Визначення у шлюбному договорі правового режиму майна

Доброго вечора! Ми з нареченою плануємо одружитись навесні. Щоб не опинитися серед сімейних пар,  які сваряться через кожну копійку, хочемо укласти шлюбний договір. Знаю, що така практика для України є новою, тому  розкажіть, будь ласка, про неї більш детально?

 Артем Миколайчук

На диво багато українців не знають, що у 1992 році Верховна Рада прийняла Закон «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб і сім'ю України», де вперше було зафіксовано таке поняття, як шлюбний договір.

Однак цей вид договорів поки що не набув достатньої популярності серед українських родин. Минулого року такий договір підписали всього 2 544 подружжя, а це трохи більше 1% від кількості укладених у 2018 році шлюбів.

Як укладати шлюбний договір?

Шлюбний договір укладається у письмовій формі в 3 примірниках і нотаріально посвідчується державним або приватним нотаріусом. Хочу зауважити, що перед оформленням документів нотаріус повинен роз’яснити сторонам їхні права і обов’язки.

При цьому, договір  може бути укладено як особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, і тоді він вступає в силу в день реєстрації шлюбу, так і вже одруженою парою. У такому випадку документ почне діяти з моменту нотаріального посвідчення.

Що може бути внесено у договір?

Загалом шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям та визначаються їхні майнові права й обов'язки. Дружина та чоловік мають право внести в договір будь-які умови, які не суперечать чинному законодавству, наприклад: 

  • визначення майна, що є спільною сумісною власністю, тобто набуте подружжям в період перебування в зареєстрованому шлюбі;
  • визначення майна, яке передається чоловіком чи дружиною на спільні потреби сім’ї та встановлення правового режиму майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу;
  • встановлення порядку поділу майна у разі розірвання шлюбу;
  • встановлення порядку користування майном та житлом;
  • право на утримання одному з подружжю, строк і розмір виплати аліментів;
  • інші умови, що врегульовують майнові відносини між подружжям (порядок користування грошовими коштами, порядок виконання кредитних чи інших майнових зобов’язань, зобов’язання одного з подружжя щодо здійснення оплати за лікування чи навчання іншого або дитини тощо).

 У договорі, як правило, не прописуються конкретні суми, а все обчислюється в процентному співвідношенні. Водночас, українським законодавством заборонено регулювання шлюбною угодою особистих відносин між подружжям, а також особистих відносин між батьками і дітьми.

Скільки діє шлюбний договір?

У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії та за бажанням сторін, можуть передбачатися строки тривалості окремих прав та обов'язків. Крім того, сторони можуть зазначити чинність окремих умов договору навіть після припинення шлюбу.       

  • Чи можна змінити умови договору ?
  • Звісно можна, але  хочу попередити, що одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. Внести зміни до шлюбного договору можна двома шляхами:
  • якщо обидва з подружжя  бажають змінити умови шлюбного договору, вони звертаються до нотаріуса із відповідною заявою
  • на вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути змінений за рішенням суду, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.
  • За яких умов шлюбний договір може бути розірваний або визнаний недійсним?   
  • Процедура така сама, як і для внесення змін до договору, тобто  припинення дії шлюбного договору відбувається за таких підстав:  
  • відмова подружжя від договору шляхом подання заяви до нотаріуса;
  • розірвання шлюбного договору на вимого одного з подружжя за рішенням суду.
  • Одностороння відмова від шлюбного договору також не допускається.

Той з подружжя, хто подав позов про розірвання шлюбного договору  повинен довести суду обставини, які спонукали до прийняття такого рішення . Крім того, шлюбний договір може бути визнаним повністю або частково недійсним. Якщо шлюбний договір визнано недійсним частково, в решті частин він збереже свою дію.

Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?

Якщо у вас залишились питання з цього приводу, будь ласка, телефонуйте до контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій країні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

Зі свого боку додам: особисто я радив би подружнім парам і тим, хто лише планує одружитися, не нехтувати таким інструментом, як шлюбний договір. Адже яким би не було сильним кохання в день весілля, ніхто не застрахований від життєвих змін.

Підписання контракту дає чітке розуміння, з чим залишиться кожен з членів подружжя після розлучення.

А у багатьох випадках саме договір стає реальним механізмом зберегти власність у разі виникнення претензій, котрі стосуються боргів одного з подружжя.

