Відповідальність засновника юридичної особи (юридична консультація)

Одним з важливих питань у діяльності правників сьогодення є захист цивільних прав осіб, зокрема, захист права власності.

Можна впевнено стверджувати, що виконання зобов’язання є складовим елементом забезпечення права власності.

Зобов’язання передусім є цивільними правовідносинами.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Найпоширенішим є грошове зобов’язання, яке передбачає обов’язок боржника повернути (сплатити) кредитору певну грошову суму в обумовлений строк. 

Статтею 546 Цивільного кодексу України визначено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання. 

  • Останнім часом, виникають непоодинокі випадки, коли особа-кредитор намагається отримати задоволення власних кредиторських вимог за борговим зобов’язанням фізичної особи – боржника, за рахунок майна юридичної особи, учасником (засновником) якої є боржник.
  • З цією метою до суду подається відповідний позов. 
  • Нагадаємо, що згідно з приписами частини третьої статті 96 Цивільного кодексу України, учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

В той же час, згідно з частиною першою статті 149 Цивільного кодексу України, стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення.

Розглядаючи справи такої категорії, українські суди сформували наступну практику.

Частка у статутному капіталі товариства, і частка в майні товариства, на що допускає стягнення стаття 149 Цивільного кодексу України – це взаємопов’язані, але не тотожні поняття.

Законодавець визначає специфіку стягнення згідно із статтею 149 Цивільного кодексу України, яка полягає у тому, що об’єктом стягнення є не частка учасника у статутному капіталі, а частка в майні товариства, пропорційна розміру частки у статутному капіталі.

При цьому, в результаті звернення стягнення на частку в майні товариства у товариства не з’являється новий учасник, а лише зменшується його майнова маса на виділену частку учасника-боржника.

У спосіб, передбачений статтею 149 Цивільного кодексу України, особи звертають стягнення лише на майнові права учасника-боржника і аж ніяк не корпоративні права даного учасника.

Таким чином, позивач, заявляючи вимоги до особи, яка є власником вкладу до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю ототожнює поняття “вклад учасника товариства в його статутний капітал” і “частка майна, що відповідає частці учасника в статутному капіталі товариства”, при цьому, способи захисту права кредитора відповідно до статті 149 Цивільного кодексу України не містять такого способу, як вимога про стягнення боргу за рахунок частки учасника у статутному вкладі товариства, оскільки даною нормою встановлено виключно можливість такого стягнення за рахунок майна товариства, пропорційно вартості частці учасника-боржника в статутному капіталі.

Відтак, вірним є висновок про те, що заявляючи позов на підставі статті 149 Цивільного кодексу України про стягнення з особи – учасника Товариства з обмеженою відповідальністю суми зобов’язання за рахунок її частки в статутному капіталі товариства, позивачем обрано невірний спосіб захисту, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Такі висновки викладені Вищим господарським судом України в рішенні від 29.03.2017 у справі № 910/32218/15.

4. Відповідальність юридичних осіб

Підцивільно-правовою
відповідальністю юридичної особи слід
розуміти її обов’язок в разі невиконання чи неналежною виконання зобов'язання
(чи іншого, що охороняється цивільним
законом права та інтересу) претерпівати
несприятливімайнові
санкції, що передбачені правими нормами.

Таким
підхід до цивільно-правової відповідальності
є найбільш поширеним.

Як
вже йшлося вище, однією з ознак юридичної
особи є відокремлене майно. Це майно є
передумовою участі юридичної особи в
цивільних правовідносинах, зокрема,
передумовою покладення на неї цивільної
відповідальності.

Норми
щодо цивільної відповідальності
юридичних осіб встановлено у сі. 96 ЦК.
Зокрема, вказано, що юридична особа
самостійно відповідає за своїми
зобов'язаннями.

Це означає, що саме
юридична особа, а не держава, територіальна
громад не інші особи не відповідають
за боргами юридичної особи, що є загальним
правилом.

Цим встановлюється суб'єкт
відповідальності,
яким
є сама юридична особа.

Щодо
обсягу
відповідальності
встановлено
наступне. Юридична особа відповідає за
своїми
зобов'язаннями
усім належним їй майном.

Щодо
відповідальності засновників,
діє
наступне правило. Учасник (засновник)
юридичної особи не відповідає за
зобов'язаннями юридичної особи, а
юридична особа не відповідає за
зобов'язаннями її учасника (засновника),
крім випадків, встановлених установчими
документами та законом.

