Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є обьєктом права спільної сумісної власності подружжя

Перш за все, слід зазначити, що в цивільному праві виділяють спільну сумісну та спільну часткову власність. Спільною сумісною вважається власність без визначення часток кожного з власників.

Типовий приклад — власність подружжя. Однак не тільки подружжя може бути спільними власниками.

Майно, придбане в результаті спільної праці та за спільні кошти членами сім'ї, також вважається їх спільною сумісною власністю.

Спільною частковою вважається власність двох або більше осіб з визначенням частки кожного з них.

Як правило, у спільну часткову власність з рівними частками передавалися квартири в результаті приватизації житла.

Крім того, в Україні діє презумпція часткової власності: загальна власність вважається частковою, якщо законом або договором не встановлена спільна сумісна власність.

Співвласник майна, що перебуває у спільній сумісній власності, може розпорядитися спільним майном лише за згодою всіх інших власників. Якщо мова йде про угоду, яка підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, така згода повинна бути висловлена ​​письмово і завірена нотаріально. Перш за все, це стосується угод з нерухомістю.

Відсутність письмової згоди на укладення угоди співвласником може бути приводом для звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним, тому покупцям потрібно бути напоготові, особливо коли мова йде про спільну сумісну власність подружжя. Адже згідно ст.

60 Сімейного кодексу України (далі — СКУ) спільним вважається все майно, нажите подружжям під час шлюбу, незалежно від того, що один з них не мав самостійного доходу.

Навіть особисте майно одного з подружжя може за рішенням суду бути визнано спільним, якщо буде доведено, що за час шлюбу воно значно збільшилося у своїй вартості за рахунок спільних витрат або витрат другого з подружжя (ч.1 ст.62 СКУ).

Режим спільної сумісної власності поширюється і на майно чоловіка і жінки, які проживають однією сім'єю, але без реєстрації шлюбу (ч.1 ст.74 СКУ). Навіть якщо шлюб був розірваний, спільна сумісна власність на майно, нажите в шлюбі, зберігається, якщо жоден з подружжя не пред'явив вимог про поділ майна.

До вимог про поділ майна після розірвання шлюбу застосовується позовна давність у три роки. Однак термін обчислюється від дня, коли один із подружжя дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Тому на практиці зустрічаються випадки звернення до суду одного з колишнього подружжя з позовом про визнання недійсною угоди, укладеної через 5 і більше років після розлучення.

Підстрахуватися в таких випадках можна, спробувавши зібрати якнайповнішу інформацію про продавця. Зрештою, не зайвим буде поговорити з сусідами про сімейний стан потенційного відчужувача.

І найголовніше: в договорі завжди слід вказувати реальну вартість, за якою отримується нерухомість.

У такому випадку, якщо навіть угода буде визнана судом недійсною, покупець отримає назад всю заплачену суму.

Для того щоб продати власну частку в загальному спільному майні, необхідно спочатку виділити її в натурі. Єдиним винятком є ​​договір про відчуження одним із подружжя своєї частки на користь іншого, який може бути укладений без виділення цієї частки.

Співвласники можуть укласти між собою договір про виділення в натурі частки в нерухомому майні. Такий договір повинен бути обов'язково нотаріально посвідчений. Якщо ж згоди між співвласниками немає, суперечка про виділення частки вирішується судом.

При цьому вважається, що частки кожного із власників рівні.

Однак бувають і винятки. Так, суд може зменшити розмір частки одного з подружжя, якщо він не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, зіпсував або знищив спільне майно або використав його на шкоду інтересам сім'ї. Частка чоловіка або дружини у спільній власності може бути збільшена, якщо з ним або з нею залишаються проживати неповнолітні або непрацездатні діти і т.п.

Радимо почитати юридичні статті по темі:

Основні складності при продажі частини нерухомості, що знаходиться у спільній частковій власності, пов'язані з так званим «правом переважної купівлі», яке має співвласник.

Мається на увазі, що в разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник даного майна має переважне перед іншими особами право придбати її за ціною, оголошеною для продажу і на інших рівних умовах (ч.

1 ст.362 Цивільного Кодексу України).

Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про свій намір продати частку, вказавши при цьому ціну та інші умови, на яких він її продає.

