Визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій

21 лютого 2012 року Верховною Радою України прийнято в першому читанні проект Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмежень у використанні допоміжних репродуктивних технологій (реєстр. № 8282).

Законопроектом передбачається внесення змін до статті 123 Сімейного кодексу України від 10.01.2002 № 2947-III та статті 48 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 р. № 2801-ХІІ.

Так, із прийняттям вказаного законопроекту планується ввести наступні обмеження у використанні допоміжних репродуктивних технологій:

  • Вік повнолітньої жінки, щодо якої застосовується штучне запліднення та імплантація ембріона, не повинен перевищувати 49 років на день перенесення ембріонів. У виключних випадках вікове обмеження для жінки може бути збільшено на підставі висновку комісії, утвореної органом центральної виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.
  • Допоміжне (сурогатне) материнство може здійснюватись лише іноземним громадянам тих країн, де ця процедура дозволена законодавством.
  • Умовами проведення допоміжного (сурогатного) материнства є відсутність безпосереднього генетичного зв’язку дитини з допоміжною (сурогатною) матір’ю та генетичний зв’язок принаймні з одним із майбутніх батьків.

Редакція журналу «З турботою про Жінку» звернулась до Миколи Леонідовича Аряєва, чл.-кор. НАМН України, д. м. н., професора, проректора Одеського національного медичного університету, зав. кафедри педіатрії, неонатології та біоетики, та Олени Бабич, медичного адвоката, партнера Юридичної компанії  «Бабич, Сисоєнко і Партнери» з проханням прокоментувати зазначений проект.

Коментар М. Л. Аряєва

Визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій

Концептуально обговорення тієї чи іншої проблеми, що стосується медико-біологічної сфери, має декілька вимірів: суто професійний, екстраюридичний (деонтологічний), юридичний (правовий) та етичний (біоетичний).

З нашої точки зору, передбачені законодавством зміни у Сімейному кодексі України та Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» не порушують умови професійної діяльності у галузі репродуктивної медицини.

У той же час обмеження можливості застосування методу допоміжного (сурогатного) материнства лише іноземними громадянами тих країн, де ця процедура дозволена законодавством, може стати об'єктом деонтологічної оцінки тому, що стосується професійних кодексів і норм взаємин між фахівцями, а також між фахівцями, пацієнтами та їх родичами.

Пропоновані обмеження умов надання медичної допомоги іноземним громадянам можуть мати певні негативні економічні наслідки для вітчизняних клінік, що використовують допоміжні репродуктивні технології і для України в цілому.

Причина полягає в позбавленні конкурентних переваг на ринку медичних послуг для вітчизняних лікувальних закладів у порівнянні з країнами, в яких не передбачено такого правового обмеження.

Дуже важливою є правова оцінка такого обмеження з точки зору його відповідності положенням Конституції України.

Йдеться про заборону дискримінації в питаннях народження дітей і використання методів лікування або вирішення проблем у репродукційній сфері за ознаками проживання на означеній території тієї чи іншої держави і виходячи із законодавства іншої країни. У ст.

26 Конституції зазначено, що «іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України».

Ретельної правової оцінки потребує встановлення вікового обмеження 49 років для жінки, щодо якої застосовується штучне запліднення та імплантація ембріона.

Виникає необхідність законодавчого визначення, які саме випадки в цьому контексті вважаються винятковими.

Потрібне законодавче закріплення процедури роботи комісії, яка може дозволити збільшити вікове обмеження для жінки та порядок ініціювання її скликання лікувальним закладом, пацієнтом або іншими особами.

Етична оцінка законопроекту лежить в площині міжгалузевої дисципліни — біоетики.

Остання виникла як етична відповідь на неконтрольоване впровадження новітніх медико-біологічних технологій, за допомогою яких людина почала претендувати на контроль власної еволюції і покращення своєї природи за власним розумінням (!).

Біоетичні складнощі аналізу проблеми допоміжних репродуктивних технологій загальновідомі через різні причини — соціальні, релігійні, моральні. У багатьох країнах світу застосування сурогатного материнства заборонено законом.

Очевидний факт успішного становлення і динамічного розвитку біоетики в Україні наглядно відображає прихильність нашого суспільства принципам демократичної побудови держави, міжнародної інтеграції та захисту прав особистості.

Не випадково починаючи з 2011–2012 учбового року викладання біоетики і біобезпеки стало обов'язковим на усіх факультетах вищих медичних навчальних закладів у країні.

З біоетичної точки зору необхідність прийняття закону має достатнє обґрунтовування. «Конвенцією ООН про права дитини» встановлено зобов'язання всіх держав, що її ратифікували, захищати дитину від дискримінації, в тому числі й на підставі статусу та походження дитини.

Конвенція вимагає здійснення боротьби з незаконним переміщенням дітей та захисту від усіх форм фізичного, психологічного, сексуального насильства, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації.

Для виконання міжнародних зобов'язань в Україні прийнятий Закон «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року».

Законодавче врегулювання захисту прав дітей, народжених в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, зокрема з використанням сурогатного материнства, слід розглядати як один із заходів, спрямованих на забезпечення вищезазначеного завдання.

