Сімейне право

Завантажити презентацію Сімейне правоСімейне правоСімейне правоСімейне правоСімейне правоСімейне правоСімейне правоСімейне правоСімейне правоСімейне право

Сімейне право

Завантажити презентацію

Презентація по слайдам:

Слайд 1

ОСНОВИ СІМЕЙНОГО ПРАВА Презентація вчителя історії та правознавства ЕНВК №1 Бондажевської О.П. Company Logo Company Logo

Слайд 2

Сімейне право — сукупність правових норм, які регулюють та охороняють сімейні й пов'язані з ними майнові відносини фізичних осіб, що виникають зі шлюбу й належності до сім’ї. Company Logo

Слайд 3

Сімейне право регулює: відносини між подружжям щодо порядку та умов узяття шлюбу; особисті і майнові відносини між подружжям; порядок та умови припинення шлюбу; відносини між батьками й дітьми; відносини усиновлення, опіки й піклування. Company Logo Company Logo

Слайд 4

Основні джерела сімейного права: Конституція України Сімейний кодекс України 2002р. Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” та ін. Company Logo Конституція України проголошує: «Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї». Company Logo

Слайд 5

Сімейний кодекс України Кодекс прийнято у 2002 р., введено в дію з 01.01. 2004р. Кодекс складається з 7 розділів (292 статті): Розділ 1. Загальні положення. Розділ 2. Шлюб. Права та обов'язки подружжя. Розділ 3. Права та обов'язки матері, батька і дитини.

Розділ 4. Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування. Розділ 5. Права та обов'язки інших членів сім’ї та родичів. Розділ 6. Застосування Сімейного кодексу до іноземних громадян і осіб без громадянства. Розділ 7. Прикінцеві положення.

Company Logo Company Logo

Слайд 6

Принципи сімейного права рівність громадян у сімейних відносинах; рівноправність жінки і чоловіка в сімейних відносинах; одношлюбність (моногамія); свобода і добровільність вступу до шлюбу; свобода в розірванні шлюбу; державна турбота про материнство і дитинство, охорона їх інтересів, заохочення материнства; взаємна турбота членів сім’ї один про одного. Company Logo Company Logo

Слайд 7

Сім’я первинний та основний осередок суспільства; її складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.; первинна ланка громадянського суспільства, в якій реалізується дітородна, виховна та інші функції суспільного життя. Company Logo Company Logo

Слайд 8

Шлюб – це добровільний, рівноправний союз жінки і чоловіка, заснований на почуттях взаємної любові й поваги, який укладається для створення сім’ї, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану і породжує взаємні права та обов'язки. Company Logo Company Logo

Слайд 9

Умови й порядок укладання шлюбу необхідна взаємна згода осіб, які одружуються; досягнення ними шлюбного віку; укладається у державних органах реєстрації актів цивільного стану; жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі, мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу. Company Logo Company Logo

Слайд 10

Шлюб неможливий: між особами, з яких хоча б одна перебуває в іншому шлюбі; між близькими родичами ; між усиновителями та усиновленими; між особами, з яких, принаймні, одну визнано судом недієздатною. Company Logo Шлюб, зареєстрований за відсутності нареченої і нареченого, вважається неукладеним. Company Logo

Слайд 11

Шлюб може бути визнаним недійсним між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною; між родичами, який заборонено законом; з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого подружжя і їхніх нащадків; з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано право на шлюб; з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі; фіктивний шлюб. Company Logo Company Logo

Слайд 12

Причини припинення шлюбу: (може бути припинений) смерть одного з подружжя; заява одного з подружжя або спільна заява; визнання особи безвісно відсутньою, недієздатною. засудження за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше 3 років Company Logo Company Logo

Слайд 13

Заручення (ст. 31 СК України) Зарученими вважаються особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Заручини не створюють обов'язку вступу в шлюб.

Особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшкодувати другій стороні затрати, що були понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля ( окрім випадків, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою іншої сторони, прихованням обставин, що мають істотне значення — тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо). Company Logo Company Logo

Слайд 14

Права заручених: Бути взаємно обізнані про стан здоров’я один одного; Вирішувати питання щодо місця проживання; Вибору занять, професії; Спільно вирішувати питання життя та виховання дітей. Company Logo Company Logo

Слайд 15

Взаємні права подружжя: на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок і уподобань; на фізичний і духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку; на обране прізвище одного з них як їхнього спільного прізвища або приєднання до свого прізвища прізвище одного і з подружжя; на розподіл обов’язків і спільне вирішення питань життя сім’ї; на особисту свободу. Company Logo Company Logo

Слайд 16

Шлюбний контракт — це договір, який регулює майнові відносини між подружжям, визначає їхні майнові права та обов’язки. Company Logo Укладається в письмовій формі і нотаріально посвідчується. Company Logo

Слайд 17

Сумісна власність подружжя Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, тобто кожен із подружжя однаковою мірою має право володіти, користуватись і розпоряджатися цим майном .

Майном, що нажите за час шлюбу, подружжя може розпоряджатися за спільною згодою. Це означає, що за укладання угод одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Company Logo Company Logo

Слайд 18

Роздільне майно подружжя Роздільне майно подружжя — це таке, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування.

Company Logo До нього також входять і речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), навіть якщо їх придбано під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей і предметів розкоші. Company Logo

Слайд 19

Особисті права та обов'язки батьків і дітей право та обов'язок присвоїти дитині прізвище, ім'я та по батькові; право та обов'язок виховувати й утримувати дітей; право визначити місце їх проживання; право забезпечувати їхні інтереси. Company Logo Company Logo

Слайд 20

Майнові права та обов'язки батьків і дітей право та обов'язок батьків з управління майном дітей; обов'язок поважати спільну й роздільну власність; утримувати своїх неповнолітніх і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги; повнолітні діти зобов'язані утримувати й піклуватися про непрацездатних батьків. Company Logo Company Logo

Слайд 21

Позбавлення батьківських прав Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони: не забрали дитину з пологового будинку без поважної причини і протягом 6 місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування і бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Company Logo Company Logo

Слайд 22

Опіка й піклування Опіка й піклування встановлюються відносно: осіб, які не досягли 18-річного віку і з різних причин залишилися без батьківського піклування; осіб, визнаних судом недієздатними внаслідок душевної хвороби чи недоумства; осіб, визнаних судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами; осіб, які потребують піклування за станом здоров'я. Company Logo Company Logo

Слайд 23

Опіка встановлюється: над неповнолітніми особами до 14 років. над недієздатними. Company Logo Опікун діє замість свого підопічного Company Logo

Слайд 24

Піклування встановлюється: над неповнолітніми з 14 до 18 років; над обмежено дієздатними; над особами, які за станом здоров'я не можуть захищати свої права. Company Logo Company Logo

Слайд 25

Права і обов’язки у сімейних відносинах іноземців Іноземці, особи без громадянства мають в Україні такі ж права і обов’язки у сімейних відносинах, як і громадяни України. Шлюб між іноземцями, зареєстрований за межами України за законом держави – місця його реєстрації, є дійсним в Україні. Company Logo Company Logo

Завантажити презентацію

Скачивание материала начнется через 55 сек.

А пока Вы ожидаете, предлагаем ознакомиться с курсами видеолекций для учителей от центра дополнительного образования «Профессионал-Р» (Лицензия на осуществление образовательной деятельности

№3715 от 13.11.2013).

Сімейне право, як галузь права: поняття та предмет – Освіта.UA

  • Напечатать
  • Спросить
  • Отправить другу
  • Подписаться на новости

Тобто, це право регулює відносини між подружжям щодо порядку та умов узяття шлюбу, особистих і майнових відносин між ними, порядку та умов припинення шлюбу; відносини між батьками й дітьми, іншими родичами тощо. Крім того, шлюбно-сімейне право України регулює відносини усиновлення (удочеріння), опіки й піклування і т. д.

Читайте также:  Лишение родительских прав матери. Пошаговая инструкция

Основними джерелами шлюбно-сімейного права є Конституція України та Кодекс про шлюб і сім'ю. Так, Конституція України проголошує: «Шлюб у нашому суспільстві ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї (ст. 51). Загалом сім'я, дитинство, материнство та батьківство охороняють ся державою.

