Спір між матірью та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини

Спір між матірью та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини

   Жити разом — право і потреба матері, батька та дитини. Мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони (чи перебували раніше) у шлюбі та чи проживають разом з дитиною. Діти мають рівні права та обов’язки щодо батьків, незалежно від того, чи були їхні батьки у шлюбі між собою. Для забезпечення належного виховання дитина повинна проживати зі своїми батьками, або хоча б з одним із них. Але в житті існують різноманітні ситуації,які стають цьому на заваді. Адже, коли батьки в результаті розірвання шлюбу не проживають разом, то постає питання, з ким із батьків повинна проживати дитина? Чинні правові норми надають батькам за власною згодою вирішувати, з ким із них проживатимуть неповнолітні діти (ст.160 СКУ).

    У частині 1 ст. 161 СК зазначено, що спір про місце проживання малолітньої дитини може вирішуватися судом, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо цього. Отже, судовий розгляд такого спору можливий за трьох умов. Розберемо ці умови більш докладно.

    Перша — батьки проживають окремо. Якщо ж батьки продовжують проживати в одному помешканні, тобто місце їхнього проживання збігається, звернення до суду є передчасним. Адже для задоволення позову суд має зробити висновок про те, що у новому місці проживання будуть створені для дитини належні житлово-побутові умови.

    Друга — спір ведеться щодо малолітньої дитини. Важливу роль відіграє й вік дитини, малолітня дитина, як правило, потребує більшої материнської турботи.

Передання ж батьку дитини, яка вигодовується грудним молоком, взагалі неможливе. Однак це не означає, що суд зобов'язаний вирішувати спір лише на користь матері.

Мати й батько мають рівні права на проживання з дитиною та її виховання.

    Третя — дотримання особливої досудової процедури розгляду такого спору, якою має бути спроба досягти домовленості між батьками.

    Виходячи з практики розгляду судових спорів між батьками дитини, до обставин, що  мають істотне значення, відносять і умови, які кожен із батьків може створити для виховання й розвитку . При цьому рівень доходів не є визначальним, адже дитина має право на одержання утримання від другого з батьків.

Більше значення має кількість часу, який кожен із батьків може приділити дитині, що найчастіше залежить від їх професії, місця й режиму роботи,чи іншої діяльності ,якою вони займаються.

Не останню роль відіграють й житлові умови, наприклад, можливість виділення дитині окремої кімнати для занять,власної кімнати, яку вона ні з ким не буде ділити.

    Судова практика частіше визначає місце проживання малолітньої дитини за місцем проживання матері. Це відповідає принципу 6 Декларації про права дитини від 20 листопада 1959 р.: малолітня дитина не повинна крім випадків, коли є виключні обставини, бути розлученою з матір'ю.

Хоча в судовій практиці відомі випадки залишення дитини з батьком, якщо її мати своєю поведінкою створює загрозу для нормального психічного розвитку дитини, беручи до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я.

Іноді відповідач — матір неповнолітньої особи навіть не заперечує проти задоволення даного позову.

    Але, вирішуючи такі спори суди повинні перш за все виходити з інтересів дитини,з її особистої прихильності до кожного з батьків. Однак слід з*ясувати  причини такої прихильності.

Якщо вона пояснюється застосуванням непедагогічних заходів виховання, налаштуванням проти одного з батьків, штучним підривом його авторитету, підкупом дитини чи то іграшками, чи то солодощами,  ця прихильність визнається штучною.

У таких випадках може виникнути потреба у проведенні судово-психологічної експертизи.

    Розглянемо РІШЕННЯ СУДУ, щодо спору між батьками про визначення місця проживання малолітньої дитини .

Між К. О. та К. В. виник спір щодо місця проживання 4 — річної дочки. Мати К. О. вважала, що дитина має проживати з нею. Батько наполягав на тому, щоби передати дитину йому: він проживає разом з батьками, які люблять внучку і постійно спілкувалися з нею, крім того його друга дружина погоджується також допомагати йому у вихованні дитини. К. О.

має ще старшу дочку від першого шлюбу і вважає, що сестри мають жити разом. К. О. зазначила також, що дочка була одного разу свідком насильства з боку батька, боїться залишатися з ним.

