Соціальна відповідальність перед населенням

Варіант 5. Соціально відповідальні 
відносини бізнесу з територіальними 
громадами.

ПЛАН

1. Історичні аспекти залучення і розвитку громад: від патронату до соціальних інвестицій 3

2. Вплив громади на роботу компаній та відповідальність компаній перед населенням. 7

3. Розвиток партнерств з місцевою владою та громадою. Участь компаній у життєдіяльності громад 9

4. Співпраця бізнес-структур з неурядовими організаціями 14

Список використаної літератури 20

1. Історичні аспекти залучення і розвитку громад: від патронату до соціальних інвестицій

Громадяни, громада, громадськість, громадянське суспільство… Ці слова стали невід`ємною 
складовою нашого життя. Їх часто 
використовують, до них апелюють як до певних цінностей, стандартів, ідеалів.

Ці поняття по-різному тлумачать, інколи в одне й те ж слово вкладають 
різний зміст, інколи їх використовують як синоніми.

Що ж є спільним між 
ними? Передусім, ці поняття вказують на певну ідентифікацію — приналежність людей до якогось цілого, спільноти.

Не існує, очевидно, і єдиного підходу до визначення поняття «громада». Іноді 
говорять про громаду як спільноту, постійно або тимчасово об`єднану спільними проблемами чи інтересами, наприклад тих, хто бере участь у 
зборах, зустрічах, або ж представників етнічних/ національних спільнот.

Найчастіше мова йде про громаду як спільноту, об`єднану за ознакою спільного проживання у певній місцевості, тобто територіальну громаду. Ці два визначення не є взаємовиключними. Люди можуть бути одночасно членами територіальних громад і спільнот, об'єднаних певними потребами.

Як члени територіальної громади, люди мають певні спільні інтереси, і саме ця спільність інтересів дає їм можливість вирішувати спільні проблеми.

  • Громадами можуть бути:
  • – об'єднання громадян за місцем проживання, у тому числі, у районі чи мікрорайоні;
  • – об'єднання громадян на основі спільних культурних цінностей;
  • – об'єднання груп осіб, що мають спільні інтереси чи схожий досвід у громаді тощо.
  • В українському законодавстві використовується саме поняття «територіальна громада», яке є ключовим для розуміння 
    реалізації місцевого самоврядування, його первинним суб'єктом.

Конституція України визнає право самостійно вирішувати питання місцевого значення лише за первинними територіальними громадами — жителями адміністративно-територіальних одиниць, тобто поселень або населених пунктів (сіл, кількох сіл, селищ та міст).

У статті 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» подається визначення цього поняття: «Територіальна громада — жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр». І

  1. Сьогодні 
    фахівці пропонують розширити термін «територіальна громада» і сформулювати його так: територіальна громада — жителі, що мають спільні інтереси, обумовлені постійним проживанням у межах відповідної самоврядної адміністративно-територіальної одиниці, власні органи місцевого самоврядування, місцевий бюджет та комунальну власність.
  2. Наголосимо, що громада аби бути такою, а не просто нею називатися, повинна мати кілька ключових ознак. Вони такі:
  3. – спільна ситуація (спільні ознаки, що об`єднують людей між собою — місце проживання, етнос, релігія тощо);
  4. – мережа стосунків і взаємодії в громаді;
  5. – колективна дія (люди усвідомлюють спільний інтерес і спроможні на організацію колективної дії);
  6. – сформована ідентичність (людина в громаді відчуває свою приналежність до єдиного цілого, емоційно пов`язана з цим утворенням, має певну лояльність стосовно неї).
  7. Отже, термін «громада» стосується конкретних людей, певної території, а також 
    досвіду, соціальних стосунків і 
    прагнень.

Свої 
повноваження територіальна громада 
здійснює як безпосередньо, так і 
через органи місцевого самоврядування – перш за все через місцеві 
ради, які складаються з обраних 
населенням відповідної території 
депутатів, а також через сільських, селищних і міських голів, також обраних громадою [5, c.12].

У різних країнах участь бізнесу в розв’язанні 
соціальних проблем територіальних громад або жорстко регулюється 
чинним законодавством, або здійснюється самостійно під впливом спеціально встановлених стимулів і пільг на основі традицій доброчинності та соціальної етики.

В Україні цей процес щойно 
на початковому етапі свого розвитку і відбувається в умовах панівних позицій держави та вкрай слабкого розвитку інститутів громадянського суспільства.

Щоб забезпечити якісну взаємодію, органи місцевого самоврядування мають 
отримати належну законодавчу базу, щоб на основі координації зусиль доброчинної діяльності бізнесу 
та цільового використання статей місцевого 
бюджету поетапно розв’язувати проблеми утилізації відходів, зменшення рівня 
забруднення довкілля і інші. Соціальна 
взаємодія бізнесу і місцевого 
самоврядування дає можливість на кожній території створити регульовану 
систему корпоративної соціальної відповідальності.

Соціально відповідальний бізнес слідуючи передовій практиці соціальної відповідальності, розуміє і розділяє проблеми регіонів і їх жителів і вважає за необхідне брати участь у вирішенні територіальних проблем.