На жаль, останнім часом Україна фігурує у скандальних справах, пов'язаних з порушенням прав дітей, народжених внаслідок використання технології сурогатного материнства. Проблема полягає в тому, що дітей, які народжені сурогатною матір'ю в Україні для іноземців, не визнають у країнах, де репродуктивні технології заборонені законом.

За такими обставинами батьки вдаються до незаконних способів, зокрема використовуючи контрабандний шлях вивозу дітей за межі України. Долю такої дитини не може відстежити жодна країна.

Іншою ціллю законопроекту є збереження здоров'я сурогатної матері під час вагітності та пологів, повноцінний розвиток дитини при її виношуванні шляхом обмеження віку повнолітньої жінки, щодо якої застосовується штучне запліднення та імплантація ембріона, 49 роками на день перенесення ембріонів.

В обґрунтуванні необхідності прийняття Закону не зазначений ще один привід для обмеження віку пацієнтки, щодо якої застосовується штучне запліднення.

В інтересах майбутньої дитини треба враховувати середню тривалість життя, яка в Україні менше, ніж такий показник в економічно розвинутих країнах.

У той самий час слід мати на увазі, що визначені ВООЗ інтервали репродуктивного віку (15–49 років) і оптимальний період для запліднення (20–35 років) мають загальний характер і не враховують індивідуальну ситуацію повною мірою.

Законопроект не порушує основні принципи біоетики: добродіяння, незаподіяння шкоди, поваги до автономії та соціальної справедливості. Разом з тим він потребує деталізації та доопрацювання деяких вищезгаданих положень, що стосуються обмежень за ознаками місця проживання і віку.

Позитивною рисою законопроекту є чітке визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій (ст. 123 Сімейного кодексу України). Біоетичний сенс нової редакції статті полягає в захисті майбутньої дитини від дискримінації, стигматизації та наслідків правової невизначеності.

Важливе біоетичне навантаження має зміна ст. 48 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я».

Вона регламентує умови генетичного зв'язку дитини з сурогатною матір'ю та майбутніми батьками: «Умовами проведення допоміжного (сурогатного) материнства є відсутність безпосереднього генетичного зв'язку дитини з допоміжною (сурогатною) матір'ю та генетичний зв'язок принаймні з одним із майбутніх батьків».

Така реакція цілком відповідає біоетичним принципам і правилам, і надає ясну відповідь на питання можливості використання в програмі штучного запліднення та імплантації повністю донорських репродуктивних клітин.

Законопроект «Про обмеження в застосуванні репродуктивних технологій» в цілому відповідає стратегії забезпечення загальнодержавного пріоритету охорони материнства і дитинства в Україні.

Зазначена стратегія першочергову увагу приділяє вдосконаленню нормативно-правової бази охорони дітей у порівнянні з нормами міжнародного права, а також посиленню державного контролю й захисту дітей від жорстокого поводження, насилля й експлуатації.

Можливість широкого обговорення Законів України в процесі їх прийняття є принциповою ознакою демократичної побудови та розвитку громадського суспільства. З іншого боку, можливість попередньої різносторонньої оцінки може суттєво впливати на якість законотворчості.

Удосконалення законодавства у сфері допоміжних репродуктивних технологій є вагомим внеском у подальший розвиток перинатології в нашій країні в межах Національного проекту України «Нове життя — нова якість в охороні материнства і дитинства».

Створення системи регіональних перинатальних центрів орієнтовано на об'єднання зусиль ВООЗ, ЮНІСЕФ, Міжнародної асоціації акушерів і гінекологів, Міжнародної асоціації педіатрів та міністерств охорони здоров'я окремих країн щодо глобального зниження дитячої смертності до рівня 5 на 1000 дітей, народжених живими, і майже повного запобігання материнської смертності.

На закінчення хотілося б зазначити, що законопроект, безперечно, не вирішує більшості проблемних питань щодо застосування допоміжних репродуктивних технологій.

Цей напрям медицини потребує комплексного підходу і подальшого професійного, юридичного, екстраюридичного і біоетичного моніторингу.

З правової точки зору юридичне регулювання застосування допоміжних репродуктивних технологій доцільно здійснити шляхом прийняття окремого закону.

Коментар Олени Бабич

Визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій

Активне висвітлення цих випадків ЗМІ певною мірою змусило законодавця врегулювати деякі питання сфери допоміжних репродуктивних технологій на законодавчому рівні. Одним із таких намагань і є вищезгаданий законопроект.

Безумовно, будь-які кроки щодо належного правового регулювання сфери медицини є однозначно позитивними, але прийняття даного законопроекту, на думку автора, за відсутності законодавчого закріплення механізму застосування нововведених норм, матиме певну низку проблем їх практичного застосування.

Необхідно звернути увагу, що законодавець встановлює вікове обмеження 49 років для жінок, які намагаються завагітніти за допомогою штучного запліднення, а не тільки за допомогою методу сурогатного материнства. Тобто після настання цього віку жінка позбавлена права на застосування допоміжних репродуктивних технологій.

