Регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін

1. Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

2. Особи, які проживають однією сім'єю, а також родичі за походженням, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства.

Комментарий:

Перед тим як перейти до викладення основної теми цього розділу, необхідно дати загальне визначення договору як юридичного терміну, його складові частини, умови укладення та інше.

Договором називається домовленість двох або більше осіб, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення юридичних правовідносин. Договір є одним із видів правочину.

У більшості випадків договір спрямований на встановлення зобов'язального відношення, в зв'язку з чим договір і зобов'язання більш всього знаходяться в зв'язку, як причина і наслідок.

Проте сфера договору виходить за межі зобов'язальних відносин, як, в свою чергу, і зобов'язання можуть мати підставою не договір, а інший юридичний факт, правопорушення, збагачення без достатніх підстав. Договір має місце, а не зобов'язальне право, в сфері шлюбу, державних і міжнародних відносин.

Істотними умовами дійсності договору є: добровільна воля декількох осіб; взаємне пізнавання цієї волі, тобто повна довіра до контрагентів; можливість змісту волі, тобто щоб зміст договору не суперечив волі сторін і був зрозумілим, доступним.

Домовленість має полягати у відповідальності, а не в односторонньому змісту їх волі. Якщо одна особа бажає купити, а друга продати ту ж саму річ, то така відповідність намірів дає підстави для виникнення договору. Якщо обидві особи бажають купити ту ж річ, то така згода не створює умов для укладення.

Оскільки договір передбачає перш за все наявність волі, то недостаток свідомісті і волі виключає можливість договору, незалежно від того, є він постійним чи тимчасовим.

Недостатньо існування волевиявлення двох і більше осіб. Домовленість припускає взаємне усвідомлення цього волевиявлення, тобто одна особа повинна зрозуміти зміст волевиявлення другої особи в цій домовленості.

Зміст волевиявлення сторін повинен мати юридичну ціль, тобто волевиявлення повинно бути направлене на встановлення, зміну або припинення юридичних правовідносин (цивільних прав та обов'язків), у зв'язку з чим не буде вважатися договором

домовленість декількох сімей чи товариств про те, щоб з метою взаємної розваги, по черзі улаштовувати корпоративні вечори.

Звідси робимо висновок, що зміст договору повинен мати умови, визначені на розсуд сторін і погоджені з ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів діючого законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами і здійсненним.

  • Тому не повинно бути ніяких перепон щодо його виконання — ні фізичних (такі передбачені умови, що сторона в силу своїх фізичних вад виконати їх не може), ні юридичних (наприклад, домовленість подружжя про розірвання шлюбу під час вагітності, інші фіктивні умови), ні моральні (наприклад, спонукати дружину на відмову від аліментів на дітей без будь-якої винагороди).
  • Сьогодні особливо сприятливі умови для розвитку договірних відносин, так що цей інститут права має в сучасному побуті (сім'ї) саме значне місце.
  • Свобода праці, свобода вибору професії, свобода пересування, свобода промисловості, свобода ринку і конкуренції, рівність подружжя в сімейному житті, наявність майна як особового, так и спільного, рівні права і обов'язки по вихованню і утриманню дітей, взаємні обов'язки по утриманню — оце ті фактори, які спонукають кожного до вступу у всілякі договірні відносини.

Свобода договору, із усуненням суб'єктивних обмежень, а також формалізму, стала поруч з правом приватної власності, однією із головних засад сучасного правового порядку. В свою чергу свобода договору викликана потребами економічного устрою, відображається на подальшому розвитку праці.

Договірні відносини збільшуються не тільки в кількісному відношенні.

Вони надзвичайно ускладнюються включенням різних побічних (другорядних) умов, тому потрібний глаз юриста, щоб визначити основну юридичну природу договору.

Крім того, побутові, сімейні, господарські, підприємницькі та інші зв'язки надзвичайно сприяють розвитку нових видів договорів щодо комбінування різних юридичних елементів.

  1. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі дійшли згоди з усіх істотних умов договору.
  2. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або ж необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявкою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
  3. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепти) другою стороною (стаття 638 ЦК України).
  4. Договір може бути укладений в будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
  5. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
  6. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
  7. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення (стаття 639 ЦК).

