Способи та порядок поділу майна, що є обьєктом права спільної сумісної власності подружжя

Об’єктом спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за   винятком виключеного з цивільного обороту.

  • Так, спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно — будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов’язальними правовідносинами, тощо.
  • До спільної сумісної власності належить заробітна плата, пенсія, стипендія, інші   до­ходи, одержані одним із подружжя.
  • Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права  спі­льної сумісної власності подружжя.

Законодавець відносить до спільної сумісної власності подружжя речі для профе­сійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо),  при­дбані за час шлюбу для одного з подружжя.

У той же час, в разі поділу спільного майна, речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, кому вони   не­обхідні для здійснення професійної діяльності, а інший отримує рівноцінну річ або грошову компенсацію.

Об’єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із по­дружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земель­на ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель дер­жавної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Не може бути об’єктом спільної сумісної власності подружжя майно, виключене з цивільного обороту. Так, наприклад, Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1992р. «Про право власності на окремі види майна» визначає, що видів майна, що не може перебувати у власності громадян:

  • Зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, зазначеної в додатку №2, і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбаваються громадськими об’єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна і бойова техніка, ракетно-космічні комплекси.
  • Вибухові речовини й засоби вибуху. Всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва.
  • Бойові отруйні речовини.
  • Наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря).
  • Протиградові установки.
  • Державні еталони одиниць фізичних величин.
  • Спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації.
  • Електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених  речовинами сльозоточивої та дратівної дії.

Тищенко Р.П.

Видача свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя

23-04-2014

Видача свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного із подружжя належить до нотаріальних проваджень, які вчиняються доволі рідко. З цієї причини хочу довести до широкого кола населення основні моменти видачі таких свідоцтв у нотаріальній практиці.

Це здійснюється з метою правильного визначення складу спадкової маси і застереження можливих спорів із спадкоємцями померлого.

Видача свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя регламентується нормами статей 34, 71 Закону України «Про нотаріат», глави 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства Юстиції України від 22.02.2012 №296/5.

Почнемо з визначення поняття спільної сумісної власності подружжя, підстав її набуття, визначення об’єктів спільної сумісності власності.

Поняття спільної сумісної власності подружжя визначено статтею 60 Сімейного кодексу України. Згідно цієї статті майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

До таких повноважних причин закон відносить навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хворобу одного з подружжя тощо. Це загальна норма закону. Проте, подружжя може самостійно вирішувати питання щодо необхідності отримання кожним з них заробітку або доходу за час шлюбу.

Якщо між подружжям виникає спору щодо цього питання, то той з подружжям, хто не мав заробітку (доходу), може набувати рівні права на майно, навіть, при відсутності передбачених в законі поважних причин.

Якщо між подружжям виникає спір і один з них наполягає на тому, що другий з подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, то суд при вирішенні спору про поділ майна може відступити від засад рівності часток подружжя в праві на майно. Вважається, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності подружжя. Якщо майно було набуте за час шлюбу,передбачається, що воно є спільним. Протилежне, тобто неналежність майна до роздільного майна подружжя, потребує доведення. Нерідко при поділі майна один з подружжя стверджує, що певна річ була набута до шлюбу або за час шлюбу на власні кошти цієї особи.

Такі факти потребують доведення в суді. Якщо докази відсутні або їх недостатньо, майно, набуте за час шлюбу, вважатиметься спільним майном подружжя. Подружжя може за своєю згодою, зокрема у шлюбному договорі, встановити режим роздільності майна, набутого за час шлюбу. У такому разі презумпція спільності майна буде спростована за згодою сторін.

Цивільний кодекс України передбачає додержавну реєстрацію прав на нерухомість (Стаття 182 Цивільного кодексу України). При цьому треба підкреслити наступне.

Факт реєстрації майна, набутого за час шлюбу, на ім’я лише одного з подружжя, не впливає на його правовий режим ( режим спільності майна). Наприклад, за час шлюбу один з подружжя за згодою другого з подружжя уклав договір купівлі – продажу квартири ( стаття 65 Сімейного кодексу України).

Нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна є підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення речових прав на нерухоме майно у покупця ( стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»).

Однак реєстрація права власності на квартиру, яка була зроблена на підставі договору купівлі-продажу квартири, учасником якого був лише один з подружжя, не свідчить про неналежність квартири до його (покупця) роздільного майна.

Читайте также:  How much is a divorce in ukraine

Якщо квартира була набута за час шлюбу, то, незважаючи на факт її реєстрації на ім’я лише одного з подружжя, це майно вважається спільним майном подружжя, якщо інше не буде визначено за згодою подружжя або у разі спору не доведено в суді.

У разі смерті одного із подружжя чинним законодавством передбачена можливість видачі нотаріусом за місцем відкриття спадщини іншому із подружжя свідоцтва про право власності на частку в їх спільному майні, за наявності належним способом вираженого волевиявлення другого із подружжя ( подача відповідної заяви). Повноваження з видачі таких свідоцтв входить в компетенції нотаріуса, в проваджені якого знаходиться спадкова справа. Основними підставами для видачі свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя є:

  • · Смерть одного із подружжя.
  • · Знаходження осіб на момент смерті одного з них у зареєстрованому шлюбі.
  • · Наявності на момент відкриття спадщини майна, придбаного під час перебування у шлюбі, щодо якого при цьому не був змінений режим спільної сумісної власності.

При вирішенні цього питання слід виходити з презумпції рівності часток подружжя, за умови не визначення іншого правочином, укладеним між подружжям (стаття 70 Сімейного кодексу України).

Міністерством Юстиції України вказується на необхідність роз’яснення нотаріусом особі її права на подання заяви про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя. Про видачу такого свідоцтва нотаріус повідомляє спадкоємців, які прийняли спадщину.

Спадкоємці, які з’явилися до нотаріуса, особисто подають заяву про те, що їм доведено до відома про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя і, у разі їх незгоди, роз’яснює порядок звернення до суду. Відсутнім спадкоємцям надсилається повідомлення поштою.

Якщо спадкоємців є особи, над якими встановлено опіку чи піклування, свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя видається за наявності дозволу органу опіки і піклування.

Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна, а інша половина спільного майна розподіляється між іншими спадкоємцями, у тому числі на того з подружжя, який є живим, з подальшим повідомленням нотаріусом про це спадкоємців померлого, які прийняли спадщину.

У повідомленні, що надсилається спадкоємцям померлого, які прийняли спадщину, зазначається склад спільного майна подружжя, що є живим, просить видати свідоцтво про право власності, а також роз’яснення право звернення до суду у випадку оспорювання спадкоємцями майнових вимог того з подружжя, що залишився живим.

Отже, свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі письмової заяви другого з подружжя. При видачі свідоцтва нотаріусу подається документ, який посвідчує шлюбні відносини, в порядку, встановленому чинним законодавством, та свідоцтво про смерть одного з подружжя.

Якщо до складу майна, на частку якого видається свідоцтво, входить майно, що підлягає реєстрації, нотаріусу подаються документи, які підтверджують право власності подружжя на таке майно.

За наявності заборони відчуження житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна свідоцтва видається у разі згоди на те кредитора, викладеної у письмовій формі.

Якщо ж на вищевказане майно накладено арешт судовими чи слідчими органами, видача свідоцтва відкладається до зняття арешту.

При цьому слід зазначити, що з точки зору правової природи виділення частки в спільному майні подружжя, який пережив іншого, має розглядатися як його право, а не обов’язок.

Право подружжя на спільне майно: практика ВС | ЮРЛІГА

Майно ФОП як об'єктом спільної сумісної власності подружжя і предмет поділу між кожним з подружжя.

Згідно зі статтею 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

ФОП, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Отже, майно ФОП, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів. Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна.

