Способи виконання батьками обовьязку утримувати дитину

Відповідальність батьків за неналежне виконання батьківських обов’язків

Батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття
Батьківські права та обов’язки визнаються за особами, відносно яких наявні безспірні відомості, що вони є батьком або матір’ю даних дітей. Слід зауважити, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини. Батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття(ст. 180 СКУ). Способи такого утримання визначаються батьками за домовленістю між собою. За рішенням суду можуть присуджуватися аліменти.

У визначених законом випадках батьки зобов’язані утримувати також повнолітніх дітей. Йдеться про непрацездатних дітей та дітей, які продовжують навчання (до досягнення ними двадцяти трьох років). Це утримання можливе за умови, що батьки можуть надавати матеріальну допомогу.

Способи виконання батьками обовьязку утримувати дитину
  Законодавчо встановлений принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей, і жоден із них не має будь-яких переваг. Питання щодо виховання дитини вирішується батьками спільно. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини.

Обов’язки неповнолітніх батьків Неповнолітні батьки мають такі ж права та обов’язки щодо дитини, як і повнолітні батьки, і можуть їх здійснювати самостійно.

Відповідальність батьків За невиконання або неналежне виконання обов’язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності.• Адміністративна відповідальність
 
Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, – тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 184 КУпАП). Доведення неповнолітнього до стану сп’яніння його батьками, особами, які їх замінюють, або іншими особами, – тягне за собою накладення штрафу від шести до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян громадян (стаття 180 КУпАП).• Кримінальна відповідальність
 
Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, – карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк (стаття 166 ККУ). Використання батьками або особами, які їх замінюють, малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (систематичного випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб), – карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк (ч.1. ст. 150-1 ККУ). Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні, – карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від вісімдесяти до ста двадцяти годин або виправними роботами на строк до одного року, або обмеженням волі на строк до двох років (ч.1. ст. 164 ККУ). Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми, – карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років (ч.1. ст. 304 ККУ).• Сімейно – правова відповідальність Батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо буде встановлено, що вони ухиляються від виконання батьківських обов’язків по вихованню дітей,не забрали дитину з пологового будинку, жорстоко поводяться з дітьми, є хронічними алкоголіками чи наркоманами, вдаються до експлуатації дитини, примушують до жебракування та бродяжництва (ст. 164 СКУ). Злісне ухилення батьків від виконання обов’язків щодо здобуття їх неповнолітніми дітьми повної загальної середньої освіти також може бути підставою для позбавлення батьківських прав (ст. 47 Закону України «Про загальну середню освіту»). Чи несуть батьки відповідальність за вчинки своїх дітей?(статті 1178 – 1183 Цивільного кодексу України).
Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, – якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою. Батьки зобов’язані відшкодувати шкоду, завдану дитиною, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав, протягом трьох років після позбавлення їх батьківських прав, якщо вони не доведуть, що ця шкода не є наслідком невиконання ними своїх батьківських обов’язків. У разі відсутності у неповнолітньої особи (з 14 до 18 років) майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

У разі вчинення адміністративного правопорушення особою віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, якщо у неї відсутній самостійний заробіток, штраф стягується з батьків або осіб, які їх замінюють (ч. 2 ст. 307 КУпАП)

Схожі матеріали: Категорія: Правова допомога

Стаття 168. Побачення з дитиною матері, батька, які

Стаття 168. Побачення з дитиною матері, батька, які

  • позбавлені батьківських прав
  • звернення до суду із заявою про надання їм права на побачення з
  • дитиною.
    Суд може дозволити разові, періодичні побачення з дитиною,
  • якщо це не завдасть шкоди її життю, здоров'ю та моральному

1. Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на

вихованню, за умови присутності іншої особи.
Стаття 169.

Поновлення батьківських прав
1. Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на

звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

2. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була

усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним

судом.
3. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо на час

  1. розгляду справи судом дитина досягла повноліття.
  2. позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для
  3. позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до
  4. інтересів дитини.
  5. одного з батьків суд бере до уваги думку другого з батьків, інших

4. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи,

5. При вирішенні справи про поновлення батьківських прав

осіб, з ким проживає дитина.
6. Рішення суду про поновлення батьківських прав після

  • набрання ним законної сили суд надсилає органу державної
  • реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження
  • дитини. ( Статтю 169 доповнено частиною згідно із Законом

N 2710-IV ( 2710-15 ) від 23.06.2005 )
7. У разі відмови в позові про поновлення батьківських прав

  1. повторне звернення із позовом про поновлення батьківських прав
  2. можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності
  3. рішенням суду про таку відмову.