1.
Так, наприклад, «класичним» варіантом
є відповідальність товариства з обмеженою
відповідальністю, яке несе відповідальність
за своїми зобов'язаннями всім своїм
майном. Відповідальність учасників за
боргами товариства обмежена їх внескам
у
його статутний
фонд.
Учасники ТОВ не відповідають за сортами
товариства своїм власним майном.

2.
Іноді засновники юридичної особи несуть
відповідальність за боргами юридичної
особи ще й часткою свого майна. Це
відбувається у разі, коли власного майна
юридичної особи не вистачає на покриття
всіх її зобов'язань.

Так, у товаристві
з додатковою відповідальністю його
учасники несуть додаткову субсидіарну)
відповідальність за його зобов'язаннями
своїм майном у розмірі, який встановлюється
статутом товариства і є однаково кратнім
для всіх учасників до вартості внесеного
кожним учасником вкладу.

3.
Найбільший тягар відповідальності
засновників юридичної особи за її
боргами бачимо у випадку, коли вони
відповідають всім своїм власним майном,
що їм належить. Така відповідальність
покладена на учасників повного товариства.

4.Зустрічаються
й «змішані» варіанти відповідальності
засновників юридичної особи, коли деякі
з них несуть повну відповідальність
всім своїм майном за боргами товариства,
інші — лише часткою свого майна, розмір
якої встановлено установчими документами.
Так відбувається у командитному
товаристві.

Відповідальність
за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації
юридичної особи
покладається
наступним чином.

Особи, які створюють
юридичну особу, несуть солідарну
відповідальність за зобов'язаннями, що
виникли до її державної реєстрації.

Юридична особа відповідає за зобов'язаннями
її учасників (засновників), що пов'язані
з її створенням, тільки у разі наступного
схвалення їхніх дій відповідним органом
юридичної особи.

Цивільне право

Юридична особа

1. Загальні положення про юридичну особу.

  • Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку
  • Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
  • Види юридичних осіб залежно від порядку створення
  • 1) створені шляхом об'єднання осіб та (або) майна.
Юридичні особи
приватного права публічного права
створюється
на підставі установчих документів. розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування.

2) створені шляхом примусового поділу (виділу) у випадках, встановлених законом.

Організаційно-правові форми юридичних осіб

Юридичні особи
товариства установи ін. форми, встановлені законом.
організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.
підприємницькі непідприємницькі
Товариства
підприємницькі непідприємницькі
здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.
господарські товариства виробничі кооперативи споживчі кооперативи об'єднання громадян тощо

Непідприємницькі товариства та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню. 

Читайте также:  Статистика применения в 2022 г. нового УПК Украины
Підприємницькі товариства
господарські товариства виробничі кооперативи
повне командитне з обмеженою з додатковою акціонерне
відповідальністю

Порядок створення юридичної особи

1. Розробка її учасниками (засновниками) установчих документів, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Установчі документи
товариства товариства, створеного однією особою установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками).
затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. статут, затверджений цією особою

Вимоги до змісту установчих документів

У статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, її місцезнаходження, адреса, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені ЦКУ або ін. законом.
У засновницькому договорі визначаються зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників, якщо додаткові вимоги щодо змісту засновницького договору не встановлені ЦКУ або ін. законом.
В установчому акті установи вказується її мета, визначаються майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, структура управління установою.

Найменування юридичної особи має містити інформацію

  • про її організаційно-правову форму;
  • про характер її діяльності;
  • може мати крім повного найменування скорочене;
  • підприємницьке товариство може мати комерційне (фірмове) найменування.

Місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

2. Державна реєстрація юридичної особи. Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Цивільна правоздатність юридичної особи виникає
припиняється
  • з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення

Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків (цивільну дієздатність) і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

2. Особисті немайнові права юридичної особи

  • недоторканність її ділової репутації,
    на таємницю кореспонденції,
  • на інформацію
  • та ін. особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Юридична особа може мати філії та представництва.

Філія Представництво
відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює
всі або частину її функцій представництво і захист інтересів юридичної особи
Не є юридичними особами. Наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Відповідальність юридичних осіб

1. Самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

2. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Управління товариством

Управління товариством здійснюють його органи.

Органи управління товариством
загальні збори його учасників виконавчий орган

Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах. Учасники товариства, що володіють не менш як 10 % голосів, можуть вимагати скликання загальних зборів.

