Заява про визнання громадянина обмежено дієздатним

                             Заява  про визнання громадянина обмежено дієздатним                              До ___________________ районного

(міського) суду_________________

Заявник ________________________

(п. і. п. б., адреса)

  • Зацікавлена особа ______________
    ________________________________
  • (вказати орган опіки та
  • піклування)
  • Заява
  • про визнання громадянина обмежено дієздатним
  • «___» _____________ 19__ р. я взяла шлюб з __________________

(п. і. п. б.)і досі проживаю з ним.
Від цього шлюбу у нас є діти (дитина) _______________________

  1. (ім'я, число, місяць, рік народження дитини (дітей)
    Чоловік (дружина) працює ____________________________________
  2. (посада, виконувана робота)
    а (в) ___________________________________________________________
  3. (найменування підприємства, установи, організації)
    отримує заробітну плату ____ грн. Протягом _____________________

(період)
ін (вона) всі отримані гроші витрачає на купівлю горілчанихвиробів, чим ставить сім'ю в тяжке матеріальне становище.
У зв'язку із зловживанням алкоголем чоловік (дружина)перебуває під наглядом лікаря-нарколога.
Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України та ст. ст.256 — 260 Цивільного процесуального кодексу України

  • ПРОШУ:
  • Визнати обмежено дієздатним _________________________________

(п. і. п. б., рік та місце народження). Додаток:
1. Копія свідоцтва про укладення шлюбу.
2. Копія свідоцтва про народження дитини (дітей)
3. Довідка про заробітну плату чоловіка (дружини).
4. Довідка лікаря-нарколога.
5. Квитанція про сплату державного мита.
6. Копії заяви.

Підпис
Дата

Громадянин, який внаслідок зловживання спиртними напоями абонаркотичними засобами ставить себе і свою сім'ю в тяжкематеріальне становище, може бути обмежений судом у дієздатності і

над ним встановлюється піклування.
У заяві про визнання громадянина обмежено дієздатним повинні

бути викладені обставини на підтвердження того, що діїгромадянина, який зловживає спиртними напоями чи наркотичними

засобами, ставлять його і сім'ю в скрутне матеріальне становище.
При припиненні громадянином зловживати спиртними напоями або

наркотичними засобами суд скасовує обмеження його дієздатності зазаявою самого громадянина, його піклувальника, членів його сім'ї,профспілок, інших громадських організацій, прокурора, органівопіки і піклування, а також з власної ініціативи суду.

«Суд. Зразки документів. Практичний посібник», 1998 р.

Визнання фізичної особи недієздатною. Місцеве самоврядування, № 10/1, Ж

Розпочнемо з того, що органи опіки та піклування здійснюють функції опіки та піклування, зокрема щодо повнолітніх осіб, визнаних судом недієздатними внаслідок психічного розладу або обмежених судом у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 55 ЦК України органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

Відповідно до пп. 1.3, 1.

4 Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.

99 № 34/166/131/881, органами, які приймають рішення щодо опіки та піклування, є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

  • Безпосереднє ведення справ щодо опіки та піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні відділи й управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі комітети міських чи районних у містах рад.
  • У селищах і селах справами опіки та піклування безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад.
  • Отже, представник органу опіки та піклування, яким є виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у разі порушення справи про визнання фізичної особи недієздатною членами сімей таких осіб або закладом з надання психіатричної допомоги, буде брати участь у її розгляді як представник заінтересованої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 296 ЦПК України органам опіки та піклування надано право звертатися до суду із заявами про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи або визнання фізичної особи недієздатною.

У випадку звернення самого органу опіки та піклування із заявою про визнання фізичної особи недієздатною орган опіки та піклування буде мати права та обов’язки заявника у справі.

Поняття недієздатності

Чинне законодавство не містить визначення поняття недієздатності та чітких критеріїв для визнання особи недієздатною.

Але, звісно, воно тісно пов’язано із поняттям дієздатності фізичної особи, під яким розуміють «усвідомлення значення своїх дій та можливість керувати ними, здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання» (ст. 30 ЦК України).

У ст. 39 ЦК України зазначено, що фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

З чого можна зробити висновок, що недієздатність — це неможливість створення та здійснення фізичною особою своїх цивільних прав та обов’язків.

