Загальні питання укладання господарських договорів.

При укладенні договорів сторони обов’язково повинні погодити предмет ціну і строк дії договору.

Предмет, строк та ціна договору

Предмет – це безпосередньо визначення суті зобов’язання, що має бути зроблено.

Ціна договору – це грошове визначення зобов’язання.

Строк дії – строк протягом якого сторони мають взаємні права та обов’язки по договору. Наведені умови є істотними. Іншими законами для окремихвидів зобов’язань можуть встановлюватися і інші істотні умови. В таких випадках їх обов’язково необхідно передбачити у договорі. Відсутність істотної умови, тягне за собою потенційну можливість визнання договору недійсним.

Сторони, що укладають договір повинні мати необхідний обсяг дієздатності. Якщо це фізична особа, то вона повинна досягти за загальним правилом 18 років. Якщо договір укладається від імені юридичної особи, то його має укладати уповноважена на підставі довіреності, установчих документів або відповідних нормативно-правових актів особа.

Форма договору

Договір може укладатися в усній, письмовій формах, у визначених випадках договір повинен бути нотаріально посвідчений та пройти відповідну державну реєстрацію. 

Обов’язково письмова форма має бути дотримана:

  • коли договір укладається між двома юридичними особами;
  • юридичною особою та фізичною особою;
  • між фізичними особами, якщо сума договору перевищує 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Валюта договору

Усі зобов’язання в договорі мають бути визначені у гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання у іноземній валюті, проте сума підлягає сплаті все одно  у гривні.

Зміст договору

Під час укладення договору сторони можуть укласти один з договорів, що визначений законодавством (наприклад, договір купівлі-продажу, договір підряду), так і укласти  договір, що буде одночасно поєднувати ознаки декількох договорів або взагалі бути повністю новим. Єдина вимога: щоб такі договори не суперечили положенням чинного законодавства.

Також, при укладенні договорів сторони можуть:

  1. Визначити зміст договору на підставі вільного волевиявлення, як зазначено вище (зазвичай ситуація саме така).
  2. Визначити зміст договору на підставі примірних договорів, які затверджуються державними органами відповідно до розподілу обов’язків. В таких випадках сторони мають керуватися цим договором, проте можуть вносити окремі свої пропозиції, змінювати деякі положення, доповнювати його. Так, наприклад в будівництві діє Примірний договір підряду в капітальному будівництві.
  3. Визначати зміст договору на підставі типового договору. Такі договори є обов’язковими для сторін, сторони не мають права змінювати їх умови, а можуть лише їх конкретизувати. Наприклад при здійсненні продажу товарів, робіт чи послуг оплата яких здійснюється за державні кошти, обов’язковим є Типовий договір про закупівлю товарів (робіт, послуг) за державні кошти.

Підприємець як вирішив здійснювати діяльність із продажу товарів, робіт, послуг кожному хто до нього звернеться по суті укладає з кожним так званий публічний договір.

Цей договір має особливості – такий підприємець не може відмовити у його укладанні при наявності можливості надати послугу, продати товар або виконати роботу.

В той же час умови публічного договору є однаковими для всіх споживачів і на їх вимогу можуть й не змінюватися.

Укладання госпдоговору: схема дій

Господарські договори: практичні поради та зразки документів

Жоден суб'єкт господарювання не може працювати сам. Йому треба реалізовувати свою продукцію, закуповувати обладнання, матеріали і т. д. А для цього необхідно взаємодіяти з контрагентами й оформляти різні господарські договори. У консультації розглянемо загальні правила укладання госпдоговору.

Господарський договір – це угода двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх прав та обов'язків (ст. 626 ЦК).

Договори бувають:

  • Односторонні, коли одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Іншими словами, одна сторона – тільки боржник, друга – кредитор. До таких договорів відноситься договір позики, дарування;
  • двосторонні – обидві сторони договору наділені правами та обов'язками. Прикладом є договір купівлі-продажу, оренди;
  • багатосторонні – такі договори укладаються більш ніж двома сторонами. До цих договорів відноситься, зокрема, договір про спільну діяльність (ст. 1130 ЦК).

За загальним правилом договір є оплатним (ним можуть бути передбачені передача грошей, виконання робіт і т. п.), якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті самого договору (ч. 5 ст. 626 ЦК). До безоплатних договорів відноситься, наприклад, договір позички, дарування.

Сторони вільні в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Однак при укладанні договорів необхідно дотримуватися правил, установлених ст. 203 ЦК, а саме:

  • зміст договору не повинен суперечити діючому законодавству;
  • особи, які укладають договір, повинні мати необхідний обсяг повноважень і мати необхідну дієздатність (мати право укладати правочини);
  • договір повинен бути укладений у встановленій законом формі;
  • волевиявлення кожної зі сторін договору повинне бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
  • договір повинен бути спрямований на реальне настання обумовлених ним наслідків.