Так само на випадок розлучення договір може містити умови утримання дітей, терміни і розмір виплат. А аліменти в такому випадку стягуватимуться на підставі виконавчого напису нотаріуса без необхідності довгої судової тяганини.

Мін’юст зробив усе можливе, щоб зробити одруження простим і комфортним. Однак слід пам’ятати, що шлюб — це не забавки, а серйозний крок, тож ставитися до нього треба відповідально.

Сімейний кодекс України. Науково-практичний коментар станом на 28.09.2009 р. ( Колектив авторів) Страница 146 — ЛитВек — Читать онлайн полностью

існування шлюбу. Разом з тим вони можуть встановити чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу. В першу чергу, це може пов'язуватися із встановленням аліментних прав та обов'язків сторін (їх дітей), що виникатимуть після розірвання шлюбу.

Певні права та обов'язки, що виникли за договором за час шлюбу, можуть зберігати свою чинність і після його розірвання.

Наприклад, сторони встановили, що дружина набуватиме право на одержання утримання від чоловіка до досягнення дитиною 8-річного віку навіть у випадку розірвання шлюбу.

Стаття 97. Визначення у шлюбному договорі правового режиму майна

1. У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу.

2. Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

3. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.

4. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб.

5. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

1. Сенс шлюбного договору полягає в створенні подружжям власних (відмінних від законодавчих) правил (міні-норм), які будуть визначати їх права та обов'язки у майновій сфері. В опублікованих зразках шлюбних договорів нерідко можна зустріти умови, які відтворюють норми СК України.

Такі умови не несуть ніякого смислового навантаження та в цілому є зайвими. Сенс такого роду повторень норм СК України можна знайти лише в певній конкретизації норм закону по відношенню до конкретної подружньої пари.

Однак реальне значення мають лише ті положення шлюбного договору, які містять правила, відмінні від передбачених в законі.

Сфера договірної ініціативи сторін при визначенні майнових відносин подружжя є достатньо широкою. В коментованій статті окреслюються лише основні напрямки такої ініціативи.

  • В цілому умови шлюбного договору, що визначають правовий режим майна дружини та чоловіка, можна об'єднати в кілька груп. Це умови щодо:
  • • зміни передбаченого законом режиму роздільності майна дружини та чоловіка на режим спільності майна;
  • • зміни передбаченого законом режиму спільності майна подружжя на режим роздільності майна;
  • • визначення порядку користування майном дружини та чоловіка.

2. В СК України закріплено принцип спільності майна подружжя. Згідно з ч. 1 ст. 6 °CК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Разом з тим закон передбачає, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 6 °CК України (ч.

2 коментованої статті). Це означає, що набуте за час шлюбу майно не буде належати подружжю на праві спільної сумісної власності. Натомість за бажанням сторін майно може належати подружжю на праві спільної часткової власності (з визначенням часток кожного з подружжя в праві на майно) або кожному з подружжя окремо — на праві приватної власності.

Подружжя може домовитися, що майно, набуте за час шлюбу, буде належати сторонам на праві спільної часткової власності. У такий спосіб дружина та чоловік погоджуються, що набуте ними майно буде спільним.

Однак, на відміну від чинного законодавства, сторони своєю домовленістю встановлюють розмір часток кожного з них в праві на це майно, тобто перетворюють спільну сумісну власність у спільну часткову. Розмір часток дружини та чоловіка може бути різним — рівним або нерівним.

Така домовленість тягне важливі юридичні наслідки як для самого подружжя, так і для третіх осіб. Встановлені договором сторін частки у спільному майні будуть ураховуватися у випадку його поділу, а також звернення стягнення на майно, що належить кожному з подружжя за їх особистими боргами.

Читайте также:  Спор по взысканию суммы предварительной оплаты по договору поставки природного газа

З урахуванням установлених часток буде здійснюватися спадкування майна кожного з подружжя тощо.

Передбачений законодавством режим спільності майна, набутого за час шлюбу (ст. 6 °CК України), може бути змінений за бажанням дружини та чоловіка на режим роздільності. Подружжя може включити до шлюбного договору положення, що повністю виключає можливість виникнення в майбутньому спільного подружнього майна.

При цьому майно, набуте за час шлюбу, належатиме кожному з подружжя на праві приватної власності (роздільне майно). Проте важко уявити сім'ю, в якій кожен з подружжя веде свій окремий господарський бюджет та в якій гроші одного з подружжя не змішуються із грошима іншого.