І тільки в разі, якщо інші співвласники відмовилися від свого права або не скористалися ним протягом одного місяця (а в разі відчуження рухомого майна — протягом 10 днів), продавець має право укласти договір з іншими особами. При цьому не має значення, якою часткою володіє особа: половиною або однією сотою.

У будь-якому випадку він має переважне перед іншими особами право купити іншу частину власності.

Якщо співвласників кілька, і всі вони виявили бажання придбати іншу частину нерухомості, продавець має право вибрати покупця серед них.

У разі порушення переважного права купівлі співвласник може звернутися до суду з вимогою про переведення на нього прав і обов'язків покупця.

В такому випадку позивач зобов'язаний внести на депозит суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

На практиці продавці часто намагаються обійти вимоги закону. Найпростішим і дієвим є спосіб запропонувати співвласнику свідомо високу ціну, заплатити яку він не має можливості. Але в такому випадку, швидше за все, доведеться місяць чекати відповіді від розсердженого сусіда.

Якщо час «підтискає», як правило, намагаються знайти інші обхідні шляхи. Наприклад, укласти не договір купівлі-продажу, а договір дарування. Але, по-перше, якщо сторони договору не родичі, така угода буде виглядати підозріло, так що можуть виникнути проблеми з пошуком нотаріуса, який би її засвідчив.

По-друге, обдарованому, який не є близьким родичем дарувальника, доведеться заплатити прибутковий податок в Україні. По-третє, існує великий ризик для покупця, адже факт передачі їм грошей ніде документально не зафіксовано.

У разі визнання угоди недійсною, він ризикує залишитися і без нерухомості, і без грошей.

Іноді договір купівлі-продажу намагаються прикрити іншими договорами: наприклад, довічного утримання або ренти. У випадку з довічним утриманням існує ризик шахрайства з боку продавця.

Такий договір може бути розірваний на вимогу відчужувача, якщо він вважатиме і доведе в суді, що набувач майна виконує свої обов'язки по догляду або забезпеченню відчужувача неналежним чином. В такому випадку, набувач позбудеться купленого майна. Факт передачі грошей знову-таки не зафіксовано, так що їх набувач теж не зможе повернути.

А кошти, витрачені нібито на догляд за продавцем, поверненню не підлягають згідно із законом. Крім того, договір довічного утримання виглядає більш ніж підозріло, якщо продавець ще цілком працездатний.

Що стосується договору ренти, то основним мінусом є те, що одержувач ренти (тобто продавець) набуває право застави на передане під виплату ренти нерухоме майно. Крім того, відчужувати майно, передане нібито під виплату ренти, можна тільки за згодою того ж одержувача ренти.

Поширеним способом відчуження частки у спільній частковій власності є її передача покупцеві нібито за борги. Наприклад, продавець і покупець нерухомості укладають між собою договір позики. Продавець, звичайно, борг не віддає.

Покупець звертається до суду з вимогою стягнути з «боржника» прострочену заборгованість, в результаті чого вони з продавцем укладають мирову угоду, за якою продавець передає покупцеві свою частку в об'єкті нерухомості в рахунок погашення боргу.

Мирова угода затверджується ухвалою суду і є правовстановлюючим документом, який підлягає державній реєстрації.

Цей спосіб найбільш трудомісткий і пов'язаний з додатковими судовими процедурами. Крім того, співвласники, чиї права зачіпає подібне судове визначення, можуть його оскаржити в апеляційній інстанції, що також може ускладнити життя в більшій мірі покупцеві.

Як бачимо, від спроб обійти закон в разі продажу частки у праві спільної часткової власності найчастіше може постраждати покупець. Тому, намагаючись замаскувати договір купівлі-продажу частки в об'єкті нерухомості, варто ретельно зважити всі ризики. І головне, не забудьте проконсультуватися у юриста.

Про порядок та умови поділу майна подружжя розповіли полтавські юристи

Розлучення не припиняє права спільної сумісної власності “автоматично”, згідно статті 68 Сімейного кодексу України. Розпорядження спільним майном, після розлучення, здійснюється за взаємною згодою “колишнього” подружжя.

