Розірвання шлюбу: підстави, порядок, необхідні документи, правові наслідки

У випадках коли дружина та чоловік  мають різні погляди на шлюб та сім’ю, ведення домашнього господарства і при цьому не бажають подальшого подружнього життя (або хоча б один з подружжя), відповідно до   законодавства у встановленому порядку шлюб може бути розірваний.   Законодавством України передбачена можливість розірвання шлюбу судом в порядку окремого  та позовного провадження.

Розірвання шлюбу: підстави, порядок, необхідні документи, правові наслідки

При розірванні шлюбу за спільною заявою подружжя яке має дітей, можливий  розгляд справи в порядку окремого провадження, що істотно полегшує процедуру розлучення і звільняє подружжя від необхідності багаторазового відвідування суду.

Спільно із заявою про розірвання  шлюбу в суд обов’язково подається письмовий договір про те, з ким із батьків будуть проживати діти після розлучення, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя і вихованні братиме мати або батько, який проживає окремо.

Крім того, в договорі між дружиною і чоловіком можна прописати обов’язок того з батьків, з ким залишаться діти, не перешкоджати другому в реалізації своїх батьківських прав та обов’язків щодо дітей.

Варто зазначити, діти, які досягли чотирнадцятирічного віку, мають право самостійно визначати своє місце проживання після розірвання батьками шлюбу.

Після подачі позовної заяви про розірвання шлюбу, суд  може надати строк для примирення подружжя. Суд визначає його з урахуванням думки обох подружжя, наявності неповнолітніх дітей, інших обставин справи. Якщо у визначений судом строк примирення між сторонами не відбулось суд розглядає справу і приймає рішення по суті.

Подружжя, яке не має дітей, має право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу, не звертаючись до суду.

У разі, якщо один із подружжя через поважну причину не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену або прирівняну до неї, від його імені може подати другий з подружжя.

  • У цьому випадку реєстрація розірвання шлюбу і видача подружжю відповідного свідоцтва провадиться після закінчення одного місяця з дня подачі подружжям заяви.
  • Відповідно до статті 275 Цивільного процесуального кодексу України, справи в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються судом протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
  • Коли  між подружжям не досягнуто згоди щодо порядку розірвання шлюбу ( не згідний на розірвання шлюбу чоловік або дружина),з позовом про розірвання шлюбу може звернутись як дружина так і чоловік.
  • Разом з позовною заявою про розірвання шлюбу потрібно подати ряд документів  у двох примірниках, а саме:
  • копія свідоцтва про народження дитини,
  • квитанція про оплату судового збору,
  • оригінал свідоцтва про шлюб,
  •  копія паспорта позивача,
  • копія ідентифікаційного коду позивача.

В позовній заяві позивач вказує об”єктивні обставини та причини розірвання шлюбу. Заява має відповідати нормам законодавства.

Вартість судового збору становить 40 відсотків від прожиткового мінімуму доходів громадян, а саме 908 грн. Судовий збір сплачує особа, яка звернулась до суду з даним позовом.

Позовні заяви про розірвання шлюбу подаються до суду за місцем проживання відповідача. Виняток становлять позови, якщо під їх опікою знаходяться малолітні або неповнолітні діти, а також коли цього вимагає стан здоров’я заявника або інші поважні причини.

Рішення суду про розірвання шлюбу вступає в законну силу після тридцяти днів з дня його винесення, або після тридцяти днів з дня отримання такого рішення особою,у випадку коли  винесено заочне рішення.

Розірвання шлюбу між подружжям не можливе у випадку, коли дружина вагітна, або до досягнення дитиною одного року. Розлучитися з вагітною дружиною або при наявності дітей до 1 року можна у разі, коли відомості про чоловіка як батька дитини виключено із свідоцтва про народження дитини, визнання дитини іншим чоловіком.

Все що треба знати про розірвання шлюбу відповідно до законодавства України

Сімейний союз чоловіка та жінки у випадках, коли вони мають різні погляди на шлюб та сім’ю, ведення домашнього господарства і при цьому не бажають подальшого подружнього життя (або хоча б один з подружжя), відповідно до українського законодавства у встановленому порядку може бути припинений.

До речі, у світі досі існує дві держави, де розлучитися фактично неможливо. Це Ватікан, де католицька доктрина забороняє розлучення, та Філіппіни, де процедура настільки складна і коштовна, що на практиці застосовується надзвичайно рідко і лише для мусульман.

Розлучення (розірвання шлюбу) між чоловіком та дружиною є результатом проведення передбачених законодавством процедур та призводить до виникнення певних правових наслідків для колишнього подружжя.

Процедури розлучення

  • Сімейний кодекс України передбачає декілька можливих варіантів розірвання шлюбу.
  • Перш за все, розірвання шлюбу може бути ініційовано, або спільно подружжям, або тільки лише одним з подружжя – без урахування бажання іншого.
  • Крім того розірвання шлюбу може відбуватися за спрощеною процедурою, коли шлюб розривається органом реєстрації актів цивільного стану (РАЦС), або в судовому порядку, який є набагато складніший та, як правило, більш тривалий.

