Стягнення грошової суми

Стягнення аліментів у твердій грошовій сумі. Актуальні питання.

Стягнення грошової сумиВ одній з попередніх статей ми розповіли вам загальну інформацію про аліменти на утримання неповнолітніх дітей, порядок їх встановлення, стягнення тощо. Однак доволі частими є випадки виникнення тих чи інших складнощів у застосуванні права стягувати аліменти.

У даній статті зупинимося на особливостях та проблемах стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей у вигляді твердої грошової суми.

Як вже зазначалось у минулій статті, відповідно до ч.3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

У твердій грошовій сумі передбачена можливість визначення розміру аліментів на утримання дитини, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину від якого одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, що передбачено ч.1 ст. 184 СК України.

Варто розпочати з того, що сімейні правовідносини та способи їх регулювання зокрема судом в певних випадках не є чітко «статичними», а скоріш «динамічними».

Що мається на увазі? Цю динамічність можна пояснити тим, що певні судові рішення про регулювання сімейних правовідносин, наприклад, про встановлення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, про визначення способу участі у вихованні неповнолітньої дитини чипро позбавлення батьківських прав не є остаточним вирішенням спору і можуть бути змінені в тому чи іншому ракурсі.

Важливо знати, що згідно ч.1 ст.192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров’я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

І саме в аспекті цього права виникає запитання – наскільки може змінюватись розмір аліментів, визначений рішенням суду у твердій грошовій сумі, а зокрема під впливом на це чинників не стільки правового характеру, як економічного?

Авжеж, багатьом є відомим той факт, що в економічному аспекті грошова одиниця, а відтак грошові суми, виражені в цій одиниці має властивість до знецінення, всім більше відоме як інфляція. Ви можете запитати – а якщо гіперінфляція (така як була в 90-х) знецінить грошову одиницю, то як тоді стягуватиметься ця тверда грошова сума, адже вона не буде нічого коштувати. І це буда цілком слушно.

Оскільки відповідно до Конституції України права людини, а дитини зокрема, є найвищою соціальною цінністю, то спрямування державної політики, зокрема, щодо дотримання таких прав повинне бути визначальним. Не лишилось осторонь і питання, що викладено у попередньому абзаці. Так, відповідно до ч.

2 ст.184 СК України, визначений судом у твердій грошовій сумі розмір аліментів підлягає індексації відповідно до закону. Відповідно законодавець подбав про подібні випадки, однак у спеціальному законі, яким у даному випадку є Сімейний Кодекс України не передбачив порядок самої індексації.

Такий недолік викликав неоднозначність застосування судової практики, згідно якої суди відмовляли у застосуванні норми, передбаченої ч.2 ст.

184 СК України, а саме про індексацію аліментів у зв’язку із відсутністю передбаченого законом порядку такої індексації саме аліментів.

Однак крапку в цьому неоднозначному трактуванні поставив Верховний Суд України, який у своєму рішенні від 06.11.2013 р.

Про стягнення грошової суми

                                                           П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.11.2003 Справі N 6/335
Верховний Суд України в складі:
за участю представників сторін:
розглянувши на засіданні Судової палати у господарських справах касаційну скаргу Державного підприємства «Енергоринок» на постанову Вищого господарського суду України від 27 травня 2003 р. N 6/335 у справі за позовом ТОВ «Східенерго» до ДП «Енергоринок»

про стягнення 86951837,92 грн., В С Т А Н О В И В:

У липні 2002 р. ТОВ «Східенерго» звернулося з позовом до ДП «Енергоринок» про стягнення вартості проданої електроенергії на суму 38997414,14 грн.
Позивач зазначав, що порушуючи умови договору N 1034/01 від 1 квітня 2002 р. відповідач не здійснив розрахунок у повному обсязі за придбану електроенергію у квітні 2002 року.
У серпні, до вирішення спору по суті ТОВ «Східенерго» збільшило розмір позовних вимог до 86524473,58 грн. за рахунок заборгованості, що утворилась в результаті несплати проданої електроенергії за червень 2002 року — у розмірі 4527666,96 грн., за липень 2002 року — у розмірі 43001210,48 грн., та згідно зі

ст. 214 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ), позивачем

нараховані 3% річних від простроченої суми, які склали 425546,34 грн.
Відповідач проти позову заперечував, просив провадження в справі припинити, посилаючись на ст. 15-і Закону України «Про

електроенергетику» ( 575/97-ВР ).

