Строк позовної давності при стягненні аліментів

Позовна давність – це певний обмежений строк у межах якого, особа має право подати звернення до суду, вимагаючи захисту свого законного права. На даний момент існує два види позовної давності: загальна та спеціальна.

Тривалість загальної позовної давності дорівнює 3-м рокам. Строки спеціальної позовної давності встановлюються законом, при цьому, такий строк може бути як коротшим, так і більш тривалим порівняно з загальною позовною давністю.

Строк позовної давності при стягненні аліментів

Позовна давність строком в 1 рік застосовується до вимог:

  • пов’язаних з недоліками товару, що був реалізований (проданий);
  • про переведення на співвласника прав та обов’язків покупця, у тому випадку, коли було порушено переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності;
  • що стосуються перевезення пошти та вантажу;
  • про розірвання договору дарування;
  • про спростування недостовірної інформації, яка була розміщена в будь-яких засобах масової інформації;
  • про стягнення неустойки (пені або штрафу);
  • що відносяться до оскарження дій виконавця заповіту.

Для таких вимог, які випливають з випадків, коли якість робіт за договором підряду на капітальне будівництво виявляється не належною, строки встановлюються з того дня, коли замовником були прийняті такі роботи. Самі строки у таких випадках становлять:

  • 1 рік – якщо питання стосується недоліків некапітальних конструкцій, та 2 роки, коли недоліки не можливо виявити за звичайного способу прийняття роботи;
  • 3 роки – стосовно недоліків виявлених у капітальних конструкціях. Коли такі недоліки не можуть бути виявлені за звичайного способу прийняття роботи, то 10 років;
  • 30 років – стосовно питань відшкодування збитків, які були завдані замовникові протиправними діями підрядника, що мали наслідком руйнування чи аварію.

В ряді випадків, встановлена законом позовна давність може збільшуватися, про що сторони домовляються з доброї волі, але зменшувати її аналогічним договором сторони не можуть. Подібна домовленість між сторонами оформляється у формі письмового договору.

Також існують ситуації, на які позовна давність поширення не має, зокрема:

  • на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, якщо звичайно діючі закони не встановлюють інше;
  • стосовно вимоги про видачу вкладу вкладником банку;
  • на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я або смертю. Слід окремо зазначити, що виключенням тут є випадки, коли нанесення подібної шкоди сталося внаслідок недоліків товару, який являє собою рухоме майно, зокрема таким, що виступає складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, в тому рахунку й електроенергію;
  • у випадках, коли вимогу виставляє застрахована особа (страхувальник) по відношенню до страхової компанії (страховика) про здійснення страхового відшкодування (страхової виплати);
  • стосовно вимог, які пред’являє центральний орган виконавчої влади, який здійснює управління держрезервом, коли такі вимоги стосуються виконання зобов’язань, що випливають із ЗУ «Про державний матеріальний резерв».

Зразок заяви про застосування строку позовної давності

Наведемо загальний зразок, що найбільш узагальнено ілюструє, як має виглядати заява про застосування строку позовної давності. Зверніть увагу на те, що у заявах такого роду в адміністративному процесі, необхідно посилатися на відповідні статті не ЦК України, а КАС України.

Строк позовної давності при стягненні аліментів

Початок перебігу строку позовної давності

Відповідно до діючих норм, а саме до ст. 261 ЦКУ, моментом початку перебігу строку позовної давності є день, коли особа довідалася чи могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Крім цього в законодавстві закріплена низка спеціальних правил, що регулюють початок перебігу даного строку:

  • в тих випадках, коли відбулося порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи – з дня, коли вона досягла повноліття;
  • стосовно регресних вимог – з того моменту, коли почалося виконання основного зобов’язання;
  • вимоги про визнання недійсним правочину, який було вчинено під впливом насильства, позовна давність розпочинається з дня, коли насильство було припинено;
  • по вимогам стосовно застосування наслідків нікчемного правочину – з того дня, коли було розпочато його виконання;
  • стосовно зобов’язань, які мають визначений строк виконання – плин позовної давності розпочинається з моменту, коли строк виконання добіг свого кінця.

У ЦКУ також передбачені випадки, за яких перебіг строку позовної давності може зупинятися (ст. 263) чи перериватися (ст. 264).

Зупинення строку позовної давності

Зупинення строку позовної давності – це спричинена певними передбаченими законом обставинами перерва в його обчисленні. Така перерва діє доти, доки існують обставини, що її спричинили. Коли дані обставини припиняють свою дію, перебіг строку поновлюється у тій його частині, в якій відбулося зупинення.

Тобто, якщо строк позовної давності 3 роки, з них вже пройшов рік, а потім настали вказані обставини, скажімо на пів року, то у ці пів року, строк позовної давності не буде спливати, а коли вони закінчаться, у заінтересованої особи залишиться ті ж 2 роки (частина, що залишилася)  до сплину строку позовної давності.

Треба підкреслити, що підставами для зупинення перебігу цього строку можуть бути:

  • невідворотні та надзвичайні події (непереборна сила). Це може бути природний катаклізм: цунамі, землетрус, зсуви ґрунту і т.д.; певні суспільні події: страйки, воєнні дії і т.д.; протиправні вчинки окремої особи/сіб: викрадення, захоплення у заручники тощо;
  • припинення дії нормативно-правового акта, що регулює відповідні відносини;
  • мораторій – іншими словами відстрочка виконання зобов’язань, з підстав що встановлюються законом;
  • у випадках, коли позивач або відповідач знаходиться у складі Збройних Сил України чи інших військових формуваннях, створених відповідно до закону, які переведені у воєнний стан.

Переривання строку позовної давності

Переривання строку позовної давності відрізняється від зупинення, насамперед тим, що воно відбувається внаслідок певних активних дій сторін. А по-друге, що в наслідку переривання позовної давності, її перебіг починається заново, при цьому, час який минув до моменту переривання не буде враховуватися у новому строку.

