Управління майном дитини

Управління майном дитини 06.07.2021

Консультує Олена Городицька – головний спеціаліст Новороздільського бюро правової допомоги.

До нашого місцевого центру звертаються багато клієнтів, запитуючи, чи, дійсно, для укладення договору купівлі продажу майна, яке частково належить малолітній дитині, необхідно отримати дозвіл від органу опіки та піклування на здійснення цього правочину. І саме тому хочу надати відповідь, зокрема, й на це питання, а також яким чином здійснюється управління майном дитини.

Що таке управління майном дитини?

Управління майном полягає у вчиненні батьками правочинів щодо майна дитини, в тому числі правочинів щодо розпорядження майном та вчиненні дій щодо догляду за майном дитини (наприклад, ремонтування, зберігання, догляд).

Важливо, що управління майном дитини здійснюється батьками за прямою вказівкою закону і без спеціально передбачених на те повноважень, достатньо доказу того, що вони є батьками дитини.

Проте, якщо управління майном здійснюється опікуном, він може представляти інтереси дитини на підставі документу, що посвідчує факт призначення його опікуном такої дитини.

До якого віку батьки здійснюють таке управління?

Варто звернути увагу на те, що управління здійснюється майном лише малолітньої дитини, тобто дитини віком до 14 років, проте, якщо така дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, таке управління здійснюється з урахуванням потреб та інтересів дитини.

Тобто управління майном дитини припиняється, коли вона досягне 14 років.

З 14 років і до повноліття, неповнолітні особи управляють своїм майном самостійно, а батьки лише надають згоду на здійснення нею цивільноправових правочинів у випадках, передбачених законом і лише при наявності дозволу органу опіки та піклування.

До таких випадків належить: укладання договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договорів щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видання письмових зобов’язань від імені дитини; відмова від майнових прав дитини.

Яка роль органів опіки та піклування в управлінні майном дитини?

Без дозволу органів опіки та піклування батьки не можуть управляти майном або надавати згоду на вчинення дитиною правочинів.

Дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло.

Батькам потрібен дозвіл органів опіки та піклування як у випадку, коли дитина є власником або співвласником нерухомого майна, так і у випадку, коли дитина зареєстрована в житловому приміщенні.

Чи може орган опіки та піклування відмовити в наданні дозволу?

Так, ч. 5 ст. 177 СКУ зазначає, що органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу, якщо ними встановлено, що:

  • 1) мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав;
  • 2) судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав;
  • 3) до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав особами, зазначеними у статті 165 цього Кодексу;
  • 4) особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для розв’язання питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;
  • 5) між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини;
  • 6) між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них);
  • 7) вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.
  • Чи потрібна згода двох батьків на вчинення правочину?

Сімейний кодекс каже, що при вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Але другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

  1. В якій формі має бути надана така згода?
  2. Відповідно до закону, при вчиненні правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини, згода має бути надана у письмовій формі та нотаріально посвідчена.
  3. Проте, згода другого із батьків не потрібна, якщо:
  • другий з батьків помер;
  • відомості про батька було записано за вказівкою матері або відомості про особу як батька дитини було виключено з актового запису про народження дитини;
  • другого з батьків було визнано безвісно відсутнім;
  • другого з батьків було оголошено померлим.

Також відповідно до абз. 3 ч. 5 ст. 177 СК України правочини можуть бути вчинені без згоди другого з батьків, якщо:

  • будь-хто з батьків, хто проживає окремо від дитини протягом не менш як шість місяців, не бере участі у вихованні та утриманні дитини;
  • місце його проживання невідоме.
  • Ми й надалі продовжимо співпрацю зі Стрийським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
  • Ми продовжимо співпрацю зі Стрийським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
  • Детальніше для отримання безоплатної правової допомоги Ви можете звернутися до бюро правової допомоги у зручний для Вас спосіб:
  • Бюро правової допомоги знаходиться за адресою: м. Борислав, вул. Міцкевича, 64;
  • зателефонувавши: 097 133 93 67 (Бориславське бюро правової допомоги), 067 16 77 144 (Стрийський місцевий центр), на гарячу лінію 0800 21 31 03;

Як оформити нерухомість на дитину?