  • Відповідно до статті 60-63 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
  • Про це повідомили у Полтавському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
  • Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
  • Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
  • Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
  • Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
  • Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Читайте также:  Увеличен налог на продажу подержанных автомобилей

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Поділ спільного майна подружжя може бути здійснено в добровільному або судовому порядку, як під час існування шлюбу, так і в процесі його розірвання, а також після розірвання шлюбу.

В обох випадках, найперше необхідно визначити майно, що не підлягає поділу.

Відповідно до статті 57-58 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка являється та не підлягає поділу:
1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;
4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”;
5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
6) речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.
7) премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню
8) кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.

9) страхові суми, одержані нею, ним за обов’язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

  1. Якщо річ, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або дохід (дивіденди), він є власником цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів).
  2. При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов’язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім’ї, які відповідно до закону мають право користування ним.
  3. Добровільний порядок застосовується, якщо подружжя домовились щодо визначення часток кожного з них у праві на майно, а також дійшли згоди щодо конкретного поділу майна відповідно до цих часток.

Умови поділу майна подружжя можуть бути передбачені в спеціальному договорі про поділ майна або визначатися в шлюбному договорі подружжя.

Різниця між цими договорами полягає в тому, що предметом договору про поділ є майно, яке вже належить подружжю на праві спільної власності, в той час, як умови шлюбного договору можуть стосуватися «майбутнього» майна подружжя, і яке відсутнє на момент укладення договору.

Якщо між подружжям виник спір щодо розміру належних їм часток, порядку або способу поділу спільного майна, то добровільний порядок поділу майна змінюється на судовий.

Для звернення до суду з цим питанням необхідно скласти позов, де позивачем виступатиме один з подружжя, а відповідачем інший, або спільну заяву подружжя про поділ майна.

Строк позовної давності на подання позовної заяви про поділ спільно нажитого майна після розлучення встановлено у три роки.

При поділі майна суд в першу чергу визначає його предмет, тобто те майно подружжя, що підлягає розподілу та враховує три категорії об’єктів:
• речі (окрема річ або сукупність речей), що належать подружжю на праві спільної сумісної власності;
• кредиторські вимоги подружжя (право вимоги за договором позики, купівлі-продажу і т.д., коли подружжя виступає як кредитор і вправі вимагати повернення боргу, передачі речі і т.п.);
• боргові зобов’язання подружжя (зобов’язання, за якими подружжя виступає як боржник і зобов’язані повернути борг, повернути або передати річ, тощо).

Поділ майна здійснюється з урахуванням вартості речей, що належать подружжю на праві спільної власності, а також розміру їх кредиторських вимог та боргових зобов’язань.

Суд також визначає розмір часток подружжя в праві на майно, і тільки після цього здійснює безпосередньо поділ відповідно до встановлених часток.

Що стосується часток, відзначимо, що відповідно до статті 70 Сімейного кодексу України частки майна дружини та чоловіка є рівними, навіть якщо другий з подружжя не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Поважними причинами зокрема вважаються – навчання, ведення домашнього господарства, виховання дітей, хвороба.

За рішенням суду частка майна дружини чоловіка також може бути збільшена, якщо з нею/ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітній син або дочка за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Що стосується поділу кредитів та боргів, то майже всі знають, що за загальним правилом набуте подружжям майно ділиться порівну між ними (якщо подружжя не домовилось про інше), але як говориться «в горі і в радості», а значить і борги діляться також порівну, що в повною мірою підтверджує закон. Розділ боргів здійснюється за тими самими правилами, що і майно.

Нагадуємо, якщо маєте питання правового характеру, звертайтеся до Полтавського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, що знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Європейська, 37/40 або за телефоном (0532)56-02-88.

Спільна сумісна власність на земельну ділянку

Спільна сумісна власність полягає в тому, що її учасники не мають наперед визначених часток. Всі співвласники спільної сумісної власності мають рівні права щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою.

Частина 1 статті 89 Земельного кодексу України передбачає, що земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. Під категорією громадян слід розуміти не лише громадян України, а також громадян інших держав та осіб без громадянства.

Суб´єкти права власності

До осіб, між якими може виникнути спільна сумісна власність на земельну ділянку, віднесено:

Відповідно до ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договорам або законом.