До підстав, які можуть бути основою для такого переривання відносяться:

  • вчинення позову проведене в установленому порядку. При цьому, якщо суд залишив такий позов без розгляду, це не є підставою для зупинки перебігу позовної давності;
  • вчинення особою, що має зобов’язання дій, які свідчать про те, що вона визнає свій чи інший борг або інший обов’язок.
  • випадки, коли надходить прохання про відстрочення виконання. Важливо зазначити, що у випадку коли зобов’язання мало виконуватися частинами чи у формі періодичних платежів, а боржник здійснює дії, які вказують лише часткове визнання періодичного платежу, дані дії не кваліфікуються як підстава для перерви строку за іншими платежами (частинами).

Поновлення строку позовної давності

Під поновленням строку позовної давності треба розуміти ситуацію, коли суд визнає, що строк який було пропущено з поважної причини, має бути поновленим і виносить відповідне рішення.

При цьому підставами, які можуть вважатися поважними причинами з точки зору суду є: перебування однієї із сторін у тривалому відрядженні, безпорадний стан або тяжка хвороба, протиправні дії інших осіб, тощо.

Строк позовної давності в адміністративному процесі

Вище було викладено особливості обчислення строків у цивільному процесі, але в законодавстві, що стосується адміністративних справ використовуються свої строки. Хоча вони досить близькі за принципами до цивільних аналогів, замість терміну – позовна давність, тут використовується термін – строк звернення до адміністративного суду. Та на цьому відмінності в строках не закінчуються.

Такий строк встановлюється статтею 99 КАС України. Зокрема в статті зазначено, що існує 6-місячний строк для звернення до адміністративного суду. Він починає обчислюватись з дня, коли особа повинна була дізнатися або дізналася, що її права було порушено.

При цьому, для звернення в такий суд суб’єкта владних повноважень, 6-місячний строк обчислюється з того дня, коли така підстава виникла. Вона обов’язково має давати йому право на пред’явлення вимог, що чітко визначені законом.

Також в статті підкреслено, що даним кодексом та іншими законами України можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.

Крім того, у ряду випадків звернення до адміністративного суду встановлюється у місячний строк:

  • стосовно справ щодо прийняття, проходження або звільнення громадян з публічної служби;
  • у випадках, коли законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору, за умови що позивач скористався цим порядком;
  • при зверненнях стосовно оскарження рішення суб’єкта владних повноважень, на підставі якого, ним може заявлятися вимога щодо стягнення грошових коштів.

Цікаво, що після закінчення строку позовної давності в адміністративному процесі, особа не втрачає права звернутися з адміністративним позовом, але в той же час, у задоволенні даного позову, суд має право відмовити лише на підставі пропущення строку звернення. Така ситуація є однією з проблем позовної давності, що існують у сучасному законодавстві.

Як і у випадку з цивільним, у адміністративному процесі існує поділ на загальні та спеціальні строки позовної давності. Важливо не плутати строки звернення з адміністративним позовом та процесуальні строки, що врегульовані ст. 101 КАСУ.

Загальний строк по даним позовам, як вказувалося вище –  6 місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Спеціальний строк по даним позовам встановлюється КАС України та іншими законами. Традиційно вони коротші від загального строку.

Обчислення строків звернення по таким позовам провадиться відповідно до норм встановлених у КАС України.

§ 6. Строки позовної давності в сімейному праві

Юриспруденція
Розділ: Економіка

Під позовною давністю розуміється строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (ст. 195 ЦК). Протягом строку позовної давності особа може захистити порушене суб'єктивне право у примусовому порядку. Закінчення строку позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі, є підставою до винесення судом рішення про відмову в позові (п. 2 ст.

199 ЦК). Позовна давність широко застосовується в цивільному право до майнових відносин та необхідна для їх стійкості, зміцнення договірної дисципліни, а крім того, стимулює учасників цивільного обороту своєчасно здійснювати належні їм права, полегшує встановлення судами об'єктивної істини у справі. В сімейному праві інституту позовної давності такого значення не надається.

У п. 1 ст. 9 СК закріплено загальне правило, згідно з яким на вимоги, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не поширюється, за винятком випадків, коли в самому Кодексі встановлено строк для захисту порушеного права.

Правило нерозповсюдження позовної давності на вимоги, що випливають із сімейних відносин, означає, що будь-яке порушене право в області сімейних правовідносин може бути захищено в позовному порядку за правилами цивільного судочинства незалежно від часу, що минув з моменту його порушення.

Це пов'язано з тим, що в області сімейного права переважають особисті немайнові права, що мають триваючий характер, природа яких може вимагати їх захисту у будь-який час. Таким чином, учасники сімейних відносин практично не обмежені часовими рамками при реалізації права на захист порушених сімейних прав.

Так, позовна давність не поширюється: — на вимоги про розірвання шлюбу; на вимоги про визнання шлюбу недійсним; вимоги про встановлення батьківства; на вимоги про визнання шлюбного договору недійсним; на вимоги про стягнення аліментів протягом усього строку дії права на їх отримання і т. д. На відміну від Кпшс (ст.

49), СК не встановлено строк позовної давності для пред'явлення вимог про суперечок батьківства або материнства (ст. 52 СК).

Позовна давність до сімейних відносин застосовується лише в строго визначених випадках, а саме, коли терміни для захисту порушених сімейних прав передбачені в самому СК. Таких випадків кілька.

По-перше, річний строк позовної давності передбачений п. 3 ст.

35 СК для вимог чоловіка, чиє нотаріально засвідчена згода на вчинення правочину щодо розпорядження нерухомістю і угоди, що вимагає нотаріального посвідчення і (або) реєстрації, іншим чоловіком не було отримано, про визнання такої угоди недійсною. Строк позовної давності обчислюється з дня, коли чоловік дізнався або повинен був дізнатися про вчинення такого правочину.

