Цивільне право

  • Друкувати
  • Запитати
  • Надіслати другу
  • Підписатись на новини

У наведеному визначенні відображено загальні ознаки права як суспільного явища та особливі ознаки цивільного права, зумовлені змістом його предмета і методу.

Цивільне право, як і будь-яка інша самостійна галузь права, є сукупністю юридичних норм. Разом з тим йому властиві особливі ознаки, тісно пов'язані із специфічними рисами предмета і методу:

  • Цивільне право як сукупність юридичних норм регулює відносини власності, товарно-грошові відносини та особисті немайнові відносини, тобто певне коло суспільних відносин, що становлять предмет цивільно-правового регулювання.
  • Регламентація зазначених відносин здійснюється на засадах юридичної рівності, яка є характерною рисою методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин.
  • Сторонами в цивільно-правових відносинах є громадяни, організації (колективні підприємства, кооперативні організації, господарські товариства, господарські асоціації, громадські організації, державні підприємства, державні установи тощо), держава. Автономна Республіка Крим, інші соціальні утворення.
  • Метою цивільно-правового регулювання є повніше задоволення матеріальних і духовних потреб громадян.

Система сучасного цивільного права — це структура галузі. Структура — невід'ємний атрибут усіх реально існуючих систем. Цивільно-правова структура — це будова й внутрішня форма організації системи цивільного права, яка є єдністю взаємозв'язків між її елементами.

Елементами цивільно-правової структури є юридичні норми та інститути. Під юридичним інститутом слід розуміти групу цивільно-правових норм, що регулюють відповідні однорідні суспільні відносини. Наприклад, цивільно-правові норми, які регулюють відносини, що виникають з договору купівлі-продажу, становлять інститут купівлі-продажу.

Отже, система сучасного цивільного права — структура, елементами якої є цивільно-правові норми та інститути, розміщені у певній послідовності.

При побудові системи права законодавець користується науково-об'єктивними критеріями. Структура системи конкретної галузі права, зокрема цивільного права, визначається особливостями суспільних відносин, які регулюються даною галуззю права. Саме тому система є об'єктивною закономірністю права.

Система сучасного цивільного права має на меті пізнання цивільно-правового матеріалу, тобто слугує потребам практики.

Цивільно-правові норми та інститути поділяються на загальні й спеціальні, або особливі. Загальні становлять загальну частину сучасного цивільного права. Загальною вона називається тому, що стосується всіх суспільних відносин, які регулюються цивільним правом.

Наприклад, при розгляді значної кількості цивільних спорів суд з'ясовує, хто є учасниками правовідносин, чи є вони дієздатними особами тощо. Отже, незалежно від того, чи йдеться про договір майнового найму, чи про договір довічного утримання, виникає необхідність встановлення суб'єктів правовідносин, їхньої дієздатності.

Саме тому норми щодо суб'єктів цивільного права (громадян і юридичних осіб) є загальними і становлять елемент загальної частини цивільного права.

Загальну частину сучасного цивільного права становлять норми про суб'єктів, об'єкти цивільного права, угоди, представництво і довіреність, позовну давність.

Спеціальна, або особлива, частина регулює спеціальні (особливі) суспільні відносини і складається із таких інститутів:

  • Право власності. Інші речові права.
  • Зобов'язальне право (загальні положення про зобов'язання, окремі види зобов'язань, договори й позадоговірні зобов'язання).
  • Авторське право.
  • Право на винахід та інші результати творчості, що використовуються у виробництві.
  • Спадкове право.
  • Правоздатність іноземних громадян та юридичних осіб. Застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.

Систему сучасного цивільного права слід відрізняти від систематики, або систематизації, цивільно-правових норм.

Закони мають бути доступними і зручними для користування.

Це досягається шляхом раціональної систематизації цивільного законодавства, тобто його впорядкуванням на підставі класифікаційної ознаки, що її суб'єктивно обирає систематизатор. Вони бувають різними.

Наприклад, можна впорядкувати цивільне законодавство, яке регулює господарську діяльність організацій, шляхом створення систематизованих збірників з господарського законодавства.

Формами систематизації є кодифікація та інкорпорація.

Кодифікація — форма систематизації, при якій впорядкування нормативного матеріалу забезпечується у процесі правотворчості, шляхом видання зведеного, логічно стрункого, внутрішньо узгодженого нормативного акта, який з максимальною повнотою охоплює дану галузь суспільних відносин.

До цивільних кодифікаційних актів належать Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 p., закони України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 p. (з наступними змінами та доповненнями), «Про господарські товариства» від 10 вересня 1991 p. (з наступними змінами та доповненнями) та інші акти.

Інкорпорація — форма систематизації, при якій впорядкування цивільного нормативного матеріалу забезпечується шляхом об'єднання за певною класифікаційною ознакою у збірниках або інших виданнях без зміни змісту актів. Наприклад, збірник законодавчих актів з питань винахідництва, збірник з питань цивільно-правового регулювання капітального будівництва.