Порядок укладання госпдоговорів прописано в ст. 181 ГК. При цьому також необхідно керуватися гл. 53 ЦК.

Договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами (ч. 1 ст. 181 ГК). Допускається укладання договорів спрощеним способом, тобто шляхом обміну листами, факсо-, телеі телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.

Наприклад, не допускається укладання спрощеним способом організаційно-господарських договорів. До таких відносяться, зокрема, договір про спільну діяльність, установчий договір, інші договори з управління господарською діяльністю (ст. 186 ГК).

Проект договору може пропонувати будь-яка сторона (ч. 2 ст. 181 ГК). Однак на практиці найчастіше це робить той контрагент, який надає послуги, виконує роботи, поставляє товари і т. д.

Розглянемо дану процедуру покроково.

Одна зі сторін направляє другій стороні пропозицію укласти договір. Така пропозиція повинна одночасно відповідати таким вимогам (ст. 641 ЦК):

  • містити істотні для даного типу договору умови. Зауважимо, що в будь-якому договорі повинні бути зазначені: предмет, ціна та строк дії (ч. 3 ст. 180 ГК);
  • чітко виражати намір особи, яка зробила пропозицію, уважати себе зобов'язаною в разі прийняття другою стороною цієї пропозиції;
  • бути адресованою конкретній особі.

Направлений другий стороні проект договору, підписаний уповноваженою особою, уважається пропозицією укласти договір (офертою). Направляти такий проект потрібно у двох примірниках.

Оферта може бути двох видів (ст. 643, 644 ЦК):

  • із зазначенням строку для відповіді другою стороною на пропозицію, що надійшла;
  • без зазначення строку. Правда, це не означає, що друга сторона може готувати відповідь необмежений час. У такому випадку відповісти потрібно протягом 20 днів із моменту отримання пропозиції (ч. 4 ст. 181 ГК).

Що буде, якщо сторона, якій направлена оферта, не відповіла на пропозицію у встановлений строк?

Якщо друга сторона пропустить строк, відведений для відповіді на оферту, то договір уважається неукладеним, а пропозиція втрачає свою чинність. Отже, якщо пропозиція не була прийнята, процедура на цьому завершується.

Відповідати в такому випадку не обов'язково, законодавство цього не вимагає. Однак навіть якщо ви не маєте наміру укладати договір, відповідь можна направити, щоб зберегти дружні партнерські відносини в майбутньому.

Таблиця для друку доступна на сторінці: https://uteka.ua/ua/tables/47355-3

Важливий нюанс:зі згоди особи, яка зробила пропозицію, договір може вважатися укладеним незалежно від того, що відповідь про прийняття пропозиції була відправлена та(або) отримана із запізненням. Тобто якщо сторона, яка направила пропозицію, згодна укласти договір, то запізнення з відповіддю другої сторони не є перешкодою для цього.

Якщо в другої сторони немає заперечень за текстом договору, вона підписує обидва примірники договору і один повертає першій стороні. Відправити договір можна поштою рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручити особисто під підпис. Після підписання договору контрагентами процедура буде завершена.

Якщо ж друга сторона готова укласти договір, але має зауваження за текстом проекту договору, вона повинна підготувати протокол розбіжностей. У цьому випадку необхідно перейти до кроку 3.

Процедура направлення протоколу розбіжностей передбачена ч. 4 ст. 181 ГК. Зокрема, сторона, яка отримала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робить позначку в договорі, і направляє другій стороні два примірники протоколу разом із підписаним примірником договору. Зробити це необхідно протягом 20 днів або в строк, зазначений в оферті.

Зазвичай додають ще супровідний лист, у якому вказують, що саме направляють другій стороні (підписаний примірник договору із протоколом розбіжностей у двох примірниках), і пропонують строк для відповіді.

Законодавством не встановлена форма протоколу розбіжностей. На практиці в такому протоколі вказують:

  • реквізити договору, до якого складено протокол;
  • дату складання;
  • найменування сторін;
  • пункти договору, за якими є розбіжності, і редакцію цих пунктів або пункти, що доповнюють проект договору;
  • підписи та реквізити сторін.

Протокол розбіжностей наведено в кінці консультації (див. зразок).

Таблиця для друку доступна на сторінці: https://uteka.ua/ua/tables/47355-4

Зробіть усе правильно: при складанні протоколу розбіжностей поруч із підписом обов’язково поставте на обох примірниках договору позначку «Підписано із протоколом розбіжностей». Якщо цього не зробити, то протокол розбіжностей не візьмуть до уваги і вважатиметься, що договір підписано на умовах, які були запропоновані в проекті.

При відсутності заперечень сторона, яка отримала протокол розбіжностей, повинна підписати обидва примірники протоколу й один примірник повернути другій стороні.

Підписати протокол необхідно в строк, зазначений у супровідному листі, а якщо він не зазначений – протягом 20 днів.