Загальні збори учасників товариства мають право приймати з усіх питань діяльності товариства

рішення приймаються загальними зборами з усіх питань діяльності товариства простою більшістю від числа присутніх учасників
про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить 50 % і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства більшістю не менш як у 3/4 голосів.

Виконавчий орган товариства створюють та встановлюють його компетенцію і склад загальні збори товариства. Може складатися з однієї або кількох осіб. Назвою виконавчого органу товариства відповідно до установчих документів або закону може бути “правління”, “дирекція” тощо.

Право участі у товаристві

1. Є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі.

2. Учасники товариства мають право вийти з товариства.

3. Учасник товариства у випадках та в порядку, встановлених установчими документами або законом, може бути виключений з товариства.

Управління установою

Засновники установи не беруть участі в управлінні нею. В установі обов'язково створюється правління. Установчий акт може передбачати створення також ін. органів, визначати порядок формування цих органів та їх склад.

Наглядова рада здійснює нагляд за

  • діяльністю установи
  • управлінням майном установи,
  • додержанням мети установи
  • її іншою діяльністю відповідно до установчого акта.

Припинення юридичної особи

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Юридична особа припиняється в результаті
передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам ліквідації
злиття приєднання поділу перетворення
здійснюються за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами або за рішенням суду чи відповідних органів державної влади

3. Підприємницькі товариства.

Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Господарські товариства
повне командитне з обмеженою з додатковою акціонерне
відповідальністю
  1. Загальна характеристика господарських товариств
  2. Повним товариством є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить.
  3. Командитним товариством є товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів.

Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом.

Учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу.

У разі визнання банкрутом одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками товариства пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства.

Акціонерним товариством є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості.

Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном.

Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать.

  • Виробничий кооператив – це добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків.
  • Члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями кооперативу у розмірах та порядку, встановлених статутом кооперативу і законом.
  • Учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа.
  • Учасники господарського товариства мають право:
  • 1) брати участь в управлінні товариством;
  • 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);
  • 3) вийти у встановленому порядку з товариства;
  • 4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом;
  • 5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.
Читайте также:  Алименты в украине

6) ін. права, встановлені установчим документом товариства та законом.

  1. Учасники господарського товариства зобов'язані:
  2. 1) додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів;
  3. 2) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом;
  4. 3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

4) ін. обов'язки, встановлені установчим документом товариства та законом.

Розділ 22. Юридична відповідальність

Розділ 22

ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

22.1. Юридична відповідальність, її ознаки та підстави

Юридична відповідальність є одним із видів
соціальної відповідальності.

Соціальна
відповідальність — це ставлення суспільства до вчинків
особи з погляду виконання нею соціальних норм. Вона зумовлюється необхідністю підпорядковувати, коор­динувати та коректувати в процесі спільної
діяльності дії кожного з діями інших,
приватний інтерес погоджувати із загальним.
До видів соціальної відповідальності можна віднести: моральну, релігійну, політичну, партійну.

  • Юридична
    відповідальність відрізняється від усіх інших видів соціальної відповідальності лише тим, що вона ґрун­тується на нормативних вимогах, які забезпечуються
    в необхідних випадках державним
    примусом.
  • Виділяють два аспекти
    юридичної відповідальності:
  • 1) позитивний (проспективний, або заохочувальний) — передбачає заохочення за виконання
    корисних для суспільства і держави варіантів поведінки на рівні,
    що перевищує загальні вимоги (етично-свідоме
    ставлення до виконання обов'язків).
    Такими є, наприклад, державні нагороди, різноманітні за характером
    премії та інші заохочення;

2) негативний (ретроспективний, або охоронний) — передбачає обмеження та
покарання за правопорушення, тобто за вже вчинене діяння. Саме цей аспект юридичної відповідальності, як правило, має
особливе значення в теорії та практиці.

З позицій соціального
управління негативна юридична відповідальність постає як застосування заходів державно го примусу до особи, винної у вчиненні правопорушення.

В той же час юридична відповідальність — це своєрідні правові відносини між державою і
правопорушником, в межах яких держава має
право здійснити щодо правопо­рушника певні заходи, а правопорушник зобов'язаний за­знати встановлені державою позбавлення
особистого і майнового характеру.

