Термінова зупинка екстрадиції за правилом 39 Регламенту ЄСПЛ

Термінова зупинка екстрадиції за правилом 39 Регламенту ЄСПЛ Термінова зупинка екстрадиції за правилом 39 Регламенту ЄСПЛ

Дмитро КОНОВАЛЕНКО,адвокат

Якщо клієнту загрожує видача в небезпечну для нього країну, важливо задіяти всі доступні інструменти для його захисту. Один із таких — звернення до ЄСПЛ за правилом 39. У цій статті розглянемо, що це за норма, як вона діє в справах про екстрадицію й чому не всі держави її дотримуються?

Читайте також: Заборона на видачу особи за міжнародним правом щодо біженців і прав людини має переважну силу перед зобов’язанням провести екстрадицію особи

Термінова зупинка екстрадиції за правилом 39 Регламенту ЄСПЛ

Коли ЄСПЛ застосовує це правило?

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Правило 39 — це норма регламенту ЄСПЛ, що регулює застосування забезпечувальних заходів. Керуючись цим положенням, судді ЄСПЛ дають «вказівку» національним органам здійснити в конкретному провадженні певні дії або утриматися від них. Юристи звертаються до Європейського суду за правилом 39, якщо:

  • невжиття забезпечувальних заходів може призвести до непоправної шкоди життю і здоров’ю клієнта. Наприклад, за рішенням суду людину збираються екстрадувати в країну, де їй загрожує жорстоке поводження;
  • інструменти захисту в рамках внутрішнього права вичерпані й не дали результату;
  • рішення необхідно отримати швидко. Звернення за правилом 39 розглядаються від декількох годин до одного дня.

Читайте також: Іноземець не може бути примусово повернутий до країни, яка вчинила акт агресії проти України

Історія знає показові приклади, коли правило 39 допомагало зупинити екстрадицію. Так, у справі D. v. The United Kingdom людину не дозволили екстрадувати з Великобританії на острів СентКіттс через стан здоров’я.

Заявник був важкохворий на СНІД, а на острові не було належного медичного обслуговування. Тож суд дав вказівку залишити людину у Великобританії. Інколи завдяки правилу 39 особу не видають навіть розвиненим державам із високим рівнем забезпечення прав людини. Саме так відбулося у справі Nivette v.

France. Суд зупинив екстрадицію в США, адже там заявнику загрожувала смертна кара.

Як домогтися зупинки екстрадиції за правилом 39?

Для цього необхідно звернутися до ЄСПЛ з відповідним клопотанням. У ньому ви маєте якісно обґрунтувати необхідність забезпечувальних заходів щодо вашого клієнта. Якщо ми говоримо про екстрадицію, то в зверненні важливо викласти наступне:

  • потенційні ризики, які чекають людину на батьківщині. Це можуть бути факти побиття або тортур вашого клієнта чи інших в’язнів у відповідній країні. Докази, що держава не забезпечує належний захист прав людини — наприклад, у країнах з авторитарним режимом. Використовуйте судові справи, статті в пресі, висновки міжнародних організацій. Підійде все, що допоможе довести реальність загрози;
  • неефективність національних інструментів захисту. Покажіть копії ваших заяв, клопотань, скарг, які ви подавали в інтересах клієнта. Надайте копії рішень суду або відповідей від інших державних органів.

У клопотанні обов’язково варто зазначати дату та час потенційної екстрадиції, а також адресу, де наразі знаходиться клієнт. Щоб отримати відповідь від ЄСПЛ якомога швидше, клопотання направляють факсом та дублюють поштою. Звернення, що були відправленні після 16 години, розглядаються лише на наступний день — зважайте на це.

Коли держави не виконують правило 39…

Країни, які ратифікували Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, зобов’язані виконувати рішення та вказівки ЄСПЛ. Проте за невиконання немає жодних санкцій, окрім можливих політичних. Це дозволяє державам з авторитарними режимами або низьким рівнем забезпечення людських прав ігнорувати рішення Євросуду.

Яскравий приклад стався нещодавно. Двадцять другого липня 2021 року Російська Федерація не виконала рішення ЄСПЛ про зупинку екстрадиції у справі Олексія Кудіна. Незважаючи на правило 39, РФ таємно екстрадувала чоловіка в Білорусь. Олексій Кудін звинувачується в спротиві силовикам. Хоча, за його словами, у жодних мітингах він участі не брав.

Олексій провів під вартою у Мінську 1,5 тижня. А коли його відпустили під домашній арешт, втік на територію РФ. Там його майже одразу заарештували для подальшої екстрадиції. Рішення про видачу суд приймав 21 липня. Адвокат Кудіна звернувся до ЄСПЛ з проханням зупинити екстрадицію за правилом 39, адже в Білорусі арештанту загрожували тортури.

Й хоча ЄСПЛ дав вказівку зупинити видачу — російська влада все ж екстрадувала Олексія Кудіна в Мінськ. Додамо, РФ не виконує рішення ЄСПЛ далеко не вперше. В лютому 2021 року Євросуд за правилом 39 вимагав від Росії відпустити Олексія Навального, проте безрезультатно.

Адже РФ — єдина країна в Раді Європи, яка на законодавчому рівні «дозволила» собі не виконувати рішення ЄСПЛ. Ще у 2015 році Конституційний суд РФ оголосив, що рішення Євросуду не є обов’язковими до виконання на території Росії. У цілому правило 39 регламенту ЄСПЛ — це дієвий механізм, який періодично рятує клієнтів від небезпечної екстрадиції.