24.09.2010

Гражданский кодекс Украины

Із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 19 червня 2003 року N 980-IV, ОВУ, 2003 р., N 30, ст. 1527, від 18 листопада 2003 року N 1255-IV, ОВУ, 2003 р., N 52, ст. 2734, від 12 травня 2004 року N 1713-IV, ОВУ, 2004 р., N 25, ст. 1629, від 2 листопада 2004 року N 2135-IV, ОВУ, 2004 р., N 47, ст. 3094, від 3 листопада 2004 року N 2146-IV, ОВУ, 2004 р., N 47, ст. 3096, від 3 березня 2005 року N 2450-IV, ОВУ, 2005 р., N 12, ст. 563, від 3 березня 2005 року N 2452-IV, ОВУ, 2005 р., N 13, ст. 652, від 2 червня 2005 року N 2620-IV, ОВУ, 2005 р., N 25, ст. 1410, від 16 червня 2005 року N 2664-IV, ОВУ, 2005 р., N 29, ст. 1689, від 23 червня 2005 року N 2705-IV, ОВУ, 2005 р., N 29, ст. 1691, від 23 червня 2005 року N 2710-IV, ОВУ, 2005 р., N 29, ст. 1695, від 6 вересня 2005 року N 2798-IV, ОВУ, 2005 р., N 39, ст. 2423, від 1 грудня 2005 року N 3165-IV, ОВУ, 2005 р., N 51, ст. 3174, від 15 грудня 2005 року N 3201-IV, ОВУ, 2006 р., N 1, ст. 6, від 22 грудня 2005 року N 3261-IV, ОВУ, 2006 р., N 1, ст. 12, від 17 січня 2006 року N 3348-IV, ОВУ, 2006 р., N 6, ст. 283,від 22 лютого 2006 року N 3456-IV, ОВУ, 2006 р., N 11, ст. 694,від 23 лютого 2006 року N 3480-IV, ОВУ, 2006 р., N 13, ст. 857(зміни, внесені абзацом другим підпункту 4 пункту 3 розділу VII Закону України від 23 лютого 2006 року N 3480-IV,

 набрали чинності з

12 квітня 2008 року), від 21 вересня 2006 року N 185-V, ОВУ, 2006 р., N 41, ст. 2726, від 20 грудня 2006 року N 501-V, ОВУ, 2007 р., N 1, ст. 9, від 22 грудня 2006 року N 524-V, ОВУ, 2007 р., N 2, ст. 63, від 31 травня 2007 року N 1111-V, ОВУ, 2007 р., N 43, ст. 1708,від 16 вересня 2008 року N 509-VI, ОВУ, 2008 р., N 77, ст. 2583,від 17 вересня 2008 року N 514-VI, ОВУ, 2008 р., N 81, ст. 2727,від 12 грудня 2008 року N 661-VI, ОВУ, 2008 р., N 100, ст. 3287,від 17 грудня 2008 року N 675-VI, ОВУ, 2009 р., N 1, ст. 1,від 18 грудня 2008 року N 692-VI, ОВУ, 2009 р., N 16, ст. 489,від 25 грудня 2008 року N 800-VI, ОВУ, 2009 р., N 1, ст. 10,від 3 березня 2009 року N 1055-VI, ОВУ, 2009 р., N 24, ст. 772,від 14 квітня 2009 року N 1254-VI, ОВУ, 2009 р., N 43, ст. 1429,від 21 травня 2009 року N 1390-VI, ОВУ, 2009 р., N 44, ст. 1467, від 25 червня 2009 року N 1568-VI, ОВУ, 2009 р., N 53, ст. 1830,від 24 липня 2009 року N 1617-VI, ОВУ, 2009 р., N 59, ст. 2065,від 5 листопада 2009 року N 1702-VI, ОВУ, 2009 р., N 94, ст. 3202,від 17 листопада 2009 року N 1559-VI, ОВУ, 2009 р., N 97, ст. 3326,від 21 січня 2010 року N 1822-VI, ОВУ, 2010 р., N 8, ст. 373, від 11 лютого 2010 року N 1878-VI, ОВУ, 2010 р., N 19, ст. 823,від 14 травня 2010 року N 2257-VI, ОВУ, 2010 р., N 43, ст. 1397, від 18 травня 2010 року N 2258-VI, ОВУ, 2010 р., N 39, ст. 1293,від 1 червня 2010 року N 2289-VI, ОВУ, 2010 р., N 49, ст. 1603(зміни, внесені Законом України від 1 червня 2010 року N 2289-VI, вводяться в дію з 31 липня 2010 року),від 15 червня 2010 року N 2328-VI, ОВУ, 2010 р., N 51, ст. 1682,від 29 червня 2010 року N 2367-VI, ОВУ, 2010 р., N 55, ст. 1839,від 1 липня 2010 року N 2398-VI, ОВУ, 2010 р., N 57, ст. 1935,від 6 липня 2010 року N 2435-VI, ОВУ, 2010 р., N 57, ст. 1940, від 8 липня 2010 року N 2457-VI, ОВУ, 2010 р., N 59, ст. 2048, від 9 вересня 2010 року N 2510-VI, ОВУ, 2010 р., N 77, ст. 2718, від 9 вересня 2010 року N 2518-VI, ОВУ, 2010 р., N 77, ст. 2720, від 21 вересня 2010 року N 2527-VI, ОВУ, 2010 р., N 80, ст. 2810, від 23 вересня 2010 року N 2555-VI, ОВУ, 2010 р., N 80, ст. 2814, від 4 листопада 2010 року N 2677-VI, ОВУ, 2010 р., N 95, ст. 3373, від 2 грудня 2010 року N 2735-VI, ОВУ, 2010 р., N 101, ст. 3602, від 2 грудня 2010 року N 2741-VI, ОВУ, 2010 р., N 101, ст. 3606, від 2 грудня 2010 року N 2756-VI, ОВУ, 2010 р., N 92, ст. 3249, від 21 грудня 2010 року N 2825-VI, ОВУ, 2011 р., N 2, ст. 97, від 22 грудня 2010 року N 2850-VI, ОВУ, 2011 р., N 3, ст. 165, від 13 січня 2011 року N 2938-VI, ОВУ, 2011 р., N 10, ст. 445, від 17 березня 2011 року N 3166-VI, ОВУ, 2011 р., N 27, ст. 1123, від 19 квітня 2011 року N 3234-VI, ОВУ, 2011 р., N 35, ст. 1431, від 21 квітня 2011 року N 3262-VI, ОВУ, 2011 р., N 39, ст. 1577, від 21 квітня 2011 року N 3263-VI, ОВУ, 2011 р., N 39, ст. 1578, від 12 травня 2011 року N 3323-VI, ОВУ, 2011 р., N 43, ст. 1737, від 19 травня 2011 року N 3384-VI, ОВУ, 2011 р., N 46, ст. 1880, від 19 травня 2011 року N 3390-VI, ОВУ, 2011 р., N 45, ст. 1823, від 31 травня 2011 року N 3436-VI, ОВУ, 2011 р., N 48, ст. 1949, від 5 липня 2011 року N 3565-VI, ОВУ, 2011 р., N 53, ст. 2095, від 2 червня 2011 року N 3461-VI, ОВУ, 2011 р., N 51, ст. 2010, від 7 липня 2011 року N 3610-VI, ОВУ, 2011 р., N 60, ст. 2404, від 22 вересня 2011 року N 3795-VI, ОВУ, 2011 р., N 81, ст. 2962, від 20 грудня 2011 року N 4176-VI, ОВУ, 2012 р., N 4, ст. 117, від 22 грудня 2011 року N 4212-VI, ОВУ, 2012 р., N 5, ст. 164, від 22 грудня 2011 року N 4220-VI, ОВУ, 2012 р., N 5, ст. 165, від 21 лютого 2012 року N 4416-VI, ОВУ, 2012 р., N 20, ст. 732, від 13 квітня 2012 року N 4652-VI, ОВУ, 2012 р., N 37, ст. 1371, від 17 травня 2012 року N 4765-VI, ОВУ, 2012 р., N 45, ст. 1741, від 4 липня 2012 року N 5042-VI, ОВУ, 2012 р., N 60, ст. 2408, від 5 липня 2012 року N 5080-VI, ОВУ, 2012 р., N 63, ст. 2569, від 6 липня 2012 року N 5178-VI, ОВУ, 2012 р., N 76, ст. 3066, від 18 вересня 2012 року N 5284-VI, ОВУ, 2012 р., N 79, ст. 3191, від 2 жовтня 2012 року N 5405-VI, ОВУ, 2012 р., N 85, ст. 3429, від 16 жовтня 2012 року N 5463-VI, ОВУ, 2012 р., N 93, ст. 3767, від 6 листопада 2012 року N 5477-VI, ОВУ, 2012 р., N 91, ст. 3668(зміни, передбачені пунктом 3 розділу І Закону України від 6 листопада 2012 року N 5477-VI, набирають чинності одночасно з