Соціально відповідальний бізнес вважає продуктивнішим керуватися не філантропічними міркуваннями, а прагнути вирішувати проблеми системно.

Тому він обирає шлях соціального інвестування – підхід, органічний для бізнесу, націленого на здобуття конкретних результатів [7,c.15].

  • Під соціальними 
    інвестиціями розуміємо фінансування суспільно значимих соціальних проектів і програм, які: мають стратегічний характер, тобто пропонують комплексні рішення з врахуванням перспективних 
    завдань; створюють нові можливості, якими можуть скористатися максимальне 
    число жителів міст і сіл; покращують якість життя населення; отримують 
    підтримку основних зацікавлених сторін, яка може виражатися в безпосередній 
    участі в проекті, співфінансуванні і інших формах.
  • Ціль 
    системного підходу до соціальних інвестицій – забезпечити сприятливе соціально-економічне середовище для стійкого розвитку бізнесу
  • Принципи 
    [3,c.98]:
  • обґрунтованість стратегій соціально-економічного розвитку територій  і їх націленість на довгостроковий результат;
  • усвідомлення кожною із сторін своєї частки відповідальності за стійкий розвиток територіальних громад;
  • прямий зв'язок програм взаємодії з місцевими співтовариствами із стратегічними питаннями розвитку бізнесу і з думками жителів регіонів присутності;
  • відвертість, діалог і взаємодія;
  • ефективність соціальних інвестицій, їх відповідність масштабам і перспективам розвитку бізнесу підприємств.

 Пріоритетні напрями системного підходу до соцінвестій:

  • сучасна освіта;
  • охорона здоров'я;
  • культурне надбання і розвиток;
  • енергоефективність;
  • розвиток бізнес-середовища.

2. Вплив громади на роботу компаній та відповідальність компаній перед населенням.

Перехід України до сталого економічного розвитку, її інтеграція до європейського 
і світового співтовариства вимагають 
запровадження сучасних практик 
взаємодії держави і бізнесу, а також бізнесу і суспільства, які б дозволили посилити взаємну 
відповідальність усіх учасників суспільного 
життя, створити умови для подальшого стабільного розвитку суспільства, заснованого на врахуванні якнайширшого кола інтересів.

Нині 
у найбільш економічно розвинених країнах 
світу набуло поширення явище 
«соціальної відповідальності бізнесу» (СВБ), яке слід розуміти як відповідальність організації, компанії за вплив рішень і дій на суспільство, довкілля шляхом прозорої та етичної поведінки, що сприяє сталому розвитку, у т.ч. здоров’ю і добробуту суспільства; зважає на очікування заінтересованих сторін; відповідає чинному законодавству 
та міжнародним нормам поведінки; інтегрована 
у діяльність організації та практикується 
в її відносинах [7].

Таким чином, СВБ є добровільною діяльністю компаній приватного і державного секторів, спрямованою на дотримання високих стандартів операційної та виробничої діяльності, соціальних стандартів та якості роботи з персоналом, мінімізацію шкідливого впливу на навколишнє середовище тощо, з метою вирівнювання наявних економічних і соціальних диспропорцій; створення довірливих взаємовідносин між бізнесом, суспільством і державою; покращання результативності бізнесу та показників прибутковості у довгостроковому періоді.

СВБ тісно 
пов’язана з діяльністю компаній з досягнення ділової досконалості та якості в організації виробництва. Ці аспекти діяльності компаній переважно 
регулюються міжнародними стандартами 
серії ISO 9000.

У сучасному 
світі соціально відповідальна 
діяльність бізнесу є загальноприйнятим 
правилом, якого дотримується значна кількість великих, середніх і навіть малих компаній по всьому світу.

З огляду на надзвичайну суспільну та економічну користь, що містить у собі соціальна відповідальність бізнесу, питання її розвитку належать до сфери особливої уваги органів державної влади багатьох країн світу та провідних міжнародних організацій.

Проявом цієї уваги є розроблення стандартів СВБ і заходів зі стимулювання бізнесу до соціально відповідальної діяльності.

У більшості 
країн ЄС у різній формі розроблені та функціонують державні програми підтримки 
і стимулювання СВБ. Завдяки цим 
програмам держава визначає бажану поведінку для бізнесу, долучає 
компанії приватного і державного секторів до спільного виконання соціально 
важливих завдань, матеріально стимулює бізнес до соціально відповідальної діяльності тощо.

Основними характеристиками СВБ є добровільність; інтегрованість у бізнес-стратегію організації, компанії; системність; користь для всіх заінтересованих сторін: співробітників, споживачів, акціонерів, громади тощо, а також для самого підприємства; внесок у процес сталого розвитку. Соціальна відповідальність не обмежується благодійністю.

Соціальна відповідальність бізнесу містить у собі процедури і практики компаній з семи аспектів діяльності: 1. організаційне управління; 2. права людини; 3. трудові відносини; 4. етична операційна діяльність; 5. захист навколишнього середовища; 6. захист прав споживачів; 7. розвиток місцевих громад і співпраця з ними [7].

