Захист права власності на земельні ділянки

  • Питання захисту прав у сфері земельних правовідносин залишається важливим та актуальним для України.
  • Це зумовлено низкою причин, а саме: суперечливими або незаконними діями органів місцевого самоврядування при розподілі та передачі земель у власність, протиправними відводами або вилученнями землі, а також вирішенням інших розбіжностей, які випливають з порушення права володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що виникають між громадянами, юридичними особами, державними органами та органами місцевого самоврядування.
  • Завдяки земельним правовідносинам ми можемо спостерігати реальний рівень ефективності земельно-правових норм та законодавчих гарантій захисту суб’єктивних прав і законних інтересів власників землі та землекористувачів, оскільки будь-які правовідносини становлять механізм дії правових норм.

Виникнення ж спірних земельних правовідносин, передусім, пов’язані з порушенням законних прав суб’єкта з боку інших осіб. Тому особи, які зазнали порушення своїх прав, мають усі законні підстави та можливості захистити їх у спосіб, передбачений чинним законодавством України. Саме про це піде мова далі у статті.

Гарантії захисту прав на землю

У ст. 3 Конституції України (далі – КУ) визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності й господарювання. Вона також закріплює рівність перед законом усіх без винятку суб’єктів права власності та гарантує кожному захист його прав і свобод (ст. 13 КУ). Ці принципові положення мають визначальне значення і для суб’єктів земельних правовідносин, що підтверджується ч. 1 ст. 152 Земельного кодексу України (далі – ЗК).

Важлива конституційна гарантія щодо захисту прав на землю міститься також у ст. 14 КУ, яка передбачає, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.

Водночас гарантується право власності на землю. Воно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Зазначені положення КУ безпосередньо втілені у земельному законодавстві.

Так, згідно з п. «ґ» ст. 5 ЗК до основних принципів земельного законодавства належить забезпечення гарантій прав на землю. Під терміном «гарантія» ЗК розуміє спрямовані дії на забезпечення прав на володіння, користування та розпорядження землею всіх без винятку суб’єктів, які є учасниками земельних правовідносин.

Зазначені гарантії прав на землю передбачені розділом V ЗК, за яким умовно їх можна поділити на три різновиди:

  • гарантії захисту прав на землю;
  • гарантії, пов’язані з відшкодуванням збитків власникам землі та землекористувачам;
  • гарантії, пов’язані з розв’язанням земельних спорів.

Серед гарантій захисту прав на землю важливими є гарантії права власності на земельну ділянку. У ЗК зазначено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених ст. 140 ЗК або іншими законами України.

Захист права власності на земельні ділянки

Так, у ст. 156 ЗК вказані гарантії, пов’язані з відшкодуванням власникам землі та землекористувачам збитків, заподіяних внаслідок:

  • вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;
  • тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;
  • встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;
  • погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;
  • приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан;
  • неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Способи захисту земельних прав

Відповідно положень ст. 152 ЗК, власник земельної ділянки чи землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а також на відшкодування завданих збитків.

Так, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

  • визнання прав;
  • відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, та запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;
  • визнання угоди недійсною;
  • визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;
  • відшкодування заподіяних збитків;
  • застосування інших, передбачених законом, способів.

Як бачимо, способи захисту прав на землю досить неоднорідні за своїм змістом та умовами застосування. Одні з них безпосередньо спрямовані на захист права власності на земельну ділянку чи права землекористування, інші – опосередковано. Всі зазначені способи захисту прав на землю можна класифікувати на окремі самостійні групи. Зокрема, способи захисту земельних прав можна поділити на такі:

  • речово-правові;
  • зобов’язально-правові;
  • спеціальні способи захисту земельних прав.

Речово-правові способи захисту прав на землю безпосередньо спрямовані на захист суб’єктивного права власності на землю чи права землекористування осіб, які на момент порушення права не перебувають у зобов’язальних відносинах з порушником.

Вони зумовлені особливим колом уповноважених чи зобов’язаних осіб та надзвичайними обставинами.