Читайте также:  Що робити коли Вас затримали?

 набранням чинності

розділом III Закону України «Про безоплатну правову допомогу», який набирає чинності поетапно після початку діяльності

 центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги)

, від 20 листопада 2012 року N 5495-VI, ОВУ, 2013 р., N 5, ст. 148, від 16 травня 2013 року N 245-VII, ОВУ, 2013 р., N 44, ст. 1570, від 4 липня 2013 року N 402-VII, ОВУ, 2013 р., N 59, ст. 2115, від 4 липня 2013 року N 406-VII, ОВУ, 2013 р., N 60, ст. 2136, від 10 жовтня 2013 року N 642-VII, ОВУ, 2014 р., N 3, ст. 44, від 27 березня 2014 року N 1170-VII, ОВУ, 2014 р., N 33, ст. 874,від 15 квітня 2014 року N 1206-VII, ОВУ, 2014 р., N 34/1, ст. 927,від 13 травня 2014 року N 1255-VII, ОВУ, 2014 р., N 45, ст. 1180,від 13 травня 2014 року N 1258-VII, ОВУ, 2014 р., N 45, ст. 1181,від 17 червня 2014 року N 1508-VII, ОВУ, 2014 р., N 60, ст. 1638,від 2 вересня 2014 року N 1673-VII, ОВУ, 2014 р., N 78, ст. 2226,від 14 жовтня 2014 року N 1702-VII, ОВУ, 2014 р., N 90, ст. 2576,від 20 жовтня 2014 року N 1709-VII, ОВУ, 2014 р., N 96, ст. 2760,від 12 лютого 2015 року N 189-VIII, ОВУ, 2015 р., N 18, ст. 479,від 12 лютого 2015 року N 191-VIII, ОВУ, 2015 р., N 25, ст. 721,від 7 квітня 2015 року N 289-VIII, ОВУ, 2015 р., N 37, ст. 1110,від 14 травня 2015 року N 417-VIII, ОВУ, 2015 р., N 46, ст. 1452,від 14 травня 2015 року N 424-VIII, ОВУ, 2015 р., N 45, ст. 1420,від 16 липня 2015 року N 629-VIII, ОВУ, 2015 р., N 64, ст. 2106,від 3 вересня 2015 року N 675-VIII, ОВУ, 2015 р., N 78, ст. 2590,від 26 листопада 2015 року N 835-VIII, ОВУ, 2015 р., N 100, ст. 3426,від 23 грудня 2015 року N 901-VIII, ОВУ, 2016 р., N 2, ст. 51,від 25 грудня 2015 року N 922-VIII, ОВУ, 2016 р., N 15, ст. 582,від 18 лютого 2016 року N 1021-VIII, ОВУ, 2016 р., N 18, ст. 715

(зміни, внесені Законом України від 18 лютого 2016 року N 1021-VIII, вводяться в дію з