Тобто в кожної сторони повинні бути в наявності підписані обома сторонами примірник договору і примірник протоколу розбіжностей.

Якщо сторона не згодна із запропонованими в протоколі уточненнями, тоді договір уважається неукладеним (ч. 8 ст. 181 ГК). У такому випадку є два варіанти розвитку подій:

  • сторони відмовляються від договірних відносин, якщо розбіжності усунути неможливо;
  • сторони шукають компроміс і складають новий варіант проекту договору.

Чи є якісь особливості узгодження розбіжностей при укладанні договору, заснованого на держзамовленні?

Читайте также:  Заперечення проти позовної заяви про визнання членами сім’ї наймача, визнання осіб, такими, що втратили право на користування житловим приміщенням та зобов’язання вчинення дій

Якщо сторони укладають договір, заснований на держзамовленні, або виконавцем за договором виступає монополіст (визнаний таким у встановленому законодавством порядку), тоді слід керуватися нормами ч. 7 ст. 181 ГК.

Зокрема, сторона, яка отримала протокол розбіжностей, але не згодна із пропозиціями, зобов'язана передати ці розбіжності для врегулювання до суду – у 20-денний строк із моменту отримання протоколу.

У противному разі вважатиметься, що протокол розбіжностей прийнято, тобто договір підписано з урахуванням протоколу розбіжностей. Нагадаємо, що спори з питань укладання договору підлягають розгляду в господарському суді (ст. 20 ГПК).

Чи можна узгодити всі виправлення в телефонному режимі, не складаючи протокол розбіжностей?

Так, можна. Це залежить від того, як організована договірна робота в суб'єкта господарювання (далі – СГ).

На практиці досить часто контрагенти не складають протокол розбіжностей, а узгоджують спірні пункти договору шляхом ведення переговорів.

Наприклад, друга сторона заздалегідь, ще до направлення проекту договору, вносить виправлення до нього в телефонному режимі, узгоджує їх із контрагентом і потім уже підписує виправлений варіант.

  • Багато СГ часто користуються саме цією процедурою, адже усні домовленості можуть призвести до непорозуміння, якісь виправлення можуть бути упущені, і в підсумку СГ отримає проект договору, у якому його зауваження враховано не повністю.
  • Процедура підготовки протоколу розбіжностей особливо актуальна, коли сторони територіально значно віддалені і в кожної зі сторін внутрішніми положеннями передбачена тривала процедура візування договору різними службами.
  • Протокол розбіжностей також складають при укладанні договорів за участю монополістів, а також державних, бюджетних контрагентів.
  • З якого моменту договір уважається укладеним?
  • Відповідь на це запитання можна знайти в ст. 640 ЦК, згідно з якою:
  • договір є укладеним із моменту отримання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Тобто в момент, коли сторона отримала підписаний примірник договору (або примірники договору та протоколу розбіжностей);
  • якщо згідно з актом цивільного законодавства для укладання договору необхідна також передача майна або вчинення іншої дії, договір уважається укладеним із моменту передачі відповідного майна або вчинення певної дії. Договори, про які йдеться в цій нормі, відносяться до реальних договорів, наприклад договір позики (ст. 1046 ЦК);
  • договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним із дня нотаріального посвідчення.

Як бачимо, момент укладання договору залежить від виду договору. Наприклад, якщо ви укладаєте договір оренди автомобіля, однією зі сторін якого є фізособа, то він буде вважатися укладеним тільки після його нотаріального посвідчення, адже згідно з ч. 2 ст. 799 ЦК такі договори підлягають нотаріальному посвідченню.

Чи можна направити контрагенту протокол розбіжностей уже після укладання договору?

Ні, це не передбачено законодавством. Так, у постанові Київського апеляційного господарського суду від 31.01.18 р. (ЄДРСР, реєстр.

 № 72092804) зазначено, що якщо на момент складання протоколу розбіжностей договір уже набув чинності, сторони договору позбавлені права вносити до нього зміни в переддоговірному порядку, як це передбачено ст. 181 ГК.

У такому випадку потрібно вносити зміни до укладеного договору на умовах, визначених ст. 188 ГК.

Чи можуть сторони, які мають намір співпрацювати в майбутньому, укладати попередній договір?

