Заява про забезпечення доказів

До _______________ районного суду м.________

Позивач:

П.І,П.

(поштовий iндекс, адреса, телефон)

Відповідач:

П.І.П.

  • (поштовий iндекс, адреса, телефон)
  • Справа №______________________
  • Суддя__________________________
  • ЗАЯВА
  • про забезпечення позову та забезпечення доказiв

    ___________________ р. позивач, ПІП, звернулась до _____________________ районного суду  з позовною заявою до ПІП про визнання недiйсним договору довiчного утримання, укладеного мiж _________________ П. та _____________________.

Предметом спору є квартира № 7 в буд. № 13 на вул. Комунарів, власником якої зараз є___________________,

Позивачу стало вiдомо, що Відповідач хоче подарувати цю квартиру своєму синовi. З метою забезпечення позову вважаю необхiдним накладення арешту на спiрну квартиру, оскільки невжиття заходів щодо забезпечення позову, може утруднити  чи  зробити  неможливим   виконання рішення суду.

Крiм цього, у _______________ немає договору довiчного утримання та рiшення суду про визнання її недiєздатною, а я не можу їх отримати.

    Відповідно до вимог ст.. 133 ЦПК України особи,  які беруть участь у справі і вважають,  що подання  потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів,  мають право  заявити  клопотання  про  забезпечення  цих доказів. До клопотання про забезпечення доказів додається документ про сплату судового збору.

Способами  забезпечення  судом  доказів  є  допит свідків, призначення експертизи,  витребування та (або)  огляд  доказів,  у тому  числі  за їх місцезнаходженням.  У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів.
    Відповідно до чч.1, 2  ст.

153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі. Заява про забезпечення позову, подана до подання позовної заяви, розглядається судом не пізніше двох днів з дня її подання.

У разі обґрунтованої вимоги заявника заява про забезпечення позову, подана до подання позовної заяви, розглядається лише за його участю без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову.

  1. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст 131, 133-135, 151, 152, 153 ЦПК України,
  2. ПРОШУ:

   Забезпечити позов до _______________________ шляхом накладення арешту на трикiмнатну квартиру № 7 в буд. № 13 на вул. Комунарів в м.________________
Витребувати в державнiй нотарiальнiй конторi № 1 м.___________ копiю договору довiчного утримання, укладеного мiж _______________________________ _________ року.
Витребувати з _____________ мiського бюро технiчної iнвентаризацiї довiдку про те, на чиє iм’я зареєстрована спiрна квартира.

Витребувати з _______________ районного суду м.___________ копiю рiшення про визнання ____________ недiєздатною вiд ___________ р.

  Додатки:

1. Копія заяви про забезпечення позову.

2. Квитанція про сплату судового збору.

  • Дата складання______________                                                                                                                               підпис: ______________________________
  • Нормативна база :
    _________________________________________________________________________________________________________________________________________
  • ЦПК України:
  • Стаття 151. Підстави для забезпечення позову

1. Суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

{Частина перша статті 151 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1720-VI від 17.11.2009}

  1. 2. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено:
  2. 1) причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов;
  3. 2) вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;
  4. 3) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

3. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

4. За заявою заінтересованої особи суд може забезпечити позов до подання позовної заяви з метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності.

До заяви про забезпечення позову додаються документи та інші докази, які підтверджують, що саме ця особа є суб'єктом відповідного права інтелектуальної власності і що її права можуть бути порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову.

До заяви додаються також її копії відповідно до кількості осіб, щодо яких просять вжити заходи забезпечення позову, та документ, що підтверджує сплату судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

{Частина четверта статті 151 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3674-VI від 08.07.2011}

5. У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом трьох днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

