Визнання шлюбного договору недійсним

Попри досить поширену та хибну думку, що шлюбний договір є проявом недовіри та причиною для сумнівів у щирості почуттів коханої людини, все ж таки ця письмова домовленість залишається сучасним способом вирішення можливих майнових непорозумінь між подружжям. Проте, в кожну угоду, навіть нотаріально посвідчену, життя може внести зміни, тому розглянемо варіанти редагування шлюбного договору.

Зміни у цей правочин вносяться за взаємною згодою подружжя, яка також повинна бути у письмовому вигляді та нотаріально посвідченою.

Якщо ж редагування угоди вимагають інтереси лише одного з подружжя або їх дітей, то за рішенням суду, при наявності суттєвих для цього обставин, вони можуть бути задоволеними.

Що ж стосується розірвання договору, алгоритм подібний: необхідно звернутися до органу правосуддя та зазначити вагому причину, наприклад, неможливість виконання договору через втрату працездатності.

Разом з тим, окремо можна виділити й обставини, що дозволяють визнати шлюбний договір недійсним. Подібне можливе, якщо такий правочин порушує права та інтереси одного із подружжя, або інших осіб. У такому випадку, в судовому засіданні мають бути підтверджені наступні факти:

  • зміст шлюбного договору суперечить законодавству України, а також моральним засадам суспільства;
  • волевиявлення одного з подружжя при укладенні шлюбного договору було не вільним і не відповідає його внутрішній волі;
  • шлюбний договір був спрямований не на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

До речі, протягом минулого року на теренах Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) нотаріусами було засвідчено 135 шлюбних договорів, зокрема на Полтавщині – 103 угоди, на Сумщині – 8 та 24 правочини – на Чернігівщині.

Визнання шлюбного договору недійсним

Визнання шлюбного договору недійсним

Шлюбний договір може бути визнаний недійсним за рішенням суду на вимогу одного з подружжя. Проте, інколи умови шлюбного договору можуть торкатися інтересів третіх осіб, більше того, він може порушувати права й інтереси цих осіб.

Статтею 103 СК України встановлено, що шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої за цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, передбачених ЦК України. Законодавець зазначає необхідність додержання умов дійсності правочину, встановлених статтею 203 ЦК України.

Отже, шлюбний договір не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, не може бути укладений сторонами, що не мають необхідного обсягу цивільної дієздатності, волевиявлення сторін має бути вільним і відповідати їх внутрішній волі, правочин повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не може суперечити правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх дітей.

Варто зазначити, що правові наслідки недійсності шлюбу розрізняють залежно від однієї обставини: чи знала особа і чи могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, чи ні.

Якщо особа знала або могла знати, то для неї виникають наслідки недійсності шлюбу, передбачені статтею 45 СК України, якщо ні, то такі правовідносини регламентуються статтею 46 СК України. У цих нормах не визначено правових наслідків, якщо між подружжям було укладено шлюбний договір.

Частина 2 статті 216 ЦК України передбачає, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за правочином, а при неможливості повернути одержане в натурі — відшкодувати вартість (двостороння реституція).

Якщо ж виконання вчинено лише однією стороною, то застосовується одностороння реституція. Але такі цивільно-правові наслідки недійсного правочину не відображають повною мірою сутність правових наслідків недійсності шлюбного договору.

Якщо шлюбним договором встановлювався режим роздільності певного майна подружжя, то у разі визнання його недійсним, наслідком цього буде не лише реституція, але і розповсюдження на все набуте майно правил законного правового режиму (спільної сумісної чи особистої приватної власності).

Однак питання розподілу майна, якщо юно не було вирішене під час розгляду справи, може реалізуватися в нотаріальному порядку. Якщо обидві особи знали про незаконність укладення шлюбу, то за статтею 45 СК України набуте протягом недійсного шлюбу майно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності.

Розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої участі у набутті цього майна своєю працею та коштами, а тому вони можуть його розділити.

Однак у статті 46 СК України встановлено, що особа, яка не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, має право на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя.

