Як відстояти свої права при викраденні речей у готелі?

Получить права собственности в силу приобретательной давности возможно только через суд

Як відстояти свої права при викраденні речей у готелі?

Право собственности в связи с приобретательной давностью получается только через суд ( YAYTASS)

Понятие приобретательной давности пришло в юриспруденцию еще из римского права и предусматривает возможность признания права на вещь в результате длительного открытого пользования ею. Вместе с экспертами разбираемся, как правильно оформить имущество на себя согласно российскому законодательству.

Эксперты в статье:

  • Алексей Гавришев, адвокат, основатель AVG Legal
  • Вадим Ткаченко, юрист, основатель и глава консалтинговой группы vvCube

Срок владения — 15 лет

Принцип приобретательного права есть в современном российском законодательстве. Согласно п. 1 ст. 234 Гражданского кодекса России, гражданин, который не является собственником имущества, но добросовестно, открыто и непрерывно владеет им как своим собственным в течение 15 лет, приобретает право собственности.

Но просто дождаться истечения срока приобретательной давности недостаточно. Это обусловлено несколькими факторами для осуществления защиты прав собственника. Например, тот, кому на самом деле принадлежит имущество, может просто не знать о его существовании или не иметь возможности управлять им самостоятельно.

Условия для приобретения права собственности:

  • открытое владение имуществом — под этим подразумевается осуществление владения без утайки. То есть гражданин не должен специально объявлять о владении таким имуществом, но у посторонних не должно возникать сомнений в его действиях;
  • непрерывное владение имуществом;
  • владение в течение установленного законом срока;
  • добросовестное владение имуществом.

Як відстояти свої права при викраденні речей у готелі?

Гражданин, который не является собственником имущества, но добросовестно, открыто и непрерывно владеет им как своим собственным в течение 15 лет, приобретает право собственности ( Ведомости/ТАСС)

Только через суд

При регистрации имущества на себя важно помнить, что право собственности в связи с приобретательной давностью оформляется только через суд.

В случае когда прежний собственник имущества неизвестен, то есть нет спора о праве, то для признания права собственности надо обращаться в суд в порядке особого производства.

Вадим Ткаченко, юрист, основатель и СЕО консалтинговой группы vvCube:

— Признание права собственности, например, на земельный участок на основании приобретательной давности происходит только в судебном порядке.

Однако на практике это очень неоднозначный институт, который законодательно должным образом не урегулирован.

Так, весной этого года Конституционный суд указывал, что приобретательная давность неприменима к самовольно занятой государственной земле. Суды зачастую встают на сторону администраций, не углубляясь в обстоятельства дела.

Как зарегистрировать на себя недвижимое имущество

Процедура регистрации на себя приобретательного права на имущество выглядит следующим образом:

  • подготовить заявление об установлении факта добросовестного, открытого и непрерывного владения имуществом;
  • подготовить пакет документов, которые будут приложены к заявлению, а также оплатить государственную пошлину — от 300 до 2 тыс. руб.;
  • подать заявление в суд общей юрисдикции по месту нахождения имущества, на которое оформляется право;
  • после получения судебного решения обратиться в Росреестр для регистрации права собственности;
  • получить выписку из ЕГРН, которой удостоверяется проведенная регистрация.

Подобные дела в упрощенном производстве рассматриваются в течение двух месяцев со дня поступления заявления в суд.

Юристы отмечают, что судебная практика по вопросам приобретательной давности относительно новая и начала формироваться лишь в 2002 году. Это связано с тем, что в советском законодательстве такие положения отсутствовали.

«В подавляющем большинстве случаев в удовлетворении требований, направленных на установление права собственности в силу приобретательной давности, суды отказывают.

Основной причиной отказа, как правило, является недоказанность одного из юридических фактов, необходимых для приобретения права собственности по ст. 234 Гражданского кодекса.

К примеру, несоблюдение какого-либо из обязательных требований к факту владения», — говорит адвокат, основатель AVG Legal Алексей Гавришев.

Як відстояти свої права при викраденні речей у готелі?

Понятие приобретательной давности пришло в юриспруденцию еще из римского права ( Екатерина Кузьмина/ТАСС)

Собственница дома в Луховицком районе Московской области попросила отдать ей другую половину строения и землю. Причина — наследники соседней недвижимости не проявили к своей собственности никакого интереса. Местные суды отказали истице, а Судебная коллегия Верховного суда встала на ее сторону.

Гражданка получила много лет назад по договору дарения от бывшего собственника половину дома и фактически владела больше 15 лет всем домом и землей как собственными. Второй половиной владели два собственника, но имуществом не пользовались.

Верховный суд пояснил, что человек может получить право собственности на имущество, у которого нет собственника, он неизвестен или у которого есть хозяин, но он либо отказался от него, либо утратил право собственности по иным основаниям.

В Верховном суде также пояснили, что наличие у имущества титульного собственника не исключает возможности приобретения права на него другим человеком. Даже если титульный владелец не заявлял об отказе, достаточно того, что он устранился от владения и не содержал его долгое время.