3. Розвиток партнерств з місцевою владою та громадою. Участь компаній у життєдіяльності громад

Державно-приватне партнерство – це своєрідний інституційний та організаційний альянс державної влади і приватного бізнесу, створений задля реалізації суспільно значущих проектів у широкому спектрі діяльності – від розвитку стратегічно важливих галузей економіки до надання суспільних послуг у масштабах всієї країни чи окремих територій. Державно-приватне партнерство дозволяє об’єднати ресурси держави та бізнесу. Внеском з боку держави є об’єкти інфраструктури, нові сегменти клієнтів, фінансові гарантії, а з боку бізнесу – інвестиції, навички управління, зниження витрат, інноваційні рішення тощо. Стратегічними напрямками використання механізмів співпраці бізнесу і держави в реалізації інфраструктурних проектів на рівні місцевого самоврядування виділяють транспорт, зв’язок, сферу ЖКГ, інновації, а в соціальній сфері – освіту, охорону здоров’я, комплексну систему соціального захисту населення [1].

  1. Характерними ознаками державно-приватного партнерства, що відрізняють його проекти від інших форм відносин держави й бізнесу, є:
  2. –    визначені строки дії угод про партнерство.
  3. Проекти, як правило, створюють під конкретний об’єкт (порт, дорога, об’єкт соціальної інфраструктури), який мають завершити у встановлений термін;
  4. –    специфічні форми розподілу відповідальності між партнерами.
  5. Держава декларує мету проекту з позиції суспільних інтересів і визначає вартісні та якісні параметри, здійснює моніторинг реалізації проектів, а приватний партнер бере на себе оперативну діяльність на різних стадіях проекту – розробку, фінансування, будівництво й експлуатацію, управління, практичну реалізацію послуг споживачам;
  6. –    специфічні форми фінансування проектів.
  7. За рахунок приватних інвестицій, доповнених державними фінансовими ресурсами, або ж – спільне інвестування декількох учасників;
  8. –    поділ ризиків між учасниками угоди на основі відповідних домовленостей.
  9. У «Зеленій книзі про державно-приватне партнерство» (2004 р.), прийнятій у рамках Євросоюзу, визначено два типи такого партнерства:
Читайте также:  Зразки позовних заяв: шлюбно сімейні відносини

— договірного характеру. Відповідно до нього приватній особі за виконану роботу чи надані послуги гарантована винагорода від публічної організації та/або безпосередніх користувачів, і це регулюється директивами ЄС щодо проведення публічних тендерів.

—  інституційного характеру. В його межах можливе формування нової юридичної особи, співзасновниками якої є публічна і приватна організації.

У більшості випадків механізм державно-приватного партнерства використовували в країнах Європи саме для створення інфраструктурних об’єктів. Наприклад, у Фінляндії таким чином були побудовані центральні автошляхи, у Португалії – реконструйовані аеропорти та регіональні шляхи, у Франції – оновлено мережі водопостачання та побудовані швидкісні автомагістралі.

  • Місцева влада може створювати партнерські стосунки з приватним сектором у наступних випадках [4,c.55]:
  • –    проект не може бути реалізовано за рахунок фінансових ресурсів або спеціальних знань місцевої влади;
  • –    бізнес-партнер підвищить якість і рівень виконання проекту або надання певних послуг;
  • –    участь бізнес-партнера прискорить упровадження проекту;
  • –    участь бізнес-партнера в державних проектах підтримують споживачі послуг;
  • –    є можливість для конкуренції між компаніями, що бажають взяти участь у партнерстві;

Поняття та види соціальної відповідальності

Людина не може існувати поза суспільством. Ця аксіома відома всім людям з самого раннього дитинства. Без суспільства не можна було б втілити у життя настільки складну політичну і економічну систему, як держава. І прогресу теж не існувало б, адже ні один вчений не зміг самотужки придумати і створити все розмаїття винаходів, яке подарувало світу людство.

Але за можливість користуватися різними суспільними благами людина змушена платити. Податки – лише один із способів. Дотримання суспільних законів і норм поведінки – зовсім інший.

Поняття соціальної відповідальності

Що ж таке соціальна відповідальність? По-перше, якщо говорити простою мовою, це відповідальність, яку відчуває людина перед суспільством. Тобто людина визнає і дотримується правил, встановлених в місті і країні, де він живе.

Якщо говорити більш офіційно, то це усвідомлювана індивідом відповідальність перед соціумом, відповідно з якою він веде себе з іншими людьми, громадськими організаціями і навіть державою. Поняття та види соціальної відповідальності досить часто мають дещо більше одного значення.

Можна навіть сказати, що вони дуже розпливчасті. Навіть науки, наприклад, політологія і соціологія, розуміють її у відповідності з різними категоріями. Але поняття та види соціальної відповідальності все одно грають велику роль в житті людей.

Втім, суть завжди одна: соціальна відповідальність – це те, на чому будуються взаємовигідні відносини людини і суспільства.