Рішенням господарського суду міста Києва від 10 вересня 2002 р. позов задоволено. Стягнуто з ДП «Енергоринок» на користь ТОВ «Східенерго» 86524473,58 грн. основного боргу, 425546,34 грн. 3% річних.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12 лютого 2003 р. вказане рішення залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 27 травня 2003 р. N 6/335 зазначені рішення та постанова залишені без змін.
В основу постанови Вищого господарського суду України покладені висновки про те, що норми Закону України «Про

електроенергетику» ( 575/97-ВР ) не встановлюють порядку

перерахування коштів з поточного рахунку із спеціальним режимом використання ДП «Енергоринок», відповідно до якого кошти з цього рахунку перераховуються за алгоритмом розподілу коштів, який встановлюється Національною комісією з регулювання електроенергетики (далі — НКРЕ).

Вищий господарський суд України дійшов висновку, що алгоритм відповідно до Закону України «Про електроенергетику» застосовується до розподілу коштів лише з поточних рахунків із спеціальним режимом використання постачальників електричної енергії, які здійснюють свою діяльність на закріпленій території, тому посилання відповідача на те, що невиконання зобов'язань щодо сплати електроенергії пов'язане із необхідністю виконання алгоритму розподілу коштів, який встановлений постановою НКРЕ не відповідає положенням чинного законодавства у сфері виробництва, передачі, постачання і використання електричної енергії, загальним нормам Цивільного

кодексу Української РСР ( 1540-06 ) щодо відповідальності за

невиконання договірних зобов'язань.
ДП «Енергоринок» оскаржило постанову Вищого господарського суду України у зв'язку з невідповідністю рішенням Верховного Суду України з питань застосування Закону України «Про

електроенергетику» ( 575/97-ВР ).

Ухвалою Верховного Суду України від 30 жовтня 2003 р. порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 27 травня 2003 р. N 6/335.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та заперечень і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Відповідно до ст. 161 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок — відповідно до вимог, що зазвичай ставляться.
Засади організації та експлуатації енергосистем визначаються Законом України «Про електроенергетику» ( 575/97-ВР ). Статтею 15 зазначеного закону передбачено, що купівля всієї електричної енергії, виробленої на електростанціях, потужність чи обсяг відпуску яких більші за граничні показники, та весь її оптовий продаж здійснюється на оптовому ринку електричної енергії України, який створюється на підставі договору. Основні питання функціонування комплексу підприємств, що здійснюють діяльність на енергоринку, врегульовані Договором між членами оптового ринку

електричної енергії від 15 листопада 1996 р. ( n0001227-96 )

(далі — ДЧОРЕ).
Встановивши факт існування між сторонами зобов'язальних відносин щодо купівлі-продажу електроенергії та розрахунків за неї на підставі двостороннього договору від 1 квітня 2002 р. N Ю34/01, суд першої інстанції не проаналізував умови зазначеного договору та не дав їм юридичної оцінки. Зокрема, судом не враховані положення цього договору, якими передбачено, що сторони

визнають свої зобов'язання за ДЧОРЕ ( n0001227-96 ) (пункт 2.1);

платежі за отриману ДП «Енергоринок» у ТОВ «Східенерго» електроенергію здійснюються кожного банківського дня з поточного рахунку із спеціальним режимом використання ДП «Енергоринок» відповідно до алгоритму, який затверджується НКРЕ, у строки та в порядку визначеному із чинній Інструкції про порядок використання коштів оптового ринку електричної енергії України, яка є додатком до ДЧОРЕ (пункт 4.3).
Суд не застосував до спірних відносин положення ст. 15-і Закону України «Про електроенергетику» ( 575/97-ВР ), якою встановлено порядок проведення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії. Цей порядок передбачає, що для проведення розрахунків за куплену на оптовому ринку електричної енергії України та спожиту електричну енергію енергопостачальники, які здійснюють підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, їх відокремлені підрозділи та оптовий постачальник електричної енергії, яким є Державне підприємство «Енергоринок», відкривають в установах уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання (раніше вони називались розподільчі рахунки). Такі рахунки призначені для накопичення коштів, отриманих за електричну енергію від споживачів, та розрахунків з учасниками оптового ринку електричної енергії. Зокрема, перерахування коштів енергогеперуючим компаніям та іншим суб'єктам підприємницької діяльності, які проводять продаж електричної енергії на оптовому ринку, здійснюється уповноваженим банком з поточного рахунку із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії відповідно до алгоритму (порядку розподілу коштів), встановленого НКРЕ. На оптового постачальника електричної енергії покладено обов'язок забезпечити щоденне інформування учасників оптового ринку електричної енергії про стан проведення розрахунків.
Виходячи з тлумачення поняття алгоритму та поточного рахунку із спеціальним режимом використання, яке наведено у ст. 1 Закону

Читайте также:  Розмір аліментів на дитину - зміни у 2022 році.