Недієздатність характеризують дві складові:

1 наявність психічного захворювання
2 неусвідомлення значення своїх дій та неспроможність керувати ними

Отже, тільки наявність психічного захворювання, в результаті якого особа не може адекватно сприймати дійсність та контролювати свої вчинки, дає органу опіки та піклування підстави для звернення до суду із заявою про визнання особи недієздатною.

Порядок визнання особи недієздатною

  1. Недієздатною визнати особу може тільки суд.
  2. Встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування тільки суд.

  3. Навіть у тому разі, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про визнання фізичної особи недієздатною, при цьому питання щодо опіки не вирішувалось, внаслідок чого родичі змушені звернутися до суду із окремою заявою про встановлення опіки та призначення опікуна, питання щодо встановлення опіки вирішуються лише судом.

Так, у справі № 545/1691/16-ц ВС у відповідь на доводи касаційної скарги органу опіки та піклування в особі сільської ради про те, що призначення опікуна недієздатній особі є компетенцією органу опіки та піклування за місцем обліку недієздатної особи і відповідно до ст.

60 ЦК України встановити опіку можна лише при розгляді справи про визнання особи недієздатною, а в інших випадках згідно зі ст. 61, 63 ЦК України опіка та піклування встановлюється органами опіки та піклування, роз’яснив таке.

Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦК України суд установлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Відповідно до ст. 62 ЦК України опіка або піклування встановлюється за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.

Згідно з ч. 4, 5 ст. 63 ЦК України опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов’язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

Тому доводи про те, що суди розглянули зазначену справу поза межами свої повноважень, оскільки призначення опікуна недієздатній особі є компетенцією органу опіки та піклування за місцем обліку недієздатної особи безпідставні, оскільки суперечать вищенаведеним положенням закону, зокрема ст. 60 ЦК України, за змістом якої суд установлює опіку фізичній особі у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

У такому випадку особа вже визнана недієздатною рішенням суду, і ця обставина в силу положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України (2004 року) не підлягає доказуванню.

Призначення їй опікуна пов’язане із смертю попереднього опікуна — її матері. Відповідно до подання органу опіки та піклування опікунська рада просила суд призначити заявника опікуном над недієздатною.

Законодавством не передбачено, що визнання особи недієздатною і призначення опікуна в обов’язковому порядку має відбуватися в єдиному судовому процесі, оскільки попередній опікун помер, особа рішенням суду вже визнана недієздатною, то повторне визнання цієї особи недієздатною при розгляді заяви про встановлення опіки над недієздатною особою та призначення опікуна не вимагається.

Постанова ВС від 14.02.2018

Справи про визнання фізичної особи недієздатною розглядаються судом в порядку окремого провадження (ст. 293 ЦПК України).

Заява про визнання особи недієздатною подається до суду за місцем її мешкання (ч. 1 ст. 295 ЦПК України).

У заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ч. 3 ст. 297 ЦПК України).

Як звернув увагу ВСУ у постанові Пленуму «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» № 3 від 22.03.

1978, при проведенні підготовки справи до судового розгляду від заявника повинні бути витребувані дані про психічну хворобу, недоумство громадянина або зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами.

Даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров’я, виписки з історії хвороби й інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами.

До заяви додаються документи, які підтверджують викладені заявником обставини. Ними можуть бути:

1 виписки з історії хвороби
2 медичні довідки, які свідчать про наявність психічного захворювання
3 відомості, видані компетентними органами, які свідчать про поведінку такої особи тощо

У разі пред’явлення вимог про встановлення опіки та призначення опікуна відповідно до п. 3.3. Правил № 34 до заяви повинні додаватися документи, які підтверджують можливість особи виконувати обов’язки опікуна:

