Викрадення дитини одним з батьків — як повернути дитину з-за кордону?

Викрадення дитини одним з батьків - як повернути дитину з-за кордону? Антонина Загура. kanaldom.tv

Почався сезон відпусток, українці планують літній відпочинок за кордоном, або їдуть відвідати близьких, які живуть на тимчасово окупованій території, та беруть із собою дітей. Але іноді поїздки закінчуються вже на держкордоні або в контрольному пункті в'їзду-виїзду (КПВВ), якщо громадяни не оформили документи, необхідні для виїзду з дитиною. Як все зробити правильно, щоб поїздка відбулася за запланованим сценарієм, — про це у програмі «Право на право» телеканалу «Дом» пояснює юристка Антоніна Загура.

Коментуючи ситуацію, коли один із батьків в односторонньому порядку вирішує вивезти дитину за кордон або на непідконтрольну територію, Антоніна Загура наголошує — законодавство не розглядає викрадення дитини одним із батьків як кримінальний злочин.

«Згідно з чинним законодавством України, викрадення батьками своєї дитини не є кримінальним злочином. Батьки мають однакові права щодо дитини, і вирішують, як її виховувати, теж спільно. Якщо між батьками існує конфлікт, його може вирішити орган опіки та піклування або суд», — говорить юристка.

У 1980 році ухвалена міжнародна Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. Документ передбачає механізм повернення дітей, які були незаконно вивезені за кордон. Конвенцію підписали 55 країн, Україна приєдналася до неї у 2006 році, Російська Федерація — у 2011-му.

Однак на окупованих Росією територіях України цей міжнародний акт не діє.

«На непідконтрольній території не діють ані норми законодавства України, ані міжнародні норми права. Тому з цим питанням буде ще складніше…. Але конвенція на непідконтрольну територію також не поширюється», — деталізує юристка.

Тим часом, відповідно до норм Сімейного кодексу України, батьки або інші родичі, які не згодні з вивезенням дитини за межі території, контрольованої українським урядом, можуть звернутися до суду й вимагати повернути дитину до попереднього місця проживання.

«Згідно зі ст. 162 Сімейного кодексу України, за викрадення дитини одним із батьків передбачена виключно цивільно-правова відповідальність. Якщо хтось із батьків вивіз дитину за кордон або на непідконтрольну територію, то родичі або другий із батьків мають право звернутися до суду з позовом про повернення дитини до її попереднього місця проживання», — пояснює юристка.

Вона уточнює: виїзд дитини з України за кордон, а також на окуповану частину країни, можливий тільки за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків.

«Виїзд дитини з території України, зокрема, на непідконтрольну територію, відбувається через контрольні пункти в'їзду-виїзду (КПВВ), де обов'язково перевіряють документи, і можливий тільки за нотаріальною згодою іншого з батьків», — говорить юристка.

Однак у деяких визначених законодавством випадках такий дозвіл не потрібен.

«Якщо один із батьків — іноземець або постійно проживає в іншій державі. Якщо є рішення про позбавлення батьківських прав або заборгованість за аліментами, та підтверджуючі документи. Якщо є рішення суду, яке дозволяє вивозити дитину без нотаріальної згоди», — перелічує Загура.

Наприклад, матір може тимчасово, на термін до 1 місяця, вивезти дитину без згоди батька, якщо:

  • суд ухвалив місце проживання дитини з матір'ю;
  • дитина має інвалідність або серйозне захворювання, і є медвисновок, що їй показано лікування за кордоном;
  • є заборгованість за аліментами понад 3 місяці.

Найчастіше батьки подорожують із дітьми на відпочинок за кордоном, або їдуть побачитися з родичами на тимчасово окуповану територію України. Але якщо між батьками існує конфлікт, то викрадення та вивезення дитини за кордон або на непідконтрольну територію одним із них може використовуватися як «маніпуляція або спосіб тиску на другого з батьків», каже Загура.

Загура зазначає, що дотримання Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей в Україні контролює Мін'юст. Туди й слід звертатися в разі самовільного вивезення дитини одним із батьків.

«Орган, уповноважений виконувати конвенцію, — Міністерство юстиції України. Туди потрібно звернутися із заявою встановленого зразка. При цьому обов'язково вказати: ким, коли й куди вивезена дитина, де може перебувати», — говорить вона.

Викрадення дитини одним з батьків - як повернути дитину з-за кордону?

Загура акцентує: заяву слід подати протягом року з моменту вивезення дитини з підконтрольної Україні території — в іншому разі Мін'юст може відмовити.