В силу ст.

60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зокрема, ч. 4 ст. 368 Цивільного кодексу України передбачає, що у спільній сумісній власності перебуває майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім´ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі/

Об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 Сімейного кодексу України).

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (ст. 65 Сімейного кодексу України).

Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном (ч. 1 ст. 67 Сімейного кодексу України).

При цьому, договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки (ч. 2 ст. 64 Сімейного кодексу України).

Положення сімейного законодавства, що встановлюють режим спільної власності на майно, набуте під час шлюбу (ст. 61 Сімейного кодексу України), не передбачають поширення режиму спільної сумісної власності подружжя на земельні ділянки, приватизовані одним з подружжя (виключенно). Відповідно до ст.

Читайте также:  Обчислення строків, встановлених у цьому Кодексі

57 Сімейного кодексу України земельні ділянки, набуті у власність у порядку приватизації, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, незважаючи на факт набуття такого права під час шлюбу. Логіка викладеного правила зумовлена тим, що зі змісту спеціальних положень земельного законодавства (ст. 116, 121 та ін.

Земельного кодексу України) однозначно вбачається особистий характер права на приватизацію.

  • члени фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними

Виходячи зі ст. 118 Земельного кодексу України та ст.

7 Закону України “Про фермерське господарство” земельні ділянки для ведення фермерського господарства надаються членам фермерського господарства у їх особисту приватну власність кожній окремій особі.

А тому положення про те, що земельні ділянки перебувають у спільній сумісній власності членів фермерського господарства по суті не має застосування.

  • співвласники жилого будинку

Слід звернути увагу, що чинним законодавством, крім можливості виникнення права спільної сумісної власності співвласників жилого будинку, також передбачено можливість виникнення спільної часткової власності. Так, ч. 4 ст.

120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

  • співвласників багатоквартирного будинку

Статтею 42 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

У разі знищення (руйнування) багатоквартирного будинку майнові права на земельну ділянку, на якій розташовано такий будинок, а також належні до нього будівлі, споруди та прибудинкова територія, зберігаються за співвласниками багатоквартирного будинку.

Умови здійснення права спільної сумісної власності врегульовано Законом України “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку” від 14.05.2015 № 417-VIII.

Правовий режим

Відповідно до частини 3 статті 89 Земельного кодексу України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.

Статтею 369 Цивільного кодексу України визначено, що володіння та користування здійснюється співвласниками спільно (ч. 1), а розпорядження — за спільною згодою (ч. 2).

У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Положення щодо здійснення права спільної сумісної власності подружжя передбачені ст. 63 Сімейного кодексу України. Зокрема: “Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

  • Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом.
  • Виділення частки
  • Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

При цьому, у разі бажання поділу земельної ділянки з виділенням частки в натурі, повинна бути фактична можливість такого поділу. Досить часто існують ситуації, за яких не можливо розподілити земельну ділянку, що знаходиться у спільній сумісній власності. І насамперед це стосується земельних ділянок, що знаходяться у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку.

Більш детальне регулювання відповідних правовідносин передбачене ст. 370-372 Цивільного кодексу України, які також виходять із рівності часток у праві спільної сумісної власності.

В той же час, необхідно враховувати, що в силу ч. 2 ст. 372 Цивільного кодексу України за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Розгляд заяв в судовому порядку

Спори пов´язані із земельними відносинами розглядаються в позовному провадженні.

При застосуванні наведених норм важливе значення мають рекомендації Пленуму Верховного Суду України, викладені у Постанові від 16.04.2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ». Слід особливо відзначити позицію, викладену в абз. 3 п.

21 Постанови, за якою «якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої».

При зверненні до суду необхідно сплачувати судовий збір у розмірі, визначеному Законом України “Про судовий збір”, окрім випадків коли особи звільнені від сплати судового збору. Розміри ставок судового збору доступні на сайті Судової влади України.

Отримати консультацію з правових питань можна у Першому миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: м. Миколаїв, вул..

Образцова, 4а/2, (0512) – 47-20-90, 47-20-91 або у відділі Очаківське бюро правової допомоги Першого миколаївського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: м.