Від виду договору залежать істотні умови договору.

Наприклад, у договорі купівлі- продажу істотними умовами є ціна, якість, асортимент; у договорі про поділ майна, шо є об'єктом права сумісної власності подружжя, істотними умовами договору можуть бути інтереси малолітніх дітей, їх різнополість, при поділі речей — професія одного із подружжя або дітей. Наприклад, чоловік є професійним музикантом, дитина закінчує музичну школу і т. ін.

Щодо форми договору, то можливо, як приклад, прокоментувати договір позики. Так, відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

  • На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути надана розписка позичальника або інші письмові докази, які посвідчують передачу йому позикодавцем визначених грошових сум або визначену кількість речей.
  • Таким чином, якщо сума позики менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, то договір позики може бути укладений як в письмовій, так і в усній формі, тобто в цій частині діє волевиявлення сторін.
  • Закон цю частину не регламентує обов'язковістю і незахищеністю позикодавця.
  • У цьому випадку суд може відповідно до статті 58 ЦПК України прийняти як доказ укладення усного договору свідчення свідків.

У другому випадку — якщо сума позики більше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, договір обов'язково повинен бути укладеним в письмовій формі, але не з обов'язковим оформленням в нотаріальній конторі.

Сторони можуть домовитися і про укладення договору позики і в нотаріальній конторі, але це не буде відноситися до істотних умов договору, тобто такий договір, застерігаючись його недійсності, повинен бути укладений в будь-якій письмовій формі, без реєстрації в нотаріальній конторі.

  1. Якщо сторони порушують ці правила, то на випадок спору про повернення боргу, позикодавець позбавлений права відповідно до статті 59 ЦПК України доказувати наявність боргових зобов'язань з боку позичальника свідченнями свідків.
  2. При будь-якій письмовій формі договору позики, як доказ його може бути прийнято: розписку, записку, лист, телефонну розмову та інші.
  3. Договірні відносини прийшли до нас з далеких часів, вони застосовувалися в Цивільних правовідносинах як цивільні правовідносини при зародженні цивілізації, розподілу праці.

З дореволюційних часів (1917 рік) з прийняттям і запровадженням окремо сімейного законодавства — Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти цивільного стану Української РСР 1926 року ці, так звані зобов'язальні договори, несміливо, невпевнено стали проникати в ці сімейні відносини радянських часів, як-то: в розділі «Особисті права та обов'язки дітей і батьків» зазначено: «Якщо батьки не мають спільного прізвища, то залежить від «порозуміння» батьків, яким прізвищем будуть називатися діти»; «Всіх заходів щодо дітей вживають батьки за спільним «порозумінням»; «Якщо батьки не проживають укупі, то від їх «порозуміння» залежить, при кому мають перебувати діти». В розділі «Права і обов'язки подружжя» — «дружини мають укладати між собою всі дозволені законом майнові правочини», проте їх «угоди» і таке інше»; при зміні прізвища одним із батьків питання про зміну прізвища його неповнолітніми дітьми розв'язується за «порозуміння» батьків.

Читайте также:  Зміни до конституції україни в частині правосуддя - судова реформа.

Тобто в усіх цих прикладах належить читати «домовленість», «договір», «згода». На російській мові це означає — «достичь взаимопонимания», «договориться».

Більш сміливіше і у певніше розпочав застосовувати поняття «договір» Кодекс про шлюб та сім'ю України РСР 1970 року, але повністю не відмовившись від старих понять, замінив «порозуміння» на «згоду».

Так, наприклад, в статтях 62, 65, 67, 107 — 108 КпШС розпочалося звучання як: «згода обох батьків», «згода того з батьків», «при відсутності згоди між батьками», «згода батьків на усиновлення» та інше; статті 27, 29, 27-1 КпШС — «право подружжя укладати між собою дозволені законом угоди», «укладення шлюбного договору, як

одного із видів сімейного договору», «якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна» і т. ін.