Права клієнтів готелю: відповідальність за збереження речей

Заїжджаючи у той чи інший готель клієнт хвилюється не лише за умови перебування, а й обслуговування. Сюди ж слід віднести речі та гроші, залишені в номері.

Адміністрація готелю завжди попереджає про те, що за речі вони відповідальності не несуть.

Чи дійсно це так? Як діяти, коли речі чи гроші випадково загубилися чи їх викрали, які при цьому права клієнта? А з іншого боку, що робити, коли клієнт шантажує працівників готелю? Про все це далі в статті.

Права клієнтів готелю. Хто відповідальний за залишені речі?

Насамперед, варто зазначити, що порядок зберігання особистих речей відрізняється від порядку зберігання грошей клієнта.

За договором зберігання речей у готелі у правовідносини вступають дві сторони: готель в якості зберігача та споживач готельних послуг в якості поклажодавця (клієнта). У Цивільному кодексі (ч. 1, ст.

975) йдеться, що за схоронність речей клієнта відповідає готель, якщо річ передана працівникам готелю чи знаходиться у відведеному для особи приміщенні (камери схову, сейфу, номері).

Такі норми встановлені Правилами користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг, що затверджені наказом Державної туристичної адміністрації України від 16.03.2004 № 19 (далі – Правила).

Коли ж речі викрали, загубили чи знищили, то клієнт готелю обов’язко повинен повідомити про це адміністрацію для відшкодування шкоди (ч. 3 ст. 975 ЦК). Якщо ж особа виявить втрату після того, як виїде з готелю, то відстояти свої права буде важко.

Позиції клієнта готелю

Захистити свої права клієнт може, спираючись на частину 1 статті 975 ЦК та п. 11 Правил, вказуючи, що обов’язком готелю є зберігання речей. Однак у цьому випадку клієнт повинен мати докази, що він дійсно розмістив особисті речі в готельному номері або ж передав їх працівникам на зберігання.

Коли ж речі були залишені в коридорі чи вітальні та були викрадені, адміністрація готелю не несе відповідальності. Крім того, вимоги клієнта про відшкодування втрачених речей, мають бути задоволені адміністрацією лише тоді, якщо повідомлення було надано готелю до моменту виселення клієнта.

Якщо ж готель відмовляє у цьому клієнт має право на звернення до суду, склавши позовну заяву про відшкодування шкоди. Разом із заявою слід надати докази (орендований номер, зафіксований факт повідомлення готелю). До того ж, можна подати клопотання про потребу доказів у вигляді записів з камер відеоспостереження.

Позиція готелю

Представник готелю може посилатися на те, що даний договір є договором приєднання (ст. 634 ЦК). Адже готелем, як правило, були внесені застереження щодо звільнення зберігача від обов’язку схоронності речей, на що споживач погодився шляхом укладення договору.

Проте, дане застереження можна відхилити, бо суперечить із статтею 975 ЦК, яка є спеціальною нормою.

У суді представник готелю повинен надавати докази (запис з камер відео спостереження, показання свідків тощо) про те, що клієнт або не повідомив адміністрацію негайно, або про те, що він не вніс речі до готелю.

Гроші та інші цінності

Готель несе відповідальність за втрачені гроші та інші цінності, якщо клієнт їх передав окремо на зберігання (ч. 2 ст. 975 ЦК). Це може бути готельний сейф, спеціальні камери схову. Під час передання грошей або інших цінностей клієнтом готелю на зберігання, адміністрація готелю надає клієнту відповідну квитанцію чи ключі з номером сейфу.

Якщо клієнт дійсно передав гроші на зберігання, то потрібно посилатися на норму ч. 2 ст. 975 ЦК, де готель відповідає за втрату грошей. Клієнт, відстоюючи свої права, може підтвердити документальними доказами у вигляді квитанції чи іншого спецзнаку.

Якщо відсутній доказ окремого передання клієнтом грошей на зберігання, то адміністрація може заявляти, що відповідальності за цінні речі не несе. Особливо, це буде легко довести, якщо в готелі взагалі немає жодних сейфів, камер схову тощо.

Нерідко до готелю заходять і знахабнілі клієнти, все їм давай. До прикладу, готель не надає додаткових послуг зі зберігання грошей, а клієнт наполягає на зберіганні готелем грошей в будь-яких інших відмінних від камер схову місцях; всі наявні камери схову в готелі зайняті, а клієнт під свою відповідальність дозволив зберігати гроші в інших місцях.

Таким чином, відповідальність готелю залежить від конкретних обставин. Тому, якщо Вам необхідна юридична допомога, інформацію про консультування Ви можете отримати на сайті.

Права клієнтів готелю: відповідальність за збереження речей

Відповідальність готелю за збереження речей клієнтів

Відповідальність готелю за збереження речей клієнтів

Схоронність особистих речей та грошей під час перебування в готелі є актуальним питанням для кожного, хто з тих чи інших причин орендує в ньому номер.