б Докази і доказування в адміністративному процесі

  • Докази і доказування в адміністративному процесі
  •  Поняття доказування та етапи доказування в адміністративному процесі.
  •  Доказування в адміністративному процесі – це врегульована процесуальним законодавством, підпорядкована законам логіки та психологічним процесам, діяльність адміністративного суду та учасників адміністративної справи (сторін, третіх осіб, іх представників, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів) спрямована на встановлення фактичних обставин публічно-правового спору, дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, необхідних для правильного вирішення такого спору по суті.
  •  Мета доказування – встановлення об'єктивної істини.
  •  Етапи доказової діяльності:
  •  1) твердження про факти – суд зобов'язує сторони посилатися на ті обставини, на підставі яких вони поставили вимоги перед судом, тобто на обгрунтування позову;
  •  2) визначення заінтересованих осіб щодо доказів – сторони й інші заінтересовані особи зазначають докази, що підтверджують позов, тобто сторони не подають, а вказують на докази;
  •  3) подання доказів – докази по справі подають сторони та інші особи, які беруть участь у розгляді справи, якщо ж поданих доказів недостатньо, то виникає п. 4;
  •  4) збирання доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у розгляді справи, або за своєю власною ініціативи;
  •  5) дослідження доказів – це безпосереднє сприйняття судом у судовому засіданні інформації про обставини справи, принциповим є те, що така інформація повинна бути досліджена і прийнята всіма учасниками процесу;
  •  6) оцінка досліджених доказів.
  •  Предмет доказування.

 Предмет доказування – факти, які обгрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення суду. Коло обставин, що на них сторони посилаються як на підстави своїх вимог і заперечень або на які вказують інші особи, може бути різноманітним, а предмет доказування по конкретній справі досить визначений. На нього вказує норма матеріального права, яку слід застосувати в кожному конкретному випадку.

  1.  Отже, предметом доказування є:
  2.  – обставини, які обгрунтовують вимоги позивача (підстава позову);
  3.  – обставини, які обгрунтовують заперечення відповідача (підстава заперечення);
  4.  – інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
  5.  Правильне встановлення предмета доказування сприяє визначеності подальшого процесу доказування щодо виявлення, збору, дослідження та оцінки доказів, встановлення дійсних обставин справи та ухвалення законного та обгрунтованого рішення.
  6.  Підстави для звільнення від доказування.
  7.  Обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
  8.  Обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.
  9.  Обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
  10.  Вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
  11.  Поняття та види доказів в адміністративному процесі.

 Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

 Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

 Письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.

 Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи.

 Належність та допустимість доказів.

 Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обгрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

 Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не  беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися жодними іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Читайте также:  Підтримка - зразок розписки про отримання грошей (між фізичними особами)

 Засоби доказування.

 Засоби доказування це:

 1. Пояснення сторін, третіх осіб, їх представників про відомі їм обставини, що мають значення для справи.

 2. Показання свідка, тобто повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка грунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані.

 3. Висновок експерта.

У висновку експерта зазначаються: коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав, докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки та обгрунтовані відповіді на поставлені судом питання. Експерт дає свій висновок у письмовій формі. Висновок експерта приєднується до справи. Висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.

  •  Обов'язок доказування.
  •  Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення.
  •  В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

 Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

  1.  Суд може збирати докази з власної ініціативи.
  2.  Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
  3.  Витребування та забезпечення доказів.

 Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази.

Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується.

Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи.

 Особи, які беруть участь у справі та огрунтовано вважають, що надання потрібних доказів стане згодом неможливим або ускладненим, мають право просити суд забезпечити ці докази. Забезпечення доказів може здійснюватися також за заявою заінтересованої особи до відкриття провадження у справі.

 Суд забезпечує докази допитом свідків, призначенням експертизи, витребуванням та оглядом письмових або речових доказів, у тому числі за місцем їх знаходження.

 У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені докази, які необхідно забезпечити; обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами; обставини, які свідчать про те, що надання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, а також справа, для якої потрібні ці докази, або з якою метою потрібно їх забезпечити. Заява про забезпечення доказів подається до суду, який розглядає справу. Заява про забезпечення доказів розглядається протягом п'яти днів після її надходження з повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

 Про забезпечення доказів або про відмову в забезпеченні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала про відмову в забезпеченні доказів може бути оскаржена особою, яка звернулася із заявою про забезпечення доказів.

 Дослідження та оцінка доказів.

 Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Забезпечити чи витребувати докази, платити чи не платити судовий збір?!