По-друге, трирічний строк позовної давності встановлений п. 7 ст. 38 СК для вимог розлучених подружжя про поділ спільного майна. Тут перебіг строку позовної давності починається з дня, коли розведений чоловік дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав на спільне майно іншим чоловіком (п. 2 ст. 9 СК; п. 1 ст. 200 ЦК).

По-третє, річний строк позовної давності встановлений п. 4 ст. 169 СК (а він відсилає в свою чергу до ст. 15 СК та ст.

181 ЦК) для пред'явлення одним з подружжя вимоги про визнання шлюбу недійсним, коли інший чоловік приховав від нього наявність венеричної хвороби чи ВІЛ-інфекції при вступ у шлюб.

У таких випадках строк позовної давності обчислюється з дня, коли подружжя-позивач дізнався або повинен був дізнатися про приховування хвороби чоловіком-відповідачем, тобто про обставини, що дають підстави вимагати визнання шлюбу недійсним (п. 2 ст. 9 СК; п. 1 ст. 200 ЦК).

В п. 2 ст. 9 СК закріплено положення про те, що в разі необхідність застосування до сімейних відносин норм, що встановлюють юридичну давність, суд повинен керуватися правилами ст. 198-200 і 202-205 ЦК. З їх змісту, зокрема, випливає, що строки позовної давності та порядок їх обчислення не можуть бути змінені угодою сторін (ст.

198 ЦК); вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом незалежно від закінчення строку позовної давності, а позовна давність застосовується судом тільки за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення (ст.

199 ЦК); протягом терміну позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, якщо інше не передбачено законом (ст. 200 ЦК).

Цивільне законодавство допускає призупинення, перерву і відновлення строків позовної давності за наявності для цього необхідних підстав. Призупинення терміну позовної давності означає, що в строк позовної давності не зараховується той проміжок часу, протягом якого особа не могло пред'явити позову на захист своїх прав в силу об'єктивних причин (підстав), зазначених у законі.

Читайте также:  Аліменти з лікарняного листа: утримуються чи ні?

Згідно ст.

202 ЦК перебіг строку позовної давності зупиняється: а) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайний і непредотвратимое при даних умовах обставина (непереборна сила); б) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил, переведених на воєнний стан; в) в силу встановленої на підставі закону Урядом РФ відстрочки виконання зобов'язань (мораторій); г) у силу призупинення дії закону чи іншого правового акта, регулює відповідне ставлення. Причому протягом строку позовної давності припиняється за умови, якщо перераховані вище обставини виникли або продовжували існувати в останні шість місяців строку давності. З дня припинення обставини, що була підставою для зупинення давності, протягом її строку триває. Решта терміну подовжується до шести місяців.

Підставою для перерви перебігу строку позовної давності може бути пред'явлення в установленому порядку позову або вчинення зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу.

Після перерви протягом терміну позовної давності починається заново; час, що минув до перерви, не зараховується у новий строк (ст. 203 ЦК).

Якщо позов залишено судом без розгляду, то почалося до пред'явлення позову протягом строку позовної давності продовжується в загальному порядку (ст. 204 ЦК).

Стаття 205 ЦК передбачає відновлення терміну позовної давності у виняткових випадках, коли суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності щодо обставин, пов'язаних з особистістю позивача (важка хвороба, безпорадне стан, неграмотність тощо) Причини пропуску строку позовної давності можуть визнаватися поважними, якщо вони мали місце в останні шість місяців строку давності. При відновленні строку позовної давності суд вважає за необхідне захистити порушене право, незважаючи на пропуск позивачем строку позовної давності.

Наведені положення цивільного законодавства про позовну давності застосовуються судом до вимог, що випливають із сімейних відносин, якщо СК встановлений термін захисту порушеного права.

Від строків позовної давності необхідно відрізняти пресекательные (преклюзивные) терміни, тобто терміни існування в часі непорушеного суб'єктивного сімейного права (наприклад, право батьків на виховання дітей та захист їх прав та інтересів до досягнення ними повноліття; право неповнолітніх дітей на отримання аліментів від батьків та ін).

Принципова відмінність між терміном позовної давності кінцевим терміном полягає в тому, що після закінчення терміну пресекательного передбачене СК право (наприклад, закріплене у п. 2 ст.

89 СК право на стягнення аліментів на своє утримання колишньою дружиною з колишнього чоловіка протягом трьох років з дня народження загального дитини) вже не може бути реалізовано за яких умовах, тоді як термін позовної давності може бути припинений, перерваний або відновлений у встановлених ЦК порядку і випадках.

Пресекательных термінів, що надають управомоченій особі строго певний час для реалізації свого права, в сімейному законодавстві небагато. Крім вже названих, до них слід віднести передбачений п. 2 ст. 107 СК трирічний строк для стягнення аліментів за минулий час, тобто час, що передує зверненню до суду з заявою про стягнення аліментів.

Причому аліменти за минулий час у межах трирічного строку згідно п. 2 ст. 107 СК можуть бути стягнуті при певних умовах: а) судом встановлено, що до звернення до суду уповноваженою особою приймалися заходи для отримання коштів на утримання; б) аліменти не були отримані внаслідок ухилення зобов'язаної особи від їх сплати.

В літературі по сімейному праву строк стягнення аліментів за минулий період іноді відносять до строками позовної давності*, що не узгоджується, на нашу думку, з юридичною сутністю і призначенням строку позовної давності. Антокольская М. В. вірно зауважує, що даний термін є кінцевим, оскільки стягнення аліментів за його межами неможливе**.

* Коментар до Сімейному кодексу Російської Федерації / Під заг. ред. Крашеніннікова П. В. і Седугина П. І. М., 1997. С. 27

' ** Див.: Коментар до Сімейному кодексу Російської Федерації / Відп. ред. Кузнєцова В. М. М., 1996. С. 285.