Проте виконання цього правила, на жаль, повністю залежить від країни, що вирішує питання про видачу.

Джерело: Юридичний вісник України

Термінова зупинка екстрадиції за правилом 39 ЄСПЛ: чи завжди вона працює

Якщо клієнту загрожує видача у небезпечну для нього країну, важливо задіяти всі доступні інструменти для його захисту. Один з таких – звернення до ЄСПЛ за правилом 39. У цій статті розглянемо, що це за норма, як вона діє у справах про екстрадицію і чому не всі держави її дотримуються.

Коли ЄСПЛ застосовує правило 39

Правило 39 – це норма Регламенту ЄСПЛ, що регулює застосування забезпечувальних заходів. Керуючись цим положенням, судді ЄСПЛ дають «вказівку» національним органам здійснити у конкретному провадженні певні дії або утриматися від них.

  • Юристи звертаються до Європейського суду за правилом 39, якщо:
  • — невжиття забезпечувальних заходів може призвести до непоправної шкоди життю і здоров’ю клієнта. Наприклад, за рішенням суду людину збираються екстрадувати в країну, де їй загрожує жорстоке поводження;
  • — інструменти захисту в рамках внутрішнього права вичерпані і не дали результату;

— рішення необхідно отримати швидко. Звернення за правилом 39 розглядаються від декількох годин до одного дня.      

Історія знає показові приклади, коли правило 39 допомагало зупинити екстрадицію. Так у справі D. v. The United Kingdom людину не дозволили екстрадувати з Великобританії на острів Сент-Кіттс через стан здоров’я. Заявник був важкохворий на СНІД, а на острові не було належного медичного обслуговування. Тож суд дав вказівку залишити людину у Великобританії.

Інколи завдяки правилу 39 особу не видають навіть розвиненим державам з високим рівнем забезпечення прав людини. Саме так відбулося у справі Nivette v. France. Суд зупинив екстрадицію у США, адже там заявнику загрожувала смертна кара.        

Як домогтися зупинки екстрадиції за правилом 39

Для цього необхідно звернутися до ЄСПЛ з відповідним клопотанням. У ньому ви маєте якісно обґрунтувати необхідність забезпечувальних заходів щодо вашого клієнта. Якщо ми говоримо про екстрадицію, то у зверненні важливо викласти наступне:

— потенційні ризики, які чекають людину на «Батьківщині». Це можуть бути факти побиття або тортур вашого клієнта чи інших в’язнів у відповідній країни. Докази, що держава не забезпечує належний захист прав людини – наприклад, у країнах з авторитарним режимом. Використовуйте судові справи, статті у пресі, висновки міжнародних організацій. Підійде все, що допоможе довести реальність загрози;

— неефективність національних інструментів захисту. Покажіть копії ваших заяв, клопотань, скарг, які ви подавали в інтересах клієнта. Надайте копії рішень суду або відповідей від інших державних органів.

У клопотанні обов’язково варто зазначати дату та час потенційної екстрадиції, а також адресу, де наразі знаходиться клієнт. Щоб отримати відповідь від ЄСПЛ якомога швидше, клопотання направляють факсом та дублюють поштою. Звернення, що були відправленні після 16 години, розглядаються лише на наступний день – зважайте на це.  

Коли держави не виконують правило 39

Країни, які ратифікували Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, зобов’язані виконувати рішення та вказівки ЄСПЛ. Проте за невиконання немає жодних санкцій, окрім можливих політичних. Це дозволяє державам з авторитарними режимами або низьким рівнем забезпечення людських прав ігнорувати рішення Євросуду.  

Яскравий приклад стався нещодавно. 22 липня 2021 року Російська Федерація не виконала рішення ЄСПЛ про зупинку екстрадиції у справі Олексія Кудіна. Незважаючи на правило 39, РФ таємно екстрадувала чоловіка в Білорусь.

Олексій Кудін звинувачується у спротиві силовикам. Хоча, за його словами, у жодних мітингах він участі не брав. Олексій провів під вартою у Мінську 1,5 тижні. А коли його відпустили під домашній арешт, втік на територію РФ. Там його майже одразу заарештували для подальшої екстрадиції.

Рішення про видачу суд приймав 21 липня. Адвокат Кудіна звернувся до ЄСПЛ з проханням зупинити екстрадицію за правилом 39. Адже у Білорусі арештанту загрожували тортури. І хоча ЄСПЛ дав вказівку зупинити видачу – російська влада все ж екстрадувала Олексія Кудіна у Мінськ.

РФ не виконує рішення ЄСПЛ далеко не вперше. У лютому 2021 року Євросуд за правилом 39 вимагав від Росії відпустити Олексія Навального. Проте безрезультатно. Адже РФ – єдина країна у Раді Європи, яка на законодавчому рівні «дозволила» собі не виконувати рішення ЄСПЛ. Ще у 2015 році Конституційний суд РФ оголосив, що рішення Євросуду не є обов’язковими до виконання на території Росії.

В цілому, правило 39 Регламенту ЄСПЛ – це дієвий механізм, який періодично рятує клієнтів від небезпечної екстрадиції. Проте виконання цього правила, на жаль, повністю залежить від країни, що вирішує питання про видачу.      