Так, можуть. Це дозволено ст. 635 ЦК і ст. 182 ГК. Попередній договір – це угода сторін у майбутньому укласти основний договір на заздалегідь прийнятих умовах (ст. 635 ЦК). Типова форма такого договору законом не визначена, однак виходячи зі ст. 635 ЦК у ньому потенційні партнери повинні вказати:

  • вид договору, який вони укладуть у майбутньому. Це може бути будь-який договір – законодавство не обмежує перелік правочинів, за якими можна укласти попередній договір;
  • строк або дату укладання основного договору (наприклад: «до 31.12.18 р.» або «протягом 3 місяців із дати укладання попереднього договору»). Однак необхідно врахувати, що строк дії попереднього договору обмежено одним роком. Тобто основний договір повинен бути укладений протягом року з моменту підписання попереднього договору (ч. 1 ст. 182 ГК);
  • конкретні умови майбутнього основного договору або порядок їх визначення;
  • обов'язки сторін, що випливають із попереднього договору. Ці обов'язки полягають у тому, щоб укласти в застережений строк і на конкретних умовах основний договір. Сторони в попередньому договорі йменуються так само, як і в основному, наприклад: «Продавець» і «Покупець»;
  • відповідальність сторін за відхилення від укладання основного договору.

Попередній договір укладається в тій же формі, що й основний. А це значить, що якщо для основного договору:

  • передбачене обов'язкове нотаріальне посвідчення, то й попередній договір треба засвідчити в нотаріуса;
  • законом не встановлена конкретна форма, то попередній договір складається в простій письмовій формі.

Часто сторони оформляють протокол про наміри, а не попередній договір. Це те саме?

Ні, це не те саме. Якщо в протоколі про наміри відсутнє волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, то він не вважається таким (ч. 4 ст. 635 ЦК, ч. 6 ст. 182 ГК).

Таблиця для друку доступна на сторінці: https://uteka.ua/ua/tables/47355-5

ЗРАЗОК Протокол розбіжностей до Договору поставки від 01.10.18 р. № 56 між ПП «Цукор» (Замовник) і ТОВ «Самохід» (Постачальник)

§ 5. Порядок укладання господарських договорів

(2-е
питання по лекції, слово в слово як в
зошиті)

Укладання господарського
договору — це зустрічні договірно-процедурні
дії двох або більше господарюючих
суб'єктів щодо вироблення умов договору,
які відповідають їх реальним намірам
та економічним інтересам, а також
юридичне оформлення договору (надання
цим умовам певної форми) як правового
акта.

Особливістю господарських
договорів є те, що при їх укладанні
застосовуються певні техніко-юридичні
процедури, тобто порядок висловлення
пропозиції укласти договір (оферти) та
прийняття її (акцепту) значною мірою
формалізований.
Законодавством України
(ст.

153-158 Цивільного кодексу) встановлено
загальний порядок укладання будь-яких
цивільних договорів (незалежно від їх
видів), який стосовно господарських
договорів діє тоді, коли сторони вільно
укладають господарські договори: на
біржових торгах, ярмарках, аукціонах
тощо.

При цьому пропозиція укласти
договір має бути чітко висловлена і
виражати справжній намір господарюючого
суб'єкта вступити в договір. Пропозиція
вважається достатньо визначеною, коли
в ній зазначено всі істотні умови
договору або порядок їх визначення.

Договір
визнається укладеним, якщо між сторонами
досягнуто згоди щодо його істотних умов
(тобто тих, які визнані такими за законом
або необхідні для договорів такого
виду), а також всіх умов, щодо яких за
заявою однієї з сторін повинно бути
досягнуто згоди.

Коли пропозицію укласти
договір зроблено із зазначенням строку
для відповіді, договір вважається
укладеним, якщо особа, яка зробила
пропозицію, одержала від іншої сторони
відповідь про прийняття пропозиції
протягом цього строку.
Другою особливістю
укладання господарських договорів є
доарбітражне врегулювання розбіжностей,
що виникають при цьому.

Такі розбіжності
між підприємствами, організаціями
розглядаються керівниками чи заступниками
керівників підприємств та організацій
або за їх уповноваженням іншими
особами.

При наявності заперечень
щодо умов договору підприємство чи
організація, які одержали проект
договору, складають протокол розбіжностей,
про що робиться застереження в договорі,
та в 20-денний строк надсилають іншій
стороні два примірники протоколу
розбіжностей разом з підписаним
договором.

Підприємство, організація,
які одержали протокол розбіжностей,
зобов'язані протягом 20 днів розглянути
його, вжити заходів до врегулювання
розбіжностей з другою стороною, включити
до договору всі прийняті пропозиції, а
ті розбіжності, що залишились
неврегульованими, передати в цей же
строк на вирішення арбітражного
суду.

Якщо підприємство чи організація,
які одержали протокол розбіжностей
щодо умов договору, заснованого на
державному замовленні, не передадуть
розбіжності, що залишились неврегульованими,
на вирішення арбітражного суду в
зазначений строк, то пропозиції другої
сторони вважаються прийнятими. В інших
випадках договір вважається
неукладеним.
Описаний порядок
доарбітражного врегулювання розбіжностей,
що виникають при укладанні господарських
договорів, визначений ст. 10 Арбітражного
процесуального
кодексу України. Він
є загальним і підлягає додержанню
сторонами, якщо інший (спеціальний)
порядок не встановлено діючим на
території України законодавством, яке
регулює конкретний вид господарських
відносин (ст 5 АПК України).
Отже, третьою
особливістю укладання господарських
договорів є те, що законодавство
передбачає спеціальні порядки укладання
господарських договорів окремих видів.
Суть їх полягає в тому, що форми, строки
укладання таких договорів та ін.
регулюються нормами кодексів, статутів,
правил та положень про конкретні види
господарських договорів.

