Страхування творів мистецтва

Завдяки своїй багатій колекції Пархомівський музей ім. П.Ф. Луньова є одним із найпопулярніших туристичних об’єктів Харківщини. Окрім етнографічної виставки зі столітніми артефактами, в музеї представлені іконопис ХVІІ-ХІХ століть, вітчизняне, західне та східне мистецтво.

Тут зберігаються оригінали робіт найвидатніших митців, визнаних у всьому світі: «Голуб миру» і «Сова» Пікассо, «Супрематизм 65» Малевича, твори Василя Кандинського, Ренуара, Бенуа та багатьох інших. Відтепер безцінну експозицію охороняє надійна система безпеки Ajax разом із Державною службою охорони.

Страхування творів мистецтва
Страхування творів мистецтва

Охороняючи культурну спадщину

Музей розташований у будинку-«палаццо», зведеному наприкінці ХVІІІ століття. Це двоповерхова будівля площею майже 700 кв. м. із великою кількістю кімнат та вікон.

Деякі дротові датчики руху та відкриття вже були встановлені у будівлі, проте система застаріла і потребувала оновлення.

Щоб не порушувати автентичність музею і не штробити старі стіни історичної будівлі, для захисту вибрали бездротове рішення Ajax.

З моменту заснування музею у 1955 році у наших фондах зібрано понад сім з половиною тисяч експонатів, і ця цифра зростає.

Збереження культурної спадщини України та цінних творів мистецтва є для нас надважливим завданням, і ми раді, що саме український бренд професійної системи безпеки тепер захищає ці історичні надбанняОлена Семенченко
Директор Пархомівського історико-художнього музею ім. П.Ф. Луньова

Страхування творів мистецтва

Рішення Ajax

Пархомівський музей — непроста будівля для встановлення системи безпеки. Старі стіни та підвал із товстим перекриттям перешкоджають зв’язку між датчиками, тому для об’єкта інженери вибрали розумну централь Hub 2 Plus разом із ретранслятором ReX для посилення стабільності радіосигналу і доступу до віддалених приміщень.

Страхування творів мистецтва

Усі 49 вікон захищені датчиками руху MotionProtect Curtain, двері контролюють датчики відкриття DoorProtect, а датчики протікання LeaksProtect запобігають затопленню будівлі.

Для контролю вхідної групи та внутрішніх приміщень використовуються датчики руху MotionProtect та MotionCam з фотокамерою, а гучна сирена StreetSiren сигналізує про небезпеку.

Система Ajax підключена до пульту поліції, яка виїжджає на місце у разі тривоги.

Страхування творів мистецтва

Ajax представляє Україну на світовій арені як потужного гравця ринку розробки і виробництва систем безпеки, і тепер нас знають не лише як батьківщину сильних спортсменів та революцій.

Пархомівський музей має багаті фонди гідні для візиту іноземних гостей, чим сприяє розвитку музейного туризму в країні.

Це одна із наших культурних перлин, і, звісно, для Ajax Systems дуже важливо підтримувати такі проєктиВалентин Гриценко
CMO Ajax Systems

Страхування творів мистецтва

Класифікація ризиків у страхуванні

Для оцінки та аналізу ризиків необхідно їх класифікувати за відповідними ознаками в типи, види, групи тощо. Проте в сучасних умовах в страхуванні не існує чітко розробленої класифікації ризиків.

В законодавчій та нормативній літературі також немає класифікації та поділу ризиків за видами, проте міститься вимога виконання актуарних (математичних) розрахунків при визначенні страхових тарифів, в основу яких покладена вартісна оцінка ризиків.

Однак, у всіх сферах суспільно-економічного життя існує безліч ризиків, які потрібно класифікувати за видами, щоб далі можна було піддавати їх системному аналізу, приймаючи раціональні управлінські рішення.

Так, Александрова з позиції страхування пропонує наступну класифікацію ризиків (рис. 1.1)

Страхування творів мистецтва

Рис 1.1 Класифікація ризиків у страхуванні

Безумовно, що найбільш поширену групу складають ризики, які можливо застрахувати. Страховий ризик — це такий ризик, який піддається вимірюванню, оцінці з позиції ймовірності настання страхової події та кількісних характеристик можливого збитку.

Залежно від завдань класифікації ризики класифікують за різними якісними та кількісними критеріями. Найбільшого прикладного значення набула класифікація за критеріями, які характеризують найважливіші складові поняття ризику.

  • Отже, основні критерії страхового ризику.
  • — ризик повинен бути можливим;
  • — ризик повинен мати випадковий характер;
  • — випадковість ризику повинна співвідноситись з певною сукупністью споріднених об'єктів;
  • — настання страхового випадку, як реалізація ризику, не повинно бути пов'язаним з волевиявленням страхувальника чи зацікавленої особи;
  • — факт настання страхового випадку невідомий у часі та просторі;
  • — страхова подія не повинна мати обсяги катастрофічного лиха;
  • — наслідки реалізації ризику повинні бути об'єктивно виміряні й оцінені.
  • Іноді беруть до уваги й інші критерії класифікації, які дають змогу повніше охарактеризувати прояви ризиків у різних сферах суспільного життя.

За походженням ризики поділяються насамперед на природні та антропогенні. Причини природних ризиків — випадкові події та стихійні явища — зовсім не залежать від діяльності людини, тоді як антропогенні ризики виникають лише внаслідок різноманітної господарської та науково-технічної діяльності людей.