Розпочинаємо рубрику #запитай_у_нотаріуса

Як оформити нерухомість на дитину?

Щоб передати нерухомість у власність дитини, можна скласти заповіт або скласти договір дарування. У той же час, за заповітом особа стане власником майна тільки після смерті заповідача.

Обидва варіанти досить широко поширені в світі. Важливо розуміти, що заповіт – не єдиний вихід із ситуації, адже діти – повноцінні члени суспільства і можуть також володіти майном, як і дорослі, з тією лише різницею, що власність дітей вимагає додаткової опіки і контролю з боку батьків.

Звернемо увагу на деякі правові особливості, пов’язані з віковою категорією дітей, та умови за яких дитина може набувати майно.

Так, згідно з українським законодавством,  дитиною вважається людина, яка не досягла 18-річного віку. У свою чергу, до 14 років дитина вважається малолітньою, а з 14 до 18 – неповнолітньою. Цей поділ має принципову різницю і відрізняє їх один від одного об’ємом прав і обов’язків.

У чому ж полягають відмінності?

Читайте также:  Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є обьєктом права спільної сумісної власності подружжя

Якщо говорити про малолітню дитину, то вона може вчиняти дрібні побутові покупки невисокої вартості, які відповідають її розвитку і такі, що задовольняють її щоденні потреби.

Тобто для того, щоб передати майно своїй дитині, батьки неповнолітніх повинні спочатку отримати схвальне рішення (дозвіл) від органу опіки та піклування. Адже основним видом діяльності цієї установи є захист прав і інтересів кожної дитини, в тому числі захист від недобросовісних батьків.

Особливо важливим моментом є отримання дозволу від даного органу, без якого неможливо укласти ряд серйозних правочинів на ім’я дитини, наприклад: укласти договори, що вимагають нотаріального посвідчення або державної реєстрації; договору щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; надання письмових зобов’язань від імені дитини; відмова від її майнових прав та інше. Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.

Будь-яке відчуження нерухомості дитини може бути здійснено лише з урахуванням гарантування збереження її права на житло.

Гарантією може бути, наприклад, переоформлення на дитину права власності іншої еквівалентної по пропорційності нерухомості, або ж, як варіант, укладення попереднього договору про купівлю нерухомості на дитину, і надання цього документа в орган опіки та піклування, як доказ про збереження її прав.

  • Але лише подача заяви для отримання дозволу не гарантує позитивного вирішення питання, оскільки органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса щодо накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, якщо ними встановлено, що:
  • 1) мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав;
  • 2) судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав;
  • 3) до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав;
  • 4) особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;
  • 5) між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини;
  • 6) між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них);
  • 7) вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.

Звичайно ж, дарування не має на увазі під собою передачу чогось натомість. Не можна передбачити в договорі дарування те, що, наприклад, квартира дарується в обмін на що-небудь або ж подарунок зобов’язує вчинити на користь дарувальника будь-які дії.

В договір можуть бути внесені деякі умови, такі як заборона на продаж, обмін, поділ та інші обтяження подарунка на певний термін.

Наприклад, батько може подарувати будинок своєму малолітньому синові, але за умовами договору дарування заборонити продавати цей будинок до настання певного віку або після закінчення визначеного в договорі терміну.

За замовчуванням, майном дитини керують його батьки, які зобов’язані забезпечувати його схоронність і використання виключно в інтересах дитини. Якщо між батьками не укладено спеціального договору, що розподіляє їх обов’язки з управління, то вважається, що вони роблять це спільно.

Тож не обов’язково чекати повноліття дитини, щоб передати у її власність майно. Скориставшись такою можливістю, батьки можуть бути спокійні вже сьогодні. Адже набагато простіше сконцентруватися на вихованні і моральних цінностях, коли ви заздалегідь подбали про матеріальну складову життя своєї дитини.

Управління майном дитини

Управління майном, належним малолітній дитині

Припустимо, у вас є діти, яким у певний спосіб дісталося у власність майно. Наприклад, за договором дарування від діда чи баби або ж за заповітом.

І ось дитина стає власником цілого статку, що навіть перевищує ваш! Звичайно, я зараз упадаю в крайнощі, та це задля яскравості сюжету.