До такого способу захисту земельних прав належать: визнання прав на земельну ділянку; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав; запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов); вимога власника земельної ділянки або землекористувача усунути порушення у здійсненні їхніх прав, які не пов’язані з позбавленням володіння земельною ділянкою (негаторний позов) та ін.

Зобов’язально-правові способи захисту мають на меті захист прав суб’єкта як учасника зобов’язальних відносин.

До зобов’язально-правових способів захисту належать: відшкодування збитків, заподіяних невиконанням або неналежними виконанням умов договорів (відчуження, придбання, оренди (суборенди) земельної ділянки тощо); повернення власникові наданої у користування за договором оренди земельної ділянки та ін.

Захист права власності на земельні ділянки

Спеціальні способи захисту земельних прав стосуються особливих випадків порушення прав власників земельних ділянок і землекористувачів. Вони зумовлені особливим колом уповноважених чи зобов’язаних осіб та надзвичайними обставинами.

Так, спеціальними способами захисту є наступні: визнання угоди щодо земельної ділянки недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, які порушують права власників земельних ділянок і землекористувачів та ін.

Органи, уповноважені вирішувати земельні спори

Оскільки у правовій доктрині земельні спори визначаються по-різному, нижче під земельними спорами матимуться на увазі будь-які спори, що виникають із земельних відносин.

Відповідно до ст. 158 ЗК, до переліку органів, які уповноважені вирішувати земельні спори, належать суди, органи місцевого самоврядування, а також центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Так, лише судом вирішуються земельні спори щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Такі ж вимоги передбачені ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» – спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Що стосується оскарження рішень органів місцевого самоврядування щодо безоплатної передачі земель у приватну власність, то такий порядок чітко передбачений ст. 118 ЗК. Вказаною нормою врегульовано, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

  1. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності та користуванні громадян, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розподілу меж районів у містах.
  2. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, вирішує земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.
  3. Водночас у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Варто також зазначити, що деякі вчені вказують на неконституційність положень ст. 158 ЗК в частині надання права вирішувати спори іншим органам, окрім судів. На їхню думку, воно суперечить ст. 124 КУ, згідно з якою правосуддя здійснюється виключно судом.

Однак у такому випадку необхідно відрізняти поняття «вирішення спору» та «правосуддя», оскільки вони співвідносяться між собою як ціле і частина. Відмежувальною ознакою правосуддя є те, що під час його здійснення вирішення спору характеризується остаточністю та неможливістю оскарження прийнятого рішення до іншої системи органів.

При цьому потрібно констатувати, що хоча норми ст. 158 ЗК дозволяють вирішувати земельні спори іншим органам, крім суду (відповідно, ст. 159-161 ЗК, які регламентують різні аспекти вирішення спорів цими органами), однак такі норми є декларативними та не мають практичного застосування. Вирішення спорів органами місцевого самоврядування та земельних ресурсів (ч. 3, 4 ст.

158 ЗК) не передбачає остаточності прийнятого рішення. Оскільки прийняте за результатами розгляду спору рішення не є виконавчим документом (ст. 3 ЗУ «Про виконавче провадження»), виконати його примусово неможливо. З огляду на зазначене, залишаються відкритими питання, чи потрібно таке вирішення спору, а також чи взагалі можна вважати, що спір у такому випадку «вирішується».

Автор консультації: Ткаченко Артем Васильович

Читайте также:  Цены, стоимость юридических услуг адвоката, юриста

Способи захисту прав на земельні ділянки та гарантії прав власності | Безоплатна правова допомога

Захист права власності на земельні ділянки

Одним з важливих елементів змісту суб’єктивного земельного права є можливість його захисту у встановленому порядку. Так, право на захист – це надана уповноваженій особі можливість застосування заходів правоохоронного характеру для відновлення її порушеного чи оспорюваного права.

Сутність права на захист полягає у можливості його власника самому вчиняти юридично важливі дії. Детальніше з цього питання консультують фахівці Сарненського місцевого центру.