Позивачка обґрунтовувала свої вимоги, керуючись принципом 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959р, у якому зазначено, що дитина може бути розлучена з матір  лише за виняткових умов.

    До участі у справі було залучено спеціаліста — психолога. При обстеженні ним дитини, зокрема за методикою «Малюнок сім «і» їй було запропоновано намалювати членів сім «і. І вона зобразила їх у такій послідовності: бабуся, мама, вона сама, дід, сестра.

Психолог звернув, зокрема, увагу на те, що дитина біля себе поставила маму, тобто саме до неї відчуває найбільшу емоційну близькість. Ні батька, ні його батьків, ні його другої дружини на її дитячому малюнку не було.

Психолог не рекомендувала суду змінювати місце проживання дитини.

    Суд визначив місце проживання дитини за місцем проживання матері, взявши до уваги пріоритетну потребу дівчинки у проживанні з матір'ю і, вслід за К. О., послався на Декларацію прав дитини.

   І ще один важливий момент під час вирішення справи -суд повинен ураховувати і стан здоров*я дитини, батьків, їх відношення до спиртних напоїв чи наркотиків.

Адже моральними якостями одного або обох з батьків,які можуть вплинути на негативне рішення суду, є зловживання спиртними напоями, заняття забороненими видами діяльності (проституцією, звідництвом, жебрацтвом тощо), притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, нехтування своїми батьківськими обов'язками, вчинення щодо дитини дій, які можуть бути підставою для позбавлення особи батьківських прав тощо. У таких випадках, не може передати дитину батьку або матері. Також, суд повинен ретельно перевірити , з якою метою позивач домагається передати йому дитину на виховання, чи це не пов*язано з меркантильними намірами: бажання одержувати аліменти, пільги, державну допомогу чи ,скажемо, житлову площу.

   Отже, спір між батьками про визначення місця проживання дитини відноситься до найскладніших за підготовкою до розгляду та процедурою слухання. Судовий розгляд має бути направлений на встановлення у кого з батьків дитина одержить краще виховання, утримання,хто буде краще про неї турбуватися, тобто суд повинен виходити, ПЕРШ ЗА ВСЕ, з інтересів дитини.

Всього коментарів:
Спір між матірью та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.[ Реєстрація | Вхід ]

Визначаємо місце проживання дітей відповідно до останніх судових тенденцій — Вища школа адвокатури НААУ

Новини

Спір між матірью та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини

  • Для Центру сімейного права ВША НААУ підготувала: Назаренко Мар’яна, адвокат, засновник Адвокатського бюро “Назаренко Мар`яни”
  • Основні аспекти
  • Розглядаючи питання про визначення місця проживання дитини, варто пам’ятати про те, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розмірковуючи про розірвання шлюбу, батько чи мати не наважуються розірвати стосунки, вважаючи, що неможливо буде в подальшому вирішити питання про місце проживання дитини.

Але в даному випадку потрібно пам’ятати про те, що чинним законодавством визначено, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Важливим аспектом є той факт, що виключно до десяти років місце проживання дитини визначається за згодою батьків. Водночас, якщо дитина досягла десяти років, то її місце проживання визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Куди звертатися у разі якщо виник спір щодо визначення місця проживання дитини та що враховується органом при вирішенні такого спору?

Якщо домовитися не вийшло, батько і мати не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Варто пам’ятати, що розгляд питання щодо вирішення місця проживання дитини органом опіки та піклування не виключає вирішення цього ж питання судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Також, необхідно з`ясовувати, з ким із батьків дитина бажає проживати. При цьому, враховується, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, їхній вік, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання.

Читайте также:  Батько вкрав дитину у матері: як повернути її в Україну

Важливо пам’ятати, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини. Найкращі інтереси дитини – регулюючий фактор у даній категорії справ.