Тому подружжя може домовитися, наприклад, про те, що до роздільного буде належати не все, а лише найбільш цінне майно, набуте сторонами за час шлюбу (нерухоме майно, автомобілі тощо).

Подружжя в шлюбному договорі може встановити режим роздільності щодо весільних подарунків. З урахуванням того, що такі речі можуть даруватися подружжю разом, згідно з законом вони мають належати до спільного майна подружжя (ст. 6 °CК України).

Натомість у шлюбному договорі сторони можуть закріпити, що певні речі, подаровані подружжю на весілля, будуть складати роздільне майно дружини або чоловіка.

Сторони можуть також домовитися про те, що подаровані у зв'язку із весіллям речі, будуть належати їм на праві спільної часткової власності з рівним або нерівним розміром часток кожного з подружжя в праві на майно.

3. Згідно із ч. 3 коментованої статті сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу їх майна. Предметом поділу може бути як майно, що є наявним на момент укладення шлюбного договору, так і майно, яке буде набуте подружжям у майбутньому.

За цією ознакою шлюбний договір відмежовується від договору про поділ майна подружжя, оскільки предмет останнього складає виключно наявне майно (див. ст. 69 СК України та коментар до неї). У свою чергу лише в шлюбному договорі може визначатися порядок поділу майна, яке буде набуте подружжям у майбутньому.

За цих підстав у шлюбному договорі нерідко закріплюється посилання на певну умову — «якщо буде набуте певне майно», «якщо шлюб буде розірвано», «якщо дитина буде мати певні

Зміст шлюбного договору

1. Шлюбним договором регулюються майнові
відносини між подружжям, визначаються
їхні майнові права та обов'язки.
2. Шлюбним договором можуть бути
визначені майнові права та обов'язки
подружжя як батьків.

3. Шлюбний договір не може регулювати
особисті відносини подружжя, а також
особисті відносини між ними та дітьми.
4. Шлюбний договір не може зменшувати
обсягу прав дитини, які встановлені цим
Кодексом, а також ставити одного з
подружжя у надзвичайно невигідне
матеріальне становище. 5.

За шлюбним договором не може передаватися
у власність одному з подружжя нерухоме
майно та інше майно, право на яке підлягає
державній реєстрації.зміст
шлюбного договору, тобто ті умови, які
можуть визначатися сторонами при його
укладенні. Сімейне законодавство не
містить умов, які можна б було визначити
як обов'язкові умови шлюбного договору.

Таким чином, усі умови цього договору
можна вважати такими, що визначаються
на розсуд сторін і погоджуються ними.
Ці умови можна поділити на дві групи:
а) умови з позитивним змістом; б) умови
з негативним змістом. До першої групи
належать умови, які сторони, згідно з
законом, у першу чергу можуть внести до
шлюбного договору.

До них зокрема
належать умови, що визначають майнові
відносини між подружжям та умови, які
встановлюють майнові права та обов'язки
подружжя як батьків (ч. ч. 1, 2 ст. 93 СК
України). Негативними є умови, які сторони
не можуть включати до шлюбного договору
і наявність яких є підставою для визнання
шлюбного договору недійсним.

Це умови,
що стосуються особистих відносин
подружжя, умови, якими сторони зменшують
права дитини або ставлять одного з
подружжя у надзвичайно невигідне
матеріальне становище, та умови щодо
передачі передбаченого законом майна
у власність одного з подружжя (ч. ч. З —
5 ст. 93 СК України).

В прямому розумінні
негативні умови не можна визнати умовами
договору, оскільки умови (пункти) — це
те, що складає зміст договору як юридичного
факту. Негативними, по суті, є «антиумови»,
тобто ті пункти, які сторони не можуть
включати до договору і які, відповідно,
не можуть складати його зміст.

  1. Порядок укладання, зміни та припинення шлюбного договору.

1. У шлюбному договорі може бути визначене
майно, яке дружина, чоловік передає для
використання на спільні потреби сім'ї,
а також правовий режим майна, подарованого
подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу.
2.

Сторони можуть домовитися про
непоширення на майно, набуте ними за
час шлюбу, положень статті 60 цього
Кодексу і вважати його спільною частковою
власністю або особистою приватною
власністю кожного з них. 3.

Сторони можуть домовитися про можливий
порядок поділу майна, у тому числі і в
разі розірвання шлюбу.