Відповідно до ст.13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності та господарювання. Вона також закріплює рівність перед законом усіх без винятку суб’єктів права власності і гарантує кожному захист його прав і свобод. Зазначені положення мають визначальне значення і для суб’єктів земельних правовідносин.

Земельний кодекс України гарантує і забезпечує фізичним і юридичним особам рівні умови і способи захисту права власності та права користування на конкретні земельні ділянки.

Власник земельної ділянки чи землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодуванням завданих збитків. Важливо знати, що захист прав на землю здійснюється в адміністративному та судовому порядку.

Згідно з Конституцією України. права і свободи людини і громадянина захищаються лише судом. У ст. 152 Земельного кодексу України визначений перелік способів захисту земельних прав, який не є вичерпним. Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

  • Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
  • Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:
  • а) визнання прав (необхідність у використанні такого способу захисту виникає тоді, коли право на землю (власності, користування) оспорюється, заперечується іншими особами або створюється неможливість реалізації особою свого права власності на землю або землекористування у зв’язку з наявністю сумнівів у інших осіб або втратою належних правовстановлюючих документів на земельну ділянку);

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (у випадках самовільного зайняття земельних ділянок, псування земель, що належать власникам або перебувають у користуванні, засмічення промисловими або іншими відходами, проведення на землях розвідувальних робіт та в інших випадках виникає необхідність відновлення стану таких земель до того, який існував до порушення прав землевласників та землекористувачів. Одним із поширених способів відновлення стану земельної ділянки є рекультивація порушених земель, умови здійснення якої визначені ст. 166 ЗК України. Крім того, на практиці досить поширеним способом відновлення стану земельної ділянки при її самовільному зайнятті є вимога знесення самовільно побудованих будівель та споруд, які були збудовані за час незаконного використання земельних ділянок);

в) визнання угоди недійсною (відповідно до вимог ст.ст. 203-207, 215-236 ЦК України недійсними є ті угоди, які не відповідають вимогам закону.

За загальним правилом, правовими наслідками визнання угод недійсними є настання реституції, тобто обов’язок сторін повернути одна одній все, що було одержане за угодою, а у разі неможливості повернути одержане в натурі – відшкодувати його вартість у грошовій формі, якщо інші наслідки недійсності угод не передбачені законом (ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України) ;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (особливістю цього способу захисту прав на землю є те, що відповідачами виступають органи, наділені владними повноваженнями (органи місцевого самоврядування, органи виконавчої влади);

Захист права власності на земельну ділянку (пай)

Захист права власності на земельні ділянки

Кожен власник або землекористувач повинен добре знати норми чинного законодавства, які захищають їх права на землю, оскільки в процесі життя вже мав справу з питаннями придбання, оформлення або відчуження землі і знає, що дана категорія справ відрізняється особливою складністю і заплутаністю. Складність земельних питань  пов’язана з тим, що інститут права власності на землю в Україні існує лише близько 20 останніх років, введення землі як об’єкта власності в цивільний оборот відбувалося і відбувається на тлі нестабільної економічної ситуації, розвалу сфери сільськогосподарського виробництва, політичних розбіжностей, що виражається в масі колізій і неузгодженостей між нормативними актами, які регулюють земельні відносини.

Стаття 13 Конституції України встановлює, що держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання.

Основний Закон України також закріплює рівність перед законом усіх без винятку суб’єктів права власності і гарантує кожному з них захист його прав і свобод.

Наведені конституційні приписи мають визначальне значення і для суб’єктів земельних правовідносин. Принципові положення Конституції безпосередньо втілені у земельному законодавстві.

Так, у гл.

23 Земельного кодексу України  «Захист прав на землю» зосереджено норми, які визначають способи захисту прав на земельні ділянки, гарантії права власності на земельну ділянку, а також відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю та за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок. Земельне законодавство України гарантує і забезпечує як фізичним, так і юридичним особам рівні умови та способи захисту права власності на земельні ділянки та права користування ними.

Земельний кодекс України (ст. 152) визначає перелік способів захисту земельних прав, який не є вичерпним.