З 5 серпня змінюються правила перетину кордону та контрольних пунктів в’їзду-виїзду, що пов’язані з карантином

Постановою КМУ від 28 липня 2021 р. № 787 внесені зміни до обмежувальних протиепідемічних заходів щодо запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Читайте также:  Як довести батьківство в Україні

Ці зміни, в тому числі стосуються правил перетину державного кордону та контрольних пунктів в’їзду-виїзду на лінії розмежування на сході України і адмінмежі з тимчасово окупованим Кримом. Вони набувають чинності 5 серпня.

Зокрема, іноземцям та особами без громадянства за виключенням окремих категорій як і раніше під час в’їзду в Україну потрібно мати поліс (свідоцтво, сертифікат) страхування від COVID-19, який діє на весь термін перебування в Україні, а також негативний результат ПЛР чи експрес-тестування на COVID-19, які проведено не більш як за 72 години до перетину державного кордону, або документ, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених, чи відповідно до укладених Україною міжнародних договорів про взаємне визнання документів про вакцинацію від COVID-19 або про взаємне визнання COVID-сертифікатів.

У той же час рішенням Уряду визначено, що особи, які перетинають державний кордон на в’їзд в Україну, підлягають самоізоляції. Це стосується як громадян України, так і іноземців.

  • Серед виключень, під самоізоляцію при перетині кордону не підпадають:
  • — особи, які не досягли 18 років;
  • — громадяни України, які виїхали за кордон до 4 серпня 2021 року;
  • — члени офіційних делегацій іноземних держав, співробітників міжнародних організацій;
  • — працівники дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв офіційних міжнародних місій, організацій, акредитованих в Україні;
  • — військовослужбовці (підрозділів) збройних сил держав — членів НАТО та держав — учасниць програми НАТО «Партнерство заради миру», які беруть участь у заходах з підготовки підрозділів Збройних Сил або прибувають на запрошення Міністерства оборони;
  • — учасники зовнішнього незалежного оцінювання, особи, які мають намір вступити до закладів освіти, в тому числі на курси (відділення) з підготовки до вступу до державних закладів вищої освіти, здобувачі освіти, які навчаються в закладах освіти, розташованих на території України, а також батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники, інші законні представники чи інші особи, уповноважені батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками або іншими законними представниками, які супроводжують таких осіб;
  • — водії та члени екіпажу вантажних транспортних засобів, автобусів, що здійснюють регулярні перевезення, члени екіпажів повітряних і морських, річкових суден, члени поїзних і локомотивних бригад;
  • — особи, які мають документ, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації, чи міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації від COVID-19;
  • — громадяни України, які мають виданий в установленому МОЗ порядку документ, що підтверджує отримання однієї дози вакцини від COVID-19, включеної Всесвітньою організацією охорони здоров’я до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;
  • — інші категорії громадян, відповідно до затверджених виключень.

Перетин державного кордону на в’їзд в Україну іноземцями та особами без громадянства, які підлягають самоізоляції, без встановленого та активованого мобільного додатка електронного сервісу «Вдома» забороняється. У разі неможливості встановлення мобільного додатка, відмови від його встановлення прикордонники відмовлятимуть таким особам у перетині державного кордону.

Окрім цього, самоізоляція передбачена і для громадян, які прибувають з тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя. Вона не стосується:

  1. — осіб, які не досягли 18 років;
  2. — працівників представництв офіційних міжнародних місій, організацій, акредитованих в Україні;
  3. — учасників зовнішнього незалежного оцінювання;
  4. — осіб, які мають намір вступити до закладів освіти, в тому числі на курси (відділення) з підготовки до вступу до державних закладів вищої освіти, розташованих на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження у повному обсязі;
  5. — здобувачів освіти, які навчаються в закладах освіти, розташованих на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі;
  6. — одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників, інших законних представників чи інших осіб, уповноважених одним із батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників, які супроводжують осіб, зазначених в абзацах четвертому — шостому цього підпункту;
  7. — громадян України, які бажають здійснити вакцинацію від COVID-19 на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, за умови пред’явлення запрошення на вакцинацію з унікальним ідентифікатором;
  8. — осіб, які мають документ, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації чи міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації від COVID-19;
  9. — громадян України, які мають виданий в установленому МОЗ порядку документ, що підтверджує отримання однієї дози вакцини від COVID-19, включеної Всесвітньою організацією охорони здоров’я до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях.
  10. З повним переліком категорій осіб, хто не підпадає під самоізоляцію, радимо громадянам ознайомитися завчасно.

Самоізоляція, обсервація особи у зв’язку з перетинанням державного кордону не застосовується або припиняється в разі одержання негативного результату тестування на COVID-19 методом ПЛР або експрес-тесту, який проведено після перетину державного кордону. Дана норма не стосується осіб, які прибули з Росії, Індії та перебували на їх території більше ніж сім днів протягом останніх 14 днів.

Для осіб, які прибули з ТОТ в Донецькій та Луганській областях, АР Крим та м. Севастополя самоізоляція, обсервація не застосовується або припиняється в разі одержання негативного результату тестування на COVID-19 методом ПЛР або експрес-тесту, який проведено після перетинання контрольних пунктів в’їзду на ТОТ в Донецькій та Луганській областях, АР Крим та м. Севастополя та виїзду з них.