  • Структура договору та його основні
    умови.
  • (3 питання так як в зошиті)
  • Господарський договір складається з
    чотирьох частин:

1. Преамбула (або вступна частина).

2. Предмет договору. Права та обов’язки
сторін.

3. Додаткові умови договору.

4. Інші умови договору.

1). Преамбула або вступна частина
договору містить такі основні положення:

а). Назва договору (купівлі-продажу,
поставки, оренди, про спільну діяльність).
Це дає можливість зразу довідатись, про
які правовідносини йде мова. Якщо назва
договору не вказана, його доведеться
прочитати і лише тоді довідатися про
його суть. Ця обставина у кожного викликає
почуття роздратування. А це досить
небажано, якщо договір буде читати
арбітр або податковий інспектор.

б). Дата підписання договору. Це дуже
важливо, тому, що з датою підписання
договору пов’язані правильне визначення
моменту його укладення та встановлення
строку завершення його дії і тих юридичних
наслідків, які з цим пов’язані. Якщо
сторони підписують договір в різний
час, то він вважається укладеним з
моменту його підписання останньою
стороною.

в). Місце підписання договору. Мається
на увазі місто або населений пункт. І
це не просто формальність. Ця умова має
інколи дуже велике юридичне значення:

  1. — правоздатність і дієздатність осіб,
    які складають угоду;
  2. форма угоди;
  3. зобов’язання, що виникають з угоди.
  4. Це важливо при укладанні зовнішньоторговельних
    контактів і договорів з фірмами
    держав-учасиць СНД.

г). Повна фірмова назва контрагентів
під якою вони зареєстровані у реєстрі
державної реєстрації.

д). Назви сторін за договором –
“Підрядник”, “Постачальник”, “Замовник”.
Це необхідно для того, щоб у тексті
договору кожний раз не повторювати
повністю фірмові назви сторін.

Читайте также:  ПУБЛІЧНИЙ ВИСТУП: інтерв'ю для «Юридична практика»

е). Докладна назва посади, прізвища,
імені, по-батькові особи, що підписує
договір, а також назва документу, з
якого випливають її повноваження на
підписання договору.

Як показує практика, інколи недобросовісні
контрагенти, не бажаючи виконувати свої
зобов’язання за договором і нести
відповідальність, оголошують про те,
що особа, яка підписувала договір, таких
повноважень не мала. Крім того, ще один
з найпоширеніших способів шахрайства.

Перевірка повноважень особи що підписує
договір. Дуже важливо переконатися
у особі, яка підписує договір, тобто
перевірити її паспорт.

Якщо договір
підписує директор, він діє від імені
підприємства без довіреності. А тому
треба тільки переконатися в тому, що
він дійсно директор.

Про це можна
дізнатися з наказу про призначення
особи директором, з посвідчення або
протоколу Зборів власників підприємства.

В даний час, коли директор працює за
наймом, власники можуть обмежити
повноваження директора і надають їх
тільки за згодою правління або зборів
власників.

Для того, щоб не було неприємностей,
необхідно продивитися відповідний
розділ статуту підприємства-конкурента
і переконатися, що повноваження директора
не обмежені.

В деяких фірмах буває декілька керівників,
поряд з директором може працювати
президент, голова загальних зборів та
інше. У цій ситуації важко визначити,
хто ж є дійсним і повноважним керівником
підприємства. Це можна визначити з
статуту підприємства, в якому мають
бути закріплені повноваження кожної
посадової особи.

Заступник керівника, хоч і є повноважною
особою, але у відповідності до чинного
законодавства лише одна особа підприємства
– керівник – має право виступати від
імені підприємства без довіреності. А
тому у заступника має бути довіреність.

  • Після того, як була встановлена особа
    необхідно звернути особливу увагу на
    саму довіреність.
  • Необхідно перевірити наступне:
  • — чи є на довіреності підпис керівника
    і печатка підприємства;
  • — дату її видачі (якщо її немає, довіреність
    недійсна);
  • — строк, на який видано довіреність;
  • — обсяг повноважень, яких однозначно
    випливає, що перед вами дійсно той, хто
    має право укладати саме такі угоди.
  • Треба пам’ятати, що угода, яку укладено
    від імені іншої особи перевищенням
    повноважень, не тягне жодних, правових
    наслідків для особи, від імені якої її
    складено.

5. Предмет договору. Права
та обов’язки сторін.

Ця частина договору містить суттєві
умови договору:

1. Обов’язки та права першої сторони за
договором.