  1. Ознаки юридичної
    відповідальності:
  2. 1) спирається на державний
    примус,
    який реалізується через діяльність спеціальних державних органів (поліція, державні пенітенціарні установи,
    виконавча служба) або інших суб'єктів,
    уповноважених на цю діяльність державою (так, у ряді країн існують приватні виправні установи,
    особливо для неповнолітніх);
  3. 2) тягне за собою певні
    негативні наслідки
    для правопорушника, які виражаються в особистих обмеженнях (наприклад, позбавлення або
    обмеження свободи, позбавлення права займатися певним
    видом діяльності) та/або майнових стягненнях (конфіскація
    майна, обов'язок відшкодувати заподіяний
    збиток);
  4. 3) є реакцією на винне
    антисуспільне діяння.
    Думки, почуття, бажання вчинити
    правопорушення, не реалізовані зовні, не можуть бути підставою для притягнення особи до юридичної відповідальності;

4) має процесуальну
форму втілення.
Юридична відповідальність
реалізується компетентним органом держави в строгій
відповідності до встановленої законом процедури.

  • Для виникнення юридичної
    відповідальності потрібні певні обставини, що складають її фактичні та юридичні підстави:
  • 1) фактичною підставою є склад
    правопорушення,
    тобто сукупність його
    елементів: об'єкта, суб'єкта, об'єктивної та
    суб'єктивної сторін (складний юридичний факт);
  • 2) юридичною підставою є норма права, що передбачає застосування заходів відповідальності за протиправну поведінку (санкція правової норми), і правозастосовчий акт — рішення конкретного
    органу (наприклад, вирок суду).

22.2. Мета і функції юридичної відповідальності

  1. Генеральна мета
    юридичної відповідальності — форму­вання правомірної поведінки суб'єктів
    права: як осіб, що вчинили правопорушення, так і всіх інших
    членів суспіль­ства.
  2. Незалежно від галузевої
    належності юридична відпо­відальність має на меті:
  3. 1) захист прав людини і
    підтримання правопорядку;
  4. 2) виховання
    суб'єкта у дусі поваги до права;
  5. 3) відновлення
    соціальної справедливості;
  6. 4) попередження вчинення нових
    правопорушень.
  7. Мета юридичної відповідальності
    є результатом здійснення функцій юридичної відповідальності.
  8. Функції юридичної
    відповідальності:

1) охоронна — полягає в захисті правопорядку. Юридична відповідальність є мірою захисту
особи, суспільства, держави від неправомірних
соціально шкідливих діянь. Правопорушник зобов'язаний зазнати певних обмежень своїх прав як кару, покарання. У
цьому виявляється справедливість юридичної відповідальності;

2) правовідновна (компенсаційна) — полягає у відновленні порушеного права. Ця мета особливо характерна для цивільно-правової відповідальності.
Вона полягає в необхідності відшкодувати
завдану матеріальну і моральну шкоду;

3) профілактична (превентивна) — полягає в попередженні
вчинення нових правопорушень (превенція). Юридична відповідальність покликана,
з одного боку, обмежити можливості правопорушника
вчинити нове правопорушення, з іншого —
утримати від правопорушень інших осіб;

4) виховна — юридична відповідальність виховує повагу до права. Застосування заходів юридичної відповідальності повинне сприяти виправленню і перевихованню правопорушника. В його свідомості та поведінці
мають сформуватися і закріпитися
поважне ставлення до права і закону, прав, свобод і законних інтересів інших
осіб.

22.3. Принципи юридичної відповідальності

Принципи юридичної
відповідальності — основополож­ні, загальноприйняті норми
імперативного характеру, що виступають як незаперечні вимоги до діяльності компетент­них органів із застосування санкцій
правових норм до правопорушників. Вони
закріплені в конституціях, зако­нодавстві, міжнародних договорах:

1) принцип законності полягає в строгому і неухильному дотриманні та виконанні законів у
процесі реалізації юридичної відповідальності. Складовими цього
принципу є наступні положення.

Юридична
відповідальність повинна наставати
тільки за протизаконні діяння, а не за думки, світогляд, особистісні властивості. Особі, що вчинила правопорушення, мають бути визначені вид і міра
відповідальності тільки в межах, визначених нормою права за певний вид правопорушення.

Відповідальність має законний
характер, якщо вона покладається у
повній відповідності до процесуальних норм;

2) принцип обґрунтованості виражається у встановленні самого факту вчинення
правопорушником протиправного діяння як об'єктивної
істини, а також встановлення інших значущих
фактів, пов'язаних з висновками про факт і
суб'єкт правопорушення. У ст.