«Дуже важливий момент — таку заяву потрібно зробити протягом року з моменту, коли незаконно вивезли дитину. Тому що після завершення цього терміну велика ймовірність того, що Мін'юст може відмовити, посилаючись на те, що дитина вже прижилася у новому середовищі, і для неї повернення назад на територію України буде травматичним», — наголошує Антоніна Загура.

Як стягнути аліменти на дитину у разі виїзду одного з батьків для постійного проживання за кордон? Консультація Міністерства юстиції в межах проекту "Я МАЮ ПРАВО!"

  • Україна є Стороною декількох багатосторонніх конвенцій, які передбачають спрощену процедуру звернення для вирішення питання про стягнення аліментів на території Договірних держав[*] таких конвенцій:
  •  — Конвенція ООН про стягнення аліментів за кордоном 1956 року (діє у відносинах з такими державами: Алжир, Аргентина, Австралія, Австрія, Барбадос, Бельгія, Болівія, Буркіна Фасо, Камбоджія, Кабо-Верде, Центрально-Африканська Республіка, Чилі, Колумбія, Хорватія, Республіка Кіпр, Чеська Республіка, Данія, Еквадор, Домініканська Республіка, Ель Сальвадор, Куба, Ватикан, Естонська Республіка, Фінляндія, Французька Республіка, Федеративна Республіка Німеччина, Грецька Республіка, Гватемала, Гаїті, Ватикан, Угорська Республіка, Ірландія, Держава Ізраїль, Італійська Республіка, Киргизька Республіка, Ліберія, Люксембург, Мексика, Монако, Марокко, Нідерланди, Нова Зеландія, Нігер, Пакистан, Філіппіни, Республіка Польша, Португальська Республіка, Республіка Молдова, Румунська Республіка, Сербія, Сейшели, Словацька Республіка, Словенія, Шрі-Ланка, Королівство Іспанія, Сурінам, Швеція, Щвейцарія, Македонія, Туніс, Великобританія, Уругвай)    — Гаазька конвенція про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання 2007 року (діє у відносинах з такими державами: країни-члени Європейського Союзу  /крім Данії та Ірландії/, Албанія, Республіка Білорусь, Боснія і Герцеговина, Бразилія, Гайана, Гондурас, Республіка Казахстан, Чорногорія, Нікарагуа, Норвегія, Турецька Республіка, Сполучені Штати Америки)  — Мінська конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року (діє у відносинах з державами-учасницями СНД: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан). 
  • Як звернутися до іноземного органу для стягнення аліментів на дитину?  
  • Для того, щоб стягнути аліменти з особи, яка проживає за кордоном, громадяни України мають два способи:
  • звернутися до компетентного органу іноземної країни, де проживає боржник, із клопотанням про визнання та надання дозволу на виконання рішення суду України про стягнення аліментів (якщо питання стягнення аліментів вирішувалося в України і є рішення суду);
  • звернутися до компетентного органу іноземної країни, де проживає боржник із заявою про винесення рішення щодо аліментів (така можливість передбачена Конвенцією ООН 1956 року та Гаазькою конвенцією 2007 року, однак на практиці не всі держави погоджуються приймати такі заяви).

Усі  звернення  про  стягнення  аліментів  на  дитину  в  Україні  надсилаються для передачі за  кордон через Міністерство юстиції України.

Які документи потрібно подавати ?