4. У шлюбному договорі сторони можуть
передбачити використання належного їм
обом або одному з них майна для забезпечення
потреб їхніх дітей, а також інших осіб.
5. Сторони можуть включити до
шлюбного договору будь-які інші умови
щодо правового режиму майна, якщо вони
не суперечать моральним засадам
суспільства.

Сенс шлюбного договору полягає в
створенні подружжям власних (відмін­них
від законодавчих) правил (міні-норм),
які будуть визначати їх права та обов'язки
у майновій сфері. В опублікованих зразках
шлюбних договорів нерідко можна зустріти
умови, які відтворюють норми СК України.

Такі умови не несуть ніякого смислового
навантаження та в цілому є зайвими. Сенс
такого роду повторень норм СК України
можна знайти лише в певній конкретизації
норм закону по відношенню до конкретної
подружньої пари.

Однак реальне значення
маютьлише ті положення шлюбного договору,
які містять правила, відмінні від
передбачених в законі.

Шлюбний договір (контракт): поняття та ознаки – Освіта.UA

  • Друкувати
  • Запитати
  • Надіслати другу
  • Підписатись на новини

Юридичною підставою застосування певного режиму майна може бути закон держави або шлюбний договір (контракт).

У ньому може визначатися статус дошлюбного, шлюбного майна подружжя та його поділ у разі розлучення. В державах де «сім’ї загального права» роль шлюбного договору відіграє інститут довірної власності (траст).

Законодавство багатьох держав передбачає порядок укладення шлюбного договору. Зазвичай для нього обов’язковою є присутність обох сторін і нотаріальне посвідченя їхніх підписів (ст.

1410 Цивільного зводу Німеччини). Інколи допускається присутність представників сторін (ст. 1294 Цивільного кодексу Франції).

У державах, де відсутній легальний режим майна, подружжя обов’язково укладає шлюбний контракт.

Право на укладення шлюбного договору

Ст.92 СК України розкриває положення ст.9 СК щодо договірного регулювання сімейних відносин. Ідея договірного регулювання майнових відносин між подружжям визрівала давно, хоча громадська думка загалом не сприймала її. Водночас, беззастережне правило ст. 22 КпШС — «майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю» — не влаштовувало багатьох.

У 1992 р. Кодекс про шлюб та сім’ю 1969 р. було доповнено ст. 271 «Право подружжя на укладення шлюбного контракту». Однак ця ст. не вирішила проблеми, а лише розпочала вирішення її, водночас вона була неоднозначно витлумачена, що стало додатковою перепоною на шляху її застосування.

Порядок укладення шлюбного контракту, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. за № 457, остаточно заплутав ситуацію.

Глава «Шлюбний договір» нового СК України забезпечує набагато повніше і точніше правове регулювання. Відбулася й українізація правничої термінології: «договір», а не «контракт».

Право на укладення шлюбного договору у ст. 92 СК надано не лише нареченим, а й тим, хто уже давно перебуває у шлюбі.

Якщо шлюб реєструється з неповнолітньою особою (від 14 до 18 р.), на укладення з нею шлюбного договору потрібна згода батьків або піклувальника. Батьки, піклувальник можуть протестувати як проти шлюбного договору взагалі, так і проти його умов. Відмова батьків чи піклувальника дати згоду на укладення шлюбного договору може бути оскаржена до суду.

Зміст та форма шлюбного договору

Шлюбним договором регулюються майнові відносини (права та обов’язки) і тільки майнові між подружжям, або між тими, хто вже давно перебуває у шлюбі, визначаються їхні майнові права та обов’язки.

Шлюбний договір може надавати відповідні майнові права не лише дружині чи чоловікові, а й їхнім дітям та ін. родичам. Тобто шлюбний договір може мати елементи договору на користь третьої особи.

У ч. 4 ст. 93 СК заборонені лише такі умови шлюбного договору, які ставили б одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Отже, умови цього договору можуть погіршити становище одного з подружжя, порівняно з тим, що є у законі, але тільки до певної межі.

У шлюбний договір не можуть бути включені умови, які суперечать правам дитини. Може бути визначене передання дитині у користування житлового приміщення, ін. майна, та розмір і порядок стягнення аліментів.

У шлюбному договорі той, з ким проживає дитина, не може відмовитися від права на примусове стягнення аліментів на неї.

Порядок укладення шлюбного контракту передбачив можливість передачі за цим договором права власності на нерухомість. Якщо, наприклад, чоловік бажає подарувати дружині жилий будинок, це має бути оформлене договором дарування і не може бути однією з умов шлюбного договору.