2. Обов’язки та права другої сторони за
договором.

3. Строк виконання своїх зобов’язань
сторонами.

4. Місце виконання зобов’язань кожної
із сторін.

5. Спосіб виконання зобов’язань кожної
із сторін, а саме: порядок дій, їх
послідовність і строки.

Конкретний зміст цих умов залежить від
виду договору і від конкретної ситуації
його укладення. На цьому ми зупинимось
додатково на прикладі договору поставки.

6. Додаткові умови договору.

Такий розділ договору включає такі
умови, які в принципі не обов’язково
передбачати в договорі, але їх наявність
суттєво впливає на права та обов’язки
сторін і на порядок їх виконання.

1. Строк дії договору.

Це потрібно обов’язково вказати тому,
що необхідно знати, коли договір
припиняється і можна буде пред’явити
вимоги і претензії до контрагента за
відмову від його виконання.

2. Відповідальність сторін.

Ця умова договору забезпечує виконання
обов’язків сторонами на випадок
порушення однією з них умов договору.
Це різного роду санкції у вигляді
неустойки, пені, штрафу, що сплачується
стороною, яка не виконала своїх
зобов’язань.

А тому при складанні договору проти
кожного обов’язку контрагента має бути
передбачена певна відповідальність у
випадку невиконання обов’язків.

3. Способи забезпечення зобов’язань.

Для успішного виконання договірних
зобов’язань мало знайти вигідного
партнера і укласти з ним вигідний
договір, але дуже важливо, щоб цей договір
був виконаний належним чином. Для цього
існують способи виконання зобов’язань,
які являються додатковими заходами
майнового впливу на винну сторону.

  1. В нашому законодавстві є чотири основних
    способи забезпечення зобов’язань:
  2. — неустойка;
  3. — застава;
  4. — порука (гарантія);
  5. — завдаток.

4. Підстави дострокового розірвання
договору в односторонньому порядку і
порядок дій сторін при такому розірванні.

При односторонньому розірванні договору
виникають проблеми з приводу повернення
авансових платежів і передоплати. В цій
умові договору можна передбачити, що у
випадку одностороннього розірвання
договору всі авансові платежі мають
бути повернені протягом певного часу.

5. Умови про конфіденційність
інформації по договору.

Цей пункт договору передбачає, які умови
договору вважаються конфіденційними
і не підлягають розголосу сторонами.

6. Порядок розв’язання спорів між
сторонами по договору.

Відповідно до законодавства України
всі спори між сторонами розв’язуються
в арбітражному порядку. Але сторони
можуть передбачити розгляд спорів в
третейському суді, що створюється
сторонами, або будь-яким постійно діючого
третейського суду.

7. Інші умови договору.

1). Чим ще, окрім договору, регулюються
відносини сторін?

Немає потреби переписувати в договорі
всі норми законодавства, якими регулюються
всі відносини сторін по договору. А тому
в договір можна включити таке формулювання:
“У випадках, не передбачених даним
договором, сторони керуються чинним
цивільним законодавством”.

2). Умови про узгодження зв’язку
між сторонами.

В даному пункті для кожної сторони
договору вказуються:

а). особи, повноважні надавати інформацію
і вирішувати питання по виконанню
договору. В договорі можна зазначити
повноваження персональної особи або
зазначити посади;

б). способи зв’язку. Це може бути
телефон, факс, телекс, телеграф, телетайп
із зазначенням їх номерів та інших
даних.

3). Реквізити сторін.

  • У цьому пункті зазначаються для кожної
    сторони:
  • а). поштові реквізити;
  • б). місцезнаходження;

в). банківські реквізити сторін (номер
розрахункового рахунку, установа банку,
код банку, МФО, кореспондентський рахунок
банку).

г). відвантажувальні реквізити (для
залізничних відправлень, для контейнерів,
для дрібних відправлень).

Особливу увагу необхідно приділити
наявності і правильності відомостей,
що стосуються банківських реквізитів,
оскільки без них буде дуже важко стягнути
збитки.

Крім того в договорі треба зазначити,
що сторони приймають на себе зобов’язання
негайно повідомляти одна одну про зміни
своїх реквізитів.

4). Кількість примірників договору.

В цьому пункті можна вмістити таке
формулювання: “Даний договір (угода)
складено в оригінальних примірниках
по одному для кожної із сторін”.

5). Порядок виправлень за текстом
договору.

За існуючим поширеним правилом одна
сторона складає і підписує проект
договору і передає іншій стороні для
наступного підписання. У такій ситуації
недобросовісний партнер може в
односторонньому порядку виправити
якісь умови договору у своєму і чужому
примірнику, що ставить іншого партнера
у делікатну ситуацію.

Справа в тому, що
наявність підпису практично означає:
той, хто підписав “нібито згідний”,
але інколи це може не відповідати
дійсності.