  • Новий Сімейний кодекс України, як Закон відокремленої держави, всі ці поняття залишив для історії чи для буденного, побутового життя подружжя, сім'ї, для вчинення різних побутових правочинів, не вимагаючих укладення договорів, щоб забезпечити виконання правочинів майнового, грошового характеру, а іноді немайнового характеру, захисту прав дітей, недієздатних осіб.
  • І у зв'язку з цим уведено поняття «договір», як це передбачено Цивільним кодексом України і по суті надано йому в сімейному праві всі характеристики договору, передбачені Цивільним кодексом України.
  • До їх числа віднесено:
  • — договір дружини та чоловіка про те, з ким із них після розірвання шлюбу будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні їхнього життя братиме той, хто буде проживати окремо, тобто так званий договір «про розірвання шлюбу» (стаття 109);
  • — договір дружини і чоловіка про надання утримання (стаття 78);
  • — договір дружини і чоловіка про припинення права на аліменти у зв'язку з набуттям права власності на нерухомість (стаття 89);
  • — договір матері та батька дитини про сплату аліментів на дитину (стаття 189);
  • — договір матері та батька дитини про припинення права дитини на аліменти у зв'язку з набуттям права власності на нерухомість (стаття 190);
  • — договір дружини і чоловіка про визнання порядку користування нерухомістю (стаття 66);
  • — договір про поділ нерухомого майна (стаття 68);
  • — договори, які можуть бути укладені жінкою та чоловіком, які проживають однією сім'єю, але без реєстрації шлюбу (стаття 74);
  • — шлюбний договір.
  • Право на укладення договорів між подружжям передбачено статтею 64 СК України: «дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
  • Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки».

Коли ми визначали поняття сім'ї (стаття З СК), то говорили, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки і т. ін.

Отже, сімейні відносини можуть існувати не лише між близькими родичами, а й між тими хто перебуває у дальших ступенях побічного кровного споріднення. Це можуть бути і родичі в третім, четвертім поколінні.

Сім'ю можуть складати і бути членами сім'ї чоловік і жінка, які не перебувають у шлюбі, але між ними існує фактичний шлюб (стаття 74 СК).

А отже, «особи, які проживають однією сім'єю, а також родичі за походженням, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства».

У зв'язку з цим необхідно зробити висновок, що сімейним договором можна буде називати любий договір між членами сім'ї стосовно утримання один одного, передачі майна, його розподілу і т. ін.

Вимога до такого договору — він повинен бути, під страхом недійсності, в письмовій формі і тоді він буде не тільки законним, але і обов'язковим для виконання сторонами.

Оскільки фактичне подружжя не може укладати шлюбний договір (він передбачений тільки для осіб, які знаходяться у шлюбі), то вони можуть укладати будь-який письмовий договір на підставі частини 2 статті 9 СК, яка не встановлює межі дого- ворної ініціативи сторін, як це має місце відносно шлюбного договору (стаття 93 СК). Договірна ініціатива їх є ширшою за ту, яку має подружжя.

У договорі фактичні подружжя вправі закріпити режим майна, набутого за час спільного проживання, порядок користування роздільним майном і т. ін.

  1. Такий договір укладається в простій письмовій формі і не обов'язково повинен бути засвідчений нотаріусом.
  2. Отже, підсумовуючи сказане, доходимо висновку, що сімейні договори можуть бути укладені:
  3. 1) між дружиною та чоловіком;
  4. 2) між матір'ю та батьком;

3) між іншими родичами та членами сім'ї, відносини між якими регулює стаття З СК України та інші статті (наприклад, між матір'ю дитини та бабусею чи дідусем, між рідними братом і сестрою, в тому числі між єдиноутробними, між батьком та мачухою дитини і т. ін. (частина перша статті 9 СК).

  • Сімейний договір може бути укладено:
  • 1) між особами, які проживають однією сім'єю (наприклад, між родичами, хто перебуває у дальших ступенях побічного кровного родства (споріднення) — троюрідні сестри, брати, тітки, дядьки, племінники та інші);
  • 2) між чоловіком та жінкою, які проживають однією сім'єю, але без реєстрації шлюбу (фактичні подружжя).

Як і всі правочини, сімейні договори повинні відповідати вимогам не тільки статті 64 СК України, але і статтям 203 — 209 ЦК України. Недотримання цих вимог передбачає, що будь-який договір може бути визнаний недійсним.