Порядок розлучення через РАЦС

Найбільш поширеним випадком розірвання шлюбу без звернення із позовною заявою до суду є подання до органів РАЦС спільної заяви подружжям, які не мають дітей.

Заява про розлучення

Законодавство передбачає дві окремі форми заяви про розірвання шлюбу, що подаються до оргнів РАЦС:

  1. Спільна заява подружжя, які не мають дітей, про розірвання шлюбу;
  2. Заява про розірвання шлюбу у випадку визнання іншого з подружжя недієздатним або безвісно відсутнім.

Форми заяв є надзвичайно простими і зрозумілими та не потребують спеціальних знань для їх заповнення.

Подача таких заяв здійснюється до органів РАЦС за місцем проживання одного з подружжя. До заяви додається свідоцтво про шлюб, а у випадку розірвання шлюбу з підстав визнання другого з подружжя недієздатним або безвісно відсутнім – рішення суду про встановлення вказаних фактів.

Спільна заява подружжя, які не мають дітей, про розірвання шлюбу може бути подана також в електронному вигляді, шляхом проставлення на такій заяві електронного підпису.

При цьому поданню заяви до органів РАЦС не перешкоджає наявність будь  яких майнових претензій одного подружжя до іншого.

Порядок прийняття органами РАЦС рішення про розлучення

Отримавши таку заяву органи РАЦС визначають дату державної реєстрації розірвання шлюбу, яка не може бути визначена раніше ніж через один місяць з моменту її подачі.

Вказаний строк законодавцями був передбачений для примирення подружжя і відповідно створення можливості протягом вказаного строку відкликати свою заяву.

Уникнути скорочення місячного строку Сімейний кодекс України можливості не надає.

Розірвання шлюбу органами РАЦС здійснюється в присутності хоча б одного з подружжя.

Якщо подружжя не мають можливості з’явитися для офіційної реєстрації припинення шлюбу за їх заявою дата може бути перенесена на більш пізній термін. За відсутності дій з боку подружжя щодо реєстрації припинення шлюбу протягом трьох місяців з дати подачі заяви – така заява втрачає чинність.

Також органи РАЦС можуть розірвати шлюб за заявою лише одного з подружжя, якщо другий з подружжя визнаний:

  • недієздатним (особа визнається недієздатною судом, коли вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними);
  • безвісно відсутнім (безвісно відсутною особа визнається судом, коли за місцем її постійного проживання протягом останнього року не має інформації про місце перебування такої особи).

Шлюб припиняється у день реєстрації органами РАЦС припинення шлюбу.

Розірвання шлюбу через суд

Сімейний кодекс України також передбачає перелік випадків, коли шлюб між чоловіком та дружиною не може бути розірваний органами РАЦС, а необхідне звернення до суду із позовом про припинення шлюбу.

До таких випадків належать наступні ситуації:

  1. Обидва з подружжя мають спільну згоду на припинення шлюбу, при цьому мають одного чи декілька дітей.
  2. Ініціатива щодо припинення шлюбу виходить лише від одного з подружжя, незалежно від наявності або відсутності дітей.

У першому випадку (розірвання шлюбу за спільною згодою подружжя, що має дітей) перед зверненням до суду подружжя мають узгодити між собою певні умови, у зв’язку з чим мають підготовити певний перелік документів. У таких випадках є доречною допомога юриста, як на етапі проведення переговорів з другим з подружжя, так і у випадку підготовки відповідних документів.

Так, разом із заявою до суду подружжя має подати узгоджений нотаріально посвідчений договір, у якому мають бути визначені наступні питання:

  • де та з ким з батьків будуть проживати діти;
  • яку участь братиме інший з подружжя в утриманні дитини – може бути як грошова, так і натуральна форми участі;
  • в якому порядку інший з подружжя буде брати участь у вихованні дитини.
  1. Також до суду подається договір, де визначається розмір аліментів на дитину (дітей).
  2. Через місяць з моменту подачі заяви до суду, якщо жодний з подружжя її не відкликав суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу.
  3. У випадку відсутності згоди подружжя щодо питань розлучення, розірвання шлюбу може бути здійснено за позовом одного з подружжя.

Законодавство передбачає в окремих випадках обмеження можливості звернення до суду з таким позовом. Мова йде про випадки, коли дружина вагітна, а також коли дитині ще не виповнився один рік.

Позов про розірвання шлюбу

  • Особливості позовної заяви про розірвання шлюбу полягають в тому, що заявник має ґрунтовно навести підтвердження неможливості подальшого спільного життя подружжя і збереження шлюбу, невідповідності подальшого існування шлюбу інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
  • У позові викладаються серед іншого обставини щодо фактичних взаємин подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, яким чином розірвання шлюбу відобразиться на інтересах дітей, питання можливого примирення сторін.
  • В позовній заяві обов’язково вказати:
  • ПІБ позивача, відповідача;
  • коли і де реєструвався шлюб;
  • наявність спільних дітей;
  • обставини спільного життя;
  • вимога про розірвання шлюбу, тощо;

Розгляд справи про розлучення у суді

Примирення

Першим кроком у судовому розгляді справи є визначення судом строку для примирення подружжя. Визначення строку для примирення не є безумовним обов’язком суду. Суд визначає його з урахуванням думки обох подружжя, наявності неповнолітніх дітей, інших обставин справи.