Так, щодо можливості у виняткових випадках збільшення вікового обмеження для жінки, щодо якої застосовується штучне запліднення, на підставі висновку комісії, утвореної органом центральної виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

Виникає необхідність законодавчого закріплення процедури роботи такої комісії, зокрема порядку її утворення і роботи, визначення кола осіб, які можуть ініціювати її скликання – лікувальний заклад, безпосередньо пацієнт, інші особи, і, головне, які саме випадки, в даному контексті, вважаються винятковими.

Встановлення можливості застосування методу допоміжного (сурогатного) материнства лише іноземним громадянам тих країн, де ця процедура дозволена законодавством, є досить суперечливим.

По-перше, чинне законодавство України не містить визначення поняття допоміжного (сурогатного) материнства.  Так, ч. 2 статті 123 Сімейного кодексу України регулює питання походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій шляхом перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям.

По-друге, у разі прийняття даного положення, постає необхідність створення та оприлюднення переліку іноземних країн, в яких повністю або частково заборонено застосування допоміжних репродуктивних технологій.

Ведення такого переліку, скоріш за все, має бути покладено на орган центральної виконавчої влади у сфері охорони здоров’я – Міністерство охорони здоров’я України.

Одним із позитивних моментів даного законопроекту є намагання закріпити умови генетичного зв’язку дитини з допоміжною (сурогатною) матір’ю та майбутніми батьками. Адже на сьогодні в чинному законодавстві дане питання досі залишається не врегульованим.

В цьому контексті одним із основних є питання обов’язковості генетичної спорідненості дитини і майбутніх батьків, генетичної спорідненості дитини із сурогатною матір’ю та можливості використання в таких програмах лікування, повністю донорських репродуктивних клітин.

Наостанок хотілось би зазначити, що даний законопроект звичайно не вирішує більшості проблемних питань сфери застосування допоміжних репродуктивних технологій, адже ця сфера медицини потребує комплексного підходу при її правовому регулюванні шляхом прийняття окремого закону. 

Читайте также:  Услуги по регистрации фирм, зарегистрировать предприятие

Найкращі інтереси дитини vs законодавство у сфері застосування дрт (сурогатне материнство) — стаття Ганни Гаро та співавторів

Новини

Визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій

18.12.2019

Ганна Гаро, кандидат юридичних наук, адвокат, сімейний медіатор, Голова Комітету з сімейного права НААУ, лектор Вищої школи адвокатури НААУ Ольга Михальчук, магістр права, автор досліджень у сфері правового забезпечення сурогатного материнства, приватна юридична практика Оксана Бобак, адвокат; Ірина Попіка, юрист; Марія Бабішена, помічник адвоката

Ты будешь жить на свете десять раз, Десятикратно в детях повторенный, И вправе будешь в свой последний час Торжествовать над смертью покоренной. В. Шекспір

ВСТУП. АКТУАЛЬНІСТЬ. ІДЕЯ

Діти – це не тільки майбутнє нації, вони – сьогодення кожної родини, держави і світу. Саме тому діяльність із захисту прав дитини визначено загальнодержавним пріоритетом.

Завдяки розвитку науки та медицини для багатьох безплідних сімей стало можливим реалізувати своє природне право на продовження роду й батьківство через застосування програми сурогатного материнства та втілити в життя мрію мати дитину.

Застосування допоміжних репродуктивних технологій разом з наданням сім’ям додаткових можливостей для втілення вищезазначених природних прав ставить перед державами завдання створення дієвих правових механізмів регулювання відносин в сфері репродуктології.

Важливість вдосконалення правового регулювання сфери надання послуг допоміжних репродуктивних технологій обумовлена непоодинокими випадками порушень прав осіб, які скористалися такими послугами, в тому числі з боку медичних установ.

Однією з причин незахищеності прав одержувачів таких послуг є широке договірне регулювання відносин у сфері репродуктології за відсутності законодавчих гарантій забезпечення їх захисту. Наприклад, до адвоката Гаро Г.О.

звернулася жінка, піддана Великої Британії, з проханням захистити її права та права її чоловіка від порушень з боку медичного закладу, з яким укладений договір про надання послуг ДРТ – пронуклеарного переносу. Договір про застосування саме такої репродуктивної технології був укладений за рекомендацією медичного закладу. В ході виконання договору медичний заклад допустив порушення його умов про використання генетичного матеріалу донора. Листування з клінікою жодного результату не дало, медичні працівники стверджують, що порушень з їх сторони немає, а подружня пара неправильно зрозуміла умови договору.

Особливої уваги заслуговують питання захисту дітей, народжених в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій. Такі діти є надзвичайно незахищеними на законодавчому рівні.

Актуальність теми правового захисту дітей, народжених в результаті застосування сурогатного материнства, обумовлена також прецедентами порушення прав новонароджених, проблемою так званого «репродуктивного туризму» в Україну, ситуаціями з народженням дітей в сурогатних програмах без генетичного зв’язку з «потенційними» батьками та випадками зловживання правами учасників таких програм.

На міжнародному рівні Європейський суд з прав людини визначив пріоритетом найкращі інтереси дитини при виборі державами засобів та при застосуванні способів для встановлення юридичного зв’язку між дитиною та ймовірними батьками в відносинах сурогатного материнства.