Види соціальної відповідальності

Існує безліч способів розділити соціальну відповідальність. Але, мабуть, головним і основним серед них є поділ на перспективну і ретроспективну. Так що ж вони з себе представляють?

Перспективна відповідальність. Як можна здогадатися з назви, це розуміння індивідом всієї глибини його відповідальності перед суспільством, яке запобігає вчинення ним протиправних діянь.

Тобто перспективна відповідальність відповідає за те, як людина буде вести себе в майбутньому. Між тим вона ж відноситься до дій індивіда в теперішньому часі, до того, наскільки він виконує свої обов’язки по відношенню до суспільства.

Цей вид відповідальності надзвичайно близький до соціальним нормам.

Ретроспективна відповідальність. На відміну від перспективної відповідальності, вона в першу чергу відноситься до покарань за скоєні діяння. Інакше кажучи, це відповідальність за минуле.

У переважній більшості випадків юристи мають на увазі саме ретроспективну відповідальність, тому що ні в одній з країн світу ще не передбачене покарання за думки, бажання і наміри, до яких не була здійснена ніяка підготовка.

Ретроспективна відповідальність вельми тісно пов’язана з наслідками протиправних діянь і тим, наскільки серйозними або ж вони були легкими.

Але при цьому не можна вважати, ніби не існує інших видів соціальної відповідальності. Вони є, і пов’язані в першу чергу саме з ретроспективної відповідальності. Тобто вони підрозділяються відповідно до того, до якої сфери життя суспільства відноситься протиправне діяння.

Втім, види соціальної відповідальності розрізняються в різних науках. Наприклад, в юриспруденції існує політична, моральна, професійна, суспільна відповідальність і безліч інших. А в сфері соціології список куди менше.

Там присутня тільки моральна, юридична, економічна і політична відповідальність.

Дивіться також:  Що більше: кілобайт або мегабайт? Даємо відповідь

Перша різновид. Юридична відповідальність

Юридична відповідальність як вид соціальної відповідальності характеризується застосуванням до правопорушника різних мір покарання. Її головною відмінністю є те, що особа, яка знаходить злочинця, засуджує його і виносить вирок, це держава. Також юридична відповідальність пов’язана тільки з порушеннями правил.

Цей вид соціальної відповідальності ніяк не реагує на дотримання закону. Існує також кілька видів покарань: політичні (втрата авторитету серед громадян), фізичні (обмеження свободи), майнові (штраф) і моральні (суспільний осуд). Також чітко визначено розмір покарань і правило, яке людина порушив.

Не можна нікого засуджувати за недотримання неіснуючого закону.

Другий різновид. Моральна відповідальність

Мораль теж відноситься до основних видів соціальної відповідальності. Буває перед самим собою, перед іншими людьми і перед суспільством в цілому. Моральна відповідальність, яка є частиною соціальної відповідальності, найчастіше звертає увагу тільки на другі два варіанти. В особливості на моральну відповідальність перед іншими.

А ось те, що людина робить зі своїм життям, залишається у нього на совісті і ніяк не пов’язане з почуттям провини. Це відноситься до внутрішніх видами соціальної відповідальності, а не до зовнішніх. А ось третя різновид дуже схожа на другу. І там, і там людина відчуває почуття провини за те, що він зробив по відношенню до інших людей.

Ось тільки соціальна відповідальність перед суспільством кілька знеособлена. Припустимо, якщо людина не поступився місцем в метро, автобусі або тролейбусі вагітній жінці, то це відповідальність перед іншими.

А якщо він розкидав недопалки від сигарет на дорозі або дозволяв своєму собаці справляти нужду поруч з дитячим майданчиком, то це відповідальність перед суспільством.

Покарання, яке надає моральна відповідальність у всіх її проявах, – це, по-перше, громадський осуд, а по-друге, почуття провини. За законом порушення норм моралі ніяк не переслідується.

Третя різновид. Політична відповідальність

Цілком можливо, що це один з найвідоміших видів соціальної відповідальності. Незважаючи на цей факт, соціум сам по собі лише в дуже рідкісних випадках може вплинути на стан справ у сфері політики. Відносини між різними державами в більшості своїй координуються правительствующими верхівками цих конкуруючих країн або конфедерацій.

Статут Організації Об’єднаних Націй, прийнятий і підписаний по завершенню Другої світової війни в тисяча дев’ятсот сорок п’ятому році в місті Сан-Франциско, дозволяє використання різних заходів по відношенню до окремих держав або союзів держав тільки в тих випадках, якщо дії цих держав суперечать мирного вирішення конфліктів або навіть порушують стабільність у світовому співтоваристві.

При всьому при цьому застосування різних покарань допускається тільки в тому випадку, якщо Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй прийме рішення, що країна-агресор дійсна винна. Відмінність політичної відповідальності полягає в тому, що покарання настає не тільки за протиправне діяння, але і за нездатність вирішувати політичні та економічні питання дипломатичним шляхом.

Цей вид соціальної відповідальності, мабуть, найбільш руйнівного з усіх.