Якщо у визначений судом строк примирення між сторонами не відбулось суд розглядає справу і приймає рішення по суті.

Рішення суду про розірвання шлюбу

Головна обставина, яка встановлюється судом, для розірвання шлюбу – подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить істотним інтересам одного з них або їхніх дітей.

У рішенні суду зазначається:

  • дата і місце реєстрації шлюбу;
  • час та причини фактичного його припинення;
  • мотиви, з яких суд визнав збереження сім’ї можливим чи неможливим;
  • обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог.
Читайте также:  Идентификационный код для ребенка

Слід зазначити, що в ході звернення до суду із позовом про розірвання шлюбу можуть також бути заявлені і інші позовні вимоги, зокрема, про поділ спільного сумісного майна, визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів на утримання дитини, стягнення аліментів на утримання подружжя, тощо.

Шлюб розривається з моменту набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу, та не потребує прийняття додаткових рішень органами РАЦС. Рішення суду про розірвання шлюбу, що набрало сили, вказаним органам судом лише для внесення відповідної інформації до актового запису про шлюб.

Правові наслідки припинення шлюбу

  1. Законодавство пов’язує із припиненням шлюбу виникнення окремих наслідків.
  2. Так дружина та чоловік перестають бути подружжям, а у зв’язку з цим окремі права та обовязки «зникають» або зазнають певної трансформації (як наприклад право на утримання іншого з подружжя).

  3. Зокрема, подружжя втрачає право на спадкування у випадку смерті колишнього з подружжя, право на будь-які державні забезпечення у випадку втрати подружжя тощо.
  4. При цьому варто пам’ятати, що права та обов’язки, пов’язані із батьківством у зв’язку з припиненням шлюбу не припиняються.

Крім того, за загальним правилом, майно, набуте після розірвання шлюбу дружиною та чоловіком, не вважатиметься їх спільною сумісною власністю.

Так само перестає діяти презумпція походження дитини від чоловіка у разі її народження дружиною після дев’яти місяців з моменту розірвання шлюбу.

Підсумки

  • У якості висновку слід зазначити, що розірвання шлюбу є не тільки стресовою ситуацією для подружжя, але й одночасно і достатньо складним процесом, що потребує врахування багатьох юридичних нюансів.
  • Розірвання шлюбу між подружжям призводить до настання певних правових наслідків, які в деяких випадках в майбутньому вже достатньо важко змінити.
  • У зв’язку з чим складання чіткої, зрозумілої, вигідної «дорожньої карти» на етапі ініціювання питання розірвання шлюбу – є головним завданням юриста.
  • Звертайтеся.

Реєстрація та розірвання шлюбу

  • Консул здійснює реєстрацію шлюбу виключно між громадянами України, які на законних підставах проживають за межами України.
  • Жінка та чоловік, які бажають зареєструвати шлюб, подають особисто письмову заяву за встановленою формою до дипломатичного представництва чи консульської установи України в країні перебування.
  • Якщо жінка і (або) чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до дипломатичного представництва або консульської установи, то таку заяву, справжність підписів на якій має бути нотаріально засвідчена, можуть подати їх представники згідно з довіреністю, посвідченою у встановленому порядку.
  • Особи, які раніше перебували в шлюбі, можуть зареєструвати новий шлюб тільки при пред'явленні документів, що підтверджують припинення попереднього шлюбу (свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть одного з подружжя, рішення суду України або висновок відділу реєстрації актів цивільного стану про визнання шлюбу недійсним).
  • Для громадян України, шлюб яких припинено за кордоном, таким документом може бути рішення суду про розірвання шлюбу, якщо за законодавством цієї іноземної держави воно є остаточним, свідоцтво про розірвання шлюбу або смерть одного з подружжя чи інші документи, що підтверджують припинення попереднього шлюбу, які передбачені законодавством іноземної держави, видані компетентним органом.
  • Особи, які бажають зареєструвати шлюб, зобов'язані пред'явити для посвідчення їх особи паспортні документи.

Для реєстрації шлюбу необхідна взаємна згода осіб, що укладають шлюб, та досягнення ними шлюбного віку. Шлюбний вік установлений у 18 років для чоловіків і в 17 років для жінок.

Реєстрація шлюбу осіб, яким знижено шлюбний вік, провадиться на загальних підставах. Якщо особи, які бажають зареєструвати шлюб, на день реєстрації шлюбу не досягли шлюбного віку, реєстрація шлюбу провадиться тільки за наявності рішення суду про надання права на шлюб.

Громадяни України та особи без громадянства, які проживають в Україні, для підтвердження сімейного стану з метою реєстрації шлюбу в іншій державі подають заяву, засвідчену нотаріально, у якій особа повідомляє про себе, що вона ніколи не перебувала у шлюбі, або про те, що вона раніше перебувала у шлюбі, але зараз її шлюб припинено, та належним чином легалізовану, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Громадяни України, які проживають за кордоном, для реєстрації шлюбу та підтвердження сімейного стану подають аналогічну заяву, засвідчену дипломатичним представництвом чи консульською установою України, нотаріусом, або документ про те, що особа не перебуває в шлюбі, виданий компетентними органами країни проживання, який повинен бути належним чином легалізований, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Реєстрація шлюбу відбувається після спливу одного місяця від дня подання заяви особами, які бажають укласти шлюб.