З постійним розширенням сфери діяльності людини вплив її на появу ризиків стає дедалі відчутнішим. Антропогенні ризики давно є предметом спеціальних наукових досліджень, оскільки їм, на відміну від природних ризиків, які мають статичний характер, притаманна надзвичайна динамічність.

Динамізм антропогенних ризиків зумовлюється економічними, технологічними та організаційними змінами, що супроводжують розвиток суспільства. У деяких випадках поділ ризиків на природні та антропогенні стає умовним.

Так, ризик аварії ядерного реактора можна одночасно вважати антропогенним, оскільки людина започатковує ядерну реакцію, і природним — тією мірою, якою така реакція може відбуватися далі неконтрольованою під дією природних сил.

Ризики, кваліфіковані як ризикогенні об'єкти, можуть класифікуватися згідно з критерієм субстанції, в якій виступають безпосередні носії ризику. З огляду на це ризики поділяються на майнові та особисті.

Незалежно від випадкової події майнові ризики стосуються майнових об'єктів та майнових інтересів відповідних власників, а особисті — конкретних осіб. Особа як об'єкт ризику є незрівнянно складнішою за майновий об'єкт. Адже вона є одночасно фізичним, фізіологічним та соціальним тілом і здатна генерувати відповідно ширшу гаму ризиків.

Залежно від того, якій із зазначених субстанцій завдала шкоди випадкова подія, особисті ризики можуть виявлятися як ризики фізичного, фізіологічного та соціального походження.

За критерієм величини ризики поділяються на катастрофічні, великі, середні, малі та незначні ризики. Віднесення ризику до будь-якої з названих категорій залежить від імовірності настання більших чи менших матеріальних втрат, які можуть виникнути в кожному конкретному випадку.

Очевидно, що втрати в разі катастрофічних ризиків найбільші, а в разі незначних — найменші. Проте частота появи катастрофічних ризиків набагато менша, ніж малих чи незначних. З огляду на це сукупність ризиків можна подати у вигляді піраміди, основу якої становлять незначні ризики, а вершину — катастрофічні (рис.

3.2).

Страхування творів мистецтва

Поділ ризиків за критерієм їх розміру має важливе практичне значення, оскільки допомагає розробляти й застосовувати єдину методологію обслуговування ризиків різних категорій, а передусім — катастрофічних і великих.

Зауважимо, що визначення великих ризиків ще 1969 року стало предметом обговорення в Європейському страховому комітеті. Підсумком такого обговорення було створення спеціальної Міжнародної комісії з великих ризиків.

Страхування творів мистецтва Особливістю катастрофічних ризиків є не лише великомасштабність негативних наслідків, а й неможливість їх передбачити й розрахувати. Поняття катастрофи пов'язується, як правило, з природними катаклізмами: землетрусами, циклонами, виверженнями вулканів, повенями та іншими стихійними явищами. Причинами катастрофічних ризиків можуть бути й різні види людської діяльності: винахідницька, політична чи економічна. Катастрофічний ризик означає загрозу появи численних негативних наслідків однієї події. Проте до катастрофічних наслідків може призвести також збіг у часі та просторі багатьох окремих незначних подій. Катастрофічні ризики називають «ризиками існування», оскільки вони можуть загрожувати нормальному існуванню людського суспільства. Згідно з оцінками експертів у XX столітті сталося понад 400 великих катастроф, головним чином природного, стихійного походження. Залежно від причин структура (частка у % до загальної кількості) катастроф була така:

Повені ………………………………………………………………..52

Землетруси………………………………………………………….17

Урагани (циклони, тайфуни, бурі тощо)……………….15

Посухи………………………………………………………………….7

Виверження вулканів…………………………………………….3

Інші причини………………………………………………………..6

Одне з поширених визначень катастрофічного ризику характеризує його як «явище природи або людської діяльності, котре може зумовити численні кумульовані окремі ризики та призвести до майнових і особистих збитків у особливо великих розмірах».

Великі ризики порівняно з катастрофічними менш відчутні економічно, але виявляються з більшою закономірністю, а тому піддаються точнішому передбаченню й розрахунку.

З огляду на це Міжнародна комісія з великих ризиків дійшла висновку, що великий ризик — це можливість появи події, котра завдає великих збитків, які значно перевищують середній рівень збитків від порівнянних, тобто однакових за походженням ризиків.

З метою уніфікованого підходу до страхового обслуговування великих і катастрофічних ризиків усі ризики спеціальними директивами ЄС були умовно поділені на дві основні категорії: великі та масові.

Масовими визнаються такі ризики, які немає підстави відносити до великих.

У свою чергу, до великих ризиків віднесені ті ризики, які генеруються в найбільш ризикогенних галузях господарської діяльності (транспортні та повітряні ризики, ризики кредиту і застави, ризики загальної відповідальності та майнові, що виявляються на великих підприємствах).

Наслідками випадкових подій, передусім антропогенного походження, можуть бути не лише негативні, а й позитивні результати. Тобто в цих випадках альтернативою ризику стає його протилежність — шанс.

Імовірність настання при цьому негативних результатів також набуває ознак ризику, але особливого, спекулятивного характеру. Отже, враховуючи можливі наслідки випадкових подій, ризики можна поділити на чисті та спекулятивні — згідно з критерієм можливих наслідків (рис. 3.3). Коли ризики чисті, наслідок випадкової події завжди альтернативний: збитки або їх відсутність.