Здебільшого, адміністрація готелю намагається уникнути відповідальності, попереджуючи осіб про їх персональний нагляд за своїми речами.

То чи дійсно такі дії адміністрації  звільняють готель від відповідальності за збереження ваших речей? І як убезпечити себе та відстояти свої права, якщо раптом стався прикрий випадок і ваші речі були викрадені, загублені чи знищені під час перебування в готелі?

З іншого боку, ми розглянемо також й можливу позицію захисту готелю від знахабнілих клієнтів, які насправді не втрачали своїх речей та/або грошей, та безпідставно шантажують адміністрацію готелю.

Варто звернути увагу на те, що порядок зберігання особистих речей, відрізняється від порядку зберігання грошей клієнта. Відповідальність готелю за викрадення, загублення або знищення особистих речей клієнта також відрізняється від відповідальності за викрадення, загублення або знищення його грошей.

Читайте также:  Заява про перегляд заочного рішення

     Особисті речі.

У даному випадку, за договором зберігання речей у готелі у правовідносини вступають дві сторони: готель в якості зберігача та споживач готельних послуг в якості поклажодавця (клієнта).

Відповідно до ч. 1 ст. 975 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) готель відповідає за схоронність речей, внесених до готелю особою, яка проживає у ньому. Річ вважається такою, що внесена до готелю, якщо вона передана працівникам готелю або знаходиться у відведеному для особи приміщенні.

Аналогічний обов’язок готелю по зберіганню речей, переданих особою працівникам готелю (до камери схову, сейфу тощо) або тих, які знаходяться у відведеному для споживача приміщенні (готельний номер), встановлено Правилами користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг, які затверджені наказом Державної туристичної адміністрації України від 16.03.2004 № 19 (далі – Правила).

У разі викрадення, загублення або знищення особистих речей обов’язковою умовою їх повернення власнику або відшкодування йому шкоди є обов’язок громадянина негайно повідомити про це адміністрацію готелю (ч. 3 ст. 975 ЦК). При цьому, аналіз абз. 2 ч. 3 ст.

975 ЦК дає підстави вважати, що під негайним слід розуміти повідомлення адміністрації готелю про зниклі або викрадені речі до закінчення періоду проживання особи в готелі.

Тобто, якщо ви виявите втрату вже після виїзду з готелю, то відстояти свої права буде досить важко.

Якою повинна бути позиція клієнта готелю. Він може захистити свої права, посилаючись на ч. 1 ст. 975 ЦК та п. 11 Правил, зазначаючи про обов’язок готелю зберігати речі.

Проте, в даному випадку він має надати докази, що була виконана одна з двох умов: розміщення особистих речей в своєму готельному номері або передача їх працівникам готелю на зберігання. Інакше, якщо речі були залишені в коридорі або вітальні та були викрадені, адміністрація готелю не несе ніякої відповідальності.

Більш того, вимоги клієнта про відшкодування втрачених речей, мають бути задоволені адміністрацією лише в разі, якщо повідомлення було надано готелю до моменту виселення клієнта.

 У разі відмови адміністрації, клієнту варто звернутися в суд з позовною заявою про відшкодування шкоди з поданням доказів, які підтверджують факт оренди ним номеру, факт повідомлення адміністрації готелю та подати клопотання про витребування доказів у вигляді записів з камер відеоспостереження.

Якою може бути позиція готелю. Представник готелю може посилатися на те, що даний договір є договором приєднання (ст. 634 ЦК), оскільки готелем, як правило, були внесені застереження щодо звільнення зберігача від обов’язку схоронності речей, на що споживач погодився шляхом укладення договору.

Проте, дане застереження може бути відхилене у зв’язку з тим, що воно суперечить ст. 975 ЦК, яка є спеціальною нормою.

У разі судового розгляду представник готелю має надавати докази (запис з камер відео спостереження, показання свідків тощо) про те, що клієнт або не повідомив адміністрацію негайно, або про те, що він не вніс речі до готелю (не передав речі на зберігання або не розмістив у своєму номері).

     Гроші та інші цінності.

Відповідно до ч. 2 ст. 975 ЦК готель відповідає за втрату грошей, інших цінностей (цінних паперів, коштовностей) лише за умови, що вони були окремо передані готелю на зберігання.

У даному випадку під «окремим переданням готелю на зберігання» слід розуміти поміщення грошей або інших цінностей в камери схову або у готельний сейф.

Відповідно, під час передання грошей або інших цінностей клієнтом готелю на зберігання, адміністрацією готелю надається клієнту відповідна квитанція або інший спеціальний знак (ключі, знак з номером сейфу тощо).

Якою може бути позиція клієнта готелю. Якщо речі дійсно були передані на зберігання, потрібно посилатися на норму ч. 2 ст. 975 ЦК, відповідно до якої готель відповідає за втрату грошей. Зазначене клієнт може підтвердити документальними доказами у вигляді квитанції або іншого спеціального знаку.