У виняткових випадках, на підставі спільної заяви осіб, які бажають вступити в шлюб, та документів, які підтверджують наявність поважної причини, консул може скоротити місячний строк, про що робиться відмітка в журналі обліку заяв про реєстрацію шлюбу.

Якщо консул до реєстрації шлюбу отримає письмову інформацію про наявність передбачених законодавством перешкод до укладення шлюбу, то консул відкладає реєстрацію та пропонує заявникові, який надав таку інформацію, представити в термін не більш як три місяці відповідні докази, які підтверджують наявність цих перешкод.

На прохання зацікавлених осіб або зі своєї ініціативи консул сам може робити необхідну перевірку. Консул повідомляє осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, про відстрочку реєстрації шлюбу.

За наявності передбачених законодавством перешкод для реєстрації шлюбу консул відмовляє в його реєстрації і видає письмове роз'яснення.

Якщо відомості про такі перешкоди не дістануть підтвердження, шлюб реєструється на загальних підставах.

Реєстрація шлюбу за довіреністю або через представника не дозволяється. Присутність нареченої та нареченого в момент реєстрації їхнього шлюбу є обов'язковою.

За погодженням з особами, які бажають укласти шлюб, консул призначає день і час реєстрації шлюбу з додержанням вимог, передбачених статтею 32 Сімейного кодексу України.

Якщо громадяни, які бажають укласти шлюб, не можуть з'явитись з поважних причин до консула в установлений їм день, то строк реєстрації шлюбу на їх письмове прохання переноситься на інший день згідно з їх бажанням. Про це робиться відмітка на заяві та в журналі обліку заяв.

  1. У цих випадках строк перенесення реєстрації шлюбу не може перевищувати одного року з дня подання заяви.
  2. Якщо особи, які подали заяву, не з'явилися до консульської установи протягом тримісячного строку з дня її подання і не повідомили причину неявки, то заява втрачає чинність.
  3. Реєстрація шлюбу та видача подружжю свідоцтва про шлюб провадиться у приміщенні консульської установи в присутності осіб, які укладають шлюб.
  4. Наречені мають право обрати прізвище одного з них як спільне прізвище подружжя або надалі іменуватись дошлюбними прізвищами, або приєднати до свого прізвища прізвище другого з подружжя.
  5. Складання більше двох прізвищ не допускається, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належить наречена і (або) наречений.
  6. Якщо громадянин України при реєстрації шлюбу змінив прізвище, то на першій сторінці паспортного документа проставляється штамп про те, що він підлягає обміну в місячний строк у зв'язку зі зміною прізвища при вступі в шлюб.

Розірвання шлюбу

Консул має право зареєструвати розірвання шлюбу між громадянами України, якщо хоча б один з них постійно проживає за межами України, у таких випадках:

  • за спільною письмовою заявою подружжя, яке не має неповнолітніх дітей;
  • за заявою одного з подружжя, якщо другий із подружжя:
  • визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім;
  • визнаний у встановленому законом порядку недієздатним;
  • засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше трьох років;
  • на підставі рішення суду про розірвання шлюбу.

Реєстрація розірвання шлюбу на підставі рішення суду України провадиться консулом лише за умови, що шлюб, який розривається, був укладений в органах реєстрації актів цивільного стану України.

До консульської установи або дипломатичного представництва подається заява подружжя або одного з них, що проживають за кордоном, які розірвали шлюб у судовому порядку в Україні і не зареєстрували розірвання шлюбу в органах реєстрації актів цивільного стану на території України.

Реєстрація розірвання шлюбу провадиться при пред'явленні оригіналу рішення суду (витягу з рішення суду) України про розірвання шлюбу, що набрало чинності, документа про сплату встановленої судом суми державного мита, а також паспортного документа, документа про сплату консульського збору.

Якщо один з подружжя, що розриває шлюб, звільнений від сплати державного мита, то реєстрація розірвання шлюбу і видача йому свідоцтва провадиться незалежно від сплати державного мита другим з подружжя.

Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.

До заяви про розірвання шлюбу обов'язково додається свідоцтво про шлюб, а в разі його відсутності для підтвердження проведеної реєстрації шлюбу витребується повторне.

Реєстрація розірвання шлюбу на підставі постанови про розірвання шлюбу за взаємною заявою подружжя передбачає особисту присутність подружжя або одного з них.

Якщо той з подружжя, який буде відсутній при реєстрації розірвання шлюбу, бажає після розлучення повернути своє дошлюбне прізвище, то він повинен указати про це в заяві про розірвання шлюбу. Аналогічний запис провадиться консулом і в постанові про розірвання шлюбу.

Правові наслідки розірвання шлюбу

У разі розірвання шлюбу настають правові наслідки щодо майнових та особистих немайнових відносин подружжя. Розірвання шлюбу є підставою припинення усіх особистих немайнових прав та обов’язків подружжя.