  • Речово-правові способи захисту прав на землю безпосередньо спрямовані на захист суб'єктивного права власності на землю чи права землекористування осіб, які на момент порушення права не перебувають у зобов'язальних відносинах з порушником.
  • До цих способів захисту земельних прав належать:
  • — визнання прав на земельну ділянку;
  • — відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;
  • — витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння;
  • вимога власника земельної ділянки або землекористувача усунути порушення у здійсненні їхніх прав, які не пов'язані з позбавленням володіння земельною ділянкою, та ін.
  • Зобов'язально-правові способи захисту мають на меті захист прав суб'єкта як учасника зобов'язальних відносин. До таких способів захисту належать:
  • — відшкодування збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням умов договорів (відчуження, придбання, оренди (суборенди) земельної ділянки та ін.);
  • — повернення власникові земельної ділянки, наданої у користування за договором оренди, та деякі інші.

Спеціальні способи захисту земельних прав стосуються особливих випадків порушення прав власників земельних ділянок і землекористувачів. Вони зумовлені особливим колом уповноважених чи зобов'язаних осіб і надзвичайними обставинами. Це такі способи захисту:

  1. — визнання угоди щодо земельної ділянки недійсною;
  2. — визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, які порушують права власників земельних ділянок і землекористувачів, тощо.
  3. Слід зазначити, що згідно з Конституцією України права і свободи людини і громадянина захищаються виключно судом; кожному гарантується право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, у тому числі й при порушенні земельних справ.

Голова Бердянської районної міжвідомчо-координаційно-методичної ради з правової освіти населення   А.Ф. Галущак

Способи захисту прав на земельні ділянки

Спірні земельні правовідносини насамперед пов’язані з порушенням законних прав суб’єкта третіми особами. Тому, відповідно до законодавства, особи, права яких у сфері земельних правовідносин порушені, …

Захист права власності на земельні ділянки Способи захисту прав на земельні ділянки

Спірні земельні правовідносини насамперед пов’язані з порушенням законних прав суб’єкта третіми особами. Тому, відповідно до законодавства, особи, права яких у сфері земельних правовідносин порушені, мають законні підстави та можливості захистити їх у спосіб, встановлений чинним законодавством України.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено способи захисту прав на земельні ділянки. Так, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

  • Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
  • Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:
  • а) визнання прав (відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності);
  • б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, що існувало до порушення права);
  • в) визнання угоди недійсною (відповідно до статті 210 Цивільного кодексу України угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду);
Читайте также:  Александр Строкань: к чему готовиться предпринимателям. v Международный форум по защите бизнеса.

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (відповідно до ч.1 ст.

155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним у судовому порядку.

Недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки);

  1. ґ) відшкодування заподіяних збитків (відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала);
  2. д) застосування інших, передбачених законом, способів.
  3. Отже, законодавством передбачено різні способи захисту права на землю, тому кожен землевласник та землекористувач у разі порушення його прав чи законних інтересів на землю має право звернутися за захистом до суду з відповідними позовними вимогами, обравши для себе саме той спосіб захисту, який буде найбільш ефективним та дієвим.

Нагадуємо, якщо маєте питання правового характеру, звертайтеся до відділу «Полтавське бюро правової допомоги» Полтавського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, що знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Міщенка, 2 або за телефоном (0532) 50-27-29

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи правової допомоги – 0 800 213 103 (дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні).

Способи захисту прав у земельних відносинах

Земельні правовідносини характеризуються щільним переплетінням організаційних та майнових складових.

Стосунки органів держави, місцевого самоврядування, землекористувачів щодо надання (отримання) земельної ділянки та речового чи зобов’язального закріплення відповідного права таким чином отримує складний характер, що не завжди може бути введено в механізм усталених інститутів права.

Це, зокрема, стосується й обрання способів захисту порушених земельних прав.

Загальні способи захисту майнового права чи інтересу визначені в ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу та ст. 20 Господарського кодексу України. Наведений в цих статтях перелік способів захисту не є вичерпним з огляду на вміщений у цих статтях припис про те, що суд може захистити майнове право або інтерес іншим способом, встановленим законом або договором.