У випадку, коли є рішення суду України про стягнення аліментів необхідно звернутися з клопотанням стягувача (кредитора) про визнання і виконання  рішення суду України про стягнення аліментів, адресоване компетентному органу (суду) іноземної держави     У клопотанні має бути зазначено наступне:·         повне  ім'я  відповідача  (боржника),   дата народження, громадянство а також, наскільки це відомо позивачу         (стягувачу),  його поточна адреса або  адреси протягом останніх 5 років, рід занять і місце роботи;·         наявні   відомості  про  фінансовий  та  сімейний стан  боржника, у тому числі інформація про належне йому майно;·         будь-яка  інша  інформація,  що  може       сприяти встановленнюмісцезнаходження  боржника  чи  виконанню   клопотання.  До клопотання  додаються  належним чином оформлені судом,  що  виніс рішення, такі документи:·      засвідчена судом копія судового рішення;·      довідка суду про те, що рішення набрало законної сили;·      довідка державного виконавця про часткове виконання або невиконання рішення на території України;·      довідка суду  про  те,  що  відповідач  був  належним  чином повідомлений  про день судового засідання, та копії документів, що це підтверджують,  якщо  відповідач  не  брав  участі  в судовому засіданні; ·      завіренийпереклад клопотання та його додатків на іноземну мову.Також відповідно до Гаазької конвенції 2007 року слід додати·      завірену судом копію  протоколу судового засідання,·      фотокартку стягувача. 
У  разі,  коли відсутнє рішення суду України про стягнення аліментів з відповідача,  який  проживає  за  кордоном (а також коли за Гаазькою конвенцією 2007 року  порушується питання  про  зміну  розміру аліментів) до відповідної Договірної Сторони надсилаються заява та інші документи,  необхідні для розгляду справи по суті. Форма заяви:       https://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1390-06       У заяві необхідно зазначити (або до неї додати) наступну інформацію:   ·         повне   ім'я   відповідача  (боржника),  дату  народження,  громадянство  та,  наскільки  це  відомо  позивачу,   його   місця проживання  протягом  останніх  5  років, рід занять і місце роботи;·         відомості  про фінансовий та сімейний стан відповідача, у т.ч. інформацію про належне йому майно;·         відомості про  фінансовий та сімейний стан позивача (заявника), у т.ч. довідку про доходи;·         дублікат або нотаріально засвідчену копію   документа,   що  підтверджує  ступінь родинних зв'язків      між відповідачем та дитиною, на       користь якої вимагаються аліменти (наприклад, свідоцтва про народження, рішення суду про встановлення батьківства тощо), або — коли заява стосується вирішення  питання  про  зміну  розміру аліментів —  засвідчену судом копію  судового  рішення  чи  іншого документа, яким установлено розмір аліментів·         фотокартку позивача;·         будь-яку іншу інформацію,  що  може сприяти встановленню місцезнаходження відповідача  (боржника)  чи виконанню клопотання;·         нотаріально  засвідчене доручення,  яке уповноважує орган, що приймає,  відповідної  Договірної  Сторони  діяти  від   імені позивача,  або  інформацію  про будь-яку іншу особу,  уповноважену діяти від імені позивача;·      завірений переклад заяви та її додатків на іноземну мову.
  1. Якою мовою подаються  документи?
  2. Документи, що направляються з України і складені українською мовою, мають бути перекладені на офіційну мову запитуваної Договірної держави або іншу мову, яку запитувана Договірна держава визначила як прийнятну для всієї своєї території або тієї її частини, на якій проживає боржник.
  3. На підставі конвенцій нотаріально завірений переклад не вимагається, достатньо, якщо переклад офіційно засвідчений перекладачем або бюро перекладів.
  4. Вимога консульської легалізації або засвідчення документів апостилем також не застосовується до документів відповідно до конвенцій.
Читайте также:  Зустрічна позовна заява про визнання права на проживання та користування квартирою

Відповідно до умов Гаазької конвенції 2007 року, якщо переклад документів  на офіційну мову  запитуваної Договірної держави неможливо зробити  в Україні, вони можуть бути передані Міністерством юстиції України запитуваному центральному органу без перекладу або з перекладом англійською чи французькою мовою для організації перекладу у запитуваній Договірній державі. Такий переклад здійснюється лише у разі узгодження із заявником (стягувачем) порядку і умов оплати ним витрат за такий переклад.

  • Як це працює?
  • Належним чином оформлену заяву, клопотання надсилають до Міністерства юстиції України через територіальне управління юстиції.
  • Міністерство юстиції України як запитуючий центральний орган протягом 30-ти  календарних днів після отримання заяви:
  • перевіряє наявність у ній інформації і документів;
  • може повернути заяву заявнику для дооформлення у разі необхідності;
  • заповнює формуляр про передачу та направляє його разом із заявою до центрального органу запитуваної Договірної держави;
  • у разі необхідності сприяє заявнику у вирішенні питання щодо здійснення перекладу документів мовою запитуваної Договірної держави відповідно до умов Гаазької конвенції 2007 року;
  • на звернення запитуваного центрального органу отримує від заявника додаткові документи, необхідні для розгляду заяви, в тому числі довіреність на право представництва інтересів заявника у справі;
  • на звернення центрального органу запитуваної Договірної держави надає засвідчені компетентним органом України копії документів.

Міністерство юстиції України письмово повідомляє позивача про хід та результати розгляду заяви чи  клопотання – після отримання інформації від іноземних органів.

 Зауважимо, що, як вбачається із практики застосування конвенцій, більшість країн-учасниць вищезгаданих Конвенцій не можуть виконувати рішення про стягнення аліментів, визначених у частці від доходу, а тому приймають до розгляду лише ті рішення, у яких розмір аліментів визначений у твердій грошовій сумі. 