11 червня 2016 року),від 2 червня 2016 року N 1404-VIII, ОВУ, 2016 р., N 53, ст. 1852,від 14 червня 2016 року N 1414-VIII, ОВУ, 2016 р., N 57, ст. 1965,від 20 вересня 2016 року N 1533-VIII, ОВУ, 2016 р., N 83, ст. 2717,від 6 жовтня 2016 року N 1666-VIII, ОВУ, 2016 р., N 87, ст. 2825, від 15 листопада 2016 року N 1734-VIII, ОВУ, 2016 р., N 98, ст. 3180, від 23 березня 2017 року N 1982-VIII, ОВУ, 2017 р., N 34, ст. 1091, від 23 березня 2017 року N 1983-VIII, ОВУ, 2017 р., N 47, ст. 1450,від 23 березня 2017 року N 1984-VIII, ОВУ, 2018 р., N 18, ст. 594,від 5 квітня 2017 року N 1999-VIII, ОВУ, 2017 р., N 46, ст. 1422,від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII, ОВУ, 2017 р., N 96, ст. 2921,від 14 листопада 2017 року N 2205-VIII, ОВУ, 2017 р., N 100, ст. 3053(зміни, внесені Законом України від 14 листопада 2017 року N 2205-VIII, вводяться в дію з 10 червня 2018 року),від 16 листопада 2017 року N 2210-VIII, ОВУ, 2018 р., N 5, ст. 200,від 7 грудня 2017 року N 2234-VIII, ОВУ, 2018 р., N 6, ст. 246,від 18 січня 2018 року N 2269-VIII, ОВУ, 2018 р., N 22, ст. 720,від 6 лютого 2018 року N 2275-VIII, ОВУ, 2018 р., N 24, ст. 850,від 3 липня 2018 року N 2478-VIII, ОВУ, 2018 р., N 87, ст. 2880

(який вводиться в дію з

4 лютого 2019 року),від 12 липня 2018 року N 2505-VIII, ОВУ, 2018 р., N 62, ст. 2133,від 2 жовтня 2018 року N 2581-VIII, ОВУ, 2018 р., N 88, ст. 2906,Кодексом України з процедур банкрутствавід 18 жовтня 2018 року N 2597-VIII, ОВУ, 2019 р., N 34, ст. 1197

(який вводиться в дію з

21 жовтня 2019 року),законами Українивід 23 листопада 2018 року N 2628-VIII, ОВУ, 2018 р., N 98, ст. 3220,від 28 лютого 2019 року N 2694-VIII, ОВУ, 2019 р., N 28, ст. 979,від 19 вересня 2019 року N 111-IX, ОВУ, 2019 р., N 76, ст. 2629,від 20 вересня 2019 року N 123-IX, ОВУ, 2019 р., N 81, ст. 2768,від 20 вересня 2019 року N 124-IX, ОВУ, 2019 р., N 82, ст. 2790,від 20 вересня 2019 року N 132-IX, ОВУ, 2019 р., N 82, ст. 2791,від 3 жовтня 2019 року N 157-IX, ОВУ, 2020 р., N 1, ст. 1

(який вводиться в дію з

1 лютого 2020 року),від 3 жовтня 2019 року N 159-IX, ОВУ, 2019 р., N 84, ст. 2842,від 17 жовтня 2019 року N 198-IX, ОВУ, 2019 р., N 91, ст. 3008,від 31 жовтня 2019 року N 263-IX, ОВУ, 2019 р., N 95, ст. 3140,від 5 грудня 2019 року N 340-IX, ОВУ, 2020 р., N 6, ст. 259,від 6 грудня 2019 року N 361-IX, ОВУ, 2020 р., N 4, ст. 189,від 20 грудня 2019 року N 421-IX, ОВУ, 2020 р., N 6, ст. 266,від 14 січня 2020 року N 440-IX, ОВУ, 2020 р., N 16, ст. 620,від 30 березня 2020 року N 540-IX, ОВУ, 2020 р., N 30, ст. 1059,від 31 березня 2020 року N 552-IX, ОВУ, 2020 р., N 36, ст. 1185,від 13 квітня 2020 року N 553-IX, ОВУ, 2020 р., N 34, ст. 1123,від 13 травня 2020 року N 590-IX, ОВУ, 2020 р., N 43, ст. 1378,від 16 червня 2020 року N 691-IX, ОВУ, 2020 р., N 55, ст. 1696,від 16 червня 2020 року N 692-IX, ОВУ, 2020 р., N 57, ст. 1776,від 17 червня 2020 року N 720-IX, ОВУ, 2020 р., N 55, ст. 1698,від 19 червня 2020 року N 738-IX, ОВУ, 2020 р., N 67, ст. 2145,від 21 липня 2020 року N 815-IX, ОВУ, 2020 р., N 67, ст. 2148,від 21 липня 2020 року N 816-IX, ОВУ, 2020 р., N 67, ст. 2149,від 21 липня 2020 року N 819-IX, ОВУ, 2020 р., N 67, ст. 2150

(який вводиться в дію з

15 листопада 2020 року),від 3 листопада 2020 року N 942-IX, ОВУ, 2020 р., N 97, ст. 3116,від 2 лютого 2021 року N 1174-IX, ОВУ, 2021 р., N 78, ст. 4875,від 4 лютого 2021 року N 1201-IX, ОВУ, 2021 р., N 22, ст. 976,від 28 квітня 2021 року N 1423-IX, ОВУ, 2021 р., N 42, ст. 2504,від 29 квітня 2021 року N 1434-IX, ОВУ, 2021 р., N 42, ст. 2505,від 13 липня 2021 року N 1630-IX, ОВУ, 2021 р., N 80, ст. 5035,від 15 липня 2021 року N 1667-IX, ОВУ, 2021 р., N 65, ст. 4103,від 8 вересня 2021 року N 1720-IX, ОВУ, 2021 р., N 79, ст. 4979

(враховуючи зміни, внесені

Законом України від 17 листопада 2021 року N 1892-IX),від 17 листопада 2021 року N 1887-IX

  • Окремим положенням цього Кодексу дано офіційне тлумачення Рішенням Конституційного Суду України

Цивільне право

Цивільне право — одна з фундаментальних навчальних дисциплін, яка вивчається на юридичних факультетах вищих навчальних закладів.

