Визнання кредитного договору недійсним в Україні: чи є шанси перемогти банк в суді

Вже давно в Україні йдуть судові баталії між кредиторами і позичальниками. У зв'язку з цим активно формується судова практика у відповідних спорах. Чи стежите Ви за динамікою її розвитку? Як можете її характеризувати/описати?

— Дійсно, одній з найбільш поширених категорій суперечок, що розглядаються в судах, являються спори, що виникають з кредитних правовідносин.

Серед них можна виділити декілька основних предметів суперечок : суперечки про стягнення заборгованості по кредитних договорах, про розірвання і зміну кредитних договорів, суперечки про визнання недійсними кредитних договорів і договорів, що забезпечують виконання зобов'язань по кредитних договорах (запоруки, іпотеки, поручительства).

Судова практика останніх років формувалася під впливом проблем, пов'язаних з кризовими явищами в економіці країни, різким падінням економічної і інвестиційної активності, зменшенням платоспроможності.

Головною причиною судових суперечок була практика неповернення позичальниками кредитів, несплати відсотків за користування ними, непогашення заборгованості по кредитних договорах.

У зв'язку з цим велике поширення отримали суперечки про визнання недійсними кредитних договорів і договорів про забезпечення зобов'язань по кредитних договорах.

Слід зазначити, що суди при розгляді вказаних суперечок далеко не завжди ставали на бік кредиторів, у багатьох випадках підтримували позичальників, які, будучи несправними боржниками, прибігали до різного роду зловживанням правом на звернення до суду з метою уникнути цивільно-правової відповідальності за невиконання договірних зобов'язань. В якості прикладу можна привести шквал позовів про визнання недійсними договорів про кредитування в іноземній валюті, коли тільки на рівні Верховного Суду України вдалося сформувати правову позицію про те, що договір про кредитування в іноземній валюті не суперечить закону, якщо одна із сторін (банківська установа) має ліцензію на здійснення операцій в іноземній валюті.

Природно, що ми, беручи участь в судових процесах по розгляду суперечок, пов'язаних з кредитними стосунками, постійно відстежуємо тенденції судової практики в цій області, аналізуємо судові рішення вищих судових інстанцій у конкретних справах і узагальнення судової практики.

Які зловживання в цих правовідносинах найчастіше зустрічаються як з боку позичальника, так і з боку банку? Як з ними слід боротися юристові, що представляє інтереси опонента? (Поділитеся найцікавішими прецедентами з практики.)

— Усе залежить від того, що вкладати і в якому аспекті розглядати поняття «зловживання». Якщо говорити про зловживання праве, а не про зловживання взагалі, то, безумовно, найчастіше на практиці має місце зловживання процесуальними правами, спрямоване у більшості випадків на отримання деякого «відстрочення» ухвалення рішення в справах про стягнення заборгованості з боржника або його поручителя.

Це всілякі зустрічні позови, клопотання (про призначення судових експертиз, припиненні провадження у справі до розгляду іншої справи), інші процесуальні диверсії, які на практиці можуть застосовуватися як одній, так і іншою стороною. Звичайно, в справах по спорах, що виникають з кредитних правовідносин, зловживання правом в переважній більшості випадків має місце все-таки з боку позичальників.

  • Якщо ж говорити про зловживання саме в кредитних правовідносинах, то я б насамперед відмітив властиве деякій кількості позичальників бажання покористуватися кредитом за чужий рахунок, як сьогодні говорить молодь, «на кулі», тобто покористуватися кредитом впродовж певного часу, а потім повернути банку гроші просто за «спасибі», без сплати яких-небудь відсотків.
  • Зокрема, в деяких випадках недобросовісні боржники, намагаючись визнати іпотечні договори недійсними, спочатку зверталися до суду з позовами про визнання недійсними рішень загальних зборів пов'язаних осіб або договорів (іпотечних договорів, що передували укладенню), на підставі яких майнові поручителі придбавали у власність нерухоме майно, яке надалі ними передавалося в іпотеку банку.
  • Так, в справах з нашої практики ми, представляючи в суді інтереси банку, стикалися з тим, що опоненти спочатку в судовому порядку визнавали недійсними рішення загальних зборів учасників суспільства про передачу майна суспільства до статутного фонду іншого суспільства, майновим поручителем боржника, що надалі виступив, далі пов'язане з майновим поручителем суспільство визнавало в судовому порядку право власності на майно, «незаконно» передане до статутного фонду майновий поручитель, визнає недійсний свідоцтво про право власність на нерухоме майно, переданий до статутний фонду майновий поручитель, після чого, на підставі вказаний рішення суд, опонент намагається визнав недійсний іпотечний договір.