В сімейному праві поряд з термінами позовної давності і строками існування права встановлені й інші види термінів, які не однакові за своєю юридичною сутністю, ступенем визначеності і цілям. Серед них виділяють терміни дозвільні (наприклад, термін ув'язнення і розірвання шлюбу в органі загсу — ст.

11 і 19 СК), заборонні (наприклад, річний строк заборони для чоловіка на порушення справи про розірвання шлюбу протягом року після народження дитини без згоди дружини — ст.

17 СК) і зобов'язуючі (наприклад, обов'язок суду в триденний строк з дня набрання рішенням законної сили направити рішення про визнання шлюбу недійсним або про позбавлення батьківських прав в орган загсу — ст. 27 і 70 СК)*.

* Див.: Нечаєва А. М. Указ. соч. С. 21-23.

До змісту книги: Сімейний право Росії

Дивіться також:

Сімейне право. Підручник Сімейне право. Питання і відповіді Сімейне право. Схеми, коментарі

  Основні інститути сімейного права. Сімейне право. Закон 1902 р …

Сімейне право. Основні інститути сімейного права, що склалися ще в XVIII — XIX ст., продовжували діяти і на початку XX ст., але деякі зміни … bibliograph.com.ua/teoria-gosudarstva-i-prava-6/188 .htm

  Сімейний право найбільшою мірою залежало від приналежності …

Сімейне право найбільшою мірою залежало від приналежності людини до тієї чи іншої релігії, церкви. Тим не менш і світська влада вносила певні … bibliograph.com.ua/teoria-gosudarstva-i-prava-6/17 .htm

  Сімейний право. В області сімейних відносин поряд з писаним …

Сімейне право. В області сімейних відносин поряд з писаним правом широко застосовувалися норми звичаєвого права, яке особливо довго утримувалося серед … bibliograph.com.ua/teoria-gosudarstva-i-prava-6/99 .htm

  Сімейний право розвивалося у Давній Русі відповідно з …

Сімейне право розвивалося у Давній Русі згідно з канонічними правилами. Спочатку тут діяли звичаї, пов'язані з язичницьким культом. … bibliograph.com.ua/teoria-gosudarstva-i-prava-6/35 .htm

  Сімейне право. Ця галузь також не отримала детальної раз …

Сімейне право. Ця галузь також не отримала детальної розробки. Були лише окремі норми в Укладенні Василя Лупу. В основному шлюбно-сімейні … bibliograph.com.ua/teoria-gosudarstva-i-prava-6/124 .htm

  Сімейне право

Сімейне право. Підпорядкування церкви державі позначилося і на сімейному праві, традиційно соответствовавшем канонічним нормам. … bibliograph.com.ua/teoria-gosudarstva-i-prava-6/160 .htm

  Історія вітчизняного держави і права

Сімейне право · Глава 5. Держава і право Русі в період феодальної роздробленості (ХІІ — XIV ст.) § 1. Володимиро-Суздальське князівство … www.bibliograph.com.ua/teoria-gosudarstva-i-prava-6/

  Зміни у сімейному праві.

Зміни у сімейному праві. Поступово, але неухильно проникали демократичні нововведення і в англійське сімейне право: у 1836 р. отримав визнання … www.bibliograph.com.ua/teoria-gosudarstva-i-prava-5/154 .htm

  Сімейне і спадкове право.

Сімейне і спадкове право. Сім'я являла собою осередок аулу, складався з декількох споріднених сімей і залежних пастухів, … bibliograph.com.ua/teoria-gosudarstva-i-prava-6/150 .htm

Останні додано:

Римське приватне право Римське право Міжнародне публічне економічне право

Стаття 20. Застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин

191 1. До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу. 2.

У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, по­зовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного ко­дексу України, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

  • Частина 1 коментованої статті встановлює чіткий порядок застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин.
  • На ці вимоги позовна давність, як правило, не поширюється тому, що в галузі сімейного права переважають особисті немайнові права, з природи яких випливає необхідність їх захисту не­залежно від часу, що минув з моменту порушення зазначених прав, а також тому, що сімейні правовідносини, як особисті, так і майнові, є тривалими і не втрачають здатності до позов­ного захисту доти, поки не припиняться у зв'язку зі смертю особи, досягненням дитиною повноліття чи закінченням вста­новленого у законі певного строку.
  • Так, зокрема, позовна давність не поширюється на вимоги про визнання шлюбу недійсним, його припинення, визнання батьківства за рішенням суду, відібрання батьками малолітніх дітей від інших осіб та інші спори, пов'язані з дітьми, а також про стягнення аліментів на майбутнє, скасування усиновлення, визнання його недійсним тощо.
  • Застосування позовної давності до вимог, що випливають з сімейних правовідносин, допускається як виняток лише у тих випадках, коли строк, відведений для захисту порушеного пра­ва, встановлено сімейним законодавством України.
  • У таких випадках позовна давність застосовується судом відповідно до цивіль

ного законодавства, якщо інше не встанов­лено законом (ч. 2 коментованої статті).

Згідно зі ст. 256 ЦК позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність вста­новлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).

Сімейне законодавство, зокрема стаття, що коментується, не визначає загальної тривалості позовної давності. Вона передба­чена лише для окремих видів сімейних правопорушень.

Так, нормами сімейного законодавства встановлено трирічну позовну давність для вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності розлученого по­дружжя (ч. 2 ст. 72 СК).

Отже, якщо один з подружжя вважає, що його право було по­рушено, він може звернутися до суду за захистом цього права, але не пізніше, ніж через три роки. У такому разі позовна давність обчислюється з дня, коли один з подружжя дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права власності.

До вимог про визнання батьківства або материнства застосо­вується позовна давність в один рік, перебіг якої починається від дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про своє батьківство чи материнство (ч. 2 ст. 129; ч. З ст. 139 СК).