Посадові особи Державної прикордонної служби перевіряють встановлення та активацію особами мобільного додатка під час перетину ними державного кордону або контрольних пунктів в’їзду-виїзду.

Строк самоізоляції становить 10 днів для осіб, які здійснили перетин державного кордону або контрольних пунктів в’їзду-виїзду, та розпочинається через 72 години з моменту перетину. Ця норма також не стосується осіб, які прибули з Росії, Індії та перебували на їх території більше ніж сім днів протягом останніх 14 днів.

Для громадян, які здійснили перетин державного кордону та прибули з Росії, Індії та перебували на їх території більше ніж сім днів протягом останніх 14 днів, строк самоізоляції становить 14 днів, яка розпочинається з моменту перетину державного кордону та не може бути припинена раніше.

Минздрав обновил рекомендации по лечению COVID-19: что изменилось

08 мая 2021, 18:06 • КОМСОМОЛЬСКАЯ ПРАВДА

На этой неделе Минздрав России выпустил обновленную, 11-ю версию Временных методических рекомендаций (ВМР) «Профилактика, диагностика и лечение новой коронавирусной инфекции (COVID-19)».

— Из рекомендаций окончательно исчезли противомалярийные препараты, что является безусловным плюсом, — отмечает врач, фармаколог, эксперт по безопасности пациентов и персонализированной медицине, кандидат медицинских наук, доцент норвежского университета OsloMet (Столичный университет Осло, Oslo Metropolitan University) Юрий Киселев.

Напомним, вплоть до 10-й версии методички в ней сохранялся пункт о том, что для лечения ковида может назначаться лекарство из этой группы — гидроксихлорохин. В Москве, например, пациентам с диагнозом COVID-19 его приносили бесплатно участковые терапевты.

Однако эксперты уже давно обращали внимание, что убедительные доказательства пользы противомалярийных препаратов для профилактики или лечения коронавирусной инфекции отсутствуют. Более того, гидроксихлорохин может давать весьма опасные побочные эффекты.

ЧЕМ БОРОТЬСЯ С ВИРУСОМ

В обновленном варианте ВМР перечисляются такие лекарства для этиотропного применения, то есть направленные непосредственно против вируса SARS-CoV-2: фавипиравир, ремдесивир, умифеновир и интерферон-альфа.

— Мне сложно оценить эффективность препаратов, перечисленных в разряде противовирусной терапии, — комментирует фармаколог Юрий Киселев. — Опубликованные исследования (проверка эффективности этих лекарств при ковиде. — Ред.) включают лишь небольшое число пациентов и имеют некоторые недостатки дизайна, что затрудняет интерпретацию их результатов.

Более выигрышно в смысле качества клинических испытаний из перечисленных препаратов выглядит ремдесивир, но, увы, его эффективность сравнительно невелика, отмечает эксперт. «Отсутствие радикально эффективных средств, действующих собственно против коронавируса — общемировая, а не только российская проблема», — поясняет врач.

Эксперты напоминают, что фавипиравир не разрешен для рутинного применения (то есть в повседневной клинической практике) против коронавируса даже в стране его разработки – Японии.

Клинические исследования эффективности и безопасности этого лекарства специалисты критикуют за методологические недостатки, не позволяющие сделать обоснованных выводов.

Такую же претензию многие высказывают и к исследованиям умифеновира при ковиде.

ИНГАЛЯЦИИ ПРОТИВ ВОСПАЛЕНИЯ

В целом, по данным Всемирной организации здравоохранения до сих пор так и не появилось антиковидного противовирусного лекарства с доказанной высокой эффективностью. В то же время, к счастью, уже есть работоспособные вакцины.

А при оказании медпомощи заболевшим авторитетные врачи рекомендуют сосредоточиться не на противовирусных, а на препаратах для патогенетического лечения. То есть таких, которые воздействуют не на самого возбудителя болезни, а на вызванные заболеванием опасные процессы в организме.

В числе лекарств, эффективность которых при ковиде уже подтверждена, в частности, гормональные противовоспалительные препараты (кортикостероиды) и антикоагулянты, препятствующие образованию тромбов.

— В обновленной версии методических рекомендаций появилось упоминание о возможности применения ингаляционных стероидов, что отражает последние научные данные, — говорит Юрий Киселев. — Большой раздел посвящен использованию препаратов на основе антител, человеческого иммуноглобулина и сыворотки переболевших. Но исследования не позволяют сказать что-то определенное об их эффективности.

Напомним, в начале апреля было объявлено о создании в России первого в мире лекарства, «приготовленного» из человеческих антител к коронавирусу. На производство препарата под названием «КОВИД-глобулин» пошло 2,5 тонны плазмы доноров, переболевших ковидом. Результатов клинических исследований с данными об эффективности этого препарата пока не опубликовано.

— Зарубежные антительные препараты прошли ряд клинических испытаний, но не без проблем — например, новые варианты вируса могут быть к ним устойчивы, — поясняет Юрий Киселев.

— FDA (Управление по санитарному надзору за качеством пищевых продуктов и медикаментов, США. — Ред.) отозвало разрешение на применение первого из таких лекарств, бамланивимаба.

Теперь он разрешен к использованию только в комбинации с другими средствами из этой группы. А средства эти весьма дороги, что ограничивает их широкое применение.