Який порядок стягнення аліментів із того з батьків, хто проживає у державі з якою Україна не має відповідного міжнародного договору?

У разі виїзду одного з батьків – платника аліментів на постійне місце проживання за кордон,  обов’язок на утримання дитини не припиняється. Для забезпечення виконання зобов’язань можна:    

  • укласти договір між платником аліментів і тим з батьків, з яким залишається дитина, або

·         укласти договір про припинення права  на аліменти  для дитини  у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно. Якщо аліментні  зобов'язання  не  були  виконані  особою,  що виїжджає, стягнення аліментів провадиться за рішенням суду.

 Якщо боржник проживає або постійно працює в державі, з якою відсутній міжнародний договір, що передбачає спрощений порядок звернення про стягнення аліментів, питання про стягнення аліментів вирішується виключно у порядку і на умовах, визначених законодавством такої іноземної держави.

У такому разі заінтересована особа (стягувач) самостійно або через адвоката звертається до іноземного суду чи іншого компетентного органу для вирішення питання про стягнення аліментів або про визнання і виконання рішення українського суду.

Як врегулювати це питання до виїзду за кордон?

 З  метою  запобігання ухиленню батьків від утримання дітей до їх повноліття шляхом сплати аліментів особа,  що  виїжджає  для постійного  проживання  за  кордоном,  разом  із заявою про видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон  або  оформлення відповідної   сторінки  у  паспорті  подає  до відділу Державної міграційної служби за  місцем  постійного проживання  у  разі  наявності  дитини, що залишається  в  Україні,  договір  про  виплату   аліментів   або нотаріально   засвідчену  заяву  про  відсутність  у  одержувача аліментів вимог щодо стягнення  аліментних  платежів,  або  копію рішення суду про виплату аліментів.  До моменту одержання паспорта зазначена особа повинна подати  до відповідного  органу  внутрішніх  справ  за  місцем  постійного проживання в Україні документ, що підтверджує виконання аліментних зобов'язань:·         нотаріально  засвідчену  заяву  про  відсутність  у одержувачів  аліментів  вимог  щодо  стягнення аліментних платежів;  ·         нотаріально засвідчену копію постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження (якщо стягнення аліментів проводилося за рішенням суду).  У разі  невиконання  аліментних  зобов'язань  на  момент одержання паспорта до особи, що виїжджає для постійного проживання за кордоном, застосовуються обмеження, передбачені законодавством.  

Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?

Якщо у вас залишились питання з даного приводу, будь ласка, телефонуйте до контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій Україні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

[*] Договірна держава, Сторона – це держава, яка підписала і згодом ратифікувала, прийняла або затвердила Конвенцію, а також держава, яка приєдналася до Конвенції після набрання нею чинності, якщо Україною не висловлено заперечення проти застосування Конвенції з цією державою у відповідних випадках.

Адвокати порадили, як діяти, якщо один з батьків протиправно переховує дитину

Адвокати порадили, як діяти, якщо один з батьків протиправно переховує дитину

Ксенія ТАЛАМАНЧУК

Кількість шлюбів з іноземцями стрімко зростає. Так само як і чисельність сімейних сварок, унаслідок яких один з батьків наважується таємно вивезти дитину в іншу країну. Що легше — повернути дитину з-за кордону чи сховати в Україні?

Розшук, мирні процедури, медіація

Гаазькі конвенції 1980 та 1996 років діють в Україні з 2006-го, тож за цей час було напрацьовано великий досвід їх застосування, а також ухвалено низку резонансних судових рішень.

Експерти у свою чергу стверджують, що в питанні повернення викраденої дитини людський фактор важливіший за норми закону.

Про це адвокати говорили на засіданні комітету з цивільного, сімейного та спадкового права Асоціації правників України.

Протягом 12 років, що гаазькі конвенції діють на території України, до Міністерства юстиції звертаються батьки з метою повернення дітей, яких другий з подружжя вивіз за кордон. Статистика свідчить, що кількість справ, з якими звертаються з-за кордону до України, майже збігається з кількістю справ щодо повернення дітей в нашу державу.

Процес повернення дитини досить складний, вважає представниця Мін’юсту Ольга Зозуля.

Незважаючи на те що країни, які приєдналися до гаазьких конвенцій 1980 та 1996 років, повинні дотримуватися єдиних умов щодо сприяння в поверненні дитини до юрисдикції, в котрій вона перебувала, різниця в законодавстві дуже впливає.

Так, однією з істотних перешкод є постійні ротації в державних органах країн ЄС, адже новим співробітникам потрібен час, щоб розібратися в обставинах справи, що завжди складно, пояснила О.Зозуля.