Важливе значення цивільного права як галузі права полягає у тому, що воно регулює речові, товарно-грошові, інші майнові та особисті немайнові відносини за участю громадян, юридичних осіб, держави, інших публічно-правових утворень на засадах юридичної рівності, диспозитивності, ініціативи та широкої свободи вибору суб'єктів у визначенні своїх прав та обов'язків.

Курс цивільного права тісно пов'язаний та базується на таких дисциплінах, як теорія держави і права, конституційне право України, державне будівництво та місцеве самоврядування, що були вивчені студентами на першому курсі.

Цивільне право є важливим підґрунтям для вивчення таких дисциплін, як сімейне право, трудове право, цивільне процесуальне право, господарське право та господарський процес, міжнародне приватне право тощо, які вивчатимуться студентами у наступних семестрах.

До основних джерел. за якими вивчається цивільне право. належить Конституція України, Цивільний кодекс України, Сімейний кодекс України, Закони України та інші нормативно-правові акти.

  • Завдання дисципліни: вивчення основних положень цивільного права як галузі права, засвоєння змісту цивільно-правових інститутів, об'єктивних закономірностей їх розвитку; вироблення у студентів уміння застосовувати у практичній діяльності набуті знання і норми цивільного права; засвоювати теоретичні положення науки цивільного права і цивільного законодавства.
  • В результаті вивчення курсу студенти повинні одержати гарантований мінімум знань основних положень цивільного права, чинних законів, підзаконних актів, що регулюють цивільні відносини; а також уміти проводити правовий аналіз конкретних ситуацій, укладати нормативні документи, необхідні у майбутній професійній діяльності.
  • Вивчення курсу передбачає набуття студентами знань про значення основних категорій цивільного права, постанов пленумів Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, оволодіння навичками правильного тлумачення норм цивільного права та практичного їх застосовування при вирішенні конкретних судових справ.
  • У результаті опанування навчальної дисципліни «Цивільне право» студенти повинні знати:
  • стан основних проблем науки цивільного права;
  • сутність процесуальних категорій;
  • функції судової влади в системі державної влади та форми їх здійснення;
  • суть і значення цивільної форми;
  • джерела цивільного права та їх структуру;
  • поняття й значення цивільних правовідносин, їх місце у механізмі правового регулювання;
  • правовий статус суду та осіб, які беруть участь у справі, їх процесуальні права та обов’язки;
  • чинні норми цивільного права, зміст правових інститутів;
  • систему договорів та вимоги, яким вони мають відповідати;
  • порядок укладення договорів;
  • практику застосування цивільного законодавства, перспективні та основні напрямки розвитку цивільного законодавства, його адаптації до міжнародних стандартів здійснення правосуддя у цивільних справах;
Читайте также:  Сколько стоит развод в украине

вміти:

  • правильно тлумачити та застосовувати норми цивільного права;
  • використовувати дані науки цивільного права для вирішення професійних завдань;
  • оцінювати докази у цивільній справі;
  • складати договори;
  • аргументувати власну точку зору та прийняте рішення.
  1. Спеціальність «право» — Загальна частина (силабус), Особлива частина (силабус)
  2. Спеціальність «міжнародне право» — Загальна частина (силабус), Особлива частина (силабус)
  3. Методичні вказівки для виконання курсової роботи

Цивільне право як галузь права. Предмет, метод та функції цивільного права

Поняття та предмет регулювання цивільного права

Цивільне право є самостійною галуззю сучасного права.

Цивільне право — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють на засадах юридичної рівності та диспозитивності відносини власності, товарно-грошові відносини, підстави на­буття і порядок реалізації та захисту цивільних прав і обов'язків фізичними та юридичними особами, з метою задоволення ма­теріальних та духовних потреб громадян. Відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України цивільне законодавство регулює особисті немайнові та майнові відносини.

  • Отже, предметом цивільно-правового регулювання є:
  • а) майнові відносини;
  • б) особисті немайнові відносини.

Майнові відносини. Це конкретні вольові економічні відносини з приводу належності, використання, переходу за­собів виробництва, предметів споживання та інших матеріаль­них благ.

За змістом майнові відносини поділяються на дві групи:

а) відносини власності; б) відносини у галузі товарообігу.

Відносини власності, тобто майнові, відображають існую­чий розподіл матеріальних благ (засобів і продуктів вироб­ництва) між певними особами (громадянами, юридичними особами, державою, територіальними громадами та іншими соціальними утвореннями). Вони закріплюють належність ма­теріальних благ за відповідними власниками.

Особисті немайнові відносини виникають у зв'язку із здійсненням особистих прав. Термін «особисті права» вжива­ється для позначення різноманітних суб'єктивних прав, які належать громадянину або соціальному утворенню. В даному випадку маються на увазі особисті немайнові права на блага, невіддільні від особи: життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я, ав­торство.

  1. Методи цивільного права
  2. Ознаки методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин відображені в загальному юридичному становищі суб'єктів сучасного цивільного права, у специфіці юридичних фактів, у диспозитивних началах цивільного законодавства, в особливостях цивільно-правових санкцій.
  3. Метод цивільно-правовового регулювання – сукупність специфічних засобів впливу на учасників цивільних відносин, що характеризуються юридичною рівністю сторін, а також надання останнім можливості врегулювання цих відносин на свій розсуд за винятками, встановленими цивільним законодавством.
  4. Види: диспозитивний (юридична рівність сторін, ініціатива сторін при встановленні правовідносин, можливість вибору варіанта поведінки, що не суперечить цивільному законодавству і моралі суспільства) та імперативний (виникає у зобов’язаннях внаслідок заподіяння шкоди).