Очаків, вул. Торгова, 44, (05154)– 2-52-37.

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

Поділ спільного майна подружжя: чи завжди все порівну? – Я и закон

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як розділити майно після розлучення розповідають у Мінюсті, пише «Я і Закон».

Основна ідея поділу майна полягає у припиненні режиму спільності й виникненні на його основі режиму роздільності майна.

Кожен із подружжя після поділу майна стає власником тієї чи іншої речі або сукупності речей і не пов’язує свої дії щодо володіння, користування та розпорядження майном з іншим із подружжя.

Межа між спільно нажитою і приватною власністю одного з подружжя дуже тонка, а судова практика щодо цього питання досить неоднозначна.

Як вирішуються спірні питання при поділі майна?

Якщо подружжя не дійшло згоди щодо розміру належних їм часток або способу поділу спільного майна, то спір вирішується у судовому порядку. При поділі майна суду в першу чергу необхідно визначити його предмет, тобто те майно подружжя, яке підлягає поділу. При поділі майна подружжя мають враховуватися три категорії об’єктів:

  • а) речі (окрема річ або сукупність речей), які належать подружжю на праві спільної сумісної власності;
  • б) кредиторські вимоги подружжя (право вимоги за договором позики, купівлі-продажу тощо, коли подружжя виступає як кредитор і вправі вимагати повернення боргу, передачі речі тощо);
  • в) боргові зобов’язання подружжя (зобов’язання, за якими подружжя виступає як боржник і зобов’язане повернути борг, повернути або передати річ тощо).
  • Поділ майна здійснюється з урахуванням вартості речей, які належать подружжю на праві спільної власності, а також розміру їх кредиторських вимог та боргових зобов’язань.

Увага! Майно осіб, які проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу, набуте підчас спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Читайте также:  Фіктивний шлюб ≡ Що це таке. Його причини і наслідки

Яка позовна давність подачі заяви про поділ майна?

До вимог про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у 3 роки і обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (стаття 72 Сімейного кодексу України).

Важливо! Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк позовної давності щодо пред’явлення вимог про поділ спільного майна подружжя продовжується на строк дії такого карантину.

Досить поширеними є випадки, коли подружжям спільно купує нерухоме майно, однак право власності на нього реєструється лише на одного з подружжя. Так, в цьому є деякі переваги –менший податковий тягар, але недоліків значно більше, а саме:

  • у випадку розірвання шлюбу. Якщо подружжя не визначає долю такого майна шляхом укладення договору поділу спільного майна або іншого цивільно-правового договору, то вказаний в документах власник може помилково вважати, що він є єдиним власником. Однак, через декілька років може виникнути ситуація, коли під час продажу такого нерухомого майна нотаріус вимагатиме згоду іншого із колишнього подружжя;
  • у разі смерті нетитульного власника (не записаного в договорі щодо набуття нерухомого майна). Наразі законодавчо не закріплено єдиного підходу щодо способу оформлення такої частки. Багато хто вважає, що у зв’язку зі смертю нетитульний власник втрачає своє право на майно. Однак, відповідно до норм Сімейного кодексу України майно є спільним сумісним з моменту купівлі і не перестає ним бути у разі смерті. Тому можуть виникати непорозуміння між власником, записаним у договорі щодо набуття нерухомого майна, та іншими спадкоємцями;
  • у разі розірвання шлюбу та смерті одного зі співвласників. У такому випадку одночасно можуть виникати проблеми як у наведених вище ситуаціях.

Як запобігти таким випадкам:

  • купувати нерухоме майно відразу на обох з подружжя в рівних частках або відповідно до зроблених внесків, про що зазначати у договорі;
  • укладати шлюбні договори, де відразу передбачати положення щодо прав на майно кожного з подружжя та умови щодо отримання згоди іншого з подружжя у випадку його відчуження;
  • укладати договори поділу спільного майна подружжя під час перебування у шлюбі або якнайшвидше після розлучення;
  • у випадку розлучення розглядати інші варіанти вирішення питання щодо спільного майна, наприклад, шляхом укладення договору про припинення права на аліменти у зв’язку з передачею об’єкта нерухомого майна.