Стаття 170. Відібрання дитини від батьків без позбавлення їх

  • батьківських прав
  • батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у
  • випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164
  • цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у
  • них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.
    У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі,
  • дідові, іншим родичам — за їх бажанням або органові опіки та

1. Суд може постановити рішення про відібрання дитини від

піклування.
2. У виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя

  1. або здоров'я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають
  2. право постановити рішення про негайне відібрання дитини від
  3. батьків.
    У цьому разі орган опіки та піклування зобов'язаний негайно
  4. повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення
  5. рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи
  6. одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від
  7. матері, батька без позбавлення їх батьківських прав.
  8. 3. Якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному
  9. вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може

З таким позовом до суду має право звернутися прокурор.

постановити рішення про повернення їм дитини.
4. При задоволенні позову про відібрання дитини від матері,

батька без позбавлення їх батьківських прав суд вирішує питання

про стягнення з них аліментів на дитину.
5. Положення частин першої — третьої цієї статті

застосовуються до відібрання дитини від інших осіб, з якими вона

проживає.
Стаття 171. Врахування думки дитини при вирішенні питань, що

  • стосуються її життя
  • іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються

1. Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками,

її особисто, а також питань сім'ї.
2. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана

  1. при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її
  2. виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про
  3. позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а

також спору щодо управління її майном.
3. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини,

якщо цього вимагають її інтереси.

Стаття 172. Обов'язок дитини, повнолітніх дочки та сина

  • піклуватися про батьків
  • батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.
  • прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні

1. Дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про
2. Повнолітні дочка, син мають право звернутися за захистом

представники, без спеціальних на те повноважень.
3. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх

  1. непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням
  2. суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов'язаних із наданням
  3. такого піклування.

Глава 14
ПРАВА БАТЬКІВ І ДІТЕЙ НА МАЙНО
Стаття 173. Роздільність майна батьків і дітей
1. Батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть

  • бути самостійними власниками майна.
  • неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм
  • майна вважається, що воно є власністю батьків, якщо інше не
  • встановлено судом.
  • { Частина друга статті 173 із змінами, внесеними згідно із Законом

2. При вирішенні спору між батьками та малолітніми,

N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }

Стаття 174. Право власності дитини на майно, призначене для

  1. її розвитку, навчання та виховання
  2. розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого
  3. вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання
  4. тощо), є власністю дитини.

1. Майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення

Стаття 175. Право спільної сумісної власності батьків і

дітей

1. Майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної

праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної

власності.
Стаття 176. Права батьків та дітей щодо користування майном
1. Батьки зобов'язані передати у користування дитини майно,

яке має забезпечити її виховання та розвиток.

2. Права батьків та дітей на користування житлом, яке є

власністю когось із них, встановлюються законом.

Стаття 177. Управління майном дитини
1. Батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без

  • спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про
  • збереження та використання майна дитини в її інтересах.
    Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби
  • та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи
  • такі потреби та інтереси.
  • ( Частина перша статті 177 в редакції Закону N 2620-IV ( 2620-15 )

від 02.06.2005 )
2. Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу

  1. органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових
  2. прав:
    укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню
  3. та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу
  4. або обміну житлового будинку, квартири;
    видавати письмові зобов'язання від імені дитини;
  5. відмовлятися від майнових прав дитини.
  6. ( Статтю 177 доповнено частиною згідно із Законом N 2620-IV

( 2620-15 ) від 02.06.2005 )
3. Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою

  • дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, лише
  • з дозволу органу опіки та піклування.
  • ( Статтю 177 доповнено частиною згідно із Законом N 2620-IV

( 2620-15 ) від 02.06.2005 )
4. Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна

  1. дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що
  2. проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування
  3. збереження права дитини на житло.
  4. { Статтю 177 доповнено частиною згідно із Законом N 524-V

( 524-16 ) від 22.12.2006; в редакції Закону N 3234-VI ( 3234-17 )