Кодекс про шлюб і сім'ю

Названий кодекс було прийнято 20 червня 1969 р. і введено в дію з 1 січня 1970 р. У ньому 6 розділів (201 стаття).

Розділ 1. Загальні положення.

Розділ 2. Шлюб.

Розділ 3 Сім'я

Розділ 4. Опіка і піклування.

Розділ 5. Акти громадянського стану.

Розділ 6. Застосування законодавства України про шлюб і сім'ю до іноземних громадян і осіб без громадянства. Застосування законів про шлюб і сім'ю іноземних держав, міжнародних договорів і угод.

Кодекс про шлюб і сім'ю України регламентує по рядок та умови одруження, особисті й майнові відносини, що виникають у сім'ї між подружжям, між батьками та дітьми, між іншими членами сім'ї, а також відносини, що виникають у зв'язку з усиновленням, опікою й піклуванням, припиненням шлюбу і т. ін.

Кодекс про шлюб і сім'ю базується на таких загальновизнаних принципах: рівноправності жінки й чоловіка в сімейних відносинах; побудови сімейних відносин на добровільному шлюбному союзі жінки й чоловіка; всебічної охорони інтересів матері й дітей та забезпечення щасливого дитинства кожній дитині; виховання почуття відповідальності перед сім'єю тощо. У Кодексі про шлюб і сім'ю передбачено, що громадяни є рівними в сімейних відносинах незалежно від їхніх національності, раси і ставлення до релігії. Будь-яке пряме чи опосередковане обмеження прав громадян, дотичних до цього законодавства, заборонене.

  • Шлюб і сім’я за сімейним законодавством
  • Шлюб — добровільне укладення подружжям (жіночої й чоловічої статі) договору про одруження, внаслідок чого у них виникають взаємні права та обов'язки.
  • Сім'я — первинна ланка громадянського суспільства, в якій реалізується дітородна, виховна та інші функції суспільного життя.
  • Умови й порядок одруження

Шлюбно-сімейне законодавство передбачає умови й порядок одруження. Шлюб реєструється в державних органах запису актів громадянського стану в урочистій обстановці, за згоди осіб, що одружуються.

Реєстрація шлюбу є офіційним потвердженням часу виникнення взаємних прав та обов'язків подружжя. Для взяття шлюбу необхідно подати заяву в орган загсу. Умовами одруження є взаємна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку.

Шлюбний вік в Україні встановлено такий: 18 років для чоловіків і 17 — для жінок. Будь-якого межового віку для одруження повнолітніх осіб законодавство не передбачає.

Проте, безперечно, головна умова реєстрації шлюбу — це взаємна згода осіб, які одружуються; що ж до шлюбів, узятих без наміру створити сім'ю, то законодавство визнає їх фіктивними.

Окрім умов одруження, законодавство формулює й перешкоди, що унеможливлюють шлюб. Шлюб не можливий:

  • між особами, з яких хоча б одна перебуває в іншому шлюбі; між родичами по прямій висхідній і низхідній лінії;
  • між повнорідними і неповнорідними братами і сестрами;
  • між усиновителями і усиновленими;
  • між особами, з яких, принаймні, одну визнано судом недієздатною внаслідок душевної хвороби чи недоумства.

А ще особи, які одружуються, мають бути взаємно обізнані про стан здоров'я один одного.

Шлюбний контракт

Подружжя може укладати між собою всі дозволені законом майнові угоди, однією з яких є шлюбний контракт.

Ці шлюбно-сімейні правовідносини передбачені Порядком укладання шлюбного контракту, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок укладання шлюбного контракту» від 16 червня 1993 р.

Згідно з цим нормативно-правовим актом шлюбний контракт укладається між особами, які одружуються за їх бажанням до реєстрації шлюбу, і набирає чинності з моменту його реєстрації. Він може укладатися в присутності свідків, якщо на це є бажання сторін.

У ньому передбачаються майнові й немайнові права та обов'язки подружжя.