України «Про електроенергетику» ( 575/97-ВР ) алгоритм розподілу

коштів, який .встановлюється НКРЕ, застосовується до всіх без винятку поточних рахунків із спеціальним режимом використання, в тому числі і до таких рахунків ДП «Енергоринок». Тобто умова про алгоритм розподілу коштів з поточного рахунку із спеціальним режимом використання оптового постачальника ДП «Енергоринок» є не договірною умовою, встановленою Договором між членами оптового ринку електроенергії та додатками до нього, а нормою закону.
Порушення вимог матеріального права, допущені судом при розгляді справи, є підставою для скасування постановлених судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене та вирішити спір з дотриманням вимог закону.
Керуючись статтями 111-17, 111-19 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДП «Енергоринок» задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 27 травня 2003 р. N 6/335, постанову Київського апеляційного господарського суду України від 12 лютого 2003 р., рішення господарського суду міста Києва від 11 вересня 2002 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд господарського суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

Стаття 87. Стягнення грошових сум або витребування майна за виконавчим написом — Законы

КОММЕНТАРИЙ от ресурса «ПРОТОКОЛ»: 

Аналізуйте судовий акт: Виконавчий напис нотаріуса визнається таким, що не підлягає виконанню при відсутності оригіналів фінансового чеку та опису вкладення, які підтверджують направлення боржнику вимоги про усунення порушення виконання зобов’язання (Справа № 22-620)

Виконавчий напис – це нотаріальна дія, яка є ласим шматком для нотаріуса, адже за її вчинення він бере 1% від суми боргу. Завдяки цьому, деякі нотаріуси вчиняючи виконавчі написи ідуть на порушення без жодних вагань, тому що кошти отримують сьогодні, а суд достане їх через рік –два. До речі, як правило нотаріуси не з’являються у судові засідання, чим ще більше затягують справу.

Проте суди все таки іноді визнають виконавчі написи такими, що не підлягають виконанню. І боржники полюбляють оскаржувати виконавчі написи.

У цій справі в матеріалах нотаріальної справи про вчинення виконавчого запису, яка була витребувана судом, були відсутні документи про повідомлення боржника про надіслання йому письмової вимоги про усунення порушень виконання зобов’язань за кредитним договором.

Зокрема, це фіскальний чек про відправлення листа та опис вкладення. Буда відсутня також довідка фінансової установи про ненадходження платежу. Тому, суд незважаючи на наявність боргу став на сторону позичальника.

На жаль законодавство не передбачає проведення автоматичної перевірки нотаріуса після такого рішення суду та притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Тому скоріше за все нотаріус залишиться при своєму вже отриманому 1% від суми боргу.