Метою цього дослідження є розкриття правової концепції захисту інтересів дитини, народженої в результаті допоміжних репродуктивних технологій (сурогатного материнства), яка передбачає функціональну систему понять і норм, з діючими способами, засобами і методами подолання існуючих проблем і вирішення завдань.

ЗАКРІПЛЕННЯ ПОНЯТТЯ «НАЙКРАЩІ ІНТЕРЕСИ ДИТИНИ» НА ЗАКОНОДАВЧОМУ РІВНІ

Принцип дотримання «найкращих інтересів дитини» при ухваленні рішень, що стосуються дитини першочергово закріплений в Конвенції про права дитини (далі – Конвенція), яка в силу положень ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, а ч. 1 ст.

2 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що законодавство про охорону дитинства ґрунтується, зокрема, на Конвенції Відповідно до п.п.

1, 2 статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. В пункті 1 ст.

9 Конвенції визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Законодавство України містить визначення поняття «забезпечення найкращих інтересів дитини». Так, у ст.

1 Закону України «Про охорону дитинства» закріплено, що забезпечення найкращих інтересів дитини – це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров’я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Аналіз наведених норм дає можливість зробити висновок, що в основі прийняття будь-яких рішень стосовно дитини, в тому числі у разі народження дитини із застосуванням методу сурогатного материнства, завжди повинні бути міркування найкращого забезпечення її інтересів. А тому важливо забезпечити, щоб закони, політика та практика у сфері сурогатного материнства відповідали принципам недискримінації, найкращого забезпечення інтересів дитини, праву дітей на життя, розвиток, вираження своїх власних поглядів.

РОЗКРИТТЯ ПРОБЛЕМИ. ЧИННЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ. СУДОВА ПРАКТИКА. ПРАКТИКА ЕСПЛ

Наразі в Україні законодавчу базу з регулювання відносин застосування допоміжних репродуктивних технологій (в т.ч.

сурогатного материнства) складають норми: — Цивільного кодексу України, — Сімейного кодексу України, — Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», — Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 09.09.2013 № 787 (далі – Порядок застосування ДРТ в Україні),

Визначення походження дитина народженої із застосуванням репродуктивних технологій

Стаття 123. Визначення походження дитини, народженої в ре­зультаті застосування допоміжних репродуктивних технологій

1. У разі народження дружиною дитини, зачатої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, здійснених за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини.

2. У разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя.

3. Подружжя визнається батьками дитини, народженої дружиною після перенесення в її організм ембріона людини, зачатого її чоловіком та іншою жінкою в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій.

Для штучної інсемінації використовується як сперма чоловіка, так і донора. До­норами сперми можуть бути здорові чоловіки у віці 20-40 років. Активним донором (тобто тим, хто здає сперму щомісячно) можна бути не більше трьох років. Донор і його сперма проходять дуже детальне обстеження. Кріоконсервована сперма збері­гається 10 років.

Сперма для інсемінації добирається з урахуванням побажань подружжя щодо на­ціональності, головних рис зовнішності, а також враховується сумісність донора з реципієнткою за групою крові та резус-фактором.

2. Положення частини 1 статті 123 СК є більш виваженим, ніж те, що містилося у статті 56 Кодексу 1969 р. У разі запліднення дружини донорською спермою біологіч­не походження дитини від того, хто записаний її батьком, відсутнє. Отже, знову перед нами юридична фікція як спосіб врегулювання сімейних відносин.

Ім'я донора у такій ситуації залишається невідомим, а йому, в свою чергу, неві­доме ім'я жінки, біологічним батьком дитини якої він є. Такий донор, крім плати за послуги, жодних прав не має, як, до речі, не має і жодних обов'язків.

1. Чоловік 3., якого вона дуже любила, випадково загинув. 3. дуже тяжко переживала це горе. Лікар запропонував їй народити, для заспокоєння, дитину.

Оспорювання батьківства

1. Особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини.

2. Уразі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записа­на батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.

3. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття.

4. Оспорювання батьківства неможливе у разі смерті дитини.

5. Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних тех­нологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу.

6. До вимоги чоловіка про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується.

1. Оскільки встановлення батьківства у силу презумпції шлюбного батьків­ства (ст. ст.

122, 124 СК України) не може створювати абсолютної впевненості у тому, що чоловік матері завжди є батьком народженої нею дитини, чинне сімейне законодавство передбачає можливість цьому чоловікові оспорювати встановлене на підставі такої презумпції батьківство.

Крім цього, оспорити своє батьківство може й чоловік, який добровільно визнав своє батьківство шляхом подання спіль­ної заяви з матір'ю дитини (ст.

126 СК) чи шляхом подання заяви про визнання свого батьківства до органу РАЦС у випадку смерті матері або оголошення її померлою, визнання матері недієздатною, безвісно відсутньою, позбавлення її батьківських прав або якщо мати дитини не проживає з нею не менше шести місяців і не виявляє про неї материнської турботи та піклування, а також при не­можливості встановити її місцезнаходження (ст. 127 СК).