1 акт обстеження умов життя особи, що потребує опіки, та опис її майна
2 довідка про стан здоров’я майбутнього опікуна
3 довідка про місце проживання майбутнього опікуна і його заява про прийняття на себе обов’язків про опіку
4 акт перевірки умов життя майбутнього опікуна та висновок від органів опіки та піклування за місцем проживання опікуна про можливість виконувати опікунські обов’язки
5 довідка лікувальної установи про відсутність у сім’ї майбутнього опікуна захворювань, що перешкоджають влаштуванню до нього особи, що потребує опіки
  • Для вирішення питання про співвідношення психічного стану особи та її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними судом призначається судово-психіатрична експертиза.
  • Тому орган опіки та піклування повинен подбати про підготовку відповідного клопотання з переліком питань, які необхідно буде поставити на вирішення експертам.
  • Наприклад: в якому психічному стані перебуває фізична особа; чи може фізична особа за своїм психічним станом розуміти значення своїх дій та керувати ним; чи страждає особа психічним захворюванням; чи здатна фізична особа усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
  • Крім того, з огляду на позицію ВС щодо якості висновків експертів як доказу недієздатності фізичної особи, доцільно заявляти клопотання про призначення судом стаціонарної судово-психіатричної, а за необхідності — стаціонарної комісійної експертизи.

Так, у постанові від 19.10.2016 №6-384цс16 ВС звернув увагу на таке.

За положеннями ч. 1 ст. 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

При цьому зміст цієї норми слід тлумачити таким чином, що суд має право, але не зобов’язаний визнати фізичну особу недієздатною.

Частиною 2 ст. 39 ЦК України встановлено, що порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється ЦПК України.

Відповідно до ст. 239 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров’я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.

Метою проведення судово-психіатричної експертизи є з’ясування наявності чи відсутності психічного розладу, здатного вплинути на усвідомлення особою своїх дій та керування ними.

Правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя визначає Закон України від 25.02.1994 № 4038-XII «Про судову експертизу».

Законодавство України про судову експертизу складається також з інших нормативно-правових актів, зокрема Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 08 жовтня 2001 № 3972.

Відповідно до п. 35 Порядку № 397 висновок експертизи повинен бути обґрунтованим і містити відповіді на поставлені перед ним запитання у межах його компетенції, мати конкретний характер.

У разі виявлення експертом важливих фактів, з приводу яких йому не були поставлені запитання, він надає відповідь з власної ініціативи.

Відповіді не можуть мати форму рекомендацій або вказівок слідству чи суду.

  1. З аналізу наведених норм вбачається, що висновок про недієздатність фізичної особи слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в сукупності за умови, що особа страждає саме хронічним, стійким психічним розладом, внаслідок чого у особи виникає абсолютна неспроможність особи розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про визнання особи недієздатною не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
  2. Отже, при проведенні експертизи щодо наявності в особи хронічного, стійкого психічного розладу експерт повинен дослідити стан психічного здоров’я особи протягом певного часу, пославшись на медичні документи, їх аналіз та особисте дослідження особи, зробити висновок щодо наявності в особи саме стійкого, хронічного психічного розладу, визначити час, з якого в особи виникло таке захворювання, встановити, чи повністю особа не здатна внаслідок цього захворювання усвідомлювати свої дії та керувати ними.
  3. Висновок експерта має бути повним та категоричним та не допускати іншого розуміння змісту, ніж зазначений.
  4. Визнаючи особу недієздатною лише на основі висновків акта амбулаторної комісійної судово-психіатричної експертизи, суди не звернули уваги на відсутність у тексті експертного дослідження відомостей про час, з якого часу особа страждає на психічні захворювання, відсутність категоричного висновку щодо наявності в особи саме хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок чого вона не здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними, що говорить про те, що висновки судів про позбавлення особи дієздатності є передчасними.
  5. При розгляді справи такої категорії буде вирішуватися питання про безпосередню участь особи, щодо якої вирішується питання щодо визнання недієздатною, у судовому засіданні.

Так, відповідно до ст. 299 ЦПК України справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника, особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, та представника органу опіки та піклування.