Однак потрібно пам’ятати, що найголовніше — це інтереси дитини, тому краще не доводити справу до суду та вирішувати все мирним шляхом. Інститут медіації добре розвинений як у США, так і країнах ЄС, і завдяки прогресивному законодавству батьки там легше йдуть на примирення.

Так, у Німеччині рівень правової культури надзвичайно високий, що зумовлено великими правами, які надані суду та виконавцям. Батько, який відмовляється передати самовільно вивезену дитину, може отримати не лише штраф у розмірі €10—12 тис., але й більш серйозні проблеми.

Знайдуть усіх

«Проблема невиконання рішень роздута», — вважає О.Зозуля. Під час засідання комітету вона поділилася своїми висновками: якщо дитину перемістили до якоїсь із країн ЄС — її обов’язково знайдуть, а судді вміють так поговорити з батьками, що й примусового виконання рішення не потрібно.

Завдяки широкому колу повноважень, якими наділені судді, вони тримають всі справи під особистим контролем. Наприклад, судді в Німеччині не закривають справу доти, доки не впевняться у цілковитому виконанні всіх умов рішення. Крім того, вони можуть дозволити виконавцям працювати у нічний час або ж у вихідні.

Так, в одній зі справ про повернення дитини в Україну виконавцям було дозволено вночі сісти на гелікоптері на злітну смугу біля хоспісу, де переховувалася матір із сином, та забрати сплячу дитину. Так само виконавець може ввійти до будь-якого приміщення і, якщо двері не відчиняють добровільно, — викликати слюсаря.

Труднощі в більшості випадків виникають у мусульманських країнах, національне законодавство яких передбачає дискримінацію прав батьків. Навіть якщо дитину на певний час і повертають в Україну, то після розлучення мати втратить її назавжди. Багато проблем і з розшуком дитини, яку переховують в Україні.

Читайте также:  Позовна заява про встановлення опіки над малолітнім

Бермудський трикутник

Поліція не хоче, виконавець не може, а органи опіки завжди на боці матері, стверджує О.Зозуля. Однак гаазькі конвенції безапеляційні в питанні рівності прав батьків. Жоден з них не може самостійно вирішувати долю дитини або ж самовільно вивезти її в іншу юрисдикцію.

Позиція, що дитина повинна бути з матір’ю, є хибною, оскільки на перший план ставляться не інтереси неповнолітнього, а спокій матері. Однак, доки в Україні діятиме «кругова порука», доти не буде діяти право.

Навіть можливість допиту дитини під час судового засідання не може бути достатнім аргументом для визначення того, з ким вона повинна залишитись.

Європейські правники розробили спеціальні психологічні тестування, під час яких кваліфікований психолог визначає потреби дитини та надає свій умотивований висновок. «Це — єдиний адекватний варіант вирішення питання, з ким необхідно залишити дитину, — вважає юрист Таліна Кравцова. — Все інше не працює».

Для прикладу вона навела два судові провадження, в котрих під час допиту в одному судовому процесі дитина забажала залишитися з матір’ю, а в іншому — з батьком.

Досить прогресивною є позиція Верховного Суду, який у рішенні у справі №2-4237/12 визначив, що у справах про незаконне тримання дитини в юрисдикції, яка не є постійним місцем її проживання, судам необхідно досліджувати лише обставини справи щодо переміщення дитини і не вирішувати справу по суті.

Слово від ВС

Про новий підхід до вирішення справ про міжнародне викрадення дітей у зв’язку із прецедентним рішенням ВС від 29.08.2018 у справі №2-4237/12 доповів юрист Олександр Губін. За його словами, правові висновки та узагальнення найвищої судової інстанції зводяться до такого: один із батьків не може самостійно приймати рішення про зміну постійного місця проживання дитини.

  • ВС у цій справі дав системне тлумачення ст.3 конвенції, визначивши, що уповноважений орган розглядає дії батька або матері як міжнародне викрадення за сукупності таких умов:
  • • дитина мала постійне місце проживання в країні — учасниці конвенції;
  • • дитина незаконно переміщена або тримається за кордоном з порушенням прав піклування за умови, що ці права ефективно здійснювалися до її переміщення;
  • • дитина не досягла 16-річного віку.
  • Громадянство дитини або батьків не має значення при розгляді таких спорів.
  • Місце постійного проживання неповнолітнього є визначальним при відновленні статус-кво, оскільки незаконне переміщення чи тримання дитини порушує її права та інтереси і право батька чи матері на піклування про неї.