від 19.04.2011 }
5. Органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні

  • дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у
  • випадках, коли ними встановлено, що:
    1) мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися за
  • дозволом, позбавлені судом батьківських прав відповідно до
  • статті 164 цього Кодексу;
    2) судом, органом опіки та піклування або прокурором
  • постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків
  • (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх
  • батьківських прав відповідно до статті 170 цього Кодексу;
  • того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав особами,
  • зазначеними у статті 165 цього Кодексу;
    4) особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе
  • неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення
  • питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;
    5) між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення
  • правочину щодо нерухомого майна дитини;
  • існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на
  • вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з
  • них);
    7) вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих
  • майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом
  • інтересів дитини.
  • { Частина статті 177 в редакції Закону N 3234-VI ( 3234-17 ) від

3) до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або

6) між батьками дитини або між одним з них та третіми особами

19.04.2011 }

6. При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна

  1. малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з
  2. батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою
  3. про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди,
  4. якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.
    На вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних
  5. засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути
  6. письмова нотаріально засвідчена згода другого з батьків. { Частину
  7. статті 177 доповнено абзацом другим згідно із Законом N 524-V

( 524-16 ) від 22.12.2006 }
Якщо той з батьків, хто проживає окремо від дитини протягом

  • не менш як шість місяців, не бере участі у вихованні та утриманні
  • дитини або якщо місце його проживання невідоме, правочини,
  • зазначені в абзаці другому цієї частини, можуть бути вчинені без
  • його згоди. { Частину статті 177 доповнено абзацом третім згідно

із Законом N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }

7. Батьки вирішують питання про управління майном дитини

  1. спільно, якщо інше не передбачено договором між ними. Спори, які
  2. виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть
  3. вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
  4. { Частина статті 177 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }

8. Після припинення управління батьки зобов'язані повернути

  • дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього.
  • управління майном дитини є підставою для покладення на них
  • обов'язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути
  • доходи, одержані від управління її майном.
  • { Частина статті 177 із змінами, внесеними згідно із Законом

9. Неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо

N 2620-IV ( 2620-15 ) від 02.06.2005 }

10. Порядок провадження органами опіки та піклування

  1. визначеної законом діяльності, пов'язаної із захистом майнових
  2. прав дитини, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
  3. { Статтю 177 доповнено частиною десятою згідно із Законом

N 3234-VI ( 3234-17 ) від 19.04.2011 }
Стаття 178. Використання доходу від майна дитини
1. Дохід, одержаний від використання майна малолітньої

дитини, батьки мають право використовувати на виховання та

утримання інших дітей та на невідкладні потреби сім'ї.
2. Неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого

майна відповідно до Цивільного кодексу України ( 435-15 ).

Стаття 179. Право власності на аліменти, одержані на дитину
1. Аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків,

  • на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за
  • цільовим призначенням.
    Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні
  • аліментами, які одержані для її утримання.
  • аліменти є власністю дитини.
  • малолітньої дитини.
  • аліментів та розпоряджання ними відповідно до Цивільного кодексу
  • України ( 435-15 ).
    Глава 15
    ОБОВ'ЯЗОК МАТЕРІ, БАТЬКА УТРИМУВАТИ ДИТИНУ
  • ТА ЙОГО ВИКОНАННЯ

2. У разі смерті того з батьків, з ким проживала дитина,
Опікун розпоряджається аліментами, які одержані для утримання
Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання
Стаття 180. Обов'язок батьків утримувати дитину
1. Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею

повноліття.

Стаття 181. Способи виконання батьками обов'язку утримувати

  1. дитину
  2. визначаються за домовленістю між ними.
  3. проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в

1. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину
2. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто

грошовій і (або) натуральній формі.
3. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти)

присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у

твердій грошовій сумі.
4. У разі виїзду одного з батьків за кордон на постійне

  • проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання
  • правової допомоги, аліменти стягуються в порядку ( 1203-2002-п ),
  • встановленому Кабінетом Міністрів України.
  • частиною четвертою цієї статті один з батьків не
  • виїхав на постійне проживання у державу, з якою Україна не має
  • договорів про правову допомогу, та залишився або повернувся для
  • постійного проживання в Україну, порядок стягнення аліментів з
  • урахуванням сплаченої суми встановлюється законодавством.
  • { Статтю 181 доповнено частиною згідно із Законом N 3539-IV