Практика господарських судів доволі чітко визначилася із приводу обмеженого тлумачення визначених законом способів захисту порушених прав. І не лише виходячи із приписів цивільного кодексу чи іншого кодексу. А передусім на підставі положень Конституції.

Це наочно продемонстровано, наприклад, в Постанові Вищого господарського суду України від 12.11.2003 р.

при розгляді однієї з господарських справ: «Господарський суд як орган державної влади зобов'язаний діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Закони України не уповноважують господарський суд, зокрема, спонукати юридичну особу до перереєстрації, у тому числі з метою зміни її найменування. Таким чином, обраний позивачем у справі …. засіб захисту цивільних прав не передбачений законом і не узгоджується з повноваженнями господарського суду».

Земельний кодекс України (далі – ЗК) в ч. 3 ст. 152 встановлює, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

  • а) визнання прав;
  • б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;
  • в) визнання угоди недійсною;
  • г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;
  • ґ) відшкодування заподіяних збитків;
  • д) застосування інших, передбачених законом, способів.

На жаль, як видно, в ст. 152 ЗК, по суті, йдеться про загальні, а не спеціальні способи захисту земельних прав. Окремі статті ЗК та іншого земельного законодавства не завжди додають визначеності у встановленні складу цих способів.

Практика розгляду земельних спорів господарськими судами України доводить існування в цій сфері багатьох прогалин, що іноді унеможливлюють оперативний та ефективний захист порушеного права на землю.

Закон України від 06.10.1998 № 161-XIV "Про оренду землі" (зі змінами та доповненнями)

  • ЗАКОН УКРАЇНИ
  • Про оренду землі
  • Із змінами і доповненнями, внесеними  Законами України  від 8 вересня 1999 року N 1019-XIV,  від 17 лютого 2000 року N 1458-III,  від 7 грудня 2000 року N 2120-III,  від 20 грудня 2001 року N 2905-III,  від 7 березня 2002 року N 3116-III,  від 26 грудня 2002 року N 380-IV, від 2 жовтня 2003 року N 1211-IV (Законом України від 2 жовтня 2003 року N 1211-IV цей Закон викладено в новій редакції), від 27 листопада 2003 року N 1344-IV,  від 23 грудня 2004 року N 2285-IV,  від 25 березня 2005 року N 2505-IV,  від 20 грудня 2005 року N 3235-IV,  від 19 грудня 2006 року N 489-V,  від 28 грудня 2007 року N 107-VI (зміни, внесені Законом України від 28 грудня 2007 року N 107-VI,  діють по 31 грудня 2008 року, зміни, внесені пунктом 8 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року N 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008), від 3 червня 2008 року N 309-VI, від 16 вересня 2008 року N 509-VI, від 11 червня 2009 року N 1509-VI, від 5 листопада 2009 року N 1702-VI (зміни, внесені підпунктами 2 та 4 пункту 4 розділу I  Закону України від 5 листопада 2009 року N 1702-VI,  набрали чинності з 1 січня 2010 року),  від 11 лютого 2010 року N 1878-VI,  від 1 липня 2010 року N 2404-VI, від 8 липня 2010 року N 2469-VI,  від 9 липня 2010 року N 2480-VI,  від 2 грудня 2010 року N 2756-VI,  від 17 лютого 2011 року N 3038-VI,  від 7 липня 2011 року N 3613-VI,  від 5 липня 2012 року N 5059-VI,  від 5 липня 2012 року N 5070-VI,  від 6 вересня 2012 року N 5245-VI,  від 4 липня 2013 року N 406-VII, від 12 лютого 2015 року N 191-VIII, від 24 листопада 2015 року N 818-VIII, від 20 вересня 2016 року N 1532-VIII, від 20 вересня 2016 року N 1533-VIII,  від 23 березня 2017 року N 1983-VIII, від 10 липня 2018 року N 2498-VIII, Кодексом України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року N 2597-VIII (який вводиться в дію з 21 жовтня 2019 року),
  • від 3 жовтня 2019 року N 155-IX

Розділ I.  ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Оренда землі

Оренда землі — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Стаття 2. Правові засади оренди землі

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відносини, пов'язані з орендою земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності, а також заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим, та їх структурних підрозділів, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Стаття 3. Об'єкти оренди землі

Об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Частину другу статті 3 виключено

(згідно із Законом України  від 05.11.2009 р. N 1702-VI)

Стаття 4. Орендодавці землі

  1. Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

  2. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

  3. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у спільній власності територіальних громад, є районні, обласні ради та Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом.