Окрім того, відповідно до статті 113 СК України особа, яка змінила прізвище у зв’язку з реєстрацією шлюбу, має право після його розірвання надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище. У паспорті особи, яка змінила прізвище на дошлюбне, вказується, що він підлягає обміну в місячний строк.

Реалізація права на вибір прізвища в разі розірвання шлюбу тим із подружжя, котрий його змінив, не залежить від згоди другого з них.

Важливе значення має також вирішення питання щодо походження дитини, яка народилася після розірвання шлюбу. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу, походить від подружжя.

Жінка та чоловік, шлюб між якими розірвано, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їхнього шлюбу, мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання колишнього чоловіка батьком дитини.

Така вимога може бути задоволена лише в разі подання іншою особою та матір’ю дитини заяви про визнання батьківства (частини 2, 3 статті 122 СК України).

Читайте также:  Сторінка - дякую - аліменти

Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня розірвання шлюбу, але після реєстрації повторного шлюбу її матері з іншою особою, вважається, що батьком дитини є чоловік її матері у повторному шлюбі. Батьківство попереднього чоловіка може бути визначене на підставі його спільної заяви з чоловіком у Повторному шлюбі або за рішенням суду (стаття 124 СК України).

Щодо майнових відносин, то з моменту розірвання шлюбу припиняється дія режиму спільності майна подружжя, тобто майно, набуте після припинення шлюбу, не є спільним і належатиме кожному з них на праві приватної власності.

Натомість розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина 1 статті 68 СК України).

Якщо таке майно не було поділене під час шлюбу або під час розірвання шлюбу, то надалі колишнє подружжя здійснюватиме повноваження співвласників за взаємною згодою, за правилами, визначеними Цивільним, а не Сімейним кодексом України.

Припинити право спільної власності на майно, набуте за час шлюбу, колишнє подружжя може шляхом його поділу.

Такий поділ може відбуватися в добровільному порядку шляхом укладення договору про поділ майна, або в судовому порядку, якщо співвласники не зможуть досягти згоди щодо способу, порядку, інших питань поділу.

До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється не від моменту розірвання шлюбу, а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Між колишнім подружжям можуть також існувати зобов’язання щодо утримання. Якщо такі відносини виникли ще під час шлюбу, то його розірвання не є підставою для їх припинення.

Після розірвання шлюбу відповідно до статті 76 СК України особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги, і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

Якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як п’ять років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років.

Новелою у регулюванні аліментних зобов’язань між колишнім подружжям є і наступне правило.

Якщо у зв’язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім’ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості здобути освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв’язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Таке право триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу. Право на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняється у разі поновлення його працездатності, реєстрації з ним повторного шлюбу тощо.

Правові наслідки припинення шлюбу внаслідок смерті одного із подружжя або оголошення його померлим відрізняються від тих, які настають у разі припинення шлюбу шляхом його розірвання. Насамперед у разі смерті особи або оголошення її померлою відкривається спадщина.

Вдова або вдівець є спадкоємцями першої черги в разі спадкування за законом (стаття 1261 ЦК України), а також можуть бути спадкоємцями за заповітом.

Щодо походження дитини, народженої після смерті батька, то воно визначається за правилами, схожими до тих, що застосовуються у випадку народження дитини після розірвання шлюбу.

Режим окремого проживання

Серед інших новел правового регулювання шлюбних відносин з 01.01.2004 року з’явилася можливість застосування такого механізму збереження сім’ї та шлюбу, як сепарація.

Відповідно до статті 119 СК України за заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно.

Такий режим відомий під назвою «сепарація» системам права багатьох країн Європи, наприклад, Франції, Швейцарії, Бельгії, Іспанії, Португалії, Данії, Фінляндії, Норвегії, Польщі. Застосовується він також у деяких країнах Південної Америки та окремих штатах США.

Інститут сепарації визнається і канонічним правом. Зокрема, йому присвячені канони 863— 866, 1378—1382 Кодексу Канонів Східних Церков. Сепарація (від лат.

separatio — відокремлення, розлучення, розділення) у сімейному праві набула значення позбавлення одного з подружжя, винного у встановленні цього режиму, «права на спільне ложе, стіл і проживання».

  • У літературі виділяють три моделі врегулювання розглядуваного режиму у різних країнах:
  • 1) модель, яка ґрунтується на самостійності інститутів сепарації та розірвання шлюбу;
  • 2) модель, під час застосування якої не розрізняють підстав для сепарації та розірвання шлюбу; саме подружжя повинно зробити вибір щодо застосування того чи іншого інституту;
  • 3) модель, яка побудована на визнанні безпосередньої залежності розірвання шлюбу від сепарації, тобто подружжя, яке бажає розірвати шлюб, має деякий час перебувати у стані сепарації, оформленої рішенням компетентного органу (формальної, а не фактичної сепарації, за якої подружжя не проживає разом з власної волі та не звертається за оформленням такого стану до жодних уповноважених органів).