Читайте также:  Новели закону україни про електронну комерцію

Оскільки шлюбний договір є актом вільного волевиявлення, сторони можуть включити до нього інші умови майнового характеру, які не суперечать загальним засадам регулювання сімейних відносин, що визначені у ст. 7 СК.

Незважаючи на певні психологічні, емоційні застереження, шлюбний договір виконує важливу виховну, дисциплінуючу функцію, а тому розширення практики його укладення заслуговує на підтримку.

Якщо, наприклад, у договорі зазначено, що у разі зловживання алкоголем чи небажання брати участь у веденні домашнього господарства чоловік буде позбавлений права на проживання в помешканні дружини, така неприємна перспектива стимулюватиме його до належної поведінки в сім’ї.

Що ж до форми шлюбного договору, закон вимагає письмової форми посвідченої нотаріусом. Жодна інша службова чи посадова особа посвідчити такий договір в Україні не може. Правда, слід мати на увазі, що такі жорсткі умови шлюбного договору чоловік може не прийняти, відмовившись взагалі від шлюбу.

Ст. 94 СК не визначає наслідків недотримання вимоги про нотаріальне посвідчення договору. У цій ситуації підлягатиме субсидіарному застосуванню ст. 220 Цивільного кодексу України.

Початок та строки дії шлюбного договору

Момент укладення шлюбного договору і початок його дії можуть не співпадати. Договір укладений до реєстрації шлюбу, набирає чинності у день реєстрації громадського стану подружжя, укладений подружжям, набирає чинності у день його нотаріального посвідчення. Не виключено, що початок дії шлюбного договору або частини його умов сторони можуть пов’язати із відкладальною обставиною.

Відкладальною обставиною є та, щодо якої наперед невідомо, настане вона чи ні. До настання відкладальної обставини весь договір або його частини наче дрімають. Як тільки вона настане, права та обов'язки за договором розпочинають свою дію в повному обсязі. Такою відкладальною умовою може бути розірвання шлюбу, окреме проживання тощо.

Іноді особливість шлюбного договору може полягати саме в тому, що його дія має розпочатися лише у разі розірвання шлюбу.

Як правило, сторони не визначають тривалості шлюбного договору, хоча можуть домовитися і про це. Сторони можуть визначити тривалість певного майнового права, наприклад, строк проживання у помешканні дружини чи чоловіка після розірвання шлюбу або строк чинності права на аліменти одного з них.

Шлюбний договір припиняється у разі смерті одного з подружжя. Та умова шлюбного договору, за якою надається дружині чи чоловікові право довічного проживання в помешканні (тобто особистий сервітут), накладає відповідний обов’язок на спадкоємця померлого.

Визначення у шлюбному договорі правового режиму

У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке одна із сторін подружжя передає для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу.

Основне призначення шлюбного договору дуже часто полягає у нівелюванні (скасуванні, пом’якшенні) положення статті 60 СК України, якою встановлене загальне правило: майно, набуте подружжям за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя. Згідно ч. 2 ст. 97 СК таке майно за домовленістю може вважатися спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

За допомогою шлюбного договору може бути знайдено справедливе вирішення проблеми поділу майна.

Таких рішень може бути кілька: вважати майно спільною частковою власністю, з визначенням для чоловіка, наприклад, 3/4, а для дружини — 1/4; вважати особистою власністю кожного те, що набуте за його доходи.

Сторони можуть домовитися про виплату дружині грошової компенсації без виникнення у неї права на майно, придбане за час шлюбу за доход чоловіка. Сторони можуть визначити наперед, яка частка у разі поділу належатиме кожному з них і яка реальна річ кому буде передана.

  • Кодекс надає можливість обумовити у шлюбному договорі, що у помешканні подружжя будуть проживати батьки одного з них чи дитина від попереднього шлюбу.
  • Сторони можуть включити до договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, його використання для задоволення інтересів подружжя, дітей, інших членів сім’ї.
  • Визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом
  • Найбільш проблематичним при погіршенні подружніх стосунків є їхнє спільне проживання в одному помешканні.

За статтею 64 Житлового кодексу УРСР 1983 р. той, кого наймач вселив у помешкання як члена своєї сім’ї, зокрема дружина чи чоловік, має права на житло нарівні з наймачем, а тому «моя» квартира стає «нашою» без будь-яких застережень.