2. Матеріальною підставою для оспорювання презумпції батьківства є невід­повідність встановленого батьківства факту біологічного походження. Оскільки визнання батьківства є волевиявленням особи, то воно може бути оспорено при наявності вад волі цієї особи, наприклад, коли визнання батьківства було здій­снене під впливом обману, помилки чи загроз тощо.

3. Оспорити батьківство має право особа, яка записана батьком дитини в Кни­зі реєстрації народжень, шляхом пред'явлення позову до суду про виключення відомостей про неї як батька з актового запису про народження дитини.

При розгляді справи про оспорювання батьківства суд зобов'язаний притяг­нути до участі у справі особу, яка записана батьком дитини, оскільки у разі до­ведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.

Заінтересованими особами при оспорюванні батьківства також може бути ви­знана як мати дитини (у випадках, наприклад, коли запис про батька зроблено без її відома та згоди у період, коли вона з тих чи інших причин була визнана безвісно відсутньою) та її чоловік, так і сама дитина. При цьому слід відзначи­ти, що закон не надає дитині самостійного права на оспорювання зазначеного запису, хоча, очевидно, таке право повинно їй надаватися після досягнення нею повноліття.

Читайте также:  Верховний суд визначив порядок пред’явлення поліцейському посвідчення водія

4. Відповідно до ст. 136 СК оспорювання батьківства можливе тільки після реєстрації народження дитини і до досягнення нею повноліття, а у разі її смерті не допускається.

5. У ч. 5 ст. 136 СК закріплене правило, згідно з яким, якщо особа визнала своє батьківство, завідомо знаючи, що вона не є батьком дитини, то оспорювати такий запис вона не може, оскільки ніякого порушення її прав не було — подаючи заяву про визнання свого батьківства, вона сама бажала, щоб такий запис був здійснений органами РАЦС.

Зазначена норма спрямована на захист законних інтересів дитини.

Вважаєть­ся, що при прийнятті рішення про «оформлення» свого батьківства чоловік вра­ховував усі можливі правові наслідки для себе, навіть з урахуванням того, що фактично батьком дитини є інша особа.

Саме тому довільна зміна ним у майбут­ньому початкового рішення чи відзив поданої заяви до органу РАЦС про встанов­лення батьківства після його державної реєстрації не допускається (див. ст. 126 СК та коментар до неї).

Разом з тим законодавець не виключає право особи, записаної батьком дити­ни за її заявою про встановлення батьківства, оспорювати здійснений органом РАЦС запис за мотивами порушення волевиявлення (наприклад, якщо заява про встановлення батьківства була подана під впливом погрози, насильства тощо).

6. При наданні чоловіком згоди на застосування методів штучного запліднення також діє загальна заборона на оспорювання батьківства особами, які дали згоду на народження дитини в результаті допоміжних репродуктивних техноло­гій.

Однак законність такої згоди може бути оспорена у судовому порядку, якщо, наприклад, чоловік дав згоду на запліднення своєї дружини донорською спер­мою, а у дійсності вагітність настала не від цього, а від зв'язку зі стороннім чоло­віком, або коли згода на застосування допоміжних репродуктивних технологій була надана під впливом погрози, насильства тощо чи особи були введені в ома­ну щодо генетичних властивостей донора. Тобто закон не дозволяє сумніватися у законності самих методів застосування репродуктивних технологій, роблячи їх предметом судового розгляду.

7. Для вимог чоловіка про виключення відомостей про нього як батька з ак­тового запису про народження дитини строку позовної давності не встановлено.

23.Визнання батьківства(материнства).

Отже, визначення походження дитини є підставою виникнення прав та обов'язків матері, батька і дитини (дітей). Слід погодитися з думкою авторів, які вважають батьківські правовідносини такими, що виникають на основі фактичного складу, який утворюють два юридичних факти: народження дитини (подія) і державна реєстрація народження органом реєстрації актів цивільного стану (дія).

Для встановлення материнства не має значення сімейний стан жінки. У сімейному законодавстві діє загальний принцип, відповідно до якого матір'ю дитини є жінка, яка її народила.

Звернутися до державного органу реєстрації актів цивільного стану з метою реєстрації народження дитини має право як мати дитини, народженої в шлюбі, так і мати дитини, народженої поза шлюбом.

В останньому випадку походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини.

Закон надає право жінці, яка записана матір'ю дитини, оспорити своє материнство (ст. 139 СК України). Жінка, яка вважає себе матір'ю дитини, має право пред'явити позов до жінки, яка записана матір'ю дитини, про визнання свого материнства.

Оспорювання материнства не допускається у випадках, передбачених ч. 2 та ч. З ст. 123 СК України.

До вимог про визнання материнства встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини.

На відміну від материнства визначення батьківства залежить від сімейного стану матері дитини. Українське сімейне законодавство виходить з презумпції батьківства чоловіка матері дитини. Відповідно до ст. 133 СК України, якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік — батьком дитини.

Презумпція батьківства чоловіка матері діє не лише в період шлюбу. Дитина, народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя (п. 2 ст.

122 СК України), а відтак — батьком дитини буде чоловік її матері. За правилом ст.

122 СК України походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.

Разом з тим, дружина і чоловік мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка батьком дитини. У такому разі запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень проводиться за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за вказівкою матері.