Під час розгляду питання про повернення дитини до держави її походження не вирішується, кому в майбутньому буде надано право піклування про неї. Згода батька на тимчасовий виїзд дитини не є підставою для застосування п.«а» ст.13 конвенції 1980 року, якою передбачено «мовчазну згоду».

Ефективна протидія

Якщо дитину вивезли — правники радять звертатися до центрального органу влади, який займається такими справами відповідно до національного законодавства.

Якщо в країні постійного проживання дитини існують органи, які надають послуги медіації, — варто звернутися і до них.

Адвокати порадили, що найліпшою стратегією захисту своїх прав є звернення до суду не лише в юрисдикції постійного проживання, але й там, куди незаконно була переміщена дитина.

Наприкінці засідання адвокати порівняли зміст рішень судів Великої Британії з вітчизняними. На жаль, таке порівняння було не на користь українських суддів. Британські — мають право не лише зобов’язати повернути дитину, але й встановити, яким рейсом та класом, точну дату прильоту.

Крім того, в рішенні прописується зобов’язання повернути всі документи дитини, її особисті речі, іграшки, мобільні телефони тощо.

Також часто судді прописують і додаткові умови: час, до якого повинні бути оплачені квитки, кількість обов’язкових бесід, які мають відбутися за допомогою Скайпу, та будь-які інші на розсуд суду.

До речі, в багатьох юрисдикціях дитина має право найняти власного адвоката.

Однак, на думку українських правників, доки правова свідомість громадян залишатиметься на рівні «кумовства» та намагання будь-яким чином досягти своєї мети, доти про таку розкіш, як адвокат для дитини, можна й не мріяти.

Де та межа, яка дозволяє ефективно виконувати рішення та ставити інтереси дитини вище від власних образ, кожному доведеться вирішувати самотужки.

Викрадення дитини одним із колишнього подружжя. Як відстояти свої батьківські права? | Liga:BOOK

  • Таким чином, місце проживання з одним із батьків виникає, коли є:
  • – пряма вказівка щодо місця проживання дитини, передбачена договором;
  • – рішення органу опіки та піклування про те, с ким повинна проживати дитина;
  • – судове рішення.

Відповідно до ст.

ст 162, 163 Сімейного кодексу України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров’я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам. Батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.

Все частіше батьки вилітають подорожувати з дітьми на відпочинок за кордон, або їдуть побачитися з родичами в інші міста. Але якщо між колишнім подружжям існує конфлікт, то викрадення та вивезення дитини за кордон або за межі рідного міста одним із них може використовуватися як маніпуляція або спосіб  психологічного тиску на другого з батьків.

У 2006 році Україна приєдналася до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, що передбачає механізм повернення дітей, викрадених або незаконно вивезених за межі їхнього місця проживання без наданого на це дозволу.

У разі порушення такої Конвенції, необхідно подати заяву про повернення дитини у місце постійного проживання. Така заява подається у Міністерство юстиції України. В ній вказується вся інформація, яка має значення для справи, а саме:

  1. – докази про наявність права на опіку;
  2. – рішення суду або умова, вказана в договорі;
  3. – відомості про дитину;
  4. – підстави її повернення;
  5. – інформація про можливе місцезнаходження особи, у якої перебуває дитина.

Міністерство звертається до іноземних уповноважених органів, Інтерполу, прикордонних служб тощо. Дуже часто при сприянні іноземних органів звернення до Мін’юсту дає позитивний результат і дитину вдається повернути без звернення до суду.

Однак, Міністерство має право відмовити у прийнятті заяви, якщо дитині виповнилось 16 років. Але таке звернення не виключає судовий процес. Цей орган може подати позов у ваших інтересах.

Так відбувається, коли без участі суду врегулювати питання не вдалось.

Заяву краще подати в термін до одного року після виїзду дитини з місця постійного проживання, інакше потім у разі подачі позовної заяви, під час судового розгляду, за наявності доказів суд може вирішити, що дитина вже адаптувався за новим місцем перебування та відмовити у черговому переміщенні дитини.

Є інші умови при яких суд може відхилити заяву в поверненні, при наявності на це підстав. Наприклад якщо дитина вже досяг того віку в якому його думку може враховуватися, то така думка може бути доказом у суді.