Спільна сумісна власність подружжя

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Отже, з моменту реєстрації шлюбу починає діяти презумпція спільності щодо всього майна, яке набуватиметься подружжям, окрім винятків, встановлених законом.

Право спільної сумісної власності на конкретне майно виникає з моменту, визначеного законом, насамперед нормами Глави 24 ЦК України «Набуття права власності» в частині щодо набуття фізичними особами права приватної власності і залежить від підстави набуття та виду майна.

Найпоширенішою підставою набуття майна у власність є договір. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (стаття 334 ЦК України).

Об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина 1 статті 61 СК України). Таке законодавче положення не зовсім точне, оскільки об’єктами права власності можуть бути лише речі, а майном, крім речей, майнові права та обов’язки (частина 1 статті 190 ЦК України).

Спільною сумісною власністю подружжя може бути все те майно, яке може перебувати в приватній власності фізичних осіб, незалежно від того, на ім’я кого з подружжя такі об’єкти були придбані.

Зокрема, в разі придбання під час шлюбу нерухомості чи інших об’єктів, право на які підлягає державній реєстрації, щодо них застосовується презумпція спільності незалежно від того, на чиє ім’я вони зареєстровані. У законодавстві немає переліку майна, яке може перебувати у сфері управління сім’ї.

Спільним майном подружжя, зокрема можуть бути квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов’язальними правовідносинами, тощо. Щодо деяких видів майна в законодавстві є окрема вказівка щодо віднесення їх до об’єктів власності подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Також речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя (частини З, 4 статті 61 СК України). Щодо речей для професійних занять подружжя, то незважаючи на те, що вони використовуються, як і речі індивідуального користування, лише одним із подружжя, однак, належать до спільної сумісної власності подружжя, оскільки шляхом використання речей для професійних занять одним із подружжя здобуваються засоби для існування всієї сім’ї.

Особливим об’єктом є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи одного із подружжя, право спільної сумісної власності на які виникає з моменту одержання їх цим із подружжя (частина 2 статті 61 СК України). Моментом виникнення спільності на це майно треба вважати як фактичне отримання готівки тим із подружжя, хто має на це право, так і зарахування коштів на його банківський рахунок.

Спільним майном подружжя може бути також низка майнових прав, окрім тих, які тісно пов’язані з особою.

Наприклад, до спільного майна подружжя належать права вимоги за договорами банківських вкладів, внесених на ім’я одного із подружжя за час шлюбу, права вимоги за договорами позики, незалежно від того, виступає позикодавцем подружжя разом чи один із них тощо. Щодо банківських вкладів, то в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 21.12.

2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що вклади, незалежно від їх виду та того, на чиє ім’я з подружжя вони внесені, відповідно до статті 61 СК України є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя (пункт 21). Варто зауважити, що право власності на грошові кошти, передані за договором банківського вкладу, переходить до банку, натомість у вкладника виникає право вимоги зобов’язального характеру щодо повернення відповідної суми з настанням визначеного договором строку або на першу вимогу вкладника. Таке право вимоги належить до спільного майна подружжя за умови, що договір вчинено під час шлюбу, оскільки діє презумпція, що вклад зроблено за рахунок грошей, які перебували в спільній власності подружжя. Якщо вклад зроблено під час шлюбу, але за рахунок особистих коштів одного з подружжя, у разі виникнення спору щодо цього майна презумпція спільності може бути спростована в судовому порядку. Якщо той із подружжя, хто вказаний у такому договорі вкладником, спростувати презумпцію спільності щодо внесених коштів не може, але не визнає прав на це майно другого із подружжя, останній зможе реалізувати свої права щодо своєї частини вкладу лише на підставі рішення суду.

За час шлюбу за рахунок спільного чи особистого майна один із подружжя може внести частку до статутного фонду господарського товариства. Господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу (стаття 115 ЦК України, частина 1 статті 12 Закону України від 19.09.

1991 року «Про господарські товариства»). Учасники товариства набувають корпоративних прав.

Корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (стаття 167 ГК України). Корпоративні права майнового характеру входять до складу спільного майна подружжя за умови, що вклад учасника зроблено під час шлюбу за рахунок спільного майна подружжя.

Ссылка на основную публикацию