Отже, в цій ситуації є колізія, оскільки неможливо одночасно ділити майно як спільну часткову власність і спільну сумісну власність, якщо частки не рівні. Тому є можливість апріорі встановити, що той із подружжя, чиї права порушені та він не знав і не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, має право обирати варіант поділу майна:

1) якщо при поділі спільно набутого майна його внесок є більшим, то майно ділиться як спільна часткова власність;

2) якщо внесок такої особи менший, ніж правопорушника, то майно має ділитись як спільна сумісна власність.

Той із подружжя, права якого порушено, може наполягати на розподілі майна відповідно до укладеного шлюбного договору.

При цьому не повинні порушуватися права інших осіб, наприклад, може виникнути необхідність спочатку встановити належне особисто правопорушнику майно і лише в майбутньому вирішувати питання про розподіл його в натурі.

Отже, нотаріусу необхідно проаналізувати рішення суду на предмет з’ясування підстав визнання шлюбу недійсним. Аналогічно до статей 45, 46 СК України має вирішуватися питання щодо аліментів.

Цікавим аспектом недійсного шлюбу є положення щодо прав та обов’язків дитини, яка народилася у недійсному шлюбі. Статтею 47 СК України передбачено, що недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та обов’язків батьків і дитини, яка народилася у цьому шлюбі.

Тому можна вносити зміни, коригувати його назву на ширшу — «сімейний договір», а шлюбний договір вважати таким, що не діє.

Проте більше відповідатиме правовому характеру шлюбного договору визнання його таким, що не діє, і регламентувати права та обов’язки щодо дітей на підставі законодавства .

На відміну від розірвання договору, дія якого припиняється лише на майбутнє, визнання договору недійсним анулює договір з моменту його укладення. Таким чином, судове визнання шлюбного договору недійсним приводить його у стан, наче він юридично не існував до цього.

Якщо на момент визнання шлюбного договору недійсним дружина і чоловік ще не виконали його умов (щодо сплати аліментів, передачі роздільного майна у спільну власність, його набуття або реалізації тощо), вони автоматично звільняються від їх виконання, у протилежному випадку їх результати підлягають анулюванню.

У цьому випадку сторони повертаються у первісний стан, який був до здійснення сторонами юридично значимих дій. Це правило не стосується виконання подружжям аліментних зобов’язань. Як зазначає І. В.

Жилінкова, якщо шлюбний договір визнаний недійсним на вимогу одного з подружжя внаслідок винних дій другого з подружжя (обман, насильство, погроза тощо), негативні наслідки цього мають стосуватися лише винної особи.

З неї за рішенням суду можуть бути не зняті обов’язки, передбачені шлюбним договором (надати утримання другому з подружжя, придбати майно для сім’ї за власні кошти тощо). Водночас обов’язки другого з подружжя щодо винної особи мають бути анульовані. Майно, яке вже було передане ним у спільну власність або другому з подружжя, повинно бути повернене йому. Мабуть, у такому разі можна вести мову й про повернення сум, виплачених тим із подружжя, хто є добросовісним, на користь недобросовісного чи в його інтересах іншим особам.

Шлюбний договір є нікчемним у разі недодержання сторонами вимоги закону про його нотаріальне посвідчення.

Стаття 94 СК України не визначає наслідків недотримання вимоги про нотаріальне посвідчення договору, тому у цій ситуації підлягатиме субсидіарному застосуванню стаття 220 ЦК України.

У випадку, коли сторони домовилися щодо істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Шлюбний договір, як і будь-який інший правочин, може бути визнаний недійсним або в цілому або може бути визнана недійсною окрема його частина.

Наприклад, після укладення шлюбного договору чоловік ставить питання про те, що при включенні до договору пункту про те, що він бере на себе обов’язок забезпечити сім’ю окремим житлом, він мав на увазі окрему житлову кімнату у спільному будинку, а не ізольовану квартиру чи окремий будинок, тобто помилився щодо обставин, які мають суттєве значення, а тому просить визнати цей пункт шлюбного договору недійсним, а інші його умови зберегти.