Види покарань

В першу чергу, це припинення дипломатичних відносин. Також, згідно з рішенням Ради Безпеки, можуть бути застосовані різні економічні санкції. Цілком ймовірно переривання торгово-грошових відносин з державою, яка визнали агресивним.

Такі види комунікації, як транспорт і телефонні зв’язку, також будуть перебувати в зоні ризику: їх можуть перервати у будь-який момент. Члени Організації Об’єднаних Націй часто звертаються до блокадам, публічних виступів і протестів як до способів заспокоєння країни, яка порушує мирне і безпечне положення в суспільстві.

А в самому крайньому випадку ООН застосовуються морські, повітряні і сухопутні сили.

Читайте также:  Позбавлення батьківських прав у зв’язку з невиконанням батьківських обов’язків

Четверта різновид. Економічна відповідальність

Цей вид соціальної відповідальності відноситься в першу чергу до індивідуальним підприємцям. За недотримання економічних норм і правил, а також за виконання суб’єктом даних приписів, але не в належній мірі, передбачається покарання.

У переважній більшості випадків винних є юридична особа, а держава являє собою того, хто його засуджує. За підсумками суду правопорушник або повністю звільняється від усіх звинувачень, або зобов’язується відшкодувати потерпілому особі збиток у матеріальній або грошовій формі.

Також різні економічні санкції можуть бути свого роду покаранням. Але що саме можна назвати економічною санкцією? В першу чергу позбавлення різних пільг, оголошення господарського бойкоту, припинення з юридичною особою всяких економічних відносин.

Суд може також вирішити, що порушення настільки серйозно, що необхідно заморозити всі кредити провинився.

П’ята різновид. Професійна відповідальність

Види та форми соціальної відповідальності бувають різноманітні, і ось ще одна з них. Професійна відповідальність характеризується в першу чергу шкідливими наслідками, які відчуває на собі стороння особа в результаті сумлінного або, навпаки, непрофесійного виконання людиною своїх обов’язків.

Це відповідальність журналіста, публіциста за якість і достовірність наданого ними матеріалу. І відповідальність фізика, хіміка, біолога і будь-якого іншого вченого за істинність одержуваного ним результату і за те, що їх фахові висновки і знахідки не принесуть суспільству значної шкоди.

Також до професійної відповідальності належить заподіяння шкоди цивільним в ході операції, проведеної поліцейськими.

Якщо ж з-за будівництва будь-якого об’єкта постраждає третя особа, то організаторам будівництва або самим будівельникам теж доведеться зіткнутися з наслідками порушення професійної відповідальності.

Тобто поняття професійної відповідальності можна виразити тим, що кожна людина відповідає за виконану ним роботу. І якщо хтось зробить помилку в ході своєї професійної діяльності, то він повинен понести за неї серйозне покарання.

П’ята різновид. Суспільна відповідальність

Якщо якийсь чоловік вчинив якесь діяння, і внаслідок цього постраждали сторонні особи, то винний повинен понести покарання. У переважній більшості випадків суддею і обвинувачем є громадські організації.

Вони можуть змусити вчинила протиправне діяння публічно принести вибачення потерпілому або вдатися до методу громадського осуду. Догана – ще один можливий варіант покарання.

Так само, як і зниження заробітної плати, пропозиція керівнику про те, що-особа необхідно звільнити з займаної ним посади. Іноді можуть навіть направити на виправні роботи.

Найчастіше проблема вирішується на тому ж підприємстві, де і почалася.

Але громадська відповідальність – це всього лише прототип більш серйозної соціальної відповідальності.

Шоста різновид. Корпоративна відповідальність

Іноді це ж поняття називають дещо інакше: соціальна відповідальність бізнесу. Кожна професійна організація або підприємство несе відповідальність не тільки перед своїми працівниками, але і перед іншими організаціями, перед суспільством, містом і навіть цілою країною.

Фірми зобов’язані відповідати за те, як їх робота впливає на екологію, на суспільство і на економіку країни. На відміну від юридичної, корпоративна відповідальність має добровільний характер, і фірма може виконувати одні з видів корпоративної соціальної відповідальності, але не виконувати інші.

Вся ця система набагато ближче до моральної відповідальності, ніж до юридичної. Втім, деякі соціальні обов’язки корпорації встановлені в законодавстві.

Наприклад, до видів корпоративної соціальної відповідальності відноситься те, що організація зобов’язується подавати споживачам товари і послуги, які відповідають обов’язковим нормам якості. А працівники не повинні працювати понад того часу, яке прописано в законодавстві. Робота в організації не повинна погіршувати стан довкілля.

Також фірма в добровільному порядку може допомагати державі покращувати район, в якому перебувають філії самої фірми, і надавати посильну допомогу соціальним меншин. Захист культурної спадщини країни теж входить в список того, що здатна зробити будь-яка організація, якщо захоче.