Визнання кредитного договору недійсним в Україні: чи є шанси перемогти банк в суді

Складність ведення вказаних справ полягала в тому, що справи про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників суспільства про передачу майна суспільства до статутного фонду іншого суспільства розглядалися господарськими судами як корпоративні спори між суспільством і його учасниками, що не припускали участі банку (іпотекодержателя) в справі, у зв'язку з чим суди не задавалися питанням, чи обтяжено вказане нерухоме майно або ні. Тільки на стадії апеляції нам вдалося вступити у вказані «корпоративні справи» і брати участь в них в якості третьої особи, відстоюючи інтереси банку. Зрештою нам все-таки вдалося відстояти інтереси банку і дійсність ув'язнених ним іпотечних договорів.

Але в спорах, що виникають з кредитних правовідносин, це далеко не межа «досконалості».

Кілька місяців тому ми зіткнулися з безпрецедентним випадком цинічного відношення позичальника до банку, що демонструє, напевно, куди яскравіший приклад зловживання з боку позичальника в кредитних правовідносинах.

Суть історії така: банк видав позичальникові кредит; позичальник користувався кредитом впродовж декількох років; далі після того, як банк звернувся до суду позовом про стягнення заборгованості по кредиту, позичальник подав зустрічний позов про визнання кредитного договору недійсним.

Суд першої інстанції, рішення якого підтримали як суд апеляційною, так і суд касаційної інстанцій (у допуску судових рішень до перегляду Верховним Судом банку було відмовлено), в задоволенні первинного позову (про стягнення заборгованості) банку відмовив, а зустрічний позов позичальника про визнання кредитного договору недійсним задовольнив. Суд визнав кредитний договір недійсним на тій основі, що у момент укладення кредитного договору банк ввів позичальника в оману (!!!). Застосувавши реституцію, суд зобов'язав банк повернути позичальникові суму сплачених ним відсотків, а позичальника — повернути банку суму отриманого кредиту. Після цього позичальник звернувся до суду позовом до банку з вимогами стягнути з банку (на підставі ч. 2 ст. 230 ГК України) заподіяні позичальникові збитки в подвійному розмірі, а також моральна шкода. Під збитками позичальник розумів суму грошей (кредиту), яку він зобов'язаний повернути банку в порядку реституції. Позичальник, враховуючи відсутність у нього грошей, обгрунтував свій позов тим, що сума грошей (кредиту), яку він за рішенням суду зобов'язаний повернути банку в порядку реституції, є його витратами, які він вимушений буде понести в майбутньому, тобто збитками. Враховуючи те, що кредитний договір визнаний судом недійсним на тій основі, що банк ввів позичальника в оману, позичальник просив суд стягнути з банку збитки у розмірі подвійної суми кредиту.

Тому якщо в 2009 — 2010 рр.

позичальники намагалися визнати кредитні договори недійсними для того, щоб не платити банкам захмарні суми відсотків, то сьогодні деякі з них намагаються вже не просто повернути банку суму кредиту без сплати яких-небудь відсотків за користування кредитом, але і стягнути з банку, додатково, ту або іншу торбу грошей у вигляді збитків, моральної шкоди і т. п. В деяких випадках така тактика застосовується несправним боржником з метою зробити банк зговірливішим в переговорах про зменшення або пробачення боргу.

Стосовно того, яким чином юристам слід боротися із зловживаннями опонентів, то у юристів тільки один інструмент — правовий — шукати правові шляхи вирішення суперечки, розробляти стратегії по захисту інтересів клієнта, що включають не лише судові, але і позасудові способи захисту (порушення кримінальних справ), порушення справ про банкрутство, готувати обгрунтовані правові позиції у справі (позови, відгуки, заперечення), підкріплені відповідною судовою практикою, ну і, звичайно, уміло і переконливо відстоювати свої правові позиції в суді, старанній службі, правоохоронних і інших органах.

Крім того, у більшості випадків успіх клієнта залежить від згуртованої роботи цілої команди юристів, задіяних в проекті, а не одного юриста.

У нашій фірмі, наприклад, до ведення складних проектів, що включають або припускають ведення одночасно декількох судових справ, притягується відразу декілька (команда) юристів, що мають відповідний досвід і кваліфікацію.