При вирішенні цього питання треба керуватися статтею 217 ЦК України, в якій ідеться про те, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності окремих його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Якщо, окрім умови про забезпечення сім’ї окремим житлом шлюбний договір містив й інші умови, не пов’язані з цією, то при визнанні недійсною цієї частини правочину, інші умови шлюбного договору не будуть втрачати юридичної сили.

Читайте также:  Зразок. позовна заява про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (дтп)

ВИЗНАЧЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ ДІТЕЙ

Як визнати шлюбний договір недійсним?

А ви знаєте, яке значення має шлюбний договір? Ви точно чули про нього в іноземних фільмах, де без “prenup” (скорочено від prenuptial agreement) заможні бізнесмени навіть не думають одружуватися.

Але чи актуальний він в Україні? У цій статті я розповім про особливості цього специфічного договору та що буде, якщо в результаті визнати його недійсним.  

  • Відтак, Глава Х Сімейного кодексу України визначає засади дії шлюбного договору. 
  • Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.
  • На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.
  • Шлюбний договір укладається у письмовій формі й нотаріально посвідчується. 
  • Положення шлюбного договору мають:
  • — регулювати майнові відносини між подружжям, визначати їхні майнові права та обов'язки;
  • — гарантувати майнові права та обов'язки подружжя, як батьків;
  • — визначати майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю, у зв'язку з реєстрацією шлюбу.
  • У шлюбному договорі сторони можуть:
  • — домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 Сімейного кодексу України та вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них;
  • — домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі в разі розірвання шлюбу;
  • — передбачити використання належного їм обом чи одному з них майна, для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб;
  • — включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства;
  • — домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби в матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором;
  • — встановити можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації. 
  • Шлюбний договір не може:
  • — регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми;
  • — зменшувати обсяг прав дитини, визначені законом;
  • — ставити одного з подружжя в надзвичайно невигідне матеріальне становище;
  • — передавати у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації. 
  • Що ж тягне за собою визнання шлюбного договору недійсним?
  • Варто зауважити, що шлюбний договір може бути визнаний недійсним на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, за рішенням суду.

Важливою є відмінність розірвання договору, від визнання договору недійсним. Так, розірвання договору, передбачає припинення його дії на майбутнє. Водночас визнання договору недійсним анулює його дію з моменту укладення. 

  1. Основними підставами для визнання шлюбного договору недійсними є:
  2. — порушення нотаріальної форми договору, а також укладення шлюбного договору неповнолітніми  особами, які беруть шлюб без згоди їхніх батьків або піклувальника;
  3. — умови, які ставлять одного з подружжя в надзвичайно невигідне матеріальне становище або укладення шлюбного договору під впливом тяжкої обставини;
  4. — неналежний суб´єктний склад (укладення договору недієздатними особами, або такими, що не мають необхідного обсягу дієздатності);
  5. — зменшення обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом України;
  6. — укладення договору під впливом обману або насильства;
  7. — помилка однієї зі сторін договору;
  8. — порушення шлюбним договором норм закону (наприклад, включення в договір положень, що стосуються особистих прав і обов´язків подружжя, їх неповнолітніх дітей) тощо. 

Звісно, що визнання будь-якого договору недійсним, породжує певні правові наслідки, і шлюбний договір не є виключенням. Оскільки сімейне законодавство не регулює визначення наслідків визнання шлюбного договору недійсним, слід виходити із загальних норм цивільного законодавства. 

  • Відтак, наслідки недійсності правочину:
  • — кожна зі сторін зобов´язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (двостороння реституція);
  • — якщо у зв´язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. 

Зауважу,  що визнання шлюбного договору недійсним не означає припинення шлюбу. Однак, визнання недійсним шлюбу – тягне за собою визнання недійсним шлюбного договору.

Судова практика Верховного суду, визнання договору недійсним, фіктивний договір

  • Особливості та судова практика Верховного суду щодо визнання договору недійсним з підстав його фіктивності.
  • 27 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 903/439/18 (ЄДРСРУ № 80754029) досліджував спір у справі про визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстави його фіктивності.
  • Суд вказав, що відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
  • Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).
  • Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
  • Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частинами 1, 2 статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

(!!!) Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони, вчиняючи його, знають, що він не буде виконаним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину.

Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.

Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.

Між тим у постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16 викладено правову позицію, відповідно до якої для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому  її  прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином.

Такий правочин завжди укладається умисно.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 01.02.2017 року у справі № 6-2360цс16 та підтримана в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року по справі № 442/3285/16-ц, провадження № 61-21651св18 (ЄДРСРУ № 79543580).

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Фактично єдиною метою здійснених майнових дій від імені боржника є введення в оману кредиторів шляхом виведення активів боржника з метою їх збереження за заінтересованими особами від звернення стягнення за наявними грошовими зобов'язаннями боржника перед кредиторами, створення видимості належної юридичної форми відчуження майна.

Аналогічний висновок зроблений в Постанові Верховного суду від 29.03.2018 р. по справі № 923/333/16.

Українське сімейне право — Ромовська 3.В. — Припинення шлюбу і доля шлюбного договору

Стабільність шлюбного договору забезпечується насамперед забороною одностороннього, тобто за волею лише одного з подружжя, внесення змін до нього чи його розірвання.

У Сімейному кодексі не визначено санкцій, які можна було б застосувати до особи, винної у невиконанні умов шлюбного договору.

Чи можна, відповідно до статті 7 СК, застосувати до цієї ситуації норми Цивільного кодексу про відшкодування матеріальної та моральної шкоди? Відповідь, на мою думку, може бути ствердною.

Запозичена від римлян формула про святість договору як загальний стандарт поведінки сторін у будь-якому договорі не може не стосуватися договорів і в сфері сімейних відносин. Це значить, що скривджена сторона має право у разі наявності такої шкоди, що виникла в результаті невиконання шлюбного договору, вимагати її відшкодування325.

Зміна шлюбного договору

Декому вважалося, що шлюбний договір — це своєрідна недоторканність і умови його мають бути незмінними. Законодавче закріплення цієї хибної тези було б відступленням від загальної теорії договірного права і водночас від принципу справедливості.

Можна змоделювати чимало реальних ситуацій, за яких виконання, наприклад, умови шлюбного договору про виселення у зв'язку із розірванням шлюбу було б несправедливим. Несправедливою суд міг би назвати й умову про те, що дружині, з якою залишилася проживати дитина — інвалід, у спільному майні належатиме значно менша частка, ніж чоловікові.

Читайте также:  Договір дорожчий за гроші

Ці та інші обставини, що мають істотне значення, можуть призвести до примусового, за рішенням суду, внесення змін до шлюбного договору.

Зміни до шлюбного договору можуть бути у будь-який час внесені за волею подружжя.

Недійсність шлюбного договору

Шлюбний договір може бути визнано недійсним з різних підстав. Оскільки мова йде про договір, то підставами для визнання його недійсним можуть бути ті обставини, що визначені у Цивільному кодексі України. Недійсною може бути визнана окрема умова договору.

Шлюбний договір або окремі його умови можуть бути визнані недійсними за позовом насамперед одного з подружжя.

Чи може заявити таку вимогу інша, третя особа? Відповідь на підставі змодельованої нижче ситуації може бути ствердною.

Т., порушивши правила дорожнього руху, заподіяв М. значну шкоду. З метою уникнення повного її відшкодування Т. разом зі своєю дружиною уклали шлюбний договір, у якому йому була визначена 1/10 частка спільного майна подружжя. М. має підстави заявити вимогу про визнання цього договору недійсним як фіктивного і як такого, що спрямований на завдання шкоди її інтересам.

Ця ситуація достатньою мірою підтверджує можливість використання інституту шлюбного договору виключно з метою виникнення негативних правових наслідків у сфері інтересів іншої особи, тому може бути дуже яскравим прикладом зловживання правом.

Недійсність шлюбу є автоматичною підставою для нікчемності шлюбного договору326.

Припинення шлюбу і доля шлюбного договору

Що відбувається із шлюбним договором у разі смерті одного із подружжя або розірвання шлюбу?

«Смерть припиняє шлюбний договір повністю»327. Однак для такого категоричного висновку, на мій погляд, немає достатньої підстави.