Закон надає право оспорити батьківство: — особі, яка записана батьком дитини (ст. 136 СК України); — спадкоємцям особи, яка записана батьком дитини (ст. 137 СК);

— матері дитини (ст. 138 СК).

Так, оспорювання батьківства особою, яка записана батьком дитини, можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття.

В цей період за життя дитини особа, яка записана її батьком, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про неї як батька з актового запису про народження дитини.

Суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження, коли буде доведена відсутність кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною. Закон не допускає оспорювання батьківства у разі смерті дитини.

Так, п'ятнадцятирічний Олег К. помер після тривалої хвороби. Через рік після смерті сина батько звернувся до суду з позовом про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. Суд не в змозі вирішувати питання щодо оспорювання батьківства, оскільки особа, яка записана батьком дитини, втратила право оспорити своє батьківство з дня смерті дитини.

Важливо, що до вимоги чоловіка про виключення запису про нього як про батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується.

Не має права оспорювати своє батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що таким не є, а також особа, яка дала згоду на штучне запліднення своєї дружини.

В окремих випадках оспорювання батьківства допускається законодавцем і після смерті особи, яка записана батьком дитини. Якщо той, хто записаний батьком дитини, помер до народження дитини, оспорити його батьківство мають право його спадкоємці за умови подання ним за життя до нотаріуса заяви про невизнання свого батьківства.

Позовну заяву вправі підтримувати в суді спадкоємці того, хто записаний батьком дитини, якщо він помер після пред'явлення ним позову про виключення свого імені як батька з актового запису про народження дитини.

Якщо через поважні причини особа не знала про те, що записана батьком дитини, і померла — оспорити батьківство можуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти.

Закон надає право жінці, яка народила дитину в шлюбі, оспорити батьківство свого чоловіка. Обов'язковою умовою при цьому є подання іншою особою заяви про своє батьківство. Заява повинна бути письмовою. Тоді вимога матері про виключення запису про її чоловіка як батька дитини з актового запису про народження дитини може бути задоволена.

До вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня реєстрації народження дитини (п. З ст. 138 СК України).

В судовому порядку —

За відсутності спільної заяви жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, чи особистої заяви чоловіка, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, але вважає себе батьком дитини, батьківство щодо дитини, яка народилася, може бути визнане за рішенням суду. Відповідно до п. 3 ст. 128 СК України позов про визнання батьківства може бути пред'явлений: — матір'ю дитини; — опікуном дитини; — піклувальником дитини; — особою, яка утримує та виховує дитину; — самою дитиною, якщо вона досягла повноліття; — особою, яка вважає себе батьком дитини. На відміну від попередньо існуючого законодавства, яке встановлювало формальні підстави для підтвердження походження дитини від конкретного чоловіка, ст. 128 СК України закріплює положення, відповідно до якого підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦК України. Таким чином, походження дитини встановлюється судом з урахуванням усіх обставин. При цьому можуть застосовуватися будь-які засоби доказування, передбачені цивільним процесуальним законодавством: пояснення сторін та третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази, висновок експерта. В основу рішення суду не можуть бути покладені лише докази, отримані з порушенням закону, які не мають юридичної сили. Як докази для встановлення батьківства в суді можуть бути досліджені листи, телеграми відповідача, в яких він повідомляє про можливість народження чи народження його дитини певною жінкою; заява відповідача за місцем роботи про надання йому відпустки у зв'язку з народженням дитини; показання свідків про виявлення відповідачем турботи про дитину та її матір, обрання імені дитини тощо. Очевидно, що при підготовці справ про встановлення батьківства до судового розгляду і під час їх розгляду суд вправі з урахуванням думки сторін і обставин справи призначити експертизу. Висновок експертизи у справі про народження дитини, в тому числі експертизи, проведеної методом генної дактилоскопії, повинен бути оцінений судом у сукупності з іншими доказами у справі. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України. Підбиваючи підсумок викладеного, можна визначити умови, за яких буде мати місце визначення батьківства за рішенням суду. До них належать: — відсутність зареєстрованого шлюбу між батьками дитини на момент її народження; — відсутність спільної заяви жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою; — відсутність особистої заяви чоловіка про визнання себе батьком дитини. Від визнання батьківства за рішенням суду слід відрізняти встановлення факту батьківства за рішенням суду (ст. 130 СК України). Останнє можливе у разі смерті чоловіка, який перебував у шлюбі з матір'ю дитини. За необхідності факт його батьківства може бути встановлений рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.
Читайте также:  Права братів та сестер на спілкування

Спір про батьківство

Особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.

53. Визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій

Стаття
123. 1. У разі народження дружиною дитини,
зачатої в результаті застосування
допоміжних репродуктивних технологій,
здійснених за письмовою згодою її
чоловіка, він записується батьком
дитини.2.

У разі перенесення в організм
іншої жінки ембріона людини, зачатого
подружжям (чоловіком та жінкою) в
результаті застосування допоміжних
репродуктивних технологій, батьками
дитини є подружжя.3.

Подружжя визнається
батьками дитини, народженої дружиною
після перенесення в її організм ембріона
людини, зачатого її чоловіком та іншою
жінкою в результаті застосування
допоміжних репродуктивних технологій.