В такому випадку в договір
потрібно ввести таку умову: “Всі
виправлення за текстом даного договору
мають юридичну силу лише в тому випадку,
коли вони засвідчені підписами сторін
в кожному окремому випадку”.

6). Підписи представників сторін.

Кожний договір, оскільки в ньому виражено
волю певної особи, має бути підписаний
саме цією особо або його повноважним
представником власноручно.

Усна чи письмова форма правочинів в господарській діяльності?

Питання щодо усної чи письмової форми укладання правочинів в українському законодавстві врегульовано Цивільним кодексом та Господарським кодексом (норми останнього варто брати до уваги лише юридичним особам та фізичним особам-підприємцям).

Так, на сьогоднішній день офіційним роз'ясненням щодо обрання письмової чи усної форми договору є Роз'яснення Міністерства юстиції України від 19.04.2011 року «Щодо форми правочинів».

Так, Міністерство юстиції України в даному питанні перш за все пропонує згадати вимогу частини 4 статті 203 Цивільного кодексу:

«4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.»

Правочин має  вчинятися  у  формі,  встановленій законом — це одна із основних  вимог  його  чинності.  Якщо  законом  визначена конкретна форма,  в якій обов'язково має вчинятися правочин, то її необхідно  дотримуватися.  У  разі  не  дотримання  цієї   вимоги, настають   негативні   наслідки (визнання правочину нікчемним).

Відповідно до статті 205 ЦК  України правочин  може вчинятися усно або в письмовій формі.  Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

  • Законом можуть бути передбачені конкретні випадки обов'язкової письмової форми окремих правочинів (в окремих статтях Цивільного чи Господарського кодексів), проте також існують загальні правила, які визначають загальні ознаки, за яких правочин має укладатися виключно у письмовій формі.
  • Так, стаття 208 Цивільного кодексу передбачає перелік правочинів, які належить вчиняти у письмовій формі:
  • 1) правочини між юридичними особами;
  • 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

(Ч.1. ст.206 ЦК: Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність)

3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Коли договір може укладатися в усній формі? Згідно зі ст. 206 ЦК,  усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами під час їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Для прикладу застосування даної законодавчої норми можна навести ситуацію, коли одна сторона правочину продає товар в магазині, а інша сторона – отримує товар та сплачує за нього кошти. Такий правочин є виконаним повністю під час його вчинення.

Читайте также:  Участь батьків у додаткових витратах на дитину

В усіх інших випадках суб’єктам господарювання необхідно керуватися статтею 208 ЦК України і укладати договір в письмовій формі.

Щоправда, необхідно звернути увагу на ч.1 ст. 181 Господарського кодексу України, де зазначено, що

«Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.

Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.»

Згідно існуючої судової практики, первинні документи, які сторони правочину можуть підписати між собою на підтвердження укладання договору у спрощений спосіб, повинні підтверджувати не результат виконання договору (акти приймання-передачі товарів/послуг, видаткові накладні, податкові накладні – не підходять), а повинні підтверджувати саме домовленість сторін вчинити правочин на конкретних умовах (як приклад такого первинного документа можна навести рахунок-фактуру, але при цьому варто звернути увагу, що він має бути підписаний обома сторонами, оскільки переважна більшість господарських договорів, замість яких і підписується такий рахунок-фактура, є двосторонніми).

Зважаючи на необхідність підписання документу на підтвердження укладання правочину обома сторонами, доцільним буде скласти та підписати все-таки саме договір, а не рахунок-фактуру.

Доцільність виявляється в чіткому фіксуванні прав та обов'язків сторін, а також відповідальності за невиконання чи неналежне виконання домовленостей.

Без договору сторони позбавлені механізму захисту своїх прав.

Крім того, варто також звернути окрему увагу на податкові ризики для суб’єкта господарювання у разі недотримання письмової форми правочину. Йдеться про ситуацію, коли правочин в силу недодержання сторонами вимог ст.

208 ЦК (щодо письмової форми правочину) може бути визнаний недійсним (нікчемним) в судовому порядку.

Після набрання законної сили таким рішенням суду сторона-покупець повинна зменшити суму раніше задекларованого податкового кредиту, оскільки відсутні документи, що засвідчують право на формування такого податкового кредиту.

Підсумовуючи все вищенаведене варто зазначити, що для юридичної особи (чи фізичної особи-підприємця) в силу вимог законодавства будь-який правочин необхідно укладати в письмовій формі, обираючи при цьому між спрощеною формою (ст. 181 ГК) чи повноцінним договором.

27с. Порядок укладання господарських договорів і. відповідальність сторін за їх виконання. — СВ.Облік і звітність у бюджетних установах

Загальний порядок укладання господарських договорів визначається ст. 181 ГК
і є досить заформалізованим (порівняно з порядком укладання цивільно-правових
договорів), а також установлює завеликий строк для врегулювання можливих розбіжностей
між сторонами.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного
документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Допускається
укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто через обмін
листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також способом
підтвердження взяття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено
спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою зі сторін. У разі якщо
проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у
двох примірниках.

  • Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє
    договір і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає
    відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання
    договору.
  • За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала
    проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження в
    договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники
    протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
  • Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов’язана
    протягом двадцяти днів розглянути його, в цей самий строк вжити заходів для
    врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі
    прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати
    в цей самий строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
  • У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у
    протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена в письмовій формі
    (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами
    тощо).
  • Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору,
    заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов’язковим
    для сторін на підставі закону, або сторона—виконавець за договором, що в
    установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт,
    послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений
    двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то
    пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
  • У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського
    договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Певні різновиди господарських договорів мають свої особливості укладання
(спрощений спосіб укладання договору, обов’яз­ковість укладання договору,
відповідальність за неукладення договору, незастосування загального порядку
укладання договору взагалі тощо). ГК установлює особливості укладання таких
договорів: попередніх договорів (ст.

182 ГК), договорів, що укладаються на
підставі державного замовлення (ст. 183 ГК), договорів, що укладаються на
основі вільного волевиявлення сторін, зразкових і типових договорів (ст. 184
ГК), господарських договорів, що укладаються на біржах, ярмарках та публічних
торгах (ст. 185 ГК), організаційно-господарських договорів (ст.

186 ГК),
договорів, що укладаються за рішенням суду (ст. 187 ГК).

Попередній договір

За попереднім договором суб’єкт господарювання зобов’я­зується у визначений
строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору,
укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім
договором.

Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет,
а також інші істотні умови основного договору.

До укладання попередніх
договорів не застосовується загальний порядок укладання господарських
договорів.

У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект
договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга
сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку.

  1. Угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім
    договором і не призводить до юридичних наслідків.
  2. Договори за державним замовленням
  3. Договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом
    суб’єктами господарювання—виконавцями державного замовлення та державними
    замовниками, що вповноважені від імені держави укладати договори (державні
    контракти), в яких визначаються господарські зобов’язання сторін та регулюються
    відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення.
  4. Ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням
    господарського законодавства і тягне за собою відповідальність, передбачену ГК
    та іншими законами.
  5. Особливості укладання господарських договорів на основі
    вільного волевиявлення сторін, зразкових і типових договорів
  6. У разі укладення господарського договору на основі вільного волевиявлення
    сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої зі сторін
    у строки, погоджені самими сторонами.
  7. Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватись
    у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального
    порядку укладання господарських договорів.

Виокремлення господарських договорів, що укладаються на основі вільного
волевиявлення сторін, та встановлення особливого порядку укладання таких
договорів є ще одним чинником, що свідчить про глибоку відмінність
цивільно-правових договорів від господарських договорів. Вільне волевиявлення
сторін у цивільно-правовому договорі є загальним правилом (засадничим
положенням), тоді як у господарському договорі вільне волевиявлення сторін
виглядає, скоріше, як виняток.

  • Укладання господарських договорів на підставі зразкових і типових договорів
    має здійснюватися з додержанням загальних умов укладання договорів, що
    породжують господарські зобов’язання, не інакше як способом викладу договору у
    вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ГК та відповідно до
    правил, установлених нормативно-правовими актами щодо застосування зразкового
    або типового договору.
  • Особливості укладання господарських договорів на біржах, ярмарках та
    публічних торгах
  • До укладання господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних
    торгах застосовуються загальні правила укладання договорів на основі вільного
    волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється
    діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.
  • Укладання організаційно-господарських договорів

Договірне оформлення організаційно-господарських зобов’я­зань може
здійснюватись учасниками господарських відносин як на основі вільного
волевиявлення сторін, так і на основі примірних договорів, якщо укладання таких
договорів передбачено відповідними нормативно-правовими актами. Спрощений
спосіб укладання організаційно-господарських договорів не допускається.

Укладання господарських договорів за рішенням суду

Спори, що виникають під час укладання господарських договорів за державним
замовленням або договорів, укладання яких є обов’язковим на підставі закону та
в інших випадках, установлених законом, розглядаються судом.

Інші
переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду в разі, якщо це
передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов’язані укласти певний
господарський договір на підставі укладеного між ними поперед­нього договору.

День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо
переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського
договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Порядок зміни та розірвання господарських договорів

Порядок зміни та розірвання господарських договорів визначається ст. 188
ГК. За загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів в
односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або
договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір,
повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона
договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у
двадцятиденний строк після одер­жання пропозиції повідомляє другу сторону про
результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни
(розірвання) договору або в разі неодержання відповіді в установлений строк з
урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати
спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір уважається
зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого
строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Ссылка на основную публикацию