  4. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

(частина четверта статті 4 у редакції  Закону України від 06.09.2012 р. N 5245-VI)

Орендодавцем земельної ділянки, що входить до складу спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, є особа, яка управляє спадщиною.

§ 2. Способи захисту прав на земельні ділянки

Протягом
тривалого часу юридичний інститут
захисту прав в ос­новному складали
цивільно-правові нормі. Так, відповідно
до ч. 1 ст.

6 поки що чинного ЦК захист
цивільних прав здійснюється в установленому
порядку загальним, господарським або
третейським судом шляхом: визнання
цих прав; відновлення становища,
яке існувало до порушення права, і
припинення дій, які порушують право;
присудження до виконання зобов'язання
в натурі; компен­сації моральної
шкоди; припинення або зміни правовідношення;
стягнення з особи, яка порушила право,
завданих збитків; іншими засобами,
передбаченими законом. Кримінальному,
адміністратив­ному, трудовому,
земельному та іншим галузям права
переважно була притаманна охорона
прав.

Читайте также:  Виконавчий збір: що це таке. Як не платити його в 2022році

Наслідком
поновлення усієї системи вітчизняного
законодавст­ва та розширення кола і
змісту суб'єктивних прав фізичних та
юри­дичних осіб став відхід української
юриспруденції від охорони прав традиційними
способами і широке визнання необхідності
їх захисту. Так, глава 23 ЗК цілком
присвячена захисту прав на землю, що
свідчить про формування земельно-правового
інституту захисту суб'єктивних
земельних прав.

Насамперед
це стосується захисту права власності
на землю гро­мадян та юридичних осіб.
Так, згідно з ч. 1 ст. 152 ЗК держава
за­безпечує громадянам та юридичним
особам рівні умови захисту прав
власності на землю. Друга частина цієї
норми є більш поши­реною.

Вона охоплює
не тільки власників, а й землекористувачів.

Відповідно до її положень власник
земельної ділянки або землеко­ристувач
може вимагати усунення будь-яких порушень
його прав на землю, навіть якщо ці
порушення не пов'язані з позбавленням права
володіння земельною ділянкою, і
відшкодування завданих збитків.

Певний
інтерес становить ч. З ст. 152 ЗК, яка
присвячена спо­собам захисту прав на
землю.

Так, у ній зазначено, що захист
прав громадян та юридичних осіб на
земельні ділянки здійснюється шляхом:
визнання прав; відновлення стану
земельної ділянки, який існував до
порушення прав, і запобігання вчиненню
дій, що порушують права або створюють
небезпеку порушення прав; виз­нання
угоди недійсною; визнання недійсними
рішень органів ви­конавчої влади або
місцевого самоврядування; відшкодування
за­вданих збитків; застосування інших
способів, передбачених зако­ном.
Неважко побачити, що зміст наведеної
норми охоплює зазна­чені цивільно-правові
способи захисту прав на землю і
водночас враховує особливості захисту
суб'єктивних прав на конкретну зе­мельну
ділянку.

Важливе
значення мають передбачені ЗК гарантії
права влас­ності на земельну ділянку.
Так, згідно з принципом, закріпленим
у ч. 1 ст. 153 ЗК, власник не може бути
позбавлений права власності на
земельну ділянку, крім випадків,
передбачених цим Кодексом та іншими
законами України.

Примусове припинення
права влас­ності на ділянку передбачене
ЗК у випадках: припинення права власності
на земельну ділянку особи, якій вона не
може належати на праві власності
(ст. 145); викупу ділянки для суспільних
по­треб (ст. 146); її примусового відчуження
з мотивів суспільної необхідності
(ст.

