи позбавлення такого права?

Досить часто до нас звертаються з питанням про зняття з реєстрації місця проживання, оскільки в житті бувають різні ситуації, ми вирішили роз’яснити дане питання.

І так, реальний приклад:

Мати є власницею квартири, в котрій зареєстровані її син, колишня невістка та їхні спільні діти. Син з невісткою вирішили розлучитись, але врегулювати даний конфлікт мирно в них не вийшло, тому вони вже довгий час вирішують всі спори в судовому порядку.

Колишня дружина вже майже рік не проживає в даній квартирі – проживає у власних батьків, але добровільно знятися з реєстрації теж не бажає – тому що, якщо вона пропишеться у батьків, останні втратять право на субсидію.

Власнику квартири потрібно в судовому порядку доводити, що колишній член сім’ї втратив право на користування даним житлом і тому має бути знятий з реєстрації в даній квартирі. Що є підставою для зняття з реєстрації, які документи необхідні для звернення до суду та як правильно сформулювати позовні вимоги?

Згадайте новину: Оцінка майна у виконавчому провадженні: строки та чинність

Підстава для зняття з реєстрації. Відповідно до статті 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

  • Отже, цивільним законодавством встановлюється дві окремі умови, за наявності хоча б однієї з яких, особа має право на користування житлом поряд з власником. Такими умовами є:
  • — Наявність сімейних зв’язків з власником житла;
  • — Проживання в житловому приміщенні, в якому особа зареєстрована протягом одного року.
  • Документи необхідні для звернення до суду.
  • Якщо у вас наявна хоча б одна із вищезазначених підстав, для зняття особи з реєстрації, потрібно зібрати пакет документів, котрі доведуть, що особа втратила право на користування даним житлом.
  • Такими документами, зокрема, є:
Читайте также:  Защита прав авторов в Украине. Авторские договора

— Довідка про членів сім’ї, котрі зареєстровані в житловому приміщенні. Дану довідку можна отримати в ЖЕКу, за яким закріплено будинок.

— Рішення суду або свідоцтво про розірвання шлюбу. В даному випадку, один з цих документів підтвердить, що особа, котру хочуть зняти з реєстрації не є членом вашої сім’ї.

Або ж у випадку, коли такі документи відсутні, але особа не є вам близьким родичем, можна робити посилання в позовній заяві на положення статей 64 та 156 ЖК України, в яких зазначається, що до членів сім'ї власника житла належать дружина (чоловік) власника житла, їх діти і батьки, а також інші особи, якщо вони постійно проживають спільно з власником житла та ведуть з ним спільне господарство. При цьому потрібно буде доводити вже другу підставу для зняття з реєстрації – проживання протягом року в житлі не за місцем реєстрації та те, що ви не ведете з даною особою спільного господарства.

— Акт ЖЕКу про непроживання особи протягом року за місцем реєстрації. Це, напевно, той документ, який важче всього зробити. Для того, щоб скласти даний акт, потрібно знайти двох свідків з під’їзду, в котрому знаходиться квартира, котрі зможуть підтвердити, що особа дійсно не проживає за даною адресою.

Потім цих свідків потрібно відвести до ЖЕКу, де паспортист та юрист складуть даний акт, підпишуть його, після чого його затвердить начальник.

Ось тут і виникають труднощі – важко знайти осіб, котрі б погодились дати свідчення про непроживання особи, а якщо таких осіб і знайдеш, то мало хто погодиться їхати до ЖЕКу, котрий не завжди знаходиться близько біля будинку.

В такій ситуації юристи нашої компанії діють наступним чином: надсилають до юриста ЖЕКу адвокатський запит з проханням скласти акт про непроживання особи за місцем реєстрації.

Як правило, через два – три дні вони телефонують до нас і одразу готові до співпраці, хоча до запиту домовитись з ними ніяк не виходило.

Ми домовляємось, що наш юрист, виїжджає за адресою, знаходить двох свідків, після чого, повідомляє про це юриста ЖЕКу.

Юрист, разом з паспортистом, виїжджають на місце, відбирають пояснення, підписують, після чого в ЖЕКу акт завіряється начальником і ми вже забираємо готовий документ. Проте, не завжди все так виходить спокійно та швидко, тому потрібно підготуватись і налаштуватись на те, що будуть складнощі.