Отже, продовжу… А що коли дитині 3 роки, 7 чи 8 — хто буде власником набутого майна: дитина чи все ж батьки? Хто розпоряджатиметься всім?

Що каже законодавство?

Батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах (частина перша ст. 177 Сімейного кодексу України).

Отже, управління майном своїх дітей здійснюють батьки, однак права власності в батьків на майно їхніх дітей не виникає. «Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси [законодавець має на увазі саме малолітніх дітей — авт.], батьки здійснюють управління її майном, ураховуючи такі потреби та інтереси», — каже нам Сімейний кодекс. 

Зверніть увагу! Малолітні діти — це діти до 14 років. Неповнолітні  діти — діти віком від 14 до 18 років.

Та чи значить це, що коли в емоційно нестабільному, імпульсивному підлітковому віці ваш син чи донька захочуть продати  або подарувати майно, яке їм належить, то юридично вони зможуть це зробити чи ж зобов'язати до цього вас? Адже власником майна є, нагадаємо, саме дитина.

Як це працює на практиці?

Управління майном дитини здійснюється батьками за прямою вказівкою закону й без спеціально передбачених на те повноважень, як я говорила раніше. Достатньо доказу того, що вони є батьками дитини. Тобто ніяких додаткових доручень та довіреностей не потрібно.

Проте батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування здійснювати такі правочини щодо її майнових прав:

  • укладати договори, які повинні бути нотаріально посвідченні та (або) внесені до державної реєстрації, зокрема й договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;
  • видавати письмові зобов'язання від імені дитини;
  • відмовлятися від майнових прав дитини.

Орган опіки й піклування виконує, так би мовити, наглядову функцію.

Тепер щодо правочинів, які батьки взагалі не мають права здійснювати з майном дитини. Ідеться про:

  1. дарування від імені дитини;
  2. зобов'язання від імені дитини порукою.
Читайте также:  Купівля-продаж нерухомості (квартира, земельна ділянка тощо)

Також зауважу, що на здійснення правочинів щодо майна дитини потрібна згода обох батьків – згоди лише тата або мами не достатньо. Проте якщо один із батьків  проживає окремо від дитини протягом не менш як шести місяців, не бере участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його проживання не відоме, такі правочини можуть бути здійснені без його згоди.

Наприклад, 25 березня 2020 року в справі № 303/3121/18  Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати постановив залишити без задоволення  позов матері малолітньої дитини, яка просила усунути їй та її малолітній дитині перешкоди в здійсненні права користування та  розпорядження власністю через визнання відповідача (батька малолітньої дитини) таким, що втратив право на користування житловим будинком, та надати їй дозвіл на продаж домоволодіння  й земельної ділянки від імені власника, малолітньої дочки, без згоди батька. 

Судом першої інстанції позов було задоволено, рішення мотивоване тим, що відповідач не проживає в зазначеному будинку з 2015 року, а отже, наявні підстави для визнання його таким, що втратив право на користування житловим будинком; і його згоди не реалізацію цього правочину не потрібно. 

Відповідач (батько дитини) звернувся з апеляційною скаргою, мотивувавши її тим, що не проживає в спірному будинку тимчасово й із поважних причин — оскільки не бажає спричиняти моральні страждання дитині через постійні сварки з позивачкою. До того ж у будинку містяться його речі, а він сам не має іншого житла.

Апеляційний суд задовольнив  скаргу відповідача, обґрунтувавши рішення тим, що відповідно до ст. 9, 156, 157 ЖК УРСР сам факт припинення сімейних відносин із позивачкою не позбавляє відповідача права користуватися житлом.

Ба більше, якщо співвласницею житла є його малолітня донька, яку він зобов'язаний утримувати, як і зобов'язаний брати участь у її вихованні.

Окрім іншого, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що малолітня дитина після продажу належної їй частини домоволодіння буде забезпечена іншим житлом, рівноцінним тому, що наразі їй належить за правом власності.  

Позивачка (мати дитини) подала касаційну скаргу, проте Верховний Суд підтримав рішення, ухвалене судом апеляційної інстанції.   