  • Стаття 1. Поняття нотаріату. Органи і особи, які вчиняють нотаріальні дії
  • Стаття 2. Правова основа діяльності нотаріату
  • Стаття 2-1. Державне регулювання нотаріальної діяльності
  • Стаття 3. Нотаріус
  • Стаття 4. Права нотаріуса
  • Стаття 5. Обов’язки нотаріуса
  • Стаття 6. Присяга нотаріуса
  • Стаття 7. Вчинення нотаріальних дій
  • Стаття 8. Нотаріальна таємниця
  • Стаття 8-1. Гарантії нотаріальної діяльності
  • Стаття 9. Обмеження у праві вчинення нотаріальних дій
  • Стаття 10. Вища кваліфікаційна комісія нотаріату та порядок її роботи
  • Стаття 11. Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю
  • Стаття 12. Анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю
  • Стаття 13. Помічник нотаріуса
  • Стаття 13-1. Нотаріальний округ
  • Стаття 14. Нотаріальне діловодство і звітність
  • Стаття 15. Мова нотаріального діловодства
  • Стаття 16. Професійне самоврядування нотаріусів
  • Стаття 17. Організація роботи державних нотаріальних контор
  • Стаття 18. Перевірка організації роботи державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів
  • Стаття 19. Оплата вчинюваних нотаріальних дій
  • Стаття 20. Утримання державних нотаріальних контор
  • Стаття 21. Відповідальність державного нотаріуса
  • Стаття 22. Печатка державного нотаріуса
  • Стаття 23. Державні нотаріальні архіви
  • Стаття 24. Реєстрація приватної нотаріальної діяльності. Реєстраційне посвідчення
  • Стаття 25. Робоче місце (контора) приватного нотаріуса
  • Стаття 26. Печатка приватного нотаріуса
  • Стаття 27. Відповідальність приватного нотаріуса
  • Стаття 28. Страхування цивільно-правової відповідальності приватного нотаріуса
  • Стаття 29. Заміщення приватного нотаріуса
  • Стаття 29-1. Підстави зупинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса
  • Стаття 29-2. Порядок зупинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса
  • Стаття 30. Підстави припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса
  • Стаття 30-1. Порядок припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса
  • Стаття 31. Оплата вчинюваних нотаріальних дій
  • Стаття 32. Сплата приватним нотаріусом податків
  • Стаття 33. Перевірка організації нотаріальної діяльності приватного нотаріуса, дотримання ним порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства
  • Стаття 34. Нотаріальні дії, що вчиняють нотаріуси
  • Стаття 35. Нотаріальні дії, що вчиняються в державних нотаріальних архівах
  • {Статтю 36 виключено на підставі Закону № 614-VI від 01.10.2008}
  • Стаття 37. Нотаріальні дії, що вчиняються посадовими особами органів місцевого самоврядування
  • Стаття 38. Нотаріальні дії, вчинювані консульськими установами України
  • Стаття 39. Порядок вчинення нотаріальних дій
  • Стаття 40. Заповіти (крім секретних) і довіреності, прирівнювані до нотаріально посвідчених
  • Стаття 40-1. Засвідчення справжності підпису на документах начальником установи виконання покарань
  • Стаття 41. Місце вчинення нотаріальних дій
  • Стаття 42. Строки вчинення нотаріальних дій
  • Стаття 43. Установлення особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії
  • Стаття 44. Визначення обсягу цивільної дієздатності фізичних осіб і перевірка цивільної правоздатності та дієздатності юридичних осіб, перевірка повноважень представника фізичної або юридичної особи. Встановлення намірів сторін вчиняти правочин
  • Стаття 45. Підписання нотаріально посвідчуваних правочинів, заяв та інших документів
  • Стаття 46. Витребовування відомостей і документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії
  • Стаття 46-1. Використання відомостей єдиних та державних реєстрів
  • Стаття 47. Вимоги до документів, що подаються для вчинення нотаріальної дії
  • Стаття 48. Вчинення посвідчувальних написів та видача свідоцтв
  • Стаття 49. Відмова у вчиненні нотаріальних дій
  • Стаття 50. Оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні
  • Стаття 51. Заходи, що вживаються нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії, при виявленні порушення законодавства
  • Стаття 52. Реєстрація нотаріальних дій
  • Стаття 53. Видача дубліката нотаріально посвідченого документа
  • Стаття 54. Угоди, що посвідчуються у нотаріальному порядку
  • Стаття 55. Посвідчення угод про відчуження та заставу майна
  • Стаття 56. Посвідчення заповітів
  • Стаття 57. Порядок зміни і скасування заповітів
  • Стаття 58. Посвідчення доручень. Припинення дії доручень
  • Стаття 59. Кількість примірників документів, в яких викладено зміст угод
  • Стаття 60. Охорона спадкового майна
  • Стаття 61. Опис спадкового майна і передача його на зберігання
  • Стаття 62. Винагорода за зберігання спадкового майна
  • Стаття 63. Повідомлення спадкоємців про відкриття спадщини
  • Стаття 64. Видача грошових сум із спадкового майна
  • Стаття 65. Припинення охорони спадкового майна
  • Стаття 66. Свідоцтво про право на спадщину та строки його видачі
  • Стаття 67. Порядок видачі свідоцтва про право на спадщину
  • Стаття 68. Видача свідоцтва про право на спадщину за законом
  • Стаття 69. Видача свідоцтва про право на спадщину за заповітом
  • {Статтю 70 виключено на підставі Закону № 5208-VI від 06.09.2012}
  • Стаття 71. Видача свідоцтва в разі смерті одного з подружжя
  • Стаття 72. Видача свідоцтва про придбання нерухомого майна, яке було предметом застави (іпотеки)
  • Стаття 73. Накладання заборони
  • Стаття 74. Зняття заборони
  • Стаття 75. Засвідчення вірності копій документів
  • Стаття 76. Засвідчення вірності копії з копії документа
  • Стаття 77. Засвідчення вірності виписки з документа
  • Стаття 78. Засвідчення справжності підпису на документах
  • Стаття 79. Засвідчення вірності перекладу
  • Стаття 80. Посвідчення факту, що громадянин є живим
  • Стаття 81. Посвідчення факту перебування громадянина в певному місці
  • {Статтю 82 виключено на підставі Закону № 5208-VI від 06.09.2012}
  • Стаття 83. Посвідчення часу пред’явлення документа
  • Стаття 84. Передача заяв громадян, підприємств, установ та організацій
  • Стаття 85. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів
  • Стаття 86. Повернення прийнятих у депозит грошових сум і цінних паперів
  • Стаття 87. Стягнення грошових сум або витребування майна за виконавчим написом
  • Стаття 88. Умови вчинення виконавчих написів
  • Стаття 89. Зміст виконавчого напису
  • Стаття 90. Порядок стягнення за виконавчим написом
  • Стаття 91. Строк пред’явлення виконавчого напису
  • Стаття 92. Вчинення протестів векселів
  • {Статтю 93 виключено на підставі Закону № 5208-VI від 06.09.2012}
  • Стаття 94. Заява про морський протест
  • Стаття 95. Складання акта про морський протест
  • Стаття 96. Зберігання документів нотаріусами
  • Стаття 97. Повернення прийнятих на зберігання документів
  • Стаття 98. Застосування іноземного права
  • Стаття 99. Застосування права при охороні спадкового майна та при видачі свідоцтва про право на спадщину
  • Стаття 100. Прийняття нотаріусами документів, складених за кордоном
  • Стаття 101. Зносини нотаріусів з іноземними органами юстиції
  • Стаття 102. Забезпечення доказів, необхідних для ведення справ в органах іноземних держав
  • Стаття 103. Міжнародні договори
Читайте также:  Залишити проживати дитину з батьком або матір’ю після розлучення