147); конфіскації ділянки (ст. 148);
примусово­го звернення стягнень на
ділянку по зобов'язаннях її власника (ст.
143), здійснюваного з додержанням порядку
відчуження такої ділянки за рішенням
суду, встановленого ст. 139 ЗК.

Законодавчи­ми
актами передбачені й деякі інші випадки
припинення права власності на земельну
ділянку.

Припинення
права власності на землю у випадках,
передбаче­них ЗК та іншими законами,
в основному відбувається на засадах викупу,
здійснюваного на підставі договору
купівлі-продажу зе­мельної ділянки.

При цьому власникові ділянки
відшкодовуються її вартість, а також
завдані збитки. Відповідно до ч. З ст.

153 зе­мельного закону колишній власник
земельної ділянки, викупленої для
суспільних потреб, має право звернутися
до суду з позовом про

визнання
недійсним чи розірвання договору викупу
цієї ділянки та відшкодування збитків,
пов'язаних з викупом, якщо після
викупу ділянки буде встановлено, що
вона використовується не для суспільних
потреб.

Наведена норма встановлює
важливий засіб за­хисту права власності
на землю від свавілля органів виконавчої
влади та місцевого самоврядування, які
мають право викупу зе­мельних ділянок,
що знаходяться у приватній власності
фізичних та юридичних осіб, для суспільних
потреб.

Важливою
гарантією права земельної власності
фізичних та юридичних осіб є
встановлення відповідальності органів
виконав­чої влади та місцевого
самоврядування за його порушення.
Так, згідно зі ст.

154 ЗК вони не мають
права без рішення суду втруча­тись у
здійснення власником повноважень щодо
володіння, кори­стування і розпорядження
належною йому земельною ділянкою або
встановлювати непередбачені законодавчими
актами додаткові обов'язки чи обмеження.

Зазначені органи несуть відповідальність
за шкоду, заподіяну їх неправомірним
втручанням у здійснення власником цих
повноважень.

Шкода
землевласникам може бути заподіяна не
тільки втручан­ням у здійснення ними
повноважень власності або обмеженням
їх прав на земельну ділянку, а й
виданням актів, які порушують ці права.

У разі видання органом виконавчої влади
або місцевого са­моврядування акта,
яким порушуються права особи щодо
во­лодіння, користування чи розпорядження
належною їй земельною ділянкою, такий
акт відповідно до ст. 155 ЗК визнається
недійсним.

Звичайно, це здійснюється у
судовому порядку, хоч за­конодавство
не перешкоджає самому органу визнати
свій акт недійсним, якщо будуть виявлені
порушення вимог законодавства при його
прийнятті.

Проте у будь-якому разі
збитки, завдані влас­нику земельної
ділянки внаслідок видання протизаконного
акта, підлягають відшкодуванню в повному
обсязі органом, який його видав.

Оформлення та визнання права власності на землю

Як оформити покупку земельної ділянки та право власності на землю? Щоб угода та оформлення було успішним враховуємо вимоги Цивільного, Земельного кодексів та федеральних законів. Юристи сайту роз'яснять земельне право, вимоги до документів, і як відбувається оформлення права власності на землю.

Пропонуємо вибрати платну або безкоштовну консультацію на сайті. Грамотний відповідь юристи підготують сайту. Платний відповідь дає переваги:

  • Швидкість відповіді.
  • Повноцінний аналіз проблеми.
  • Комплексне вирішення важкої ситуації.
  • 7 ПРИЧИН ЗВЕРНУТИСЯ ДО ЮРИСТІВ:
  • 1. Юрист сформулює умови договору про продаж ділянки
  • Грамотно складений договір – запорука успішної угоди.
  • Юрист складе договір:

основні положення встановили ст. 554, 555 Цивільного кодексу та ст. 37 Земельного кодексу. Головні умови – яку ділянку продається і вартість. Юрист вказує кадастровий номер, площу ділянки, де знаходиться, в яких цілях можна використовувати землю.