Майнові права та обов'язки померлого, які виникли із цього договору і не можуть бути предметом правонаступництва, припиняються. Так, якщо, наприклад, один із подружжя зобов'язався утримувати дитину другого з подружжя, то у разі смерті першого його обов'язок припиниться автоматично від дня смерті.

Майнові права та обов'язки, передбачені у шлюбному договорі, які за своєю суттю можуть входити до складу спадщини, не припиняються у зв'язку зі смертю одного з подружжя.

Право на проживання у будинку, належному одному із подружжя, яке було надано, наприклад, батькам другого з подружжя, зі смертю власника не припиниться, воно лише обтяжить спадщину, якщо, звичайно, у шлюбному договорі не було особливого застереження з цього приводу.

  • Права вдови чи вдівця щодо права власності чи права користування майном, що виникли із шлюбного договору, залишаться чинними.
  • Чи можна за рішенням суду змінити шлюбний договір, розірвати його чи визнати недійсним після смерті одного з подружжя?
  • Принципова ствердна відповідь на це запитання не може виключити специфічних моментів, за наявності яких у позові може бути відмовлено.

Окремі умови шлюбного договору наперед запрограмовані на розірвання шлюбу, яке буде трактуватися як відкладальна або як скасувальна обставина. Відповідно, ці умови починають діяти лише з моменту розірвання шлюбу.

Розірвання шлюбу як скасувальна обставина може призвести до припинення права користування житлом. І навпаки, розірвання шлюбу як відкладальна обставина може призвести до виникнення у іншої особи права на утримання.

ГЛАВА 8. Зміна та припинення шлюбних правовідносин1. Встановлення режиму окремого проживання подружжяСторінки історіїФактична сепараціяЮридична сепараціяКонкуренція позовівПравові наслідки сепараціїЦінність сепараціїМайбутнє інституту сепарації2. Припинення шлюбу у зв'язку із смертю одного з подружжя

Про визнання шлюбного контракту недійсним

  • ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
  • УХВАЛА
  • від 7 липня 2010 року

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А. Г., суддів: Балюка М. І.

, Григор'євої Л. І., Данчука В. Г., Охрімчук Л. І.

, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання шлюбного контракту недійсним; за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ майна подружжя, встановила:

ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом про визнання шлюбного контракту недійсним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 27 жовтня 2001 року між ним та відповідачкою укладено шлюбний контракт, який посвідчено приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Бойко Л. Л.

Укладаючи цей контракт, він знаходився у такому стані, коли не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. При його звільненні у запас як старшого офіцеру Збройних Сил України по стану здоров'я йому поставлено діагноз, який вказує на інтелектуально — мнестичні та емоційно-вольові порушення поведінки.

Після проходження у грудні 2005 року курсу лікування, з розмови із лікарем про наслідки його хвороби, йому стало відомо, що укладенням спірного контракту порушені його права.

Оскільки на момент укладення контракту він перебував у депресивному стані, не міг розуміти значення своїх дій, а саме: не помічати своїх знайомих та не відповідати на їх звернення до нього, сторонився спілкування з оточуючими, часто забував елементарні речі, міг поставити свій підпис на документі не усвідомлюючи, що саме підписує.

Крім цього, зазначав, що такий хворобливий стан його здоров'я був посилений постійним зловживанням спиртних напоїв, тому просив визнати спірний шлюбний контракт недійсним на підставі ст. 225 ЦК України як такий, що укладений ним у стані, коли він не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.

Не погоджуючись із заявленим позовом, ОСОБА_7 звернулася до суду із зустрічними позовними вимогами про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ майна.

В обґрунтування позову зазначала, що з позивачем познайомилася у 1998 році. З 1999 року вони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. У період з 3 квітня 1999 року по 2000 рік проживали у квартирі N 119 за адресою: АДРЕСА_1, до березня 2003 року — по АДРЕСА_1. Згодом купили спірну квартиру АДРЕСА_2, зробили у ній ремонт і переїхали до неї жити.