  • З урахуванням стану здоров’я особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, її участь у розгляді справи може відбуватися у режимі відеоконференції з психіатричного чи іншого лікувального закладу, в якому перебуває така особа, про що суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі.
  • Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом із урахуванням стану її здоров’я.
  • Для визначення фактичної можливості такої особи з’явитися в судове засідання, а також про можливість особисто дати пояснення по суті справи у разі потреби суд може призначити відповідну експертизу.
  • Тому представник органу опіки та піклування повинен буде висловити свої міркування з приводу доцільності/недоцільності виклику такої особи до суду і має право ініціювати (заявляти клопотання) про призначення експертного дослідження для визначення можливості хворої особи брати участь у засіданнях та давати пояснення по суті справи.
  • Як докази недієздатності особи (неадекватної поведінки в побуті, суспільстві, на роботі тощо) суду можуть бути представлені показання свідків (сусідів, родичів, близьких, колишніх співробітників, працівників різних служб, в яких обслуговувалась особа, лікарів тощо).

Тож представнику органу опіки та піклування належить підготувати відповідну заяву про виклик таких свідків з дотриманням вимог ст. 91, 183 ЦПК України.

Така заява може бути подана одночасно із поданням заяви по суті до або під час підготовчого судового засідання.

  1. Строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною визначається судом, але не може перевищувати двох років.
  2. Представник органу опіки та піклування не пізніше ніж за п’ятнадцять днів до закінчення строку, визначеному в рішенні суду, має право подати клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною.
  3. Клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною повинно містити обставини, що свідчать про продовження хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок чого особа продовжує не усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, підтверджені відповідним висновком судово-психіатричної експертизи.
  4. Частини 6 — 8 ст. 300 ЦПК України

Правила опіки та піклування у 2020 році | Юридичний самозахист

Стаття актуальна на 2021 рік

На відміну від кримінально-правових, адміністративних або господарських правовідносин, кожен з нас у повсякденному житті так чи інакше вступає в цивільно-правові відносини. Для того, щоб бути повноправним учасником таких правовідносин, в юриспруденції використовують таке поняття, як правосуб’єктність.

Правосуб’єктність містить такі поняття, як:

  • правоздатність – здатність мати права і обов’язки;
  • дієздатність – це здатність набувати і реалізовувати їх;
  • деліктоздатність – здатність нести відповідальність за свої вчинки.

Дієздатність в залежності від її обсягу може бути наступних видів:

  1. часткова;
  2. неповна;
  3. повна;
  4. обмежена;
  5. недієздатність.

Визнання громадянина недієздатним і обмежено дієздатним, ознаки недієздатності, як оформити опікунство над психічно хворою людиною, що являє собою опіка над повнолітніми недієздатними громадянами у 2020 році, – на ці та інші питання ми відповімо в нашій статті.

Що таке недієздатність

Спочатку слід з’ясувати, що ж означає термін «недієздатність». Недієздатна особа – це людина, повністю позбавлена можливості набувати і створювати для себе цивільні права й обов’язки власними діями, самостійно реалізовувати їх і нести відповідальність за свої вчинки.

На перший погляд може здатися, що це залежить від досягнення людиною певного віку. Однак це не так. Обсяг дієздатності залежить від віку тільки в перших трьох випадках, про які ми згадували вище: при частковій, неповній і повній дієздатності.

Коли ж ми говоримо про обмеження або позбавлення особи дієздатності, то беруться до уваги такі критерії:

обмежена дієздатність – це правовий статус, що виникає у разі:

  • наявності розладів психіки, які істотно впливають на здатність людини усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними;
  • якщо людина зловживає алкоголем, наркотиками, токсичними речовинами, азартними іграми і т.д. і ця залежність ставить у важке матеріальне становище тих осіб, яких він за законом зобов’язаний утримувати, його сім’ю або його самого;

недієздатність – це стан, що виникає за умови:

  • наявності хронічного, стійкого розладу психіки, через який людина повністю не може усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Ознаки недієздатності людини

Цивільним законодавством України чітко визначені ознаки, за якими людина може отримати статус недієздатної особи.

Умовно можна виділити два критерії, які потрібні для визнання особи недієздатною:

  1. юридичний (психологічний);
  2. медичний (біологічний).