Припинення шлюбу

У більшості випадків шлюб припиняється внаслідок смерті чи оголошення в судовому порядку померлим одного з подружжя. Проте за життя подружжя шлюб може бути розірваним через розлучення за заявою одного з подружжя або спільною їхньою заявою. Розірвання шлюбу провадиться в судовому порядку.

У ряді випадків, передбачених чинним шлюбно-сімейним законодавством, допускається розірвання шлюбу в органах загсу. Це стає можливим за взаємної згоди на розірвання шлюбу подружжя, яке не має неповнолітніх дітей.

Крім того, в органах загсу провадиться також розірвання шлюбу з особами, визнаними в установленому законом порядку безвісно відсутніми, недієздатними внаслідок душевної хвороби чи недоумства, а також засудженими за вчинення злочину до позбавлення волі на три роки та більше.

Якщо між подружжям, що розлучаються, в органах загсу виникає спір про майно, про дітей або про стягнення аліментів на користь того з подружжя, який є недієздатним, розірвання шлюбу провадиться через суд.

Якщо ж розірвання шлюбу здійснюється в судовому порядку, то суд зобов'язаний встановити справжні мотиви розлучення, з'ясувати фактичні (реальні) взаємини у сім'ї та вжити всіх можливих заходів до примирення подружжя.

У всякому разі шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливими.

При цьому, виносячи рішення про розірвання шлюбу, суд уживає передбачених законодавством заходів для захисту інтересів неповнолітніх дітей і того з подружжя, який є непрацездатним.

  1. Шлюб уважається припиненим із моменту реєстрації розлучення в органах запису актів громадянського стану; це означає, що навіть після розгляду справи в суді та винесення ним рішення про розірвання шлюбу законодавством передбачено можливість для примирення подружжя зі збереженням юридичної сили для шлюбу, що укладався раніше.
  2. Той із подружжя, хто змінив своє прізвище за одруження на інше, має право і після розірвання шлюбу іменуватися ним або повернути дошлюбне прізвище.
  3. Особисті й майнові права та обов'язки подружжя
  4. Подружжя, що знаходиться в зареєстрованому шлюбі, набуває особистих і майнових прав та обов'язків.

До особистих прав та обов'язків, себто таких, що не мають майнового змісту, слід віднести, наприклад, право кожного з подружжя за власним бажанням, вільно обирати як їхнє спільне, так і зберігати своє дошлюбне прізвище, або приєднати до свого прізвища прізвище другого з подружжя. Окрім того, до цієї групи прав слід віднести також право кожного з подружжя вільно обирати заняття, професію й місце проживання, спільно вирішувати питання виховання дітей, користуватись у сім'ї рівними правами і нести рівні обов'язки.

Окрім особистих, подружжя має майнові права та обов'язки. Згідно з сімейним законодавством розрізняються спільна й сумісна власність та роздільне майно подружжя.

Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, тобто кожен із подружжя однаковою мірою має право володіти, користуватись і розпоряджатися цим майном; при цьому не береться до уваги кількість виконаної праці та її форми відносно кожного з подружжя. Майном, що нажите за час шлюбу, подружжя може розпоряджатися за спільною згодою. Це означає, що за укладання угод одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

На відміну від спільного майна, роздільне майно подружжя — це таке, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування.

До цієї категорії майна належать і речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), навіть якщо їх придбано під час шлюбу спільним коштом подружжя, за винятком дорогоцінностей і предметів розкоші.

Володіє, розпоряджається і користується цим майном кожен із подружжя самостійно.

У разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їхні частки визнаються рівними. При цьому судовий поділ майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після його розірвання.

Згідно зі шлюбно-сімейним законодавством, подружжя повинно матеріально підтримувати один одного. У разі відмови від такої підтримки той з подружжя, який потребує матеріальної допомоги (не працездатний, вагітна дружина), має право звернутися до суду з позовом про присудження на його користь аліментів.

Особисті й майнові права та обов'язки батьків і дітей

Взаємні права та обов'язки батьків і дітей базуються на походженні дітей, засвідченому в установленому законом порядку.

Походження дитини, батьки якої перебувають між собою в шлюбі, засвідчується записом про шлюб батьків, а дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється поданням спільної заяви до органів загсу.