Отже, батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно, якщо інше не передбачено договором між ними або якщо на те немає відповідного рішення суду. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування чи судом. Та треба зауважити, що все ж рішення суду є вагомішим, аніж рішення органу опіки та піклування.

  • Після припинення повноважень із управління майном дитини батьки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього (якщо такі є).
  • Неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов'язку відшкодувати завдану їй через це матеріальну шкоду із зобов'язанням повернути доходи, одержані від управління її майном.
  • З 14 років і до повноліття (18 років) неповнолітні особи управляють своїм майном самостійно, а батьки лише надають згоду на здійснення вищезгаданих цивільно-правових правочинів у випадках, що передбачені законом, за наявності знову ж таки дозволу органу опіки та піклування. 
  • Роль органів опіки й піклування 
  • Органу опіки та піклування дійсно відведена дуже важлива роль у здійсненні управління майном дитини — без спеціального дозволу батьки надавати згоду на здійснення дитиною правочинів юридично не можуть. 
  • Орган опіки та піклування видає дозвіл на здіснення батьками правочинів із майном дітей тільки в разі гарантії того, що буде збережене право дитини на житло.
  • Батькам потрібен дозвіл органів опіки та піклування як у ситуації, коли дитина є власником або співвласником нерухомого майна, так і в ситуації, коли дитина просто зареєстрована в житловому приміщенні.
  • Частина 5 ст. 177 СК України визначає підстави, на основі яких органи опіки та піклування можуть відмовити в наданні дозволу на здійснення правочинів щодо нерухомого майна дитини й одночасно звернутися до нотаріуса щодо накладення заборони на відчуження такого майна (арешту), якщо ними встановлено таке:
  1. мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися по дозвіл, позбавлені судом батьківських прав;
  2. судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (ухвалено) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся по дозвіл) без позбавлення їх батьківських прав;
  3. до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся по дозвіл) батьківських прав особами, зазначеними в статті 165 Сімейного кодексу;
  4. особа, яка звернулася по дозвіл, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;
  5. між батьками дитини немає згоди щодо здійснення правочину стосовно нерухомого майна дитини;
  6. між батьками дитини або між одним із них та третіми особами існує судовий спір з приводу нерухомого майна, по дозвіл на здійснення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один із них);
  7. здійснення правочину призведе до звуження обсягу наявних майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.
  1. Перелік підстав є вичерпним.
  2. До речі, дозвіл органу опіки та піклування потрібен не тільки тоді, коли майно, яке на праві власності належить дитині, мають намір відчужити (продати), а навіть тоді, коли таке майно хочуть дитині подарувати.
  3. Ужгородський міський суд Закарпатської області 30 квітня 2021 розглянув  справу № 308/1051/21, у якій позивачка звернулася до виконавчого комітету Ужгородської міської ради в особі Органу опіки та піклування про визнання незаконним та скасування рішення, яким надано дозвіл на дарування житлового будинку на користь малолітньої онуки.

Обґрунтувала вона свій позов тим, що таке рішення порушує її право власності та право на житло, оскільки цей будинок є її єдиним житлом. Окрім того, нею був здійснений ремонт указаного будинку на суму приблизно 600 тисяч гривень.

Суд відмовив у задоволенні позову, мотивувавши рішення тим, що особа, яка подарувала спірне майно (дід малолітньої онуки), є його власником.

Комісією з питань захисту прав дитини на підставі заяви батьків дитини розглянуто питання по надання дозволу на здійснення вказаного правочину з дотриманням усіх вимог законодавства.

Адже відповідно до законодавства орган опіки та піклування може відмовити в наданні дозволу на здійснення правочинів лише у випадках, зазначених ч. 5 ст. 177 СК України. Згідно зі ст.

12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє й захищає права та інтереси дітей під час здійснення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме обмеження або зменшення прав та інтересів дітей під час здійснення правочинів щодо житлових приміщень. Тому рішення органу опіки та піклування є законним.