  1. Дитину «неможливо» розлучити з матір’ю
  2. Наразі судова практика наголошує на тому, що не є основним фактором визначення місце проживання дитини з матір`ю те, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а також те, що підтримка з боку матері має першочергове значення, з огляду оцінки саме найкращих інтересів дитини.
  3. При розгляді справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед виходять з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуються балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
  4. Таким чином, суд може визначити місце проживання дитини разом з батьком, якщо встановить, що для забезпечення інтересів дитини саме визначення місця проживання дитини разом із батьком відповідатиме її інтересам.

Отже, суд має встановити, чи наявні обставити, за яких малолітня дитина може бути розлучена з матір`ю. При цьому, взяти до уваги, що першочергове врахування інтересів дитини переважає над інтересами батьків.

Права батька після розлучення

  • Спір між матірью та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини
  • Версія на російській мові
  • Права батька дитини після розлучення фактично ніяк не звужуються і залишаються в тому ж обсязі, що і були в шлюбі.
  • Статтею 141 Сімейного кодексу України визначено, що мати i батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Але в дійсності має місце своєрідне обмеження цих прав, що виражаєтсья у рішенні подружжя чи суду щодо визначення місця проживання дитини з одним з подружжя. Якщо батько погодився на проживання дитини з матір’ю, то очевидно й погодився обмежити себе у постійному спілкуванні з дитиною.

При цьому батько має право на побачення і спілкування з дитиною (ст.ст. 153, 157 СК України). А мати дитини не має права перешкоджати батькові, який проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні.

Мирним шляхом питання про проживання та виховання дитини після розлучення вирішити можливо шляхом мирних переговорів та досягнення домовленостей.

На підтвердження даних домовленостей можна укласти нотаріально завірений договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини, в якому батьки можуть визначити не тільки участь у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо (тобто встановити графік зустрічей з дитиною), але і встановити місце проживання дитини та порядок її утримання.

Якщо все ж таки після розірвання шлюбу виникає спір з приводу місця проживання дитини необхідно пам’ятати наступне.

Сімейним кодексом України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла 10 років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла 14 років, визначається нею самою. (Ст. 160 Сімейного кодексу України).

  1. Спір між батьками щодо місця проживання дитини може вирішуватися або органом опіки та піклування або судом.
  2. Під час вирішення спору будуть братись  до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.
  3. При цьому орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Спори про визначення місця проживання малолітньої дитини можуть розглядатись неодноразово, оскільки умови виховання дитини можуть змінюватись в залежності від різних обставин (стан здоров’я батька (матері) і дитини, можливості догляду за дитиною, поява вітчима (мачухи) і т. д.). Суд не може відмовити у відкритті провадження з тієї причини, що такий спір вже був предметом розгляду судом.

Однак, найчастіше дитина залишається проживати з матір’ю, і досить часто буває так, що вона усіляко чинить перешкоди у вільному спілкуванню дитини з її рідним батьком, не дає можливості брати учать у вихованні дитини, бачитися з нею, або навіть не надає інформації щодо навчання, медичного обстеження, проводження дозвілля їх спільної дитини.

Законом встановлено механізм захисту одного з батьків від такого перешкоджання з боку іншого.

По-перше, статтею 158 Сімейного кодексу України закріплено право того з батьків, хто проживає окремо, звертатися із заявою до органу опіки та піклування з метою визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею. Проаналізувавши умови життя батьків, їхнє ставлення до дитини, інших обставин, орган опіки i піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею батька.

Однак, хочу звернути Вашу увагу, що хоча в Сімейному кодексі України і закріплено положення про обов’язковість виконання рішень органів опіки та піклування, проте а ні органи Державної виконавчої служби України, а ні правоохоронні органи не мають права примусити виконувати дане рішення того з батьків, з ким проживає дитина. Дане рішення не має такої ж юридичної сили як і рішення суду.

  • По-друге, якщо все ж таки  право на спілкування з дитиною і надалі порушується батько має право звернутися до суду.
  • Суд за результатами розгляду справи визначить способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.
  • Якщо ж, не зважаючи на рішення суду, яким встановлено певний графік спілкування батька з дитиною, відбувається подальше перешкоджання дотриманню встановленого порядку та графіку спілкування з дитиною, то варто звернутись до органів державної виконавчої служби з метою примусового виконання рішення суду.