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления .

Науково-практичний коментар Закону України "Про нотаріат" — Коротюк О. В. — Стаття 87. Стягнення грошових сум або витребування майна за виконавчим написом

Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Вчинення виконавчого напису є нотаріальною дією, що полягає у посвідченні права стягувана на стягнення грошових сум або витребування майна боржника. Слід наголосити на тому, що вказана нотаріальна дія виступає саме як підтвердження відповідного права.

На момент звернення до нотаріуса таке право вже повинно існувати, що має засвідчуватися відповідними документами. Таким чином, нотаріус, вчиняючи нотаріальну дію, фіксує наявність вказаного права шляхом вчинення виконавчого напису на документі.

З цього моменту у стягувана виникає можливість реалізації права на стягнення суми заборгованості чи витребування майна.

Важливо, що вчинення виконавчого напису є нотаріальною дією. Водночас сам виконавчий напис є документом, що дозволяє говорити про його юридичну силу, момент набрання ним чинності (див. коментар до ст. 89 Закону України «Про нотаріат»).

Враховуючи особливості правового статусу нотаріуса, що виключає існування у нотаріуса владних повноважень (див. коментар до ст. З Закону України «Про нотаріат»), неправильним є віднесення цієї нотаріальної дії до випадку реалізації влади нотаріуса. Така думка була висловлена, зокрема, М. М.

Дяковичем у роботі «Нотаріальне право України : навчальний посібник», де вказано, що нотаріус застосовує владні повноваження лише при вчиненні виконавчих написів на документах, які визначають заборгованість. При вчиненні виконавчих написів нотаріус має повноваження по санкціонуванню примусового здійснення порушених прав.

При цьому нотаріус застосовує норми як нотаріального, так і процесуального права1. Слід відрізняти правовідносини, що складаються у сфері здійснення нотаріальної діяльності і стосуються суб'єктивних прав їх учасників, від правовідносин, які виникають під час здійснення виконавчого провадження. Як зазначає А. І.

Перепелиця, єдність та цілісність суб'єктів виконавчого провадження відповідно опосередковується зв'язками між ними. У цілому такі зв'язки характеризуються як адміністративні та адміністративно-процесуальні.

Це обумовлюється тим, що: 1) вони виникають під час примусового виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів і врегульовані законодавством про виконавче провадження; 2) мають владний характер.