Сімейний договір може бути розірваний за домовленістю сторін або за рішенням суду на підставі вимоги однієї із сторін, якщо на це будуть підстави і таке розірвання договору передбачено законом.

5. Договір та звичаї як джерело регулювання сімейних правовідносин

Результатом сучасної реформи сімейного законодавства України є збільшення диспозитивних норм, які надають можливість учасникам сімейних відносин самостійно визначати зміст своїх правовідносин за допомогою шлюбних, аліментних або інших угод.

Визнається, що імперативно-дозвільний метод регулювання сімейних відносин поступився диспозитивному регулюванню, а це зайвий раз підкреслило, за словами М. В. Антокольської, зближення сімейного і цивільного права Антокольсая М.В. Симейное право. — М.: Юристь, 2002 — С. 28. . Проте, як вважає Фурса С.

з цим погодитися можна тільки частково: дійсно спостерігається збільшення диспозитивних норм у сучасному сімейному праві, але це не ознака процесу зближення сімейного і цивільного права, а ознака, яка характерна для галузей приватного права: цивільне право має свій інструмент диспозитивного методу регулювання — цивільно-правовий договір, сімейне право — сімейний договір С. Фурса. Шлюбний конракт у нотаріальному процесі // Право України. — 2002. — №5. — С.55. .

Отож, Сімейно-правовими можна вважати договори, що укладаються фізичними особами і спрямовані на встановлення, зміну або припинення сімейних прав та обовязків. У звязку з цим не можна віднести до сімейно-правових усі без виключення договори, що закріплені в СК України. Так, договір про патронат має інший субєктний склад та особливу правову природу.

Згідно із ст. 252 СК України сторонами договору про патронат є юридична особа — орган опіки та піклування та патронатний вихователь. Орган опіки та піклування не набуває за цим договором сімейних прав та обовязків. Більш того, по відношенню до другої сторони договору він має певні контролюючі функції, що не відповідає природі сімейно-правового договору.

Читайте также:  Дозвіл органу опіки та піклування для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти

В статті 9 СК України зазначені два терміни — «домовленість» та «договір», причому останній розміщено в дужках. Зазвичай такий текстовий прийом застосовується для визначення двох рівнозначних за змістом понять Науково-практичний коментар Сімейного Кодексу України, Жилінкова, 2008р. — С. 39..

Однак авторка СК України — З.В. Ромовська проводить між ними різницю. Зокрема, вона зазначає,що «домовленість» — це щоденні дрібні сімейні договори, поряд з якими Існують ще й «серйозні» договори Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. — 2-ге вид. перер. І допов. — К.

: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. — С. 41..

Законодавство встановлює межі договірної ініціативи учасників сімейних відносин. Як відомо, основні вимоги щодо чинності правочинів встановлюються цивільним законодавством. Ці вимоги повною мірою застосовуються І до сімейно-правових правочинів. Зокрема для чинності сімейно-правових договорів необхідне додержання наступних загальних вимог:

1) сімейно-правові договори не можуть суперечити вимогам закону та моральним засадам суспільства (ч. 1ст. 203 ЦК України, ст. 9 СК України);

  • 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
  • 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним І відповідати його внутрішній волі;
  • 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
  • 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. ч. 2—6 ст. 203 ЦК України).

Слід зазначити, що порушення вимог щодо чинності сімейно-правового правочину спричиняє його недійсність. Сімейно-правові договори можуть належати як до нікчемних,так і до оспорюваних правочинів. Згідно із ч. 2 ст. 215 ЦК нікчемним визнається правочин, якщо його недійсність встановлена законом.

У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно із ч. З ст.

215 ЦК України оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, і недійсність правочину встановлена судом.

Цивільне законодавство визначає загальні правові наслідки недійсності правочинів ( ч. ч. 1, 2 ст. 216 ЦК України). Ці наслідки застосовуються і до сімейно-правових договорів з урахуванням правил, встановлених СК України. Таким чином до загальних наслідків недійсності сімейно-правових договорів належать:

а) повернення кожною із сторін другій стороні у натурі всього, що вона одержала на виконання правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (двостороння реституція);

б) відшкодування завданих збитків, якщо це передбачено договором (п. 6 ч. 2 ст. 18 СК України, ст. 22 ЦК України);

в) компенсація моральної шкоди, якщо це передбачено договором (п. 6 ч. 2 ст. 18 СК України, ст. 23 ЦК України) Науково-практичний коментар Сімейного Кодексу України, Жилінкова, 2008р. — С. 40..