Також до видів соціальної відповідальності бізнесу належить те, що організація може надавати працівникам такі умови праці, при яких на своєму робочому місці вони зможуть підвищувати кваліфікацію і здобувати нові навички. Фірми також зобов’язані надавати робочі місця, видавати білу зарплату, вести справи у відповідності з податковим, трудовим і екологічним законодавствами.

Діяльність організації також повинна бути ефективною і не суперечити етичним і моральним нормам. Всі без винятку фірми закликаються до того, щоб вони допомагали розвитку суспільства в цілому.

Але всі ці вимоги і можливості досить розмиті. Організація Об’єднаних націй пропонує більш чітку класифікацію. Вони поділяють види внутрішньої корпоративної соціальної відповідальності на два підвиди: внутрішні і зовнішні.

Внутрішні

Не так вже і важко уявити, що з себе представляє цей підвид.

Безпечне і затишне робоче місце, надання гідної оплати праці та курсів підвищення кваліфікації – все це відноситься до видів внутрішньої корпоративної соціальної відповідальності.

Існує ще безліч інших різновидів. Наприклад, формами і видами внутрішньої соціальної відповідальності бізнесу належить також надання працівникам право голосу.

Зовнішні

А от все, що пов’язано з екологією, навколишнім середовищем і споживачами, відноситься до іншого підвиду. В цьому і полягає суть поділу видів корпоративної соціальної відповідальності.

Вплив громади на роботу компаній та відповідальність компаній перед населенням

Соціально
відповідальний бізнес слідуючи передовій
практиці соціальної відповідальності,
розуміє і розділяє проблеми регіонів
і їх жителів і вважає за необхідне брати
участь у вирішенні територіальних
проблем.

Соціально відповідальний
бізнес вважає продуктивнішим керуватися
не філантропічними міркуваннями, а
прагнути вирішувати проблеми системно.

Тому він обирає шлях соціального
інвестування – підхід, органічний для
бізнесу, націленого на здобуття конкретних
результатів.

Під соціальними
інвестиціями розуміємо фінансування
суспільно значимих соціальних проектів
і програм, які: мають стратегічний
характер, тобто пропонують комплексні
рішення з врахуванням перспективних
завдань; створюють нові можливості,
якими можуть скористатися максимальне
число жителів міст і сіл; покращують
якість життя населення; отримують
підтримку основних зацікавлених сторін,
яка може виражатися в безпосередній
участі в проекті, співфінансуванні і
інших формах.

Прагнення одержати
максимальний прибуток змушує підприємців
будувати свою діяльність на твердій
раціоналізації праці й підпорядкуванні
її інтересам підприємства, підвищенню
ефективності її функціонування й
розвитку.

Потреби соціальної сфери в
нашій країні величезні, але вони не
покриваються а ні діяльністю підприємств,
а ні державою. Роль держави явно
недостатня, при цьому проведення різного
роду заходів здається непродуманим, а
здійснення економічної й соціальної
політики – безсистемним.

У результаті
а ні держава, а ні підприємства не несуть
відповідальності за свої дії, а часом
виявляються на це й нездатними.

В умовах жорсткою
конкуренцією і погоні за прибутком
важливе місце почав займати так званий
«людський» або соціальний фактор.
Кожному буде приємно купувати товар
або користуватися послугами тієї фірми,
яка частина коштів спрямовує на
благодійність. Кінцевий споживач буде
тішити своє самолюбство, знаючи, що він
робить добру справу не докладаючи майже
жодних зусиль.

Великі корпорації
усвідомлюють всю важливість соціальної
активності і роблять безліч дій, щоб
заслужити статус «соціально активною»
або «соціально відповідальною».
Створюються цілі структури, призначені
для роботи в соціальній сфері. Кожна
поважаюча себе західна фірма на своєму
сайті дає детальну інформацію про свою
соціальну діяльність.

Необхідність
посилення соціальної відповідальності
всіх суб'єктів суспільної взаємодії,
проте, не підлягає сумніву. І об'єктивні
умови для підвищення соціальної
відповідальності в українському бізнесі
є.

Підприємництво неухильно набирає
сили, спостерігається зростання
чисельності підприємців і більше
зосередження в їхніх руках
матеріально-технічних і трудових
ресурсів.

Вони реально зацікавлені в
якнайшвидшій стабілізації
соціально-економічної ситуації в країні,
тому що від цього залежить ефективність
самого бізнесу.

Усе більше входять
підприємницькі кола і до розв’язання
проблем політичного характеру, включаючи
участь у розробці державних програм
суспільного розвитку.

Все це зумовлює
зростання фактора відповідальності в
соціально-економічному житті країни й
управління соціальними процесами як
усередині підприємства, так і у всьому
суспільстві.

Розвиток міжнародного
ділового співробітництва дозволяє
нашим підприємцям вивчати закордонний
досвід підприємницької діяльності,
запозичити в міру можливості з нього
все позитивне, включаючи і соціальну
відповідальність.

Сьогодні основними
рисами сучасного бізнесу в Україні є
зростання соціальної відповідальності
перед суспільством і забезпечення
конкретних соціальних потреб.