Страхування творів мистецтва Страхування творів мистецтва

  1. Так, Александрова, страхові ризики класифікує за різними ознаками, насамперед:
  2. — за джерелом небезпеки (ризики прояву стихійних сил та цілеспрямованої дії людини);
  3. — за обсягом відповідальності страховика (індивідуальні ризики – це ризики, за якими рідко укладаються договори страхування, тобто такі договори у страховому портфелі страховика одиничні, наприклад, страхування творів мистецтва від актів вандалізму; та універсальні, наприклад, ризики крадіжки, за якими часто укладають договори страхування);
Читайте также:  Брачный договор: недоверие или же осознание семейной жизни?

— специфічні ризики (аномальні ризики — це ризики, величина яких не дозволяє віднести відповідні об’єкти до тих або інших груп страхової сукупності. Аномальні ризики бувають вище та нижче нормального. Ризик нижче нормального сприятливіший для страховика і одержує покриття на звичайних умовах договору страхування.

Ризик вище нормального не завжди сприятливий для страховика і одержує покриття на особливих умовах договору страхування. До числа особливих умов відноситься процедура попереднього медичного огляду потенційного страхувальника, якщо є важливі причини (наприклад, максимально можлива сума договору, генетична схильність до ряду захворювань і т.п.).

З врахуванням результатів медичного висновку страховик приймає рішення відносно договору страхування, заключати чи ні; та катастрофічні (вище розглядали) – вони поділяються на ендемічні (їх називають ще місцеві, трапляються під дією метерелогічних факторів і умов, якості землі, наприклад — це ерозія землі, політичні пов’язані з протиправними діями з точки зору норм міжнародного права з міроприємствами або акціями урядів іноземних держав по відношенню даної суверенної держави або громадянина цієї держави. Через систему обумовлень або особливих умов договору страхування політичні ризики можуть бути включені у обсяг відповідальності страховика; воєнні, а також екологічні пов’язані із забрудненням оточуючого середовища і обумовлені переобладнуючою діяльністю людини у процесі присвоєння матеріальних благ; транспортні поділяються на: ризики каско, які обумовлюють страхування повітряних, морських та річкових суден, залізничних поїздів та автомобілів під час пересування, стоянки і ремонту; та ризики карго – це страхування вантажів, що перевозяться повітряним, морським, річковим, залізничним та автомобільним транспортом; спеціальні передбачають страхування перевезень особливо цінних вантажів, наприклад, благородних металів, грошової маси. Страхування спеціальних ризиків обумовлюється у особливих умовах договору страхування і може бути включено в обсяг відповідальності страховика; тощо);

  • — об'єктивні ризики (ризики, що пов'язані з неконтрольованими факторами);
  • — суб'єктивні ризики (ризики, що заперечують або ігнорують об'єктивну реальність) тощо.
  • Кожна з цих груп ризиків має свій відповідний поділ на види чи підвиди.

В фінансово-економічній діяльності ризики поділяються за галузями економіки, за сферами та видами діяльності тощо. Наприклад, фінансовий, банківський, кредитний, валютний, процентний, іпотечний, комерційний, підприємницький, моральний (виникає після укладання договору страхування) ризик тощо. Ризик у страхуванні розглядають з певних позицій:

  1. — як конкретне явище чи сукупність явищ;
  2. — у зв'язку з конкретним застрахованим об'єктом;
  3. — з ймовірністю втрати або ушкодження об'єкт, прийнятого на страхування;
  4. — у зв'язку з діяльністю страховика.
  5. З метою оцінки й аналізу виділяють також ризики діяльності страхової компанії. А саме:
  6. — ризики, що передаються страхувальником страховій компанії за договором страхування;
  7. — ризики, що пов'язані з діяльністю самого страховика.

Така класифікація необхідна для формування спеціальних резервів та фондів страхової компанії для покриття ризиків. (У страхуванні комплексна діяльність з аналізу, оцінки ризиків, вибору оптимального покриття тощо називається андерайтингом). Загально визнаються та найбільш відомі в світовій практиці європейська та американська класифікації.

Європейська класифікація вважається найбільш вичерпною, враховує специфіку більшості ризиків, що обумовлені діяльністю страховика. При цьому застосовується метод аналізу ризиків — економетричний. Проте недостатнє застосування статистичних методів не дозволяє вважати результати такої оцінки повністю адекватними, тобто існує недостатність кількісної оцінки ризиків.

  • Американська класифікація розділяє ризики за етапами роботи страхової компанії, протягом якої вона піддається зазначеним ризикам:
  • — етап становлення;
  • — етап повноцінної активної діяльності;
  • — етап ліквідації страхової компанії.

При цьому для оцінки та аналізу ризиків використовується, головним чином, вербальний аналіз, коли застосовується не тільки вірогідні розрахунки до певних ризиків, що мають достатнє статистичне спостереження, а розглядаються і ті ризики, що не мають достатньої статистики. Тобто недостатня якісна оцінка ризиків.

  1. За європейською і американською класифікаціями ризиків страхової діяльності роль джерела виплати за ризиками страхових операцій виконують власні кошти страхової компанії.
  2. Останнім часом все більш популярною стає фінська класифікація ризиків, яка знаходить економічний компроміс між кількісним і якісним аналізом та оцінкою ризиків. За фінською класифікацією ризики у страхуванні поділяються на:
  3. — основні ризики;
  4. — додаткові ризики.