Диспозитивність у цивільному праві надає можливість вибору між кількома варіантами по­ведінки в межах, встановлених законом, а також у відповідних випадках визначити зміст цивільних прав та обов'язків, розпо­ряджатися суб'єктивними правами на свій розсуд. Диспози­тивні засади втілюються у диспозитивних нормах.

  • Функції цивільного права.
  • Функції сучасно­го цивільного права — це певні напрями впливу цивільно-пра­вових норм, зумовлені змістом суспільних відносин (влас­ності, товарно-грошових, особистих немайнових), які включе­но до предмета цивільно-правового регулювання.
  • Цивільне законодавство, цивілістична наука і практика розрізняють такі функції: регулятивну, охоронну, попереджу­вально-виховну, попереджувально-стимулюючу, інформаційно-орієнтуючу.
  • Регулятивна функція забезпечує врегулювання нормами цивільного права відносин власності, товарно-грошових та особистих немайнових відносин.
  • Охоронна функція забезпечує захист порушених суб'єктивних майнових і особистих прав.

Попереджувально-виховна функція тісно пов'язана з охо­ронною. Попереджувально-виховний ефект досягається через, інститут цивільно-правової відповідальності. Ця функція може здійснюватися лише щодо правопорушників.

Інформаційно-орієнтуюча – ознайомлення суб’єктів цивільних відносин з концепцією прав людини, принципами визначення становища приватної особи, загальними тенденціями правового регулювання в цій галузі тощо.

Цивільне право України — Гипермаркет знаний

  • Гіпермаркет Знань>>Правознавство>>Правознавство 11 клас>> Правознавство: Цивільне право України
  • Цивільне право України: поняття і системаЦивільне право — одна з провідних галузей національного права України, яка регулює певну групу правових відносин за участю фізичних і юридичних осіб та держави в цілому.
  • Цивільне право України, як будь-яка інша галузь права, характеризується предметом і методом правового регулювання.

Предмет правового регулювання цивільного права складають правові відносини, що регулюються цивільно-правовими нормами. Це, зокрема, такі групи відносин: майнові відносини; особисті немайнові відносини.

Майновими відносинами є правові відносини, що пов'язані з належністю, набуттям, володінням, користуванням і розпорядженням майном. Вони зумовлені використанням товарно-грошової форми.

Особисті немайнові відносини індивідуалізують особу, оскільки виникають завдяки здійсненню нею її особистих прав і свобод (наприклад, право особи на життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я та авторство), які поділяються на дві групи:• особисті права, пов'язані з майновими (скажімо, права авторів на результати інтелектуальної праці в царині науки, літератури, мистецтва тощо);•  особисті права, не пов'язані з майновими (приміром, права особи на честь, гідність, ім'я, листування тощо).

Сторони цих відносин виступають як юридично рівні між собою, автономні та незалежні одна від одної, що є однією з характерних рис цивільно-правового методу.

Учасниками цивільно-правових відносин можуть бути фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства), юридичні особи та держава як у цілому, так і окремі соціальні утворення (адміністративно-територіальні одиниці, в тому числі автономні утворення).

З виникненням цивільно-правових відносин їхні учасники не можуть нав'язувати свою волю один одному, а тому їхні стосунки повинні базуватися на основі досягнутої згоди (наприклад, в основу реалізації договору купів л Спродажу сторони мають покласти досягнення спільної згоди відносно кількості, якості й ціни товару).

  1. Цивільно-правовий метод характеризується такими ознаками:• юридичною рівністю сторін;
  2. •  диспозитивністю сторін, на підставі чого сторонам надається право визначати їхні взаємовідносини на власний розсуд повністю або частково в межах, передбачених чинним законодавством;

• особливим способом вирішення майнових спорів між учасниками цивільних правовідносин (через загальний суд, арбітражний чи третейський суд);• наявністю майнової відповідальності сторін.Отже, цивільне право являє собою сукупність норм права, які регулюють майнові та особисті немайнові відносини, що складаються в суспільстві між фізичними і юридичними особами та іншими соціальними утвореннями на засадах юридичної рівності сторін.Система цивільного права України визначає розміщення його складових у певній системі, обумовленій взаємозв'язком її елементів — юридичних норм та інститутів. Вона поділяється на дві частини: загальну та особливу.Загальну частину цивільного права складають правові норми та інститути, що стосуються всіх цивільно-правових відносин, а саме: положення про суб'єктів та об'єкти цивільного права, угоди, представництво й довіреність, позовна давність.Особливу частину цивільного права складають норми права, які регулюють окремі групи спеціальних цивільно-правових відносин. Вона криє в собі такі інститути: право власності; зобов'язальне право; авторське право; право на відкриття; право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію; спадкове право; правоздатність іноземних громадян та юридичних осіб; застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.Як частина юридичної науки, цивільне право вивчає закономірності цивільно-правового регулювання суспільних відносин, історію його становлення й розвитку, а також розробляє способи його подальшого вдосконалення.

Загальна характеристика цивільного законодавства України. Цивільний кодекс УкраїниНові ринкові відносини потребують радикального оновлення правової бази, в тому числі й цивільного законодавства. Нині систему цивільного законодавства складають законодавчі та інші нормативні акти, що містять цивільно-правові норми.

Основні засади цивільно-правового регулювання товарно-грошових відносин визначаються Конституцією України. Зокрема, вперше в Основному Законі нашої держави закріплено право приватної власності: «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї творчої, інтелектуальної діяльності.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної «власності відповідно до закону.Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним» (ст. 41).