Якщо і державні виконавці не зможуть допомогти в даній ситуації доцільно звернутись до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення до відповідальності за умисне невиконання рішення суду відповідно до ст. 382 Кримінального кодексу України.

Зрештою, маючи всі необхідні докази того, що має місце ухилення матері від виконання відповідного рішення суду та продовжується незаконне обмеження у спілкуванні дитини з батьком, батько має право подати позов до суду про встановлення місця проживання дитини з ним відповідно до ст. 159 Сімейного кодексу України: «у разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину на проживання з ним».

Крім цього, особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов’язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Потрібна допомога адвоката? Не затягуйте з вирішенням проблеми – записуйтесь на консультацію за тел. 096-203-18-51. Інформація про вартість консультації та інших послуг

Читайте більше про шлюборозлучний процес та права батьків тут.

Місце проживання дитини

Стаття 160. Право батьків на визначення місця проживання дитини

  1.  Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

  2.  Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

  3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

  • Стаття 161. Спір між матір’ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини
  1.  Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

  1. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.
  1.  Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

  2.  Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

  • Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.
  • Стаття 162. Правові наслідки протиправної поведінки одного з батьків або іншої особи при визначенні місця проживання малолітньої дитини
  1.  Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

  1. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров’я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
  1.  Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов’язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.

  • Стаття 163. Право батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб
  1.  Батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними.

  2.  Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь- якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.

  3.  Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.

Читайте также:  Зразок заяви, скарги: адміністративні справи

Сімейний кодекс України

Інтереси виховання дітей більш повно здійснюються при їх спільному проживанні з батьками. У тих випадках, коли батьки внаслідок розірвання шлюбу або з інших причин не проживають спільно, виникає питання: з ким із них повинна проживати дитина?

Згідно зі ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається зі згоди батьків, а по досягненні дитиною 10 років — зі спільної згоди батьків та самої дитини. По досягненні дитиною 14 років, коли батьки проживають окремо, місце проживання визначається дитиною.

Коли батьки розірвали шлюб або, не розриваючи шлюбу, за якимись причинами проживають окремо, питання визначення місця проживання дитини при відсутності домовленості між батьками (усної або письмової) вирішується органом опіки та піклування або судом.

Це дуже складна категорія судових справ: адже від правильного вирішення такої справи залежить не тільки задоволення справедливих вимог кожної із сторін, від цього залежить доля дитини. Вирішуючи такі спори, суд в першу чергу керується інтересами самої дитини.

При цьому суд враховує, хто з батьків піклується про дитину; бере до уваги прихильність дитини до кожного із батьків, а якщо в родині є ще діти — то їхню прихильність один до одного.

Береться в рахунок вік дитини, стан її здоров’я та індивідуальні якості; ставлення батьків до виконання своїх обов’язків; додержання інтересів дитини; самостійний дохід того з батьків, з ким буде проживати дитина; наявність упорядженого жилого приміщення; можливість створення умов належного виховання та розвитку; стосунки батьків; матеріальне становище кожного з них; сімейний стан тощо. Якщо суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання, на вимогу баби, діда або інших родичів дитина може бути передана комусь із них.

Оцінюються також особисті якості і спосіб життя кожного з батьків. Абсолютно ясно, що не можна, наприклад, довірити дитину батькові- алкоголікові, наркоманові або матері, що веде аморальний спосіб життя.

Якщо з’ясовується, що мати і батько рівною мірою мають необхідні якості вихователя, суд звертає увагу на інше: чи мають вони реальну можливість займатися дитиною, створити їй необхідні умови для виховання й розвитку.

Тут суд враховує рід діяльності кожного з батьків, режим їхньої роботи, наявність у родині матері (батька) осіб, здатних надати допомогу в догляді за дитиною (бабусь, дідусів, інших родичів), матеріальне становище батьків тощо.

Але кращі побутові умови, більше високий рівень матеріальної забезпеченості одного з батьків самі по собі ніколи не кладуться судом в основу рішення про визначення місця проживання дитини.

При вирішенні судом питання про визначення місця проживання дитини не приймається до уваги, хто з батьків був ініціатором розлучення або винуватцем розладу в сім’ї або її розпаді.