Основні ризики покриваються за рахунок спеціально сформованих страхових резервів, а додаткові — за рахунок резерву стабілізації, а не за рахунок власних вільних резервів. Власні вільні коїіпи використовуються для доповняльного зниження негативного впливу додаткових ризиків.

Страхування творів мистецтва — Страхування — Навчальні матеріали для студентів

Культурні цінності є результатом не тільки матеріальної, але й духовної діяльності людини. У силу унікальності свого походження і особливого положення в культурі і суспільстві їх не можна зводити до статусу матеріальних цінностей або майна в загальноприйнятому розумінні.

  • Культурні цінності поділяються:
  • — на рухомі (твори мистецтва);
  • — нерухомі (пам'ятки історії та культури).
  • Страхувальниками на ринку страхування творів мистецтва є:
  • а) юридичні особи:
  • — галереї, виставкові комплекси, антикварні магазини;
  • — великі банки, фінансові корпорації (корпоративні колекції);
  • — Міністерство культури РФ і (або) уповноважені музеї, галереї, організації, які виступають за дорученням Міністерства культури РФ;
  • б) фізичні особи:
  • — приватні колекціонери;
  • — арт-дилери.

Ризики, характерні для предметів мистецтва, можна розділити на дві основні групи: загальні (притаманні будь-якому майну) і специфічні (враховують особливі властивості творів мистецтва) (табл. 8.26).

Таблиця 8.26. Класифікація ризиків творів мистецтва

Типові ризики страхування майна Ризики пошкодження/загибелі внаслідок: пожежі, удару блискавки, вибуху, падіння пілотованого літального апарату, стихійних лих, аварій опалювальних, водопровідних, каналізаційних та протипожежних систем. Ризики пошкодження/загибелі в результаті протиправних дій третіх осіб: крадіжка зі зломом, грабіж в межах місця страхування, грабіж при перевезенні майна
Індивідуальні ризики Ризики пошкодження/загибелі в результаті протиправних дій третіх осіб — акти вандалізму по відношенню до творів мистецтва
Форс-мажорні ризики Ризики пошкодження/загибелі в результаті терористичних актів
Титульні ризики Ризики втрати права власності: ризик реституції, ризик обтяження майна правами інших осіб
Фінансові ризики Ризики втрати доходу — ризик знецінення внаслідок дії покривається страхуванням ризику. Ризики непередбачених витрат — ризик непередбачених витрат при організації виставок
  1. До специфічних ризиків, актуальним для творів мистецтва через їх особливих якостей, можна віднести:
  2. — ризик втрати права власності;
  3. — ризик реституції;
  4. — ризик знецінення внаслідок дії покривається страхуванням ризику;
  5. — ризик непередбачених витрат.

Ризик втрати права власності виникає в тих випадках, коли немає документально підтверджених гарантій сумлінного придбання творів мистецтва їх колишніми власниками і необхідно з'ясувати, чи не є витвір мистецтва згуби чи незаконно вилучених у одного зі своїх минулих власників. У таких ситуаціях необхідно вимагати відповідний комплект документів по історії походження предмета мистецтва, за минулим його продажу, звертаючи особливу увагу на права власності.

Ризик реституції виникає у разі, коли оскаржується право власності музею або приватного власника експоната.

У практиці міжнародного обміну творами мистецтва і вивезення колекцій були випадки, коли приймаюча держава або суб'єкт господарювання не пред'являли музею судовий позов, стверджуючи, наприклад, що до Другої світової війни конкретні експонати (або вся колекція) належали йому.

Ризик знецінення твори мистецтва. Наприклад, стався розрив полотна, після чого можна провести високоякісну реставрацію картини, але вивозити її на виставки будуть рідше, так як кожне переміщення — завжди додатковий ризик для вже пошкодженої картини.

Таким чином, участь цього твору у міжнародному виставковому обміні буде обмежено, що зменшить комерційну вартість предмета мистецтва. Після реставрації будь-антикварна річ втрачає своєї вартості.

Якщо скрипка в якомусь місці тріснула, то навіть після вдалої реставрації її ринкова вартість, природно, знизиться. Пошкодження неминуче прискорить процес її старіння.

При настанні страхового випадку страхова компанія не оплачує тільки реставрацію, але й компенсує фінансові втрати клієнта, якщо в результаті реставрації зменшується ринкова вартість застрахованого предмета.

Ризик непередбачених витрат дуже часто виникає при організації та проведенні виставок.

Сюди входять так звані ризики непроведення заходи, за якими страхові компанії надають покриття на випадок фінансових збитків, викликаних необхідністю скасування або перенесення масових заходів з-за погодних умов або з причин, пов'язаних з учасниками цих заходів. Витрати можуть бути пов'язані і з затримками з-за участі в заході з труднощами перевезення експонатів через митний кордон.

Мистецтво, будучи суспільним надбанням і об'єктом підвищеної уваги, може бути піддається руйнівному впливу людини, часто безглуздому і невмотивованому. У цьому зв'язку в класифікації ризиків окремо виділяють так звані індивідуальні ризики, до яких відносять акти вандалізму по відношенню до експозицій шедеврів живопису та інших творів мистецтва.

Важливою проблемою при страхуванні творів мистецтва є визначення вартості. Для цього необхідно провести технологічну та мистецтвознавчу експертизи, оцінку предмета мистецтва і представити в страхову компанію відповідні документи.