Законодавчі акти України мають деталізувати й розвивати конституційні положення.

Зокрема, на регулювання й розвиток цивільно-правових відносин спрямовані: Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 p., Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 p., Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 p., Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р. та ін.

Серед інших нормативних актів, які містять цивільно-правові норми, є укази Президента України (наприклад, Указ Президента України «Про тимчасове Положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні» від 18 вересня 1992 p.

), постанови й розпорядження Уряду України (скажімо, постанова Кабінету Міністрів України «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» від 18 листопада 1994 p.

), а також положення, інструкції, накази та інші відомчі нормативні акти, які стосуються майнових та особистих немайнових відносин, що приймаються міністерствами й відомствами України.Центральне місце в системі цивільного законодавства належить Цивільному кодексу України, прийнятому Законом Української РСР від 18 липня 1963 р. і введеному в дію з 1 січня 1964 р.

Із змінами й доповненнями він діє й дотепер.Цивільний кодекс України є однією з форм кодифікації цивільного законодавства і являє собою єдиний законодавчий акт, у якому систематизовано цивільно-правові норми. Він складається з Загальної та Особливої частин.

Загальна частина криє в собі таке: основні положення; особи (громадяни та юридичні особи); угоди; представництво й довіреність; позовна давність.

Особлива частина охоплює такі інститути: право власності (загальні положення; власність громадян; заповітне право; колективна власність; виникнення і припинення права власності; захист права власності); зобов'язальне право (загальні положення, окремі договори й зобов'язання); авторське право; право на відкриття; право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію; спадкове право; правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства, а також застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.

Читайте также:  Передача прав на объекты интеллектуальной собственности

Цивільний кодекс містить преамбулу, 8 розділів, що охоплюють 42 глави.Розділ 1. Загальні положення. — Має такі глави: основні положення; особи; угоди; представництво й довіреність; позовна давність.Розділ 2. Право власності.

— Охоплює загальні положення, де мова йде про правомочність власника; визначає поняття й форми власності в Україні, перелічує підстави виникнення і припинення права власності та його захист.Розділ 3. Зобов'язальне право.

— Містить загальні положення про зобов'язання (поняття і зміст зобов'язань, форма договору, умови виконання зобов'язань, забезпечення виконання зобов'язань, відповідальність за порушення зобов'язань, умови припинення зобов'язань) та характеристику окремих видів зобов'язань (купівля-продаж, міна, дарування, поставка, підряд та ін.).

Розділ 4. Авторське право. — Характеризує законодавство про авторське право й суміжні права та сферу його дії.Розділ 5. Право на відкриття. — Визначає право автора на відкриття й визнання його пріоритету, а також успадкування цього права та порядок вирішення спорів про авторство на відкриття.

Розділ 6. Право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію.

— Характеризує законодавство України з цих питань, визначає права автора раціоналізаторської пропозиції, його участь у її впровадженні, а також успадкування цього права та порядок вирішення спорів про авторство, першість на раціоналізаторську пропозицію та виплату винагороди.

Розділ 7. Спадкове право. — Визначає підстави успадкування; час і місце відкриття спадщини; осіб, що можуть бути спадкоємцями; порядок виконання заповіту; порядок прийняття спадщини тощо.Розділ 8. Правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства. Застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.

— Характеризує зміст цивільної правоздатності іноземних громадян та осіб без громадянства, а також порядок застосування цивільного законодавства іноземних держав та міжнародних договорів суб'єктами цивільних правовідносин.

Представництво, себто такі відносини, за яких угоду укладено представником від імені іншої особи, яку він репрезентує, створює для останньої відповідні права та обов'язки. Воно виникає, наприклад, з огляду на відсутність юридичної здатності або фізичної можливості в особи, яку репрезентують, вчиняти юридичні дії.

Представництво буває обов'язковим і добровільним (договірним).

Захист цивільних правПраво на захист являє собою суб'єктивне цивільне право певної особи, тобто вид і міру її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно виходить із конституційного положення: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом» (ст.

55 Конституції України).У разі порушення цивільних прав конкретної особи їх захист здійснюється в порядку цивільного судочинства. Так, згідно з цивільно-процесуальним законодавством будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оскарженого права чи охоронюваного законом інтересу.

Чинним законодавством передбачено такі способи захисту цивільних прав особи:•  визнання права (скажімо, права власності на певну річ);•  відновлення становища, яке існувало до моменту порушення права, та припинення дій, що порушували права (наприклад, винна особа, яка внаслідок протиправних дій пошкодила майно іншої особи, повинна відновити це майно та припинити протиправну поведінку);• присудження до виконання обов'язку в натурі (приміром, автотранспортне підприємство відповідно до договору не надало автомобіль під завантаження товару вантажовідправникові, тому останній має право через арбітраж вимагати надання відповідних транспортних засобів);•  припинення або зміну правовідношення (наприклад, із закінченням строку договору останній втрачає чинність);•  компенсацію моральної шкоди;• стягнення з правопорушника збитків, а у випадках, передбачених законом чи договором, — неустойки (штрафу, пені);

• інші способи.

Правознавство. 11 клас. Колодій А.М., Опришко І.В. За заг.ред. Ковальского В.С.

Повний перелік тем з правознавства, календарний план по всім предметам згідно шкільної програми, курси та завдання з правознавства 11 класу

Зміст уроку
конспект уроку і опорний каркас презентація уроку акселеративні методи та інтерактивні технології
закриті вправи (тільки для використання вчителями)
оцінювання Практика
задачі та вправи,самоперевірка практикуми, лабораторні, кейси
рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
домашнє завдання Ілюстрації
ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
реферати
фішки для допитливих
шпаргалки
гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати Доповнення
зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
підручники основні і допоміжні тематичні свята, девізи статті національні особливості
словник термінів інше Тільки для вчителів
ідеальні уроки календарний план на рік методичні рекомендації програми
обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь — Образовательный форум.