СКУ
не торкається природи договорів, за
якими такі послуги можуть надаватися,
та грошових розрахунків за надані
послуги.

Укладений
договір повинен відповідати нормам
Цивільного кодексу України та моральним
засадам суспільства. Так, договір, за
яким жінка дає свою яйцеклітину, а також
договір, за яким організм однієї жінки
є специфічним інкубатором для виношування
ембріона дитини іншої жінки, не суперечить
ні вимогам закону, ні моральним засадам
суспільства.

Щодо
ціни за надані послуги, то вона має
визначатися за погодженням сторін.

Питання
про те, чи суперечать моралі допоміжні
репродук-тивні технології, є предметом
наукової дискусії1.

Взагалі,
Сурогатне материнство — це допоміжна
репродуктивна технологія, при застосуванні
якої жінка добровільно погоджується
завагітніти з метою виносити і народити
біологічно чужу їй дитину, яка буде
потім віддана на виховання іншим особам
— генетичним батькам. Вони і будуть
юридично вважатися батьками даної
дитини, попри те, що її виносила і народила
сурогатна мати. Це було визначено ВООЗ
в Женеві у 2001році.

54. Визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою

Визначення
походження дитини від чоловіка і жінки,
які перебувають у шлюбі між собою, не
викликає проблем. У п. 1 ст. 122 СК України
зазначено: дитина, яка зачата і(або)
народжена у шлюбі, походить від подружжя.
Дружина записується матір'ю, а чоловік
— батьком дитини. Походження дитини від
подружжя визначається на підставі:

  • а)
    Свідоцтва про шлюб;
  • б)
    документа закладу охорони здоров'я про
    народження дружиною дитини.
  • Викладене
    стосується ситуації, коли дитина зачата
    і народжена у шлюбі; зачата до шлюбу,
    народжена у шлюбі.
  • Складніше
    визначити походження дитини від матері
    та батька у випадках:
  • 1)
    коли дитина зачата у шлюбі, а народжена
    після припинення шлюбу;
  • 2)
    коли дитина зачата у шлюбі, а народжена
    після визнання шлюбу недійсним.

Позиція
законодавця у визначенні питань
походження дитини ґрунтується на
пріоритеті шлюбних відносин, оскільки
дитина, народжена до спливу десяти
місяців після припинення шлюбу або
визнання його недійсним, походить від
подружжя (п. 2 ст. 122 СК України).

Визначальним
при цьому є строк — десять місяців. Після
спливу десяти місяців з моменту припинення
шлюбу або визнання його недійсним
народжена жінкою дитина не буде вважатися
такою, що походить від подружжя.

Виняток
із зазначеного правила становить
випадок, передбачений ст. 124 СК України.
Якщо дитина народилася до спливу десяти
місяців від дня припинення шлюбу або
визнання шлюбу недійсним, але після
реєстрації повторного шлюбу її матері
з іншою особою, вважається, що батьком
дитини є чоловік її матері у повторному
шлюбі.

Відповідно
до ст.

129 СК України особа, яка вважає
себе батьком дитини, народженої жінкою,
яка в момент зачаття або народження
дитини перебувала у шлюбі з іншим
чоловіком, має право пред'явити до її
чоловіка, якщо він записаний батьком
дитини, позов про визнання свого
батьківства. До вимог про визнання
батьківства застосовується позовна
давність в один рік, яка починається
від дня, коли особа дізналася або могла
дізнатися про своє батьківство.

Розглядаючи
питання про походження дитини від
подружжя, слід мати на увазі й положення
п. З ст.

122 СК України, відповідно до якого
дружина і чоловік мають право подати
до державного органу реєстрації актів
цивільного стану спільну заяву про
невизнання чоловіка батьком дитини. У
такому разі походження дитини буде
визначатися відповідно до ч. 1 ст.

135 СК
України, тобто запис про батька дитини
у Книзі реєстрації народжень проводиться
за прізвищем матері, а ім'я та по батькові
батька дитини записуються за вказівкою
матері.

1.2 Визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій

В Україні на сьогоднішній день спостерігається катастрофічне зниження народжуваності. Суттєвий вплив на її рівень має безпліддя подружніх пар, кількість яких постійно тільки зростає.

Ця тенденція обумовлюється екологічним станом довкілля, зниженням рівня життя населення тощо. Серед науковців постійно тривають дискусії щодо правового, медичного та морального аспектів допоміжних репродуктивних технологій.

Саме тому проблема визначення походження дитини у разі застосування спеціальних методів репродуктивної медицини є досить актуальною.

«Допоміжні репродуктивні технології — методики лікування безпліддя, за яких маніпуляції з репродуктивними клітинами, окремі або всі етапи підготовки репродуктивних клітин, процеси запліднення і розвитку ембріонів до перенесення їх у матку пацієнтки здійснюються в умовах іn vitro» Порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні, затверджений наказом Міністерства охорони здоровя України від 09.09.2013 р. № 787. Застосування штучного запліднення та імплантації ембріона здійснюється згідно з умовами та порядком, встановленими Міністерством охорони здоровя України, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоровя, за медичними показаннями повнолітньої жінки, з якою проводиться така дія, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці (ст. 48 Основ законодавства України про охорону здоровя).