Суспільство
висуває до нього додаткові вимоги,
зокрема забезпечення трудової зайнятості
населення, охорони навколишнього
середовища та ін.

Соціальна відповідальність
при цьому поширюється не лише на своїх
працівників, але й на всіх тих, чиї
інтереси так чи інакше зачіпаються
діяльністю фірми, а державна політика
дозволяє ще більше розширити її межі.

Читайте также:  Згода з розсилкою

Розділ I. СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЯК ЧИННИК СТІЙКОГО РОЗВИТКУ

1.1. Еволюція розвитку теорії соціальної відповідальності

Зародження ідей соціальної відповідальності припадає ще на XVIII – XIX століття, коли власники окремих підприємств брали на себе відповідальність за своїх працівників, керуючись при цьому власними релігійними чи етичними переконаннями.

Одним із найвідоміших прибічників ідеї соціальної відповідальності був англійський промисловець, соціаліст-утопіст Роберт Оуен, який розробив проект покращання умов життя працівників однієї із прядильних фабрик у Шотландії та висловив ідею про необхідність державного регулювання соціально-трудових відносин на виробництві. Погляди Р. Оуена про необхідність державної регламентації соціальної відповідальності підприємців пізніше були розвинені французьким промисловцем Даніелем Леграном, який запропонував ідею про необхідність запровадження міжнародних трудових норм, які б визначали умови праці на заводах та фабриках.

Меценатство було першим періодом еволюції ідеї корпоративної соціальної відповідальності та, не зважаючи на існування вдалих прикладів подібної діяльності як у західних країнах, так і на території України, головним недоліком першого етапу розвитку корпоративної соціальної відповідальності було те, що подібна діяльність була нерегулярною та подекуди чітко не спрямованою на цільову аудиторію. Крім того, підтримка тієї чи іншої ініціативи безпосередньо залежала від особистих поглядів та переваг власників підприємств. При цьому основними областями, на яких фокусувалася добродійна діяльність в цей час, були: культура і мистецтво, допомога бідним і розвиток освіти тощо [78].

Наступним історичним етапом розвитку концепції соціальної відповідальності є зародження в США на початку XX ст. доктрини капіталістичної благодійності, згідно якої прибуткові організації повинні жертвувати частину своїх коштів на користь суспільства, тобто фінансувати суспільні потреби.

Так, у 1905 році в США зароджується рух «Ротарі», прибічники якого вважали, що матеріально забезпечені люди повинні сприяти покращанню соціальної ситуації не лише у професійній сфері, а й у середині територіальної громади, в якій вони функціонують.

Однак, через Велику Депресію 30-х років подальшого розвитку концепція соціальної відповідальності набула лише у 50-ті роки XX століття, зайнявши центральне місце в дискусії про відносини бізнесу та суспільства.

В цей час відбувається різке зростання тиску з боку суспільства та його інституцій, який полягав у тому, що від підприємств почали вимагати дотримання певних стандартів та контролювати рівень їх дотримання.

Підприємства були змушені будувати свої відносини з державою та суспільством за новими правилами й розвивати нові адресні програми, перш за все, у галузі екології й захисту праці. Окремі добродійні акції перетворилися у спланований комплекс заходів, здатних забезпечити підприємству необхідні умови для ведення власної діяльності. Розвиток PR-методів і комунікаційного менеджменту в 90-х pp.

привів до того, що поняття соціальної відповідальності стали все частішими фіксуватися в місіях підприємств. Особливої популярності набуває формування іміджу підприємств як доброчесних «корпоративних» громадян. Основними формами реалізації корпоративної соціальної відповідальності в цей час стають піар-акції, реалізація рекламних програм в області спорту, культури, освіти тощо [82, с. 31-32].

Наступним етапом еволюції ідеї корпоративної соціальної відповідальності є орієнтація соціально-відповідальної діяльності підприємства на загальну стратегію його розвитку.

Проблема корпоративної соціальної відповідальності починає розглядатися не з точки зору наявних PR-ресурсів, а з позиції формування репутації підприємства та створення сприятливих умов для його майбутнього розвитку.

При цьому підприємство у своїй діяльності починає орієнтуватися не на забезпечення високого рівня прибутку в короткостроковій перспективі, а на створення необхідних умов для забезпечення довгострокового сталого розвитку та зростання, яке базується на врахуванні інтересів всіх зацікавлених сторін. Об'єктами соціальних акцій на цьому етапі стають умови життя населення, відпочинок співробітників, поліпшення інфраструктури міст тощо.

Існуючі розбіжності у сприйнятті ідеї корпоративної соціальної відповідальності знайшли своє відображення у великій кількості наукових підходів щодо суті, ролі та значення корпоративної соціальної відповідальності, які доповнюють або ж навпаки заперечують одна одну.

В основі кожної з них лежить ідея аналізу організації з погляду системності, тобто організація представляється як «комплекс взаємопов'язаних та взаємозалежних частин, організованих таким чином, що продукує єдине ціле».