Складність прийняття на страхування предметів мистецтва полягає в тому, що у страхувальників часто відсутні документи, що підтверджують ринкову вартість твору. Ціни на художні твори можуть сильно змінюватися, до того ж вони схильні до впливу великої кількості суб'єктивних факторів, до яких не застосовуються типові методи економічного аналізу.

Офіційна експертна оцінка предметів мистецтва необхідна насамперед для визначення страхової суми та застосування тарифів при їх страхування.

Особливістю оцінки предметів мистецтва як вельми специфічних видів власності є експертиза (ідентифікація та атрибуція) предмета оцінки.

Проведення мистецтвознавчої експертизи дає висновок про автентичність твору, його художню цінність, а незалежний оцінювач визначає ринкову вартість твору мистецтва.

У 2003 р. в Москві була створена компанія «Арт-Консалтинг» — перший незалежний експертний інститут, що здійснює комплексну експертизу і оцінку творів мистецтва та антикваріату у відповідності з російськими і міжнародними вимогами. Її лабораторія була визнана базисної експертами лондонського перестраховика lloyd's.

  • Комплекс послуг, пропонований компанією «Арт-Консалтинг», дозволяє страхувати твори мистецтва і використовувати їх як заставний або інвестиційний інструмент.
  • Комплекс складається з трьох послідовних етапів:
  • — технологічна експертиза твори мистецтва;
  • — мистецтвознавча експертиза і атрибуція твору мистецтва;
  • — оцінка: виявлення ринкової або іншої необхідної вартості твору мистецтва або антикваріату.
Читайте также:  Усиновлення в Україні. Порядок дій та процедура.

Страховики приймають комплексну експертизу та оцінку «Арт-Консалтингу» в якості підтвердження страхових сум. «Арт-Консалтинг» страхує професійну відповідальність своїх експертів.

Умови страхування творів мистецтва наступні. Страхування здійснюється за правилами страхування майна. Твори мистецтва схильні до впливу численних небезпек, до яких можна віднести пожежа, вплив диму і кіптяви, заливши водою, стихійні лиха, втрату внаслідок крадіжки або грабежу і т. д.

Але стандартного набору ризиків, покриття за якими забезпечується страховиками згідно з правилами страхування майна, для творів мистецтва недостатньо.

Для багатьох картин катастрофічним може виявитися підвищення вологості або незначний стрибок температури, ікона може тріснути навіть від слабкого механічного впливу.

До складу додаткового страхового покриття може бути включено страхування творів мистецтва від протиправних дій третіх осіб: підпалу, підриву, крадіжок, актів вандалізму. Страхуемыми ризиками тут є: крадіжка зі зломом; грабіж в межах місця страхування; грабіж при перевезення майна до місця чи з місця страхування або спроби вчинення зазначених дій.

  1. Для договорів страхування творів мистецтва дійсні стандартні винятки зі страхового покриття, звичайні для всіх видів майнового страхування. Зазвичай при страхуванні творів мистецтва крім збитків, викликаних форс-мажорними обставинами, зі страхового покриття виключаються наступні збитки:
  2. — відбулися внаслідок природної зміни (зносу), поступового занепаду, наявності внутрішніх прихованих дефектів застрахованих предметів мистецтва;
  3. — загибель або пошкодження застрахованого майна внаслідок реставрації, відновлення або ретушування;
  4. — збиток, спричинений мікроорганізмами, комахами, тваринами або шкідливими рослинами.

При перевезеннях і тимчасових виставках художні цінності особливо схильні до ризиків збитків, і страхові компанії повинні враховувати велику групу ризиків, пов'язаних зі специфічними характеристиками переміщуваних предметів.

Так, вироби з порцеляни та скла найбільш схильні до бою, для творів живопису при перевезенні часто вимагається дотримання особливого температурного режиму.

Щоб оцінити набір і ступінь ризиків, яким піддаються перевозяться твори, слід уважно вивчити вимоги до об'єкта страхування.

  • При визначенні вартості страховки страхова компанія враховує всі можливі ризики, яким піддаються перевезені цінності. В якості найбільш істотних факторів, що впливають на розмір страхового внеску, виділяють наступні:
  • — упаковка (упаковку повинні здійснювати фахівці — спеціалізовані фірми і галереї);
  • — перевізний засіб (вид транспортного засобу, ступінь його захисту);
  • — маршрут прямування (територія, на якій відбувається перевезення, місця тимчасового зберігання);
  • — тривалість перевезення;
  • — умов охорони при перевезенні (наявність супроводжуючих та спеціальної охорони).

Зазвичай предмети мистецтва страхуються на час виїзної виставки від всіх ризиків загибелі або пошкодження, що виникли з будь-якої причини в період дії договору страхування. У міжнародній практиці такий поліс називається «wall to wall», що перекладається як «від стіни до стіни».

Його суть полягає в тому, що період страхування експоната починає діяти в той момент, коли картина знімається зі стіни, на якій вона перебувала (тобто з моменту вилучення експоната з місця його постійного зберігання), та закінчується, коли твір мистецтва повернулося на своє місце.

Таким чином, картина залишається застрахованої навіть у той час, коли її упаковують, виносять з музею в машину і монтують на експозиції. Страховим покриттям захищаються абсолютно всі пересування експонатів, попереднє і проміжне складування і складування після закінчення виставки.

Естетика — Мовчан В.С. — 13.1. Твір мистецтва як художнє ціле

Сучасна естетична теорія виділяє декілька рівнів естетичного аналізу мистецтва: воно осмислюється як специфічний вид реальності; як особлива форма духовного досвіду; як особлива формуюча здатність. Мистецтво як особлива реальність характеризується цілісністю внутрішньої життєвості, що постає дійсною у творі мистецтва як художньому цілому.