Сьогодні існують різні методики лікування безпліддя, зокрема такі, при яких використовується донорський генетичний матеріал. Отже, дитина зачата в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій не завжди має кровне споріднення з матірю та (або) батьком.

У цих ситуаціях юридичне значення при визначенні походження дитини надається не біологічному, а більш соціальному аспекту Вонсович В.І. Сімейні правовідносини, що виникають в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій// Вісник Чернівецького факультету Національного університету «Одеська юридична академія». — 2012. — Вип. 1. — С. 65..

Жінка (чоловік) усвідомлюючи відсутність кровного споріднення з дитиною, добровільно визнають своє материнство (батьківство) ще до народження дитини. Питання щодо застосування методик допоміжних репродуктивних технологій вирішується тільки після оформлення заяви пацієнта (пацієнтів) і відповідного обстеження.

Відповідно, субєктами застосування допоміжних репродуктивних технологій можуть бути подружжя; чоловік і жінка, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі; а також одинока жінка.

Визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, регулюється спеціальною нормою, а саме ст. 123 СК України. Зазначена норма містить 3 правила визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій.

У ч. 1 ст. 123 СК України закріплено загальне правило визначення походження дитини, народженої в результаті застосування будь-якої методики допоміжних репродуктивних технологій, батьки якої перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою.

У разі народження дружиною дитини, зачатої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьком дитини записується її чоловік. Єдиною умовою є письмова згода чоловіка на застосування допоміжних репродуктивних технологій Баранова Л.М., Борисова В.І., Жилінкова І.В. та ін. Сімейне право України: підручник/ за заг. ред.

В.І. Борисової та І.В, Жилінкової — 4-те вид.; переробл. і допов. — Х.: Право, 2012. — С. 181..

Друге правило стосується визначення походження дитини, народженою сурогатною матірю. У разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям (чоловіком та дружиною) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя.

Аналіз цієї частини дає підстави зробити висновок, що в Україні на законодавчому рівні дозволено застосування такої форми репродуктивної медицини як сурогатне материнство. В цілому проблема сурогатного материнства у будь-якому суспільстві не тільки законодавчо, але і морально розцінюється неоднаково.

Безумовно, що в таких відносинах не може бути одного погляду на цю проблему, материнство — це значна як етична, так і соціальна цінність. Більшість світових релігій взагалі заперечують існування сурогатних матерів як неетичне явище, що не може бути властиве людині. Неоднозначний підхід до цього явища спостерігається і у законодавстві різних держав. СК Російської Федерації у абз.

2 ч. 4 ст. 51 передбачає, що особи, які перебувають у шлюбі і дали свою згоду у письмовій формі на імплантацію зародка іншій жінці з метою його виношування, можуть бути записані батьками дитини тільки за згодою жінки, яка народила дитину (тобто самої сурогатної матері).

Разом з тим, незважаючи на те, що засоби масової інформації активно популяризують сурогатне материнство, висвітлюючи випадки народження таких дітей для відомих артистів тощо, все частіше висвітлюються думки, що радикальне втручання у сферу материнства в Російській Федерації є передчасним, не зумовленим обєктивною ситуацією та недостатньо продуманим, наводяться такі аргументи, що самі батьки, які не можуть мати дітей, доволі часто мають цю проблему внаслідок свого нехтування батьківством в якийсь період, а також необачного відношення до можливості дітонародження. Такі погляди мають «право на життя» і деякою мірою обґрунтовані Красицька Л.В. Визначення походження дитини при застосуванні форм репродуктивної медицини за законодавством України// Підприємництво, господарство і право. Щомісячний науково-практичний господарсько-правовий журнал. — 2004. №7 С. 33.. Сурогатне материнство взагалі законодавчо заборонено, наприклад, у Франції, Німеччині, Австрії, Норвегії, Швеції де в деяких випадках навіть передбачаються санкції до лікарів, які займаються таким видом діяльності. Більш лояльний підхід до цієї проблеми спостерігається у США, де сурогатна мати — це жінка, яка зобовязується народити дитину не для себе, а з метою її подальшої передачі «замовникам». Дозволено сурогатне материнство і в Великобританії, але тільки некомерційне, тобто допускається лише оплата поточних витрат сурогатної матері Сурогатне материнство .

Третє правило встановлено щодо ситуацій, коли між жінкою, яка народила, та дитиною відсутнє кровне споріднення. Якщо ембріон людини, зачатий чоловіком, який перебуває у шлюбі, та іншою жінкою в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, перенесений до організму його дружини, дитина вважається такою, що походить від подружжя.

Враховуючи зазначене вище, можна дійти до висновку про те, що нині в Україні існує потреба в належному правовому регулюванні допоміжних репродуктивних технологій.

Чинним законодавством не регулюється низка важливих аспектів, а тому виникає потреба у прийнятті закону, який буде спрямований на визначення правових та організаційних основ застосування допоміжних репродуктивних технологій і забезпечення прав громадян при їх застосуванні.

Ссылка на основную публикацию