62 Конституції України викладений фундаментальний принцип кримінальної
відповідальності, який діє в усіх цивілізованих країнах — це «презумпція невинуватості».

Особа, що притягується до відповідальності,
вважається невинуватою, поки її вина не буде
доведена і встановлена відповідним правозастосовним актом;

3) принцип справедливості полягає в тому, що відповідальність повинна бути відповідною
вчиненому діянню, а також це означає, що за
одне і те ж правопорушення суб'єкт не повинен нести відповідальність двічі.

При встановленнізаходів покарання і стягнення
не повинна принижуватися людська гідність.

Щодо
жертви правопорушення, мають бути здійснені заходи, що дозволяють відновити ЇЇ порушені права та задовольнити її потреби;

4) принцип доцільності передбачає вибір найбільш оптимального (економного і водночас
ефективного) варіанта юридичної
відповідальності. Особі, що вчинила правопорушення, повинні бути визначені вид і міра відповідальності, необхідні та достатні для її
виправлення і поперед­ження вчинення нових правопорушень.

Якщо мета юридичної
відповідальності може бути досяг­нута
іншим шляхом, заходи відповідальності можуть бути пом'якшені або навіть скасовані;

5) принцип невідворотності означає, що кожне правопорушення
в ідеалі неминучо тягне за собою відповідальність винної особи. Жодне правопорушення не має залишатися без оцінки з боку держави і суспільства, правопорушник
обов'язково повинен зазнавати несприятливих наслідків;

6) принцип своєчасності передбачає можливість притягнення правопорушника до
відповідальності в перебігу терміну давності (залежить від ступеня тяжкості правопорушення), тобто періоду, не дуже
віддаленого від факту вчинення правопорушення. І навпаки, закінчення такого терміну тягне за собою звільнення
від юридичної відповідальності, що прямо передбачено
адміністративним, кримінальним, трудовим законодавством.

22.4. Види юридичної відповідальності

Юридична
відповідальність є наслідком правопорушен­ня. Залежно від галузевої належності розрізняють такі
види юридичної
відповідальності:

1) кримінальна — застосовується тільки за вчинення злочину.

Це найбільш суворий вид
відповідальності, що передбачає найжорсткіші
обмеження особистого і майнового характеру, настає з моменту набрання вироком суду законної сили, реалізується
виключно в судовому порядку.

Як вид кримінального покарання до 2000 р. в Україні існувала смертна кара. Суперечки про її збереження або усунення не вщухають і сьогодні;

2) адміністративна — застосовується за вчинення адміністративного проступку. Стягнення особистого і майнового характеру, що накладаються в
цьому випадку, мають набагато м'якший
характер (наприклад, якщо арешт як кримінальне
покарання встановлюється на строк від одного
до шести місяців, то адміністративний арешт не перевищує 15 діб);

Читайте также:  ДТП з «евробляхою»: як гарантовано отримати компенсацію

3) цивільно-правова — настає за невиконання договору, заподіяння майнової шкоди, має
виключно майновий, компенсаційний
характер.

її особливість полягає у можли­вості добровільного виконання
правопорушником заходів відповідальності,
без застосування державного примусу (договірна відповідальність).

Державний примус викорис­товується у разі
виникнення конфлікту між учасниками цивільних
правовідносин (позадоговірна відповідаль­ність);

4) дисциплінарна — настає за
порушення трудової, службової, навчальної дисципліни
і носить, як правило, особистий характер
(зауваження, догана, сувора догана, переведення
на нижчу посаду, відрахування з навчального закладу тощо). Особливість цього виду відповідальності полягає в тому, що вона застосовується не тільки
державними органами, а й недержавними
суб'єктами (адміністрацією
підприємства, установи, організації);

5) матеріальна відповідальність — полягає в
обов'язку
відшкодувати збиток. Шкода, заподіяна власнику підприємства, установи, організації
працівником при виконанні своїх трудових обов'язків
передбачає відшкодування прямого
реального збитку. Упущена вигода не відшкодовується;

6) конституційно-правова відповідальність — виражається у
можливості настання несприятливих наслідків для суб'єктів конституційного права, що
порушили норми конституційного законодавства.
Цей вид відповідальності є порівняно новим
для вітчизняної практики. Прикладами такої
відповідальності є розпуск парламенту, імпічмент президента, відставка уряду.

Питання
про суб'єкти конституційно-правової відпові­дальності є дискусійним.