Позовну давність в один рік встановлено й до вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини. Перебіг цієї позовної давності починається від дня реєстрації народження дитини (ч. З ст. 138 СК). Під час вирішення усіх інших правових питань, що виникають з сімейних відносин, позовна давність не застосовується.

В окремих статтях СК для відповідних правовідносин також встановлено певні строки.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 32 шлюб реєструється після спли­ву одного місяця від дня подання особами заяви про його реєстрацію до державного органу РАЦСу.

Орган РАЦСу виносить постанову про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке не має дітей, після спливу одного міся­ця від дня подання такої заяви, якщо вона не була відкликана (ч. 2 ст. 106 СК).

У ч. 2 ст. 110 СК закріплено правило, згідно з яким позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один з подружжя вчинив проти­правну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини.

Законом встановлено строк, протягом якого дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності.

Якщо після народження дитини остання проживає з матір'ю, дружина має право на утримання від чоловіка — батька дитини до досягнен­ня нею трьох років.

Якщо ж дитина має вади фізичного або психічного розвитку, дружина, з якою вона проживає, має пра­во на утримання від чоловіка до досягнення дитиною шести років (частини 1—3 ст. 84 СК).

У свою чергу чоловік, з яким проживає дитина, має право на утримання від дружини — матері дитини до досягнення остан­ньою трьох років. Якщо ж дитина має вади фізичного або психічного розвитку, чоловік, з яким вона проживає, має пра­во на утримання від дружини до досягнення дитиною шести років (частини 1 і 2 ст. 86 СК).

Відповідно до ч. 1 ст. 88 СК право на утримання має той з подружжя, в тому числі й працездатний, який проживає з дитиною-інвалідом, яка не може обходитися без постійного сто­роннього догляду, однак за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу

Право на утримання триває протягом усього часу проживан­ня з дитиною-інвалідом та опікування нею і не залежить від ма­теріального становища того з батьків, з ким вона проживає.

За загальним правилом згідно зі ст. 76 СК розірвання шлю­бу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу.

Після розірвання шлюбу особа має право на ут­римання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлю­бу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу та по­требує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, ко­лишня дружина може надавати таку допомогу.

Водночас ч. 4 ст.

76 СК встановлює, що якщо у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обстави­нами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості здобути освіту, працювати, зайняти відповідну по­саду, він має право на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу й тоді, коли є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дру­жина може надавати матеріальну допомогу. Право на утриман­ня у такому разі триває протягом трьох років від дня розірван­ня шлюбу.

У ст. 180 СК міститься вказівка на те, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Таким чи­ном, цією правовою нормою встановлено строки існування права на аліменти на користь неповнолітньої дитини.

Водночас якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення 23 років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу (ч. 1 ст.

Читайте также:  Спадщина через суд (зразок позовної заяви)

199 СК)

Зі сказаного вище можна дійти висновку, що у зазначених нормах сімейного законодавства встановлено строки здійснен­ня окремих суб'єктивних сімейних прав — припинювані стро­ки, перебіг яких починається з моменту виникнення, а не по­рушення відповідного суб'єктивного права. Після спливу за­значеного в законі строку відповідне суб'єктивне сімейне пра­во припиняється. Отже, зазначені строки не належать до по­зовної давності і правила цього інституту на них не поширю­ються.

Крім того, у ч. 1 ст. 79 і в ч. 1 ст. 191 СК встановлено, що аліменти одному з подружжя і аліменти на дитину присуджу­ються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.

Якщо буде встановлено, що до звернення до суду позивач вживав за­ходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати, суд з урахуванням обставин справи може присудити їх за минулий час, але не більш як за один рік (при вирішенні питання про сплату аліментів одному з подружжя — ч. 2 ст.

79 СК) або не більш як за три роки (при вирішенні питання про сплату аліментів на дитину — ч. 2 ст. 191 СК). В юридичній літературі існує думка, що такі строки також є позовною давністю.

Водночас, як слушно зазначається фахівцями у галузі теорії сімейного права, така думка не є безперечною.

Адже у зазначе­них випадках суд вправі стягнути аліменти не тільки за три ро­ки, що передували зверненню до суду заінтересованої особи, а й за менший строк (залежно від конкретних обставин справи), що не є характерним для позовної давності, яка не може ні зменшуватись, ні подовжуватись судом.

Таким чином, встановлені ч. 2 ст. 79 і ч. 2 ст. 191 СК стро­ки для одержання аліментів за час, що минув, мають інший ха­рактер, ніж позовна давність, оскільки вони визначають лише часові межі для стягнення неодержаних аліментів. Ці строки є припинюваними, тобто такими, що припиняють право на одер­жання якихось сум за їх межами.

Позовну давність у сімейному законодавстві, як й в інших галузях права, встановлено з метою досягнення усталеності у сімейних правовідносинах.

Частина 2 коментованої статті не встановлює певних правил застосування позовної давності. Вона має відсильний характер, вказуючи на те, що у випадках, передбачених ч. 1 цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до ЦК Ук­раїни, якщо інше не передбачено СК.

Водночас у тих випадках, коли строк для захисту порушених суб'єктивних прав встановлено сімейним законодавством, діють не усі правила, передбачені главою 19 ЦК, а лише ті з них, що регулюють загальні питання інституту позовної дав­ності.

Так, цивільне законодавство України встановлює, що позов­на давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253—255 ЦК і що цей поря­док не може бути змінено за домовленістю сторін (ст. 260 ЦК).

Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прий­нята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності (ч. 2 ст. 267 ЦК). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішен­ня (ч.

З ст. 267 ЦК).

На позовну давність, встановлену сімейним законодавством України, поширюються правила про визначення початкового моменту її перебігу, а також про його припинення, перериван­ня й поновлення.

У випадках встановлення для певних вимог, що випливають з сімейних відносин, позовної давності правильне визначення початкового моменту її перебігу має важливе значення для вирішення спору судом.