Звичай у сімейному праві відіграє важливу роль у регулювання сімейних правовідносин.

Зокрема, тут слід згадати рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року, у якому записано: «Право не обмежується лише законодавством як однієї із її форм, а й включає інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства…Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом» Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 р. .

Отож, в загальному розумінні звичай — це загальноприйнятий порядок, правила, які здавна існують у громадському житті та побуті якого-небудь народу, суспільної групи або колективу. Відповідно правовий звичай — це правило поведінки,яке історично склалося у певному суспільстві. Свого часу Г.

Кельзен відзначав джерело виникнення звичаю: «коли люди, які живуть разом в одному суспільстві, протягом певного часу поводитимуться певним однаковим чином у певних однакових умовах, то і в окремого індивіда виникає воління поводитися так, як зазвичай поводяться члени суспільства…

Коли ж котрийсь член суспільства поводитиметься не так, як звикли поводитися всі члени суспільства, його поведінка не схвалюватиметься, відкидатиметься іншими, тому що він поводитиметься не так, як воліють поводитися інші.

Саме таким чином обставини звичаю стають колективною волею, субєктивним значенням якої є повинність».

В правовому контексті основний інтерес складає не будь-який звичай, що історично склався в суспільстві, а лише правовий звичай, тобто правило поведінки, яке є джерелом виникнення прав та обовязків учасників відповідних відносин.

Для романо-германської правової сімї, до якої в цілому можна віднести право України, у порівнянні з англосаксонським (загальним) правом, застосування правових звичаїв не є типовим.

Романо-германське право без сумніву віддає перевагу закону, хоча і не виключає існування звичаю як джерела права.

  1. При цьому співвідношення звичаю та норм законодавства може мати різні варіанти, що в першу чергу залежить від характеру самого звичаю. В літературі зазначалося, що можна виокремити звичаї, які:
  2. а) виступають «у доповнення до закону» коли звичаї доповнюють та підтримують законодавство;
  3. б) діють «окрім» закону, коли звичаї не суперечать чинному законодавству і виступають самостійним джерелом права;

в) за своєю природою є звичаями «проти закону» коли вони не визнаються доктриною і суттєво обмежуються на практиці. В цілому ж в країнах романо-германського права звичай як джерело права застосовується лише там, де за якихось обставин не застосовуються норми законодавства.

Сьогодні багатовікові традиції значною мірою набули законодавчого визначення. Це той випадок, коли правові норми — це норми, вироблені через звичай за умов, коли основний закон суспільства встановлює, що якийсь чітко визначений звичай є основною для встановлення правової норми.

В новому СК України знайшли своє закріплення норми, які визначають правила поведінки сторін у передшлюбний період, зокрема майнові наслідки відмови від шлюбу, долю шлюбних подарунків, порядок укладення шлюбного договору тощо (ст. 31, ст. 92, ст. 93 СК України).

Таким чином, звичаї, що склалися в українському суспільстві протягом багатьох років, стали підставою для створення відповідних законодавчих норм і діють сьогодні у доповнення до закону.

Виходячи із змісту коментованої статті можна дійти висновку, що СК України не надає статусу самостійного джерела права. тому діяти «окрім закону» при регулюванні сімейних відносин звичаї не можуть.

При вирішенні сімейного спору суд може лише врахувати місцевий звичай, а також звичай національної меншини, до якої належать сторони або одна з них. Це свідчить про невелике практичне значення звичаю в процесі регулювання сімейних відносин, його значення як певного «дорадчого», а не «вирішального голосу».

В сфері сімейних відносин можуть існувати звичаї, що суперечать вимогам СК України, інших законів та моральним засадам суспільства, тобто ті, що можна віднести до звичаїв, які діють «окрім» закону . Держава не визнає такі звичаї та намагається створити умови для їх витіснення із суспільного життя.