Отримання позитивного судового рішення у цивільному судочинстві прямо залежить від обсягу наданих належних та допустимих доказів.

Водночас, Цивільним процесуальним кодексом України (надалі ЦПК) передбачено механізм витребування доказів як способу забезпечення доказів, котрі можуть бути втрачені або подання яких у майбутньому може бути ускладнене та витребування доказів як сприяння суду сторонам, в поданні відповідного доказу, який неможливо отримати самостійно. Проте, до сьогоднішнього дня як судді так і сторони часто не розмежовують ці поняття або й взагалі їх ототожнюють.

В чому ж все таки різниця?

В статтях 10, 60 ЦПК закріплено, що основою цивільного процесу є принцип змагальності сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених Цивільним процесуальним кодексом.

Тобто, законодавець передбачив механізм доказування сторонами своїх вимог або заперечень за допомогою певних процесуальних дій сторони. Так, особи, які беруть участь у справі, можуть:

  • долучити докази до позовної заяви, заперечення;
  • подати відповідні докази в судовому засіданні;
  • подати заяву про забезпечення судом доказів шляхом допиту свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляду доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням. При цьому, у необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів;
  • заявити клопотання про витребування доказів, виклик свідка, огляд доказів за їх місцезнаходженням, призначення експертизи.

До набрання чинності Законом України «Про судовий збір» питання обрання процесуальної дії сторони як забезпечення доказів чи як витребування доказів майже не викликало обговорення в юридичному суспільстві.

Суди не заглиблювалися у суть правових підстав заявлених клопотань чи заяв та у випадку необхідності доказування тої чи іншої обставини – задовольняли їх. З прийняттям згаданого закону ситуація майже не змінилася.

Однак, у цивільному процесі деякі судді почали вимагати сплати збору за подання клопотання про витребування доказів, призначення експертизи. Таку позицію вони обґрунтовують тим, що витребування доказів (ст.137 ЦПК) чи призначення експертизи (ст.143 ЦПК) є способами забезпечення доказів судом (стст.

133—135 ЦПК), а відповідно до п. п. 4п. 1 ч.2 ст.4 закону «Про судовий збір» за подання заяви про забезпечення доказів або позову справляється судовий збір в розмірі 0,2 та 0,5 мінімальної заробітної плати фізичною та юридичним особами відповідно.

Враховуючи це, в юридичному суспільстві значно пожвавішало обговорення питань, пов’язаних з поданням до суду доказів.

Особливо актуальним є визначення співвідношення таких процесуальних механізмів, як забезпечення доказів способом їх витребування (ст. ст.133—135 ЦПК) та витребування доказів у порядку ст.137 ЦПК, а також інших способів подання доказів суду. Для цього проаналізуємо законодавчі норми, що регулюють ці процесуальні дії.

  • В першу чергу, звертаємо увагу, що законодавець в ЦПК відмежував ці поняття та закріпив різними статтями. Проте, щоб розібратися в правовій природі цих понять необхідно звернутися до тлумачення останніх:
  • «Забезпечувати» — відповідно до Великого тлумачного словнику української мови – це створювати надійні умови для здійснення чого-небудь, захищати, охороняти кого-, що-небудь від небезпеки.
  • «Витребувати» – одержувати щось на вимогу, запропонувати комусь з’явитися, викликати листом.
  • Отже, механізм витребування доказів – це спосіб допомогти стороні в отриманні тих чи інших доказів, які вона не може отримати самостійно, в той час як забезпечення – це певні процесуальні дії які мають вираження у допиті свідків, призначення експертизи тощо.

За яких підстав застосовується забезпечення доказів?

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК «особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів». Статтею ч.1 ст.134 ЦПК передбачено вимоги до змісту заяви про забезпечення доказів. Зокрема, в ній слід зазначити:

  1. докази, які необхідно забезпечити;
  2. обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами;
  3. обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, а також справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити.

Отже, метою такого процесуального механізму, як забезпечення доказів, є допомога особам, котрі беруть участь у справі, одержати для подання до суду докази, отримання яких у майбутньому може стати неможливим або ускладненим.