За загальним правилом згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК перебіг по­зовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Виняток з цього правила може бути встановле­но законом.

Це правило застосовується, зокрема, при вирішенні судом спорів за позовами про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, заявленими після розірвання шлюбу (ч. 2 ст. 72), про визнання батьківства (ч. 2 ст. 129), материнства (ч. 2 ст. 139 СК).

Особливі правила визначення початкового моменту перебігу позовної давності встановлені законом щодо вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини. Відповідно до ч. З ст. 138 СК перебіг позовної давності за та­кою вимогою починається від дня реєстрації народження дити­ни в органі РАЦСу.

Таким чином, у тих випадках, коли для окремих вимог, які випливають із сімейних відносин, встановлено позовну давність, вона обчислюється, якщо інше не встановлено зако­ном, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Єди­ний виняток з цього правила закріплено у ч. З ст. 138 СК.

Звичайно особа, яка наділена конкретним суб'єктивним правом, дізнається про порушення останнього у момент вчинення цієї дії. У такому разі визначення початкового моменту перебігу позовної давності не викликає утруднень.

Більш складним є визначення початкового моменту перебігу позовної давності у тих випадках, коли згідно з законодавством особа повинна була дізнатися про порушення свого суб'єктив­ного права. Встановлюючи таке правило, законодавець хотів підкреслити, що особа не може байдуже ставитися до своїх суб'єктивних прав.

Суд, який вирішує спір, у зазначених випадках визначає по­чатковий момент перебігу позовної давності на підставі доказів, що свідчать про те, що дана особа не могла не дізнатися про порушення свого суб'єктивного права.

У такому разі посилан­ня на непоінформованість про стан свого суб'єктивного права не може бути підставою для обчислення початкового моменту перебігу позовної давності.

У противному разі це могло б при­звести до необгрунтованого збільшення строку, встановленого для захисту порушеного права.

Відповідно до ст. 30 ЦПК якщо позивач посилається на те, що він не знав і не міг знати про порушення свого суб'єктив­ного права, він має довести цю обставину в суді.

Так само як­що відповідач твердить, що позивач знав або повинен був зна­ти про порушення свого суб'єктивного права, він не звільняється від обов'язку подання з цього приводу доказів.

Оцінюючи подані докази в їх сукупності, суд визначає початко­вий момент перебігу позовної давності.

У ч. 1 ст. 263 ЦК закріплено випадки зупинення перебігу по­зовної давності.

Згідно з цією статтею перебіг позовної давності зупиняється: якщо пред'явленню позову перешкоджала надзви­чайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна си­ла); у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

Згідно з ч. 2 зазначеної статті у разі виникнення перелічених обставин перебіг позовної давності зупиняється на весь час їх існування.

Відповідно до ч. З ст. 263 ЦК від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг останньої продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Цивільний кодекс передбачає також випадки переривання перебігу позовної давності.

Цей перебіг переривається вчинен­ням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; у разі пред'явлення особою позову до одного Із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ст. 264). Згідно зі ст. 265 ЦК залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Відповідно до цієї ж статті якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному процесі, час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили рішенням су­ду, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності. Якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців.

Закон (ч. 4 ст. 267 ЦК) встановлює підставу для відмови у позові. Нею є сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі. Водночас якщо суд визнає поваж­ними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК).

До поважних причин пропущення позовної давності судова практика, зокрема, відносить: тривалу тяжку хворобу позивача; його тривале перебування у відрядженні; перебування позивача у місцях позбавлення волі внаслідок судової помилки; невстановлення місця проживання громадянина, який порушив пра­во, тощо. Цей перелік не є вичерпним. Однак він дає підстави для висновку про те, що поважними причинами пропущення позовної давності є такі обставини, що роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим.

Усі зазначені правила застосовуються головним чином до майнових відносин, зокрема тих, що пов'язані з поділом спільної сумісної власності розлученого подружжя (ч. 2 ст. 72 СК), а також до відносин, які регулюються ч. 2 ст. 129, ч. З ст. 138 і ч. З ст. 139 СК.

< Попередня

Відлік і строк позовної давності при стягненні неустойки (пені, штрафу)

08.02.2017 р. Верховний суд України розглядаючи справу  № 3-1217гс16   дослідив питання правозастосування інституту позовної давності при стягненні неустойки (пені, штрафу) у господарських відносинах та вказав на початок відліку та строку позовної давності в межах якого можливе стягнення неустойки.

Перед усім необхідно вказати, що закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку (21.12.2016 р. Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у справі № 3-123гс14 (№ в ЄДРСРУ 63939964).

Відносно строку, в межах якого можливе стягнення неустойки (пені, штрафу) Верховний суд України висловлювався ще 18.05.2016 р.

у справі № 6-474цс16: «Отже аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою».

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-3006цс15 та від 25 травня 2016 року у справі № 6-1138цс15.

(!!!)   Вказану вище судову практику необхідно знати всім можливим та/або потенційним «відповідачам» оскільки, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

За змістом положень статті 193 Господарського кодексу України (далі – ГК) суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань.   До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення містяться й у статтях 525, 526 ЦК.

Згідно зі статтею 530 ЦК якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

  • Відповідно до положень статті 610 ЦК порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
  • Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК).
  • Формами неустойки є штраф і пеня:

—    Штрафом  є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання (ч. 2 ст. 549 ЦК).

—    Пенею   є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК).

В свою чергу, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на  правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові  наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: 1) відшкодування збитків; 2) штрафні санкції; 3) оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК).

Штрафними санкціями   відповідно до частини першої статті 230 ГК визнаються  господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами.

За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК),

  1. Видами забезпечення виконання зобов’язання   за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.
  2. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов’язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 ЦК, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 ЦК, засоби, які забезпечують належне виконання зобов’язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.
  3. За змістом положень частини четвертої статті 231 ГК розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або  у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Читайте также:  Час та місце відкриття спадщини

(!!!) У справі, яка розглядається, судами встановлено, що розмір договірної штрафної санкції  обраховано у відсотковому розмірі за кожну добу прострочення, що за визначенням статті 549 ЦК відповідає поняттю «пеня».