  • АНТИКОАГУЛЯНТЫ — С БОЛЬШОЙ ОСТОРОЖНОСТЬЮ
  • — Отдельного внимания заслуживает то, что в рекомендациях подробно освещены вопросы безопасности пациентов: четко ограничены показания к амбулаторному применению антикоагулянтов и стероидов, а также обозначены риски антицитокиновых средств, — говорит эксперт.
  • В частности, при лечении ковида дома, в амбулаторных условиях, врачам рекомендуется назначать антикоагулянты при среднетяжелой форме болезни, если у пациента есть высокий риск венозных тромбоэмболических осложнений, при этом низкий риск кровотечений (это опасная побочка антикоагулянтов), и человек не получает антикоагулянтного лечения по другим показаниям (например, для лечения хронических сердечно-сосудистых заболеваний).
  • «При амбулаторном назначении антикоагулянтов следует уделять особое внимание наличию противопоказаний (прежде всего – выраженной почечной недостаточности), во время их использования необходимо повторно оценивать риск и активно искать признаки кровотечений», — подчеркивается в документе.
  • Длительность применения антикоагулянтов при амбулаторном лечении COVID-19 «не ясна, и, по-видимому, может продолжаться вплоть до 30 суток в зависимости от динамики клинического состояния пациента и сроков восстановления двигательной активности», говорится в Рекомендациях.
  • ДОБАВЛЕНЫ НОВЫЕ ВАКЦИНЫ
  • В раздел о профилактике ковида добавлены две новые вакцины, прошедшие регистрацию в 2021 году. Это:
Читайте также:  Divorce procedure or divorce in court

— инактивированная цельновирионная вакцина «КовиВак», разработанная Центром им. Чумакова () — зарегистрирована 19.02.2021 г.;

Чи потрібно Правило 39 українським адвокатам? » ANTIRAID

Регламент Європейського Суду з прав людини передбачив можливість у екстрених випадках звертатися до Суду не лише за звичайною процедурою подачі скарги, але й у Правилі 39 закріпив можливість звертатися із заявою про застосування термінових (невідкладних) заходів реагування на триваюче порушення прав людини.

«Чемпіоном» за частотою звернення до ЄСПЛ за застосуванням тимчасових заходів серед усіх країн-підписантів Конвенції є Великобританія – за три останні роки заявники зверталися до Суду аж 1467 разів, причому задоволено було лише 5 заяв. Найбільш врожайним став 2014 рік – 837 звернень, з яких було задоволено лише 4 заяви, у 287 випадках Суд відмовив у такому задоволенні, а 546 заяв взагалі не відповідали критеріям Регламенту Суду.

Найчастіше заявники звертаються із заявами про зупинення екстрадиції. Проаналізувавши офіційну статистику Суду, можемо виділити «Топ-7» країн, громадяни яких просили не висилати їх з Великобританії до країни походження – Ірак, Афганістан, Пакістан, Шрі-Ланка, Нігерія, Бангладеш, Індія.

Скоріш за все, заявники, посилаючись на військові дії або низький рівень життя та політичну нестабільність у даних країнах, намагалися використати всі доступні їм інструменти, у тому числі і ЄСПЛ, та залишитися у Великобританії для того, щоб у подальшому мати можливість подати заяву про застосування права на притулок.

В Україні серед юридичної спільноти не надто й популярна процедура подання заяви за Правилом 39. Причин декілька – і важкість доведення існування тих самих обставин, які вимагають швидкого втручання, і необхідність подавати заяву факсом за кордон, що не завжди можливо з технічної точки зору.

За статистичними даними, що наводить на своєму сайті сам Суд, за період 2014-2016 року українськими заявниками було подано 105 заяв про застосування тимчасових заходів проти Уряду України. У 34 випадках Суд знайшов, що дані заяви були подані у невідповідності до процедури застосування таких заходів.

Із 71 заяв, що були розглянуті по суті, у 56 випадках Судом було відмовлено у застосуванні таких заходів, лише 15 заяв було задоволено.

Статистика свідчить, що Суд дуже прискіпливо ставиться до дотримання вимог щодо заяв за Правилом 39. Європейський Суд застосовує процедуру лише у крайніх випадках, коли шкода, що може бути спричинена особі, є неминучою та дуже суттєвою.

Це може бути випадок, коли хворий, який знаходиться під вартою, може померти, або особу, яку переслідують за політичні погляди у її рідній країні, може бути піддано екстрадиції і є суттєві побоювання щодо того, що його або її може бути піддано катуванню або жорстокому поводженню тощо.

Зокрема, відомими українському широкому загалу є дві заяви про застосування Правила 39 стосовно необхідності термінового медичного обстеження та лікування (за необхідності) пані Аллі Александровській та пані Нелі Штепі – опозиційним політикам поважного віку, які на момент подання заяви знаходилися під вартою у Харківському СІЗО.

Суд взяв до уваги аргументацію заявниць та направив Уряду України наступні приписи: провести всі необхідні аналізи та процедури у відповідних закладах охорони здоров’я.

Юристами Харківської правозахисної групи кожного року в інтересах заявників направляється не менше 3-4 заяв у порядку Правила 39 Регламенту Суду. Частина справ стосується призупинення екстрадиції активістів або опозиційних політиків до Російської Федерації, Таджикістану та інших країн, які відомі «драконівськими заходами» щодо опозиціонерів та будь-яких осіб, що незгодні з діючим режимом.