Забезпечення доказів спрямоване на недопущення їх знищення чи втрати.

При цьому,такі докази мають існувати на момент подання заяви про забезпечення доказів, і особа, яка подає відповідну заяву, повинна вказати на обставини, що можуть свідчити про те, що в майбутньому певний доказ може бути втрачений, або його стане складніше подати.

Певну плутанину в розуміння суті заяви про забезпечення доказів уносить формулювання статті ч.1 ст.

133 ЦПК, згідно якої:«Особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів…». Проте, аналізуючи у системному зв’язку положення ч.

1 ст.133 та ч.1 ст.134 ЦПК дає можливість чітко визначити, що є метою заяви про забезпечення доказів.

Законодавець визначив способи забезпечення доказів (ч.2 ст.133 ЦПК), якими можуть бути:

  1. допит свідків;
  2. призначення експертизи;
  3. витребування та огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням.

Прикладом забезпечення доказів може бути допит свідка, який виїжджає за кордон, проведення експертизи об’єктів, що швидко псуються (неякісної продукції за позовами про захист прав споживачів) або підлягають знищенню. Перелік способів забезпечення доказів не є вичерпним. У разі обґрунтованої вимоги суд може застосувати інші способи забезпечення доказів.

Читайте также:  Отец украл ребенка у матери: как вернуть его в Украину

Часто помилково суди застосовують забезпечення доказів. Судді необґрунтовано задовольняють заяви про забезпечення доказів шляхом їх витребування без існування будь-яких обставин, що загрожували б їх утраті.

При цьому,ні в заяві про забезпечення доказів, ні в ухвалі суду жодним чином не аргументується, які обставини свідчать про те, що в майбутньому доказ може бути втрачено або подання його стане ускладненим.

Відповідно до ч.2 ст.134 ЦПК до заяви про забезпечення доказів, яка не відповідає передбаченим вимогам щодо її змісту, застосовуються наслідки, встановлені ст.121 ЦПК.

Якщо особа, подаючи заяву про забезпечення доказів, не наводить обставин, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може виявитися неможливим або ускладненим, судді мали б залишати її без руху та надавати заявникові строк для усунення недоліків, а в разі їх неусунення — у встановлений строк повертати заяву.

З яких підстав застосовується витребування доказів?

Згідно зі ч.1 ст.137 ЦПК: «У випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов’язаний витребувати такі докази».

Мета цього процесуального механізму — допомогти сторонам в отриманні доказів, які вони не можуть одержати самостійно. Це підтверджується обов’язком особи, яка заявляє клопотання про витребування доказів, долучити до нього відомості про неможливість отримання таких доказів особисто (ч.1 ст.137 ЦПК).

Слід зауважити, що відповідна норма викладена законодавцем некоректно.

Словосполучення «доручення відомостей» дає підстави для тлумачення таким чином, що до клопотання про витребування доказів обов’язково мають бути долучені письмові докази того, що особа не може особисто отримати доказ, адже «долучають» до справи письмові докази.

У свою чергу слово «відомості» означає певні факти, дані про кого-, що-небудь. У ЦПК ця мовна одиниця вживається в словосполученнях «містити відомості» (ч.9 ст.119 ЦПК), «зазначаються відомості» (ч.2 ст.198 ЦПК).

А тому в заяві про витребування доказів особа може просто зазначити відомості про те, чому вона не може отримати доказ самостійно, а у випадку необхідності — надавати письмове підтвердження. У багатьох випадках просто недоречно отримувати від підприємств, установ чи організацій відмову в наданні доказу, якщо через вимоги закону та чи інша інформація є конфіденційною і може бути надана лише на підставі ухвали (запиту) суду.

Наприклад, відповідно до ст. 27 ЦПК України сторони по справі мають право знайомитися з матеріалами справи.

Однак, у випадку необхідності отримання деяких матеріалів справи не стороною по справі, суди відмовляють такому надані, посилаючись на задану статтю ЦПК України.

Тобто, в цьому прикладі існують складнощі в отриманні доказів, тобто ці докази не будуть втрачені чи знищенні у майбутньому, а отже їх потрібно витребувати.