Батьківство дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, та в разі відсутності спільної заяви батьків, може бути встановлене в судовому порядку. Походження дитини засвідчується відповідним записом.

Читайте также:  Цивільний шлюб: що це і чим він відрізняється від офіційного

Батьки й діти зобов'язані подавати один одному моральну й матеріальну допомогу. При цьому діти, походження яких установлене за заявою батьків чи рішенням суду, мають ті самі права та обов'язки щодо батьків, що й діти, які народилися від батьків, які перебувають у шлюбі.

До особистих прав та обов'язків батьків щодо дітей слід віднести: право та обов'язок присвоїти дитині прізвище, ім'я та по батькові; право та обов'язок виховувати й утримувати дітей; право визначити місце їх проживання; право забезпечувати їхні інтереси за розгляду спорів про них.

До майнових прав та обов'язків батьків і дітей належать: право та обов'язок батьків з управління майном дітей, обов'язок і тих, і тих поважати спільну й роздільну власність і т. д. До того ж і батьки, і діти мають взаємні аліментні обов'язки.

Батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, а повнолітні діти зобов'язані утримувати й піклуватися про непрацездатних батьків.

Так, аліменти на неповнолітніх дітей з їхніх батьків стягуються в розмірі: на одну дитину — чверті, на двох дітей — третини, на трьох та більше дітей — половини заробітку (доходу) батьків, але не менш як 25% мінімальної заробітної платні на кожну дитину.

  • У разі стягнення аліментів з батьків на непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, розмір аліментів визначається у твердій грошовій сумі з урахуванням матеріального становища особи, яка сплачує аліменти, та особи, яка має їх одержувати.
  • Визначаючи аліменти на користь батьків, що стягуються з повнолітніх дітей у твердій грошовій сумі, виходять із матеріального й сімейного становища кожного з дітей та батьків і зважають на можливість батьків одержувати аліменти один від одного.
  • Опіка й піклування
  • Опіка й піклування встановлюються відповідними відділами та управліннями державної адміністрації районів, районів міст Києва та Севастополя, виконавчими комітетами міських чи районних у місті рад народних депутатів відносно:
  • осіб, які не досягли 18-річного віку і з різних причин залишилися без батьківського піклування;
  • осіб, визнаних судом недієздатними внаслідок душевної хвороби чи недоумства;
  • осіб, визнаних судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами;
  • осіб, які потребують піклування за станом здоров'я.

Опіка й піклування встановлюються за місцем проживання особи, яка їм підлягає, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.

Всі установи та особи, яким стало відомо про існування осіб, які підлягають опіці й піклуванню, повинні негайно повідомити про це органи опіки й піклування.

Останні впродовж місячного строку з моменту, коли відповідний орган опіки й піклування дізнається про необхідність встановити опіку й піклування, мають винести відповідне рішення.

Для безпосереднього здійснення опіки й піклування призначається опікун чи піклувальник, переважно з гурту осіб, близьких до підопічного, і тільки з його згоди. Піклувальник повнолітніх дієздатних осіб, які не можуть за станом здоров'я самостійно захищати свої права й виконувати обов'язки, може бути призначений тільки на прохання цих осіб.

Не можуть бути піклувальниками та опікунами особи, які:

  • не досягли 18-річного віку;
  • визнані в установленому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними;
  • позбавлені батьківських прав, а також особи, інтереси яких суперечать інтересам осіб, що підлягають опіці чи піклуванню.

Обов'язки з опіки й піклування виконуються безкоштовно. Усі дії опікунів і піклувальників можуть бути оскаржені кожною особою, в тому числі й підопічним, до органів опіки й піклування за місцем проживання підопічного.

Опікуни й піклувальники можуть бути увільнені від своїх обов'язків на їхнє прохання чи в разі неналежного виконання ними обов'язків і зловживання правами.

Використана література:

  • Сімейне право України. Коментарі. – К., 2001.
  • Шлюбний контракт. – Х., 2000.
  • Словник-довідник юриста. – К., 2001.