Читайте также:  Removing obstacles in communication with the child

Отже, аналіз законодавства та судової практики дає змогу стверджувати, що хоч права власності на майно своїх дітей у  батьків не виникає, проте вони мають право (ба навіть обов'язок) на раціональне користування та розпорядження таким майном до досягнення дитиною повноліття. Однак після того, як дитині виповнюється 14 років, обсяг прав батьків розпоряджатися майном своєї дитини суттєво звужується

Управління майном дитини

Продовжуємо співпрацю зі Стрийським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Сьогодні консультує Олена Городицька  – головний спеціаліст Новороздільського бюро правової допомоги.

До нашого місцевого центру звертаються багато клієнтів, запитуючи, чи, дійсно, для укладення договору купівлі продажу майна, яке частково належить малолітній дитині, необхідно отримати дозвіл від органу опіки та піклування на здійснення цього правочину. І саме тому хочу надати відповідь, зокрема, й на це питання, а також яким чином здійснюється управління майном дитини. 

Що таке управління майном дитини?

Управління майном полягає у вчиненні батьками правочинів щодо майна дитини, в тому числі правочинів щодо розпорядження майном та вчиненні дій щодо догляду за майном дитини (наприклад, ремонтування, зберігання, догляд).

Важливо, що управління майном дитини здійснюється батьками за прямою вказівкою закону і без спеціально передбачених на те повноважень, достатньо доказу того, що вони є батьками дитини.

Проте, якщо управління майном здійснюється опікуном, він може представляти інтереси дитини на підставі документу, що посвідчує факт призначення його опікуном такої дитини.

До якого віку батьки здійснюють таке управління?

Варто звернути увагу на те, що управління здійснюється майном лише малолітньої дитини, тобто дитини віком до 14 років, проте, якщо така дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, таке управління здійснюється з урахуванням потреб та інтересів дитини.

Тобто управління майном дитини припиняється, коли вона досягне 14 років.

З 14 років і до повноліття, неповнолітні особи управляють своїм майном самостійно, а батьки лише надають згоду на здійснення нею цивільно-правових правочинів у випадках, передбачених законом і лише при наявності дозволу органу опіки та піклування.

До таких випадків належить: укладання договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договорів щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видання письмових зобов’язань від імені дитини; відмова від майнових прав дитини.

Яка  роль органів опіки та піклування в управлінні майном дитини?

Без дозволу органів опіки та піклування батьки не можуть управляти майном або надавати згоду на вчинення дитиною правочинів.

Дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло.

Батькам потрібен дозвіл органів опіки та піклування як у випадку, коли дитина є власником або співвласником нерухомого майна, так і у випадку, коли дитина зареєстрована в житловому приміщенні.

Чи може орган опіки та  піклування відмовити в наданні дозволу?

Так, ч. 5 ст. 177 СКУ зазначає, що органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу, якщо ними встановлено, що:

  • 1) мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав;
  • 2) судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав;
  • 3) до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав особами, зазначеними у статті 165 цього Кодексу;
  • 4) особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;
  • 5) між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини;
  • 6) між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них);
  • 7) вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.
  • Чи потрібна згода двох батьків на вчинення правочину?

Сімейний кодекс каже, що при вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Але другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

  1. В якій формі має бути надана така згода?
  2. Відповідно до закону, при вчиненні правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини, згода має бути надана у письмовій формі та нотаріально посвідчена.
  3. Проте, згода другого із батьків не потрібна, якщо:
  • другий з батьків помер;
  • відомості про батька було записано за вказівкою матері або відомості про особу як батька дитини було виключено з актового запису про народження дитини;
  • другого з батьків було визнано безвісно відсутнім;
  • другого з батьків було оголошено померлим.

 Також відповідно до абз. 3 ч. 5 ст. 177 СК України правочини можуть бути вчинені без згоди другого з батьків, якщо:

  • будь-хто з батьків, хто проживає окремо від дитини протягом не менш як шість місяців, не бере участі у вихованні та утриманні дитини;
  • місце його проживання невідоме.

Разом з тим, інформуємо, що для отримання  безоплатної правової допомоги звертайтесь у зручний для Вас спосіб:

* Центр знаходиться за адресою: м. Стрий, вул. О. Бачинської, 1а.

*зателефонувавши:  067 16 77 144 (Стрийський місцевий центр), на гарячу лінію 0800 21 31 03

*надіславши запит в месенджер нашої фейсбук сторінки:

Ссылка на основную публикацию