В літературі до таких звичаїв справедливо віднесені, наприклад, «звичай платити за дружину калим або брати шлюб шляхом викрадення нареченої» Науково-практичний коментар Сімейного Кодексу України, Жилінкова, 2008р. — С. 42..

Отже, договір та звичай є невідємною складовою сімейних правовідносин як їх регулятор, визнання їх саме такими посилює арсенал захисту, даючи можливість охопити цими регуляторами ту сферу сімейних відносин, яка обійдена законодавством.

Читайте также:  Присуждение к исполнению обязанности в натуре как способ защиты: отдельные вопросы практики применения

«Сімейний кодекс України » учениці 1-в класу гімназії Гроном. Львова Єзерської Анастасії. — презентация

1 «Сімейний кодекс України » учениці 1-в класу гімназії Гроном. Львова Єзерської Анастасії

2 Зміст 1. СІМ'Я. РЕГУЛЮВАННЯ СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН Стаття 2. Учасники сімейних відносин, які регулює Сімейний кодекс України Стаття 3. Сім'я Стаття 4. Право особи на сім'ю Стаття 5. Державна охорона сім'ї Стаття 6. Дитина Стаття 7. Загальні засади регулювання сімейних відносин Стаття 8.

Застосування до регулювання сімейних відносин Цивільного кодексу України Стаття 9. Регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін Стаття 10. Застосування аналогії закону та аналогії права Стаття 11. Врахування звичаїв при вирішенні судом сімейних спорів Стаття 13.

Міжнародні договори України

3 Стаття 1. Завдання Сімейного кодексу України 1. Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів. 2.

Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

4 Стаття 2. Учасники сімейних відносин, які регулює Сімейний кодекс України 1.

Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання. 2.

Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком. 3.

Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та (або) майнові відносини між іншими членами сім'ї, визначеними у ньому. 4. Сімейний кодекс України не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником і між іншими родичами за походженням.

5 Стаття 3. Сім'я 1. Сім'я є первинним та основним осередком суспільства. 2. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. 3. Права члена сім'ї має одинока особа. 4.

Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

6 Стаття 4. Право особи на сім'ю 1. Особа, яка досягла шлюбного віку, має право на створення сім'ї. У випадках, передбачених частиною другою статті 23 цього Кодексу, сім'ю може створити особа, яка не досягла шлюбного віку. 2.

Сім'ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно від віку. 3. Кожна особа має право на проживання в сім'ї. Особа може бути примусово ізольована від сім'ї лише у випадках і в порядку, встановлених законом. 4.

Кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя.

7 Стаття 5. Державна охорона сім'ї 1. Держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. 2.

Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. 3. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини. 4.

Держава бере під свою охорону кожну дитину-сироту і дитину, позбавлену батьківського піклування. 5. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

8 Стаття 6. Дитина 1. Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. 2. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

9 Стаття 7. Загальні засади регулювання сімейних відносин 1. Сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно- правовими актами. 2. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. 3.

Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. 4.

Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя. 5.

Учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками.

10 6. Жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. 7. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

8. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. 9. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. 10. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

11 Стаття 8. Застосування до регулювання сімейних відносин Цивільного кодексу України 1. Якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

12 Стаття 9. Регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін 1. Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства. 2.

Особи, які проживають однією сім'єю, а також родичі за походженням, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі.

Такий договір є обов'язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства.

13 Стаття 10. Застосування аналогії закону та аналогії права 1.

Якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону). 2.

Якщо до регулювання сімейних відносин неможливо застосувати аналогію закону, вони регулюються відповідно до загальних засад сімейного законодавства (аналогія права).

14 Стаття 11. Врахування звичаїв при вирішенні судом сімейних спорів 1. При вирішенні сімейного спору суд за заявою заінтересованої сторони може врахувати місцевий звичай, а також звичай національної меншини, до якої належать сторони або одна з них, якщо вони не суперечать вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

15 Стаття 13. Міжнародні договори України 1. Частиною національного сімейного законодавства України є міжнародні договори, що регулюють сімейні відносини, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. 2.

Якщо в міжнародному договорі України, укладеному в установленому порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом сімейного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Ссылка на основную публикацию