За статтею 156 ЖК члени сім’ї власника житлового будинку, квартири, які проживають разом з ним, користуються помешканням нарівні з власником, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування ним.

Розірвання шлюбу не припиняє право колишньої дружини чи колишнього чоловіка на подальше проживання в помешканні. Це правило, про яке багато людей не знає, призводить до того, що один із подружжя часто жалкує, що знехтував можливістю укладення шлюбного договору.

У шлюбному договорі може бути визначено порядок користування, підстави виселення не лише щодо помешкання, яке є приватною власністю одного з подружжя, а й щодо помешкання державного чи кооперативного житлового фонду (ч. 1 ст. 98 СК).

Сторони можуть домовитися про те, що з моменту поселення дружина чи чоловік не матиме самостійного права на житло і відповідно можуть бути виселені на вимогу наймача у будь-який час, а також про виплату тому, хто звільняє помешкання, грошової компенсації чи передачу іншого майна (ч. 2 ст. 98 СК України).

Визначення у шлюбному договорі права на утримання

Відповідно до ст. 75 СК право на утримання виникає у того з подружжя, хто є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги.

У шлюбному договорі право на утримання може бути передбачене і для того, хто є працездатним, а також право одного із подружжя на аліменти незалежно від його матеріального стану.

Водночас право на аліменти того, хто є працездатним, може бути обумовлене іншими додатковими обставинами: тривалістю спільного проживання, наявністю дітей, продовженням навчання тощо.

Якщо у шлюбному договорі визначено лише розмір аліментів, право на аліменти виникне за наявності загальних підстав, відповідно до ст. 75 СК.

Сторони можуть домовитися про припинення права на утримання, з виплатою грошової компенсації, тобто про виплату своєрідного грошового відступного.

У ст. 99 СК подані лише основні варіанти домовленості про утримання. Сторони можуть включити до шлюбного договору й інші умови.

Однак, у шлюбному договорі не може бути умови, за якою особа позбавляється того права на утримання, яке вона має за законом, або іншим чином порушуються її інтереси.

Тому умова договору, за якою, наприклад, дружина буде мати право на аліменти лише у разі перебування у шлюбі протягом не менше десяти років, не буде вважатися дійсною.

Отже, шлюбним договором не можна відібрати у дружини чи чоловіка того права на утримання, яке визначене законом, або змінити у гірший бік умови його виникнення чи здійснення.

Ст. 99 СК встановлює спрощену процедуру примусового виконання обов’язку по утриманню. Наділення нотаріуса правом вчинення виконавчого напису на шлюбному договорі підтверджує ту обставину, що нотаріус є органом захисту сімейних прав особи.

Зміна умов шлюбного договору

Оскільки шлюбний договір — це договір, він, як і інші договори, не може бути застрахований від зміни життєвих ситуацій, які можуть настати поза волею дружини чи чоловіка. Саме тому передбачена можливість внесення до шлюбного договору відповідних змін та доповнень.

Забороняється лише одностороння зміна умов шлюбного договору, тобто за волею лише однієї сторони. Зміна шлюбного договору може бути проведена за волею дружини та чоловіка у будь-який час. Якщо після розірвання шлюбу шлюбний договір не втратив чинності, він може бути змінений колишніми дружиною та чоловіком за спільним волевиявленням на загальних підставах.

Ст. 100 СК допускає можливість внесення змін до шлюбного договору на підставі рішення суду на вимогу одного з подружжя. Але це, всупереч позиції професора О. Дзери, не може вважатися односторонньою зміною умов договору.

Для забезпечення справедливості суду належить співставити, наскільки змінилася ситуація порівняно з тією, яка існувала на момент укладення шлюбного договору, проаналізувати вагомість нового інтересу позивача і на підставі такої аналітичної діяльності зробити висновок про відповідність змісту шлюбного договору цьому інтересу.

У свою чергу, позивачеві належить зібрати відповідні докази того, що якби такий інтерес існував на момент укладення шлюбного договору, він не підписав би його.

Положення ч. 3 ст. 100 СК є засобом охорони інтересів слабшої сторони, своєрідною противагою тому, хто сильніший, пересторогою від його спроб утвердження у шлюбному договорі свого диктату.

Так, якщо у шлюбному договорі було зазначено, що частка дружини у майні, набутому за час шлюбу, становитиме 1/10, то згодом у разі її важкої хвороби чи інвалідності дитини, яка залишилася з нею, дружина мала би підставу для звернення до суду з позовом про збільшення цієї частки.