Різниця є лише в тому, чи сприймати організацію як відкриту чи як закриту систему, оскільки як закрита система, організації не зазнають впливу з боку зовнішнього середовища й не взаємодіють з ним. На противагу, організації з відкритою системою динамічно взаємодіють із своїм оточенням.

Однак, якщо виходити з розуміння організації як закритої системи, то ідея корпоративної соціальної відповідальності значно звужується, охоплюючи лише відповідальність перед власниками та працівниками. Як уже зазначалося вище, подібне розуміння даної концепції превалювало на початку зародження ідей соціальної відповідальності.

В той же час, сприйняття організації як відкритої системи породжує багато запитань щодо мети, принципів, напрямів, механізму реалізації підприємством своєї соціальної функції та інформування громадськості про реалізовані заходи, які знайшли своє відображення в теоріях таких відомих дослідників як Г. Боуен, К. Девіс, М. Фрідман, Е. Фрімен, Дж.

Елкінгтон, А. Керолл, Д. Мун та багатьох інших. При цьому варто зазначити, що в багатьох розроблених теоріях концепція корпоративної соціальної відповідальності часто заміщувалася іншими визначеннями, які, на думку науковців, краще відображали суть відносин компанії та суспільства.

Так, найбільш відомими серед них є «соціальна відповідальність бізнесменів», «корпоративна соціальна діяльність», «корпоративна соціальна чуттєвість», «етика бізнесу», «корпоративне громадянство» тощо. Щоб поєднати існуюче розмаїття підходів, А.

Керолл запропонував розглядати концепцію корпоративної соціальної відповідальності як узагальнення своєрідного «ядра», яке узгоджується з іншими теоріями або трансформується в них.

А це, в свою чергу, дозволило науковцям згрупувати всі існуючі теорії та виділити основні підходи до концепції корпоративної соціальної відповідальності підприємств.

Як свідчать проведені дослідження, знайти пояснення причин формування та розвитку сучасної цивілізації надзвичайно важко.

Невипадково існує велика кількість наукових підходів, які по-різному трактують причини історичних змін, їх наслідки та перспективи подальшого розвитку.

Як наслідок, основа сучасної парадигми цивілізації сформувалась під впливом різних шкіл, які умовно можна об'єднати у три групи [182]:

– формаційна (унітарна, лінеарно-стадіальна) – представники: О. Конт, К. Маркс, У. Ростоу, Д. Белл, О. Тоффлер;

– цивілізаційна (культурно-історична, локально-релятивістська) – представники: Н.Я. Данилевський, К. М. Леонтьев, О. Шпенглер, А. Дж. Тойнбі;

– світо-системна – представники: М. Блок, Л. Февр, Ф. Бродель.

Незважаючи на розбіжності, що притаманні цим підходам

(табл. 1.1), їх об'єднує, по-перше, спроба визначити та довести існування «елементарних неподільних одиниць» цивілізації (як то локальні цивілізації, світо-системи), дослідити їх зародження, розвиток та взаємодію. По-друге, визначити подальші перспективи існування цивілізації як у масштабі «елементарних неподільних одиниць», так і на загальнопланетарному рівні.

Таблиця 1.1

Порівняльна характеристика шкіл цивілізаційного розвитку

Ознаки Формаційний підхід Цивілізаційний підхід Світо-системний підхід
Чинники, що закладено в основу Економічні та технічні Суспільні Економічні
Предмет дослідження Суспільство Локальні цивілізації Світо-системи
Динаміка розвитку Лінійний вектор розвитку (від «гіршого» до «кращого») Циклічність розвитку Циклічність розвитку
Відносини «Людина-суспільство» Зведення «індивідуального» до «соціального» Зведення «соціального» до «індивідуального» Зведення «індивідуального» до «соціального»

Так, представники формаційного підходу на основі аналізу технічних чинників розвитку суспільства обґрунтували перетворення капіталістичного індустріального суспільства на постіндустріальне.

В результаті, було дано обґрунтування змінам у сфері виробництва (з виробництва товарів на надання послуг) та структурі зайнятості (на користь кваліфікованого персоналу), доведено зростання ролі та значення наукових розробок як основи нововведень та подальшого розвитку суспільних відносин [і 82, с. 35].

Завдяки розвитку світо-системного підходу вектор досліджень був спрямований на вивчення економічних зв'язків між «світами- економіками» як цілісними історичними (економічними) системами. За такого типу зв'язків відсутні власне Захід і Схід, а є лише центр (ядро), напівпериферія та периферія.

Основна ідея теорій світів- економік (чи світів-систем) полягає в тому, що в системі світового господарства й економіці окремих територій існує певна ієрархія, заснована на функціонуванні механізму нерівності та експлуатації.

Подібне трактування складових світової економіки дозволяє не лише пояснити історичні відносини метрополії-колонії, а й обґрунтувати сучасний розподіл країн за рівнем економічного розвитку [182, с. 34].

Фактично світи-економіки є соціальними системами, які мають визначені кордони та чітку структуру взаємовідносин між членами, що забезпечує належні умови для узгодження взаємовідносин як у середині окремої системи, так і між світами-економіками.

Ссылка на основную публикацию