ВАЖЛИВО:   Між тим для договірної практики та практики правозастосування  сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов’язання у вигляді штрафної санкції – забезпечення належного виконання зобов’язання. 

  • Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач відповідно до умов договору і положень чинного законодавства має право на застосування штрафних санкцій до відповідача у зв’язку з  порушенням останнім строку виконання господарського зобов’язання.
  • Натомість  законодавством визначено строк (позовна давність), у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК).
  • Так,   загальна   позовна   давність   встановлюється   тривалістю   у   три   роки   ( стаття  257  ЦК), а для окремих  видів   вимог   законом   може   встановлюватися   спеціальна   позовна   давність :  скорочена   або   більш   тривала   порівняно   із   загальною   позовною   давністю .

Зокрема, до вимог   про   стягнення   неустойки  ( штрафу ,  пені )  застосовується   позовна   давність в один рік  ( стаття 258 ЦК). Відповідно  до   частини   п ’ ятої   статті  261  ЦК   за   зобов ’ язаннями   з   визначеним   строком   виконання   перебіг   позовної   давності   починається   зі   спливом   строку   виконання .

  1. Разом із тим положеннями частини шостої статті 232 ГК передбачено  особливість порядку застосування господарських штрафних санкцій, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.
  2. ВАЖЛИВО:   Таким чином, положення глави 19 ЦК про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, передбачених частиною шостою статті 232 ГК, а тому:
  3. 1) якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права;

2) з огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.

Положення статті 266, частини другої статті 258 ЦК про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовується.

У досліджуємій справі  позивач звернувся до суду з позовом поза межами річного строку, установленого законом для вимог про стягнення штрафу, а оскільки відповідачем до ухвалення рішення в справі було заявлено про застосування позовної давності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у зв’язку з пропуском  строку позовної давності (частина четверта статті 267 ЦК).

Термін давності по аліментах: правила подачі позовної заяви, умови звернення за наявності заборгованості, а також чи можна стягнути після повноліття?

Стягнення аліментів у судовому порядку завдає чимало клопоту обом сторонам судового провадження.

Крім особливо неприємною емоційної складової, дана процедура має чимало підводних каменів юридичного характеру.

Одним з них є питання про терміни пред'явлення подібних вимог у суді. Детальніше про це в нашій статті.

Що це таке?

У Цивільному кодексі України існує інститут строку позовної давності. Сенс зазначеного поняття полягає в тому, що після закінчення визначеного законом періоду часу особа втрачає можливість відстоювати власні права в суді. Таким чином, найважливішим моментом в даному питанні є своєчасність захисту своїх прав в судових інстанціях.

Термін давності встановлюється законодавством і не може бути змінений в односторонньому порядку або за згодою сторін. На практиці виникають питання, чи застосовується подібний термін давності в ситуаціях, пов'язаних зі стягненням аліментів через суд.

На які вимоги поширюється?

Положення про терміни позовної давності відносяться до майнових правовідносин. До них відносяться:

  • відновлення порушених цивільних прав;
  • стягнення боргів по операціях в різних формах;
  • пред'явлення багатьох інших майнових вимог.

Сімейні правовідносини, в тому числі спори з приводу аліментів за загальним правилом не підпадають під регулювання закону про терміни, відведених на звернення до суду.

Таким чином, позовна заява про стягнення подібних платежів може бути пред'явлено в будь-який період без будь-яких обмежень. При цьому слід враховувати деякі особливості.

Хто і коли має право подати позов?

Відповідно до ст. 107 СК РФ особа, яка має законне право на отримання аліментів, має можливість стягнути платежі з моменту звернення за захистом своїх прав до судових органів, тобто з моменту подачі позовної заяви (в який суд його подавати?).

Зверніть увагу! Стягнути кошти можна не з дати появи дитини, не з моменту винесення судового акта про стягнення або видачі виконавчого листа. Найважливішим тут є саме день звернення особи до судової інстанції.

Дана норма має позитивні передумови — тривалість судового процесу по аліментах ніяк не вплине на права особи. Судові засідання часом тривають місяцями, інше положення речей з приводу моменту стягнення істотно б ущемило права позивача.

Граничний термін для стягнення аліментів на дитину — момент досягнення нею вісімнадцятирічного віку (З урахуванням деяких винятків, коли на батьків покладається обов'язок забезпечувати дорослих непрацездатних дітей).

Чи є обмеження?

Як зазначалося вище, у аліментних зобов'язань в принципі термін давності немає. Однак з боргами за минулий час справа йде по-іншому. Максимальний термін давності для стягнення заборгованостей по платежах є загальногромадянський.

Відповідно до частини другої статті 107 СК РФ грошові кошти можуть бути затребувані і за вже минулий період. Можливістю можна скористатися протягом 3 років з дати звернення до суду при дотриманні ряду обов'язкових умов:

  1. Виробництва позивачем досудових заходів до отримання змісту на дитину в будь-якій формі.
  2. Відповідач, не дивлячись на вжиті позивачем заходи отримати грошові кошти, продовжив здійснювати дії (або бездіяльності), що свідчать про ухилення від даної законного обов'язку.

Мотиви і приводи таких дій для вирішення спору ролі не грають. Важливо — надати суду вичерпні докази у вигляді переписки з боржником, повідомлень і листів, свідчень та інших.

Від чого залежить розмір стягнення?

Величина стягується змісту буде встановлюватися з урахуванням розміру, який визначається судом або угодою, укладеною між собою батьками в досудовому порядку. Відповідно до статті 81 СК РФ такий розмір залежить, в першу чергу, від доходів особи, яка несе обов'язок по виплаті аліментів.