Інститут сепарації є відносно новим для українського законодавства. КпШС України 1969 року (частина 2 статті 28) було врегулювало можливі правові наслідки фактичної сепарації, тепер їх визначено і СК 2002 року (стаття 57).

Скажімо, суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Отже, в судовому порядку може бути спростована презумпція спільності щодо майна, набутого кожним із подружжя під час фактичної сепарації.

У нормах статей 119 та 120 СК України законодавець закріпив формальну сепарацію, тобто встановлення судом того ж наслідку щодо майна та інших майбутніх наслідків.

За національним законодавством інститути окремого проживання та розірвання шлюбу є самостійними, оскільки рішення про розірвання шлюбу суд приймає, якщо його подальше збереження суперечить істотним інтересам одного з подружжя чи їхніх дітей, а підставою для встановлення режиму окремого проживання подружжя є неможливість чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. За відсутності взаємної згоди подружжя на встановлення сепарації волевиявлення одного з них має бути обґрунтованим. Наприклад, перебування одного з подружжя у тривалому відрядженні, на заробітках, його навчання в іншому населеному пункті не може слугувати обґрунтуванням вимоги про застосування судом розглядуваного інституту.

Суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання, якщо виявить розлад подружніх відносин у духовній, фінансовій і фізичній площинах або хоча б в одній із них.

Суд може застосувати інститут сепарації за наявності таких обставин, як хвороба одного з подружжя (наприклад, психічна, коли перебування з такою особою є небезпечним, або безпліддя), подружня зрада, відмова одного з подружжя від співжиття, алкоголізм, наркоманія дружини або чоловіка, велика різниця між ними у віці та зумовлені цим розбіжності у поглядах, належність одного з подружжя до різних сект чи субкультур, реальна загроза життю та здоров’ю одного з подружжя (бійки, знущання, інші ситуації), небезпека для спільних дітей (наприклад, знущання над ними, примушування їх до бродяжництва, безвідповідальне ставлення до них), інших причин, що призвели до розладу відносин між подружжям.

Оцінюючи можливість задоволення прохання подружжя чи одного з них, суд повинен встановити, чи не зашкодить таке рішення істотним інтересам спільних дітей цих осіб.

У національному праві необхідність врахування інтересів дітей при постановлений рішення про сепарацію випливає з принципу охорони дитинства.

Суд також повинен встановити фактичні взаємини сторін і переконатись у доцільності встановлення для подружжя режиму окремого проживання ще й для того, щоб сепарація не стала формальним засобом вирішення спірних майнових питань.

Наприклад, у тому разі, якщо один із подружжя з метою одержання значних доходів і набуття у власність цінного майна для уникнення режиму спільності звертається до суду з позовом про встановлення режиму окремого проживання на певний час чи безстроково і це є єдиним обґрунтуванням звернення, суд повинен відмовити у задоволенні позову.

У позовній заяві про встановлення режиму окремого проживання позивач може також поєднати вимоги щодо визначення місця проживання дітей, спільного житла чи виселення зі свого житла другого з подружжя, який вселився у це житло у зв’язку з укладенням шлюбу, надання утримання йому чи спільним дітям подружжя. У цій категорії справ доцільною є вимога суду щодо обов’язкової особистої явки обох сторін у судове засідання для з’ясування фактичних обставин справи. Становить інтерес ситуація, за якої один із подружжя звертається до суду з позовом про встановлення режиму окремого проживання, а другий — з зустрічним позовом про розірвання шлюбу (при цьому навіть підстави вимог можуть переплітатися). Рішення суду в такому разі знову ж таки повинно ґрунтуватися на врахуванні того, чия вимога є виваженішою, можливості збереження шлюбу в майбутньому, а також інтересів дітей.

У статті 119 СК України передбачена можливість встановлення судом сепарації не тільки за позовом одного з подружжя, а й за заявою подружжя, яке досягло спільної згоди. Такі категорії справ розглядають за правилами окремого провадження (частина З статті 234 ЦПК України).

Для визначення вимог до змісту такої заяви можна застосувати аналогію закону.

Зокрема за аналогією зі статтею 109 СК України сторони мали б подавати до суду договір про те, з ким із них проживатимуть діти, яку участь у їх вихованні братиме той з батьків, хто проживатиме окремо, або викладати шляхи спільного вирішення цього питання у заяві.

Окрім того, за наявності спільного житла у заяві мали б бути викладені міркування щодо порядку користування ним або тою, хто з подружжя залишиться проживати в ньому. Інакше треба вважати, що між сторонами існує спір і вони не дійшли остаточної згоди щодо встановлення режиму окремого проживання. На зазначені питання суд обов’язково має дати відповідь у рішенні.

Водночас за відсутності спільних дітей і наявності згоди подружжя на сепарацію підстави встановлення режиму окремого проживання не мають важливого значення. Відповідно до національного законодавства стан сепарації не вимагає державної реєстрації.

Щодо правових наслідків встановлення режиму окремого проживання, то відповідно до статті 120 СК України права та обов’язки подружжя не припиняються. Сепарація не є різновидом припинення шлюбу. Норми про неї внесені до глави 11 «Припинення шлюбу» лише за спорідненістю з інститутом його розірвання.