Перший критерій є причиною того, що у недієздатної людини повністю порушені два аспекти її нормальної життєдіяльності:

  1. інтелектуальний – означає, що людина не усвідомлює, не розуміє суті, значення того, що робить;
  2. вольовий – людина не має вільної волі, здатності керувати, володіти собою і своїми вчинками.
  • Для визнання особи недієздатною досить порушення лише одного з аспектів: інтелектуального або вольового.
  • Другий обов’язковий критерій передбачає, що ці «збої» в поведінці людини повинні бути викликані саме медико-психіатричними факторами – наявністю хронічного та сталого розладу психічної діяльності.
  • Саме ознака стійкості і хронічності дозволяє нам розмежувати обмежену дієздатність і повну недієздатність.

Визнання недієздатною психічно хворої людини

Хронічний психічний розлад – це розлад, яке має тривалий перебіг і тенденцію до переростання в серйозні хворобливі явища. Він не виключає станів ремісії (тимчасових поліпшень), однак це не означає, що людина одужала. До хронічних можуть належати, зокрема, такі захворювання, як: шизофренія, епілепсія, прогресуючий параліч та ін.

Оскільки визначення того, чи має людина психічний розлад, і якщо так, то який, є прерогативою експертів в галузі медицини, то суд обов’язково призначає судово-психіатричну експертизу.

Якщо ж особа не хоче добровільно проходити експертизу, то, як виняток, суд в судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може прийняти рішення в формі ухвали про примусове направлення на таку експертизу.

Визнання громадянина недієздатним, так само, як визнання його обмежено дієздатним тягне за собою настання певних юридичних наслідків, і вони відрізняються між собою.

Можливості недієздатної особи в правовому відношенні фактично зводяться до нуля. Недієздатний громадянин не має права на укладання будь-яких договорів. Замість нього, від його імені і в його інтересах діє опікун.

Також опікун відповідає повністю за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою.

По суті, недієздатна особа та обсяг її прав і обов’язків ми не можемо прирівняти навіть до малолітньої дитини, адже навіть у дитини є право на вчинення дрібних побутових угод (наприклад, купити хліб в магазині).

При обмеженні дієздатності повнолітня особа, подібно малолітній дитині, теж може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. На все інше потрібна згода особи – законного представника обмежено дієздатної особи.

Своїми доходами людина з обмеженою дієздатністю також не розпоряджається, хіба що на це дасть письмовий дозвіл законний представник. Однак на відміну від недієздатної особи, самостійно несе відповідальність за завдані збитки, а також за порушення договору, укладеного за згодою представника.

Правила опіки та піклування

Ми вже згадували про те, що в правовідносинах щодо реалізації прав і обов’язків недієздатних і обмежено дієздатних осіб необхідний законний представник – опікун або піклувальник. Опікунство – це правові відносини, які виникають щодо повністю недієздатної особи, а піклування, відповідно, щодо обмежено дієздатної особи.

Як опіка, так і піклування встановлюються судом за умови подання заяви про визнання фізичної особи недієздатною. Орган опіки та піклування повинен дати висновок про призначення фізичної особи опікуном чи піклувальником.

Піклувальник та опікун – це особи, до яких ставляться такі вимоги:

  1. наявність повної дієздатності (про це ми писали вище);
  2. наявність письмової згоди на призначення його опікуном/піклувальником;
  3. перевага віддається членам сім’ї, родичам підопічного;
  4. враховуються особисті відносини з підопічним;
  5. не може бути призначена особа, поведінка та інтереси якої суперечать інтересам підопічного.

Опікунство над недієздатним: права і обов’язки

  1. Подібно до того, як відрізняються правовий статус недієздатного і обмежено дієздатного, так само відрізняється обсяг прав і обов’язків опікуна та піклувальника щодо підопічного.

  2. Правові наслідки опіки та піклування – це, найперше, зобов’язання дбати про підопічного, створювати йому необхідні побутові умови, забезпечувати його доглядом та лікуванням, захищати його права та інтереси.

  3. Однак в той час як опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного, піклувальник дає згоду на вчинення окремих угод підопічним самостійно.

Ні опікун, ні піклувальник не можуть укладати з підопічним договорів (або давати згоду на такі договори).

Не можуть цього робити і їх близькі родичі. Дозволяється тільки перехід майна за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички в користь підопічного.

Для здійснення ряду угод (або надання піклувальником дозволу на такі угоди) потрібно попередньо також дозвіл органу опіки та піклування, зокрема:

  1. для відмови від майнових прав підопічного;
  2. для видачі письмових зобов’язань від імені підопічного;
  3. для укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в т.ч. договорів щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири і щодо іншого цінного майна.