Більшість
дослідників звертають увагу
перш за все на відповідальність органів державної влади, посадовців,
виборних осіб у системі державної влади і системі місцевого самоврядування.

Це цілком логічно у зв'язку
з необхідністю осмислення конституційно встанов­лених пріоритетів в умовах
становлення громадянського суспільства і правової держави.

В
юридичній науці дискутується питання про самостій­ність
процесуальної, екологічної, сімейної, фінансової, ювенальної юридичної
відповідальності. Процесуальна відповідальність настає за порушення
встановлених зако­ном правил провадження у
кримінальних, цивільних та інших юридичних
справах.

Сімейна відповідальність за­стосовується за сімейні проступки (наприклад, як самостійний вид відповідальності розглядають позбавлення
батьків­ських прав).

Фінансова відповідальність настає за пору­шення правил поводження з грошовими ресурсами
(напри­клад, стягнення несплачених
податків у кратному розмірі, штрафи,
арешт банківського рахунку та ін.).

Ювенальна відповідальність — це
відповідальність неповнолітніх за статусний проступок (проступок, який
не карається у разі вчинення
його дорослим). Цей вид відповідальності засто­совується в державах, що мають
системи ювенальної юсти­ції.
Його відмітною особливістю є виховний, спрямований на
ресоціалізацію правопорушника характер.

Особливим
видом відповідальності є міжнародно-правова відповідальність держави.
Такі, наприклад, економіч­ні санкції (заборона на торгівлю, спільну економічну ді­яльність) проти держави — порушника норм
міжнародно­го
права.

Класифікація
юридичної відповідальності за її основни­ми цілями:

1) правовідновна
(репараційна)
— добровільне
виконання
правопорушником відповідальності перед потерпілим.

Особа, яка вчинила
правопорушення, відшкодовує заподіяний збиток, відновлює порушені права,
виконує обов'язки,
припиняє протиправне діяння без примусу держави (прикладом тому є договірна
цивільно-правова і матеріальна відповідальність).

Правовідновна відповідальність вважається
такою, що настала після добровільного виконання
обов'язків правопорушником. Державний примус застосовується у разі виникнення конфлікту між учасниками правовідносин;

2) каральна
(репресивна)
— особа, яка
вчинила правопорушення,
притягується до покарання або стягнення на основі рішення, винесеного у
встановленому законом порядку (кримінально-правова, адміністративно-правова
відповідальність).
У радянський період історії держави саме цьому виду відповідальності надавалося
головне значення.

В умовах
формування громадянського суспільства і правової держави зросло значення
правовідновної відповідальності.

У випадках, коли правопорушенням заподіяна шкода правам людини, першочерговим
завданням є відновлення
порушених прав, відшкодування шкоди за рахунок правопорушника.

Проте каральна відповідальність, як і раніше, відіграє значущу роль у забезпеченні
правопорядку і захисті прав людини.

Відповідальність членів органів юридичної особи перед юридичною особою

Підстави та умови застосування відповідальності членів органів юридичної особи перед юридичною особою

07 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/12803/18 (ЄДРСРУ № 100214041) досліджував питання щодо підстав та умов застосування відповідальності членів органів юридичної особи перед юридичною особою.

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

  • Також статтею 89 Господарського кодексу України передбачено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:
  • — діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;
  • — діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;
  • — діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;
  • — бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків;
  • — іншими винними діями посадової особи.
  • У разі, якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.
  • Цими положеннями законодавства закріплено обов`язки органів юридичної особи (посадових осіб) (фідуціарні обов`язки) діяти в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно, діяти розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення.

Верховний Суд у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17 зазначив, що згідно з вимогами статті 92 Цивільного кодексу України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно.

З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. Аналогічні висновки зроблені і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17.

Наведене відповідає міжнародним Принципам корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, які закріплюють такі основні фідуціарні обов`язки директорів підприємства, як обов`язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов`язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього).

Головною метою фідуціарних обов`язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов`язків може призвести до збитків підприємству й зобов`язання їх відшкодувати.

Таким чином, при застосуванні статті 92 Цивільного кодексу України слід оцінювати не лише формальну сторону питання — дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.

Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обґрунтованими; її фідуціарні обов`язки були виконані належним чином.

Водночас спростування позивачем відповідної презумпції за одним з критеріїв свідчить про неналежне виконання своїх фідуціарних обов`язків. У цьому разі вже відповідач зобов`язаний довести, що він діяв в інтересах товариства (Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18).

Ссылка на основную публикацию