Оскільки спірна квартира придана ними під час спільного проживання, вона є їхньою спільною сумісною власністю та підлягає поділу. Окрім того, просила поділити між ними й інше майно, яке було придбане ними у період шлюбу, а саме: гараж в автокооперативі «Захисник» вартістю 80800 грн., морозильну камеру вартістю 2121 грн., музикальний центр фірми «Технікс» вартістю 3030 грн.

, телевізор фірми «Філіпс» вартістю 4545 грн., телевізор фірми «Соні» вартістю 2020 грн., телевізор фірми «ДжіВіСі» вартістю 1262 грн. 50 коп., кухонні меблі вартістю 20568 грн. 65 коп., м'який куток вартістю 5 050 грн., меблі гардеробної кімнати вартістю 5050 грн., електроплиту фірми «Бош» вартістю 5050 грн., холодильник фірми «Бош» вартістю 5050 грн.

Просила розділити зазначене майно, виділивши їй частину спірної квартири вартістю 681750 грн., частину гаража в автокооперативі «Захисник» вартістю 40400 грн., морозильну камеру вартістю 2121 грн., музикальний центр фірми «Технікс» вартістю 3030 грн., 6 стільців вартістю 5050 грн., телевізор фірми «Філіпс» вартістю 4545 грн., а всього майна на загальну суму 736896 грн.

; ОСОБА_6 виділити іншу частину майна на загальну суму 764332 грн.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 серпня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання шлюбного контракту недійсним та у зустрічному позові ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_7 в іншій частині позовних вимог задоволено: визнано за нею право власності на частину квартири АДРЕСА_2, а також виділено їй у власність: телевізор фірми «Соні» вартістю 50 грн., кухонні меблі вартістю 500 грн., м'який куток вартістю 500 грн., частину електроплити вартістю 150 грн., а всього майна на загальну суму 1200 грн.;

Визнано за ОСОБА_6 право власності на частину квартири та виділено у власність: меблі гардеробної кімнати вартістю 450 грн., холодильник вартістю 600 грн., частину електроплити вартістю 150 грн., а всього майна на загальну суму 1200 грн.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2010 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 серпня 2009 року залишено без змін.

  1. У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у зв'язку з порушенням судами норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення його позову й відмову в зустрічних позовних вимогах.
  2. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
  3. Встановлено, що 26 жовтня 2001 року між сторонами укладено шлюбний контракт, який посвідчено нотаріально, а 27 жовтня 2001 року зареєстрували шлюб.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6 та задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суди виходили із того, що позивачем не надано доказів того, що спірний шлюбний контракт ним укладений у такому стані, коли він унаслідок зловживання спиртними напоями не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, а тому відповідно до пп. 2, 4, 7 контракту спірна квартира, яка була особистою власністю ОСОБА_6 та решта майна, яке придбане подружжям під час шлюбу є їх спільною сумісною власністю і підлягає поділу у рівних частках.

  • Проте погодитися з такими висновками судів не можна.
  • Статтею 271 Кодексу про шлюб та сім'ю України, чинного у період укладення шлюбного контракту, передбачено, що особи, які беруть шлюб, мають право за власним бажанням укладати угоду щодо вирішення питань життя сім'ї (шлюбний контракт), в якій передбачити майнові права і обов'язки подружжя.
  • Проте цим Законом застережено, що умови шлюбного контракту не можуть погіршувати становище будь-кого з подружжя порівняно з законодавством України.
Читайте также:  Как у нотариуса пытались отобрать право на занятие деятельностью

Згідно ст. 48 ЦК УРСР, чинного у період укладення контракту, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Крім інших доводів ОСОБА_6 пояснював судам, що пп. 2, 4, 7 контракту щодо зміни його права особистої власності на спірну квартиру на право спільної сумісної власності з ОСОБА_7 суперечать вимогам чинного законодавства, цей контракт є нікчемним і не повинен застосовуватися судом.

Однак суди на це не звернули уваги та ухвалюючи на користь відповідачки рішення, виходили із положень шлюбного контракту та ч. 1 ст. 70 СК України.

Проте спірний контракт укладено до введення в дію СК України.

Положення ч. 1 ст. 70 СК України, згідно якої у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, поширюються на відносини, які виникли під час дії цього Кодексу.