Опіка здійснюється не тільки над підопічним, але і над його майном. Опікун (піклувальник) має право самостійно відмовитися від здійснення своїх повноважень. Також ці повноваження припиняються в разі припинення самої опіки або піклування.

Визнання громадянина недієздатним: рішення суду

Обмеження дієздатності особи, так само, як і визнання громадянина недієздатним здійснюється судом. Така справа розглядається в порядку окремого (непозовного) провадження, в якому немає спору про право. В такому порядку розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів.

Заява до суду про визнання громадянина недієздатним або обмежено дієздатним може бути подана:

  • членами сім’ї, близькими родичами,
  • органом опіки та піклування,
  • наркологічним або психіатричним закладом.

Заявник і орган опіки та піклування мають бути присутні під час судового розгляду цієї справи. Сама ж особа, дієздатність якої є предметом розгляду, може бути, а може і не бути викликана до суду в залежності від стану його здоров’я.

Судові витрати по таких справах несе держава.

Підводимо підсумки по темі визнання громадянина недієздатним або обмежено дієздатним:

  1. Недієздатність фізичної особи, визнання громадянина недієздатним, підстави, порядок наслідки, а також всі обмеження для неї чітко передбачені нормами цивільного та цивільно-процесуального законодавства.
  2. Опікунство над недієздатним в Україні, а також піклування над обмежено дієздатним встановлюється судовим рішенням за поданням органу опіки та піклування.
  3. Для визнання особи недієздатною або обмежено дієздатною враховуються два критерії: юридичний і медичний.
  4. Судовий розгляд такої категорії справ здійснюється в порядку окремого цивільного провадження.

Зразок заяви про визнання особи обмеженою у дієздатності

До Кіровського районного суду м.Дніпропетровська

Павленко Тетяни Петрівни, яка мешкає за адресою ……..

про визнання Павленка Андрія Васильовича обмеженим у діє­здатності

ЗАЯВА

Мій чоловік, Павленко Андрій Васильович, протягом останніх років зловживає спиртними напоями, виносить з квартири речі, одяг, продає їх. Одержувану заробітну плату витрачає на при­дбання спиртних напоїв, грошей у сім'ю майже не приносить.

Я працюю у середній школі № 33 м. Дніпропетровська, одер­жую заробітну плату як медична сестра — 165 грн, що недостат­ньо для сім'ї з п'яти осіб: на моєму утриманні двоє дітей — три­річний син і п'ятирічна донька, а також мати чоловіка. Крім цього, я змушена витрачати гроші також на утримання чоловіка.

Це можуть підтвердити мати чоловіка — Павленко Надія Львівна, а також сусіди: Бондар Павло Миколайович і Хоменко Анатолій Гнатович.

Враховуючи, що Павленко А.В. зловживає спиртними напоя­ми, ставить себе і свою сім'ю у скрутне матеріальне становище, на підставі ст. 36 Цивільного кодексу України, ст. 256—260 Цивіль­ного процесуального кодексу України,

ПРОШУ:

1. Визнати Павленка Андрія Васильовича, 1956 р. народжен­ня, уродженця м. Дніпропетровська, який мешкає за адресою:

……… обмеженим у дієздатності.

2. У судове засідання викликати свідків:

— Павленко Надію Львівну, яка мешкає за адресою: ……..

— Бондаря Павла Миколайовича, який мешкає за адресою:

— Хоменка Анатолія Гнатовича, який мешкає за адресою: …….

Додаток:

— копія свідоцтва про шлюб;

— довідка про поміщення ПавленкаА.В. до медичного витве­резника № 2 ГУВС м. Дніпропетровська;

  • — довідка лікаря-нарколога;
  • —копії заяви;
  • — копії свідоцтв про народження дітей;

— довідка ЖЕУ №…. про наявність утриманців;

— квитанція про сплату державного мита.

15 травня 2004 р. Павленко Т.П.