Сепарація не звільняє від збереження подружньої вірності, її встановлення не дає права на укладення іншого шлюбу. Також проживання одного з подружжя з іншою особою у цей період не можна розглядати як конкубінат («фактичні шлюбні відносини»).

Читайте также:  Устранение препятствий в общении с ребенком

Оскільки законодавець закріпив принцип моногамії в шлюбних відносинах, перебування одного з сепарованого подружжя в конкубінаті з іншою особою суперечить моральним засадам суспільства. Тому такі відносини не можуть вважатися сімейними.

Згідно зі статею З СК України подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік з поважних причин не проживають спільно, а сепарація є досить поважною причиною.

Правовими наслідками у разі встановлення режиму окремою проживання є:

1) майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі, тобто на нього не поширюється режим спільності;

2) дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, ідо походить від її чоловіка.

У цьому випадку при пред’явленні дружиною копїї рішення суду про встановлення для подружжя режиму окремого проживання реєстрація народження дитини провадиться за заявою матері в порядку, передбаченому для реєстрації народження дитини від батьків, які не перебувають у шлюбі (пункт 13 Правил реєстрації актів цивільного стану).

Треба зауважити, що ці правові наслідки починають діяти з моменту набрання чинності рішенням суду. Отже, й перебіг строку для спростування в майбутньому презумпції батьківства також розпочнеться з моменту набрання чинності рішенням суду про сепарацію.

Відповідно до статті 119 СК України режим окремого проживання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.

Однак доцільніше припинити режим окремого проживання за рішенням органу, який його встановив. Формальна сепарація повинна припинятися формально, а фактична — фактично.

Це сприятиме уникненню непорозумінь і різного тлумачення законодавства на практиці.

Безперечно, виникатимуть проблеми зі співвідношенням розглядуваного інституту з розірванням шлюбу, триватимуть дискусії щодо доцільності запровадження зазначених норм у національне законодавство.

Але якщо цей інститут допоможе вберегти хоча б якийсь відсоток одружених від прийняття поспішних, невиважених рішень розірвати шлюб, це стане незаперечним обґрунтуванням необхідності правового регулювання механізму функціонування поряд з іншими ще й такого нового елементу свободи шлюбу, як сепарація.

Умови та наслідки розірвання договору дарування | Новини | Баштанська міська територіальна громада

Відносини, що виникають при безоплатному переданні майна у власність іншій особі, опосередковуються, зокрема, договором дарування. Стаття 717 ЦК України визначає, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За договором дарування дарувальник передає або зобов’язується передати в майбутньому обдаровуваному безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір дарування спрямований на припинення права власності у дарувальника й виникнення права власності в обдарованої особи.

Таким чином, договір дарування завжди є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдарованої особи зустрічних дій. 

Чинне законодавство (ч.2 ст.717 ЦК України) чітко обумовлює, що договір, який встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до Цивільного кодексу України договір дарування можливий як односторонній, так і двосторонній, як реальний, так і консенсуальний. Основна кваліфікуюча ознака, за якою договір дарування відрізняється від договорів про передачу майна у власність, це його безоплатність.

 Безоплатність дарування – це відсутність зустрічної еквівалентної вимоги. Як і будь-який договір, договір дарування може припинитися. Звичайно, загальних положень ЦК України в цьому питанні ніхто не скасовував.

Але оскільки передача чогось у дар — процес специфічний, ЦК України встановлює деякі особливості для припинення.

Так, договір дарування може припинятися у випадку:

  • його розірвання;
  • односторонньої відмови від договору однієї зі сторін.

Розірвання договору припиняє його дію лише на майбутнє і не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання, а також залишає в дії окремі його положення щодо зобов’язань сторін, що передбачені для застосування на випадок розірвання договору. Правовим наслідком одностороннього розірвання договору є припинення зобов’язань сторін (ч. 2 ст.653 ЦК України).

Підстави для розірвання договору дарування

Договір дарування не може бути розірваний в односторонньому порядку, за деякими виключеннями, зокрема, передбаченими ст. 724 ЦК України та, якщо договір дарування виконується у момент його укладання.

Однак, договір дарування нерухомих речей або іншого особливо цінного майна може бути розірвано за вимогою дарувальника, але за конкретних обставин. Підстави для розірвання договору дарування на вимогу дарувальника передбаченні ст.

ст. 726, 727 ЦК України:

  • умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. 

Додатковою обов'язковою умовою для розірвання договору дарування у такому разі є те, що предметом договору дарування є нерухомі речі чи інше особливо цінне майно.

Тобто закон визначає можливість розірвання договору дарування, предметом якого є лише нерухомі речі чи інше особливо цінне майно.

Тому, якщо дарунком є рухоме майно незначної вартості, дарувальник не вправі розірвати такий договір та повернути дарунок проти волі обдаровуваного.

У випадку смерті дарувальника, яка була спричинена умисними злочинними діями обдаровуваного — позбавлення життя дарувальника, право вимагати розірвання договору дарування одержують спадкоємці дарувальника.

  • створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність (наприклад, у дарувальника з предметом договору дарування пов'язані спогади про певні події). Тобто, якщо такому дарунку загрожує безповоротна втрата з вини обдаровуваного, дарувальник вправі розірвати договір дарування, предметом якого є такий дарунок. 