Суб'єкти виконавчого провадження не мають абсолютної рівності, оскільки Державна виконавча служба-орган держави, то ці відносини характеризуються як владні, що означає обов'язковість вимог державного виконавця для всіх інших суб'єктів виконавчого провадження, за невиконання яких встановлено адміністративну відповідальність; 3) державний виконавець є обов'язковим суб'єктом правовідносин у виконавчому провадженні2. Необхідно мати на увазі, що вчинення нотаріальної дії — виконавчого напису, жодним чином не належить до реалізації владних повноважень з приводу його виконання.

Необґрунтованим здається і твердження про те, що виконавчий напис — це розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору, вчинене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника. Цей правовий інститут забезпечує інтереси як кредитора, полегшуючи і прискорюючи здійснення його прав за відсутності спору, так і боржника шляхом відмови у вчиненні виконавчого напису, якщо виникає спір, який повинен вирішуватись У суді1.

Слід зазначити, що жодну з вчинюваних нотаріальних дій не можна визнати як розпорядження нотаріуса (див. коментар до ст. З Закону України «Про нотаріат»).

Крім того, дискусійним є питання забезпечення інтересів боржника в разі вчинення виконавчого напису, враховуючи, що його вчинення не пов'язується з участю останнього у вчиненні нотаріальної дії. Як зазначає А. А.

Фігель, безперечний порядок стягнення полягає в тому, що стягнення ведеться незалежно від позиції, яку займає боржник. При цьому у разі виникнення судового спору нотаріус не відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, а зупиняє її вчинення (див. коментар до ст. 42 Закону України «Про нотаріат»).

Неточно визначають особливості цієї нотаріальної дії й інші автори. Наприклад, В. В. Комаров зазначає, що оскільки ця нотаріальна дія не пов'язана із вирішенням спору про право цивільне, то боржник не викликається нотаріусом для викладення своїх заперечень.

Нотаріус також за загальним правилом не зобов'язаний повідомляти боржника про намір вчинити виконавчий напис. Однак у разі заявлення нотаріусу в будь-якій формі незгоди боржника із вимогами за виконавчим написом ця нотаріальна дія має бути відкладена для надання боржнику часу на звернення до суду (ст.

42 Закону України «Про нотаріат»)3. Слід звернути увагу на те, що згідно з ч. 4 ст.

42 Закону України «Про нотаріат» за обгрунтованою письмовою заявою заінтересованої особи, яка звернулася до суду, та на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження позовної заяви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом.

Таким чином, закон передбачає зупинення нотаріусом вчинення нотаріальної дії в разі подання особою письмової заяви після звернення до суду та на підставі повідомлення суду про надходження позовної заяви.

Це означає, що твердження про відкладення вчинення нотаріальної дії в разі вираження боржником незгоди з пред'явленими йому вимогами є необгрунтованим. Більше того, відкладення і зупинення нотаріальної дії не мас на меті надання особі часу для звернення до суду. Як видно з ч. 4 ст.

42 Закону України «Про нотаріат», зупинення нотаріальної дії відбувається виключно після звернення особи до суду.

Не можна погодитись також із визначенням виконавчого напису як підтвердження нотаріальним органом наявності заборгованості (грошових сум чи майна) та розпорядження про примусове стягнення з боржника на користь кредитора цієї заборгованості1.

Перш за все викликає заперечення формулювання «нотаріальний орган», до якого не можна віднести ані державного, ані приватного нотаріуса. Тобто нелогічним є визначення виконавчого напису нотаріуса як нотаріальної дії, що вчиняється певним органом, оскільки в самій назві нотаріальної дії зазначено вчинення її саме нотаріусом.

Крім того, в основі виконавчого напису лежить підтвердження права стягувана на здійснення стягнення грошової суми або витребування майна боржника. Заборгованість останнього повинна вже існувати на момент вчинення виконавчого напису, докази чого подаються нотаріусу. Так, відповідно до під п. 3.1 п. З гл. 16 розд.

II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус вчиняє виконавчі написи:

  • — якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем;
  • — за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.
  • Таким чином, наявність заборгованості боржника і надання доказів її наявності належать до умов, обов'язково необхідних для вчинення виконавчого напису, але не до правових наслідків його вчинення.

Визначення виконавчого напису як розпорядження про примусове стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості також виключається. У першу чергу, це обґрунтовується відсутністю владних повноважень нотаріуса, неможливістю прийняття ним обов'язкових для виконання рішень (див.

коментар до ст. З Закону України «Про нотаріат»). З цих же причин неправомірним здається висновок про те, що застосування заходів примусу можливе не лише в судовому, але й у позасудовому порядку, наприклад, шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса.