Згадайте новину: Інтелектуальна власність як об'єкт спільної сумісної власності подружжя в Україні

Як правильно сформулювати позовну заяву. Наче проблем в даному питанні виникнути не повинно, але в той же час, при підготовці до справи, ми натрапили на цікаве рішення Верховного суду України.

  1. Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється в день звернення особи, на підставі заяви особи, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку.
  2. Так ось, в рішенні ВСУ №825/1335/13-а від 01 березня 2016 року, судді дійшли висновку, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши разом з тим одну із таких вимог:
  3. 1) позбавлення права власності на житлове приміщення;
  4. 2) позбавлення права користування житловим приміщенням;
  5. 3) про виселення;
  6. 3) визнання особи безвісно відсутньою;
  7. 4) оголошення фізичної особи померлою.
  8. Тобто, Верховний суд чітко сказав, що звернутися з будь — яким іншим позовом, окрім тих, що визначені статтею 7 » Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» — не можна, оскільки це є підставою для відмови у задоволені позовних вимог.

Проте у справі, котрою наразі займається наша команда, суд першої інстанціїне погодився з рішенням ВСУ та спеціальним законом і вказав на те, що позовні вимоги сформульовано не правильно – потрібно писати: «прошу визнати особу такою, що втратила право на користування житлом, а не «такою, що позбавлена права користування житлом«.

І вказав на необхідність змінити позовні вимоги, оскільки судова практика «пішла іншим шляхом». Зараз ми досі сперечаємось між собою наскільки дана позиція суду правильна, проте моя особиста думка залишається незмінною — якщо в спеціальному Законі чітко вказано підстави для зняття з реєстрації, то потрібно на це звертати увагу, а не «йти іншим шляхом».

Згадайте новину: Поділити автомобіль при розлученні або отримати грошову компенсацію за свою частку

Автор консультації: Ольга Антонович, Юрист

Джерело: blog.liga.net

Аналізуйте судовий акт: Особа не втратила право на користування жилим приміщенням, оскільки не проживала у спірному житловому приміщенні з поважних причин, зокрема, заміни без його відому та згоди вхідних дверей та замку (ВССУ, справа № 296/6485/15-ц, 30.11.16)

  • Фізичне видворення власником і подальший недопуск особи до квартири, викидання її речей та заміна вхідних замків ще не означає юридичне позбавлення права особи на користування квартирою, якщо вона там зареєстрована (ВССУ, справа № 552/46/16-ц)
  • Власник житла усуває перешкоди в користуванні цим житлом зареєстрованою особою шляхом подання позову про визнання цієї особи такою, що втратила право на користування житлом та зняття з реєстрації (ВСУ від 16 листопада 2016 р., № 6-709цс16)
  • Для зняття особи, в тому числі неповнолітньої, з реєстрації необхідно рішення суду із приписом «позбавити права користування житловим приміщенням» — приписи «визнати право власності, звільнити та передати квартиру» такого права не дають (ВСУ)

Без надання іншого жилого приміщення не може бути виселено з службового жилого приміщення одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними (ВССУ, справа № 495/4400/15-ц, 26.04.17)

Мораторій на стягнення іпотечного майна НЕ позбавляє банк права виселяти мешканців іпотечної нерухомості без надання іншого житлового приміщення та письмового попередження (ВСУ у справі № 6-2947цс15 від 3 лютого 2016р.)

Що є головною підставою для втрати права користування житловим приміщенням?

  • «Судово-юридична газета»
  • Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №209/2642/18 вказав на підстави втрати права користування житловим приміщенням.
  • При дослідженні обставин справи КЦС висловив таку позицію.

Частиною 1 ст. 383 ЦКУ та ст.

150 Житлового кодексу Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Статтею 317 ЦКУ встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно зі ст. 391 ЦКУ власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушено право та з яких підстав.

Статтею 405 ЦКУ передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Читайте также:  Страхование вместо проверки пожарной безопасности

Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності.

Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі п. 1 ст.

8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії», заява №58255/00, пункт 36).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява №19009/04, пункт 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява №39948/06, п. 47).