  1. Що означають терміни «опіка», «піклування»?
  2. Опіка та піклування— це система заходів, спрямова­них на забезпечення особистих і майнових прав та інте­ресів неповнолітніх дітей, а також повнолітніх осіб, які за віком чи станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки.
  3. Опіка і піклування встановлюються відповідними від­ділами органів виконавчої влади районів, міст, районів у містах, селищах, селах.
  4. Органи опіки та піклування зобов'язані:
  5. 1) вирішувати питання про встановлення і припинення опіки та піклування;
  6. 2) здійснювати нагляд за діяльністю опікунів і піклу­вальників;
  7. 3) забезпечувати тимчасове влаштування неповнолітніх та непрацездатних осіб, які потребують опіки та піклування;
  8. 4) розглядати спори, пов'язані з вихованням непов­нолітніх дітей;
  9. 5) вживати заходів щодозахисту особистихта майнових
  10. прав неповнолітніх дітей і осіб,які перебувають під опікою та піклуванням;
  11. 6) брати участь у вирішенні судами спорів, пов'язаних із захистом особистих і майнових прав неповнолітніх дітей та осіб, які перебувають під опікою та піклуванням;
  12. 7) здійснювати іншу діяльність щодо забезпечення прав та інтересів неповнолітніх дітей та інших осіб, які потребу­ють захисту.
  13. Опіка встановлюється відносно малолітніх осіб, які по­збавлені батьківського піклування, та фізичних осіб, які визнані недієздатними.

Піклування встановлюється над неповнолітніми особа­ми, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.

Слід під­креслити, що опіку і піклування над фізичною особою вста­новлює суд.

Він також встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітнім, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування.

Опіка і піклування встановлюються за місцем проживан­ня особи, яка їм підлягає, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.

Встановлюється, що всі установи та осо­би, яким стало відомо про існування осіб, котрі підлягають опіці й піклуванню, повинні негайно повідомити про це орга­ни опіки й піклування.

Останні протягом місячного строку з моменту, коли вони дізналися про необхідність встановлен­ня опіки і піклування, мають винести відповідне рішення.

Опікунами, піклувальниками призначають лише повно­літніх дієздатних осіб за їхньою письмовою заявою і з ураху­ванням бажання самого підопічного.

Вони призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відно­синах з підопічним, та з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника.

При цьому фізичній особі може бути призна­чено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

  • Не можуть бути опікунами, піклувальниками особи, по­збавлені батьківських прав, а також особи, поведінка та
  • інтереси яких суперечать інтересамосіб, що підлягають опіці чи піклуванню.
  • Опікуни при здійсненні прав і виконанні обов'язків підо­пічних укладають договори від імені та в інтересах підопіч­них, діючи як їхні законні представники.
  • Піклувальники над особами, обмеженими у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотич­ними засобами, дають згоду на вчинення цими особами правочинів відповідно до закону.
  • Піклувальники над дієздатними особами надають цим особам допомогу при здійсненні ними своїх прав і виконанні обов'язків, а також охороняють від зловживання інших осіб.
  • Без дозволу органів опіки та піклування опікун не має права укладати договори, які підлягають нотаріальному по­свідченню або спеціальній реєстрації, відмовитися від належ­них підопічному майнових прав, здійснювати розділ або обмін житлової площі, видавати письмові зобов'язання та вчиняти інші правочини, які ущемлюють інтереси підопічного.

Коли підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування сам управляти цим май­ном чи передати його за договором в управління іншій особі. Якщо в особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості, опіка над цим майном встановлюється органом опіки та піклування за місцезнаходженням майна.

  1. Піклувальник не може дати згоди на укладення дого­ворів між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами, крім передання майна підо­пічному у власність за договором дарування чи у безоплат­не користування на підставі договору позички.
  2. Обов'язки щодо опіки та піклування можуть виконува­тися оплатно, розмір та порядок цієї оплати встановлюються Кабінетом Міністрів України.
  3. Органи опіки та піклування з власної ініціативи, за кло­потанням підопічних, інших осіб можуть звільнити опіку­на і піклувальника.
  4. Цивільний кодекс України передбачає також можливість обрання дієздатною особою собі помічника, коли за станом здоров'я вона не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки.