Отже, потрібно розрізняти витребування доказів як спосіб забезпечення доказів, що в майбутньому можуть бути втрачені або їх подання виявиться ускладненим, та витребування доказів як допомогу суду особам, котрі беруть участь у справі, у поданні відповідно доказу, який неможливо отримати самостійно. Ці процесуальні дії відрізняються метою їх вчинення, а також порядком виконання.

Заява про витребування доказів як спосіб їх забезпечення може подаватися до подання позовної заяви, під час попереднього судового засідання, а якщо останнє не проводилося — до початку розгляду справи по суті. А ось клопотання про витребування доказів на підставі ст.137 ЦПК неможливо заявити до подання позовної заяви.

Заява про забезпечення доказів, незалежно від обраного стороною способу забезпечення, розглядається судом протягом 5 днів з дня її надходження до суду за правилами ст.135 ЦПК. Про розгляд заяви повідомляються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, присутність котрих не є обов’язковою.

Така процедура розгляду сприяє оперативності вирішення питання про забезпечення доказів, а отже, і досягненню мети, на яку спрямована процесуальна дія. Якщо в заяві про забезпечення доказів містяться недоліки (не зазначено відомостей, передбачених ст.

134 ЦПК), то вона залишається без руху і надається строк для усунення недоліків, у разі їх неусунення у встановлений строк заява повертається заявникові.

Водночас, клопотання про витребування доказів на підставі ч.1 ст.137 ЦПК розглядається суддею за правилами ст.168 ЦПК. Коли заява про витребування доказів містить недоліки, суд відмовляє в її задоволенні, але це не позбавляє особу права подати відповідне клопотання повторно в наступному судовому засіданні.

Так само потрібно відрізняти допит свідків, призначення експертизи, огляд речових доказів як спосіб їх забезпечення та подання заяви про виклик свідків на підставі ст.136 ЦПК, призначення експертизи в порядку ст.143 ЦПК, огляд речових доказів за їх місцезнаходженням на підставі ст.140 ЦПК.

Ці процесуальні дії спрямовані на досягнення різної мети. Їх ототожнення є хибним.

Адже за такої позиції в осіб, які беруть участь у справі, звужується перелік процесуальних інструментів завдяки яким вони можуть доказати свою позицію у справі, що призводить до обмеження їхніх прав у процесі та перешкоджає досягненню завдань цивільного судочинства.

Платити чи не плати судовий збір?

Згідно п. 8 ППВССУ від 17.10.2014 р.

№ 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» сплата судового збору у випадку, передбаченому підпунктом 13 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI, за подання до суду заяви про забезпечення доказів здійснюється лише за умови, що така заява розглядається у процесуальному порядку, визначеному статтею 135 ЦПК, а не за подання клопотань про витребування доказів (виклик до суду свідків, призначення експертизи, витребування письмових чи речових доказів тощо), які розглядаються відповідно до статті 130 ЦПК у попередньому судовому засіданні чи статті 168 ЦПК у судовому засіданні.

З цього можна дійти висновку, що за подання клопотання про витребування доказів, а також заяви про виклик свідка, призначення експертизи, огляд речових доказів за їх місцем знаходження, якщо ці процесуальні дії не здійснюються як захід забезпечення доказів, судовий збір не повинен сплачуватися.

Висновки

Сплата судового збору саме за подання заяви про забезпечення доказів є доцільною та виступає певним запобіжним чинником для того, щоб не допустити зловживання сторонами наданими їм процесуальними правами, які можуть завдати шкоди іншим особам чи обмежити їхні права.

Саме з такої позиції виходив законодавець, передбачаючи стягнення судового збору за ці процесуальні дії.

З огляду на це, судам з метою дотримання та не порушення принципів доказування в цивільному процесі, треба розрізняти витребування доказів як спосіб забезпечення доказів та витребування доказів як спосіб сприяння суду сторонам.

Микола Хахуластарший партнер, адвокатське об'єднання «Лєтрадо»

АО «Лєтрадо». Усі права на матеріали, які опубліковано на сайті letrado.ua, охороняються законодавством України.