Якою може бути позиція готелю. Потрібно посилатися на вказівку про те, що адміністрація готелю не несе відповідальності за цінні речі (якщо відсутній доказ окремого передання клієнтом грошей на зберігання). Про неможливість окремого зберігання адміністрація може надати докази про відсутність в готелю додаткових послуг даного роду, що підтверджується відсутністю сейфів, камер схову тощо.

Якщо гроші були передані на зберігання, потрібно надати докази порушення з боку клієнта порядку передання таких грошей на зберігання.

Наприклад, це стосується тих випадків, коли: 1) готель не надає додаткових послуг зі зберігання грошей, а клієнт наполягає на зберіганні готелем грошей в будь-яких інших відмінних від камер схову місцях; 2) всі наявні камери схову в готелі зайняті, а клієнт під свою відповідальність дозволив зберігати гроші в інших місцях.

Підсумовуючи вище сказане, можна зазначити, що міра відповідальності готелю залежить від конкретних обставин справи та юридично важливих фактів, які були наведені нами в цій статті, знання яких дає можливість самостійно захистити та відстояти свої права.

Правомочия адвоката по ордеру в гражданском процессе

Деятельность адвоката неразрывно связана с защитой прав и законных интересов доверителей. Вместе с тем все чаще и чаще сами адвокаты нуждаются в защите их профессиональных прав – незаконные обыски в помещениях адвокатских образований, раздевания при посещении СИЗО, отказ в предоставлении свидания с подзащитным и т.д. Примеры можно приводить до бесконечности.

Реакция адвокатского сообщества на факты подобных нарушений – индикатор готовности противостоять незаконным действиям со стороны системы: промолчал – значит согласился, грамотно и эффективно возразил – впредь будет неповадно.

На протяжении десятка лет мне, как и некоторым другим коллегам, периодически приходилось сталкиваться с проблемой допуска в гражданский процесс в качестве представителя доверителя, с которым заключено соглашение, в случае если полномочия оформлены только ордером.

Мировые судьи, а также судьи районных и областных судов могут в таких ситуациях отказать адвокату в выдаче копии судебного постановления, не допустить в судебный процесс в отсутствие доверителя, лишить права ходатайствовать о назначении судебной экспертизы, а также требовать предъявить заявление доверителя о допущении адвоката к участию в деле и т.п. По мнению судей, необходима выданная доверителем доверенность, а при ее отсутствии адвокат может только выступать в суде, озвучивая позицию по делу.

Анализ законодательства, правовых позиций Верховного Суда РФ и теории гражданского процесса позволяет сделать однозначный вывод о неправомерности подобного подхода, явном нарушении профессиональных права адвокатов, а также подрыве авторитета адвокатуры, что в конечном итоге негативно сказывается как на праве адвоката своевременно оказать доверителю квалифицированную юридическую помощь, так и на праве доверителя получить ее.

Стремление адвоката убедить судью посредством аргументации в большинстве случаев оказывается безуспешным.

На ходатайство адвоката разъяснить непонятную ситуацию судьи зачастую предпочитают реагировать молчанием и переходом от спорного вопроса к другому, применяя прием отложенного действия: «Пишите ходатайство. Оно будет рассмотрено».

Если адвокат напомнит о праве заявить ходатайство в устной форме, это нервирует председательствующего еще больше. Кстати, я заметил, что подобные ситуации возникают при процессуальном общении с судьями, с которыми сталкиваешься впервые.

Проблема стара, жива и может возникать в будущем неоднократно.

Ордер адвоката – настоящая «привилегия корпорации», поскольку позволяет оперативно оформить представительские полномочия без необходимости доверителя обращаться к нотариусу, ожидать в очереди и нести расходы на нотариальное оформление доверенности. Наличие ордера позволяет адвокату вступить в процесс и вести дело без участия доверителя, если того требует процессуальная стратегия.

Практика показала, что решению указанной проблемы способствует направление на имя председательствующего судьи письменных мотивированных возражений.

В соответствии с п. 2 ст. 6 Закона об адвокатуре «В случаях, предусмотренных федеральным законом, адвокат должен иметь ордер на исполнение поручения, выдаваемый соответствующим адвокатским образованием.

Форма ордера утверждается федеральным органом юстиции. В иных случаях адвокат представляет доверителя на основании доверенности.

Никто не вправе требовать от адвоката и его доверителя предъявления соглашения об оказании юридической помощи (далее также – соглашение) для вступления адвоката в дело».

Эта норма соотносится с положением ч. 5 ст. 53 ГПК РФ о том, что «полномочия адвоката на ведение дела в суде удостоверяются ордером, выданным соответствующим адвокатским образованием».

Из первого предложения ч. 1 ст. 54 Кодекса следует, что представитель вправе совершать от имени представляемого все процессуальные действия – так называемые общие полномочия.