Тому склад юристів судової практики нашої фірми, на сьогодні представленої 30 юристами, дозволяє нам успішно і якісно надати юридичні послуги з супроводу судових справ будь-якої складності.

Визнання кредитного договору недійсним в Україні: чи є шанси перемогти банк в суді

Як часто і наскільки успішно оскаржиться сьогодні боржником старанний напис нотаріуса при зверненні стягнення на його майно, що є забезпеченням по кредиту? Які можуть бути слабкі сторони при оформленні цього старанного документу?

— Досить часто. На нашу думку, старанний напис нотаріуса, як раніше, так і сьогодні, оскаржиться боржником мало не в кожному випадку, коли кредитор звертається в старанну службу про стягнення по старанному напису нотаріуса, — свого роду «реакція у відповідь» боржника на спробу кредитора швидко, в позасудовому порядку, стягнути заборгованість.

Підстави для звернення боржника до суду з позовом про визнання старанного напису що не підлягає виконанню можуть бути самі різні і в основному надумані: непредставлення банками нотаріусам документів, що підтверджують видачу кредиту, повідомлення боржника про збільшення процентної ставки, напрям боржникові (поручителеві) вимоги про усунення порушення зобов'язання і т. п. Але в основному суди визнають старанні написи нотаріусів такими, що не підлягають виконанню на тій основі, що старанні написи здійснені нотаріус з порушення встановлений закон вимога, за відсутності документ, підтверджує безперечність заборгованість боржник і прострочення виконання боржник свій зобов'язання, оскільки згідно із закон про нотаріат і порядок здійснення нотаріальний дія нотаріус Україна саме безперечність заборгованість є необхідний умова для здійснення нотаріус старанний напис.

За перше півріччя 2012 року касаційні суди переглянули більше двохсот справ про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі старанного напису нотаріуса.

Що стосується «успішності» оскарження боржниками старанних написів нотаріусів, то, на жаль, рішення судів про визнання старанних написів нотаріусів що не підлягають виконанню не рідкість. Тому на сьогодні стягнення заборгованості на підставі старанного напису нотаріуса являється, мабуть, не найшвидшим і ефективнішим способом задоволення банками своїх вимог.

Визнання кредитного договору недійсним в Україні: чи є шанси перемогти банк в суді

За яких обставин кредитний договір визнається сьогодні судами недійсним найчастіше? (Випадки з практики.)

— Тенденція останнього часу свідчить, що підстави, по яких позичальники пред'являють позови про визнання кредитних договорів недійсними, суди у більшості випадків знаходять непереконливими. Тому суди нині практично не визнають кредитні договори недійсними.

Та і позичальники сьогодні, потрібно визнати, вже не з таким ентузіазмом, як два роки тому, звертаються до судів з подібними позовами.

Ажіотаж подібних справ вже пройшов, оскільки усі вже розуміють, що не видача кредиту в іноземній валюті, ні світова фінансова криза, ні коливання курсу іноземної валюти не є основою для визнання кредитного договору недійсним або розірвання кредитного договору.

Читайте также:  Все про розлучення подружжя без дітей

Хоча, дійсно, деякі боржники все ще звертаються до суду з позовами, намагаючись визнати кредитні договори недійсними.

Сьогодні позичальники, що звертаються до суду з подібними позовами, найчастіше просять суд визнати кредитний договір недійсним на тій основі, що він ув'язнений (підписаний) особою, що не мала повноважень на його укладення (підписання).

Але, як показує практика, у більшості вказаних випадків суди відмовляють в задоволенні позовів у зв'язку з тим, що подальші дії сторони договори, здійснені нею після укладення договору, вказують на те, що юридична особа своїми діями схвалила укладений від його імені договір.

Тобто сьогодні сторони з метою визнання кредитних договорів недійсними посилаються на «традиційні» підстави (відсутність повноважень на укладення договору; укладення договору внаслідок змови представника однієї сторони з іншою стороною; укладення договору без намірів створити правові наслідки (найчастіше по договорах перекредитования); відсутність згоди чоловіка та ін.).

На сьогодні ще можуть бути визнані недійсними договори, ув'язнені після 16.10.2011 р.

, предметом яких є споживчий кредит в іноземній валюті (дата набирання законної сили Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно врегулювання стосунків між кредиторами і споживачами фінансових послуг»). У інших випадках законних підстав для визнання кредитних договорів в іноземній валюті сьогодні не існує.

Чи має банк право в односторонньому порядку підвищити процентну ставку за кредитом? Якщо так, то в яких випадках?