Стаття 81 СК РФ. Розмір аліментів, що стягуються на неповнолітніх дітей в судовому порядку

  1. При відсутності угоди про сплату аліментів аліменти на неповнолітніх дітей стягуються судом з їх батьків щомісячно в розмірі: на одну дитину — чверті, на двох дітей — однієї третини, на трьох і більше дітей — половини заробітку і (або) іншого доходу батьків.
  2. Розмір цих часток може бути зменшений або збільшений судом з урахуванням матеріального або сімейного стану сторін та інших заслуговують уваги обставин.

При відсутності у відповідача заробітку в аналізованому періоді, розрахунок буде зроблений виходячи з середнього розміру заробітної плати по регіону. Важливу роль при встановленні розміру гратимуть такі чинники:

  • загальний фінансовий добробут відповідача;
  • його сімейний стан, наявність утриманців;
  • інші обставини, що мають значення для конкретної справи і що утрудняють виконання обов'язку зі сплати аліментних платежів.

розлучення

У разі, коли батьки до офіційного оформлення розлучення не склали будь-яких угод про розмір і періодичності виплати грошового утримання на дитину, є можливість звернутися до суду за примусовим стягненням. У ряді ситуацією з дати оформлення розірвання шлюбу до звернення за судовим захистом проходить досить велика кількість часу.

За законодавчо встановленим правилом нараховуватися аліменти будуть тільки з дати подачі позову про стягнення. Позовна давність для отримання грошових коштів за попередні періоди буде мати трирічний термін.

Таким чином, скільки б років тому не відбулося розірвання шлюбу, в разі пізньої подачі документів для стягнення позивач має право претендувати на виплати тільки за попередні 36 місяців.

наявність заборгованості

Закон надає право стягнути аліментні платежі за минулий період. Термін давності по стягненню простроченої заборгованості в цій ситуації дорівнює трьом рокам.

Для здійснення даної можливості необхідно надати до суду докази самостійних невдалих спроб стягнення змісту на дітей і ухилення від сплати грошових коштів відповідача.

неустойка

У разі прострочення по аліментах позивач вправі розраховувати на застосування до відповідача штрафних санкцій у вигляді нарахування неустойки. Дана міра служить найважливішим засобом підтримки фінансової дисципліни боржника і дотримання термінів виплат.

Термін давності на стягнення пені за прострочення виконання зобов'язання в ситуації, що розглядається є загальним, тобто становить 3 роки.

Чи можна відновити втрачений час?

При наявності причин, які суд при розгляді конкретної справи вважатиме поважними, термін для стягнення особою грошового утримання може бути відновлений. Щоб скористатися даним правом, необхідно подати за письмовою заявою з проханням про відновлення пропущеного процесуального строку на звернення до суду.

У заяві слід максимально повно описати обставини і причини, що призвели до пропуску строку, і надати відповідні докази при їх наявності у позивача. В судовому засіданні суддя розгляне цю заяву і з урахуванням внутрішнього переконання:

  • визнає причини поважними і відновить термін;
  • або ж відмовить в цьому.

Завантажити бланк заяви про поновлення строку позовної давності

Поважні причини пропуску

Визнання тієї чи іншої причини поважної здійснюється судом відповідно до внутрішнім переконанням на власний розсуд на підставі поданих заявником до суду доказів та пояснень. У кожному окремому справі обставини будуть оцінені з урахуванням конкретних умов.

Судова практика по даній категорії справ свідчить про те, найпоширенішими причинами, які суди згодом визнають поважними, є:

  1. непередбачені події, форс-мажорні обставини;
  2. тривалі хвороби;
  3. смерть або важкий стан якого-небудь з близьких;
  4. довгі відрядження тощо.

Юридична неграмотність або незнання закону за загальним правилом не є достатньою підставою для відновлення процесуального строку.

Якщо вас цікавить тема стягнення аліментів через суд, то прочитайте наші матеріали про те, як написати і подати позовну заяву на аліменти на дитину і матір і скаргу на бездіяльність судових приставів-виконавців.

Зобов'язання по виплаті аліментів існують тільки до досягнення дитиною повнолітнього віку, тобто вісімнадцяти років. По закінчення даного періоду право вимоги грошового утримання на дітей на майбутнє час припиняється.

В даному законодавчому положенні є винятки. Згідно зі статтею 85 СК РФ на батьках також лежить зобов'язання по утриманню своїх непрацездатних, але досягли повноліття дітей.

Момент повноліття дитини таким чином позбавляє позивача подальшої можливості вимагати отримання виплат. У той же час на обчислення строків позовної давності по попередніх періодів часу він не впливає. Після досягнення повноліття непогашена раніше аліментна заборгованість підлягає стягненню за загальними правилами — в межах трирічного терміну давності.

Стаття 85 СК РФ. Право на аліменти непрацездатних повнолітніх дітей

  1. Батьки зобов'язані утримувати своїх непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують допомоги.
  2. При відсутності угоди про сплату аліментів розмір аліментів на непрацездатних повнолітніх дітей визначається судом у твердій грошовій сумі, що підлягає сплаті щомісячно, виходячи з матеріального і сімейного стану та інших заслуговують уваги інтересів сторін.
  • Щоб усунути можливість майбутніх грошових втрат через закінчення будь-яких процесуальних строків, проблема матеріального забезпечення дитини повинна вирішуватися в максимально короткі терміни — в період проведення процедури розірвання шлюбу.
  • При наявності у позивача підстав вважати, що боржник буде ухилятися від виконання законного обов'язку щодо фінансового утримання дітей, позивачеві слід негайно скористатися наявними законними способами цьому запобігти.
  • Знання і розуміння термінів здійснення своїх прав є найважливішим моментом для своєчасного звернення до судової інстанції.

Дивіться відео: Дослідження доказів на стадії апеляційного розгляду цивільної справи (Квітня 2020)

Ссылка на основную публикацию