07.09.2010

Сімейне право — Family law

Сімейне право (також називається подружнє право або право внутрішніх відносин) — це область закон що стосується сім'я питань і внутрішні відносини.[1]

Огляд

Суб'єкти, які зазвичай підпадають під сімейне законодавство країни, включають:[2]

  • Шлюб, цивільні спілки, і внутрішні партнерські відносини:
  • Усиновлення: провадження щодо усиновлення дитини, а в деяких випадках і дорослого.[4]
  • Сурогатне материнство: закон і процес народження дитини як сурогатної матері[5]
  • Захист дитини: судові розгляди, які можуть бути результатом втручання держави у справи жорстоке поводження з дитиною і нехтування дитиною[6]
  • Закон про неповнолітніх: Питання, що стосуються неповнолітніх, у тому числі статусні правопорушення, правопорушення, емансипація і рішення щодо неповнолітніх[7]
  • Батьківство: провадження щодо встановлення та встановлення батьківства та адміністрація тестування на батьківство[8]

Цей список не є вичерпним і варіюється залежно від юрисдикція.

Колізія законів

Питання можуть виникнути у сімейному законодавстві, коли виникає питання щодо законів юрисдикції, що застосовуються до шлюбних відносин чи до піклування та розлучення, та чи визнається наказ про розлучення чи піклування над дітьми згідно із законодавством іншої юрисдикції.[9] Для опіки над дітьми багато країн приєдналися до Гаазька конвенція про громадянські аспекти міжнародної викрадення дітей з метою визнання наказів інших держав-членів про опіку та уникнення питань щодо викрадення батьків.[10]

Дивитися також

Конкретні юрисдикції

Список літератури

  1. ^ a b Аткінсон, Джефф. «Сімейний юридичний посібник ABA» (PDF). Американська асоціація адвокатів. Отримано 31 жовтня 2017.
  2. ^ Ларсон, Аарон (4 вересня 2016). «Що таке сімейне право». ExpertLaw.com. Отримано 9 жовтня 2019.
  3. ^ Вейцман, Ленор Дж. (1980).

    «Економіка розлучення: соціальні та економічні наслідки власності, аліменти та аліменти». Огляд закону UCLA. 28: 1181. Отримано 9 жовтня 2019.

  4. ^ Уодлінгтон, Уолтер (1980–1981). «Прийняття дорослими сімейно-правової аномалії». Огляд закону Корнелла. 54: 566. Отримано 9 жовтня 2019.

    CS1 maint: формат дати (посилання)

  5. ^ Капрон, А.М .; Радін, М. Дж. (1988). «Вибір сімейного законодавства над договірним як парадигма сурогатного материнства». Закон, медицина та охорона здоров’я. 16 (1–2): 34–43. дої:10.1111 / j.1748-720X.1988.tb01048.x. PMID 3060684. S2CID 20125279.

  6. ^ Лоурі, Молоні; Сміт, Брюс М .; Вестон, Рут; Річардсон, Ніч; Ку, Ліксія; Грей, Метью (2007). «Заяви про сімейне насильство та жорстоке поводження з дітьми у справах про сімейне законодавство щодо дітей: ключові результати звіту Австралійського інституту сімейних досліджень № 15». Сімейні справи. 77. Отримано 9 жовтня 2019.

    Короткий зміст..

  7. ^ Бабб, Барбара А. (1998). «Створення міждисциплінарних рамок для судової реформи в сімейному праві: план побудови єдиного сімейного суду». Огляд закону Південної Каліфорнії. 71: 469. Отримано 9 жовтня 2019.
  8. ^ Лі, Чанг Лінг (1975). «Поточний стан тестування на батьківство».

    Щомісячне сімейне право. 9 (4): 615–633. JSTOR 25739134.

  9. ^ Каррі, Девід П. (1966). «Розлучення валізи в суперечці законів: Саймонс, Розенстіель і Боракс». Юридичний огляд Чиказького університету. 34 (1): 26–77. дої:10.2307/1598624. JSTOR 1598624. % 2Fen.wikipedia.

    org% 3AСімейство + закон» class=»Z3988″>

  10. ^ «Міжнародне викрадення батьків». Міністерство юстиції США. 3 червня 2015 року. Отримано 9 жовтня 2019.