Читайте также:  Лидеры рынка. Рейтинг юридических компаний-2022

Право на відмову від шлюбного договору

Свобода договору, яка повною мірою стосується й шлюбного договору, дає можливість подружжю відмовитися від нього. Така відмова може бути подана і тими, шлюб між ким розірваний.

Законодавчою підставою для формулювання права на відмову від шлюбного договору була ст. про відмову від правочину, що вперше закріплена у ст. 214 Цивільного кодексу України. На думку професора О. В. Дзери, у цій ситуації мова мала би йти не про відмову від договору, а про його розірвання.

Але ж відмова від договору і розірвання договору — це різні правові категорії. Відмова від договору має наслідком двосторонню реституцію, а у разі розірвання договору він втрачає чинність лише на майбутнє.

Чинність шлюбного договору припиниться з моменту подання до нотаріуса такої заяви, а це означає, що певні матеріальні блага, які були уже за цим договором одержані, не підлягатимуть поверненню або грошовій компенсації.

Розірвання шлюбного договору

Розірвання шлюбного договору можливе тоді, коли жодна з його умов не може бути виконана ні у первісному, ні у зміненому вигляді.

До цього можуть призвести різні обставини, зокрема об’єктивна або суб’єктивна неможливість їх виконання.

Об’єктивна неможливість виконання може бути зумовлена, наприклад, знищенням майна, яке давало доходи, а суб’єктивна — каліцтвом, важкою хворобою, що виключає можливість вчинення одним із подружжя дій особистого характеру.

Право вимагати розірвання шлюбного договору надано одному з подружжя. Якщо дружина чи чоловік визнані недієздатними, відповідний позов може бути поданий опікуном або органом опіки та піклування. Позивач має довести, що підстава, яка викликала потребу розірвання шлюбного договору, має істотне значення. Шлюбний договір розривається за рішенням суду (ст.102).

Визнання шлюбного договору недійсним

За рішенням суду шлюбний договір може бути визнаний недійсним з багатьох підстав, встановлених Цивільним кодексом України, а саме:

  • якщо його зміст не відповідає вимогам закону (зокрема, якщо в ньому позбавлено права на аліменти дитину або того з подружжя, хто є непрацездатним, чи права одного з подружжя на щонайменшу частку у майні, набутому за час шлюбу);
  • якщо шлюбний договір було укладено особою, яка була недієздатною або у зв’язку з психічним розладом здоров’я не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними;
  • якщо шлюбний договір було укладено в результаті фізичного чи психічного насильства (примусу, залякування, погроз);
  • якщо особа уклала шлюбний договір через тяжкі обставини, на вкрай невигідних для неї умовах. Мова може йти, наприклад, про вагітну жінку, умовою реєстрації шлюбу з якою була вимога чоловіка про підписання договору, за яким їй визначена мінімальна частка у майні.

Шлюбний договір стає недійсним у разі недійсності шлюбу, без спеціального рішення суду про це, тобто автоматично.

Висновок

У правових системах, де передбачено укладання шлюбного контракту, питання утримання подружжя переважно ним і регламентуються. В такому разі норми шлюбного контракту не повинні протирічити нормам моралі (ст. 1392 Цивільного кодексу Франціі) та ставити подружжя в гірше становище, ніж запропоноване нормами законодавства (ч.2 ст.27-1 КпШС України).

Література

  • Сімейний кодекс України. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2004.
  • Цивільний кодекс України: Офіційний текст / Міністерство юстиції України. – К.: Юрінком Інтер, 2004.
  • Ромовська З. Сімейний кодекс України. – К.:2003.
  • Індиченко С. П., Гопанчук В. С., Савченко Л. А. Сімейне право України. – К.:1997.
  • Ариванюк Т. О., Бірюков І. А., Гопачук В. С. Сімейне право України / Підручник. – К.:2002.
  • Фединяк Г. С. Міжнародне приватне право / Курс вибраних лекцій. – К.:1997.

13.09.2010

Шлюбний договір: основні аспекти

Шлюбний договір має давню історію. Дослідники відзначають, що перші такі договори люди почали укладати ще дві тисячі років тому. На українських землях стародавньою формою шлюбного договору були усні домовленості батьків наречених перед укладенням шлюбу. Вони стосувалися місця проживання майбутнього подружжя, а також коштів, речей, землі, маючи які  наречена та наречений укладали шлюб.