5. Якщо після виконання аліментних зобов'язань згідно з

( 3539-15 ) від 15.03.2006 }

6. Якщо після набрання рішенням суду законної сили, згідно з

  1. яким з одного із батьків стягуються аліменти, він виїжджає для
  2. постійного проживання у державу, з якою Україна не має договору
  3. про правову допомогу, з нього за рішенням суду до його виїзду за
  4. межі України може бути стягнуто аліменти за весь період до
  5. досягнення дитиною повноліття.
  6. { Статтю 181 доповнено частиною згідно із Законом N 3539-IV

( 3539-15 ) від 15.03.2006 }

7. Якщо після набрання законної сили рішенням суду про сплату

  • аліментів за весь період до досягнення дитиною повноліття особа, з
  • якої стягуються аліменти, продовжує постійно проживати в Україні
  • або повертається в Україну для постійного проживання та змінюються
  • обставини, які вплинули на визначення розміру аліментів, у
  • судовому порядку може бути встановлено періодичне стягнення
  • аліментів з урахуванням сплаченої суми.
  • { Статтю 181 доповнено частиною згідно із Законом N 3539-IV

( 3539-15 ) від 15.03.2006 }
8. Якщо місце проживання чи перебування батьків невідоме, або

  1. вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості
  2. утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна
  3. допомога, яка не може бути меншою ніж 30 відсотків прожиткового
  4. мінімуму для дитини відповідного віку. Виплата тимчасової
  5. державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного
  6. бюджету України.
  7. { Частина статті 181 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 2901-IV ( 2901-15 ) від 22.09.2005; в редакції Закону N 2853-IV

Права та обов’язки батьків і дітей за законодавством України

Поняття «дитина» («діти») вживається в двох значеннях. По-перше, це громадяни, які не досягли певного віку: правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (18 років).

До досягнення нею 14 років дитина вважається малолітньою. У віці від 14 до 18 років дитина є неповнолітньою.

По-друге, діти — це особи, які походять від інших осіб (своїх батьків) та є їхніми родичами першого ступеня по прямій нисхідній лінії (найближчий ступінь родства).

Взаємні права та обов’язки батьків і дітей ґрунтуються на походженні дітей від них, посвідченому у встановленому законом порядку.

Таке посвідчення оформлюється: реєстрацією народження дитини в державних органах реєстрації актів цивільного стану за заявою будь-кого з батьків чи близьких, родичів, якщо дитина народжується у шлюбі; на основі добровільного визнання батьківства дитини батьком, який не перебуває у шлюбі з матір’ю дитини; на основі встановлення батьківства судом, якщо батьки не перебувають у шлюбі, а батько заперечує батьківство.

Мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони (чи перебували раніше) у шлюбі та чи проживають разом з дитиною. Діти мають рівні права та обов’язки щодо батьків, незалежно від того, чи були їхні батьки у шлюбі між собою.

Батьки зобов’язані передусім забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров’я та не пізніше одного місяця з дня народження дитини зареєструвати її народження в державному органі реєстрації актів цивільного стану. Вони повинні визначити дитині прізвище, ім’я та по батькові. Прізвище дитини встановлюється за прізвищем батьків, а якщо прізвища батьків різні, то за їхньою згодою; за загальним правилом дитині може бути дано не більше двох імен.

На батьків покладається обов’язок виховувати дитину у дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Усі питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь в її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

А той з батьків, з яким проживає дитина, не вправі перешкоджати іншому спілкуватися з дитиною та брати участь в її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків, у віці від 10 років — за спільною згодою батьків та самої дитини, а після досягнення 14 рокiв — нею самою.

Захист прав та інтересів неповнолітніх дітей покладається на їх батьків, які діють без спеціальних на те повноважень. У разі одруження неповнолітні набувають дієздатності в повному обсязі і з моменту одруження здійснюють захист своїх прав самостійно.

Батьки зобов’язані поважати дитину. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дітей. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов’язків щодо неї, звертатися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій, а після досягнення 14 років — безпосередньо до суду.

Якщо мати чи батько неналежно виконують чи зловживають своїми батьківськими правами, вони можуть бути позбавлені цих прав.

Позбавити батьківських прав може суд за наявності однієї з таких підстав: батьки не забрали дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; вони ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; батьки є хронiчними алкоголiками або наркоманами; вони вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Мати чи батько, які були позбавлені батьківських прав, мають право звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Суд обов’язково перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, й постановляє рішення відповідно до інтересів дитини.

Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена або якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.

Діти можуть мати майно на праві особистої приватної власності. Батьки не мають права на це майно, так само як і діти не мають права на майно батьків. Батьки управляють майном малолітньої дитини в її інтересах без спеціального на те повноваження. При цьому вони зобов’язані вислухати думку дитини щодо способів управління її майном.

Майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо) також є власністю дитини.

Батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею пов¬ноліття. Способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

Той з них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь в її утриманні в грошовій або натуральній формі. Той з батьків, який відмовляється надавати утримання на неповнолітню дитину, може бути зобов’язаний судом до сплати аліментів.

При визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров’я та матеріальний стан дитини і платника аліментів, наявність у нього інших дітей, непрацездатних членів сім’ї, а також інші обставини, що мають істотне значення.

Частка заробітку (доходу) матері чи батька, яка стягуватиметься як аліменти на дитину, визначається судом.

Розмір алімен¬тів для однієї дитини за жодних обставин не може бути меншим за неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Батьки можуть укласти договір про сплату аліментів для дитини, в якому визначити розмір та строки виплати. Такий договір має бути укладений у письмовій формі і нотаріально посвідчений.

Якщо діти після досягнення повноліття продовжують навчання i у зв’язку з цим потребують матерiальної допомоги, батьки зобов’язанi утримувати їх до досягнення 23 років, якщо вони в змозі надавати таку матеріальну допомогу. У разi припинення навчання припиняється й право на утримання.

Батьки, якщо вони спроможні, зобов’язанi утримувати і своїх повнолiтнiх непрацездатних дітей, якi потребують матерiальної допомоги.

Повнолітні працездатні діти зобов’язанi утримувати батьків, якi є непрацездатними i потребують матерiальної допомоги.

Окрім того, діти зобов’язанi брати участь у додаткових витратах на батькiв, спричинених важкою хворобою, iнвалiднiстю або немiчнiстю.

Якщо ж мати або батько були позбавленi батькiвських прав, i цi права не були поновлені, або якщо буде встановлено, що батьки ухилялися від виконання своїх батьківських обов’язків, то на дітей не може бути покладений обов’язок щодо їх утримання.

Права та обов'язки батьків по вихованню та розвитку дитини

Турбота про підростаюче покоління хвилює не тільки громадськість нашої держави, але й весь світ.Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини.

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці згідно із законом України від 26 квітня 2001 р. «Про охорону дитинства» (ст. 12).

Законодавство України, а саме СК в ст. 150, визначає, що батьки зобов'язані виховувати дитину у дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, зобов'язані поважати дитину, готувати її до самостійного життя.

Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування про неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання, а також застосування інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Оскільки батьківські права є правами на виховання дитини, вони надаються батькам до досягнення дитиною повноліття, після чого припиняються.

Батьки не можуть передавати будь-кому ці права або відмовлятися від них, але мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.

Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

При неналежному виконанні батьками (одним із них) обов'язку по вихованню дітей або зловживанні батьківськими правами дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї.

Вона має право звертатися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.

Дитина має також право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо До суду, якщо вона досягла 14-річного віку.

Законодавчо встановлений принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей, і жоден із них не має будь-яких переваг. Питання щодо виховання дитини вирішується батьками спільно.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не заважає нормальному розвиткові дитини.

Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим із них, хто проживає окремо від дитини. Той із батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов'язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування, зокрема якщо хтось із них перебуває у надзвичайній ситуації (лікарні, місці затримання та позбавлення волі тощо).

Згідно зі ст. 154 СК України батьки мають право на самозахист дитини, повнолітніх дочки та сина.

Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як законні представники без спеціальних на те повноважень. Вони мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.

Неповнолітні батьки мають такі ж права та обов'язки щодо дитини, як і повнолітні, й можуть їх здійснювати самостійно, а по досягненні неповнолітніми батьками чотирнадцяти років мають право на звернення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини. Неповнолітні батьки у суді мають право на безоплатну правову допомогу.

На органи опіки і піклування покладено вирішення спорів щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї. Так, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.

Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших питань, що мають істотне значення для справи. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим для виконання.

Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від неї.

Якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий із батьків має право на звернення до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення.

В окремих випадках, якщо це стосується інтересів дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

За заявою заінтересованої особи суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.

У разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним.

Особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Юридическая компания "Украинская правозащитная группа"

Виконання батьками аліментних обов’язків щодо утримання дітей

Одним із найголовніших та найважливіших обов’язків батьків, що випливає не тільки з усталених моральних принципів нашого суспільства, а й чинного законодавства, є моральне виховання та матеріальне утримання дитини. Це, зокрема, виявляється в забезпеченні неповнолітньої дитини мінімально необхідними благами, що потрібні для її життя та виховання.

  • Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
  • Батьки зобов’язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, незалежно від того чи перебувають вони у шлюбі чи ні (у випадку народження дитини під час фактичних шлюбних відносин), чи визнаний шлюб недійсним, чи позбавлені вони батьківських прав, чи дитина від них відібрана тимчасово без позбавлення батьківських прав.
  • Відповідно до частин першої-третьої статті 181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними, або за рішенням суду.
  • За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Аліменти, спрямовані на утримання дитини, повинні бути достатніми і, разом з тим, співрозмірними з урахуванням мети аліментного зобов’язання.

  1. При визначенні розміру аліментів суд враховує:
  2. — стан здоров’я та матеріальне становище дитини;
  3. — стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів;
  4. — наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
  5. — інші обставини, що мають істотне значення.
  6. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (стаття 182 Сімейного кодексу України).
  7. Існування зазначеної норми надає можливість суду встановлювати у кожній конкретній справі той чи інший розмір аліментів на дитину, але не менший, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
  8. Відповідно до статті 1 Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» від 20 жовтня 2009 року № 1646 прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць, зокрема, з 1 жовтня 2010 року становить для дітей віком до 6 років — 787 гривень, для дітей віком від 6 до 18 років — 941 гривню.
  9. Тобто, розмір аліментів є не меншим:

— для дитини до 6 років – 236 грн. 10 коп.;

— для дитини віком від 6 до 18 років – 282 грн. 30 коп.

  • Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
  • Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття (частини перша друга статті 183 Сімейного кодексу України).
  • Таким чином, розмір аліментів визначається виключно судом і у кожному конкретному випадку окремо.
  • Крім того, частиною першою статті 192 Сімейного кодексу України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров’я когось із них.
  • Також слід зазначити, що відповідно до Переліку видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів на дітей (постанова Кабінету Міністрів України № 146), утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом бухгалтеріями (розрахунковими відділами), за місцем роботи у розмірах, встановлених рішеннями судів.
  • Примусове виконання судових рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
  • Державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове рішення.
  • Порядок стягнення аліментів визначено Законом України «Про виконавче провадження».
  • У разі неможливості стягнення аліментів із заробітної плати чи інших доходів боржника протягом трьох місяців підряд, якщо боржник не працює і не одержує доходів, стягнення звертається на майно боржника (частина друга статті 74 цього Закону).

Крім того, у випадку, коли батьки злісно ухиляються від виконання аліментного обов’язку, до них застосовується кримінальна відповідальність.

Так, згідно зі статтею 164 Кримінального кодексу України злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні, карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від вісімдесяти до ста двадцяти годин або виправними роботами на строк до одного року, або обмеженням волі на строк до двох років.

Однак досить складно довести, що батько чи мати злісно ухиляються від сплати аліментів.

Пояснюється це тим, що при демократизації суспільних відносин на громадян не покладається обов’язок працювати, тому деякі батьки посилаються на те, що вони не можуть знайти роботу і не виконують своїх обов’язків, а при відсутності в них майна навіть державні виконавці не здатні виконати рішення суду про примусове стягнення з них аліментів.

Також слід звернути увагу на те, що якщо у платника аліментів немає реальної можливості виплачувати аліменти, то мають притягуватися до участі інші родичі дитини.

Так, статтею 265 Сімейного кодексу України встановлено, що баба, дід зобов’язані утримувати своїх малолітніх, неповнолітніх внуків, якщо у них немає матері, батька або якщо батьки не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання, за умови, що баба, дід можуть надавати матеріальну допомогу.

У разі неможливості надавання такої допомоги, держава несе обов’язок щодо надання дитині матеріального забезпечення, який може виконуватися різними способами. Одним із таких способів є призначення тимчасової державної матеріальної допомоги дитині у випадках, коли місце проживання її батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину.

Тимчасова державна допомога не може бути меншою ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Виплата тимчасової державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Порядок призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року № 189.

Ссылка на основную публикацию