Таке розірвання правочину спрямоване на запобігання втрати дарунка. Проте, при розірванні договору дарування на цій підставі необхідно довести, що обдаровуваному було відомо про те, яку велику немайнову цінність має дарунок для дарувальника. Останнє, у свою чергу, зобов'язує обдаровуваного бережно та сумлінно ставитись до дарунка та забезпечувати його схоронність.

  • недбало ставиться до речі, що становить культурну цінність, внаслідок чого ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена.

Йдеться про речі, втрата яких має істотне значення не лише для дарувальника, а для суспільства. Окремою підставою розірвання договору дарування з ініціативи дарувальника є недбале ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність.

При цьому під недбалим ставленням слід розуміти таке поводження обдаровуваного з предметом договору дарування, внаслідок чого ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена. Тому при виникненні обставин, що можуть зумовити втрату або істотне пошкодження такого дарунка, дарувальник наділяється правом звернутися до суду з вимогою про розірвання договору дарування та повернення дарунка.

Слід врахувати, що якщо зазначеної загрози (знищення або пошкодження) дарунку не існує, а дарувальник невдоволений лише тим, що обдаровувана особа поводиться з дарунком іншим чином, ніж бажає того дарувальник, то правові підстави для розірвання договору за даною нормою відсутні. При визначенні правового режиму речей, що становлять історичну, наукову або культурну цінність необхідно враховувати положення законодавства про охорону пам'яток історії та культури.

Обов'язкова умова розірвання договору дарування

Розірвати договір дарування дарувальник вправі лише за умови наявності дарунка у натурі, тобто коли дарунок на момент пред'явлення такої вимоги є збереженим.

Збереження дарунка передбачає знаходження його у власності обдарованого у стані, що відповідає його призначенню.

Тому предмет договору дарування повинен бути річчю індивідуально визначеною, неспоживчою, відповідної цінності для дарувальника.

При розірванні договору дарування дарунок повертається дарувальнику у тому вигляді, в якому він існує на момент розірвання договору.

 Отримані обдаровуваним продукція, плоди та доходи від речі, що є предметом договору дарування, залишаються у нього.

У випадку відсутності дарунка (його знищення, відчуження третім особам тощо), ні вимога про розірвання правочину, ні вимога про повернення дарунка, пред'являтись не можуть.

Таким чином, розірвання договору дарування допускається у виключних випадках, зазначених статтею, або у випадках визнання правочину недійсним за загальними підставами, передбаченими ЦК України.

Строки реалізації права дарувальника на розірвання договору дарування

З метою реалізації права дарувальника (або його спадкоємців) щодо розірвання договору дарування законом встановлений спеціальний строк позовної давності терміном 1 рік (такий виняток ґрунтується на вимогах ст. 258 ЦК України). 

Таким чином, обчислення строку позовної давності починається від дня, коли дарувальник довідався або повинен був довідатися про обставини, передбачені ст. 727 ЦК України. 

Тобто, слід враховувати, що у випадках, встановлених статтею, право на розірвання договору виникає з певних моментів:

  • з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду;
  • з моменту вчинення дій обдаровуваного, що створюють загрозу безповоротної втрати дарунка;
  • з моменту вчинення дій чи допущення бездіяльності обдаровуваним, які свідчать про недбале ставлення до дарунка, що становить історичну, наукову або культурну цінність.

Проте право є строковим, адже воно існує доти, поки існує річ, яка є предметом договору.

Проте за наявності вини (доказаної) обдаровуваного щодо відчуження або знищення дарунка з метою уникнення його повернення дарувальнику, можливими є вимоги за зобов'язанням із завдання шкоди, шляхом подання відповідного позову. Якщо дарунок повернуто дарувальнику за взаємною згодою сторін, таку обставину слід розглядати як новий договір дарування.

Наслідки розірвання договору дарування

Розірвання договору дарування є правовою підставою припинення права власності на дарунок у обдаровуваного.

Наслідком такого розірвання є застосування реституції, тобто повернення сторін у первинний стан, у зв'язку з чим, обдаровуваний зобов'язаний повернути дарувальнику річ, що є предметом договору, у натурі з урахуванням можливого природного зносу за період її перебування в обдаровуваного. Це означає, що обдаровуваний не може запропонувати дарувальникові грошову компенсацію замість дарунка або відшкодувати вартість дарунка, залишаючи його у себе.

Таким чином подарована річ підлягає поверненню, незалежно від того, в якому стані вона перебуває. При цьому дарувальник не має права відмовитись від прийняття такої речі з мотивів втрати нею цільового призначення або істотного погіршення. Крім того, дарувальник не вправі вимагати відшкодування завданих збитків або моральної шкоди.

Законом також не передбачено можливості відшкодування витрат обдаровуваному на утримання дарунка, на його поліпшення, у зв'язку із розірванням договору дарування із зазначених вище підстав.

Отримати консультацію з правових питань можна у Миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: 54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61, тел. (0512) 44-54-60, 44-54-61

Ссылка на основную публикацию