Визнання кредитних договорів недійсними: тенденції судової практики

Нещодавня Постанова ВСУ від 19 жовтня 2016 року по цивільній справі №6-384цс16 викликала резонанс в юридичних колах. Говорячи юридичною мовою — дискусії точилися щодо визнання особи недієздатною в разі проведення судово-психіатричної експертизи, та як наслідок — визнання кредитного договору недійсним. Простіше кажучи, психічно хворим людям дозволили не платити за кредитами.

Про судову практику та випадки, в яких договір можна визнати недійсним пояснює в матеріалі податковий консультант КНСЕУ Олександр Семенюк.

Оскільки резонанс викликало саме визнання договору недійсним на підставі проведенння судово-психіатричної експертизи, поясню, що про недієздатність людини має свідчити висновок експертизи, підписаної експертом, в якому вказується наявність хронічного, стійкого психічного розладу. Все повинно чітко підтверджуватися в медичних документах. У цьому разі суд може визнати недійсним не тільки кредитний договір, а й договір застави.

Пользуйтесь консультацией: Налог на доходы физических лиц со списанного кредита: советы должникам

В своїй обгрунтувальній частині Верховний суд констатує, що “за положеннями частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними”. При цьому зміст цієї норми слід тлумачити таким чином, що суд має право, але не зобов’язаний визнати фізичну особу недієздатною.

Відповідно до статті 239 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.

Таким чином, висновки Постанови ВСУ від 19 жовтня 2016 року несуть в собі переважно констатуючий характер, в якому розглянуто окремий випадок щодо визнання кредитного договору недійсним, якщо під час його укладання визнано факт перебування особи в стані цивільної недієздатності.

З іншого боку, розглядаючи підстави для визнання саме кредитного договору недійсним, варто зазначити, що судова практика пішла дещо іншим шляхом. В своїх рішеннях та постановах суди в основному спираються на Закон України «Про захист прав споживачів» № 1023-XII від 12 травня 1991 року та на висновки судової економічної експертизи.

Доволі усталеною є практика прийняття судових рішень на підставі висновків експерта-економіста в справах щодо визнання кредитних договорів недійсними.

Зазвичай питання, що ставляться судом перед експертом, стосуються розрахунку орієнтовної сукупної вартості кредиту, який банк відповідно до підпункту «д» частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» повинен розрахувати та надати споживачу.

Користуйтесь консультацією: Будьте уважні коли банк Вам списує кредитну заборгованість (податкові наслідки списання кредитної заборгованості)

Часто під час проведення економічних експертиз по таких справах виявляються розбіжності, неточності та навіть відсутність банківських розрахунків орієнтовної сукупної вартості кредиту, або невідповідність процентної ставки, вказаної у договорі.

Це в результаті дає вагомі підстави для визнання істотних умов кредитного договору несправедливими та визнання такого договору недійсним. Судова практика в цьому випадку стає на захист прав споживача.

Про такі випадки ми писали в матеріалі “На чиєму боці правда, або чому кредитний договір можна визнавати недійсним”.

Як бачимо, судова практика в справах про визнання кредитних договорів недійсними є доволі позитивною та стає на захист не лише психічно хворих людей, а й прав споживачів. При цьому вагому роль в цьому питанні відіграє саме висновок судового експерта під час проведення судово-психіатричної або судово-економічної експертизи.

Протягом останніх двох років завдяки роботі судових експертів вдалося встановити практику, відповідно до якої кредитні договори можуть бути визнані недійсними. Ситуація виявляється значно простішою, ніж здається на перший погляд. Адже дуже часто при укладанні кредитного договору банк порушує умови кредиту, що в майбутньому дає підстави визнати такий договір недійсним.

Законодавством України чітко прописані умови надання кредиту. Зокрема, перед укладанням кредитного договору банк зобов'язаний надати споживачу інформацію про сукупну вартість кредиту та умови його погашення.

Таким чином, споживач має отримати інформацію не лише про суму можливого кредиту, а й відсоткову ставку за користування кредитом, сплату страховки чи інших фінансових зобов'язань щодо кредиту.

Усі ці складові мають бути розписані у вигляді графіків на кредитний період згідно умов погашення: місяць, квартал, півріччя, рік.

Згадайте новину: Судний день.

За неповернення депозиту — пеня 3% від суми за кожен день прострочення Так, відповідно до підпункту «д» пункту 2 частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі – Закон) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону. Аналізуючи норму статті 18 цього Закону, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві. Таким чином, на цій підставі умови кредитного договору визнаються несправедливими вцілому; такими, що суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, та є підставою для визнання таких договорів недійсними.