Предусмотренные ГПК случаи, когда полномочия действующего на основании соглашения адвоката удостоверяются доверенностью, перечислены во втором предложении ч. 1 ст.

54 ГПК: «Однако право представителя на подписание искового заявления, предъявление его в суд, передачу спора на рассмотрение третейского суда, предъявление встречного иска, полный или частичный отказ от исковых требований, уменьшение их размера, признание иска, изменение предмета или основания иска, заключение мирового соглашения, передачу полномочий другому лицу (передоверие), обжалование судебного постановления, предъявление исполнительного документа к взысканию, получение присужденного имущества или денег должно быть специально оговорено в доверенности, выданной представляемым лицом» – это так называемые специальные полномочия.

Читайте также:  Какие документы нужны для развода

Очевидно, ордер – это средство оформления общих полномочий адвоката как представителя, с которым доверитель заключил соглашение.

Законодательство не раскрывает термины «общие полномочия» и «специальные полномочия». Обратимся к теории гражданского процесса, одним из лучших изложений которой является, на мой взгляд, академический учебник по гражданскому процессуальному праву.

Приведу цитату оттуда: «Наличие у представителя общих полномочий на ведение конкретного дела означает, что представитель вправе совершать от имени и в интересах представляемого подавляющее большинство тех процессуальных действий, которые вправе совершать сам представляемый как лицо, участвующее в деле (см. ст. 35, 54 ГПК РФ).

Например, давать объяснения, заявлять ходатайства и отводы, представлять доказательства, получать копии судебных постановлений, знакомиться с материалами дела и т.д.».

Собственно, об общих полномочиях указано в первом предложении ч. 1 ст. 54 ГПК: «представитель вправе совершать от имени представляемого все процессуальные действия». И далее: «К специальным полномочиям ст.

54 ГПК РФ относит действия распорядительного характера: подписание искового заявления, предъявление его в суд, передачу спора на рассмотрение третейского суда, предъявление встречного иска, полный или частичный отказ от исковых требований, уменьшение их размера, признание иска, изменение предмета или основания иска, заключение мирового соглашения, передачу полномочий другому лицу (передоверие), обжалование судебного постановления, предъявление исполнительного документа к взысканию, получение присужденного имущества или денег. Закон требует особого оформления перечисленных полномочий – путем специальной оговорки в доверенности».

Итак, для осуществления представителем специальных полномочий необходима доверенность с указанием конкретных полномочий, как требует второе предложение ч. 1 ст. 54 ГПК.

Данную проблему не обошел вниманием Верховный Суд РФ.

Как указано в ответе на вопрос № 15 Обзора судебной практики ВС РФ за третий квартал 2003 г., утвержденного постановлениями Президиума ВС РФ от 3 и 24 декабря 2003 г.

, о том, вправе ли адвокат при наличии ордера совершать действия, предусмотренные ст. 54 ГПК, «Часть 5 ст.

53 ГПК РФ устанавливает, что право адвоката на выступление в суде в качестве представителя удостоверяется ордером, выданным соответствующим адвокатским образованием.

Отдельные полномочия, перечисленные в ст. 54 ГПК РФ, могут быть осуществлены представителем только в случае непосредственного указания их в доверенности, выданной представляемым лицом. Следовательно, адвокат для совершения процессуальных действий, предусмотренных ст. 54 ГПК РФ, от имени представляемого им лица должен быть уполномочен на это доверенностью».

ВС повторил указанную правовую позицию в Ответах Судебной Коллегии по гражданским делам ВС РФ на вопросы судов по применению норм ГПК РФ, утвержденных Президиумом ВС РФ 24 марта 2004 г. (ответ на вопрос 15).

На региональном уровне по обозначенной проблеме Кемеровский областной суд опубликовал Справку от 15 июля 2009 г. № 01-26/659 «О причинах отмены в порядке надзора в 1 полугодии 2009 года судебных постановлений мировых судей судебных участков Кемеровской области», в которой изложена правовая позиция, аналогичная приведенной позиции Верховного Суда.

Дополнительно разъяснено, что адвокат по ордеру вправе участвовать в судебном заседании, совершать все процессуальные действия, кроме перечисленных в ст. 54 ГПК РФ, для совершения которых требуется оформление доверенности, в том числе и в отсутствие представляемого им лица.

Справка содержит пример отмены определения мирового судьи об оставлении искового заявления без рассмотрения. Мировой судья посчитал, что при неявке в суд по повторному вызову истца, не просившего рассмотреть гражданское дело в его отсутствие, действующий по ордеру адвокат не вправе представлять интересы своего доверителя в его отсутствие.

Определение мирового судьи об оставлении искового заявления без рассмотрения было признано незаконным и отменено.

Подводя итог, отмечу, что если адвокат действует на основании ордера в гражданском процессе в качестве представителя доверителя, с которым заключено соглашение, он вправе реализовывать общие полномочия (давать объяснения, представлять доказательства, знакомиться с материалами дела, заявлять ходатайства, задавать вопросы иным участникам процесса, заявлять отводы и т. д.), и для вступления в гражданское дело соответствующее заявление доверителя не нужно. Для реализации специальных полномочий адвокату необходима доверенность, в которой должны быть конкретизированы эти полномочия (предъявление встречного иска, заключение мирового соглашения и т.д.).