  • Таким чином, системний аналіз вищезазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно ФОП може бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.
  • Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 611/522/15-ц (провадження 61-589ск17).
  • Читайте також: Ремонтні роботи не є окремим об'єктом при поділі майна подружжя: ВС
  • Борги подружжя у разі поділу майна.

Згідно зі статтею 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16, при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. Внаслідок укладення кредитного договору у подружжя виникає зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.

  1. Встановивши, що позивачем у період перебування у шлюбі з відповідачем укладено кредитний договір для придбання квартири, право власності на частину якої визнано за відповідачем, та після розірвання шлюбу ним погашено вказаний кредит, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для поділу боргового зобов'язання порівну між колишнім подружжям.
  2. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 490/6024/16-ц (провадження 61-22579ск18).
  3. Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу.
  4. Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Читайте также:  Аліменти в україні

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу.

Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

  • Аналогічний по суті висновок зроблено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 654/1528/17.
  • Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження 61-156ск17).
  • Згідно правової позиції Верховного суду, викладеної у постанові 27 березня 2019 року у справі № 643/6453/15-ц (провадження 61-28370ск18) правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
  • Позиція та висновки Верховного Суду

Статтею 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Наведене узгоджуються з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) у яких Верховний Суд відійшов від правових висновків, викладених у постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16, у яких Верховний Суд України дійшов висновку про те, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа — контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у наведених вище справах, Велика Палата Верховного Суду вказала, що він суперечить принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток, та вважала, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов'язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи — контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

  1. Згода подружжя на вчинення іншим з подружжя правочину є за своєю правовою природою окремим одностороннім правочином, що має бути укладений письмово.
  2. Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
  3. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
  4. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
  5. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
  6. Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
  7. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.
  8. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Читайте также:  Особи, які мають переважне перед іншими право на усиновлення дитиниОблік осіб, які бажають усиновити дитину

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

  • Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:
  • 1) час набуття майна;
  • 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
  • Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
  • У зв`язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
  • Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
  • Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/19610/15-ц (провадження 61-35779ск18).
  • Перебіг строку позовної давності щодо вимог про поділ майна подружжя.

Вирішуючи питання перебігу позовної давності за вимогами про поділ спільного майна подружжя, суди мають врахувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

  1. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов правильного висновку про те, що трирічний строк позовної давності для вимог про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, застосовується, коли ці вимоги заявлені після розірвання шлюбу, і обчислюється починаючи з дня, коли один із подружжя дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на це майно після розірвання шлюбу.
  2. Отже, позивач пропустила строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, оскільки вона ще у 2013 році зверталася до суду із позовом про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, який ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 29 березня 2013 року за її заявою залишено без розгляду.
  3. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 619/894/16-ц (провадження № 61-5386св18).
  4. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 390/1740/18 (провадження 61-11410ск19).
  5. Адвокат Gracers Law Firm Людмила Куса
  6. Читайте також:
  7. Кредитні борги під час розлучення: хто має виплачувати
  8. Процедура розлучення з іноземцем в Україні
  9. Поділ майна подружжя: ВС вказав на важливі аспекти

Спрогнозуйте результат рішення суду з Verdictum PRO. ЛІГА:ЗАКОН презентує першу систему аналізу судових рішень із передбаченням вірогідності перемоги в суді за допомогою штучного інтелекту.

Функціонал прогнозування на підставі аналізу тексту позовної заяви створено для попередньої оцінки ризиків та економії часу адвоката протягом підготовки до судових засідань.

Детальніше за посиланням.

Аналізуйте судові рішення для підготовки виграшної позиції в суді за допомогою комплексного рішення LIGA360:АДВОКАТ.

Отримайте доступ до усієї необхідної нормативно-правової, консультаційної інформації, використовуйте алгоритми дій у різноманітних ситуаціях.

А найголовніше: спробуйте Verdictum PRO — інноваційну систему для оцінки ймовірності перемоги у суді за допомогою штучного інтелекту. Усе це та навіть більше за знижкою 30% у жовтні. Замовляйте вже зараз.

Ссылка на основную публикацию