Крім того, ч. 5 ст. 93 СК України також застережено, що за шлюбним договором не може передаватися у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації, що кореспондується зі ст. 271 КпШС України. Обов'язковість реєстрації нерухомого майна визначена ст. 182 ЦК України.

Тому висновки суду про те, що особиста власність ОСОБА_6 на спірну квартиру перетворилася за шлюбним контрактом на спільну сумісну з ОСОБА_7 власність суперечить нормам ст. 271 КпШС України та положенням ч. 1 ст. 70 СК України, застосованої судами.

До того ж суди відмовили ОСОБА_7 у позові в частині визнання факту спільного проживання з ОСОБА_6 у період набуття ним права власності на квартиру.

Крім того, 17 жовтня 2006 року ОСОБА_6 звернувся до суду із заявою про зміну предмету та підстав позову (а. с. 27 — 29).

Крім наданих пояснень на позов ОСОБА_7, просив визнати шлюбний контракт недійсним з підстав того, що він укладений усупереч ст. 271 КпШС України та прямо суперечить положенням ч. 5 ст. 93 СК України, і тому згідно з вимогами ст. 48 ЦК УРСР та ст. 103 СК України є недійсним. Від цих позовних вимог він не відмовлявся, а суд усупереч ст. ст. 11, 31, 174, 176 та 213 ЦПК України їх не розглянув.

Невірно судами застосовано і положення ст. 55 ЦК УРСР, чинного у період укладення контракту.

Відповідно до акта судово-психіатричної експертизи від 13 листопада 2007 року N 1327 та акта додаткової комісійної судово-психіатричної експертизи від 5 жовтня 2008 року N 16/08 у період укладення шлюбного контракту, ОСОБА_6 виявляв ознаки органічного ураження головного мозку складного ґенезу (судинно-інтоксикаційного), хронічного алкоголізму з інтелектуально — мнестичними і емоційно-вольовими розладами. На момент підписання шлюбного контракту, а саме 26 жовтня 2001 року, ОСОБА_6 також виявляв ознаки органічного ураження головного мозку складного ґенезу (судинно — інтоксикаційного), ознаки хронічного алкоголізму з інтелектуально — мнестичними і емоційно-вольовими порушеннями. Наявні у ОСОБА_6 на момент підписання шлюбного контракту психічні розлади були виражені настільки, що позбавляли його можливості у цей період повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Однак суди не маючи інших — протилежних висновків експертизи, безпідставно з ними не погодилися.

За таких обставин погодитися з ухваленими рішеннями судів не можна, вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалити нове рішення суд не має повноважень, оскільки за положеннями ст. 335 ЦПК України не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним. Тому у цій частині касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 серпня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А. Г. Ярема
Судді: М. І. Балюк
Л. І. Григор'єва
В. Г. Данчук
Л. І. Охрімчук

25.Підстави визнання шлюбу недійсним

  • До
    підстав визнання шлюбу недійсним
    належать
  • а)
    недосягнення особою, яка уклала шлюб,
    шлюбного віку (ст. 22 СК);
  • б)
    відсутність добровільної згоди чоловіка
    та жінки, які уклали шлюб (ст. 24 СК);
  • в)
    укладання шлюбу з особою, яка в судовому
    порядку визнана недієздатною (ст. 24 СК);
  • г)
    реєстрація шлюбу з особою, яка не
    усвідомлювала значення своїх дій або
    не могла керувати ними (ст. 24 СК);
  • ґ)
    перебування особи (осіб), які уклали
    шлюб, в іншому нерозірваному шлюбі (ст.
    25 СК);
  • д)
    укладання шлюбу між близькими родичами
    (ст. 26 СК);
  • є)
    укладання шлюбу між усиновителем і
    усиновленою ним дитиною (ст. 26 СК);
  • ж)
    приховання тяжкої хвороби, а також
    хвороби, небезпечної для іншого подружжя
    чи їхніх нащадків (ст. 30 СК);

з)
укладання шлюбу жінкою та чоловіком
або одним із них без наміру створення
сім'ї та набуття прав та обов'язків
подружжя. Для визнання шлюбу недійсним
досить довести в суді наявність однієї
із наведених вище обставин.