Він закріплює духовність ідеї у художньо довершених чуттєво-матеріальних формах.

Передумовою художньо-формуючої здатності є, по-перше, історично вироблена художня мова, по-друге, природа художнього таланту, яка полягає в умінні митця надавати образам уяви переконливого внутрішнього життя, втілюючи думки та почуття у матерію мистецтва: фарби, звуки, слова, пластику тощо.

У попередніх лекціях ми зазначали, що художній елемент присутній у всіх видах формування. Він постає певною основою цілісності предмета, надаючи йому індивідуальної життєвої виразності.

Мистецтво є особливим видом формуючої діяльності: його художня мова створює ідеальний простір, у межах якого розгортається життя духу в можливому його розмаїтті.

Внутрішньо-переконлива, виразна життєвість і є тією внутрішньою правдою, завдяки якій твір постає справді художнім цілим зі своєю неповторною життєвістю. Специфічною художньою мовою мистецтво надає виразного, чуттєво сприйманого образу естетичним уявленням людини про світ.

Художня мова мистецтва — незамінне джерело і засіб виокремлення суттєвого у відносинах зі світом та переведення його в інший — ідеальний простір, де воно відкривається рівнем досконалості як щодо змісту, так і способу виявлення.

З рівня буденності естетично опанована митцем дійсність «переводиться» у світ ідеальних духовних сутностей. Саме тут вона набуває цілісності та повноти в єдності змісту і форми. Відтак, вища мета мистецтва — надати предметам небайдужості виразної внутрішньої життєвості як самоцінної, як джерела живлення розуму та почуттів.

Кожен художній твір буде дійсно відповідати своєму поняттю, якщо він вкладається у згаданий критерій.

Наголосимо, що цілісність твору не є дещо статичне. Твір — це цілісність, що має внутрішню логіку саморозвитку образної системи, об'єднаної і визначеної змістом ідеї. Доцільно виділяти кілька рівнів цілісності твору. Перший — це рівень цілісності конкретного образу.

Другий — цілісність твору як органічної у собі життєвості ідеї в образній тканині твору. Третій рівень відсилає твір до більш загального цілого — стильової єдності у межах течії, напряму, методу.

Четвертий — цілісність, зумовлена специфікою мистецтва як особливого типу духовного досвіду у властивій йому своєрідності. Г. Гегель наголошує, що «лише справді конкретна ідея народжує істинний образ, і ця відповідність їх одне одному є ідеал» [7, т. 1, с. 81].

Така послідовність відповідає закону, згідно з яким явище завжди багатше за сутність.

Цілісність твору мистецтва — не штучний утвір. У художньому формуванні діє закон самоорганізації матерії образу в цілісність. Геніальний той митець, який здатний «задати» внутрішню логіку розвитку художній реальності. Ф.

Шіллер називає це здатністю митця чинити так, як чинить природа, тобто вільно розгортати «матерію» образу, корегуючи задум залежно від логіки саморозгортання ідеї. Широковідоме висловлювання О. Пушкіна щодо подій роману у віршах «Євгеній Онєгін»: «Ну і штуку вчинила зі мною Тетяна: взяла і вискочила заміж за генерала».

Тобто, внутрішня переконливість твору має місце за умови, що предмет зображення являє свою природність невимушено. Майстерність митця полягає в тому, щоб надати їй доцільності та цілеспрямованості.

Цілісність художньої образності твору, як і мистецтва загалом, — історичний утвір. Витоки її пов'язані з більш широкою сферою духовного досвіду: потребою людства (етносів, народів) визначитися у просторі й часі, окреслити їхні межі, тобто сформувати їх образ як культурну реальність.

У творі мистецтва людська життєвість, розгорнута у просторі й часі, «збирається» в естетично визначене ціле. Скажімо, у драматургії тривалий час діяли закони єдності місця, часу і дії. Епоха виявляє характер своєї життєвості через долі героїв. Ці ж закони чинні й в інших видах мистецтва.

На рівні змістовного наповнення цілісність мистецтва виявляє себе об'єктивно визначеним характером зв'язків людини зі світом, що передається в музиці гармонійністю ритмічно-ладової системи, мелодійністю твору чи, навпаки, дисгармонією; у пластиці — зламаністю пластики рухів, аритмічністю чи, навпаки, їх грацією і ритмом тощо.

Зрештою, якісна визначеність духу епох як «прозаїчних», «поетичних» чи «драматичних» найяскравіше виявляється в характері художності.

Розгортання художньої реальності у досконалі способи виявлення — чинник формування об'єктивного критерію прекрасного, що, перенесений у реальність людських стосунків та формуючу діяльність, слугує засобом удосконалення суспільного життя.

При цьому однаково вагомі здатність митця надавати образ суб'єктивному досвіду героя та вкладати його у всезагальні чуттєво сприймані художні форми. Саме у такій цілісності твір і постав «ідеальною реальністю». І за такої умови він є формуючим началом духовного світу суб'єкта сприймання.

Важливо наголосити, що кожен художній твір як унікальний, неповторний духовний феномен щоразу буде творенням нових граней людського духу, навіть незалежно від того, здобув він відразу визнання і відкрився для суспільства своєю цінністю чи воно виявилося неготовим до його сприймання та переживання.