Подальше читання

зовнішні посилання

  • Свідчення Барбари Дефо Уайтхед, доктора філософії, співдиректора Національного університету шлюбів Рутгерса, перед підкомітетом Сенату США
  • Wallerstein, Judith (19 грудня 2000). «Несподівана спадщина розлучення». pbs.org. NPR. В архіві від оригіналу 26 січня 2001 року. Отримано 2019-10-10. (аналіз довгострокового впливу розлучення на дітей)
  • Р. Партайн, «Порівняльне сімейне право, корейське сімейне право та відсутні поняття сім'ї», (2012) HongIk University Journal of Law, Vol. 13, No2.
  • «Столи сімейного суду Гонконгу»включає короткий виклад принципів сімейного законодавства Гонконгу, посібник з недавньої судової практики та відповідних статутів, а також глосарій відповідних термінів, пов'язаних із сімейним законодавством Гонконгу.

Українське сімейне право — Ромовська 3.В. — Сімейне право

Зміст сімейних правовідносин складають сімейні права та обов'язки.

Сімейне право

  • Право, яке належить людині як членові сім'ї чи як родичеві і визначене нормами Сімейного кодексу або договором, є її сімейним правом.
  • Сімейне право — це певні можливості, якими може скористатися дружина, чоловік, мати, батько, дитина, дід, баба чи інша особа; це вид та міра поведінки, на яку вони управлені.
  • Сімейними правами немайнового характеру є, зокрема, право дружини на материнство, право дитини на контакт із родичами, право батька на участь у вихованні дитини, з якою він не проживає.
  • До сімейних прав майнового характеру належить право дитини, іншого члена сім'ї на утримання, право одного з подружжя на поділ спільного майна.
  • При цьому слід зазначити, що право на утримання є особистим майновим правом, оскільки не може бути за жодних умов передане іншій особі.

Носій сімейного права

3 моменту народження дитина володіє природним правом на проживання у сім і та на фізичний, духовний і моральний розвиток.

Носіями сімейних прав особистого немайнового та майнового характеру є усі інші учасники сімейних відносин.

Сімейний обов'язок

Сімейний обов'язок — це вид і міра необхідної поведінки, яку особа зобов'язана (повинна, мусить) вчинити.

Носієм сімейного обов'язку завжди є конкретна, точно визначена особа, тому сімейні правовідносини вважаються відносними.

Відповідно до теорії абсолютних правовідносин, носіями обов'язку у них є «усі і кожен». Чи можливо припасувати цю теорію до сімейних відносин? Ствердна відповідь на це запитання може у декого, особливо у тих, хто взагалі не підтримує теорію абсолютних правовідносин, викликати подив.

Тим, хто її підтримує, треба визнати, що абсолютними правовідносинами з усіма та кожним пов'язані батьки дитини, оскільки усі і кожен зобов'язані поважати батьківські права й утримуватися від вчинення дій, які могли б їх порушити. Правовідносини власності між подружжям мають двояку суть.

Дружина і чоловік перебувають в абсолютних правовідносинах зі всіма, хто може стати потенційним агресором щодо їхнього права спільної сумісної власності, і водночас — у відносних правовідносинах між собою, оскільки і дружина, і чоловік зобов'язані взаємно поважати права кожного з них як співвласника.

Зміст сімейного обов'язку часто визначається у Кодексі за допомогою оцінюваних понять: «поважати дитину», «піклуватися про її здоров'я», «дбати про матеріальне забезпечення сім'ї*», «утримувати» тощо. За наявності спору зміст обов'язку може бути чітко визначений судом, наприклад, — «сплачувати щомісячно аліменти у сумі 500 грн.».

Іноді суть сімейного обов'язку у Сімейному кодексі взагалі не визначена, її можна змоделювати, виходячи зі змісту сімейного права, якому цей обов'язок має кореспондувати. Так, праву, приміром, чоловіка на повагу до своєї індивідуальності відповідає обов'язок дружини утримуватися від дій, які би зневажали це його право.

Праву дружини на материнство має кореспондувати, як це може для декого здатися абсурдним, обов'язок чоловіка на статеві стосунки з нею, що зумовлений самою суттю шлюбу, коли йдеться, звичайно, про осіб репродуктивного віку. Правда, невиконання цього обов'язку може мати наслідком лише розірвання шлюбу.