Практика направления письменных возражений на действия председательствующего с приведением изложенного обоснования показала эффективность процессуального противодействия нарушениям профессиональных прав адвоката. В особо сложных случаях результативность существенно повышается подачей жалобы на имя председателя соответствующего суда, а также в квалификационную коллегию судей.

В заключение добавлю, что в моей адвокатской практике во всех случаях проблема была решена и с соответствующими судьями больше не возникала.

Як подати цивільний позов у кримінальному провадженні в Україні | Юридичний самозахист

Стаття актуальна на 2021 рік

Як правило, злочин не закінчується вчиненням протиправної дії або бездіяльністю, він триває далі, включно із тим збитком, який заподіяно цим поведінкою.

І для потерпілого важливий не тільки факт покарання злочинця, але і відшкодування збитку.

На жаль, потерпілі часто забувають або зовсім не знають про те, що вони можуть вимагати відшкодування заподіяної їм шкоди за допомогою також речі, як цивільний позов у кримінальному провадженні.

Про те, як зробити подібний позов у 2020 році розповімо в даній статті.

Як подати цивільний позов у кримінальному провадженні

Злочин може викликати різні небезпечні наслідки. Наприклад, крадіжка, знищення чи пошкодження майна завдають значних матеріальних збитків майнового характеру.

Вбивство, тілесні ушкодження, порушення правил охорони праці завдають матеріальних наслідків фізичного характеру.

Примушення до шлюбу, незаконне позбавлення волі або викрадення людини завдають нематеріальних наслідків у вигляді моральної шкоди.

Більш того, один злочин може викликати кілька різних наслідків. Так, наприклад, шахрай, який заволодів чужим майном, може завдати власнику не тільки майнову шкоду – у потерпілого від сильних переживань може виникнути важка хвороба, сильні душевні хвилювання. Всі види зазначених наслідків можна частково компенсувати, подавши цивільний позов у ​​кримінальному провадженні.

За правилами Кримінального процесуального кодексу України від 13.04.2012 № 4651-VI (далі – КПК) збиток, заподіяний кримінальним правопорушенням, може бути стягнуто за судовим рішенням за допомогою цивільного позову.

Простіше кажучи, цивільний позов у ​​кримінальному провадженні – це вимога потерпілого до підозрюваного, обвинуваченого (або ряду інших осіб) про відшкодування моральної шкоди або матеріальної шкоди, заподіяної вчиненим злочином.

Заява на цивільний позов у кримінальному провадженні

Якщо ви вирішили подати цивільний позов у ​​кримінальному провадженні, зробити це потрібно грамотно і швидко.

Хто може подати цивільний позов у такій справі? Позивачем може бути потерпілий або законні представники потерпілого, прокурор (якщо мова йде про інтереси держави або громадян, які не можуть самостійно захистити свої права).

При цьому, потерпілим може бути не тільки фізична, а й юридична особа, якій також в результаті злочину може бути заподіяна матеріальна шкода.

Про те, як подати заяву в поліцію, що потрібно для порушення кримінальної справи, якщо ви стали жертвою злочину, ми писали в окремих статтях.

Хто буде відповідачем? Відповідачем в цивільному позові в рамках кримінальної справи виступає особа, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, або ж особа, яка в силу закону несе відповідальність за шкоду, заподіяну таким злочином (наприклад, коли злочин скоєно неосудною або обмежено осудною особою).

В які терміни потрібно подати цивільний позов у ​​кримінальному провадженні? Подати такий позов можна в ході досудового розслідування або до того моменту, коли прокурор зачитає обвинувальний акт, тобто під час підготовчого судового засідання. У такому випадку суд отримує можливість розглядати вимоги потерпілого і по кримінальній справі, і за цивільним позовом.

Проте, якщо ви не вклалися в ці терміни, потрібно пам’ятати, що можна звернутися до суду за захистом і відновленням ваших прав, але вже в порядку цивільного судочинства. Звичайно, в такому випадку компенсація заподіяної шкоди потерпілому розтягується на більш тривалий період.

Правда, і тут є одна особливість: якщо спочатку звернутися до суду з позовом в порядку цивільного судочинства і вам відмовлять, звернутися з цивільним позовом у порядку кримінального провадження вже не можна.