Стаючи реальністю, твір об'єктивно прирощує досвід і неодмінно впишеться у духовний контекст свого або наступного часу.

Що ж саме становить особливість духовності у художніх творах? Якісною своєрідністю кожного художнього твору є те, що він уособлює особливу якість потреби: надати реального життя образам, що утримуються пам'яттю, набули виразної життєвості в уяві митця і потребують втілення у матеріал формування, щоб здобути самостійне життя. Жодна зовнішня щодо цієї потреби мета не відповідає суті мистецтва. Ось чому, ставши феноменами культури, твори так проймають свідомість сприймаючого суб'єкта, живуть у пам'яті як реальніший світ, аніж дійсність у її поодиноких виявах «тут і тепер», з її буденним перебігом подій та вражень. Здатність художніх талантів виявляти свою небайдужість до світу через виразні, переконливі, чуттєво сприймані образи є утвердженням художньо-формуючого відношення як феномену духовності. При цьому він відкриває суть духовності: вільне самоздійснення у формах досконалості.

Читайте также:  Оплата послуг із здійснення патронату над дитиною

Кожен художній твір є діалектичною єдністю індивідуального та всезагального у змісті досвіду. Така діалектика виявляється як у матеріалі художнього формування, так і в образній мові мистецтва.

Справді, митець відкриває суспільству і людству те у його досвіді, що об'єктивно склалося, або містить у собі тенденції становлення і розгортання, але не усвідомлюється як таке, розчиняючись у повсякденному перебігу життєвих подій.

Піднесене до рівня узагальнення та розгорнуте у художньо-образній мові твору завдяки художньому таланту (генію), воно відкривається своїми рисами: само говорить про себе як про позитивне чи негативне.

Отже, дійсно художні твори прояснюють істину життя, адже розгортаються як жива реальність, а не деяка умоглядна сутність. Здатність митця піднестися до узагальнення та розгорнути його в ідеальних способах буття явищ у межах конкретних художніх творів і становить специфічну особливість твору як духовного цілого.

Всезагальне у досвіді, постаючи предметом художнього осмислення, набуває індивідуальної визначеності в художньому образі (образах). У художньому цілому — творі мистецтва — буття відкривається мірою довершеності відповідно до сутності, яку уособлює.

При цьому виразна переконливість виявів реальності — її «саморозкриття» — постає чи не найяскравішим засобом творення духовного досвіду відношення до світу.

Тому твір мистецтва визначається як духовний феномен не з огляду предмета зображення, а способом зображення, що, завдяки своїй художній переконливості, відкриває сутність явищ.

Отже, художність твору є тим духовним феноменом, що прояснює істину про людину та світ у формах художньої правди. Мистецтво постає засобом громадянського служіння митців, визначаючи суспільну цінність їх творчості.

Художній твір є діалектичною єдністю історично виробленої здатності до художнього формування (духовна організація інтелекту та почуттів суб'єкта формуючих умінь) та відповідних засобів формування (мова різних видів мистецтва).

Водночас кожен справді художній твір щоразу е індивідуально визначеною життєвістю завдяки здатності конкретного суб'єкта творчості надати неповторності образу предметам уяви, пам'яті, переживань засобами художньої мови певних видів мистецтва.

Кожен художній твір, так само як і мистецтво загалом, є найбільш переконливим уособленням творчих потенцій людини, концентрованим утіленням яких є особистість митця.

Підставою життєвості твору є внутрішня доцільність, тобто здатність розгортатися якостями, що відкривають усе нові грані його життєвої повноти. Цей аспект потребує пояснення, адже іноді творчість розглядається як деякий імпульсивний процес, що відбувається поза межами свідомості в сфері суто ірраціональній.

Відтак, і твір тлумачиться як наслідок позасвідомих, ірраціональних духовних імпульсів. Видаватися таким він може лише ззовні, позаяк його наслідки бувають неочікуваними навіть для самого митця. Однак, у такому разі правомірно говорити про особливу формуючу здатність свідомості, що укладає предмети небайдужості у виразні художні форми.

Тобто, свідомість характеризується не лише неординарністю бачення та розуміння явищ, не лише здатністю в уяві формувати їх чуттєві образи, але і надавати їм виразного життя у матеріалі формування. Глибинність внутрішніх зв'язків, що характеризують кожен справді художній твір, об'єктивно зумовлена його логікою.

Твір мистецтва — це духовне ціле, що набуло художньо доцільних способів втілення у мові конкретного виду мистецтва.

Для доведення «внутрішньої необхідності» способів, завдяки яким твір набуває художньої цілісності, важливо вдатися до аналогій. Зокрема, звернутися до відомої думки І. Канта щодо доцільності природних форм, яка зумовлює їх внутрішню життєвість.

Правомірно віднайти певні асоціації між доцільністю природних видів як умовою їх життєвості та доцільністю художнього формування як умовою цілісності творів мистецтва. Таку асоціацію припускає І. Кант: «…

Під абсолютною доцільністю природних форм я розумію такий зовнішній вигляд чи таку ж внутрішню будову їх, в основу можливості яких має покладатися ідея про них у нашій здатності судження… доцільність є закономірність випадкового як такого» [8, с. 967].

Йдеться про два рівні доцільності у природі: механічну (за якої природа відтворює свої форми як такі) та технічну, за якої природа щодо цих же форм як систем (кристалічні утворення, різноманітність кольорів, внутрішня будова рослин і тварин) діє як мистецтво [8, с. 967—968]. Тобто природа, де вона «діє як мистецтво», постає структурною цілісністю, що характеризується здатністю самоорганізації.