Судовий експерт Артем розповідає, що в КНСЕУ за рік проводиться близько 800 судово-економічних експертиз щодо кредитних спорів. Зараз у провадженні знаходиться близько 170 справ.

Судова практика щодо визнання кредитних договорів недійсними на сьогодні є доволі успішною.

Одним із останніх яскравих прикладів можна навести Ухвалу Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року у цивільній справі №667/3659/15-ц.

Пользуйтесь консультацией: Прощение долга банком — Дополнительное благо Підставою для формування позитивної практики у визнанні кредитних договорів недійсними в більшості випадків слугує суперечність кредитного договору українському законодавству. Банки порушують Постанову НБУ № 168 (пп. 2.1, 3.

1-3.4) та Закон «Про захист прав споживачів» (частини 2, 4 статті 11). Тому судовий експерт радить перед укладанням кредитного договору переконатися в тому, що всі фінансові зобов'язання в ньому виписані на весь період дії такого договору у вигляді графіку платежів з розбивкою на періоди оплати.

Саме таким чином споживач (клієнт) має шанс застрахувати себе від можливих змін умов сплати щомісячних платежів та змін відсоткової ставки, які підтекстом можуть бути прописані в договорі.

В разі встановлення дискримінаційних стосовно споживача правил зміни відсоткової ставки необхідно звертатися в суд і визнавати договір недійсним.

Судовий експерт відзначає, що в цивілізованих країнах банківська система живе за рахунок видачі кредитів, які надаються прозоро під низькі відсотки та на вигідних умовах для споживача.

Для формування такої позитивної практики в Україні необхідно, насамперед, повернути довіру до банківської системи.

І можливо це досягнути лише в двох випадках: високої гарантії з боку банку збереження фінансів клієнта на вигідних умовах та чесне виконання умов кредитного договору.

Джерело: КНСЕУ

Визнання кредитного договору недійсним: бути чи не бути

До недавнього, часу позиція ВССУ з приводу визнання договору споживчого кредиту недійсним була досить чіткою. Суди зазвичай задовольняли позови боржників, які могли зітхнути з полегшенням.Однак, така ситуація мала місце до недавнього часу.

Так, 5 квітня 2017 року, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, прийняла кардинально протилежне рішення, ніж ті, які передували до цього.

Касаційний суд зазначив, що частиною 1 ст. 229 ЦК України встановлено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення, має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речей, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка  щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

За положеннями підпункту д) абз. 1 ч. 2, абз. 2 ч. 2; підпунктів 1), 2), 5), 6) абз. 3 ч. 4; підпункту 2) ч. 5, ст.

11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на момент укладення оспорюваного кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту, кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо).

До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону, про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими споживач зобов’язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача.

Статтями 15, 23 Закону України «Про захист прав споживачів» не передбачено такої підстави для визнання кредитного договору недійсним, як надання/ненадання суб’єктом господарювання інформації споживачеві послуг про орієнтовну сукупну вартість кредиту, вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, тощо. У таких випадках споживач може наділятися правом на розірвання договору, правом на відшкодування завданих йому збитків, і на суб’єкта господарювання можуть накладатися штрафні санкції (ч. 7 ст. 15, ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів»).

За таких обставин, посилання ОСОБА_6 на те, що кредитний договір слід визнати недійсним через порушення її права з боку відповідача на інформацію щодо сукупної вартості кредиту та її складових, є безпідставним.

Читайте также:  Виселення боржників по іпотеці: що робити, якщо банк забирає квартиру за борги

Разом з тим, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Наслідком недотримання вимог ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні договору споживчого кредиту, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, є зміна або визнання такого положення недійсним, що передбачено ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

На вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним і в цілому у випадку, якщо у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору (п. 2 ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

В даному випадку позивачем не заявлялися позовні вимоги про визнання недійсними чи зміну окремих пунктів кредитного договору, які вона вважає несправедливими.

Крім того, заявлені позовні вимоги не обґрунтовувалися тим, що окремі пункти кредитного договору, які ОСОБА_6 вважає несправедливими, зумовлюють зміну інших положень договору.

Таке питання не було предметом доведення при розгляді справи в рамках заявленого позову та судами не досліджувалося.

За таких обставин, підстави для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним в повному обсязі через невідповідність його умов вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», невідповідність умов договору положенням Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України 10 травня 2007 року за N 168, в даному випадку відсутні.