У пункті 44 рішення ЄСПЛ від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява №30856/03, ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві».

Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Обставини справи

У серпні 2018 року позивач звернулася до суду з позовом про втрату права користування житлом колишнього члена сім`ї власника житла.

Позовна заява мотивована тим, що вона на підставі договору купівлі-продажу від 1 серпня 1996 року є власником квартири. Після придбання квартири в ній були зареєстровані вона, її чоловік, син та її донька.

10 квітня 2015 року чоловік із сином знялися з реєстраційного обліку в спірній квартирі. З початку серпня 2017 року донька, не пояснивши причин, забрала свої особисті речі та покинула спірну квартиру і не проживає у ній.

  1. У зв`язку з тим, що донька не знімається з реєстраційного обліку в спірній квартирі, позивач вимушена сплачувати комунальні послуги за кількістю осіб і позбавлена можливості вільно розпоряджатися своєю власністю.
  2. Ураховуючи викладене, позивач просила визнати доньку такою, що втратила право користування квартирою.
  3. У жовтні 2018 року донька звернулась до суду із зустрічним позовом до про вселення.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 9 квітня 2019 року, позов позивача задоволено.

Визнано відповідача такою, що втратила право користування квартирою, на підставі ч. 2 ст. 405 ЦКУ.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Суди виходили із того, що з 2 серпня 2017 року до теперішнього часу донька добровільно не проживає в квартирі, будь-яких перешкод у проживанні у цій квартирі їй ніхто не чинить, добровільно знятися з реєстраційного обліку вона відмовляється, поважних причин її відсутності в спірній квартирі не встановлено, тому наявні підстави для зняття її з реєстраційного обліку. У задоволенні зустрічного позову відмовлено за його необґрунтованістю та недоведеністю.

Проте КЦС рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 9 квітня 2019 року скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

Раніше КЦС зазначив, що відсутність у паспорті позивача фотокартки у зв`язку із досягненням двадцятип`ятирічного віку не є безумовною підставою для визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним.

***

УВАГА!Тепер ви можете читати бухгалтерські новини від «Дебету-Кредиту» у Telegram та VIBER. Приєднуйтесь і дізнавайтесь найважливіші новини першими!

Чи може наявність реєстрації бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням

12:19, 21 декабря 2021

Відсутність письмової згоди членів сім’ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням.

Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім’ї наймача приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Відсутність письмової згоди членів сім’ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

  • На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 334/7341/19.
  • Обставини справи
  • З матеріалів справи відомо, що позивач звернулася до суду з позовом до Запорізької міської ради та просила встановити факт спільного проживання з сином у квартирі та визнати за нею право користування цією квартирою.
  • Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з січня 2019 року почала проживати у квартирі разом з сином, який тяжко хворів і потребував сторонньої допомоги, у серпні 2019 зверталася до комунального підприємства із заявою про реєстрацію місця проживання в квартирі, проте їй було відмовлено у зв`язку з відсутністю оригіналу ордеру на квартиру та наявністю заборгованості зі сплати за комунальні послуги.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач вселилася до спірного житла з метою здійснення догляду за сином, вказане житло не є її єдиним постійним місцем проживання, оскільки з 1996 року вона зберігає за собою право користування іншим житловим приміщенням – іншу квартири, в якій вона зареєстрована.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС зазначили, що відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

  1. Згідно зі статтею 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб.
  2. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
  3. ВС наголосив, що за змістом статі 65 ЖК УРСР за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому житловому приміщенні.

Також ВС вказав, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселились до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному житловому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім’ї наймача приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім’ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

  • Таким чином, посилання позивача на те, що вона вселилася у спірну квартиру як член сім’ї наймача, оскільки доглядала за хворим сином, і внаслідок набула право користування вказаною квартирою, є безпідставними.
  • Так, встановивши, що позиває має на праві користування інше житло, в якому зареєстрована, а у зв’язку з тимчасовим користуванням квартирою, у якій проживав її син, з метою догляду за ним, в останньої не виникало самостійного права користування спірним житлом, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.
  • Раніше «Судово-юридична газета» писала, що береться до уваги при встановленні факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без укладення шлюбу.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ

Ссылка на основную публикацию