Одночасний розгляд судом кримінальної справи та цивільного позову підсилює захист прав і законних інтересів потерпілого, сприяє швидшому і повнішому відшкодуванню шкоди. Заява цивільного позову в рамках кримінального провадження має такі переваги:

  • спрощена і скорочена процедура розгляду;
  • обов’язок щодо доказування матеріальної шкоди покладається на органи досудового розслідування і прокурора (в такому випадку розмір компенсації моральної шкоди обґрунтовується все ж позивачем).
  • позивачі, які подають цивільний позов в рамках кримінальної справи про відшкодування матеріальних збитків, звільняються від сплати судового збору (проте спірна ситуація залишається з питанням про сплату судового збору за подачу цивільного позову в кримінальній справі про відшкодування моральної шкоди, хоча недавно Верховний Суд в постанові №713/1275/16-к від 10.07.2018 року вказав, що за подачу цивільного позову в кримінальному провадженні про відшкодування моральної шкоди, судовий збір платити не потрібно, тому можна спробувати відстояти свою позицію за допомогою судової практики).
  • робить неможливим прийняття судом суперечливих рішень по одному й тому ж питанню;
  • дає можливість звільнити підсудного, потерпілого та інших учасників (свідків, експертів і т.д.) кримінального процесу від необхідності двічі брати участь у судовому розгляді.

Вимоги до цивільного позову в кримінальному провадженні: зразок

Позов, незалежно, чи він у рамках кримінального, чи у рамках цивільного провадження, повинен бути грамотно складений і належним чином оформлений.

В даному випадку КПК своїх правил в питанні оформленні цивільного позову в рамках кримінальної справи не встановлює, а направляє керуватись загальними положеннями Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 №1618-IV (далі – ЦПК), а саме ст.175 ЦПК.

Вона встановлює базові вимоги до написання та складання документу, цивільний позов у кримінальному провадженні (зразок для вашої зручності ми уже підготували) повинен бути написаний згідно абсолютно усіх правил щодо оформлення, їх виконання досить чітко перевіряється представниками Феміди.

Цивільний позов подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем (або іншою уповноваженою особою), він повинен містити:

  • найменування суду;
  • якщо потерпілий юрособа – повне найменування, місце знаходження, поштовий індекс, код ЄДРПОУ (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України);
  • для фізосіб – ПІБ, місце проживання або перебування, ІПН або серію паспорта для фізичних осіб-громадян України (якщо такі дані відомі позивачеві), відомі номери засобів зв’язку, офіційної електронної пошти та адреси електронної пошти;
  • ціну позову, обґрунтований розрахунок сум до вимоги;
  • зміст позовних вимог;
  • обставини і докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;
  • перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви (підійдуть всілякі квитанції, чеки, акти огляду майна та медичні висновки, експертні думки та оцінки);
  • попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс або очікує понести в зв’язку з розглядом справи;
  • підтвердження про те, що позивач не подав іншого позову до цього ж відповідача з тим же предметом і з тих самих підстав, інформацію про використання заходів забезпечення доказів або позову, заходів досудового врегулювання спору;
  • підстави звільнення позивача від сплати судового збору.
Читайте также:  Купівля-продаж нерухомості (квартира, земельна ділянка тощо)

Відразу зазначимо, що складання цивільного позову – справа непроста, недотримання вимог є підставою для відмови у просуванні цивільного позову, а в майбутньому (в разі, якщо позивач не усунув виявлені судом недоліки цивільного позову) – для повернення його позивачу. Помилки при підготовці цивільного позову у кримінальному провадженні можуть відібрати дуже багато часу, тому існує ризик, що поки потерпілий виправить недоліки і упущення при подачі цивільного позову в кримінальній справі знову, всі надані йому терміни пройдуть.

З урахуванням вищевикладеного вам варто визначитися, чи будете ви готувати позов самостійно, чи вам потрібна допомога адвоката у кримінальних справах.

Моральна шкода: чи можна легко компенсувати

Якщо із компенсацією матеріальної частини проблем на практиці виникає небагато, то з відшкодуванням моральної шкоди за допомогою цивільного позову у кримінальній справі трохи важче. Справа в тому, що матеріальну шкоду довести досить легко, а ось щоб довести моральну шкоду, та ще й в певному грошовому еквіваленті, потрібно ще постаратись.

У Постанові Пленума ВСУ №4 від 31.03.1995р. «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що моральна шкода – це немайнові втрати внаслідок моральних чи фізичних страждань, інших негативних явищ, заподіяних особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може проявлятися в приниженні честі, гідності, ділової репутації або престижу, моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, стражданнях через порушення права власності, порушення нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя.

Тобто, довести моральну шкоду досить важко, але можливо. Тому у цивільному позові слід вказати, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю вона завдана позивачу, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, якими доказами це підтверджується. Але чим більший розмір компенсації моральної шкоди, тим більше її потрібно доводити.

Розгляд цивільного позову в рамках кримінального провадження

Ви подали цивільний позов. Що далі? Суд розглядатиме такий цивільний позов разом із кримінальним провадженням. При винесенні вироку суд вирішує і питання кримінального обвинувачення, і долю цивільного позову.

Коли ж цивільний позов у кримінальному провадженні можуть задовольнити? Тоді, коли вина обвинуваченого в скоєнні злочину і в наслідках, що наступили, буде доведена і підтверджена.