Таким помічником може бути лише дієздатна фізична особа. За заявою особи, яка потребує допомоги, ім'я її по­мічника реєструється органом опіки та піклування, що під­тверджується відповідним документом.

Помічник має право на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, що належать фізичній особі, яка потребує допомоги.

Він також має пра­во вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи, яка потребує допомоги, відповідно до наданих йому повнова­жень.

Помічник представляє особу в органах державної влади, місцевого самоврядування та організаціях, діяль­ність яких пов'язана з обслуговуванням населення. Але в суді помічник може представляти особу лише на підставі окремої довіреності.

Послуги помічника є сплатними, якщо інше не визначе­но за домовленістю сторін. Помічник може у будь-який час бути відкликаний особою, яка потребувала допомоги. У цьому разі повноваження помічника припиняються.

  • Рішення органу опіки та піклування і дії опікуна мо­жуть бути оскаржені до суду заінтересованою особою, в тому числі родичами підопічного.
  • Зразок посвідчення опікуна
  • ПОСВІДЧЕННЯ ОПІКУНА

Дане посвідчення видане громадянці Співак Марії Іванівні, яка мешкає в м. Дніпропетровську за адресою …., у тому, що вона згідно з постановою державної районної адміністрації Кіровсько-го району м. Дніпропетровська від 17 травня 2003 р. за № 16 при­значена опікуном над малолітнім Щуром Антоном Івановичем, який народився 2 лютого 1995 р., і над його майном.

На опікуна покладається обов'язок турбуватисьпро вихован­ня, навчання, підготовку до суспільне корисної діяльності мало­літнього, а також захищати і охороняти особисті та майнові пра­ва, бути його представником у суді і всіх державних установах без пред'явлення якихось повноважень, крім даного посвідчення.

Голова адміністрації Клименко П.С.

Які порядок і правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її такою, що померла?

У житті можливі випадки, коли особа тривалий час відсутня в місці постійного проживання. Вона не повідом­ляє про себе, а заходи щодо встановлення цих відомостей не дають позитивних результатів.

Місцем проживання фізичної особи визначається житловий будинок, квартира, інше помешкання, де вона постійно або переважно проживає. З місцем проживання закон пов'язує виникнення і припинення багатьох юри­дичних фактів, що можуть так чи інакше чином впли­нути на майновий та інший стан особи.

  1. Якщо особа пропадає, її місце перебування невідоме, розшуки її не дають позитивних результатів, а тривала відсутність на місці проживання робить правовідносини з її участю невизначеними, то заінтересована особа може захи­стити свої права за допомогою двох цивільно-правових ін­ститутів: «Визнання фізичної особи безвісно відсутньою» і «Оголошення фізичної особи померлою».
  2. Визнання особи заінтересованою безвісно відсутньою проводиться в судовому порядку за таких умов:
  3. • протягом одного року в місці постійного проживання особи немає відомостей про місце її перебування;
  4. • заходи, вжиті для встановлення місця перебування цієї особи, не дали результатів;
  5. • визнано юридичне поважними причини, заради яких заявник просить визнати особу безвісно відсутньою.

Перебіг річного строку починається з дня одержання останніх відомостей про відсутнього.

Якщо неможливо вста­новити цей день, початком терміну перебування особи без­вісно відсутньою вважається перше число місяця, що йде за тим, в якому було одержано останні відомості.

Коли не­можливо встановити місяць, в якому було одержано останні відомості про відсутнього, перебіг річного строку почина­ється з 1 січня наступного року.

  • Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.
  • У разі визнання фізичної особи безвісно відсутньою, настають такі правові наслідки:
  • а) на підставі рішення суду, нотаріус, за останнім місцем проживання цієї фізичної особи, описує належне їй майно та встановлює над ним опіку (за заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування опіка над майном може бути встановлена нотаріусом і до ухвалення судом рішення про визнання особи безвісно відсутньою);
  • б) опікун над майном цієї особи, або особи, місцезнахо­дження якої невідоме, приймає виконання цивільних обо­в'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах;
  • в) за заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, місце перебування якої невідоме, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких ця особаза законом зобо­в'язана утримувати;
  • г) опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсут­ньою, а також у разі появи особи, місце перебування якої було невідомим.
Ссылка на основную публикацию