На законодавчому рівні інститут шлюбного договору вперше був врегульований у 1992 році, коли Кодекс про шлюб і сім’ю України був доповнений статтею 27-1, що передбачила шлюбний договір між особами, які укладають шлюб. На сьогодні питання щодо шлюбного договору врегульовані окремим розділом Сімейного кодексу України та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

В Україні шлюбний договір ще не набув широкої популярності, адже багато людей не наважуються запропонувати своїй майбутній половинці таке врегулювання прав та обов’язків подружжя. Сама пропозиція шлюбного договору сприймається партнером, як прояв недовіри.

Шлюбний договір – це інструмент, який навпаки може зміцнити ваші стосунки, відразу вирішити «болючі» для обох партнерів матеріальні питання.

Коли пара укладає шлюбний договір, тоді чоловік і жінка почуваються більш  захищено у шлюбі.

Буває й так, що кохання не вдалося зберегти і тоді шлюбний договір дає можливість припинити стосунки уникаючи сварок та судових тяганин щодо розподілу майна, визначення батьківських обов’язків тощо.

  • Це договір про вирішення питань життя сім’ї, яким регулюються майнові відносини між подружжям, у тому числі визначаються їхні майнові права та обов’язки, як батьків (пункт 2 глави 5 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
  • Хто може укласти шлюбний договір?
  • Шлюбний договір може бути укладено:
  • – особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу;
  • –  подружжям.
  • Якщо шлюбний договір бажає укласти особа, яка на момент подання заяви про реєстрацію шлюбу є неповнолітньою, тобто не досягла шлюбного віку, така особа має отримати письмову згоду її батьків або піклувальника, засвідчену нотаріусом.
  • Як укласти шлюбний договір?

Шлюбний договір укладається у письмовій формі в трьох оригінальних примірниках і нотаріально посвідчується. У разі недодержання сторонами вимог закону щодо нотаріального посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Коли шлюбний договір починає діяти?

Шлюбний договір:

  • укладений до реєстрації шлюбу – набирає чинності в день реєстрації шлюбу;
  • укладений подружжям – починає діяти у день його нотаріального посвідчення, про що має бути зазначено в тексті договору.

У шлюбному договорі може бути встановлено такі строки його дії:

  • загальний строк дії всього договору;
  • строки тривалості окремих прав та обов’язків;
  • чинність договору або окремих його умов після припинення шлюбу.

Які права та обов’язки можливо врегулювати шлюбним договором?

Шлюбним договором регулюються:

  • майнові відносини між подружжям;
  • майнові права та обов’язки подружжя;
  • майнові права та обов’язки подружжя, як батьків.

Сторони у шлюбному договорі можуть передбачити:

  • правовий режим майна, яке дружина, чоловік передають для використання на спільні потреби сім’ї;
  • правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу;
  • порядок користування житлом;
  • проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з подружжя чи є їхньою спільною власністю, їхніх родичів;
  • звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї;
  • утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі.

Сторони можуть домовитись у шлюбному договорі про зміну правового режиму майна:

  • майно набуте в шлюбі можуть визначити як особисте майно одного із подружжя;
  • на особисте майно одного із подружжя поширити режим спільного майна подружжя.

Слід звернути увагу, що шлюбним договором не можливо передбачити передачу права власності на нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації, від одного подружжя до іншого. Для цього потрібно укласти, наприклад, договір дарування чи договір купівлі-продажу.

Що не може бути включене до змісту шлюбного договору?

До змісту шлюбного договору не можуть бути включені положення, які:

  • регулюють особисті відносини подружжя;
  • регулюють особисті відносини між батьками та дітьми;
  • зменшують обсяг прав дитини, який встановлені законодавством;
  • ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Чи можливо змінити шлюбний договір?

Шлюбний договір може бути змінено за згодою подружжя. Угода про зміну шлюбного договору має бути нотаріально посвідченою. Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається.

  1. У випадку, коли один із подружжя бажає змінити умови шлюбного договору, а інший відмовляється – за рішенням суду може бути змінено умови договору, якщо цього вимагають інтереси одного із подружжя, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.
  2. Чи можна розірвати шлюбний договір?
  3. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема, у разі неможливості його виконання.
  4. Як визнати шлюбний договір недійсним?
  5. Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду у разі  недотримання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог:
  6. 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства;
  7. 2) волевиявлення кожного з подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
  8. 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Ссылка на основную публикацию