Цитування та републікація матеріалів, розміщених у розділі сайту «Публікації», дозволяється Інтернет-ресурсам лише за наявності прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання, розміщеного не нижче другого абзацу тексту. Подробиці: Умови використання/Політика конфіденційності.

Витребувати докази можна й без сплати судового збору — юрист

Витребування доказів не завжди зумовлює сплату судового збору

АРТЕМ ЯРМОЛА

Судді та сторони процесу мають відрізняти витребування доказів як спосіб забезпечення доказів, що можуть бути втрачені або подання яких у майбутньому може бути ускладнене, та витребування доказів як допомогу суду особам, котрі беруть участь у справі, в поданні відповідно доказу, який неможливо отримати самостійно. Від розуміння цієї різниці залежить необхідність сплати судового збору.

Фінансове питання

Основою цивільного процесу є принцип змагальності сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених Цивільним процесуальним кодексом. Доказування сторонами своїх вимог або заперечень відбувається в певних врегульованих процесуальним законодавством формах. Особи, які беруть участь у справі, можуть:

  • долучити докази до позовної заяви, заперечення;
  • подати відповідні докази в судовому засіданні;
  • подати заяву про забезпечення судом доказів;
  • заявити клопотання про витребування доказів, виклик свідка, огляд доказів за їх місцезнаходженням, призначення експертизи.

Донедавна питання співвідношення цих процесуальних інститутів не дуже цікавило практиків. Юристи заявляли в процесі клопотання про витребування доказів чи виклик свідка без особливого аналізу правових норм, що є їх підставою, а судді, у разі обрунтованості клопотань, задовольняли ці вимоги.

Проте з часу набрання чинності законом «Про судовий збір» у цивільному процесі деякі судді почали вимагати сплати збору за подання клопотання про витребування доказів, призначення експертизи. Свою позицію вони обгрунтовують тим, що витребування доказів (ст.

137 ЦПК) чи призначення експертизи (ст.143 ЦПК) є способами забезпечення доказів судом (стст.133—135 ЦПК), а відповідно до п.13 ч.2 ст.

4 закону «Про судовий збір» за подання заяви про забезпечення доказів або позову справляється судовий збір в розмірі 0,1 мінімальної заробітної плати (нині — 107,3 грн.).

Навіть за подання одного клопотання така сума є великою, а якщо в складних справах сторона заявляє кілька клопотань, то, крім судового збору, сплаченого при поданні позову, за відстоювання своєї позиції сторона викладе досить значну суму.

Зважаючи на це, в правничому середовищі значно пожвавішало обговорення питань, пов’язаних з поданням до суду доказів.

Особливо актуальним є визначення співвідношення таких процесуальних інститутів, як забезпечення доказів способом їх витребування (стст.133—135 ЦПК) та витребування доказів у порядку ст.

137 ЦПК, а також інших способів подання доказів суду. Для цього перш за все потрібно проаналізувати законодавчі норми, що регулюють ці процесуальні дії.

Правила забезпечення

Читайте также:  Стоимость абонентского юридического обслуживания

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК «особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів». Нормою ч.1 ст.134 ЦПК передбачено вимоги до змісту заяви про забезпечення доказів. Зокрема, в ній слід зазначити:

  1. докази, які необхідно забезпечити;
  2. обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами;
  3. обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, а також справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити.
  4. Дієслово «забезпечувати» згідно з Великим тлумачним словником сучасної української мови має такі значення:
  5. 1) створювати надійні умови для здійснення чого-небудь; гарантувати щось;
  6. 2) захищати, охороняти кого-, що-небудь від небезпеки.

Отже, метою такого процесуального інституту, як забезпечення доказів, є допомога особам, котрі беруть участь у справі, одержати для подання до суду докази, отримання яких у майбутньому може стати неможливим або ускладненим.

Забезпечення доказів спрямоване на недопущення їх знищення чи втрати.

При цьому такі докази мають існувати на момент подання заяви про забезпечення доказів, і особа, яка подає відповідну заяву, повинна вказати на обставини, що можуть свідчити про те, що в майбутньому певний доказ може бути втрачений, або його стане складніше подати.