Глава 12 основи цивільного права україни

Поняття і система цивільного права України; поняття та структура цивільного законодавства; поняття цивільних правовідносин; система суб'єктів та об'єктів цивільних правовідносин; правочини; поняття права власності та інші речові права; поняття творчої діяльності та інтелектуальної власності; характеристика зобов'язального права, загальні положення про: зобов'язання; договір; договір купівлі-продажу; поставку; контрактацію сільськогосподарської продукції; міну; дарування; довічне утримання (догляд), найм (оренду); прокат; лізинг; позичку; підряд; договір підряду на проведення проектних та пошукових робіт; послуги; перевезення; зберігання; страхування; комісію; позику, кредит та банківський вклад; факторинг; комерційну концесію; загальна характеристика недоговірних зобов'язань: публічна обіцянка винагороди; вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення; рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи; створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи; відшкодування шкоди; набуття, збереження майна без достатньої правової підстави; поняття спадкового права.

§ 1. Цивільне право України: поняття і система

Цивільне право як галузь права регулює певну частину сус­пільних відносин, яка у своїй сукупності становить предмет цивільного права. Відповідно до ст. 1 нового Цивільного кодек­су України, а відповідно, і цивільним законодавством, регулю­ються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій само­стійності їх учасників1.

Майнові відносини — це правові відносини, яким притаманні такі ознаки: товарно-грошовий, вартісний характер відносин; са­мостійність та автономність організаційно-майнового статусу учасників відносин; юридична рівність сторін.

Особисті немайнові відносини, які регулюються цивільним правом, тісно пов'язані з особою суб'єкта і їх можна поділити на дві групи:

особисті немайнові права на нематеріальні блага, які пород­жують можливість одержання грошової винагороди чи іншого матеріального блага.

Такими є права на результати інтелекту­альної діяльності (авторське право, право на винаходи, промис­лові зразки, торговельну марку, комерційне найменування тощо).

При цьому самі результати інтелектуальної творчості можуть бути будь-якої матеріальної форми, яка їх перетворює на товар (винахід, опублікований роман тощо).

особисті немайнові права на нематеріальні блага, які не по­роджують у їх носія права на грошову винагороду чи інше мате­ріальне благо. До них належать право на честь, гідність, ділову репутацію, право на життя і здоров'я, на особисту та сімейну таємницю. Перелік цих особистих немайнових прав є невичерп­ним. Цим правам присвячена Книга друга ЦК України.

  • Методом цивільного права визначається, якими засобами воно впливає на визначені нами вище суспільні відносини, тоб­то який метод впливу закладається в цивільно-правове регулю­вання особистих немайнових та майнових відносин. Аналіз ци­вільного законодавства дає можливість визначити такі основні ознаки методу цивільно-правового регулювання:
  • —юридична рівність сторін;
  • —самостійний організаційно-майновий статус учасників цивільного права, що визначається рівною правоздатністю всіх суб'єктів цивільних правовідносин;
  • —ініціативно-диспозитивний характер цивільних норм, за яким суб'єкти цивільного права вступають у правові відносини на свій розсуд, за власним бажанням, самостійно визначаючи порядок і доцільність своїх дій;
  • —відновлювально-компенсаційний характер захисних за­собів порушених цивільних прав, які в першу чергу спрямову­ються на майновий статус особи, а не на саму особу.
  • Загальними засадами цивільного законодавства є:
  • а)  неприпустимість свавільного втручання у сферу особис­того життя людини;
  • б)  неприпустимість позбавлення права власності, крім ви­падків, встановлених Конституцією України та законом;
  • в)  свобода договору;
  • г)  свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;
  • ґ)  судовий захист цивільного права та інтересу;
  • д)  справедливість, добросовісність та розумність.
  • Отже, цивільне право як галузь приватного права — це су­купність цивільно-правових норм, закріплених у Цивільному ко­дексі України, інших законодавчих та нормативно-правових ак­тах, які регулюють методом юридичної рівності, диспозитив-ностімайнові відносини товарно-грошового характеру, а також особисті немайнові відносини (як пов'язані, так і не пов'язані з майновими відносинами) за участю суб'єктів (фізичних і юри­дичних осіб, держави, територіальних громад), які мають само­стійний організаційно-майновий статус, діють вільно, на влас­ний розсуд здійснюють свої права, вступають у правовідносини, а також несуть цивільно-правову (майнову) відповідальність за винну протиправну поведінку перед потерпілим за допущене по­рушення.

Цивільне право, як і будь-яка інша самостійна галузь права, має свою організаційно-технічну структурну побудову. Основ­ним складовими елементами її є правові норми, які, в свою чер­гу, об'єднуються у певну споріднену категорію цивільно-право­вих відносин — цивільно-правові інститути (наприклад, інсти­тути позовної давності, права власності, купівлі-продажу тощо).

При цьому серед багатьох інститутів цивільного права є такі, що містять норми, які застосовуються при регулюванні усіх ци­вільно-правових відносин тобто вони утворюють Загальну час­тину цивільного права (це норми про: основні положення; суб'єктів та об'єкти цивільних прав; правочини; представниц­тво і довіреність; строки і терміни у цивільному праві та позов­на давність).

Інші ж, які регулюють безпосередньо конкретні майнові та особисті немайнові відносини, утворюють Особливу (спеціальну) частину цивільного права (до них належать норми про: осо­бисті немайнові права: речове право; право інтелектуальної влас­ності; зобов'язальне право; спадкове право).

Ссылка на основную публикацию