Позовна заява не містить посилань на те, що ОСОБА_6 помилялася щодо природи спірного кредитного договору, мотивів його укладення, можливої помилки щодо її прав та обов’язків, тощо, а тому висновки судів про безпідставність позовних вимог, заявлених на підставі ч. 1 ст. 229 ЦК України є обґрунтовані.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, крім іншого, посилається на те, що при розгляді справи судами не надано правової оцінки зміні в односторонньому порядку банком процентної ставки за користування кредитом, те, що суди дійшли помилкових висновків про пропуск нею строку позовної давності на звернення до суду із вказаним позовом, з урахуванням того, що відповідачем ставилося питання про застосування наслідків спливу строку позовної давності до даних правовідносин.

Такі посилання ОСОБА_6 є безпідставними, оскільки, обґрунтовуючи підстави позову про визнання недійсним кредитного договору, остання не посилалася на зміну відповідачем процентної ставки за користування кредитом.

Ці обставини не були предметом дослідження судами при розгляді справи та на них не ґрунтуються висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність заявлених позовних вимог.

Оскаржувані в касаційному порядку судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові не ґрунтуються на положеннях ч. 4 ст.

267 ЦК України щодо наслідків спливу строку позовної давності, а ґрунтуються на тому, що позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими по суті спору, тобто спір судами вирішено по суті. Наслідком цього, суд касаційної інстанції ухвалив відхилити скаргу боржника.

В результаті маємо кардинально нову позицію ВССУ щодо застосування ст. 15 Закону «Про захист прав споживачів» та постанови правління Національного банку України від 10.05.

2007 № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» в частині визначення порядку інформування клієнта банком про усі умови надання споживчого кредиту».

Тому, в даній ситуації слід очікувати висновку Верховного суду України, який остаточно розставить все на свої місця.

Визнання кредитного договору недійсним не звільняє від його виконання

Визнання кредитного договору недійсним не звільняє від його виконання

ГАЛИНА ТКАЧЕНКО

Навіть якщо кредитний договір буде визнано недійсним, боржник від цього особливої вигоди не отримає. На заставне майно буде накладено арешт, зняти який удасться тільки після того, як кредитодавець отримає гроші. В іншому випадку банк може звернутися до суду з позовом про звернення стягнення. Проте скористатися такими перевагами фінустановам буде складно.

Банківська ініціатива

Відповідні положення містяться в законі «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов’язань», який не лише отримав підпис Президента, а й набрав чинності.

Новації були запроваджені з ініціативи фінансових установ та покликані зміцнити банківську систему шляхом недопущення ухилення від кредитних зобов’язань недобросовісними боржниками.

Адже останнім часом досить поширеним способом затягування процесу повернення кредитних коштів стало звернення дебіторів до суду та визнання недійсними як кредитних угод, так і договорів іпотеки.

Підстав для звернення з такими позовами зібралося чимало.

Як свідчить судова практика, найпоширенішими серед них є відсутність у банку індивідуальної ліцензії на видання валютного кредиту, коливання валютного курсу, порушення закону «Про захист прав споживачів», підвищення процентної ставки за користування кредитом.

Одначе нині будь-яка спроба позичальника скористатися такою процедурою та «відбити» кредитні зобов’язання або ж звільнити заставне майно з реєстру обтяжень у судовому порядку не матиме бажаного результату.

Так, запроваджені зміни передбачають, що в разі визнання недійсним кредитного договору, в якому виконання зобов’язання забезпечено заставою майна, суд має накласти на таке майно арешт.

Звільнити останнє з-під арешту можна буде за умови, якщо протягом 30 днів з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсним кредитного договору, кошти в розмірі, визначеному судом, будуть повернуті кредитодавцю.

Якщо в цей строк боржник не поверне коштів, кредитодавець матиме право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на арештоване майно.

Крім того, нова ст.10571 Цивільного кодексу передбачає, що, визнаючи недійсним договір застави (іпотеки), який забезпечував виконання зобов’язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця також має накласти арешт на майно, яке було предметом застави (іпотеки). Такий арешт підлягає зняттю після повернення кредитодавцю коштів за договором.

Таким чином, законодавець урегулював питання, яке вже тривалий час не давало спокою фінансовим установам.

Адже, як стверджують самі банкіри, нині для реального забезпечення виконання кредитних зобов’язань, використання таких інструментів, як порука, застава та іпотека, замало, необхідний дієвий механізм, який би убезпечив кредитні установи від зловживань з боку недобросовісних боржників. Саме з такою метою й було ініційовано прийняття вищевказаного закону.