Певну плутанину в розуміння суті заяви про забезпечення доказів уносить формулювання норми ч.1 ст.133 ЦПК: «Особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів…» Проте аналіз у системному зв’язку положень ч.1 ст.133 та ч.1 ст.134 ЦПК дає можливість чітко визначити, що метою заяви про забезпечення доказів.

Законодавець визначив способи забезпечення доказів (ч.2 ст.133 ЦПК), якими можуть бути:

  • допит свідків;
  • призначення експертизи;
  • витребування та огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням.

Прикладом забезпечення доказів може бути допит свідка, який виїжджає за кордон, проведення експертизи об’єктів, що швидко псуються (неякісної продукції за позовами про захист прав споживачів) або підлягають знищенню. Перелік способів забезпечення доказів не є вичерпним. У разі обгрунтованої вимоги суд може застосувати інші способи забезпечення доказів.

Часто помилкового застосовують забезпечення доказів. Судді необгрунтовано задовольняють заяви про забезпечення доказів способом їх витребування без існування будь-яких обставин, що загрожували б їх утраті.

Зазвичай метою заявників є отримання інформації від бюро технічної інвентаризації про власника та склад нерухомого майна до подання позову.

При цьому ні в заяві про забезпечення доказів, ні в ухвалі суду жодним чином не аргументується, які обставини свідчать про те, що в майбутньому доказ може бути втрачено або подання його стане ускладненим.

Відповідно до ч.2 ст.134 ЦПК до заяви про забезпечення доказів, яка не відповідає передбаченим вимогам щодо її змісту, застосовуються наслідки, встановлені ст.121 ЦПК.

Якщо особа, подаючи заяву про забезпечення доказів, не наводить обставин, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може виявитися неможливим або ускладненим, судді мали б залишати її без руху та надавати заявникові строк для усунення недоліків, а в разі їх неусунення — у встановлений строк повертати заяву.

Коли потрібна допомога

Водночас у ч.1 ст.137 ЦПК передбачено: «У випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов’язаний витребувати такі докази». Мета цього процесуального інституту — допомогти сторонам в отриманні доказів, які вони не можуть одержати самостійно.

Це яскраво підтверджується обов’язком особи, яка заявляє клопотання про витребування доказів, долучити до нього відомості про неможливість отримання таких доказів особисто (ч.1 ст.137 ЦПК). Слід зауважити, що відповідна норма викладена законодавцем некоректно.

Словосполучення «долучення відомостей» дає підстави для тлумачення таким чином, що до клопотання про витребування доказів обов’язково мають бути долучені письмові докази того, що особа не може особисто отримати доказ, адже «долучають» до справи письмові докази. У свою чергу слово «відомості» означає певні факти, дані про кого-, що-небудь.

У ЦПК ця мовна одиниця вживається в словосполученнях «містити відомості» (ч.9 ст.119 ЦПК), «зазначаються відомості» (ч.2 ст.198 ЦПК). А тому в заяві про витребування доказів особа може просто зазначити відомості про те, чому вона не може отримати доказ самостійно, а у випадку необхідності — надавати письмове підтвердження.

У багатьох випадках просто недоречно отримувати від підприємств, установ чи організацій відмову в наданні доказу, якщо через вимоги закону та чи інша інформація є конфіденційною і може бути надана лише на підставі ухвали (запиту) суду.

Наприклад, відповідно до ст.28 закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції від 11.02.2010 інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно «надається у формі витягу, інформаційної довідки та виписки».

Витяг надається лише власнику нерухомого майна або його правонаступникам.

На підставі письмового запиту інформаційну довідку мають право отримати суд, органи місцевого самоврядування, органи внутрішніх справ, органи прокуратури, органи державної податкової служби, органи Служби безпеки та інші органи державної влади (посадові особи), якщо запит зроблено у зв’язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом. Тому особі, яка має намір заявити клопотання про витребування доказів, немає сенсу звертатися до державного реєстратора про надання інформаційної довідки з реєстру, оскільки особа не є суб’єктом, якому може бути надана така інформація.