Суд дуже прискіпливо підходить до розгляду таких заяв, адже не бажає вступати у політичну площину та давати будь-які оцінки зовнішній та внутрішній політиці країн походження, до яких заявники не хочуть бути екстрадовані.

Тому таку заяву необхідно вкрай ретельно готувати, використовуючи при аргументації звіти міжнародних організацій про стан дотримання прав людини у країні, а також посилаючись на попередні рішення ЄСПЛ, якщо вони вже виносилися проти даної держави.

Друга половина заяв стосувалася захисту прав осіб, що перебували під вартою і страждали на захворювання, належне лікування яких було неможливе в умовах СІЗО або колонії.

Медсанчастини пенітенціарних закладів не могли забезпечити надання ліків або провести спеціалізоване обстеження хворим.

Стан здоров’я заявників суттєво погіршувався з кожним днем, тому юристи ХПГ і використовували заяву згідно Правила 39 як «ургентний метод» реагування на триваюче порушення їх прав.

Однак медсанчастини не завжди належним чином реагують на приписи Європейського Суду, і були випадки, коли в інтересах клієнта юристи ХПГ були змушені подати повторну заяву про застосування невідкладних заходів та госпіталізацію заявника до спеціалізованого закладу охорони здоров’я, і лише після другого звернення до Європейського Суду ці процедури були виконані.

Окремою статтею застосування тимчасових заходів відповідно до Правила 39 Регламенту Суду є заяви проти двох держав – України та Росії.

Суд не надає жодних пояснень щодо суті поданих проти двох країн заяв (є лише офіційна статистика), але можемо здогадатися, що дані заяви протягом 2014-2016 року стосувалися військового конфлікту на Сході України та анексії Криму, зокрема, забезпечення прав осіб, що були захоплені у полон.

Що цікаво – кількість задоволених Судом заяв у таких справах суттєво вища ніж зазвичай – за ті ж 3 роки було подано 216 заяв, лише одна з яких не була розглянута як така, що подана всупереч процедурі. Суд задовольнив 183 заяви, а лише у 32 випадках відмовився застосовувати тимчасові заходи.

Як бачимо, Європейський Суд, хоча поки і не виніс жодного рішення ані щодо міждержавних заяв «Україна проти Росії» (яких на розгляді Суду є п’ять, і Уряд заявляє, що знаходиться у процесі підготовки шостої), ані з індивідуальних скарг, що стосувалися порушення прав людини у ході анексії Криму та військового конфлікту на Донбасі, але використав у правових рамках наявні у нього можливості для допомоги полоненим.

Навіть якщо Європейський Суд офіційно відмовляє у застосуванні невідкладних заходів, у більшості випадків така процедура все ж таки стає у нагоді заявнику. Влада, дізнавшись про наявність такої заяви, робить все, щоб «позбавитися» даної проблеми, щоб вона не фігурувала в якості систематичної.

Тому дуже часто після таких заяв адміністрації колоній у рекордно короткі строки звертаються з поданнями про звільнення від покарання тяжко хворих осіб.

Якщо таке звільнення неможливе — особу починають лікувати та проводять обстеження.

Продовжуючи строк запобіжного заходу, слідчий суддя, якщо особа дійсно хвора та потребує спеціального обстеження, може зглянутися на це та змінити запобіжний захід на такий, що не пов’язаний з перебуванням під вартою.

Отже, такий механізм як подання заяви про застосування тимчасових заходів відповідно до Правила 39 можна і потрібно використовувати, але не слід забувати про неприпустимість використання дієвого механізму у політичних чи інших цілях. Інакше це може перетворитися на забивання цвяхів мікроскопом, і знецінення тих заяв, у яких дійсно потрібна допомога, яку Європейський Суд може забезпечити.

Наталія Охотнікова

Хотите быть в курсе важнейших событий? Подписывайтесь на АНТИРЕЙД в соцсетях.Выбирайте, что вам удобнее:

— Телеграм t.me/antiraid

Срочная необходимость противодействовать новым отказам сотрудничать с Европейским Судом по правам человека

10 февраля Европейский Суд по правам человека отказал в удовлетворении полученного накануне ходатайства о принятии по делу Надежды Савченко обеспечительной меры в виде указания российским властям на необходимость немедленного освобождения ее из-под стражи. Одновременно ЕСПЧ призвал Надежду прекратить голодовку и запросил у российских властей информацию о сложившейся ситуации. В поданном в ЕСПЧ ходатайстве указывалось, что Надежда может стать жертвой жестокого обращения в форме принудительного кормления.

«76. Суд отмечает, что в своей предшествующей практике Комиссия [по правам человека] признавала, что принудительное кормление лица не содержит унижающих достоинство элементов, которые при определенных обстоятельствах могут быть расценены как запрещенные статьей 3 Конвенции.

Когда, однако, …, задержанный проводит голодовку, это может неизбежно привести к конфликту между правом лица на физическую целостность и позитивными обязательствами Высокой Договаривающейся Стороны, вытекающими из статьи 2 Конвенции [гарантирующей право на жизнь] – конфликту, способа разрешения которого сама Конвенция не предусматривает (см. X v.

Читайте также:  Викрадення дитини одним з батьків - як повернути дитину з-за кордону?