Реституція відміняється

Донедавна визнання кредитного договору недійсним мало своїм наслідком тільки двосторонню реституцію, передбачену абз.2 ст.

216 ЦК, тобто кожна зі сторін була «зобо­в’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконан­ня цього правочину, а в разі неможливості такого повернення… — відшкодувати вартість того, що одержано».

Тому в разі визнання кредитного договору недійсним боржник був зобов’язаний повернути банку тільки суму кредиту без відсотків. Банк у свою чергу повертав боржникові всю суму сплачених відсотків за договором, а також можливу сплачену пеню та штрафи.

Внаслідок визнання кредитного договору недійсним припиняв діяти також і договір застави чи іпотеки. Такий хід справ позбавляв банкірів основного важеля впливу на боржників, останні ж мали можливість звільнити заставне майно від обтяження.

Якщо раніше позичальник мав змогу скористатися цією нехитрою схемою та визнати кредитний договір (договір застави, іпотеки) недійсним, а згодом виключити заставне майно з реєстру обтяжень і реалізувати його третім особам, то з прийняттям вищенаведених змін такого шансу в боржника вже не буде. Проте й надалі невизначеною залишається доля заставного майна, адже в разі накладення на нього арешту розпоряджатись активами не зможе не тільки боржник, а й банк.

Запроваджені зміни до ЦК передбачають право кредитодавця звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на арештоване майно, але відповідна процедура законодавцем до кінця не врегульована. Наразі невідомо, яким чином проводити стягнення, якщо інший суд у справі про визнання недійсним кредитного договору накладе на майно арешт.

Звернення стягнення на майно є одним з видів його відчуження. Проте розпоряджатися тим, що перебуває під арештом, не можна.

Тож сумнівними залишаються наслідки таких нововведень і для самих банкірів, оскільки боржники матимуть змогу зволікати з поверненням кредиту необмежений час, а кредитори не матимуть реальної можливості реалізувати заставне майно та за рахунок цього повернути позичені гроші.

Крім цього, зміни можуть зачепити добросовісних боржників, які отримали кошти під заставу або в іпотеку. Не є таємницею, що деякі банки нав’язують не дуже справедливі умови для своїх клієнтів. Визнавши такі умови недійсними, боржник усе одно не отримає бажаного результату, а тільки спровокує накладення арешту на своє майно.

Про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки

Про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки

Категория: Показательное дело

Статтею 1054 ЦК передбачено, що за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК недосягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору свідчить про те, що договір не є укладеним, а згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК недійсним може бути визнано лише укладений договір.

Є помилковим також посилання суду на несправедливість умов договору про покладання на позичальника ризику знецінення національної валюти як на підставу визнання договору недійсним, оскільки відповідно до п. З ст. З та ст.

627 ЦК сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості, а п. 3.

8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 р. № 168 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 р.

за № 541/13808, встановлює, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач. Така норма запроваджена на виконання Закону України «Про захист прав споживачів» та дотримана відповідачем у п. 1. 13 укладеного сторонами кредитного договору.

Читайте также:  Что делать, если банк отнял жилье несмотря на мораторий на взыскание валютной ипотеки

Рішення колегії суддів Верховного Суду України від 13 жовтня 2010 р. (витяг)

У вересні 2009 р. М. звернувся до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі — Банк) про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки.

Позивач зазначав, що 2 жовтня 2008 р. уклав з Банком кредитний договір, за яким одержав кредит у розмірі 357 970 доларів США під 13, 7% річних строком на 215 місяців для придбання жилого будинку.

З метою забезпечення виконання своїх зобов'язань за цим договором в той же день ним з банком було укладено договір іпотеки, за яким він передав банку в іпотеку зазначений вище будинок.

Посилаючись на те, що кредит незаконно надано в іноземній валюті, хоча єдиним засобом платежу в Україні є гривня, а також на те, що умови договору є несправедливими і такими, що суперечать принципу добросовісності та, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача кредитної послуги, позивач просив визнати Кредитний договір та договір іпотеку недійсними та стягнути з нього на користь банку 1 367 623 грн. 89 коп., що становить еквівалент одержаного кредиту за вирахуванням повернутих сум та сплачених процентів за користування кредитом за, курсом української гривні до долара США, який існував на момент одержання кредиту.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 28 грудня 2009 р., залишеним без змін ухвалою, апеляційного суду Луганської області від З березня 2010 р., позов задоволено частково. Визнано недійсним кредитний договір та зобов'язано М. повернути Банку 1 367 623 грн. 89 коп. У задоволенні решти позову відмовлено.