Отже, потрібно розрізняти витребування доказів як спосіб забезпечення доказів, що в майбутньому можуть бути втрачені або їх подання виявиться ускладненим, та витребування доказів як допомогу суду особам, котрі беруть участь у справі, у поданні відповідно доказу, який неможливо отримати самостійно. Ці процесуальні дії відрізняються метою їх вчинення, а також порядком виконання.

Заява про витребування доказів як спосіб їх забезпечення може подаватися до подання позовної заяви, під час попереднього судового засідання, а якщо останнє не проводилося — до початку розгляду справи по суті. А ось клопотання про витребування доказів на підставі ст.137 ЦПК неможливо заявити до подання позовної заяви.

Заява про забезпечення доказів, незалежно від обраного людиною способу забезпечення, розглядається судом протягом 5 днів з дня її надходження до суду за правилами ст.135 ЦПК. Про розгляд заяви повідомляються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, присутність котрих не є обов’язковою.

Така процедура розгляду сприяє оперативності вирішення питання про забезпечення доказів, а отже, і досягненню мети, на яку спрямована процесуальна дія. Якщо в заяві про забезпечення доказів містяться недоліки (не зазначено відомостей, передбачених ст.

134 ЦПК), то вона залишається без руху і надається строк для усунення недоліків, у разі їх неусунення у встановлений строк заява провертається заявникові. Клопотання про витребування доказів на підставі ч.1 ст.137 ЦПК розглядається суддею за правилами ст.168 ЦПК.

Коли заява про витребування доказів містить недоліки, суд відмовляє в її задоволенні, але це не позбавляє особу права подати відповідне клопотання повторно в наступному судовому засіданні.

Так само потрібно відрізняти допит свідків, призначення експертизи, огляд речових доказів як спосіб їх забезпечення та подання заяви про виклик свідків на підставі ст.136 ЦПК, призначення експертизи в порядку ст.143 ЦПК, огляд речових доказів за їх місцезнаходженням на підставі ст.140 ЦПК.

Ці процесуальні дії спрямовані на досягнення різної мети. Їх ототожнення є хибним.

Адже за такої позиції в осіб, які беруть участь у справі, звужується перелік процесуальних інструментів завдяки яким вони можуть доказати свою позицію у справі, що призводить до обмеження їхніх прав у процесі та перешкоджає досягненню завдань цивільного судочинства.

Гроші не потрібні

Можна дійти висновку, що за подання клопотання про витребування доказів, а також заяви про виклик свідка, призначення експертизи, огляд речових доказів за їх місцем знаходження, якщо ці процесуальні дії не здійснюються як захід забезпечення доказів, судовий збір не повинен сплачуватися. Судовий збір, крім компенсації витрат на здійснення судочинства, виконує ще й дисциплінуючу функцію — перешкоджає поданню сторонами необгрунтованих позовів, заяв, клопотань. Адже в разі відмови в їх задоволенні сплачені кошти не повертаються.

Сплата судового збору саме за подання заяви про забезпечення доказів і забезпечення позову є доцільною та виступає певним запобіжним чинником для того, щоб не допустити зловживання сторонами наданими їм процесуальними правами, які можуть завдати шкоди іншим особам чи обмежити їхні права. Саме з такої позиції виходив законодавець, передбачаючи стягнення судового збору за ці процесуальні дії.

Для недопущення необгрунтованого стягнення судового збору зі сторін процесу та правильного застосування чинного цивільного процесуального законодавства вищим інстанціям третьої гілки влади потрібно дати судам відповідні роз’яснення. Сподіваємося, найближчим часом це буде зроблено.

У разі заявлення в процесі вищеописаних клопотань суддям слід належним чином з’ясовувати, які процесуальні норми є їх підставою та на досягнення якого результату спрямовані дії сторін, і тільки після цього задовольняти такі клопотання чи застосовувати передбачені ЦПК наслідки в разі їх необгрунтованості.

Весь номер в форматі PDF
(pdf, 3.06 МБ)

Ссылка на основную публикацию