  • В ході розгляду справи будуть встановлюватися обставини виїзду дитини:
  • – чи відбувся виїзд без згоди другого з батьків (або особи / установи, що має право опіки);
  • – чи реалізовувались заявником батьківські права і обов’язки перед виїздом дитини;
  • – є ризик нанесення фізичної або моральної шкоди дитині в результаті повернення;
  • – враховується інформація про соціальний статус дитини. 
  • ВИСНОВОК

Отже, роблячи висновок, варто наголосити, що не треба гаяти часу, адже у другого з батьків буде велика можливість узаконити власні дії і подальше здійснення процедур не призведуть до позитивних результатів. Слід відразу звертатися до компетентних органів державної влади за допомогою, у разі виявлення ознак викрадення дитини одним із батьків.

Наразі маємо актуальну проблему в сімейному праві, яка полягає у відсутності норм щодо притягнення до відповідальності за незаконне вивезення дитини за межі її місця проживання.

Таким чином, сподіваючись на ухвалення нормативно-правових актів, що посилюють відповідальність, ми повинні саме зараз мати змогу самостійно зупинити батьківське свавілля та використання дитини в якості інструмента впливу на стосунки між колишнім подружжям.

Правила перетину кордону з дитиною без дозволу одного з батьків

Після змін, що були внесені до Сімейного кодексу України, дозволено виїзд дітей за кордон без згоди батьків, які не платять алiмeнти.

Читайте также:  Стягнення грошової суми

Відтак один із батьків відтепер має право тимчасово вивезти дитину за кордон без дозволу іншого, який заборгував алiмeнти.

Це випливає зі статті 157 Сімейного кодексу України, до якої внесли зміни законом №7277 про посилення відповідальності за несплату аліментів, пише “Експрес”.

“Той із батьків, із ким за рішенням суду проживає дитина, самостійно вирішує питання щодо тимчасового виїзду дитини за межі України з метою лікування, навчання дитини за кордоном, відпочинку, за наявності довідки, виданої органом державної виконавчої служби, про наявність заборгованості зі сплати алiмeнтів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців”, – йдеться у новій редакції статті.

Довідка про наявність заборгованості зі сплати алiмeнтів видається оpганом Державної виконавчої служби у порядку, встановленому законом. Довідка видається протягом 10 днів на вимогу стягувача і дійсна протягом одного місяця з дня видачі.

Крім того, дитину можна вивезти без дозволу одного з батьків за рішенням суду.

Але як це відбувається безпосередньо на кордоні? Як йдеться у відповіді Адміністрації Державної прикордонної служби України на запит видання, прикордонний контроль та пропуск через державний кордон громадян України, які не досягли 16 років, здійснюється в порядку, встановленому Законом України “Про прикордонний контроль”, враховуючи вимоги ч.3 ст.

313 Цивільного кодексу України Згідно із Правилами перетинання державного кордону громадянами України, підпунктом 2 пункту 4 Правил встановлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків може здійснюватися без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків: – на підставі рішення суду про надання дозволу на виїзд громадянина України, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків, яке набрало законної сили; – у разі пред’явлення виданої органом державної виконавчої служби довідки про наявність заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за 6 місяців.

Читайте також: “Відбирають квартири, водійські права”: в Україні запрацював закон що посилює відповідальність за несплату аліментів (відео)

“Отже, перетинання державного кордону України дитиною у супроводі одного з батьків можливе за дійсними паспортними документами на право виїзду за кордон та за умови пред’явлення одного з вищевказаних документів”, – пояснив виданню заступник голови ДПСУ Олег Бляшенко.

ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ПРОТИПРАВНОЇ ПОВЕДІНКИ ОДНОГО З БАТЬКІВ АБО ІНШОЇ ОСОБИ ПРИ ВИЗНАЧЕННІ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ МАЛОЛІТНЬОЇ ДИТИНИ

(СТАТТЯ 162 СК)

1.

Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

2. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.

Комментарий:

Суть батьківських прав полягає в тому, що батьки мають право на виховання своєї дитини, на визначення місця проживання як за домовленістю, так і в разі спору, за рі-шенням суду.

Як домовленість, так і рішення суду про місце проживання малолітньої дитини, є обов'язковими для батьків, а також інших осіб яких діти находяться на вихованні.

Зміна домовленості, зміна місця проживання дитини, яке визначене за рішенням суду та виконане другим із батьків, не допускається, за винятком добровільної зміни умов домовленості, скасування рішення, тобто наступна зміна цих

юридичних домовленостей в односторонньому порядку не допускається.

У зв'язку з цим і з'явилася в Сімейному кодексі нова стаття 162, що визначає наслідки самочинної зміни проживання дитини.

Самочинна зміна місця проживання малолітньої дитини — це винні дії одного з батьків за зміну місця проживання малолітньої дитини без згоди того з батьків, з ким проживає дитина, без згоди тих осіб, у яких дитина виховується на законних підставах (діда, баби, інших родичів).