Бажання самої дитини проживати з тим або іншим із батьків враховується, але не має для суду вирішального значення.

Суд з’ясовує думку дитини, якщо вона по своєму віку, стану здоров’я, розвитку може її усвідомлено висловити.

Для того щоб не травмувати дитину, розмова з нею проводиться, як правило, у позасудовій обстановці, у присутності педагога й у відсутності осіб, які могли б зробити на дитину психологічний тиск.

Допомогу суду у вирішенні складних, часом досить конфліктних ситуацій про визначення місця проживання дитини здійснюють органи опіки та піклування. Вони проводять необхідні обстеження й представляють у суд свій професійний висновок по суті суперечки між батьками.

їхня участь у судовому процесі законом визнається обов’язковою. Висновок органів опіки та піклування не має для суду обов’язкового значення. Однак суд не може не надати такому висновку ніякого значення.

Якщо суд прийде до іншого висновку, він у своєму рішенні повинен обґрунтувати, чому думка органа опіки та піклування ним у цьому випадку відкидається.

Визначення місця проживання дитини з одним із батьків не відбивається на батьківських правах іншого із батьків.

Право батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб закріплене ст. 163 СК України. Наявність у батьків абсолютного суб’єктивного права на визначення місця проживання дітей, які не досягли 14 років, забезпечує їм можливість вимагати повернення малолітньої дитини від будь-якої іншої особи, яка утримує її у себе не на підставі закону або рішення суду.

Разом із тим при вирішенні конкретного спору, суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам. Таким чином, суд при вирішенні спору виходить із необхідності найбільш повного забезпечення інтересів дитини, а не формального задоволення права батьків на її виховання.

  1. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов’язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.
  2. Батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними, а також право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.
  3. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і передачі її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.
  4. Юридичний порадник Сімейне право. Зміст
  5. Справи про передачу дітей на виховання від одного з батьків до іншого
  6. Зразок позовної заяви про визначення місця проживання малолітньої дитини
  7. Исковое заявление об определении места жительства ребенка

Практика вирішення спорів щодо сплати аліментів на дитину, визначення місця проживання дитини

Зазвичай батьки добровільно та за власною ініціативою піклуються про своїх дітей, намагаються дати їм усе найкраще, адже недостатньо лише народити дитину, надважливими є виховання, турбота і матеріальна підтримка від обох батьків. Недарма народна мудрість каже: батько не той, що породив, а той, що спорядив; не та мати, що родила, а та, що зростила.

Але такі стосунки  бувають не в усіх родинах. Іноді дорослі розлучаються і не можуть знайти спільної мови щодо місця проживання їх дитини, її матеріального утримання.  

Законодавством, в тому числі Сімейним кодексом України, передбачено порядок вирішення спорів щодо проживання дитини та сплати аліментів на дитину.

Детальніше розповіла заступниця директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Херсонській області Олена Іпатенко для видання ЮРИСТ&ЗАКОН.

Практика вирішення спорів щодо визначення місця проживання дитини

Відповідно до статті 160 Сімейного кодексу України (далі – СК України) місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чоирнадцяти років, визначається нею самою.

Читайте также:  Заява про усиновлення дитини

Неподинокими є випадки, коли батьки припиняють спільне проживання і між ними немає домовленості щодо того, з ким проживатиме дитина. У такому разі згідно з чинним законодавством, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Варто знати, що звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду. У разі ж звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

Водночас законодавець встановлює обмеження передачі дітей для проживання батькам: орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо ж дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

Вирішення спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини через орган опіки та піклування.

Відповідно до пункту 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.

2008 №866 (далі – Порядок) для розв’язання спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини один із батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини наступні документи:

  • заяву;
  • копію паспорта;
  • довідку з місця реєстрації (проживання);
  • копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності);
  • копію свідоцтва про народження дитини;
  • довідку з місця навчання, виховання дитини;
  • довідку про сплату аліментів (у разі наявності).
  • Під час розв’язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання (перебування) дитини служба у справах дітей повинна керуватися найкращими інтересами дитини з урахуванням рівних прав та обов’язків матері та батька щодо дитини.
  • Працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання за встановленою формою, а також звертається до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи для забезпечення проведення оцінки потреб сім’ї з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов’язки з виховання дитини та догляду за нею.
  • Під час розгяду питання про визначення місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров’я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини.
  • Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.
  • Рішення органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з одним з батьків  є обов’язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду.