  • У касаційній скарзі Банк, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції про задоволення позову та ухвалу апеляційного суду щодо залишення зазначеної частини рішення суду першої інстанції без змін і ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
  • Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
  • Ухвалюючи рішення про визнання недійсним кредитного договору, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що договір передбачає надання та повернення кредиту в іноземній валюті, відтак, є валютною операцією, хоча єдиним законним засобом платежу в Україні є гривня, умови договору не містять однієї з його істотних умов відповідальності банку, та передбачають право банку на зміну розміру процентів за кредитним договором, а умова про покладання на позичальника ризику знецінення національної валюти є несправедливою, до того ж, при наданні кредиту банком не повідомлено позивача про наявні форми кредитування, податковий режим сплати відсотків, переваги та недоліки запропонованих систем кредитування.
  • Однак з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. З ст.

533 ЦК використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків, на території України за зобов'язанням допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом.

Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Статтею 1054 ЦК передбачено, що за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти — це гроші у національній або іноземній валюті.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України, «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Операції з валютними цінностями, банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст.

5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. «в» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначеною.

Згідно з п. 1. 5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 р.

за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст.

5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Згідно з ліцензією, виданою відповідачу Національним банком України 16 січня 2002 р. за № 148, ВАТ «Державний ощадний банк України» має право здійснювати банківські операції, зокрема, надавати кредити в іноземній валюті.

Суд на зазначене положення закону та обставини справи уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про незаконність надання відповідачем позивачу кредиту в іноземній валюті із зобов'язанням повернення такого та сплати процентів за користування ним також в іноземній валюті через неправильне застосування норм матеріального права.

Помилковим є і висновок суду щодо відсутності в кредитному договорі однієї з його істотних умов — відповідальності банку, оскільки згідно з п. 5.

1 договору за невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством, а відповідальність банку встановлено Законом України «Про банки і банківську діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» і Законом України «Про захист прав споживачів».

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Однак свого висновку про те, що умова договору про відповідальність банку є істотною, суд в рішенні не мотивував.

Також суд не врахував, що відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК недосягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору свідчить про те, що договір не є укладеним, а згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК недійсним може бути визнано лише укладений договір.

Не мотивував суд і свого висновку про те, що підставою визнання укладеного сторонами кредитного договору недійсним є передбачене право банку на зміну процентів за користування кредитом, та не взяв при цьому до уваги, що спірний договір укладено до прийняття Закону України від 12 грудня 2008 р.

«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», яким ЦК доповнено ст.

1056-1, згідно з якою умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів на строковий вклад в односторонньому порядку є нікчемною.

Посилання суду на несправедливість умов договору про покладання на позичальника ризику знецінення національної валюти як на підставу визнання договору недійсним також є помилковим, оскільки відповідно до п. З ст. З та ст.

627 ЦК сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості, а п. 3.

8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 р. № 168 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 р.

за № 541/13808, встановлює, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач. Така норма запроваджена на виконання Закону України «Про захист прав споживачів» та дотримана відповідачем у п. 1. 13 укладеного сторонами кредитного договору.

Інформація споживача про наявні форми кредитування, податковий режим сплати процентів та недоліки схем кредитування відповідно до ч. 2 ст.

11 Закону України «Про захист прав споживачів» повинна надаватися споживачу до укладення договору, а ненадання банком такої інформації споживачу також не є підставою визнання його недійсним, оскільки за змістом ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК.

Таким чином, через порушення норм матеріального права судом ухвалено помилкове рішення про визнання укладеного сторонами кредитного договору недійсним, що відповідно до ст. 341 ЦПК є підставою для скасування рішення в цій частині й ухвалення нового рішення про відмову в позові.

В частині відмови в позові про визнання недійсним договору іпотеки рішення суду не оскаржується, відтак, на підставі ст. 335 ЦПК в касаційному порядку не перевіряється.

Керуючись п. 5 ч. 1 ст. 336, ст. 341, ч. 2 ст. 344 ЦПК, колегія суддів Верховного Суду України вирішила касаційну скаргу Банку задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 28 грудня 2009 р. та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 3 березня 2010 р. в частині вирішення позовної вимоги М. про визнання кредитного договору недійсним скасувала.

У позові М. про визнання кредитного договору недійсним відмовила.

Ссылка на основную публикацию