Germany (1984) 7 EHRR 152). 77. Суд повторяет, что мера, необходимая для лечения с точки зрения сложившихся медицинских принципов, в общем-то не может расцениваться как бесчеловечная или унижающая достоинство (см. Jalloh v. Germany [GC], no. 54810/00, § 69, ECHR 2006 …).

То же самое можно сказать о принудительном кормлении с целью спасти жизнь конкретного заключенного, сознательно отказывающегося принимать пищу. Тем не менее конвенционные органы должны убедиться в том, что существование медицинской необходимости было убедительно продемонстрировано (см. Herczegfalvy v. Austria, judgment of 24 September 1992, Series A no.

244, p. 26, § 83). Кроме того, Суд должен удостовериться в соблюдении процессуальных гарантий при принятии решения о принудительном кормлении.

Более того, способ, которым осуществляется принудительное кормление во время голодовки, не должен выходить за рамки минимальной степени суровости, сформулированные в практике применения Судом статьи 3 Конвенции (Nevmerzhitsky [v. Ukraine, no. 54825/00], § 94, [ECHR 2005 II (extracts)])». (Постановление ЕСПЧ по делу «Чорап против Молдовы» (Ciorap v. Moldova, жалоба N 12066/02) от 19 июня 2007 года).

Напомню, что обеспечительные меры, применяемые ЕСПЧ в соответствии с Правилом 39 Регламента, обычно заключаются в запрете государству совершать те действия, которые могут привести к причинению непоправимого и одновременно существенного вреда жизни, здоровью, а в исключительных случаях — личной и семейной жизни заявителя, либо в указании государству на необходимость совершения определенных действий с целью предотвращения такого вреда. При этом заявитель должен обратиться в Европейский Суд по правам человека с обоснованной — хотя бы на первый взгляд — жалобой на нарушение государством его права на жизнь, права не подвергаться пыткам, бесчеловечному или унижающему достоинство обращению или наказанию, в исключительных случаях — права на личную и семейную жизнь, которое как раз и может привести к причинению такого вреда его жизни, здоровью либо личной (семейной) жизни. Т.е. обеспечительная мера призвана предотвратить причинение непоправимого и существенного вреда, реальный риск которого вызван именно тем нарушением, на которое подана жалоба в ЕСПЧ. Оформить такую жалобу в соответствии с предъявляемыми требованиями можно и после подачи ходатайства об обеспечительных мерах, но тогда из самого ходатайства должна быть понятна суть претензий, в нем должно содержаться их обоснование, к нему должны быть приложены подтверждающие документы.

В абсолютном большинстве случаев обеспечительные меры применяются с целью запрета выдачи заявителя другой стране (экстрадиции) или высылки его из государства-ответчика (депортации), в результате которой его жизнь, здоровье, личная (семейная) жизнь подвергнется указанной выше опасности. Обеспечительная мера применяется до окончания разбирательства по жалобе в ЕСПЧ или до ее отмены (в случае вынесения Постановления на уровне Палаты такая мера может сохраняться до вступления его в силу).

Конечно, обеспечительные меры не исчерпываются теми, которые касаются выдачи или высылки.

К ним также относятся, например, неоднократно применявшиеся в отношении России меры, направленные на немедленное проведение независимого медицинского обследования заявителя с целью установления, соответствует ли лечение, получаемое им в период нахождения под стражей, состоянию его здоровья, совместимы ли с этим состоянием условия, в которых он содержится, и требуется ли помещение заявителя в больницу. Обеспечительная мера может заключаться и в указании на необходимость срочного предоставления заявителю надлежащего лечения и ухода (как по делу «Алексанян против России» (Aleksanyan v. Russia, жалоба N 46468/06)). Или освобождения его от физических нагрузок и труда в колонии (как по делу «Попов против России» (Popov v. Russia, жалоба N 26853/04)).

Отдельно стоит сказать о мерах, направленных на обеспечение производства по делу в ЕСПЧ и реализацию права на обращение в него: указание на необходимость предоставить ЕСПЧ важную информацию (как по делу «Шабазова против России» (Shabazova v.

Russia, жалоба N 4023/05)), дать национальным органам расследования возможность собрать такую информацию (как по делу «Сулейманов против России» (Suleymanov v. Russia, жалоба N 32501/11)), организовать встречу заявителя с его представителем и не препятствовать таковым в будущем (как по делу «Штукатуров против России» (Shtukaturov v.

Russia, жалоба N 44009/05)), воздержать от мер, затрудняющих обращение в Страсбургский Суд (как по делу «Битиева и Х против России» (Bitiyeva and X v. Russia, жалобы NN 57953/00 и 37392/03)).

К особой категории обеспечительных мер относятся применяемые по межгосударственным делам.

Россия лидирует по количеству нарушений обеспечительных мер (14 случаев на начало апреля 2014 года, составляющих едва ли не половину от их общего числа), что влечет выводы о несоблюдении статьи 34 Конвенции, хотя страна не находится на первом месте по количеству примененных в отношении нее мер (380 за последние 7 лет при почти тысяче в отношении Соединенного Королевства, более 700 в отношении Швеции и около 500 — Франции).

«82. Суд подтверждает, что в случае, если ухудшение состояния здоровья заключенного вызвано проведением им голодовки , такое ухудшение не может автоматически быть поставлено в вину властям (см. Đermanović [v. Serbia (no. 48497/06)], § 59, [23 February 2010]).