При цьому немає значення, погоджувалася на це дитина чи ні. У тому випадку, якщо дитина сама змінила місце проживання, залишивши одного із батьків, і перейшла жити до другого, самочинною зміною місця проживання дитини з боку батька не буде.

Способи самочинної зміни місця проживання можуть бути різними. Судова практика знає багато таких способів. Це: викрадення дитини з дитячого закладу, лікарні, школи, місця відпочинку, або одержання дитини для побачень за домовленістю або за рішенням суду та неповернення другому з батьків після відпочинку з дитиною в санаторії, на прогулянці, під час побачення у школі, діда, баби тощо.

  • Протиправна поведінка зі зміни місця проживання дитини може мати місце тільки з боку батьків або іншої особи, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина.
  • Кримінальний кодекс, стаття 146, не передбачає кримінальної відповідальності за викрадення малолітньої дитини батьками, таку відповідальність несуть інші родичі, якщо дитина не була їм передана на законних підставах.
  • Вимагати відібрання дитини має право не тільки один із батьків, а й інша особа, з якою на законній підставі вона проживала (баба, дід, опікун, дитяча установа, заклад охорони здоров'я).
  • При цьому слід мати на увазі, що суб'єктом протиправної поведінки може бути дід, баба, брат, сестра, а також інша особа.
  • Інша особа, якщо вона не входить до числа родичів, за кражу малолітньої дитини нестиме кримінальні відповідальність.
  • Правила статті 162 СК можуть стосуватися не лише самочинного змінення місця проживання дитини одним із батьків від другого, а й від інших осіб (наприклад, діда, баби, опікуна), з якими дитина проживала.
  • У тому випадку, якщо один з батьків, інша особа не зможуть повернути дитину добровільно від особи, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, вони мають право звернутися до суду про відібрання дитини.

Суд, одержавши такий позов, як зазначено в частині першій статті 162 СК, повинен «негайно постановити рішення» про відібрання дитини. Що мав законодавець на увазі під «негайно», в подальшому закон замовчує» Ці позови розглядаються в загально позовному провадженні, а тому має бути заслухано з додержанням усіх процесуальних правил.

Негайно виконується рішення державним виконавцем після набуття ним чинності (частина перша пункту 5 статті 367 ЩІК), якщо суд цю вимогу передбачить у рішенні.

Розгляд цих справ спрощується через те, що для постановлення рішення про повернення дитини позивачу не потрібно буде надавати докази створення для неї нормальних умов для її виховання та розвитку з боку позивача, оскільки той з батьків» з яким проживала дитина, здійснював право її виховання та утримання на законних підставах. Це в тому випадку, коли не буде подано зустрічний позов про визначення місця проживання дитини, оскільки той з батьків, з яким проживала дитина,

жорстоко з нею поводився, схиляв її до вживання наркотиків, заняття проституції тощо. Відмовити в такій позовній заяві у суду не буде підстав, бо змінилися умови виховання дитини.

Якщо ж зустрічний позов не заявлено, але суду відповідач доведе зазначені обставини: жорстока поведінка одного з батьків щодо дитини; схилення її до вживання наркотиків, заняття проституцією, утримання її в умовах, небезпечних для життя, примушення до жебракування тощо, — суд у позові про відібрання дитини може відмовити. У таких випадках дії того з батьків, який забрав до себе дитину, кваліфікуються не як самочинна зміна місця проживання дитини, а як її самозахист.

Підсумковим документом Спеціальної Сесії в інтересах дітей Генеральної Асамблеї ООН «Світ, сприятливий для дітей» зобов'язуються держави вживати заходів у разі викрадення та вивезення за кордон дітей одним із батьків.

Завдяки цьому повернення дитини тому з батьків, з ким вона проживала, стала реальнішою.

Згідно з частиною другою статті 162 СК особа, яка самочинно змінила місце про-живання малолітньої дитини, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким проживала дитина.

Матеріальна шкода може складатися з витрат: на пошуки дитини (витрати на поштову переписку, консультації юристів; витрати на проїзд у транспорті, крім таксі; витрати на проживання в готелях, харчування тощо); на інформаційно-технічне забезпечення; на правову допомогу; пов'язаних із залученням свідків тощо.

Моральна шкода відшкодовується за правилами статті 23 ЦК України.

Позов про стягнення матеріальної та моральної шкоди може бути заявлений при розгляді справи про відібрання дитини або в окремому провадженні після заслуховування справи про відібрання дитини.

Ссылка на основную публикацию