На нашу думку, виконавчий напис є нотаріальною дією, що підтверджує право стягувана на стягнення грошової суми чи витребування від боржника майна.

Підтвердження вказаного права стягувача відбувається за умови надання нотаріусу документів, які підтверджують наявність заборгованості чи інших зобов'язань боржника та розмір зазначених зобов'язань.

Необхідно звернути увагу на те, що обов'язковою умовою вчинення виконавчого напису є подання нотаріусу документа, що передбачений Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172. Так, згідно з п. 1 вказаного Переліку «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами. Нотаріально посвідчені угоди, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно» для одержання виконавчого напису подаються:

  1. а) оригінал нотаріально посвідченої угоди;
  2. б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
  3. Відповідно до п. 8 Переліку «Договори лізингу, що передбачають у безспірному порядку повернення об'єкта лізингу» для одержання виконавчого напису подаються:
  4. а) оригінал договору лізингу;
  5. б) засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.
  6. У пункті 9 Переліку «Документи, що встановлюють заборгованість орендарів з орендної плати за користування об'єктом оренди» зазначається, що для одержання виконавчого напису подаються:
  7. а) оригінал договору оренди;
  8. б) засвідчена стягувачем копія рахунка, надісланого боржникові, з відміткою про непогашення заборгованості після вручення письмового попередження.
  9. Пункт 10 Переліку «Стягнення за чеками» передбачає, що для вчинення виконавчого напису нотаріусу подаються чеки, неоплата яких посвідчена нотаріусом.
  10. У пункті 11 Переліку «Стягнення заборгованості за векселями, опротестованими нотаріусами в установленому законом порядку. Векселі, опротестовані нотаріусами в установленому законом порядку» вказується, що для одержання виконавчого напису подаються:
  11. а) оригінал опротестованого векселя;
  12. б) акт про протест векселя.
Читайте также:  Форма шлюбного договору

Стаття 45. Розподіл стягнутих з боржника грошових сум

  •     1. Розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості:
  •     1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій;
  •     2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача;
  •     3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми;
  •     4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону.

    2.

Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.

    3. Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

  1. Стаття 46. Черговість задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення вимог стягувачів
  2.     1. У разі якщо під час розподілу грошових сум у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої статті 45 цього Закону, стягнутої суми недостатньо для задоволення вимог стягувачів за виконавчими документами, кошти розподіляються виконавцем між стягувачами в такій черговості:
  3.     1) у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна;
  •     2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок кримінального або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, а також у зв’язку із втратою годувальника;
  •     3) у третю чергу задовольняються вимоги працівників, пов’язані з трудовими правовідносинами;
  •     4) у четверту чергу задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету;
  •     5) у п’яту чергу задовольняються всі інші вимоги.

    2.

Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги.

У разі якщо стягнутої суми недостатньо для задоволення в повному обсязі всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми.

Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати та інші вимоги, пов’язані з трудовими правовідносинами, задовольняються в порядку надходження виконавчих документів.

    У разі якщо виконавчі документи щодо виплати заборгованості із заробітної плати та інших вимог, пов’язаних із трудовими правовідносинами, надійшли протягом одного дня і стягнутої суми недостатньо для задоволення в повному обсязі всіх вимог за такими виконавчими документами, відповідні вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми.

5. Особи, які сприяють здійсненню виконавчого провадження (експерти, спеціалісти, перекладачі, поняті), їх права та обов’язки.

Згідно Закону України «Про виконавче провадження»

    Стаття 20. Участь експерта, спеціаліста та суб’єкта оціночної діяльності — суб’єкта господарювання у виконавчому провадженні

    1. Для з’ясування та роз’яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна — суб’єктів оціночної діяльності — суб’єктів господарювання.

    2.

Експертом або спеціалістом може бути будь-яка дієздатна особа, яка має необхідні знання, кваліфікацію та досвід роботи у відповідній галузі.

    3. Експерт або спеціаліст зобов’язаний надати письмовий висновок, а суб’єкт оціночної діяльності — суб’єкт господарювання — письмовий звіт з питань, що містяться в постанові, протягом 15 робочих днів з дня ознайомлення з постановою виконавця. Цей строк може бути продовжений до 30 робочих днів за погодженням з виконавцем.

    Експерт або спеціаліст зобов’язаний надавати усні рекомендації щодо дій, які виконуються в його присутності.

    4. Експерт, спеціаліст і суб’єкт оціночної діяльності — суб’єкт господарювання мають право на винагороду за надані ними послуги.