Однако Суд также считает, что администрация учреждения, в котором находится заключенный, не может быть полностью освобождена от своих позитивных обязательств в столь сложных случаях (см. Renolde [v. France, no. 5608/05], §§ 81-83, 98, 104 и 105, [16 October 2008]) и пассивно наблюдать за гибелью голодающего заключенного. 83.

В частности, поскольку решение заключенного о проведении голодовки может быть важным, медицинские работники учреждения, в котором он содержится, должны убедиться, что пациент полностью осознает медицинские последствия, проверив, среди прочего, является ли решение о проведении голодовки действительно добровольным, не вызвано ли оно психическими отклонениями заключенного либо иного рода внешним давлением. Не менее важным является продолжение общения между врачами и пациентом в ходе голодовки, при котором [медицинские работники] ежедневно должны убеждаться в сохранении желания заключенного продолжать воздерживаться от приема пищи. По мнению Суда, также критически важно выявить истинные намерения и действительные причины протеста заключенного, и если речь идет не о чистой прихоти, а напротив, о серьезной медицинской проблеме, остающейся без должного внимания, компетентные органы должны проявить усердие, немедленно начав переговоры с голодающим заключенным с целью найти удовлетворительное решение при соблюдении, конечно, тех ограничений, которые могут накладывать правомерные требования заключенного (см. mutatis mutandis, Holomiov [v. Moldova, no. 30649/05], § 119, [7 November 2006])». (Постановление ЕСПЧ по делу «Махарадзе и Сихарулидзе против Грузии» (Makharadze and Sikharulidze v. Georgia, жалоба N 35254/07) от 22 ноября 2011 года).

Вместе с тем обеспечительная мера практически не может заключаться в указании государству-ответчику на необходимость собственно выпустить заявителя из-под стражи. Несмотря на это, такая обеспечительная мера продолжает запрашиваться даже по известным российским делам.

Более того, даже в случае удовлетворения жалобы, то есть признания соответствующего нарушения, ЕСПЧ чрезвычайно редко указывает на необходимость выпустить заявителя на свободу.

Поскольку по общему правилу вопрос о способах исполнения Постановления ЕСПЧ в смысле пункта 1 статьи 46 Конвенции, в том числе о том, какие меры индивидуального характера, возможно, следует предпринять с целью исправления выявленного им нарушения, остается на усмотрение государства-ответчика.

А решение о соответствии предпринятых им мер Постановлению Страсбургского Суда решается Комитетом Министров Совета Европы (а не самим ЕСПЧ).

Если я ничего не путаю, применительно к российским делам ЕСПЧ лишь дважды прямо указывал в резолютивной части своих Постановлений на необходимость выпустить заявителей на свободу: по делам «Алексанян против России» от 22 декабря 2008 года и «Илашку и другие против Молдовы и России» (Ilascu and Others v. Moldova and Russia, жалоба N 48787/99) от 08 июля 2004 года. И это были действительно исключительные случаи (см. соответствующие Постановления ЕСПЧ).

Замечу, что Правило 39 Регламента ЕСПЧ предусматривает возможность применения обеспечительной меры как к государству-ответчику, так и к заявителю.

И на основании Правила 39 Регламента ЕСПЧ может потребовать от заявителя прекратить голодовку, что был сделано по делу «Илашку и другие против Молдовы и России» (голодовка была сразу же прекращена заявителем).

В опубликованном Страсбургским Судом сообщении речь идет лишь о призыве к Надежде Савченко прекратить голодовку (хотя нельзя исключить, что в полученном ее представителями письме содержится более развернутая формулировка указанного призыва).

Хотя срок разбирательства по уголовному делу, начинающий течь со дня фактического предъявления лицу обвинения и заканчивающийся вынесением окончательного решения по существу этого обвинения, оценивается на предмет его разумности по смыслу пункта 1 статьи 6 Конвенции, исходя из конкретных обстоятельств дела: его сложности, поведения заявителя и властей и даже нахождения заявителя под стражей или на свободе, – минимальный срок разбирательства по уголовному делу, который ЕСПЧ признавал неразумным по результатам рассмотрения жалоб против России, составляет порядка 3 лет и 4 месяцев (см. Постановления по делам «Кляхин против России» (Klyakhin v. Russia, жалоба N 46082/99) от 30 ноября 2004 года и «Велиев против России» (Veliyev v. Russia, жалоба N 24202/05) от 24 июня 2010 года). При этом ЕСПЧ, исходя из всех значимых обстоятельств дела, случалось, не признавал чрезмерно длительным разбирательство, длившееся более 8 лет (см. Постановление по делу «Сергей Тимофеев против Росси» (Sergey Timofeyev v. Russia, жалоба N 12111/04) от 02 сентября 2010 года). А когда речь шла, скажем, о разбирательстве, длившемся чуть более 1 года и 8 месяцев, Страсбургский Суд ограничился лаконичным выводом, что о чрезмерной длительности речи вести невозможно и власти не допускали никаких существенных задержек, и признавал жалобу в этой части неприемлемой (см. Постановление по делу «Попов против России» (Popov v. Russia, жалоба N 26853/04) от 30 июля 2006 года).

Жалоба «Савченко против России» (N 50171/14) касается нарушений права на свободу и личную неприкосновенность и права на справедливое судебное разбирательство в разумный срок. Она была подана 14 июля 2014 года и рассматривается Страсбургским Судом в приоритетном порядке.

Ссылка на основную публикацию