Тому, при винесенні обвинувального вироку або постанови про застосування до обвинуваченого примусових заходів виховного або медичного характеру, суд може задовольнити цивільний позов повністю або частково.

При цьому, абсолютно не важливо, призначає суд якесь покарання, звільняє від нього або від його відбування.

Але якщо суд прийде до висновку, що не було самої події злочину, то в цивільному позові вам відмовлять. Також суд залишить цивільний позов у кримінальному провадженні без розгляду, якщо в діях обвинуваченого не буде встановлено складу злочину чи буде встановлена ​​його непричетність до скоєння.

Підводимо підсумки по темі цивільного позову у кримінальному провадженні:

  1. Цивільний позов у ​​кримінальному провадженні – це вимога потерпілого до підозрюваного, обвинуваченого (або ряду інших осіб) про відшкодування моральної шкоди або матеріальної шкоди, заподіяної вчиненим злочином.
  2. Подати цивільний позов у ​​кримінальному провадженні можна в тому разі, якщо вчинення злочину нанесло за собою моральну та/або матеріальну шкоду.
  3. Цивільний позов у ​​кримінальному провадженні можна подати як в ході досудового розслідування, так і до того моменту, коли прокурор зачитає обвинувальний акт, тобто, під час підготовчого судового засідання.

Викрадення дитини одним із колишнього подружжя. Як відстояти свої батьківські права? | Liga:BOOK

  • Таким чином, місце проживання з одним із батьків виникає, коли є:
  • – пряма вказівка щодо місця проживання дитини, передбачена договором;
  • – рішення органу опіки та піклування про те, с ким повинна проживати дитина;
  • – судове рішення.

Відповідно до ст.

ст 162, 163 Сімейного кодексу України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров’я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам. Батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.

Все частіше батьки вилітають подорожувати з дітьми на відпочинок за кордон, або їдуть побачитися з родичами в інші міста. Але якщо між колишнім подружжям існує конфлікт, то викрадення та вивезення дитини за кордон або за межі рідного міста одним із них може використовуватися як маніпуляція або спосіб  психологічного тиску на другого з батьків.

У 2006 році Україна приєдналася до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, що передбачає механізм повернення дітей, викрадених або незаконно вивезених за межі їхнього місця проживання без наданого на це дозволу.

У разі порушення такої Конвенції, необхідно подати заяву про повернення дитини у місце постійного проживання. Така заява подається у Міністерство юстиції України. В ній вказується вся інформація, яка має значення для справи, а саме:

  1. – докази про наявність права на опіку;
  2. – рішення суду або умова, вказана в договорі;
  3. – відомості про дитину;
  4. – підстави її повернення;
  5. – інформація про можливе місцезнаходження особи, у якої перебуває дитина.

Міністерство звертається до іноземних уповноважених органів, Інтерполу, прикордонних служб тощо. Дуже часто при сприянні іноземних органів звернення до Мін’юсту дає позитивний результат і дитину вдається повернути без звернення до суду.

Однак, Міністерство має право відмовити у прийнятті заяви, якщо дитині виповнилось 16 років. Але таке звернення не виключає судовий процес. Цей орган може подати позов у ваших інтересах.

Так відбувається, коли без участі суду врегулювати питання не вдалось.

Заяву краще подати в термін до одного року після виїзду дитини з місця постійного проживання, інакше потім у разі подачі позовної заяви, під час судового розгляду, за наявності доказів суд може вирішити, що дитина вже адаптувався за новим місцем перебування та відмовити у черговому переміщенні дитини.

Є інші умови при яких суд може відхилити заяву в поверненні, при наявності на це підстав. Наприклад якщо дитина вже досяг того віку в якому його думку може враховуватися, то така думка може бути доказом у суді.

  • В ході розгляду справи будуть встановлюватися обставини виїзду дитини:
  • – чи відбувся виїзд без згоди другого з батьків (або особи / установи, що має право опіки);
  • – чи реалізовувались заявником батьківські права і обов’язки перед виїздом дитини;
  • – є ризик нанесення фізичної або моральної шкоди дитині в результаті повернення;
  • – враховується інформація про соціальний статус дитини. 
  • ВИСНОВОК

Отже, роблячи висновок, варто наголосити, що не треба гаяти часу, адже у другого з батьків буде велика можливість узаконити власні дії і подальше здійснення процедур не призведуть до позитивних результатів. Слід відразу звертатися до компетентних органів державної влади за допомогою, у разі виявлення ознак викрадення дитини одним із батьків.

Наразі маємо актуальну проблему в сімейному праві, яка полягає у відсутності норм щодо притягнення до відповідальності за незаконне вивезення дитини за межі її місця проживання.

Таким чином, сподіваючись на ухвалення нормативно-правових актів, що посилюють відповідальність, ми повинні саме зараз мати змогу самостійно зупинити батьківське свавілля та використання дитини в якості інструмента впливу на стосунки між колишнім подружжям.

Ссылка на основную публикацию