Згідно з
КпШС України 1969 р. порушення умов
укладання шлюбу недостатнє, щоб шлюб
вважався недійсним — необхідно, щоб суд
виніс відповідне рішення.

В Сімейному
кодексі України вітчизняний законодавець
по-іншому розв'язує це питання, трактуючи
шлюб як вид цивільно-правової угоди і
розглядаючи його залежно від виду
порушення встановлених вимог укладання
відповідно або як вид абсолютно недійсної
з моменту укладання (нікчемної) угоди,
або як відносно недійсної (заперечної
чи оспорюваної) угоди.

-наявність
при укладенні шлюбу обставин, що
перешкоджають його реєстрації;
реєстрація фіктивного шлюбу.

У
ст. ст. 39-41 СК України побудовані три
правові моделі визнання шлюбу недійсним:

1.
Шлюб, який є недійсним. Тобто при укладанні
шлюбу сторони допустили такі порушення
умов його укладання, що він вважається
недійсним уже в силу самих цих порушень
і без рішення суду.

2.
Шлюб, який визнається недійсним за
рішенням суду. Для визнання такого шлюбу
недійсним має бути рішення суду, яке
ґрунтується на доведених в судовому
засіданні обставинах, що свідчать про
порушення умов укладання шлюбу.

3.
Шлюб, який може бути визнаний недійсним
за рішенням суду. Правові наслідки, які
можуть настати в зв'язку з порушенням
умов укладання шлюбу, цілком залежать
від суддівського бачення: суд може або
визнати шлюб дійсним, незважаючи на
порушення, або, зважаючи на них, визнати
шлюб недійсним.

26. Порядок визнання шлюбу недійсним

Визнання
шлюбу дійсним проводиться тільки в
судовому порядку

Закон
визначає коло осіб, які можуть звернутися
в суд з позовом про визнання шлюбу
недійсним.

Це особи, які мають особистий
чи громадський інтерес: подружжя(недобровільний
шлюб)
та особи, права яких порушені укладенням
цього шлюбу, а також органи опіки та
піклування(якщо
захисту потребують права та інтереси
дитини, особи, яка визнана недієздатною,
або особи, дієздатність якої обмежена)
чи прокурор
(коли
порушений
не тільки особистий, але і громадський
інтерес)

Після
смерті чоловіка (дружини), який перебував
у недійсному шлюбі, з позовом до суду
може звертатися особа, яка є спадкоємцем
померлого (діти від першого шлюбу
померлого, брати, сестри).

Чоловік
(дружина) вад першого нерозірваного
шлюбу може вимагати визнання шлюбу
недійсним як при житті дружини (чоловіка),
так і після її смерті, оскільки це
пов'язано з правом спадкування пережилого
чоловіка (дружини).

Якщо
судом винесено рішення про розірвання
шлюбу, позов про визнання цього шлюбу
недійсним підлягає розгляду лише при
скасуванні вказаного рішення, оскільки,
приймаючи його, суд виходив з факту
дійсності шлюбу. ;

В
тих випадках, коли шлюб розірваний
органами РАГСу, а пізніше пред'явлена
вимога про анулювання запису про
розірвання шлюбу, про визнання його
недійсним, суд вирішує обидві вказані
вимоги одночасно.

На
позов про визнання шлюбу недійсним не
поширюється строк позовної давності.
Шлюб може бути визнаний недійсним і
після його розірвання, а також у разі
смерті дружини або чоловіка (ст. 43 СК).

Визнання
шлюбу недійсним тягне за собою припинення
всіх майнових та особистих немайнових
прав і обов'язків, що виникли раніше під
дією презумпції право згідності шлюбу
й передбачені законом для осіб, які
перебувають у шлюбі. Визнання шлюбу
недійсним не впливає на обсяг взаємних
прав і обов'язків матері та батька, які
перебували у такому шлюбі, та їхніх
дітей. У Сімейному кодексі визначені
загальні та спеціальні наслідки
недійсності шлюбу.

Ссылка на основную публикацию