  1. робить посилання на документ, що підтверджує права продавця на землю;
  2. вкаже вартість ділянки, порядок розрахунків і переходу права власності.
  3. 2. Допомога в оформленні угоди та реєстрації права на землю
  4. Юридичний супровід купівлі-продажу землі включає:
  5. перевірку документів, які підтверджують права на земельний наділ;
  6. складання угоди на продаж землі;
  7. оформлення документів для реєстрації в Укрреестре;
  8. представництво в Укрреестре, отримання свідоцтва на ділянку.
  9. 3. Юрист захистить права на землю

Глава IX Земельного кодексу встановила, як відбувається захист права власності на земельну ділянку. Способи захисту: встановлення прав на землю, припинення незаконних дій, визнання недійсним рішення державних органів, примушування до виконання зобов'язань.

Юрист аналізує документи про права на землю, розробляє лінію захисту і визначає перспективи справи. При неможливості мирно вирішити спір ⏤ захист права власності на землю провадиться в судовому порядку.

  • 4. Юрист допоможе визнати право власності на ділянку землі
  • Коли домагатися в суді встановлення прав на ділянку?
  • якщо у вас немає документів про права на земельний наділ і державний орган відмовляється реєструвати право власності;
  • якщо у клієнта є причини відмовитися від встановленої законом процедури набуття прав на землю і звернутися до суду.

Приклад: люди користувалися ділянкою землі, але право на землю не оформлено. До суду звертаються, щоб довести право на земельний наділ.

Юрист визначить суд, який звернутися за допомогою (цивільний або загальної юрисдикції). Збере докази і представить інтереси клієнта в суді і перед іншими учасниками спору.

5. Юрист допоможе переоформити право власності на земельну ділянку

Строк для переоформлення ділянок, що належать на праві успадкування чи безстрокового користування, не обмежений. Навіщо переоформляти у власність земельну ділянку, якщо їм можна користуватися без документів? Право власності розширює права.

Власник землі розпоряджається їй як захоче, на свій розсуд. Ділянка, неоформлений у власність, має обмеження у користуванні. Межі використання землі встановлені у законі чи угоді з власником. У вас є питання щодо оформлення прав на землю? Звертайтеся на сайт.

  1. Правовий супровід включає:
  2. аналіз позиції клієнта;
  3. постановку ділянки на кадастровий облік;
  4. підготовку документів;
  5. представництво в державних органах;
  6. реєстрацію прав власності.
  7. 6. Рішення спору про межі ділянки

Не згодні з результатами межування землі і вважаєте, що межі ділянки встановили неправильно? Юрист допоможе вирішити спір. Складає заяву до державного органу про усунення помилки. У разі відмови — звертається до суду. У позовній заяві зазначаються:

  • об'єкти, по яких встановили розташування сусідніх ділянок. Уточнюються всі земельні наділи, в іншому випадку ⏤ суд не приймає їх до уваги при розгляді справи;
  • вимоги до суду: визнати кадастрової помилкою суміжну кордон, визначити кордон по укладенню кадастрового інженера;
  • додати докази вимог.
  • Допомогу юристів допоможе виграти суперечку і виправити помилку органів кадастрового обліку.
  • 7. Допомога в оскарженні кадастрової вартості ділянки

Кадастрова вартість впливає на земельний податок, плату за оренду, користування ділянкою. Якщо кадастрова оцінка ділянки порушила ваші інтереси — допоможуть юристи сайту. Зберуть докази, оскаржать результати оцінки та комісію, розглядає спори з кадастрової вартості.

У разі відмови, звертаються до суду з адміністративним позовом. Ця складна категорія земельних спорів. Підтримка юристів збільшить шанси на виграш справи. Юристи в суді доводять, що при оцінці використовувалися недостовірні відомості про ділянку і розмір ринкової ціни ділянки на дату визначення кадастрової вартості.

Допомога адвоката по земельних спорах допоможе уникнути прикрих помилок і виграти суперечку. Фахівці сайту аналізують матеріали справи, розробляють стратегію захисту, домагаються у суді позитивного рішення.

Ссылка на основную публикацию