    Винагорода та інші витрати, пов’язані з проведенням експертизи, наданням висновку спеціаліста або звіту суб’єкта оціночної діяльності — суб’єкта господарювання, належать до витрат виконавчого провадження.

    5. Експерт несе кримінальну відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків під час здійснення виконавчого провадження, надання завідомо неправдивого висновку під час здійснення виконавчого провадження, про що він має бути попереджений виконавцем.

Збитки, завдані сторонам внаслідок видачі завідомо неправдивого висновку, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

За недостовірну чи необ’єктивну оцінку майна суб’єкт оціночної діяльності — суб’єкт господарювання несе відповідальність у порядку, встановленому законом, а оцінювач — кримінальну відповідальність, про що він має бути попереджений виконавцем.

    Стаття 21. Участь перекладача у виконавчому провадженні

    1. Під час виконавчого провадження виконавець або сторони у разі потреби можуть запросити перекладача. Перекладачем може бути будь-яка дієздатна особа, яка володіє мовами, знання яких є необхідним для перекладу.

Особі, яка потребує послуг перекладача, виконавець надає строк для його запрошення, але не більш як 10 робочих днів.

У разі якщо зазначена особа не забезпечить участі перекладача у визначений строк, його може призначити постановою виконавець.

    2.

Перекладач має право на винагороду за виконану роботу, що належить до витрат виконавчого провадження.

    3. Перекладач несе кримінальну відповідальність за здійснення завідомо неправильного перекладу під час виконавчого провадження, а також за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків під час виконавчого провадження, про що він має бути попереджений виконавцем.

    Стаття 22. Залучення понятих у виконавчому провадженні

    1. Виконавчі дії можуть проводитися у присутності понятих.

    2.

Присутність понятих є обов’язковою у випадку, передбаченому частиною третьою статті 53 цього Закону, а також у разі відсутності боржника або його представника під час вчинення виконавчих дій, пов’язаних з примусовим входженням на земельні ділянки, до нежитлових приміщень і сховищ, де зберігається майно боржника, на яке звернено стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернуто йому в натурі, до житла, іншого володіння особи для забезпечення примусового виселення з нього та вселення в нього, під час проведення опису, арешту, вилучення і передачі майна.

    3. Понятими можуть бути будь-які дієздатні особи, які не мають особистої заінтересованості у вчиненні виконавчих дій і не пов’язані між собою або з учасниками виконавчого провадження родинними зв’язками, а також підлеглі учасників виконавчого провадження. Кількість понятих під час вчинення виконавчих дій не може бути меншою ніж дві особи.

    Понятий має право знати, для участі у провадженні яких виконавчих дій його запрошено, на підставі якого виконавчого документа вони провадяться, а також робити зауваження з приводу провадження виконавчих дій. Зауваження понятого підлягають занесенню до акта відповідної виконавчої дії.

    Понятий зобов’язаний засвідчити факт, зміст і результати виконавчих дій, під час провадження яких він був присутній. Перед початком виконавчих дій виконавець роз’яснює понятим їхні права і обов’язки, про що зазначається в акті.

КОМЕНТАР:

    Важливою процесуальною «фігурою» у виконавчому провадженні є експерт або спеціаліст.

Закону України «Про виконавче провадження» передбачається, що для з’ясування та роз’яснення питань, що виникають при здійсненні виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, державний виконавець за власною ініціативою або на прохання сторін може своєю постановою призначити експерта або спеціаліста, а при необхідності — декількох спеціалістів, а для оцінки майна — суб’єктів оціночної діяльності — суб’єктів господарювання. Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно або якщо боржник чи стягувач заперечує проти передачі арештованого майна боржника для реалізації за ціною, визначеною державним виконавцем, державний виконавець залучає суб’єкта оціночної діяльності — суб’єкта господарювання для проведення оцінки майна. Витрати, пов’язані з призначенням суб’єкта оціночної діяльності — суб’єкта господарювання, несе сторона, яка оспорює вартість майна, визначену державним виконавцем. Сторонам виконавчого провадження у триденний строк надсилаються копії постанов державного виконавця про призначення у виконавчому провадженні експерта, спеціаліста або суб’єкта оціночної діяльності — суб’єкта господарювання. Як експерт або спеціаліст може бути запрошена будь-яка дієздатна особа, яка має необхідні знання, кваліфікацію та досвід роботи у відповідній галузі. Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна боржника.

Ссылка на основную публикацию