Розгляд судами спорів про визначення місця проживання дитини.

Звернення до суду відбувається шляхом подачі позовної заяви з необхідними документами позивачем (тим з батьків, хто звертається до суду з позовною заявою і бажає, щоб з ним залишилася проживати дитина) до відповідача (тобто іншого з батьків). Позови про визначення місця проживання дитини пред’являються в порядку цивільного судовичнства до суду першої інстранції за зареєстрованим місцем проживання чи місцем перебування відповідача.

Аналіз практики Верховного Суду у справах щодо визначення місця проживання дитини дає можливість дійти висновку, що під час розгляду вказаної категорії справ суд, серед іншого, звертає увагу на наступні аспекти.

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини.

Як вирішити спір батьків, щодо визначення місця проживання дитини?

Тож, юристи Машівського бюро правової допомоги надають роз’яснення з цього приводу.

Сімейним кодексом України передбачено право батьків, як в шлюбі, так і після його розірвання, визначати з ким із них проживатиме дитина. Важливо зазначити, що дитині також надається право обирати з ким з батьків вона бажає проживати. Це право надається по досягненні нею чотирнадцяти років.

Проте, якщо до досягнення дитиною десяти років її думку не враховують, то при досягненні нею даного віку, батьки за спільною згодою визначають її місце проживання з обов’язковим урахуванням думки дитини.

Саме в даному віці, на думку законодавця, дитина вже усвідомлює свою прив’язаність до одного з батьків, та може самостійно визначитися зі своїми бажаннями.

Відповідно до ст.161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Крім того, важливим є те, що ст. 19 Сімейного кодексу України встановлює обов’язок участі органу опіки та піклування при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини. Відтак, при розгляді даного питання в суді, орган опіки та піклування буде залучений, висловить свою позицію та надасть відповідні висновки, на які, крім іншого, теж буде спиратися суд при прийнятті рішення.

При вирішенні спору суд виходить з принципу рівності прав і обов’язків обох батьків (ст. 141 Сімейного кодексу України), надаючи перевагу тому з них, хто може забезпечити найбільш сприятливі умови виховання дитини.

Стаття 161 Сімейного кодексу України дає приблизний перелік обставин, які слід враховувати суду. Зокрема, до уваги беруться ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тому, з метою позитивного вирішення даного спору, в суді необхідно доводити наступні обставини:

Обставини Докази
Відповідальне ставлення до своїх батьківських обов’язків Доказами на підтвердження відповідального ставлення до своїх обов’язків в першу чергу можуть виступати характеристики з місця проживання, характеристики з місця навчання дитини, з лікарні, де буде зазначено, що той з батьків, хто бажає, щоб дитина проживала з ним, піклується про дитину, цікавиться успіхами дитини в навчанні, відвідує батьківські збори, піклується про стан здоров’я дитини, а також документи, які підтверджують відсутність/наявність заборгованості по виплаті аліментів.
Стан здоров’я батьків і дитини З метою підтвердження того чи іншого стану здоров’я як дитини так і батьків, суду можуть надаватися медичні довідки, висновки лікарів, результати аналізів, історії хвороби та рекомендації лікарів щодо лікування в Україні чи за кордоном.
Матеріальне становище батьків Доказами на підтвердження матеріального становища можуть виступити довідки про доходи, довідки про надання утримання від родичів і т.д.
Можливість забезпечення належних житлових умов Органи опіки та піклування в обов’язковому порядку проводять обстеження побутових умов проживання та можливості проживання дитини за місцем проживання матері та батька, за результатами яких складають відповідні акти, що долучаються до матеріалів справи.
Інші обставини До них можна віднести будь-які обставини, зокрема: шкідливі звички, графіки роботи, професія тощо.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Ссылка на основную публикацию