Види сімейних обов'язків

Сімейні обов'язки можна розділити за різними ознаками.

За підставами виникнення сімейні обов'язки можуть бути ті, що виникають безпосередньо із закону. Таким є, наприклад, обов'язок утримувати дитину. Обов'язок може виникнути із договору, зокрема шлюбного. За певних обставин джерелом обов'язку може бути звичай або мораль.

За змістом поведінки, яку особі належить вчинити, обов'язки є активні та пасивні. Активним є обов'язок виховувати дитину. Пасивним — обов'язок батьків утримуватися від дій, які можна вважати експлуатацією дитини.

Носій сімейних обов'язків

Носієм сімейних обов'язків є насамперед повнолітня, повністю дієздатна особа. Носієм обов'язку з утримання дитини може бути і недієздатний батько, однак він не може мати обов'язків, пов'язаних із вихованням дитини.

Батьківські права та обов'язки можуть мати й неповнолітні і навіть малолітні особи. Але в останньому випадку виникнуть серйозні проблеми із їх здійсненням. Однак для заперечення наявності материнського права, наприклад, у тринадцятирічної чи навіть молодшої за віком матері немає достатніх підстав.

Той, чия цивільна дієздатність обмежена у зв'язку із зловживанням алкогольними напоями чи наркотичними засобами, не втрачає сімейних прав та обов'язків. Якщо ця погана звичка призведе до позбавлення його батьківських прав, це зумовить зменшення обсягу його сімейних прав, обов'язків та деяких юридичних можливостей (не зможе стати усиновлювачем, опікуном чи піклувальником).

Носій сімейного праваСімейний обов'язок Види сімейних обов'язків Носій сімейних обов'язків 3. Санкції у структурі сімейних правовідносинВідповідальність у сімейному праві4. Захист сімейних прав та інтересівПраво на захист та його здійсненняСуть захисту Можливість відмови у захисті

Сімейне право України від А до Я

  • Сімейне право — це сукупність норм, що регулюють особисті немайнові та пов'язані з ними майнові відносини громадян, що виникають із шлюбу, споріднення, усиновлення, опіки і піклування над неповнолітніми, а також щодо прийняття дітей в сім'ю на виховання.
  • Суб'єктами сімейного права є: подружжя, діти, батьки, інші родичі, усиновителі, опікуни, піклувальники, особи, які взяли дитину в сім'ю на виховання.
  • Предмет сімейного права включає в себе немайнові та пов'язані з ними майнові відносини в родині.

Поняття сім'ї. Право на сім'ю

Згідно зі статтею 3 Сімейного Кодексу України сім'я є первинним та основним осередком суспільства.Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Права члена сім'ї має одинока особа.

Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Особа, яка досягла шлюбного віку, має право на створення сім'ї.У випадках, передбачених законом, сім'ю може створити особа, яка не досягла шлюбного віку.Сім'ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно від віку.

Кожен має право на проживання в сім'ї.Особа може бути примусово ізольована від сім'ї лише у випадках і в порядку, встановлених законом.Кожен має право на повагу до його сімейного життя.

Держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї.Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство.

Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.Держава бере під свою охорону кожну дитину-сироту і дитину, позбавлену батьківського піклування.Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

Розв’язання сімейних спорів

Кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін.

Способами захисту сімейних прав та інтересів, зокрема, є:

  • встановлення правовідношення;
  • примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку;
  • припинення правовідносин, а також їх анулювання;
  • припинення дій, що порушують сімейні права;
  • відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права;
  • відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено Сімейним Кодексом або договором;
  • зміна правовідношення;
  • визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

У випадках, передбачених Сімейним Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування.

Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів з дня його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду.Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду.У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви.

  1. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійснимобов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
  2. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, отриманих в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
  3. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
  4. До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім:
  • вимог про поділ майна, заявлених після розірвання шлюбу, до яких застосовується позовна давність у три роки.Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності;
  • до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про своє батьківство;
  • до вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня реєстрації народження дитини;
  • до вимоги про визнання материнства встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися, що є матір'ю дитини.
Ссылка на основную публикацию