Щодо мистецтва правомірно також вживати поняття «самоорганізація», позаяк логіка розгортання художніх подій, організуючись певною ідеєю, виявляє міру своєї життєвості, що постає як внутрішня правда твору. Такі закономірності ми простежуємо щоразу в кожному справді художньому творі.

Скажімо, у драмі «Камінний господар» Лесі Українки жертовний характер Долорес визначає логіку її вчинків і, постаючи вираженим ідеалом людяності, дозволяє зіставляти з ним рівень моральності всіх інших персонажів драми. Як пише авторка, «…

се тип мучениці природженої, що все мусить гинути розп'ята на хресті, хоч би мала сама себе на той хрест прибити, коли бракує для того катівських рук». Відповідно і вчинки її мають щоразу жертовний характер при тому, що це безкорислива жертовність.

Усіляку спробу хоч якось віддячитися за неї героїня сприймає як особисту образу.

Як формуюча здатність і як тип духовного досвіду мистецтво характеризується специфічними якостями. Твори мистецтва уособлюють цілісність людського духу, що знайшов відповідні собі способи художньої об'єктивації. Художні образи — відображення не поодиноких речей і явищ природного світу як таких.

Мета художнього формування не в тому, щоби наповнювати світ досконалою предметністю. В художньому творі його чуттєва даність підноситься на рівень «чистої видимості», оформляється думкою у духовну цілісність і лише відтак втілюється у матеріалі художнього формування.

Тим самим чуттєве у мистецтві підноситься до рівня ідеального буття, постає не випадковістю, а закономірним виявом відносин в їх художньо переконливому втіленні. На відміну від наукової думки, воно не перебуває у сфері суто умоглядній, а набуває виразних зовнішніх форм існування.

Мета мистецтва у тому, щоб у формі предметності задовольняти вищі духовні потреби, оскільки вони мають здатність пробуджувати глибини свідомості й відгукуватися у сфері духу. У мистецтві чуттєве одухотворюється, бо духовне у ньому набуває чуттєвої форми [7, т. 1, с. 45].

Кожен художній образ — наслідок «теоретизації» почуттів митця. Тобто, це почуття, що мають справу не з матеріальним як таким у його чуттєвій поодинокості, не зі «зовнішньо» чуттєвим.

Якісна визначеність твору мистецтва у тому, що він призначений у формі предметності задовольняти духовні потреби. Видимість чуттєвості постає як образ, вид або звучання речей. Як наголошує Г. Гегель, чуттєве в мистецтві адресоване не всім органам сприймання, а лише теоретичним: зору і слуху.

Інші органи мають справу з «матеріальним як таким і його безпосередніми чуттєвими якостями» [7, т. 1, с. 45].

Мистецтво, завдяки здатності являти чуттєві образи втілень духу в матерії життя, служить переконливим свідченням об'єктивної необхідності людства «матеріалізувати» ставлення до світу в ідеальних художніх формах — у формах краси. Своїми якостями вони засвідчують формуючу силу духу.

Отже, художня реальність є дійсною як світ художньо прекрасного. Коли втрачається здатність до творення у формах краси, мистецтво об'єктивно (своїми якостями, що постали поза художніми) засвідчує безсилля духу.

Він вводить суб'єктів сприймання у спустошений світ, а отже, змушує замислюватися над трагічністю наслідків. Тому кожен справді художній твір доводить об'єктивну потребу людини жити красою (красою предмета формування чи красою його відображення, чи їх цілісністю).

Саме краса — джерело доцільної внутрішньої самоорганізації — об'єктивне свідчення свободи творчого духу.

Постаючи за формою як суб'єктивна здатність митця, талант до художнього формування насправді зумовлюється загальносуспільним досвідом бачення реальності, відношенням до неї та реалізує себе у формах потреби закріпити гармонійну єдність індивідуального і всезагального у досвіді художньо досконалими засобами його буття. Така потреба в історичному поступі людства визначилася як самоцінна. Спільні предмети почуттів — це універсальний спосіб творення досвіду ставлення до них, а відтак і духовного «клімату» суспільного життя. Ця потреба в історії зумовлює особливі художні уміння та їх вищі виявлення — художній талант і геніальність. При цьому художня творчість, якщо вона відповідає своєму поняттю, неодмінно пов'язана з виявом чогось безмежного, що втілюється у чомусь реальному. Форма, якої воно набуває, своєю досконалістю надає зображеному «нескінченності».

Отже, специфічною особливістю твору мистецтва як духовного феномену є внутрішня цілісна життєвість його художньої тканини, тобто єдність ідеї та образу, всезагального і особливого, типового й індивідуально неповторного. Організуючим началом твору як художнього цілого є художня ідея. Вона збирає твір у художньо виразне, цілісне і внутрішньо-доцільне буття, надаючи йому чуттєво сприйманих, змістовно та емоційно наповнених форм.

13.2. Предмет і матеріал мистецтва13.3. Природа та сутність художнього образу13.4. Символічний характер художньої образності13.5. Типізована та індивідуалізована образність мистецтва13.6. Діалектика форми і змісту в мистецтвіСписок літературиЗапитання для самоперевіркиТема 14. ВИДОВЕ БАГАТСТВО МИСТЕЦТВА14.1. Види мистецтва як система14.2. Принципи класифікації мистецтва

Ссылка на основную публикацию